Грошові реформи: світовий досвід

 

Міністерство освіти і  науки України

Хмельницький національний університет

Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з курсу “Макроекономіка” на тему:

Грошові реформи: світовий досвід

(назва теми)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студент групи МР 08-1                                                                  О. С. Качановецька

                                                                                                              (підпис, дата)                                  (ініціали, прізвище)

 

Керівник                  

канд. екон. наук, доц.                       _____________                       Л. С. Любохинець

                                                                                   (підпис, дата)                                   (ініціали, прізвище)

 

 

 

 

Хмельницький 2009

Зміст

 

Вступ …………..…………………………………………………………………..…3

Розділ I. Грошові реформи: сутнісна характеристика………...………….......7

1. Поняття грошових реформ та їх види……………………..…….……7
2. Грошова реформа – стабілізатор грошового обігу ………............…14

Розділ II. Досвід проведення грошових реформ у зарубіжних країнах.....…18

Розділ III. Історія грошової реформи в Україні: особливості та значення....41

Висновок……………………………………………………………………………..60

Список використаної літератури…………………………………………….…..…63

Додаток А………………………………………………………………………....…65

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Одним з найважливіших чинників ефективного функціонування ринкової економіки є високий рівень розвитку грошово-кредитних відносин у суспільстві. Багатовіковий досвід розвитку світової економіки переконливо довів, що ринкові стимулятори суспільного виробництва найбільш ефективно діють в умовах, коли домінуючою формою економічних відносин є грошово-кредитна, за якої гроші втратили свою внутрішню (трудову) вартість і стали виключно кредитними. В умовах високорозвинутих грошово-кредитних відносин у розпорядженні держави з'явився такий могутній інструмент регулювання економічного і соціального розвитку, як монетарна політика.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. В українській літературі багато уваги приділяється окремим аспектам розвитку грошово-кредитних відносин у наукових працях А. Гальчинського, В. Гейця, О. Дзю-блюка, Т. Ковальчука, С. Корабліна, В. Матвієнка, І. Мітюкова, А. Мороза,              М. Савлука, В. Стельмаха, А. Чухно, М. Жукова, І. Михасюк, І. Лукінов,             О. Шарова, В. Ющенка та ін. В роботах цих та інших фахівців найбільш повне висвітлення отримали загальнотеоретичні аспекти та прикладні проблеми грошово-кредитних відносин: їх сутність, закономірності розвитку, державне регулювання, інструменти забезпечення стабільності національної валюти.

В зарубіжній літературі, особливо в західній, в центрі уваги дослідників були і є загальні питання грошово-кредитних відносин, зокрема механізми грошового ринку, попит і пропозиція грошей, монетарна політика, грошові реформи, забезпечення стабільності банківської діяльності, регулювання валютного ринку. Їм присвячені праці Дж. Кейнса, А. Маршала, М. Фрідмана,    І. Фішера, П. Роуза та інших фахівців. В російській літературі ці питання висвітлювались в працях Г. Акулової, А. Косого, Л. Красавіної, О. Лаврушина, Д. Смислова, В. Шенаєва. Проте розробки зарубіжних науковців з цієї проблематики недостатньо адаптовані до умов української економіки, що посилює актуальність теми даної курсової роботи.

Мета курсової роботи. Метою курсової роботи є розвиток теоретико-методологічних підходів до державного регулювання грошової системи за умов ринкової трансформації економіки шляхом впровадження грошових реформ.

Завдання курсової роботи:

• розкрити сутність та роль грошово-кредитних відносин в ринковій економіці й обґрунтувати пріоритетність їх розвитку при формуванні ринкової системи;
• дослідити суть та наслідки грошових реформ;
• оцінити сучасний стан монетизації економіки України, визначити її вплив на економічну та фінансову ситуацію в країні;
• визначити функціональну структуру грошового ринку та його взаємодію з іншими складниками національного ринку;
• розглянути наявні підходи до державного регулювання грошової системи шляхом проведення грошових реформ за умов нестабільної економіки.

Предметом курсової роботи є теоретичні, методологічні та методичні аспекти державної грошово-кредитної політики щодо регулювання грошової системи.

Об’єктом дослідження є економіка України та економіки інших країн світу за умов ринкових трансформацій.

Грошові реформи, до яких вдаються окремі держави при виникненні екстремальних ситуацій – глибокого структурного розбалансування всієї системи функціонування та механізму грошового обігу, завжди пов’язані з ризиком. Тут, як засвідчує світова практика, можливі прорахунки та невдачі. Саме це вимагає проведення в кожному випадку, коли йдеться про грошові реформи, глибоких аналітичних розрахунків усебічного підготування. Та світова практика засвідчує, що у багатьох країнах світу завдяки проведенню глибоких грошових реформ вдавалося у стислі строки досягти істотної стабілізації грошового обігу, відтак і загальної санації (оздоровлення) економічного розвитку.

Проблему використання грошей і управління ними як товаром людство  розв'язує упродовж усієї історії.

Кожний етап історичного  розвитку вносить якісні зміни в  суспільні відносини. Кожне суспільство, маючи своє історичне і культурне  минуле, свої традиції і звичаї, своє національне багатство, по-різному  підходить до вирішення проблем. Те, що прийнятне в одній країні й дає високий економічний  ефект, може призвести до протилежних  результатів в іншій.

Грошові реформи істотно впливають  на хід і результат реформування економіки.

По-перше, реформи здійснюються в умовах загострення економічної  кризи, що виявляється в економічному спаді, загостренні енергетичної кризи, зниженні рівня життя населення, погіршенні зовнішньоекономічних показників тощо.

По-друге, у багатьох країнах  радикальні реформи здійснюються в  умовах політичної нестабільності, тому всі спроби реформувати економіку  виявляються непослідовними, компромісними  і не дають очікуваних результатів. Намагання сил різних напрямків  реформування дійти компромісу призводить до того, що ухвалені закони, з одного боку, начебто уможливлюють здійснення реформ, а з іншого — гальмують  їх.

По-третє, реформи здійснюються в умовах нестабільності. Старі адміністративні  важелі регулювання вже втратили силу, а нові ринкові механізми (конкуренція, банкрутство, перетікання капіталу) ще не повністю врегульовані.

Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялись за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо.

Розпочавши ринкову трансформацію економіки, незалежна Україна повинна була врахувати світовий досвід і забезпечити відповідний розвиток грошово-кредитних відносин в усіх проявах. Зокрема, потрібно було: створити дієвий емісійний механізм, механізм гнучкого забезпечення потреб економіки у грошовій масі; розбудувати ефективну інституціональну основу для обігу грошей, ключовим елементом якої є банки; створити ефективні кредитні механізми фінансування потреб усіх економічних суб'єктів; забезпечити стабільність національних грошей; відрегулювати відповідним чином взаємозв'язки між банківською і фіскально-бюджетною системами.

Вирішення цих задач, які взагалі є надзвичайно складними, в Україні ускладнювалось специфічними умовами – відсутністю достатнього досвіду, раптовою розбалансованістю економічного комплексу у зв'язку з виходом зі складу СРСР, неефективною приватизацією та реструктуризацією підприємств. Тому не дивлячись на очевидні успіхи, в розбудові грошово-кредитних відносин в Україні є ще багато невирішених питань, що знижує ефективність ринкових інструментів, зокрема роль грошей і кредиту, банківської системи в цілому, спричинює переважання методів прямого, в тому числі фіскально-бюджетного, регулювання грошових потоків. Наявність таких проблем і визначає високу актуальність вдосконалення грошово-кредитних відносин та обумовила вибір теми курсової роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. Грошові  реформи: сутнісна характеристика

1.1. Поняття грошових  реформ та їх види

Грошова реформа є складним еталоном антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей.

Головною функцією монетарної реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу, який би характеризувався стабільністю і конвертованістю.

Такий елемент  антиінфляційній політики використовується державою тільки в тих випадках, коли інші відомі способи стабілізації грошей себе повністю вичерпали і не дають бажаного ефекту. Як засвідчує світова практика, проведення грошових реформ завжди пов'язано з ризиком. Саме це вимагає при створені концепції проведення грошової реформи глибоких аналітичних розрахунків, вивчення досвіду зарубіжних країн і врахування їхніх прорахунків, помилок. Але необхідно зазначити, що не дивлячись на ризик, завдяки проведенню глибоких грошових реформ в багатьох країнах світу вдалось досягти істотної стабілізації грошового обігу.

Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір  методу стабілізації грошової одиниці. При цьому необхідно всебічно проаналізувати всі внутрішні і зовнішні чинники, які спонукали до глибокого структурного розбалансування всієї системи функціонування та механізму грошового обігу, підготувати відповідні економічні передумови.

 

Класифікація  грошових реформ:

1. За  глибиною реформаційних заходів:

1) структурні (повні) грошові реформи;

2) реформи часткового типу;

2. За  характером обміну старих грошей  на нові:

1) грошові реформи неконфіскаційного характеру;

2) грошові реформи конфіскаційного характеру;

3. За  порядком введення в обіг нових  грошей:

1) одномоментні реформи;

2) реформи паралельного типу;

4. За  характером впливу на курс  національної валюти щодо іноземних  валют:

1) девальвація;

2) ревальвація;

5. За  повнотою здійснення змін у  грошовій системі:

1) грошові реформи формального типу;

2) деномінацій ні реформи.

 

Кожна реформа специфічна за змістом, так як вона проводиться  в різні часи і вирішує конкретно  визначене коло завдань структурної  перебудови грошового обігу в окремо взятій країні. Однак світова практика показує що грошові реформи можна класифікувати через виділення певної групи спільних ознак.

Враховуючи  мету проведення та глибину перебудови державою наявної грошової системи реформи поділяються на два типи:

• повні;
• часткові.

Повні (структурні) грошові реформи передбачають насамперед структурну перебудову дійсної системи грошово-валютних і кредитних відносин, а також впровадження в обіг нової грошової одиниці.

В процесі такої грошової реформи передбачається структурна перебудова як усієї системи грошових відносин, так і кожної її окремо взятої структурної ланки.

Такі структурні зміни  диктуються особливостями нової  національної валюти, що запроваджується  в обмін і повинні забезпечувати  передумови для їх успішного функціонування.

У зв'язку з глибиною і  різноплавністю реформування існуючої грошової системи структурні грошові реформи є тривалими в часовому вимірі.

Повні грошові реформи  проводяться при створенні нових  держав, які виникають у наслідок війн або розпаду колоніальних імперій, надвеликих держав.

Найбільш яскравими прикладами грошових реформ даного виду в останні роки є насамперед грошові реформи в країнах колишнього СРСР (90-ті роки) і постсоціалістичного альянсу і реформи в країнах Західної Європи, яка пов'язана з випуском в оборот єдиної валюти євро замість національних валют [2, с. 304].

Реформи часткового типу - це реформи, при проведені яких реформуються окремі елементи грошової системи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії. У сучасних умовах досить часто проводяться часткові реформи, це насамперед пов'язано з тим, що у всіх країнах світу запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення.

Грошові реформи часткового типу мають кілька різновидів:

- реформи формального типу;

- деномінаційні реформи.

 Реформи формального типу - зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої.

Необхідність проведення такого виду грошової реформи може визвати необхідність зміни зовнішнього  вигляду банкноти, або поліпшення фізичних властивостей, посилення ефективної боротьби з підробкою національної валюти. Усі ці причини здійснення грошової реформи мають в основному  суто формальний, неконфіскаційний характер. Прикладом формальної грошової реформи  є реформа яка проводиться  в США, в результаті якої поступово  замінюються купюри 50 і 100 доларів. Приводом для такої замінник купюр стала  необхідність поліпшення їх міцності і захисту від підробки [5, с. 207].

Деномінаційні реформи проводяться шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним сціввідношенням. У наслідок деномінації маса грошей в обігу відповідно зменшується і відбувається укрупнення масштабу цін.

Необхідність деномінації  пояснюється тим, що внаслідок інфляційних  процесів занадто збільшується масштаб  номінальних грошових знаків, це приводить  до виникнення проблеми в оперуванні надто великими числами як у готівкових, так і безготівкових розрахунках, що дуже ускладнює їх, а також  збільшуються витрати на забезпечення грошового обігу. Тому вводяться  нові грошові знаки з новим  антиінфляційним принципом емісії. Деномінацію було проведено в Україні в 1996 р. у співвідношенні 100000 крб. за 1 гривню.

За  характером обміну старих грошей на нові виділяють грошові реформи:

• конфіскаційного характеру;
• неконфіскаційного характеру.

Особливість неконфіскаційних реформ полягає в тому, що для всіх економічних суб'єктів, уцінка запасу грошей, доходів і цін, здійснюється за єдиним співвідношенням обміну грошей, тобто не залежно від того чи це готівкові запаси або безготівкові. Прикладом неконфіскаційної реформи є грошова реформа в Україні у вересні 1996 р.

Грошові реформи конфіскаційного характеру ("шокові" реформи) - передбачають здійснення комплексу явних або прихованих заходів конфіскаційного характеру:

• встановлення ліміту на обмін банкнот;
• обмін банкнот по дефляційному курсу на нові з метою різкого зменшення маси грошей в обігу;
• замороження (повне або часткова) депозитів населення та суб'єктів господарювання;
• тимчасове припинення валютно-обмінних операцій;
• встановлення обмеженого терміну обміну грошей;
• обмін грошей звичайно проводяться за регресивного шкалою (до повної межі старі грошові знаки обмінюються на нові у-відношенні один до одного, а далі - зі знижувальним коефіцієнтом).

Мета заходів  конфіскаційного типу - отримання додаткового доходу державою, конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості тощо.

Грошові реформи конфіскаційного  типу широко застосовуються в міжнародній  практиці, а саме коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої або якщо держава  визнає себе банкрутом. В сучасних умовах даний вид реформи застосовується в країнах в яких відбувається перехід від адміністративної до ринкової економіки. В даному випадку  ефективність методу "шокової терапії" залежить в основному від того, наскільки економіка той чи іншої  країни далека від ринкових відносин.

Найбільш яскравим прикладом  шокової терапії є економічна політика, яка проводилась в Польщі в кінці 1989р., яка була заснована  на широкому використані вільного ціноутворення  і тимчасового заморожування  заробітної плати. За короткий період до початку 1990р. Польща позбавилась товарного дефіциту, після восьмикратного зростання цін спостерігалось уповільнення темпів інфляції. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних і соціальних наслідків. Якщо розглянути їх на прикладі Польщі, то необхідно зазначити, що стабілізація дісталась досить дорогою ціною: життєвий рівень населення знизився майже вдвічі, а безробіття в осені 1990 р. досягло 10%. Але ефект реформи був досить високим, а головне - стабілізувався ринок, почався реальний процес відродження й розвитку [4, с. 224].

Елементи конфіскації  було застосовано і в процесі  грошової реформи 1917 р. в колишньому СРСР. Під час її проведення було використано диференційовану шкалу  обміну старих грошей на нові. Це торкнулося насамперед, власників готівкових та безготівкових грошей. Якщо наявна готівка обмінювалася у співвідношенні 10:1, то вклади населення в ощадних  касах до 3000 рублів взагалі не піддавалися  переоцінці, від 3000 до 10000 руб. обмінювались у співвідношенні 3:2, понад 10000 - відноповідно2:1.

На диференційних засадах  здійснювався процес обміну грошових рахунків підприємств різних форм власності. Було застосовано дискримінаційну  процедуру стосовно недержавного сектора економіки. Якщо грошові кошти на рахунках з державних підприємств було переоцінено у співвідношенні 1:1, то комерційних підприємств і колгоспів - відповідно 5:4.

До конфіскаційного типу реформ належить так звана нуліфікація. Суть даної реформи в тому, що старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або створення власної національної грошової системи.

Наприклад в СРСР в 1922-1923 рр. 1 крб. новими знаками обмінювався на 1млн. крб. старими.

За  порядком введення в обіг нових грошей теорія і практика розмежовують одномоментні грошові реформи та реформи паралельного типу.

У процесі одномоментних реформ строк проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7-10 днів. Протягом даного терміну технічно можливо обміняти старі гроші на нові, але в невеликих обсягах. Короткий термін обміну грошей встановлюється для того, щоб власники великих запасів грошей не встигли їх обміняти.

Даний тип реформ застосовується у більшості випадків, коли йдеться  про використання конфіскаційної процедури.

Реформи паралельного типу передбачають, що випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обміном старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться Дві грошові одиниці - старі й нові, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Даний вид реформи має  свої недоліки і переваги. Реформи  паралельного типу встановлюються надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. А також існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і "тіньових" операцій. Водночас система паралельного обміну має й помітні преваги. Вона є найменш ризиковою формою грошові реформи, дає змогу уникнути заходів конфіскаційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.

Світова практика грошових відносин розрізняє  два основних види проведення реформ паралельного типу:

1. Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1:1. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки.
2. Якщо нові і старі гроші імітуються на різних засадах. Наприклад, старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові - для кредитування економіки. За таких умов в обороті між ними виникне конкуренція, в наслідок якої менш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватись. Таким чином, держава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового їх курсу напередодні реформи.

В світі існує  досить багато прикладів використання механізму паралельного обігу в процесі проведення грошових реформ. Прикладом даного виду грошової реформи може бути реформа яка була проведена в 1993 році в Мексиці. З 1 січня 1993 року була проведена деномінацій на реформа песо у співвідношенні 1000:1. Протягом усього 1993 року стара грошова одиниця залишалася законним платіжним засобом. Характер ним для даної реформи було то, що населення країни було попереджено про проведення реформи майже за рік. Але це не виняток, такий підхід щодо завчасного оповіщення населення у проведені реформи паралельного типу є типовими, це пояснюється тим, що даний вид реформи не несе конфіскаційного характеру[4,с. 224].

 

 

 

1.2. Грошова реформа  – стабілізатор грошового обігу 

Серед комплексу заходів  щодо оздоровлення та впорядкування  грошового обороту особливе місце  займають грошові реформи. Вони представляють собою повну або часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава, з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту відповідно до нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи, що проводились  в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати наступним чином:

1) створення  нової грошової системи. Ці реформи проводилися при переході, від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, як це мало місце в період падіння колоніальних імперій чи після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР. Прикладом таких реформ є грошова реформа Вітте в 1895-1897 рр. у Росії і грошові реформи в країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, тощо;

2) часткова  зміна грошової системи, коли  реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо. Прикладом таких реформ є зміна порядку емісії і забезпечення банкнот в Англії згідно з Актом Роберта Піля (1844 р.), грошові реформи в СРСР у 1922-1924 і 1947 рр.;

3) проведення  спеціальних стабілізаційних заходів  з метою отримання інфляції  чи подолання її наслідків.

Нерідко окремі грошові реформи  мають ознаки всіх трьох типів, як наприклад, грошова реформа 1922-1924 рр. у СРСР. Створення по суті принципово нової держави спричинило виникнення і нової грошової системи. Глибока  інфляція в країні вимагала проведення ефективніших стабілізаційних заходів. Все це визначило кардинальне  реформування по суті всіх елементів  попередньої грошової системи.

Чим би не була викликана  необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

Нерідко грошовій реформі  передує деномінація грошових знаків, тобто обмін всіх старих знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції  всіх грошових показників: цін, тарифів, заробітної плати, балансової вартості фондів тощо.

Крім підготовки економічних  і організаційних передумов грошової реформи, важливе значення для її успіху має правильний вибір методу стабілізації валюти в процесі реформи. Особливо актуальною ця проблема була в епоху функціонування дійсних грошей, коли держави шляхом реформи намагалися поновити систему металевого обігу чи обігу розмінних на метал грошових знаків. З переходом до систем обігу нерозмінних знаків чіткі межі між альтернативними методами стабілізації валют зникли і шляхи проведення реформ уніфікувалися, хоч проведення їх від цього не стало легшим.

Згідно  з світовим досвідом грошових реформ існують такі методи стабілізації валют: нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація.

Нуліфікація - оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші і в такій крайній формі зустрічається рідко. Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними повністю знецінені асигнації і вилучені з обігу без будь-якого відшкодування. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу шляхом обміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за них має суто символічне значення. Так, в СРСР у 1922-1923 рр. 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн крб. старими, в 1924 р. у Німеччині 1 нова рейхсмарка - на 1 трлн. старих марок, у 1944 р. в Греції - 50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіх цих випадках по суті проводилася нуліфікація знецінених грошей, хоча за формою вона нагадувала девальвацію [6, с. 100].

Девальвація - офіційне зниження державою металевого вмісту та курсу (або тільки курсу) національних грошей щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Поки держави фіксували золотий вміст своїх валют, його зниження та зниження курсу валюти відбувалось приблизно однаковою мірою. Після скасування золотих паритетів девальвація зводилась тільки до зниження офіційного валютного курсу. Рівень її в обох випадках визначався рівнем знецінення валют, тобто новий золотий вміст і курс встановлювались на рівні фактичної вартості валюти, яка формувалася внаслідок інфляційного знецінення. На першому етапі (до 1929-1933 рр.) девальвація призводила до поновлення обміну банкнот на золото тільки за зниженим паритетом. На другому етапі обмін на золото не поновлювався, проте зниження валютного курсу дещо сприяло стабілізації внутрішнього ринку і грошового обігу, оскільки стимулювало експорт і зміцнювало конкурентоспроможність національних підприємців на світовому ринку, а також робило дорожчим імпорт.