Каспійське питання у зовнішній політиці Ірану

Зміст…………………………………………………………………………С.2

Вступ……………………………………………………………………...С.3-6

Розділ  1 Фактори формування особливої позиції Ірану щодо визначення статусу Каспію………………………………………………………….С. 7-14

1. Історичний вплив на формування іранського підходу по проблемі Каспію
2. Внутрішньополітичний фактор у формуванні каспійської політики Ірану

Розділ  2. Еволюція позиції Ірану у вирішенні Каспійського питання………………………………………………………………….С.15-26

2.1 Статус “кондомініуму” Каспійського моря у зовнішній політиці  

     Ірана в 90-ті роки ХХ ст

     2.2 Зміна пріоритетів Ірана у визначенні режиму Каспію після зміни   російської каспійської політики

Розділ  3. Перспективи укладення п’ятисторонньої угоди по Каспійському моря в майбутньому……………………………………………………С.27-31

Висновки………………………………………………………………….С. 32

Посилання………………………………………………………………С.33-39

Список  використаних джерел та літератури…………………………С 40-42 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Актуальність  теми дослідження. Каспійське море є унікальним географічним об’єктом на нашій планеті: це є найбільше солоне озеро на Землі. Проте Каспій цікавий не тільки своїми географічними особливостями. Море формує особливий геополітичний регіон каспійських держав. До складу цієї області входять п’ять держав: Росія, Іран, Казахстан, Туркменістан та Азербайджан. Каспійське море є своєрідним яблуком розбрату у регіоні через своє надзвичайне нафтове багатство і відсутність будь якої універсальної домовленості між державами, як цей скарб розілити.

     Відсутність домовленості пояснюється декільком  причинами. По-перше, довгий час Каспій був у користуванні двох держав: Ірану та Росії. В 1991 році у Прикаспійському  регіоні з’явилися три нові держави Азербайджан, Туркменістан та Казахстан. Крім того, у надрах моря знайшли багаті поклади нафти. Отже, після розвалу Радянського союзу в каспійському регіоні постало п’ять основних гравців. Основною проблемою регіону стало те, що радянсько-іранскі домовленості вже не відповідали стану подій на той час, так як там не регулювався режим розробки надр і не згадувалось про п’ять країн. Отже, в 90-ті ХХст. роки постає проблема неврегульованості статусу Каспійського моря в міжнародних відносинах і розпочинається переговорний процес серед каспійських держав. Саме в цьому процесі формується особлива позиція Ірану в питанні розподілу Каспійського моря.

     Актуальність  дослідження позиції Ірану полягає  у тому, що на сьогодні фактично вже  досягнуті домовленості по встановленні режиму Каспію між пострадянськими  країнами, проте уряд Ірану не погоджується на умови пострадянських республік, вважаючи їх не прийнятними. Тому саме позиція Ірану є однією з найсуперечливих  у переговорному процесі й  гальмівним чинником у встановлені  нового режиму моря. Каспійське море вважається потенційною точкою нестабільності, через природні багатства останнього і відсутність договорів, які регулюють користування ними, а непоступлива позиція Іранської республіки щодо підписання цих договорів може стати в майбутньому потенційним джерелом збройних конфліктів в регіоні. Тому позиція Ірану є однією з ключових у збереженні стабільності в регіоні, або ж навпаки в розгортанні конфлікту.

     Об’єктом  цієї роботи є проблема відсутності договору, який регулює режим користування Каспійським морем та його надрами і переговорний процес, щодо укладання домовленості, який триває з 90-их років ХХ століття й по сьогодні.

     Предметом цієї роботи є особлива позиція, яку зайняла Ісламська Республіка Іран переговорному процесі й перспективи її трансформації у майбутньому.

     Територіальні рамки цього дослідження обмеженні територією п’яти держав, які складають Прикаспійський регіон: Іран, Росія, Казахстан, Туркменістан та Азербайджан. Ці обмеження обґрунтовані тим, що за згодою держав регіону в переговорах по Каспію можуть брати участь лише п’ять прикаспійських держав, які і складають територію дослідження.

     Хронологічні  рамки дослідження складають період з початку 90-их років по сьогодення. Це обумовлюється тим, що саме в цей період виникає проблема Каспійського моря та особлива позиція Ірану по цьому питанню. Проте при дослідженні історичного витоку позиції уряду Ірану хронологічні рамки становитимуть більший період часу.

     Мета  та завдання курсової роботи. Основною метою дослідження автор вважає багатостороннє дослідження особливої позиції Іранської республіки по питанню статусу Каспійського моря

     Виходячи  з мети можна визначити такі завдання роботи:

• Визначити й охарактеризувати основні фактори формування позиції Ірану по Каспійському питанню
• Простежити зміни позиції Ірану в 90-их 2000-их рр..
• Припустити можливі зміни позиції Ірану в майбутньому, а як наслідок  перспективи підписання нової угоди по Каспію

     Стан  розробки дослідження  та її джерельна база. Розробка в сфері дослідження позиції Ісламської Республіки Іран не є на належному рівні. Більшість сучасної літератури та джерел, що стосуються зовнішньої політики Ірану висвітлюють проблему іранської ядерної програми, або конфлікту зі Сполученими  Штатами Америки. Ці можна сказати популярні теми опускають на другий план проблему Каспійського моря у зовнішній політиці Ірану в сучасних дослідженнях. Особливо бідно виглядає фонд українських дослідників. Під час написання курсової роботи була знайдена лише одна українська робота, що стосувалась хоча б проблеми Каспійського регіону[1].

     На відміну від української бази з даної проблематики, значно ширше розкрита проблема в російській літературі. Проте нажаль друкована джерельна база також не є широкою. Тільки навчальний посібник Російської дипломатичної академії[2] став єдиним друкованим джерелом знайденим автором, що безпосередньо стосується теми роботи.

     Значно  ширшою є база інтенет-джерел, яка  і стала основною для написання  роботи. Окрім звичних інтернет-джерел, таких як новинні замітки та коментарі  до них [3],[4]. Потрібно виділити такі значні інтернет-ресурси, джерельна база яких стала основою для написання роботи.

     Одним з найважливіших ресурсів стало  інтернет-видання “Новое восточное обозрение”. Сайт спеціалізується на виданні матеріалів, які стосуються проблематики таких геополітичних регіонів, як Близький Схід та Центральна Азія. Автором широко використовувались публікації з даного сайту[5],[6],[7],[8].

     Іншим важливим інтернет-ресурсом для написання  роботи став офіційний сайт Інституту  Каспійського співробітництва. База сайту  має в наявності широку базу аналітичних  робіт, які спеціалізовані на проблемі співпраці держав прикаспійського  регіону[9],[10],[11],[12].

     Отже, через відсутність друкованої літератури з проблематики даної роботи основною джерельною базою став Інтернет-ресурс.

     Практичне значення роботи полягає в тому, що її написано в наукових та навчальних цілях, і безпосередньо адресовано викладачам, студентам гуманітарних факультетів, отримані в роботі результати можуть використовуватися як рекомендації для істориків, політиків, фахівців з міжнародного права тощо.

     Структура роботи відбиває поставлені перед дослідженням цілі та завдання. Загальний обсяг її становить 42 сторінок, з них основного тексту - 31 сторінок. Робота складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  1 Фактори формування особливої позиції Ірану щодо визначення статусу Каспію

1.1 Історичний вплив  на формування  сучасного підходу  Ірану по проблемі  Каспію

     Каспійське  море є унікальним географічним формуванням  на нашій планеті. Ще здавна історична  традиція присвоїла цій водоймі  назву “моря”, через величезну площу та солоність води. Проте якщо наші пращури були одностайними у визначенні статусу Каспію, то в наш час через ряд політичних та економічних обставин Каспійська водойма не має правового статусу ані озера, ані моря.

     З точку зору географії Каспійське море є в принципі озером, найбільшим за площею солоним озером на Землі. Проте Велика Радянська Енциклопедія зазначає, що це є “не точно, так як за своїми розмірами, історією та характером процесів Каспійське море є морем”[13]. Тієї самої думки притримується й відома британська енциклопедія “Британніка”[14]. Проте географічна точка погляду з визначення статусу Каспію аж ніяк не впливає на вирішення цього питання в політичному вимірі. А сучасні політичні реалії є такими: Каспійське море – найбільша внутрішня прикордонна територіальна водойма в світі, ще й досі не має політичного і правового статусу узгодженого всіма п’ятьма країнами регіону: Російською Федерацією, Казахстаном, Азербайджаном, Туркменістаном та Іраном. Ісламська Республіка Іран є одним з ключовим гравців у Каспійському регіоні і саме позиція іранського уряду є однією з найбільших перепон в укладені  п’ятисторонньої угоди по режиму Каспійського моря. Отже, для розуміння проблеми Каспію необхідно мати знання в області іранської позиції, а щоб зрозуміти позицію Ірану треба з’ясувати її історичні витоки.

     Історію  проблеми Каспійського моря потрібно розглядати невід’ємно від історії російсько-іранських(перських) відносин. Саме Персія була першою державою, яка майже повністю домінувала в Каспійському регіоні. З писемних джерел, що дійшли до нашого часу, відомо, що південний Каспій був завойований перською династією Аббасидами в 760-761 рр[15].. Саме в цей час розпочинається майже тисячолітнє домінування персів на Каспійському морі. Що цікаво, самі іранці називають цю водойму інакше: в останні роки використовується назва Дрья-є Мазандаран (Мазандаранське море) або Дарья-є Комаль (Північне море)[16]. Період домінування персів закінчується 1723 роком, коли Петро І вдало провівши Каспійську кампанію захопив західне й частину південного узбережжя моря. Проте цей рік не є також і датою утвердження Росії на водах Каспію. Ще в 1554 році Іван ІV отримав вихід у Каспійське море захопивши Казань і розгромивши Астраханське ханство. Також саме у Каспійське море був спущений перший російський військовий корабель “Орел”. Проте саме з 1723 року починається поступова втрачання впливу Персії на користь вже Російської імперії. В 1732 Між Росією та Персією був укладений Рештський мирний договір за яким ряд колишніх територій персів передавались у володіння Російській імперії[17]. Персія втратила контроль над Південним Кавказом та втрачала право на утримання військових кораблів, як у мирний час так і військовий в акваторії Каспійського моря. Вільне пересування дозволялося лише торгівельним кораблям.

     Туркманчайський договір 1828 року остаточно позбавляв  Персію впливу у каспійському регіоні. Так у договорі декларувалося  право обох держав на торгівельне  судноплавство і заборону Персії тримати військовий флот[18]. Таке положення зберігалося до 1921 року.

     Сучасні іранські автори вважать період XVIII-XIХ столітть періодом російської експансії у Каспій та північ Ірану[18]. Ця позиція є не випадковою, адже Каспійське, або Мазандаранське море протягом майже тисячи років було сферою впливу перської держави і фактично вважалося невід’ємною частиною Ірану. Саме експансія Росії, яка поклала початок вторгненню ряду інших держав (Британія, Франція,Німеччина) призвела до ствердження думки в  іранському суспільстві, що Каспійське море є Іранським. Тобто історична пам’ять іранського народу заклала основу для формування у майбутньому націоналістичної ідеї про ствердження Ірану в Мазандаранському морі принаймні, як одним з найвпливовіших гравців. На думку автора, події дев’ятнадцятого сторіччя заклали ідейну основу для сучасної непоступливої позиції Ірану по каспійському питанню. З огляду на історичне минуле ствердження у Каспійському регіоні є важливим кроком для відновлення Ірану, як регіонального лідеру, як могутньої Перської імперії.

     Події вісімнадцятого та дев’ятнадцятого сторіччя складають, на думку автора, ідеологічну основу для сучасної позиції Ірану у вирішенні каспійського питання. Проте крім ідеологічної бази позиція Ірану має й правову основу. Так у вирішенні питання режиму Каспію іранський уряд все частіше та частіше звертається до старих договорів 1921 та 1940 років[20], які за радянських часів складали основу правовому режиму Каспійського моря, а зараз, за відсутністю інших домовленостей, являють собою основне й єдине джерело режиму Каспійського моря.

     Договір 1921 року Про дружбу та співробітництво  між РФРСР та Персією залишається  й сьогодні базовим джерелом у  визначені правового статусу  Каспійського моря. Цей договір фактично затверджував Каспій, як невід’ємну сферу Радянського впливу. Натомість Іран одержував ілюзорні гарантії безпеки з боку РФРСР. Цим договором Радянська держава та Персія проігнорували інтереси як політичні так й економічні третіх держав, фактично самостійно поділивши сфери впливу у Каспійському морі[21]. Режим встановлений на морі виключав можливість присутності інших держав у регіоні.

     Перш  за все договір встановлював принцип  рівності між сторонами[22]. В першій статті договору зазначалось, що всі домовленості та концесії встановлені царською Росією скасовувались. Сторони погоджувались підтвердити кордони на 1881 рік. Проте делімітація вод Каспію в договорі не обумовлена і розподілу територіальних вод також не відбулось.

     У статті 14 Персії надавалось право н  риболовну діяльність, якої вона не мала за царської Росії[23].

     Також договір регулював режим судно  плавання на Каспійському морі. Так  за статтею 11 Персія отримувала право  на військовий флот. А також встановлювався режим вільного судноплавства: “Обидві Високі Домовляючись сторони згодні, що з моменту підписання даного договору, вони будуть у рівній мірі користуватися правом вільного судно плавання Каспійським морем під своїм прапором [24]”.

     В договорі також підіймається актуальна  в той час і не менш важлива  й сьогодні проблема безпеки в  Каспійському морі. Це питання врегульовується  в 6 та 7 статтях. Так в статті 6 Росії  надається право на введення військ на територію Ірану, якщо територія  останнього буде використовуватись  третьою стороною як база для порушення  кордонів або військового виступу  проти Радянської Росії[25]. Стаття 7 розвиває ідею про виключне право користування Каспійським морем Ірану та Росії та не допуск у акваторію третіх країн. Зокрема в статті 7 наголошується: “Якщо в складі  екіпажі суден перського флоту виявляться громадяни третіх країн, які використовують своє перебування у перському флоті в недружніх по відношенню до Росії цілях, Російський Радянський Уряд буде мати право вимагати від Уряду Персії Усунення вказаних шкідливих елементів [26]”.

     Договір Про торгівлю та мореплавання 1940 року розвинув положення, які були затвердженні в 1921 році. У всіх наступних домовленостях  підкреслювалося, що тільки кораблі, що належать прибережним країнам, мають  право плавати на території Каспію, а іноземний екіпаж який знаходиться  в складі суден має обмежити свою діяльність умовами рамками, визначені  контрактом. Новим у договорі було те, що передбачалось створення прибережної 10-мильної полоси, яка називалась риболовною зоною. Це положення ставить під сумнів позицію тих науковців, які вважають, що за ірано-радянською договірною практикою 30-40 років двадцятого сторіччя статус Каспійського моря визначався, як кондомініум тобто зоною спільного користування[27].

     Отже, проаналізувавши історію відносин прибережних держав Каспійського моря стосовно режиму володіння останнім можна виділити деякі фактори, які  сформували позицію сучасної Ісламської Республіки Іран у багатосторонніх  переговорах стосовно встановлення режиму Каспійського моря

     По-перше, як вище було зазначено, довгий час, майже 1000 років Персія, держава попередник сучасного Ірану, володіла одноосібно Каспійським морем. Проте з плином часу Персія почала втрачати свої позиції  у Каспії. Починаючи з 18 сторіччя Російська імперія поступово  витісняє персів з регіону. Експансія  Росії закінчується у 1828 році підписанням  дискримінаційного договору, за яким Каспій проголошувався російським морем, а Персія лишалася права на користування водоймою. Отже, російське вторгнення до регіону в 18-19 століттях склало історичне підґрунтя для пропаганди серед іранського населення ідеї, що Каспійське море історично належить іранцям. Ця ідея знаходить підтримку  в народу, а як наслідок породжує вимогу від населення у уряду  про непоступливість Ірану у  Каспійському морі. Тому, на думку автора, історичне минуле створило ідеологічну  основу для претензій Ісламської Республіки в регіоні, а як наслідок фактор історичного минулого, історичної несправедливості по Каспійському морю відіграє важливу роль у формуванні позиції іранської сторони.

     По-друге, виходячи з положень договорів 1921 року та 1940 року можна виокремити деякі  положення та принципи, які зберігаються і по сьогодні. Так в цих договорах, Каспійське море було визнано закритим від не прибережних держав. Цей  принцип зберігається і зараз, в  п’ятисторонніх переговорах, за згодою всіх прикаспійських держав, не мають права брати інші не прибережні країни. Крім того статус “замкненості” моря підтверджується і останніми подіями – на останньому саміті прикаспійських держав, було затверджено про неможливість появи в регіоні флоту інших не каспійських держав. Та принцип “замкненості” Каспійського моря від не прибережних держав є єдиним спадком від положень радянсько-іранських договорів. Тексти домовленостей не урегульовували прикордонного питання. В положеннях відсутня інформація про розділення вод Каспію. Хоча в договорі і зазначалося про 10-мильну риболовну зону для кожної з країн. Радянський Союз порушував її в односторонньому порядку видобувавши нафту за межею своїх 10 миль. Тобто відсутність всеосяжності, вибірковість та розпливчастість положень договорів 1921 та 1940 років створює ситуацію, коли формально правовий режим Каспію існує, але по-суті цей режим нічого не вирішує. Так ситуація вигідна для іранського уряду і реалізацій своїх цілей, адже старий режим не діє, а нового не прийнято і розробка ресурсів Каспію гальмується. Причини такої позиції Ірану розглянемо нижче.

3. Внутрішньополітичний фактор у формуванні каспійської політики Ірану

     Позиція Іранської республіки є результатом  не лише історичного минулого країни. Сучасна точка зору іранських  дипломатів у переговорному процесі  щодо встановленню нового режиму Каспійського моря формується ще рядом не історичних факторів.

     По-перше, позиція Ісламської республіки має  серйозну підтримку у суспільстві. Так більшість іранського населення  називають Каспійське море давнім перським етнонімом – Мазандаринське море[28]. Це є не випадково,  адже цей прошарок людей є впевненим, що Каспій є іранським в принципі, а всі інші країни є загарбниками та ворогами іранського народу. Тому іранський уряд має рішуче протистояти зазіханням на суверенну частину Ірану і рішуче відстоювати щонайменш 20 відсотків Каспійського моря.

     По-друге, офіційна позиція Ірану закріплена на законодавчому рівні. Так, за рішенням іранської Ради національної безпеки  від 1998, до укладення нового договору по режиму Каспійського моря, єдиними  легітимними договорами є документи 1921 та 1940 років і ніхто не має  право на розвідку чи видобуток вуглеводнів  в суверенній 20-тт відсотковій зоні Ірану[29]. Отже, фактично уряд Ірану в односторонньому порядку утвердив за собою 20% Каспію і більше того, уряд готовий до будь-яких дій щодо відстоювання своїх територій, про що свідчить збройний інцидент з Азербайджаном.

     По-третє, існує важливий географічний фактор формування позиції Ірану. Так за секторальним поділом Каспію на рівні  частини по 20% Іран отримує родовища, які мають розвідані запаси у 1,94 млрд тонн нафти. При цьому при  розподілі моря за серединною лінією Іран отримує приблизно 13,4% акваторії  моря. В такій ситуації на цій  території залишається лише 0,5 млрд тонн розвіданої нафти[30]. Тобто в залежності від способу поділу Каспійського моря іранський нафтовий наділ може змінюватись в 4 рази. Для порівняння розміри нафтових родовищ Казахстану(країни з найбільшою береговою лінією у Каспії), за тим самим принципом може отримати від 4,5 млрд тонн до 2,84 млрд тонн нафти. Крім того в іранській акваторії дно Каспію сягає в деяких місцях більше 1000 м, що за сучасних технологій робить не рентабельним видобуток нафти на таких глибинах. Отже, зважаючі на географічні особливості іранської акваторії, Ірану є невигідним чисто з корисної точки зору поділ Каспію способом серединної лінії, що є ще одним стовпом іранської позиції.

     Для остаточного розуміння факторів розуміння сучасної позиції Ірану  по Каспійському морю потрібно розглянути геополітичний аспект проблеми. Іран на відміну від більшості країн  каспійського регіону і так володіє  величезними запасами нафти і  газу на сході і півдні країни. Ці родовища вже розроблені і мають  потрібну інфраструктуру для отримання  прибутків[31]. То ж можна зробити висновок, що не поділ ресурсів є основною іранською проблемою у каспійському регіоні. Основною проблемою,  якою стурбований Іран є проблема безпеки на Каспійському морі. Економічне ж питання не є визначальним у позиції Ірану. Ресурси вуглеводнів Каспійського моря розглядаються Іраном, як резервні. Саме тому уряд Ісламської республіки не веде видобутку у своїй акваторії, натомість закуповуючи необхідну кількість вуглеводнів для півночі країни у Туркменістану[32].

     Отже, позиція Ісламської Республіки Іран по встановленню нового режиму Каспійського моря, зважаючи на велику кількість  формуючих факторів, має під собою  ґрунтовну базу. Всі вище названі  фактори зараз формують іранську позицію у переговорному процесі, а також цілі і мету, які ставить  перед собою Іран у вирішенні  своїх задач у Каспійському морі. Зважаючи на обставини Іран сформував  свою особливу позицію по Каспійському морю. Саме точку зору, сформовану вище названими факторами Іран відстоював протягом 20 років переговорного  процесу з невеликими змінами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Еволюція позиції  Ірану у вирішенні  Каспійського питання

2.1 Статус “кондомініуму” Каспійського моря у зовнішній політиці

Ірана в 90-ті роки ХХ ст

     З розпадом радянського союзу і  появою трьох нових гравців у  каспійському регіоні: Туркменістан, Казахстан, Азербайджан, - постало питання про  укладення нової угоди, конвенції  по Каспійському морю, адже було зрозуміло, що ірано-радянські договори вже  не відповідали новоутвореній системі  міждержавних відносин в регіоні. Договори, які були укладені в 1940 та 1921 роках, по-перше, визнавали Каспійське море Російсько-Іранським, а з 1991 року воно вже таким не було, по-друге, договори ніяк не розмежовували дно моря,  а як наслідок і головний предмет  суперечностей на морі – надра  багаті на вуглеводні. Отже, після розпаду  Радянської держави стало зрозуміло, що відносини в каспійському регіоні  вимагають серйозного перегляду. З  такими реаліями зіткнулись Росія Та Іран – держави, які впродовж довгого  часу були монопольними користувачами  ресурсів Каспійського моря. То ж, формально  з 1991, а фактично з 1992 року на міжнародній  арені з’являється нова проблема відсутності делімітації та режиму користування Каспійським морем.

     Розглядаючи проблему визначення статусу Каспійського моря в зовнішній політиці Ірану, потрібно виділити хронологічні періоди  становлення позиції Ісламської Республіки та розвиток вирішення проблеми статусу Каспійського моря в цілому. Встановимо хронологічний поділ  в рамках загальнокаспійських процесів:

• Перший період триває з 1992 по 1994. Цей період характеризується початком вивчення проблеми. Обговоренням проблеми на двосторонній та багатосторонній основі.
• Другий період – 1995-1998 роки – характеризується остаточним визначенням сторін, щодо своїх позицій з приводу Каспійського моря
• Третій етап – 1999–2003 – кардинальна зміна позиції Російської Федерації по каспійському питанні. Укладання перших новітніх делімітацій них договорів.
• Четвертий етап: з 2003 – по сьогодні. Характеризується появами нових форм багатостороннього діалогу, зокрема поява практики п’ятисторонніх зустрічей на рівні голів держав[33].

     Для Республіки Іран в цьому поділі є  одна ключова дата – 2003 рік, який ділить позицію по каспійському морю на “до” і “після”. Отже першим хронологічним відрізком для Ірану буде 1992 – 2003 роки.

     В 1992 – 1994 роках прикаспійські країни, а також інші зацікавлені сторони, зокрема, США, Туреччина, Китай, країни Західної Європи, зрозуміли, що Каспійське море у перспективі може стати  одним з головних джерел енергоносіїв. Так, за деякими оцінками складова надр Каспійського моря у світовому нафтогазовому  балансі складає 3%, а в перспективі  може зрости до 6-10%[34]. Тому до регіону стали уважно придивлятися, вивчати питання, пов’язані з історичними, політичними, географічними, економічними та юридичними аспектами оцінок своїх і чужих можливостей у регіоні. То ж ключовим питанням, яке б розв’язувало більшості руки, стало визначення статусу Каспію. При цьому, кожна з країн регіону звичайно виходила з власних інтересів. Прикаспійські країни почали поперемінно висувати свої плани вирішення проблеми. Ці спроби мали на меті захопити ініціативу у встановленні нового режиму на Каспійському морі, а як наслідок забезпечити більш вигідне просування власних національних інтересів.

     Першою  країною, що проявила активність в регіоні, булу Ісламська Республіка Іран. З  метою налагодження процесу колективного вивчення Каспію Іран в 1992  висунув ідею заснування Організації з співробітництва на Каспійському морі[35]. В цей же час Російська Федерація мовчки спостерігала за розвитком подій в регіоні, а новоутворенні держави каспійського регіону висували свої пропозиції у декларативній формі. Проте ця пропозиція не зустріла підтримки з боку інших держав, зокрема Казахстану та Туркменістану.

        Іран впродовж 1992  надалі робив спроби  впровадити в життя свої інші ініціативи. Так  з вересня по жовтень 1992 року в  Тегерані була скликана спеціальна конференція, темою якої було створення міжнародної  організації з врегулювання проблем  Каспійського моря. На Тегеранській конференції  було вперше порушено питання  про  правовий статус Каспійського моря. На цій же конференції прикаспійські  держави висловили згоду на створення  шести спеціалізованих міжурядових  комітетів, проте жоден з них, окрім комітету з використання та охорони біоресурсів[36].

     В серпні 1993 року в Іранському місті  Решті відбулась міжурядова конференція  з використання та охорони біоресурсів  Каспійського моря[37]. На цій конференції відбулося вперше пряме зіткнення інтересів по питанню визначення Каспію та утворення неформального російсько-іранського блоку інтересів. Так пропозиція Азербайджану про необхідність визначення статусу Каспійського моря в статусі “прикордонного озера”, була заперечена делегаціями Ірану та Росії, які ухилялись від визначення статусу Каспію, наполягаючи, що Каспійське море є особливою водоймою. Абсолютну байдужість з цього питання проявив Туркменістан, який не був готовий до висловлення своєї позиції по Каспію. З розумінням до пропозиції Азербайджану поставився Казахстан, який мав схожі погляди на майбутнє Каспію. Зрештою конференція у Решті закінчилась нічим, поклавши таку традицію для більшості конференцій та зустрічей прикаспійських держав  у майбутньому.