Iнноваційний процес і йогo сутність

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                    2

РОЗДІЛ 1.ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС І ЙОГO СУТНІСТЬ                            4

РОЗДІЛ 2.МОДЕЛІ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ                                         7

РОЗДІЛ 3.УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ                       ПІДПРИЄМСТВА                                                                                                 17

ВИСНОВКИ                                                                                                           29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                       31

ВСТУП

Актуальність  теми:У складний період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

В сучасних умовах господарювання вітчизняним підприємствам особливу увагу слід приділяти розв’язанню  таких важливих задач, як постійний  пошук порівняльних переваг з  метою підвищення конкурентоспроможності, виявлення шляхів максимізації прибутку, боротьби в умовах зростання конкуренції  і швидкого реагування на зміни мікро  та макросередовища. Важливою умовою ефективного розв’язку цих задач є розвиток економіки на основі моделювання інноваційних процесів.

Питанням вивчення інноваційного процесу було присвячено багато праць як зарубіжних так і вітчизняних вчених,зокрема: У. Абернаті, Ф. Андерсен, К. Кларк, Р. Моборн, Р. Росвел, Р. Такер, М. Ташман, Дж. Уттербек, Р. Хендерсон, Й. Шумпетер, Е. Ф. Янсен, О. Динкін, П. Завлін, С. Іванюта, С. Іллянкова, А. Казанцев, Н. Кондратьєв, Р. Міхаєв, А. Тітов, О. Амоша, Ю. Бажал, О. Бутнік- Сіверський, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Дацій, М. Йохна, Д. Крисанов, В. Россоха, В. Семиноженко, І. Федулова, Л. Федулова, А. Чухно та ін. Проте, не зважаючи на всю цінність проведених досліджень, результати перетворень у світовій і вітчизняній економіці, зумовлені досягненнями науково-технічного прогресу,широким впровадженням прогресивних технологій та високотехнологічної продукції, потребують постійного вдосконалення методів управління інноваціями та моделювання інноваційного процесу.

Мета дослідження. Активізація інноваційної діяльності підприємств є не лише ключовим фактором успіху в конкурентній боротьбі, а й умовою виживання на ринку. Модернізація технологій, оновлення асортименту, удосконалення систем організації та управління дозволяють підприємствам адаптувати свою продукцію до вимог ринку, скорочувати витрати, стабілізувати і покращувати фінансово-економічні результати діяльності. Значимість інновацій обумовлює необхідність розроблення прогресивних моделей інноваційного процесу, які повинні впливати із інтенсивності здійснення інноваційної діяльності, скорочення термінів створення інновацій, а також зміни функцій і складу учасників інноваційного процесу. Метою даної роботи є дослідження основних моделей інноваційного процесу,розроблених західними вченими-економістами,виявлення їх ключових характеристик та розроблення моделі інноваційного процесу як результату синтезу різноманітних підходів.

Об`єкт досліження: сучасні підприємства,яким необхідно знати і розуміти теоретичні основи закономірності процесу формування, структуру,джерела зростання, методи оцінки й напрями ефективного використання інноваційного потенціалу.

Предметом дослідження є досить актуальна і гостра тема розвитку інноваційного потенціалу підприємства, основна увага приділяється вивченню складових інноваційного потенціалу, чинника впливу, напрямами його підвищення.

Методи дослідження. Для виконання даного завдання використовувалась сукупність наукових і прикладних методів наукового пізнання

Структура роботи обумовлена метою та завданням дослідження.Робота складається із вступу ,трьох розділів,висновку,списку використаної літератури.

Розділ 1. ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС І ЙОГО СУТНІСТЬ

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах  різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи  — традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного  господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого  періоду, коли економіка функціонувала  і розвивалась переважно за рахунок  екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні  фактори практично себе вичерпали  або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного  виробництва мають базуватися переважно  на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних  методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких  рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

Процесний підхід трактує  підприємство як множину процесів і  проектів, що взаємодіють у створенні  нової вартості для клієнта, в  тому числі при здійсненні інноваційної діяльності.Відповідно до процесного підходу інновації трактують  як певну послідовність подій, які  ведуть до створення нового продукту, послуги або нової технології. Одночасно поняття інновації,трактованої  як зміна, яка веде до виникнення нової  властивості,відповідає концепції  організації, яка спирається на процеси, щовідіграють важливу роль у діяльності підприємства і управлінніним. У цьому зв’язку інновацію необхідно розглядати безпосередньо в контексті інноваційного процесу.

Інноваційний  процес – це процес створення, освоєння і поширення тих технікоекономічних ідей, практичне застосуванняяких призводить до отримання певного суспільноекономічногоефекту.

Інноваційний процес має  циклічний характер. Основніетапи перебігу інноваційного процесу наступні:

1. Фундаментальні дослідження,  завданням яких є отримання  нових знань і відкриття найбільш  суттєвих закономірностей розвитку  природи і суспільства, нових  взаємозв’язків міжявищами. Фундаментальні  дослідження генерують ідеї дляінноваційної  діяльності, проте не пов’язані  з комерційноюдіяльністю і не  завжди мають практичне застосування;

2. Прикладні дослідження,  які спрямовані на визначенняшляхів  практичного застосування вже  відкритих раніше явищта процесів;3. Дослідноконструкторські розробки, які є завершальноюстадією наукових  досліджень (розроблення конструкції  інженерного об’єкту, технологічних  процесів, проектування новоготовару  та його випробовування);

4. Дослідноекспериментальні  роботи, пов’язані з перевіркою  результатів наукових досліджень;

5. Освоєння промислового  виробництва;

6. Маркетинг інноваційний, тобто діяльність щодо створення  попиту на інновацію;

7. Дифузія інновації, тобто  розповсюдження дотепер використаної  інновації в нових умовах або  місцях застосування.

Індивідуальний  характер інноваційних процесів пов’я

зується із особливою  роллю інтелектуального капіталу у  створенні і перебігу цих процесів. Інтелектуальний капітал і пов’язані  з ним знання, а також креативність людини є вирішальним для організації  і управлінні інноваційними процесами. На практиці, інновація (інноваційний процес) повинна бути предметом управління, в якому потрібно поєднати усі елементи, що складають інноваційний процес: джерела задумів, її ринкове обґрунтування, а також справу організації перебігу цього процесу.

Інновації сьогодні є ключовим чинником здобування конкурентної переваги, зростання, а також досягнення прибутків у підприємстві. Це поняття охоплює ряд елементів, таких як, наприклад, стратегія інновації, розвиток нового продукту,креативний підхід до вирішення проблем, управління задумами, ідеями. Кожний з цих елементів є дуже важливим сам у собі. Водночас виконання кожного з них частково приносить лише часткові результати. Ті елементи, які виглядають абсолютно різними, мусять бути інтегровані спільною стратегією,якщо мають бути мобілізовані у боротьбі за зростанням компанії. Підприємства, які досягають успіхів у досяганні прибутків, генерованих наявними технологіями і досягнутою інноваційністю, оволоділи вмінням асоціювання їх технологічного розвитку з комплементарними вміннями в інших сферах бізнесу, таких як виробництво, дистрибуція, людські засоби, маркетинг або обслуговування клієнта. Можна, отже,сказати, що на сьогодні необхідним є комплексний підхід доінновацій, який трактує інноваційність як зінтегрований процес, що з’єднує внутрішні одиниці підприємства з його оточенням.

Розділ 2.МОДЕЛІ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Основою інноваційного процесу  є процес створення й освоєння нововведення, що починається з фундаментальних  досліджень, спрямованих на отримання  нових наукових знань і виявлення  найзагальніших закономірностей, необхідних для створення інновацій.

Оідомий учений Р.Ротвелл, досліджуючи  в ретроспективі природу інноваційних процесів, показує, що вони розвивалися  за прогресивною схемою - від простих  лінійних моделей до складніших інтерактивних. Спочатку вважали, що інновації послідовно проходять шлях дослідження, винаходу та його впровадження, тобто, власне, появи інновації та її розповсюдження.

Згодом інноваційний процес почали розглядати як складнішу структуру, у якій суттєву роль відіграють фактори  й умови, що виникають та діють  поза межами сфери досліджень і розробки, а саме - у технологічній та ринковій сферах. Такі елементи є, на перший погляд, уже й у простих лінійних моделях, однак за новим уявленням вони взаємодіють разом з елементами синергії та зворотного зв’язку, що підсилює активність й ефективність інноваційних процесів, поступово збільшує потенціал системи, опираючись на сприятливі умови, що можуть виникати на різних етапах інноваційного процесу внаслідок розвитку науково-технологічної сфери, зміни структури попиту, місткості ринку, діяльності у сфері маркетингу й збуту тощо.

Проте поряд зі сприятливими умовами  активізації інноваційної діяльності можуть виникати й ризики як у технологічній, так і в ринковій сферах. У ці моменти фірма може задіяти свою дослідницьку систему, щоб отримати нові знання, котрі сприятимуть подоланню проблемних ситуацій на будь-якій зі стадій інноваційного процесу. Якщо в простих лінійних моделях і навіть в інтерактивних дослідження розглядали як перший етап інноваційного процесу, що має лише продукувати нові ідеї та гіпотези для їх подальшого розроблення, то в новому ракурсі теоретичної думки сутність інноваційного процесу набула вигляду вкрай складної, різнобічної діяльності, що охоплює багато взаємопов’язаних елементів.

Найповніше сутність інноваційного  процесу за цим підходом визначає модель “ланцюгового зв’язку” (“Лат-Нпк”), що її запропонували Кляйн і Розенберг [20, с.274], яка передбачає поєднання чотирьох загальних функцій: стратегії інноваційної продукції з виявленням сприятливих можливостей через дослідження потенціалу ринку; аналітичне (системне) конструювання з отриманням дослідних зразків; технологічна діяльність у виробничому середовищі з виготовлення промислових зразків та їх випробування, уточнення конструкції й організація виробництва; забезпечення каналів виходу нової продукції на ринок, тобто комерціалізація винаходу. Особливістю цієї моделі є те, що вона не обов’язково визначає інноваційний процес як рух тільки вперед, від ідеї до винаходу і його комерціалізації. На противагу лінійним моделям вона передбачає цілком імовірними й такі варіанти, коли виникає потреба повернутися на ранні стадії інноваційного процесу, щоб подолати труднощі, які можуть виникнути на шляху просування ідеї.

Розглянувши в монографії інноваційні  процеси, П.Харів та О.Собко запропонували модель їх розвитку (рис. 1), згідно з якою інноваційний процес у динаміці можна зобразити рядом стадій, етапів і виконавців, які відображають трансферт нововведень у матеріальне виробництво: від зародження і проведення фундаментальних досліджень, проектно-конструкторських розробок, створення дослідних зразків, їх випробування в лабораторіях до організації серійного чи масового виробництва новинок та їхньої реалізації й обслуговування [19, с.94].

Рис. 2.1. Модель інноваційного процесу: стадії, етапи, виконавці

Як бачимо, інноваційний процес включає  дві стадії: розроблення та комерціалізацію. Це пояснюється тим, що створення новинки не закінчується її появою на ринку, а триває і після її впровадження, тому що під час дифузії нововведення постійно вдосконалюється, що дає змогу розширити ринки його збуту.

Основні загальновідомі етапи інноваційного  процесу можна відобразити у  вигляді його простої ланцюгової моделі (рис.2. 2):

Як відомо, наріжним каменем створення  будь-якого виду нової продукції  є наукові розробки. Адже перш ніж досягти сфери виробництва, наукову ідею формують у галузі фундаментальних наук, конкретизують у прикладних дослідженнях і втілюють у конструкціях, схемах, технологіях.

Інноваційний процес починається  з фундаментальних, суто теоретичних  досліджень (ФД), спрямованих на одержання нових наукових знань і виявлення найістотніших закономірностей. Мета ФД - розкрити нові зв’язки між явищами, пізнати закономірності розвитку природи й суспільства стосовно їх конкретного використання. Теоретичні фундаментальні дослідження не пов’язані з вирішенням певних прикладних завдань. Однак пріоритетне значення фундаментальної науки в розвитку інноваційних процесів визначається тим, що вона служить ґенератором ідей, відкриває шляхи в нові галузі знання.

Фундаментальні дослідження втілюються, як правило, у прикладних дослідженнях (ПД), але відбувається це не відразу. Крім того, тільки деякі ФД втілюються в ПД-ДКР і т. д. Іншу цілеспрямованість мають прикладні дослідження (ПД), мета яких - вирішення конкретних практичних завдань. Це - оригінальні роботи, спрямовані на отримання нових знань, пошук шляхів використання результатів фундаментальних досліджень; нових методів розв’язання тих чи інших проблем. Цим видом діяльності, тобто прикладними науково-дослідними розробками, може займатися галузева наука - галузеві науково-дослідні інститути та проектні конструкторсько-технологічні організації, адже ризик тут значно зменшується, оскільки 85-90% цих робіт закінчуються успішно.

Наступний етап дослідно-конструкторських і проектно-конструкторських робіт  пов’язаний із розробленням нового виду продукції. Він включає: ескізно-технічне проектування, випуск робочої конструкторської документації, виготовлення й випробування дослідних зразків. Під дослідно-конструкторськими роботами (ДКР) маємо на увазі застосування результатів ПД для створення (або модернізації, удосконалення) зразків нової техніки, матеріалу, технології. Слід зазначити, що 95-97% цих досліджень закінчуються позитивно, тому їх проведенням можуть успішно займатися науково- дослідні та проектно-конструкторські сектори на підприємствах. ДКР - це завершальна фаза наукових досліджень, своєрідний перехід від лабораторних умов й експериментального виготовлення до промислового виробництва [19, с.19].

Після підготовки виробництва настає період освоєння, який починається  з виготовлення дослідного зразка виробу й закінчується його серійним виробництвом, у ході якого відбуваються налагодження й освоєння запланованих техпроцесів і форм організації виробництва, досягнення планового обсягу випуску, намічених економічних показників і техніко-економічних параметрів продукції [11, с.23].

Загалом слід зазначити, що підготовка й освоєння нових виробів багато в чому є суперечливими економічними процесами, динамічна структура  яких порівняно не визначена, не однакова й залежить від типу організації виробництва.

Після етапу освоєння нововведення починається етап промислового виробництва (ПВ), що має дві фази: власне виробництво  нової продукції та її реалізацію споживачам.

Фази (М-Зб) пов’язані зі стадією  комерційної реалізації результатів  інноваційного процесу. Основними  виконавцями цього етапу є  служби основного й допоміжного  виробництва та відділи збуту  й маркетингу.

Однак доцільно зауважити, що ефективність маркетингу підтверджується лише в  тому разі, коли він своїми функціями  попередньо охоплює головні етапи  розвитку інновації: від прикладних досліджень, проведення дослідно-конструкторських робіт до виробництва та збуту  інноваційного продукту. Відзначимо, що в інноваційному процесі взаємодія  НДДКР, виробництва й маркетингу має бути всебічною і характеризуватися  наявністю зворотного зв’язку. І.Ансофф зобразив цей взаємозв’язок так (рис. 2.3) [13, с.87]:

Низький рівень взаємодії:

       Середній рівень взаємодії:

Високий рівень взаємодії:

Рис. 2.3. Взаємозв’язок НДДКР, маркетингу та виробничих процесів

Окрім запропонованої вище простої  ланцюгової моделі інноваційного процесу, складнішою його моделлю, що несе змістовне  навантаження, є функціональна інноваційна модель (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Функціональна модель основних етапів інноваційного процесу

Якщо критично розглянути просту ланцюгову  та функціональну моделі інноваційного процесу, то варто звернути увагу на недостатній взаємозв’язок складових блоків, відсутність сумісних елементів процесу й зворотних зв’язків.

Згаданих недоліків не має кібернетична модель інноваційного процесу, що її запропонував угорський дослідник Б.Санто [18, с.96], яку зображено у вигляді кругообігу основних етапів інноваційного процесу, котрі відображають безперервність й автономність суспільного прогресу опрацювання інформації (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Кібернетична модель інноваційного процесу:

Д - дослідження (результат дослідження  та виникнення нових ідей);

Р - розроблення

Особливості моделювання інноваційних процесів на підприємстві експериментальне виробництво;

в - виробництво;

м - маркетинг;

з - збут

Зазначена кібернетична модель відтворює  інноваційний процес як комплексну систему, у якій елементи процесу утворюють  підсистеми, що перебувають у постійному зв’язку з багатьма зворотними зв’язками.

Аналізуючи основні стадії й  етапи інноваційного процесу, слід відмітити, що надзвичайно важливою проблемою є не допустити більших, аніж конкуренти, витрат часу на стиках між стадіями й етапами інноваційного процесу, оскільки тут можуть виникнути найбільші труднощі. Як зазначають П.Харів та О.Собко, чим більша швидкість загального проходження інноваційного циклу, тим вищі темпи оновлення виробництва [19, с.96].

Аналізуючи інноваційні процеси, О.Волкова та М.Денисенко розглядають їх як процеси, що пронизують усю науково-технічну, виробничу, маркетингову діяльність виробників і, урешті-решт, орієнтовані на задоволення потреб ринку [14, с.26]. Із врахуванням цього стає зрозумілим, що результатом інноваційних процесів є новинки в техніці, організації діяльності та в управлінні процесами виробництва й праці, а їх упровадження в господарську практику - нововведення.

Досліджуючи в науковій праці інноваційні  процеси, В.Кабаліна та С.Кларк відзначили їхні специфічні характеристики в сучасних економічних умовах на основі моніторингу російських промислових підприємств. Зважаючи на схожість економічної ситуації в Україні та Росії, ці характеристики, на нашу думку, є властиві й для вітчизняних підприємств. Зокрема, до таких специфічних рис належить переважно комплексність інновацій, тобто здійснення одночасно кількох їх типів для загальної модернізації роботи підприємства. Другою рисою автори назвали “різкий поворот уваги керівництва промислових підприємств від техніко-виробничої сфери до збуту... Сьогодні ланцюжок нововведень стає довшим. Можна сказати, що характерною рисою інноваційного процесу став перехід до нового “інноваційного циклу” - від техніко-технологічного до ринкового” [16, с.71].

Третьою характерною особливістю  сучасних інноваційних процесів на рівні  підприємства є поступове впровадження інновацій у різних сферах діяльності. Як зазначили В.Кабаліна та С.Кларк, “найчастіше спершу реалізується технічна сторона інновації, потім - організаційна, далі - контроль, останньою стадією є розроблення механізму оплати праці робітників” [16, с.72]. Тобто інноваційний процес на рівні підприємства відбувається еволюційним шляхом.

Якщо ж говорити про загальні властивості інноваційних процесів, то найголовнішими з них є їхня багатофазність та циклічність. При цьому перша фаза, як ми вже зазначили, охоплює етапи фундаментальних і прикладних досліджень, дослідно-конструкторських робіт, освоєння виробництва та впровадження нової продукції у сферу її застосування. На другій фазі широко використовують інновації, зростають масштаби виробництва та досягають найбільшого ефекту від їх впровадження. Третя фаза характерна стабілізацією чи зменшенням масштабів виробництва, четверта - моральним старінням виробу й спадом попиту на нього [15, с.67]. Отже, під впливом зростаючих економічних потреб і розвитку НТП продукцію, техніку й технологію періодично оновлюють, що відбувається циклічно.

Ураховуючи зазначені особливості інноваційного процесу та необхідність зворотного зв’язку в ньому, а також основні його складові елементи, згідно з моделлю Кляйна й Розенберга, пропонуємо таку лінійно-функціональну модель інноваційного процесу в умовах вітчизняних підприємств, яка передбачає поетапність створення та просування нового продукту на ринок (рис. 2.6):

Рис. 2.6. Лінійно-функціональна модель інноваційногo процесу в умовах вітчизняних підприємств

Згідно із запропонованою моделлю, зворотний зв’язок між усіма  елементами інноваційного процесу стає її об’єднуючою конструкцією, наповнюючи реальним змістом відносини між дослідженнями в технологічній і ринковій сферах, винахідництвом та проектно-конструкторськими розробками, виробничим етапом і комерціалізацією новацій. Це дає змогу припустити, що успіх інновацій майже завжди залежатиме від того, наскільки ефективно вдається підтримувати зв’язки між запропонованими етапами інноваційного процесу.

Розділ 3.УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

Процеси інновації  відіграють нині важливу роль у підприємстві. Їх ефектом є тривала здатність  підприємства достворення, впровадження і дифузії – дій, які ведуть дозбільшення вартості. Метою управління інноваційним процесом повинно бути створення механізмів, що уможливлюютьтрансформацію  задумів, ідей у конкретні, реальні, впроваджені і розповсюджені  нові продукти, послуги і технології. Важливим елементом управління інноваційним процесом упідприємстві є створення  мотиваційної системи, яка пробуджує  креативність його працівників, адже на підприємстві повинен бути створений  «глибокий і життєздатний канал» длябагатьох малих задумів, які  у своїй масі були б у стані  генерувати неперервну трансформацію [22,с.48].

В управлінні інноваційним процесом все більшого значення набирає  чинник часу, адже інновація є однією зі сфер діяльності підприємства, в  якій швидкість – поруч із ефективністю–  є особливо важливою. Це стосується особливо таких секторів економіки, в яких ЖЦТ є дуже коротким, а доступністьтехнологій спричиняє те, що нові продукти вдається легкокопіювати, а також зменшуються бар’єри входження для конкурентів. Оточення, що швидко змінюється, створює додаткові труднощі у конкуруванні на відкритих, глобальних ринках. Одним зі способів отримання конкурентних переваг є прискорення процесів, які відбуваються на підприємстві, утому числі інноваційних процесів. Збільшення швидкостівпровадження продуктових інновацій, швидкий пошук ринкових ніш і їх швидке заповнення відповідним чином створеною пропозицією – це сучасні атрибути успіху. Водночас,інноваційність забезпечує підприємству стійкі конкурентніпереваги лише на дуже короткий момент. Розповсюдженнясучасних інформативних, комунікаційних технологій і Інтернету призводить до того, що конкуренти мають змогу дуже

швидкої реакції  і нівелювання отриманої підприємством  ринкової переваги. Сучасне інноваційне  підприємство характеризується такими ознаками.

1. Модульний поділ  підприємства на центри, які надаютьвзаємно  пов’язані послуги для груп  користувачів, якими єклієнти, кооперанти  або внутрішні клієнти. Спираючись  на портфель продуктів та послуг, які підприємство хоче реалізувати на користь своїх зовнішніх і внутрішніх клієнтів, створюється ланцюг вартості підприємства.

2. Управління змінами,  що сприяють інноваційності, через  створення і використання портфеля  інноваційних проектів, які істотно  впливають на ланцюг вартості  підприємства.

3. Застосування  концепції адаптаційного циклу,  який відображає модель управління, що враховує потребу самонавчання підприємства з метою кращого пристосування до оточення, яке швидко змінюється. Ця концепція реалізується завдяки відповідному управлінню процесами нагромадження і аналізу інформації, а також плануванню і впровадженнюприйнятих рішень.

На рис. 3.1 представлена послідовність прогресуючогоприскорення процесів на сучасному підприємстві.

Рис. 3.1. Швидкість діяльності сучасних підприємств:

[ 22,с.49]

Сучасні підприємства мусять концентруватись на доставці вартості клієнтам. Для реалізації цієї мети, необхідно прямувати до оптимізації витрат діяльності, а також збільшення інноваційності. Це означає для управління інноваційним процесом полегшення працівникам підприємства доступу до засобів знань, а також вдосконалення процесів співпраці між працівниками, а та вдосконалення методів групової праці. Кожний з працівників має власний набір неявних знань, якими може – якщо захоче – поділитися з іншими. Отже, надзвичайно важливим є налагодження процесів співпраці, які заохочують до трансферу знаннями між працівниками підприємства, обміну досвіду, взаємного самонавчання, а також інспірації новими задумами або ідеями. Для цього підприємствоповинно оволодіти вмінням створення формальних або неформальних колективів, які інтегрують різні функціональнісфери. Такі міжфункціональні колективи здатні до відкриттянових бізнесможливостей у так званих білих плямах, які знаходяться між існуючими бізнесодиницями підприємства. Співпраця міжчленами колективів є одним з важливіших чинників, які впливають на інноваційні процеси. На сьогодні створення нових, високо розвинутих технологічно продуктів та послуг вимагає об’єднання знань з різних дисциплін, а такожзнань, якими володіють різні особи. „Інновація – незалежновід того, чи стосується нових продуктів і послуг, нових процесів або також нових організаційних форм – рідко є індивідуальним ефектом, тому креативна кооперація є сьогодні найважливішою” [22, с.50].Глибокі зміни інноваційних процесів були б неможливі безсучасних інформаційнокомунікаційних технологій, наприклад, інтернетівські технології, які уможливили створення корпоративних порталів, розміщення дискусійних листів, звернення з проханням про допомогу у вирішенні певної проблеми на інтернетівський форум, організування вебконференцій або також створення віртуальних колективів, працюючих над проектами інновацій.Важливим елементом в управлінні інноваційними процесами є швидка ідентифікація нових продуктів або послуг і до ставка їх на ринок. Для реалізації цього завдання необхіднимє створення постійних механізмів (процесів), які оцінюють іперетворюють задуми і концепції нових продуктів та послуг уринкові продукти та послуги. Щоб процес управління інноваціями закінчився успіхом, потрібно включити до нього тих,хто будуть потенційними покупцями розроблюваної інновації.Це здійснюється у великому ступені завдяки розвитку інформаційної технології, а також виникнення комп’ютерних мереж, які дають підстави для розвитку сучасних моделей управління інноваціями. Завдяки інформаційнокомунікаційним технологіям сучасні інноваційні процеси є не автономними, акомплексно пов’язані як з науководослідним підґрунтям, процесами всередині підприємства, так і процесами що відбуваються у зовнішньому оточенні (ринок, конкуренти, кооперанти тощо). Сильна конкуренція змушує сучасні підприємства до більшої креативності і гнучкості у стосунках з клієнтами, так щоб швидше доставляти їм докладно такі продукти іпослуги, яких вони очікують. З цією метою підприємства прямують до встановлення партнерських стосунків з клієнтами,щоб легше інформувати їх про свої продукти, але також, щоб заохочувати їх до творчої співпраці при створенні і розвиткунових продуктів та послуг.Успіх сучасного підприємства на ринку залежить у великому ступені від його здатностей до створення і дифузії інновацій. Створення інновації, а також впровадження її на ринокє одним з більш складних процесів, а при його реалізації приймає участь багатьох спеціалістів, які часто не є штатними працівниками. П. Друкер інновацію означає як організовану, систематичну і раціональну працю. Організація підприємства повинна не лише не обмежувати (гальмувати) інноваційні процеси, що у ньому відбуваються, але також їх стимулювати.Особливо добре виконує це завдання мережеве (віртуальне)підприємство, яке є організацією партнерських підприємств,об’єднаних спільно реалізованою метою. Такий спосіб організації праці створює широкі можливості розвитку інноваційних процесів. Підприємства все частіше відкривають НДДКРдля продавців, клієнтів, і навіть конкурентів, що дозволяє їмбудувати свою конкурентну перевагу, покращуючи швидкість,знижуючи витрати і підвищуючи якість інновацій.