Ігрові методики ознайомлення з іноземними мовами дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

Інститут  післядипломної освіти

Курсова робота

Тема: Ігрові методики ознайомлення з іноземними мовами дітей дошкільного  віку (5-6 років)

Виконала Івлева М.А.

Харків 2010

Зміст

навчання дошкільник іноземна гра

Вступ

1. Готовність дошкільнят до навчання
2. Цілі, завдання та принципи навчання дошкільнят іноземної мови
3. Психолого-педагогічне обґрунтування доцільності використання ігор на заняттях іноземною мовою
4. Ігрові методи як основа здійснення навчального процесу
5. Рецептивні ігри
6. Репродуктивні (відтворюючі) ігрові вправи
7. Продуктивні (творчі) ігри
8. Навчання дошкільнят вимові
9. Навчання дошкільнят лексиці

Висновки

Використані джерела

Вступ

Дошкільне навчання дітей англійської мови набуло широкого розповсюдження. Групи  з вивчення англійської мови створено у багатьох дошкільних закладах, для  учнів перших класів загальноосвітніх шкіл, у сфері освітніх послуг. У  родинах проводиться індивідуальне  навчання, навчання «методом гувернантки». Педагогічна наука і освітянська практика довели, що якщо таке навчання здійснюється правильно з методичного та лінгвістичного погляду, то воно стає важливим чинником пришвидшеного інтелектуального розвитку дітей, сприяє засвоєнню ними мінімізованого іншомовного матеріалу, створює передумови для успішного оволодіння у школі будь-якою іноземною мовою. Педагоги, зайняті дошкільним навчанням англійської мови, стикаються з цілою низкою непростих проблем. У їхньому розпорядженні немає обгрунтованих рекомендацій, з якого віку розпочинати і у якому обсязі вивчати англійську мову, як будувати навчально-виховний процес, які форми і методи використовувати, якими мають бути результати навчання. Навчання іноземної мови є не обов 'язковим, але бажаним компонентом дошкільної освіти. Таке навчання є важливим засобом гармонійного розвитку особистості, формування її життєвої компетенції. Побудований правильно з дидактичного та лінгвістичного поглядів, процес навчання сприяє реалізації змісту всіх сфер життєдіяльності дітей, визначених Базовим компонентом дошкільної освіти («Я сам», «Люди», «Культура», «Природа»), і має самостійне освітнє значення. Діти, які у дошкільному віці один-два роки залучалися до вивчення іноземної мови, за умови, що це навчання організовувалося методично правильно, успішніше навчаються у школі, краще засвоюють курс будь-якої іноземної мови.

Навчання дошкільників англійської  мови — це особливий вид освітньої  діяльності. У процесі навчання мова виступає водночас предметом і провідним засобом навчання. У процесі навчання діти не вивчають складових частин незнайомої мови, а одразу опановують її як засіб спілкування. Навчання відбувається в умовах штучного білінгвізму, і це, на відміну від природного двомовного середовища, призводить до додаткових труднощів. Усі малята спочатку з радістю починають вивчення нової мови, та вже через кілька занять у більшості цей інтерес може зникнути. Адже у дошкільників ще не сформовані ті види мотивації, що дають змогу їм розуміти, яке вагоме значення матиме знання іноземної мови у їхньому майбутньому дорослому житті.

Розвиток  психічних та фізіологічних процесів більшості старших дошкільників сягає рівня, який створює передумови для забезпечення системності їх іншомовного навчання. Педагогічна  теорія довела, освітянська практика підтвердила, що діти п'яти-шестирічного віку можуть успішно оволодівати англійською мовою, не втрачаючи інтересу до її вивчення. Це пояснюється тим, що у старшому дошкільному віці кожна дитина «є спеціалістом засвоєння будь-якої іноземної мови» (Е.Пулгрем), а правильно організоване навчання сприяє пришвидшеному становленню важливих психічних процесів, формуванню нових психічних якостей особистості.

1. Готовність дошкільнят до навчання

За останні роки віковий  поріг початку навчання дітей  іноземної мови все більше знижується. Як правило, дитина чотирьох років вважається вже цілком підготовленою до занять, деякі ж батьки прагнуть віддати в групи англійської мови трирічних дітей. Як до цього ставитися, і який вік вважати найбільш підходящим для початку навчання?

Відомо, що можливості раннього віку в оволодінні іноземною мовою  воістину унікальні. Ще К.Д. Ушинський писав:''Дитя привчається в кілька місяців так говорити іноземною мовою, як не може привчитися в кілька років''.

Унікальна схильність до мови (а зоною найбільшого сприяння в оволодінні іноземною мовою  є віковий період від 4 до 8-9 років), пластичність природного механізму  засвоєння мови, а так само певна  незалежність цього механізму від  дії спадкових факторів, пов'язаних до приналежності до тієї чи іншої  національності, - все це дає дитині можливість при відповідних умовах успішно оволодіти іноземною мовою. З віком ця здатність поступово згасає. Тому всякі спроби навчити другої іноземної мови (особливо у відриві від мовного середовища) дітей більш старшого віку пов'язані, як правило, з цілим рядом труднощів.

Успішне оволодіння іноземною  мовою стає можливим ще й тому, що дітей (особливо дошкільного віку) відрізняють  більш гнучке та швидке, ніж на наступних  вікових етапах, запам'ятовування мовного  матеріалу; наявність глобально  діючої моделі і природність мотивів  спілкування; відсутність так званого  мовного бар'єру, тобто страху гальмування, що заважає вступити в спілкування іноземною мовою навіть за наявності необхідних навичок; порівняно невеликий досвід у мовному спілкуванні рідною мовою та інше. Крім того, гра, будучи головним видом діяльності дошкільника, дозволяє зробити комунікативно цінними практично будь-які мовні одиниці.

Все це дає можливість у  ранньому віці оптимально поєднувати комунікативні потреби і можливості їх вираження іноземною мовою  дітьми даного віку і тим самим  уникнути одного істотного протиріччя, яке постійно виникає при більш  пізньому початку навчання цього  предмету між комунікативними потребами (бажання дізнатися і сказати  багато) і обмеженим мовним досвідом (незнання, як це багато висловити малою кількістю лексики).

Отже, зі скількох років треба  починати навчання іноземної мови? На думку автора навчального посібника''Як навчити дітей говорити по-англійськи'', Шолпо І.Л., краще всього починати вчитися іноземної мови у віці п'яти років. Навчання дітей 4 року життя, на її думку, звичайно можливо, але малопродуктивно. Чотирирічні діти засвоюють матеріал набагато повільніше, ніж п'ятирічні. Їх реакції спонтанні, емоції б'ють через край, увага постійно переключається з одного предмета на інший. Дітям цього віку, важко обходитися без присутності батьків, крім того, у них ще не сформоване як слід відчуття смішного, - а це важливо при організації навчання іноземної мови. Крім того, чотирирічні діти ще недостатньо добре володіють рідною мовою: у них не розвинена здатність до спілкування, не сформована регулююча функція мови і внутрішнє мовлення. Не досягла розвинених форм і рольова гра, яка має найбільше значення при навчанні іноземної мови дошкільників.

П'ятирічний вік, є найбільш підходящим (як у фізіологічному, так  і в психологічному плані) для  початку будь-якої навчальної діяльності. У цьому віці дитина здатна до більш-менш тривалої концентрації уваги, у неї з'являється здатність до цілеспрямованої діяльності, вона опановує достатню кількість мовних моделей для задоволення своїх комунікативних потреб. У п'ятирічних дітей формується почуття смішного, рольові ігри носять розвинутий, складний характер. Очевидно, що для свідомого оволодіння мовою передумови створюються, як правило, до п'яти років.

2. Цілі, завдання та принципи навчання дошкільнят іноземної мови

Методика педагогічної роботи визначається цілями і завданнями, які ставить перед собою педагог. Головними цілями в навчанні дошкільників іноземної мови є:

• формування у дітей первинних навичок спілкування іноземною мовою;
• уміння користуватися іноземною мовою для досягнення своїх цілей, вираження думок і почуттів в реальних ситуаціях спілкування;
• створення позитивної установки на подальше вивчення іноземних мов;
• пробудження інтересу до життя і культури інших країн;
• виховання активно-творчого та емоційно-естетичного ставлення до слова;
• розвиток лінгвістичних здібностей учнів з урахуванням вікових особливостей у старших дошкільників;
• децентрація особистості, тобто можливість подивитися на світ з різних позицій.

Сучасні погляди на організацію навчального  процесу у дошкільних закладах, що має здійснюватися на основі демократизації, гуманізації, гуманітаризації та варіативності, вимагають, щоб загальні дидактичні та спеціальні принципи комунікативно-орієнтованого  навчання іноземних мов були уточнені і деталізовані. З цих позицій принципи дошкільного навчання англійської мови доцільно виділити у такому поєднанні:

• врахування мовленнєвого розвитку дітей;
• врахування переваги у дітей мимовільної уваги та пам'яті над довільною;
• врахування провідного характеру ігрової діяльності над іншими видами діяльності;
• зацікавленості та свідомості;
• використання рідної мови;
• мислиннєво-мовленнєвої активності;
• використання рольових ігор, моделювання ситуацій спілкування;
• інтерактивності (обов'язкової участі двох комунікантів), колективного характеру спілкування;
• наочності;
• індивідуалізації;
• розвиваючого навчання;
• нерозривної єдності навчання і виховання;

3. Психолого-педагогічне обґрунтування доцільності використання ігор на заняттях іноземною мовою

Гра поряд із працею й  навчанням – один з основних видів  діяльності людини, дивний феномен  нашого існування. Гра як феномен  культури навчає, виховує, розвиває, соціалізує, розважає, дає відпочинок, вносячи  в зміст дозвілля нескінченні  сюжети і теми. Російський письменник Ю. Нагибін так оцінює значення гри  в дитинстві: «У грі виявляється  характер дитини її погляди на життя, її ідеали. Самі того не усвідомлюючи, діти в процесі гри наближаються до рішення складних життєвих проблем».

К.Д. Ушинський (1824–1871), автор  теорії духовного розвитку дитини в  грі, уперше висунув ідею про використання гри в загальній системі виховання, у справі підготовки дитини через  гру до трудової діяльності. К.Д. Ушинський  стверджував, що в грі з'єднуються  одночасне прагнення, відчуття і  уявлення.

По визначенню, «гра –  це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і  засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється  самоврядування поводженням».

У людській практиці гра  виконує такі функції:

• розважальну (це основна функція гри – розважити, надихнути, розбудити інтерес);
• комунікативну: освоєння діалектики спілкування;
• самореалізації в грі як полігоні людської практики;
• терапевтична: подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності;
• діагностичну: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри;
• функцію корекції: внесення позитивних змін у структуру особистісних показників;
• міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей;
• соціалізації: включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм людського гуртожитку.

Ігри мають чотири головні  риси:

• вільна розвиваюча діяльність, що починається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності (процедурне задоволення);
• творчий, значною мірою імпровізаційний, дуже активний характер цієї діяльності («поле творчості»);
• емоційна піднесеність діяльності, емоційна напруга;
• наявність прямих чи непрямих правил, що відбивають зміст гри, логічну послідовність її розвитку.

У структуру гри як діяльності органічно входить з’ясування мети, планування, реалізація мети, а також  аналіз результатів, у яких особистість  цілком реалізує себе як суб'єкт. Мотивація  ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальності, задоволення  потреби в самоствердженні, самореалізації.

У структуру гри як процесу  входять:

• ролі, узяті на себе граючими;
• ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;
• ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними;
• реальні відносини між граючими;
• сюжет (зміст) – область дійсності, умовно відтворена в грі.

Значення гри неможливо  вичерпати й оцінити розважально-рекреактивними можливостями. У тім і складається  її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів  у праці.

Деякі ігри створюються самими дітьми. Вони розрізняються по змісту (відображення побуту, праця дорослих, громадське життя); по організації, кількості  учасників (індивідуальні, групові, колективні); по виду (гри, сюжет яких придумують самі діти, гри-драматизації – розігрування казок і оповідань)

Ідея використання ігрової  поведінки на уроці одержала підкріплення з боку теорії ролей, розробленої  соціологами і соціопсихологами. Соціальне середовище, у якому  людина живе, виступає стосовно неї  як первинна соціалізація. У ній  вона поступово засвоює соціальний досвід, зафіксований у мові. Природно, що при оволодінні іноземною мовою  як засобом спілкування необхідно  відтворити умови, подібні до умов, що існують при оволодінні рідною мовою. У цьому зв'язку соціологи  говорять про вторинну соціалізацію, що імітує першу. Соціальні ролі в  рамках вторинної соціалізації носять неминуче штучний, умовний характер. Міра умовності може бути різною: перевтілення в реальних людей, у літературних персонажів, у героїв казок і т.д. Елемент умовності і перевтілення присутній в усіх різновидах рольової гри.

Психологами встановлено, що в грі насамперед розвивається уява, увага й образне мислення дітей, закладається здатність оперувати  образами дійсності, що, у свою чергу, створює основу для подальшого переходу до складних форм творчої діяльності. Крім того, розвиток уяви важливо саме по собі, адже без нього неможлива навіть найпростіша людська діяльність.

Великий вплив оказує гра  на розвиток у дітей здатності  взаємодіяти з іншими людьми. Відтворюючи  в грі взаємини дорослих, дитина освоює правила і способи спілкування, здобуває досвід взаєморозуміння, учиться  пояснювати свої дії і наміри, координувати їх з іншими дітьми.

4. Ігрові методи, як основа здійснення навчального процесу

Пріоритетність розвивальної, освітньої, виховної цілей навчання дошкільників іноземної мови у порівнянні з  практичною метою зумовлює пріоритетність процесу навчання у порівнянні з  його результатам. Це пояснюється тим, що сприятливі умови навчання, атмосфера «чарівної казки», урахування індивідуальних особливостей кожної дитини є важливішими, ніж якісні та кількісні показники його результатів.

Під час  навчання дошкільників мовленнєва діяльність є і об'єктом, і засобом навчання. Модель оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю у процесі такого навчання передбачає рух від актів діяльності з використанням нерозділених на мовні елементи комунікативних блоків, через осмислення мовної структури знову до актів діяльності, але вже на іншому рівні.

Для навчання дошкільників іноземної мови мають  використовуватися форми і методи, які базуються на використанні різноманітних  компонентів ігрової діяльності у поєднанні з виконанням різноманітних  вправ і таких прийомів як запитання, демонстрація різноманітного унаочнення, вказівка, пояснення та ін. Характерним  для поведінки дітей на заняттях має бути їх активна ігрова та оперативна діяльність.

Специфіка застосування ігрових методів під  час навчання дошкільників іноземної  мови насамперед полягає в тому, що на заняттях педагог постійно виконує роль режисера-організатора і ведучого учасника ігрової діяльності. Він враховує уже набутий дітьми досвід участі у сюжетно-рольових, театралізованих іграх, іграх з правилами (дидактичних, рухливих, музичних, народних, комп'ютерних тощо). Це є важливим чинником того, що діти без особливих труднощів усвідомлюють зміст, творчий задум, сюжет, роль, правила, рольові та організаційні стосунки, інші ознаки гри, краще розуміють навчальні завдання. Цим запобігається перетворення заняття на гру-розвагу.

Провідним методам на заняттях виступає дидактична гра з розвитку англомовного мовлення дітей на основі елементарної лексики дитячого спілкування, в  якій дії дітей регулюються ігровими завданнями та ігровими правилами.

Дидактичні  ігри покликані своїм змістом  здійснювати навчання, нести в  собі навчальні завдання, розв'язання яких має реалізовуватися засобами активної, захоплюючої ігрової діяльності.

Наступною вимогою до дидактичної гри є  насиченість навчання емоційно-пізнавальним змістом, що відповідає самій природі  дитини. Дидактична гра виступає стимулятором мовленнєвої активності, вона примушує говорити навіть мовчазних і сором'язливих  дітей.

Все це допомагає сформувати у дітей  потрібні мовленнєві уміння і навички, уникнути їх фізичного та інтелектуального перевантаження, сприяє засвоєнню мовного  матеріалу в ситуаціях, які близькі  до реальних.

На  заняттях за основу ігрового сюжету береться життєвий досвід, конкретна діяльність з предметами-іграшками, дії в ігрових ситуаціях. імпровізація дітей. Розв’язання дидактичних завдань має бути пов’язане з виконанням предметної діяльності, рухів, тренуванням вимови, мовленням, слуханням музики, співам, екстра- та паралінг-вістичними діями.

Модель кожного заняття —  це уявна ігрова ситуація в повному, розгорнутому вигляді, що як норма охоплює  всю тривалість заняття. Керівництво ігровою діяльністю дітей передбачає ознайомлення зі змістом та правилами гри, особливостями контролю за виконанням ігрових навчальних завдань.

Потреба дотримування цих вимог та вимоги урізноманітнювати види ігрової  діяльності дітей диктує запровадження у навчальний процес певним чинам стандартизованих підходів до здійснення ігрової діяльності на заняттях.

Така  стандартизація може бути запозичена з досвіду інтенсивного навчання іноземної мови. Вже на перших заняттях з іноземної мови дітям пропонується обрати для себе роль казкового героя  і впродовж багатьох занять виконувати її. Ними можуть бути або герої англійських  казок та мультфільмів або казок  народів світу (Івасика-Телесика, Подоляночки, Попелюшки і Принца, Мальвіни і  Буратіно та ін.).

Це  дає змогу педагогові на заняттях менше відволікатися на ознайомлення із загальними правилами ігрової  діяльності, витрачати час на повідомлення додаткової інформації щодо організації  гри, а дітям, виступаючи під маскою казкового персонажа, діяти впевненіше, сміливіше, не боятися помилитися, виявляти винахідливість, пошук необхідних для  мовленнєвої діяльності мовних засобів.

Використання гри як провідної форми діяльності дітей на заняттях англійської мови вимагає від педагога-організатора уміння передбачати:

• чи захочуть діти гратися у пропоновану їм гру і що має бути зроблено для того, щоб їм захотілося це робити;
• якими прийомами в сюжет гри будуть вводитися нові лексико-граматичні структури, фонетичний та мовленнєвий матеріал, здійснюватися їх вивчення, тренування та застосування;

• які навички і вміння мають відпрацьовуватися;

• які вправи і у якій послідовності доцільно включити в гру для формування умінь і навичок;
• чи будуть діти поставлені перед потребою робити мислітельні зусилля, чим буде попереджено зведення заняття до репродуктивної імітації;
• як буде дотримано вимогу забезпечення систематичності та регулярності використання ігор та ігрових вправ.

Для педагогів, які займаються навчанням дошкільників іноземної мови, доцільно ігри класифікувати:

• за кількіснім складом учасників;
• за характером та формою поведінки учасників;
• за метою та завданням навчання.

За кількісним складам учасників ігри можуть виконуватися фронтально колективом групи дітей, підгрупами чи парами. На заняттях введення програмного матеріалу та тренування переважають фронтальні ігри, на етапах практичного застосування сформованих вмінь і навичок — виконання завдань у складі підгрупи чи парами.

За характерам та формою поведінки  учасників ігри можна класифікувати на:

1. Ігри-маніпуляції з предметами (з м'ячем, іграшками, ляльками, іграшковим посудом та меблями, лото, доміно, малюнками, картками, натуральними предметами тощо).
2. Ігри, пов'язані з рухами, фізичними діями («Хоровод», «Потяг», стрибки, біг, ходьба та ін.).
3. Ігри-змагання (в парах, групах, командах).
4. Рольові ігри на основі уявних та реальних ситуацій («У лікаря», «День народження», «У магазині» та ін.).

Згідно з метою та завданнями навчання дидактичні ігри діляться на:

• мовні (фонетичні, лексичні, граматичні);
• мовленнєві (розвиток аудіювання, говоріння);
• комунікативні (формування навичок спілкування). Впродовж усього періоду навчання на кожному занятті значна увага повинна приділятися формуванню у дітей навичок іноземної вимови. Фонетичні ігри покликані унеможливити багаторазову механічну імітацію вимови звуків.
 

5. Рецептивні ігри

Ефективним  методом навчання є ігрові дидактичні вправи.

Вправа — це спеціально організоване у навчальних умовах виконання окремих  операцій, дій чи діяльність з метою  оволодіння ними або їх удосконалення. Виконання вправ сприяє запам'ятовуванню дошкільниками фонологічних та лексичних одиниць, лексико-граматичних структур, сприяє формуванню відповідних умінь і навичок, їх практичному використанню. Вправа під час навчання англійської мови — це не відокремлений елемент заняття, а органічна частина ігрової діяльності педагога та дітей.

Ігрова діяльність — це виконання  різноманітних рецептивних, репродуктивних і практичних (творчих) вправ.

Коли  вивчається новий матеріал, дошкільники  здебільшого виконують вправи рецептивного характеру. У разі виконання такого типу вправ дитина має сприйняти вербальну інформацію, запропоновану педагогом, а потім продемонструвати, як вона її розуміє, впізнає. Так, після введення нових слів з теми «їжа» проводиться гра «Накриваємо на стіл». Педагог звертається до дітей: «Я називатиму предмети, а ви будете класти їх на стіл». Називає: «а cup, a plate, a spoon», діти вибирають з набору іграшкового посуду відповідні предмети (чи малюнки) і розкладають їх на столі.

Рецептивні  вправи є основним видом вправ  при організації ігор типу «Покажи», «Виконай наказ», «Так чи ні?», «Відгадай», «Що зникло?» тощо.

Гра «Виконай наказ» І «Order».

Педагог: «Діти, я дресирувальник цирку, а ви дресировані звірята. Виконайте мій наказ: «Соте here. Take a ball (a dolн)».

Гра «Покажи» І «Show».

Педагог: «Діти, я — покупець, а ви — продавці в магазині. Я буду називати продукт, а ви показуйте його». (Перед грою кожній дитині дають набір картинок, на яких зображено продукти.)

Гра «Так чи ні?» І «Yes or No».

Педагог: «Діти, бабуся загубила окуляри і не може розшукати свої речі. Допоможіть їй. Я — бабуся, а ви — її онуки. Я називаю річ, а ви кажіть, це вона чи ні». Вихователь бере плаття, говорить «a dress», діти — «Yes»; вихователь бере туфлі, говорить «socks», діти — «nо».

6. Репродуктивні (відтворюючі) ігрові вправи

Репродуктивні (відтворюючі) ігрові вправи вимагають, щоб дитина відтворила сприйнятий нею матеріал (звук, слово, речення, текст). Вже на одному з перших занять з теми «Знайомство» пропонуються репродуктивні вправи у грі «Сніжка» та «Чарівна шапочка». Виконуючи їх, діти вчаться відповідати на запитання: «What is your name?» — «Му name is...» і ставити його. На виконання такого виду вправ спрямовані ігри «Хоровод», «Потяг», «Коти м'яч» та ін.

Репродуктивні ігри: Гра «Сніжка» І «Snowball».

Педагог: «Зліпимо велику сніжку. Цей м'ячик — маленька сніжка. Слова, які ми повторюємо — сніг. Ми стаємо в коло. Я вимовляю: «Where do you live?» і м'яча передаю Маші. Маша повторює: «Where do you live?» і передає м'яча Саші, він повторює фразу і передає м'яч далі. Продовжуємо так доти, доки м'яч знову не опиниться у мене».

Гра «Коти м'яч» І «Roll a hall».

Діти  сідають парами у коло чи у дві  шеренги. Педагог: «Я кочу м'яча Ані і кажу: «How are you?». Аня повертає мені його і говорить те саме: «Hovv are you?».

Гра «Хоровод» І «Іп the circle».

Діти  стають у коло, взявшись за руки, ходять і повторюють тричі фразу, за четвертим  разом зупиняються і педагог  перекладає. Можна почати з повільного темпу, промовляти тихо, поступово нарощуючи  темп і гучність. (Слід стежити, щоб  діти не занадто збуджувались, зупинитися, коли темп та гучність будуть помітними).

Гра «Потяг» І «Train» нагадує «Хоровод», лише у цьому разі діти стають одне за одним, взявшись за талію.

Гра «Живі шеренги» І «Moving Unes».

Діти  утворюють дві шеренги, ставши обличчям одне до одного. Повторюючи фразу, діти: а) сходяться ближче і розходяться; б) одна шеренга йде ліворуч, друга  праворуч. Діти можуть плескати одне одному у долоні.

Гра «Луна» І «Echo».

Педагог: «Діти, ми з вами зараз ідемо в гори. Я вимовляю фразу: «Who are you?», а луна відгукується: «Who are you?». А тепер я повторюю: «Who are you?», а ви всі відгукуйтесь, як луна: «Who are you?».

7. Продуктивні (творчі) ігри

Для формування навичок спілкування англійською  мовою виконуються різноманітні продуктивні (творчі) комунікативні вправи. Так, на заняттях з теми «Іграшки» розігруються ситуації: «Вибираємо подарунок», «Купуємо продукти до дня народження», «Йдемо на день народження», «Вітаємо іменинника» тощо.

Звісно, цей тип вправ найскладніший. Дитина вимушена самостійно на основі засвоєних лексико-граматичних структур, напружуючи мислення, пам'ять і уяву, будувати звертання, прохання, відмову, давати відповіді, розповідати, описувати  тощо. Плануючи ігрову діяльність дітей, педагог так реалізує окреслений план, щоб виконання рецептивно-репродуктивних вправ було орієнтовано на виконання  продуктивних, комунікативних завдань  на подальшому етапі опрацювання  окремих підтем та кожної теми зокрема.