Iсторико-культурні ресурси київської області

21

Вступ

Актуальність теми

Пояснюється тим, що на Київщині збереглися безліч памяток матеріальної культури різних епох, що представляє собою не будь-який інтерес для туристів. Також не можна не сказати про відомі не тільки в країні, а й навіть у світі рекреаційні зони, такі я к Конча-Заспа, Пуща Водиця та ін.

Також вважається за потрібним тут вказати, що туризм є важливою статтею надходжень до бюджету країни, в тому числі валютних. Саме через туризм багато країн зробили потужний ривок у розвитку економіки. Київщина відноситься до регіону із значним ресурсним потенціалом туризму. Тут розташовано багато унікальних природно-заповідних комплексів, памяток античної культури, перлин архітектурного мистецтва. Нажаль, багатющі природні та історико-культурні ресурси Київщини, як і України в цілому, слабо використовуються у туристичній сфері. Наприклад, бази відпочинку та дитячі табори Кончої-Заспи знаходяться у жахливому становищі і не відповідають сучасним вимогам.

Київська область була утворена у 1932 році. Територія її займає 28,9 тис. км2. Розташована у північній та центральній частинах України. Територія полягає в зоні полісся та лісостепу. Клімат помірно континентальний. Через територію Київської області протікає Дніпро – головна водна артерія України – з притоками Припять, Ірпінь, Десна, Рось та ін.

Багатьом відомі такі населені пункти як Біла Церква, Богуслав, Креничі, Переяслав-Хмельницький, Фастів та багато інших міст та сел., що мають у своїх літописах чимало яскравих сторінок.

Об’єктом дослідження є Київська область.

Предметом  дослідження є історико-культурні ресурси Київщини.

Мета дослідження: враховуючи наукову і практичну значимість теми,метою роботи є дослідження історико-культурного, природного і рекреаційного потенціалу Київщини.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

           з’ясувати загальну картину туристичних ресурсів Київщини;

           узагальнити дослідження науковців щодо сучасного стану туристичного потенціалу Київської області.

Методологія:

На всіх етапах написання роботи застосовувалися універсальні методи. Метод дедукції, дозволив визначити предмет дослідження, щодо методу індукції, то його використано у висновках, в яких були сформульовані недоліки розвитку туризму в Україні на підставі узагальнення конкретних проблем галузі в Київській області.

Що стосується літературних джерел, то існуючі дослідження даної теми, фрагменти праць не відтворюють у повному обсязі проблему розвитку туризму у  Київській області. Тому ми використовували як періодичну літературу, наукові видання вітчизняних та закордонних авторів, так і Інтернет – ресурси – сучасні туристичні сайти та електронні довідники. Так, Київщина з позиції розвитку туризму  докладно висвітлена в праці “Рекреаційні системи Київщини (географічний аналіз) Гринюка Т.А.” В праці “Соціально-географічна та демографічна база рекреаційної діяльності ” Старостенка Г.Г. розглянуто сучасний стан розвитку туризму на Київщині та теоретичні основи розвитку туристичного бізнесу. Сайти http://www.world-tourizm.org та CNN Hotels //http://www.cnnhotels.com. дозволили проаналізувати сучасні дані статистики розвитку туризму, рекреації та готельно–ресторанного бізнесу в Україні.

Структурно контрольна робота складається зі : вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел .

Розділ  І. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ КИЇВЩИНИ

1.1. Загальні відомості про Київську область

Київська область — адміністративна одиниця на півночі України. Утворена 27 лютого 1932 року. Розташована в басейні середньої течії Дніпра, головним чином на Правобережжі. На сході межує з Чернігівською і Полтавською, на південному-сході та сході — з Черкаською, на південному-заході — з Вінницькою, на заході — з Житомирською областями, на півночі — з Гомельською областю Білорусі. Обласний центр — місто Київ (адміністративно не входить до складу області).

В області 25 районів, 26 міст, в тому числі 12 обласного значення, 30 селищ міського типу, всього 1183 населених пунктів.

Основне населення області — українці; живуть також росіяни, євреї, білоруси, поляки та інші. Середня щільність населення (без м.Києва) — 63,01 чол. на 1 км² (2005). Найщільніше заселені центральні та південні райони області. Міське населення (крім Києва) становить 52 % (1985). Великі міста (крім Києва): Біла Церква, Бориспіль, Бровари, Васильків, Переяслав-Хмельницький, Фастів.[3,142]

                      1.2. Природоохоронні об'єкти

На Київщині, яка належить до районів інтенсивного господарського освоєння, серед заходів, спрямованих на раціональне використання та відтворення природного ресурсного потенціалу території, є створення природоохоронних об'єктів. До них належать заповідні об'єкти та території, в їх числі заповідні лісомисливські господарства,  заказники,  природні парки,  парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та пам'ятки природи місцевого чи загальнодержавного значення. Природоохоронна діяльність особливо розгорнута в межах території районів, що є найближчим оточенням столиці.

Благоустрій лісів і створення так званих "зелених зон" поширено на території Броварського,   Бориспільського,   більшої   північної   частини   Обухівського, Васильківського, сходу Макарівського та Бородянського, півдня Вишгородського та на всій території Києво-Святошинського районів .

Серед найбільших природних об'єктів слід назвати державні заповідні лісомисливські господарства: Заліське (Броварський район) та Дніїгровсько-Тетерівське (Вишгородський і Іванківський райони)

Заліському було надано сучасний статус з метою комплексного ведення лісового та мисливського господарства й охорони мисливської фауни з 1965р. Територія сучасного господарства поширюється також і на Чернігівську область (Козелецький район). Заповідні угіддя складають майже 35% від загальної площі господарства (35 тис. га). Ландшафти представлено на 40% лісовими масивами, решта луками та підлісками мішаних лісів.

Територію Дніпровсько-Тетерівського господарства було виділено з тією ж метою у 1977 р. Тут охороняються типові природні комплекси Київського Полісся разом з характерними представниками фауни: лось, свиня дика, лисиця, єнотовидний собака,  бобер, видра; з орнітофауни: куріпка сіра, качки, бекас. Серед рідкісних видів трапляються лелека чорний, орлан-білохвіст, змієїд, які занесені до Червоної книги України. Загальна площа території в межах охоронної зони складає 37,9 тис. га, у тому числі 25% території припадає на водні об'єкти у пониззі річки Тетерів і частину акваторії Київського водосховища.1.289

Важливими природоохоронними об'єктами є різні види заказників: лісові, орнітологічні, гідрологічні, ландшафтні.

Значними лісовими заказниками державного значення є Дзвінківський (Васильківський район) та Жуків Хутір (Києво-Святошинський район). В них особливими об'єктами охорони виступають лісові насадження. У першому це високопродуктивні соснові насадження вздовж берега річки Ірпінь загальною площею 700 га. Тут зустрічаються рідкісні види, занесені до Червоної книги України: рослинні представники - лілія лісова, любка дволиста, гніздівка звичайна; тваринний світ є традиційним для даної місцевості. У другому заказнику загальною площею 490 га під особливим наглядом знаходяться високопродуктивні вікові сосново-дубові насадження переважно на південній межі Київського Полісся. Серед реліктових видів трапляється плаун колючий, занесений до Червоної книги.

Серед орнітологічних заказників виділяється Жорнівський (Києво-Святошинськяй район), який має статус державного з 1974 р. Тут об'єктом охорони є лісовий масив з унікальною колонією сірих чапель. У видовому складі лісу переважають високопродуктивні соснові насадження з домішкою дуба, вільхи чорної, берези бородавчастої.  Видовий склад трав'яного покриву та тваринний світ є традиційним.

Іллінський заказник (Поліський район) є гідрологічним, отримав статус державного з 1980 р., має загальну площу 2 тис. га. Специфічним об'єктом охорони виступає болотно-лісовий масив, що у долині річки Іллі. Реліктовими видами, що увійшли до Червоної книги є: у рослинному світі - коручка морозниковидна, любка дволиста, папороть "страусове перо"; у тваринному - чорний лелека, змієїд . Значною е водорегулююче роль Іллінського заказника для річки Іллі.[ 1.289 ]Ржищівський ландшафтний заказник (Кагарлицький район) загальною площею 1288 га характеризується певною специфічністю території завдяки наявності глибокорозчленованих крутосхилів, що вкриті хвойними та листяними породами дерев. Ділянки охоронного ландшафту знаходяться на правобережжі Дніпра й характеризуються переважно типовим рослинним і тваринним світом. Гідрологічно-ландшафтним є Усівський заказник (Баришевський та Яготинський райони) загальною площею 2 тис. га, сучасний статус державного набув з 1980 р. Об'єктом охорони тут став типовий болотяний масив у заплаві річки Супої, для території є властивими також лісостепові угруповання. Реліктовою рослиною, занесеною до Червоної книги, є жировик Лезеля.[1.290]

На Київщині ландшафтними заказниками республіканського значення є також Дніпровсько-деснянський та Ржищівський. Дніпровсько-Деснянський заказник (Вишгородський район) набув сучасного статусу з 1980 р. На площі близько 1400 га охороняється типовий болотний масив півдня лівобережного Полісся. Серед реліктових видів рослин особливо охороняється пухирник малий, латаття сніжно-біле; серед видів орнітофауни - сова вухата, шуліка рудий, журавель сірий.

Характерною усучасненою формою природоохоронної діяльності є створення природних парків і парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

За їх наявністю особливо виділяється Білоцерківський район. Тут функціонує дендрологічний парк "Олександрія", що набув статусу державного з 1983 р., та Томілівський парк. Композиційною основою цих об'єктів став лісостеповий ландшафт, що утворили дубовий ліс у поєднанні з галявинами, луками та водними об'єктами. У межах парків успішно триває інтродукція та акліматизація певних сортів декоративних рослин.

Серед пам'яток садово-паркового мистецтва республіканського значення треба також відмітити Згурівський парк, заснований у другій половині XIX ст, та Кагарлицький парк, що був закладений у середині ХІХст. [2.145]

Пам'яткою природи державного значення є також урочище Бабка. Разом у межах Київської області нараховується 85 природоохоронних територій та об'єктів природно-заповідного фонду (загальна площа 79,1 тис. га). З них 13, що названі вище, мають статус державних (республіканського значення) і є найбільшими на Київщині, 72 - місцевого значення, у т.ч. 17 заказників, 35 пам'яток природи. 8 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, 12 заповідних урочищ. [2.146]

До районів з високим рівнем розвитку природоохоронної діяльності належать Броварський,   Білоцерківський,   Васильківський,   Вишгородський   та   Києво-Святошинський, на території яких розташовані найвідоміпгі природоохоронні об'єкті; державного значення, а також численні пам'ятки природи, заповідні урочища та заказники місцевого значення (у Києво-Святошинському районі - пам'ятка природи Білогородський горб, Жорнівський парк, заповідне урочище Первомайське; у Вишгородському - 6 заказників місцевого значення, 2 заповідні урочища та ін.). Найнижчим рівнем розвитку природоохоронної діяльності характеризуються на сучасному етапі поліські території, внаслідок їх забруднення радіоактивними речовинами, й окремі віддалені від центру райони, що відрізняються відносно невисоким рівнем соціально-економічного розвитку в цілому, - Іванківськіїй, Поліський, Миронівський, Рокитнянський.

У перспективі необхідно здійснити оцінку природоохоронних об'єктів з точки зору можливостей їх використання для відпочинку та туризму. Окремі з них можуть бути певною мірою   перетворені на природні рекреаційні парки, в яких функціонально поєднуються питання охорони природи й організації туристично-рекреаційної діяльності.

Розділ ІІ. Історико-культурні ресурси Київської області

2.1. Пам’ятки та пам’ятні місця історичних міст і сіл

Історико-культурними ресурсами туризму є історичні, археологічні, архітектурні, етнографічні, культурні, спортивні пам'ятки та об'єкти, твори монументального мистецтва, центри прикладного мистецтва та ремесел, музеї, виставки, театри, етнографічні свята, традиції, ярмарки, фестивалі тощо. Київська область має значні за обсягом і цінністю історико-культурні ресурси всіх видів. Розглянемо деякі з найбільш цікавих об'єктів.

Київська область у силу свого географічного положення та особливостей історичного розвитку має всі необхідні ресурси для розвитку туризму. Сприятливі кліматичні умови, наявність численних водних об'єктів, а також джерел мінеральних вод, багатство культурно-історичних пам'яток визначають роль Київської області як важливого рекреаційного регіону.

У Київській області нараховується: 17 заказників, 35 пам'яток природи, 8 парків — пам'яток садово-паркового мистецтва мистецтва , 12 заповідних урочищ.

Київська земля явила світові таких визначних державних мужів, як: Ярослав Мудрий, Іван Мазепа, Феофан Прокопович, Іван Сошенко, Павло Чубинський, Григорій Косинка, Іван Козловський, Андрій Малишко, Іван Драч, Ліна Костенко, Шолом-Алейхем і багато інших видатних особистостей. [6,7]

2.2. Окремі об’єкти

БІЛА ЦЕРКВА - центр індустріального краю Київщини, місто на мальовничих берегах річки Рось. ЇЇ історичним попередником було м. Юрь'єв, засноване в 1032 р. Ярославом Мудрим. Нинішня назва вперше зустрічається з 1334 р. Після зруйнування татаро-монголами та відбудови місто перейшло під володіння Литви, а згодом -Литовсько-польської держави. В кінці XVI ст. жителі Білої Церкви брали активну участь у повстаннях під керівництвом Криштофа Косинського (1590-93 рр.) та Северина Наливайка (1596 р.). Під час визвольної війни 1648-54 рр. тут формувалися загони Богдана Хмельницького. В 1702-04 рр. Біла Церква стала одним з центрів козацько-селянського повстання проти польської шляхти на чолі з полковником Семеном Палієм. В 1824-25рр. була одним з опорних пунктів декабристів.3.82. В Білій Церкві зберігаються цінні пам'ятники архітектури XVIII - XIX ст.

У 1706 р. була закладена, а в 1852 р. завершена Миколаївська церква з незвичайною асиметричною композицією. На Замковій горі в 1812 р. був побудований костьол св. Іоана Предтечі - класичний римсько-католицький костьол з портиками коринфського ордена. В 1832-39 рр. був споруджений у стилі класицизму Преображенський собор.[3.82]

На Центральній міській площі містяться побудовані на початку XIX ст. торгові ряди, які являють собою квадратну будівлю з внутрішнім двором. По зовнішньому периметру будівлі розміщувались галереї й лавки, в'їздами в двір служили арки, обрамовані фронтонами. Привертає увагу триповерхова будівля складів, споруджена в 90-х роках XVIII ст. В торцях її розміщені в'їзди з двоколонними портиками, в центрі першого і другого поверхів - колонади, з головного фасаду знаходиться арочний центральний вхід[4.114-115].

В стилі російського класицизму споруджено дерев'яний будинок Дворянського зібрання. Його головний фасад оформлений колонами доричного стилю, які утворюють галерею.

З історією і розвитком міста знайомить краєзнавчий музей біля Замкової гори, на якій височать залишки кріпосних стін. В музеї експонуються колекції археологічних пам'яток, знаряддя праці, зброя, одяг, предмети побуту, показані природні багатства Білоцерківщини.

Загальне захоплення викликає видатний пам'ятник ландшафтне-пейзажного парку XVIII - XIX ст. - дендропарк "Олександрія" площею 211 га. Його будівництво на берегах Росі графи Браницькі розпочали в 1793-99 рр. (парк названо на честь дружини графа - Олександри Василівни). На території парку налічується понад 1300 видів і форм рослин, в тому числі понад 600 видів рідкісних і екзотичних дерев та кущів з різних куточків земної кулі. Сонячні галявини і тінисті алеї, штучні озера і вод опади, архітектурні споруди рідкісної краси, павільйони, що з'єднані між собою зеленими тунелями з грабів з штучно вигнутими кронами, нагадують про народних умільців, які створили це диво. За своїм плануванням, ландшафтною архітектурою, красою ансамблю будинків і декоративних споруд парк являється одним з найкращих на Україні. Його першим архітектором був Мюффо, надалі - Д. Ботані, садівником - Август Станге зі Львова.

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ - одне з найдавніших міст Київщини, що розкинулось на берегах Трубежа і Альти. Про заселення цієї території в стародавні часи розповідають численні й різноманітні археологічні пам'ятки: залишки поселення доби бронзи (XI тисячоліття до н.е.) та скіфського часу (V -III ст. до н.е.), могильник ранньослов'янської черняхівської культури (II - IV ст. н.е.), в якому розкопано 42 поховання. Вперше Переяслав згадується в 907 році в договорі Русі з Візантією, як одне з трьох найбільших міст Київської держави. З другої половини XII ст. Переяслав став центром удільного князівства, яке охоплювало величезну територію між Дніпром, Окою і верхньою Волгою. Тут владарювали князі - Володимир Мономах, Юрій Долгорукий, який в 1147 р. заснував Москву, та ін. Переяславу довелося витримати жорстоку боротьбу з племенами кочівників - печенігів, половців, татаро-монголів. У XV - XVI ст. він відігравав значну роль у формуванні українського козацтва. У 1654 р. тут відбулася Переяславська рада, яка проголосила приєднання України до Московії. В 1738 р. в Переяславі відкрився колегіум - загальноосвітня вища школа, де в 1753 р. викладав філософ Г. Сковорода.

Велика забудова Переяслава почалася в XI - XII ст. У 1239 р. татаро-монголи зруйнували і спалили місто. Загинули чудові зразки древньоруської архітектури -Михайлівський собор, Успенська церква, Андріївська церква, Вознесенський монастир XII ст., рештки яких відкриті археологами. Збереглися рештки земляних укріплень (валів висотою 17-18 м) навколо дитинця, що знаходився в районі злиття Альти та Трубежа. [3.86]

Починаючи з другої половини XVII ст. у Переяславі споруджуються нові архітектурні будівлі та ансамблі.

У 1649-66 рр. на місці розваленого собору полковник Ф. Лобода збудував нову Михайлівську церкву, яка яскраво виражає риси місцевого зодчества. Церква являє собою однонефний зал, перекритий циліндричним склепінням. Збереглися чудові ліпні прикраси фронтальних вікон і ніш. В усю довжину зовнішнього фриза розміщені кольорові поливні керамічні розетки, прикрашені українським орнаментом. В інтер'єрі зберігся розпис XVIII - XIX ст., виконаний художниками київської школи живопису.

В об'ємно-просторовій композиції і декорі Вознесенського собору, що був збудований у 1695-1700 рр. на кошти гетьмана І. Мазепи, яскраво відображені риси архітектури бароко. Чотири хрестоподібні виступаючі частини будівлі закінчуються стрункими фронтонами, центральна частина увінчана куполом, який має форму луковиці. Внутрішнє приміщення собору прикрашене ліпним орнаментом і живописом. Собор входить до ансамблю Вознесенського монастиря, на території якого знаходяться будинки колегіуму і бурси, а також дзвіниця, збудована в 1770-76 рр. в стилі бароко.

В 1839 р. споруджена Борисоглібська церква в стилі пізнього класицизму з рисами провінційної архітектури.

До історико-культурного заповідника належать музеї - історичний, народної архітектури та побуту; меморіальні музеї - Г. Сковороди, будинок, в якому в 1845 і 1859 рр. перебував Т. Шевченко, музей єврейського письменника Шолом-Алейхема та інші.[3.87]

ВАСИЛЬКІВ - місто, яке у 988 р. на р. Стутні заснував князь Володимир Святославич і назвав його Василевом - своїм новим іменем, яке взяв після прийняття християнства. З 1157 р. місто стало називатися Васильковом, коли Василько - син київського князя Юрія Володимировича - одержав його в удільне володіння. У 1240 ?. Васильків пограбували і зруйнували татаро-монголи, місто перетворилося на бідне село. В середині XIII ст. воно перейшло у володіння Києво-Печерської Лаври. У 1320 р. Васильків захопила Литва. В 1686 р. місто перейшло до складу Російської держави. На початку XIX ст. Васильків став одним із центрів декабристського руху.

У Василькові зберігся видатний пам'ятник української архітектури - собор св. Антонія та Феодосія, збудований в 1756-59 рр. кріпаком Києво-Печерської Лаври Степаном Ковніром. Архітектурні форми і декор собору характерні для українського бароко. На цій будівлі позначився стиль творів великого російського зодчого В. Растреллі.3.87

Побудована в 1792 р. Миколаївська церква поєднує риси класицизму з характерними елементами бароко.

ФАСТІВ - стародавнє місто на р. Унаві. В документах вперше згадується в 1390 р. Фастів часто спустошували печеніги, половці, а пізніше - татаро-монголи, польська шляхта. В 1686 р. місто відійшло до Польщі. На межі XVII - XVIII ст. життя Фастова пов'язане з діяльністю полковника С. Палія, який перетворив місто на великий козацький військовий табір. В 1768 р. гайдамаки на чолі з М. Швачкою та А. Журбою захопили Фастів і зробили його своєю головною опорою.

До наших днів в Фастові збереглася збудована в 1779-81 рр. Покровська церква. Вона відзначається гармонійними пропорціями і досконалістю форм і вважається шедевром української дерев'яної архітектури.

В 1903-11 рр. в центрі міста за проектом архітектора В. Домбровського був споруджений костьол, що є зразком архітектури ретроспективного напряму початку XX ст.

БОГУСЛАВ - один з центрів древньоруської культури, свідок багатьох історичних подій. Місто розташоване на мальовничому скелястому березі річки Рось. Біля Богуслава ще й зараз збереглися залишки городища XI - XIII ст. Воно було одним з найбільш укріплених пунктів на південному кордоні Русі-України, У літопису вперше згадується про Богуслав у 1159 р. В 1240 р. його зруйнували татаро-монголи. З 1362 р. місто було під владою Литви, з 1569 р. - Литовсько-польської держави. Під час визвольної війни українського народу 1648-54 рр. Богуслав неодноразово був місцем збору військ Б. Хмельницького. У 1667 р. місто знову входить до складу Польщі. У 1702 р. тут спалахнуло повстання під керівництвом полковника С. Самуся, а пізніше -під проводом ватажків гайдамацького руху М. Залізняка та М. Швачки. З 1793 р. Богуслав був під владою Російської імперії.

В Богуславі діють два історико-краєзнавчі музеї, музей образотворчого мистецтва, музей-садиба художника І. Сошенка.

Пам'яткою архітектури є Троїцька церква, споруджена в 1862 р. в стилі пізнього класицизму.

ВИШГОРОД - одне з найстаріших слов'янських поселень, розташоване на правому березі Дніпра. Тут виявлено рештки неолітичного поселення, кургани доби бронзи, поселення скіфського часу та сарматські кургани. Літопис вперше про Вишгород згадує 946 р. як про важливий військово-стратегічний пункт Київської Русі. Тут була одна з резиденцій київської княгині Ольги. У 1240 р. татаро-монголи зруйнували місто. Від тих часів збереглися рів, вал і залишки старих княжих будівель, що в наші дні є заповідником.

БІЛОГОРОДКА - село на правому березі р. Ірпінь. В далекому минулому тут було місто Білгород, відоме за літописами з 980 р. як укріплене поселення, а потім як резиденція князів Київської Русі. Через нього проходив головний шлях з Києва в Галичину, Волинь і Польщу. Значні укріплення були збудовані в місті у 991 р. київським князем Володимиром. В період феодальних воєн XII ст. Білгород був форпостом для захисту Києва з заходу. Білгородський вал, що оточував дитинець і посад-передмістя, добре зберігся. Він являє собою видатний зразок древньоруського військово-інженерного мистецтва. В основі валу були трьохстінні зруби, туго набиті землею. З зовнішнього боку до зрубів прилягала конструкція з дерев'яних стояків, з'єднаних зі зрубами і між собою лежнями. Зроблені'за таким же способом кліті заповнювала сирцева цегляна кладка. В селах Київської області збереглося чимало цікавих архітектурних і археологічних пам'ятників.

В с. Антонівка (Ставищенський район) - церква Різдва Богородиці, побудована в 1777 р., - зразок традиційної дерев'яної архітектури. Поблизу села збереглися залишки давньоукраїнського городища Х - XII ст.

В с. Сулимівка (Баришевський район) - Покровська церква, збудована гетьманом І. Сулимою в 1622-29 рр. Ця споруда являє собою рідкісний зразок кам'яних тридільних одноверхих    храмів,    високохудожня    пам'ятка    мурованої    української архітектури.

В с. Пищики (Сквирський район) - Трьохсвятительська церква, збудована в 1745 р. Це типовий для українського будівництва XVI - XVIII ст. триверхий дерев'яний храм. Завдяки вдалим пропорціям і виразному силуетові він має вигляд величної і монументальної будови. Шалювання церкви підкреслює її стрункість.[4.120]

В с. Житні Гори (Рокитнянський район) - Йосифівська церква, збудована в 1766 р. Пам'ятка вирізняється живописністю форм, стрункістю пропорцій, в інтер'єрі зберігся розпис XIX ст. На околиці села досліджено залишки шести поселень раннньослов'янської черняхівської культури, а також городища часів Київської Русі-України.

В с. Синява (Рокитнянський район) - Воскресінська церква, закладена в 1710 р. Церква дерев'яна, трьохкупольна. Середня частина    церкви являє собою восьмикутник. Біля церкви стоїть дерев'яна двоярусна дзвіниця, збудована в   1794 р.4.

В с. Бушеве (Рокитнянський район) - Троїцька церква, збудовена в 1750 р. Вишукана композиція центральної частини споруди і цікаві портики роблять її одним з найкращих зразків дерев'яної архітектури. Біля села виявлені залишки слов'янського городища (VI - IX ст.) та поселення періоду Київської Русі.

З с. Креничі (Обухівський район) - Покровська церква, збудована в1761р. Завдяки своєрідній архаїчності будівлі вона є рідкісним зразком найдревніших традицій українського дерев'яного зодчества. Поруч з церквою у 1850 р. була побудована дерев'яна дзвіниця.

Обухівський район знаходиться в центральній частині Київської області за 30 км від Києва. Обласний археологічний музей розташований на сивочолій дніпровській кручі на місці городища, де було давнє місто Триполь. Експозиція музею розповідає про історичні події, які відбувались на Київщині від палеоліту до кінця 18 ст. У музеї представлені старожитності зарубинецької, черняхівської, київської, колочинської, лука-райковецькох, волинцівської та роменської культур.

Згурівський дендропарк був заснований у 60-х роках 19 ст. графом Кочубеєм і має 382 види дерев і кущів, завезених з Європи, Азії та Америки. Ташанський парк. Заснований князем Горчаковим наприкінці 18 ст.    [5,114-115]

Столична область є новим регіоном сільського зеленого туризму. розташування Київщини і помірному кліматичному поясі сприяє створенню комфортних умов як для літнього, так і для зимового відпочинку. В області розвинені народні промисли, туристичні маршрути, сільське господарство з виробництва екологічно чистої продукції. Береги Дніпра мало поступаються ландшафтами полонинам Прикарпаття, а джерела мінеральних вод конкурують за своїми цілющими якостями з кращими мінеральними водами України.

Поблизу с. Глібівка (Вишгородський район), одному з найбагатших в області на археологічні пам'ятки, виявлено декілька могильників і залишків поселень доби неоліту, бронзового віку і часів Київської Русі.

Висновки

Київська область розміщена в північній частині України і має площу 28 тис.кв.км. Клімат помірно-континентальний, м'який, з достатньою вологістю. Середня температура січня біля -6С, липня +20С. Протягом року переважають західні вітри з Атлантичного океану, що приносять циклони. Середньорічна кількість опадів 450-600 мм.

Київська область багата на внутрішні води. Тут протікає 177 рік, що мають довжину більш 10 км. Майже всі ріки належать до системи Дніпра: Прип'ять з Вужем, Тетерів зі Здвижем, Десна, Ірпінь, Рось, Трубеж, Супой. Ріки мають змішане харчування з переважно сніжним. Повіддя на них настає навесні, межень - улітку. Озера в основному старичного походження. Відомо більш 750 невеликих озер, одне з найбільших - Супой (у Яготинском районі ). У межах області на Дніпрові маються 2 водоймища - Київське і Канівське. Багато ставків. Водні ресурси Київщини мають величезне значення для розвитку туризму.

Таким чином, ми прослідкували, що Київщина багата туристичними ресурсами – природними, історико-культурними, рекреаційними тощо.

Перспективний розвиток туристично-рекреаційних систем Київщини обумовлений, перш за все, зростаючим попитом населення на рекреаційні послуги, який, внаслідок падіння життєвого рівня трудящих не може бути задоволений у видалених приморських курортах. Основні чинники розвитку оздоровчого туризму та відпочинку, які діють в області, це високий рівень урбанізації, демографічні процеси, наслідки аварії на Чорнобильській АЕС.

Більшість рекреаційно-туристичних систем Київщини пройшли досить довгий період формування, деякі з них – понад 100 років. Тому сьогодні їх можна вважати досить розвиненими, з достатньої кількістю кваліфікованих кадрів, налагодженою інфраструктурою та зручним транспортним сполученням.

Список літератури і джерел

1.           Гринюк Т.А. Рекреаційні системи Київщини (географічний аналіз)//туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. – К.: ФПУ, 1996.;

Дорошко О.П. Київський музей народної архітектури та побуту у пропаганді української народної культури// 1 культурологічні читання “Культура на зламі тисячоліть”: Тези виступів. – К.: КПІ, 1994.;

2.           Київська область//Географічна енциклопедія України. Т.2. – К.: УРЕ, 1980.; Київська область//Українська радянська енциклопедія. Т.5. – К.: УРЕ, 1980.;