Iнститутів та їх розвитку в Україні

ЗМІСТ

Вступ

Сучасна ринкова економіка  являє собою складний організм , що складається з величезної кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових і інформаційних структур , що взаємодіють на фоні розгалуженої системи правових норм бізнесу, і що об'єднуються єдиним поняттям - ринок.

По визначенню ринок - це організована структура, де "зустрічаються" виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів і пропозиції виробників встановлюються і ціни товарів, і обсяги продажів. При розгляді структурної організації ринку визначальне значення має кількість виробників і кількість споживачів, що беруть участь у процесі обміну загального еквівалента вартості на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відношень між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції.

Основні засади ринкової економіки  передбачають повну господарську самостійність  підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи  при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Метою моєї курсової роботи є дослідження структури ринкової економіки, а саме її інститутів та їх розвитку в Україні.

Побудова розвинутого  ринкового господарства – процес досить складний і тривалий.У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний,взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Ринок — досягнення всього людства  на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове  господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини  і зв'язки товарного виробництва.

Звичайно, Україна, як нова самостійна держава, що виникла на розколотому  терені колишнього народногосподарського  комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той  шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом інших країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних,географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Однак складність завдання полягає  в тому, що немає у світі аналогів переходу до ринку великої держави  з такою, як в Україні, спотвореною  тоталітарною системою структурою господарства, високим рівнем монополізму в  промисловості, залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції, що залишилися за межами державних кордонів. В таких скрутних умовах, що склалися в Україні, в умовах глибокої економічної, фінансово-кредитної, паливно-сировинної, екологічної та іншишх криз перехід до реального ринку надзвичайно утруднений. Тому розвиток інститутів ринкової економіки та самої ринкової економіки, його проблеми й доси залишаються актуальними.

РОЗДІЛ 1. РИНКОВА ЕКОНОМІКА  УКРАЇНИ.

1.1 Ринкова економіка.  Поняття, структура і умови розвитку.

Умови ринкової трансформації багато в чому визначає стан інфраструктури, її наявність  забезпечує нормальний хід економічних  реформ, а відсутність прирікає їх на неефективність. Таким чином, треба  знати, яку роль відіграє інфраструктура в ринковій економіці, які функції вона виконує, як забезпечити її якнайшвидше формування, скільки часу це потребує тощо.

Без відповідей на ці питання будь-які економічні реформи не зможуть дати необхідних результатів. Рівним чином, навіть прискорене насадження тих або інших ринкових інститутів на непідготовлений ґрунт здатне призвести тільки до дискредитації самої ідеї ринкових перетворень.

"Ринок"  є одним із найпоширеніших  термінів, використовуваних в економічній  науці для характеристики ознак  економічних систем. Проте, незважаючи на широту вживання, він не отримав чіткого визначення ні творцями класичної політичної економії, ні сучасними вченими-економіс-тами. Цікаво, що деякі з останніх узагалі не вважають за потрібне визначати економічну сутність ринку, хоча він є предметом їхнього дослідження.

[13, c.44]

Специфіка трансформаційних процесів (і це стосується також  інфраструктури) полягає в тому, що вони, з одного боку, є вельми мінливими, а з іншого боку, як правило, мають  відносно короткострокову історію. Тому за дослідження відповідних тенденцій далеко не завжди можна легко визначити, якою мірою вони є довготривалими, а якою - недовговічними, скороминучими. Цей момент є додатковим чинником, що ускладнює дослідження інфраструктури трансформаційної економіки.

Передусім, з'ясуємо, що таке інфраструктура.

Ринкова инфраструктура  - це сукупність елементів, що забезпечують і регулюють безперебійне багаторівневе  функціонування господарських взаємозв'язків, взаємодію суб'єктів ринкової економіки  и рух товарно-грошових потоків. [Рис. 1]

У цьому визначенні відокремлено дві головні функції  інфраструктури ринкового типу, зумовлені  природою ринкової економіки: по-перше, забезпечення безперебійного функціонування як господарських взаємозв'язків  і взаємодії суб'єктів ринкової економіки, так і руху товарно-грошових потоків; по-друге, їх регулювання. Суб'єктами ринкової економіки вважатимемо, з одного боку, власників ресурсів і власників продуктів, а з іншого - комерційні структури і державу. Обидві класифікації суб'єктів доповнюють одна одну і вирізняють їх за різними критеріями.

Описані функції  розкривають те, що повинна робити ринкова інфраструктура, але не визначають її природу. З точки зору свого  походження, або природи, ринкова  інфраструктура є не що інше, як інституційована трансакція.

Інститути - це установи, що відображають традиції, правила, норми, звичаї та закони, які, знижуючи кількість інформації, необхідної для  індивідуальних і колективних дій, створюють суспільству умови  для його відтворення. [1, с. 53][рис.2]

Розуміння інститутів, як сукупності норм, правил і традицій, що формують суспільство і регламентують  поведінку людей, є досить поширеним. Водночас мають місце трактування  інститутів як установ і організацій, а також як поведінки, що відповідає нормам і правилам.

Інститути, що розуміються  як установи, можна розділити на дві групи - інститути загального призначення і спеціальні. Діяльність інститутів загального призначення  не зводиться до виконання тієї або  тієї функції у складі інфраструктури, а передбачає також участь у реалізації інших завдань і цілей, особливо якщо врахувати, що багато які з цих елементів належать державі й використовуються далеко не тільки бізнесом у комерційних цілях. Ці інститути орієнтовані на переважну взаємодію або з товарними, або з грошовими потоками.[9, с. 14]

Товарні потоки і потоки послуг циркулюють як між  виробниками, так і між виробниками  і споживачами. До основних загальних  інститутів інфраструктури в цій  частині ринкової економіки належать: дороги і траси (автомобільні, повітряні, залізничні), порти (річкові, морські), аеродроми, вантажний і пасажирський транспорт (залізничний, морський, річковий, автомобільний, повітряний, трубопровідний, метрополітен), у тому числі міський, склади (включаючи митні), підприємства зв'язку, житлово-комунальне господарство.

З певною часткою  умовності до інститутів загального характеру можна віднести підприємства, що випускають засоби зв'язку й обладнання для складів, портів тощо. Характер цих інститутів уможливлює не тільки їх військове використання державою в разі необхідності (звідси зацікавленість держави в їх розвитку), але і, в умовах конверсії ВПК, їх приватизацію або комерційне використання державою.

Інститути спеціального характеру репрезентовані як приватними структурами (провідну роль серед яких відіграють товарні біржі та торгові мережі, що включають підприємства оптової та роздрібної торгівлі), так і державою в особі митних органів та інших регулюючих і контролюючих інстанцій.

Грошові потоки проходять через відповідні фінансово-кредитні інститути, які, на відміну від натурального господарства, внаслідок самої природи грошових потоків існують тільки в ринковій економіці.

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів, що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, і як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Об’єктивними  умовами інсування і функціонування ринку є товарне виробництво  – основа ринкової економіки,суспільний поділ праці, економічна відокрлеменість виробників,базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб’єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури,стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.

1.2 Інфраструктура  ринкової економіки. Поняття,  структура, функції.

Свої функції  ринок виконує через розгалужену  інфраструктуру.

Під інфраструктурою  ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. [рис. 3]

Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.

До організаційно-технічної  інфраструктури ринку належать товарні  біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й  брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові  й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен здійснювати і здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тут ми розглянемо лише деякі елементи інфраструктури ринку. Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам.

Біржа (гол. "beurs", нім. "borse") - це установа, де здійснюється купівля-продаж масових товарів (товарна біржа), цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), нерухомого майна (біржа  нерухомого майна), робочої сили (біржа  праці). Як правило, біржа - це приватне, акціонерне товариство, акції якого за стандартом не приносять дивідендів, а лише надають право здійснювати торгові операції.

В Україні вже створено чимало бірж. Серед них: Українська універсальна біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа та інші. У зв'язку з переходом до ринку найбільшого поширення в Україні набули товарні біржі.

Товарна біржа - це комерційне підприємство, різновид товарного ринку  оптової купівлі-продажу товарів  масового виробництва, на якому реалізація здійснюється без попереднього огляду за зразками і стандартами при наперед встановлених розмірах мінімальних партій і на якому формуються ринкові ціни в залежності від фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Діяльність товарних бірж в Україні регулюється законом "Про товарну біржу". В світовій практиці до біржових товарів належать 60-70 найменувань.

Для товарної біржі характерні такі риси:

1) регулярність  функціонування;

2) ведення торгівлі  однорідними товарами з певними характеристиками на основі жорстких правил і в спеціальному місці;

3) продаж біржових товарів  здійснюється за допомогою представлених  зразків, або стандартів, а самі  товари на біржі відсутні.

Всі операції на товарних біржах поділяються на два  види: операції з реальним товаром, які передбачають наявність товару на момент угоди, і строкові, або ф'ючерсні операції, тобто попередній продаж товару, якого ще не виробили. Більшість біржових операцій (90 і більше відсотків) складають саме ф'ючерсні угоди. Метою ф'ючерсної угоди є не продаж чи придбання реального товару, а отримання різниці в цінах, яка виникає до терміну завершення угоди, тобто спекуляція, а також страхування (хеджування) від втрат, пов'язаних зі зміною цін на товари.

Фондова біржа - це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами (див. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу"). Основними видами цінних паперів є векселі, акції, облігації тощо. Членами біржі можуть бути індивідуальні торговці паперами та кредитно-фінансові інститути.

Фондова біржа виконує  такі функції: забезпечує мобілізацію  тимчасово вільних грошових засобів; встановлює ринкову ціну (курс) цінних паперів; здійснює переміщення капіталу між галузями. Операції на фондовій біржі, в залежності від терміну, на який укладається угода, поділяють на касові і строкові. Касові операції розраховані на оплату угод безпосередньо після їх укладення (від 2-х до 14 днів, в залежності від біржі). Строкові операції здійснюються у випадку, коли угода купівлі-продажу акцій укладається в даний момент, а її оплата відстрочена на заздалегідь встановлений період. Строкові операції дозволяють здійснювати спекулятивні операції і одержувати спекулятивний прибуток.

Органічною частиною сучасних міжнародних валютно-фінансових відносин, які забезпечують концентрацію валютних операцій, формування, взаємозв'язок і динаміку валютних курсів, є валютна біржа. Валютна біржа - це комерційне підприємство, яке здійснює купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.

З появою бірж в Україні  з'являються і нові види професійних  занять та робочих місць для населення. Операції купівлі-продажу на біржах здійснюють брокери, маклери і дилери, оскільки приватні особи на біржі  не допускаються.

З цієї таблиці  ми можемо бачити, як проходив розвиток бірж в Україні. [18]

Кількість бірж

(на початок року)

Нижче ми бачимо кількість бірж у період з 01.01.2009 по 01.01.2010

Кількість бірж 

Брокер (англ. "broker" - посередник) - це посередник при укладенні угод між покупцями і продавцями товарів. Ними можуть бути брокерські фірми, контори і незалежні брокери. Брокери підготовляють, оформляють і реєструють договори купівлі-продажу, здійснюють нагляд за правильністю біржового торгу.

Дилери (англ. "dealer" - біржовий маклер) - це, як правило, представники фірм, що хочуть продати чи купити біржовий товар. На відміну від брокерської діяльності, дилерська передбачає наявність певного початкового капіталу і поєднується в більшій мірі з комерційним ризиком.

Маклер (нім. "makler" - посередник) - це теж посередник біржових торгів, який фіксує укладення угод між членами біржі (брокерами, дилерами).

На відміну від товарної, фондової та валютної біржі, біржа робочої  сили (біржа праці) формується державою. Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" цей інститут інфраструктури ринку у нас називається державною службою зайнятості.

У службі зайнятості не відбуваються процеси купівлі-продажу товару - робочої сили. Згідно із Законом  послуги, пов'язані із забезпеченням  зайнятості населення, надаються державною  службою зайнятості безплатно, при цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили. Основними завданнями служби зайнятості є:

• аналіз та прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку робочої сили;
• консультування громадян та власників підприємств, установ та організацій про можливості одержання роботи та забезпечення робочою силою;
• облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
• допомога громадянам у доборі підходящої роботи, а роботодавцям - у доборі потрібних працівників;
• організація навчальної діяльності, професійної підготовки та перепідготовки громадян;
• реєстрація безробітних та надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної тощо.

До інфраструктури ринку входить розгалужена система приватних, кооперативних, державних, змішаних гуртових і роздрібних торговельних структур, які визначають стан двох форм торгівлі в країні: гуртову і роздрібну.

Роздрібна торгівля - це торгівля, яка включає всю підприємницьку діяльність, пов'язану з продажем товарів і послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого, сімейного чи домашнього використовування. До роздрібної торгівлі належить величезна мережа магазинів, яка включає універмаги, універсами, спеціалізовані магазини, супермаркети, магазини самообслуговування, склади, магазини тощо.

Гуртова торгівля - це частина  внутрішньої торгівлі, яка охоплює  продаж товарів як великими, так  і малими партіями з метою їх перепродажу  або виробничого споживання. Гуртова  торгівля здійснюється за цінами, які нижчі від роздрібних цін, але вони повинні забезпечувати нормально працюючому промисловому та торговельному підприємству відшкодування витрат, внесення платежів у бюджет і створення фондів економічного стимулювання та прибуток. Гуртова торгівля стимулює збут товарів, формує їх асортимент, складає і транспортує товари.

Найбільш впливовими гуртовими  торговельними структурами є  великі торговельні фірми, торгові  доми, дистриб'юторські фірми тощо.

Торговельні фірми - це фірми, які займаються здійсненням операцій в основному по купівлі-продажу товарів. Торговельні фірми бувають або вузькоспеціалізованими та універсальними, які торгують широкою номенклатурою виробів.

Торговий дім - це торговельна  фірма, яка закуповує товар у  виробників або гуртовиків своєї країни і перепродує їх за кордон, або закуповує іноземні товари за кордоном та перепродує їх місцевим гуртовим і роздрібним торговцям, а також споживачам. Їхня діяльність дуже широка: вони здійснюють операції за свій рахунок і за дорученням клієнтів, за внутрішньою, гуртовою і роздрібною торгівлею, працюють за широкою номенклатурою товарів, беруть участь у виробництві продукції. Для виконання своїх функцій торгові доми мають сітку магазинів, складські приміщення, транспортні засоби тощо.

Дистриб'ютер (від англ. "distributer" - розподільник) - окрема фірма або агент промислового підприємства, які здійснюють реалізацію продукції і виступають як торгівці за договором на основі угоди про право на продаж в окремому регіоні. Угода фірми передбачає виконання дистриб'ютором ряду функцій, пов'язаних з реалізацією товару: організацію реклами в даному регіоні, передпродажну підготовку технічно складних товарів, наданням покупцям сервісних послуг, аналіз кон'юнктури ринку та відгуків покупців про придбані ними вироби фірми тощо.

У практиці ринкових зв'язків  широко використовуються і такі форми  організації оптової торгівлі як аукціон, ярмарок.

Аукціон (від лат. "auctio (auctionis)" - продаж з публічних торгів) - це спеціально організований ринок  товарів з визначними властивостями, що діє періодично у певному місці і в наперед обумовлений час на умовах змагання між покупцями. Право придбання товарів на аукціоні надається покупцям, які запропонували вищу ціну. На відміну від інших форм реалізації (через магазини, ярмарки і т. п.) аукціон передбачає не одночасне, а почергове пропонування товарів: до реалізації пропонується один товар (лот), після його продажу (або зняття з аукціону) - наступний і т.д.

Аукціони розрізняють  внутрішні і зовнішні, відкриті і  закриті тощо. У світовій практиці відомі декілька способів ведення акціонерних торгів: 1) з підвищенням цін; 2) з постійним пониженням цін. В умовах переходу України до ринку аукціон розглядається як один із способів приватизації державних та муніципальних підприємств.

Ярмарок (від нім. "jahrmakt" - щорічний ринок) - це ринок оптової  торгівлі, який організовується регулярно, періодично і функціонує в певному  місці, у встановлений час, а також  сезонна розпродажа одного або багатьох видів товару. Ця своєрідна форма  ринку має можливість при порівняно невеликих витратах у короткий термін на невеликих площах здійснювати плідні контакти між партнерами з метою укладення угод, обміну інформацією, реклами фірми та її продукції. Ярмарки бувають універсальні, багатогалузеві, галузеві і спеціальні. За останні роки в Україні ярмарки набувають все більшого розвитку.

Ринок засобів виробництва, предметів споживання і послуг, що стає все більш орієнтованим на конкретний, часто індивідуальний попит, викликав до життя появу і таких нових форм реалізації як лізинг, інжиніринг та ін.

Лізинг (від англ. "leasing" - оренда, майновий найм) - угода між  орендарем, власником майна (машин, устаткування, транспортних засобів  і т.д.) і орендатором про передачу майна в оренду на визначений строк  за певну плату. За своїм економічним змістом лізинг являє собою специфічну форму кредитування продажу без передачі права власності на товар орендарю.

Інжиніринг (від англ. "engineering" - інженерно-консультаційні послуги) - це виділений у самостійну сферу діяльності комплекс інженерно-консультаційних послуг комерційного характеру щодо підготовки, забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції, щодо обслуговування будівництва та експлуатації промислових, інфраструктурних сільськогосподарських та інших об'єктів. Інжинірингові послуги діляться на дві групи: 1) послуги, пов'язані з підготовкою виробничого процесу; 2) послуги на забезпечення нормального ходу процесу виробництва і реалізації продукції.

Аудиторська фірма - це незалежна  висококваліфікована організація, яка на замовлення клієнта та за його кошти здійснює ревізію його господарської діяльності з метою  виявлення прорахунків та резервів вдосконалення, контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, бухгалтерські звіти та баланси.

Холдингова компанія - акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних  пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Вона тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки  України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій й матеріально-фінансового забезпечення.

Висновки до розділу 1

Підсумовуюючи все вищесказане, можна зробити  висновок, що найважливішим атрибутом  ринкової системи господарювання є  ринок як форма організації і  функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів і як суспільна форма функціонування економіки. Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру. Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків.

Розрізняють 3 інфраструктури:

• організаційно-технічна
• фінансово-кредитна
• науково-дослідницька

Кожній інфрастуктурі  відповідають різні установи (банки, фірми, інститути, компанії, учбові заклади тощо).