Класифікація журналів

36

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Журнал як вид періодичного видання

1.1. Періодичне видання – оперативний вид документа

1.2. Газета і журнал як вид періодичного видання, їх характеристика

1.3. Історія розвитку журналу

Розділ 2. Матеріальна конструкція журналу

2.1. Основні розмірні характеристики журналу

2.2. Шрифти та їх застосування

2.3. Заголовний комплекс

2.4. Фотоілюстрація в журналі

2.5. Композиція періодичних видань

Розділ 3. Класифікація журналів

3.1. Дитячі журнали

3.2. Журнали для дорослих

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Журнал (франц. journal від jour – день) – періодичне друковане видання, яке містить статті й матеріали з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших пишань, публікує літературні та публіцистичні твори, літературно-критичні праці, ілюстрації та фотоматеріали. На відміну від газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу більш детально й за більш значні терміни охопити події сучасного суспільного, політичного, культурного та наукового .життя, вміщують обширні наукові статті, художні твори великого обсягу. Журнал – носій аналітичної, фундаментальної інформації; у цьому його головна відмінність від газети.

Таким чином, актуальність теми дослідження полягає у теоретичному вивченні періодичних видань, зокрема журналів. Сьогодні періодичні видання – найпоширеніші засоби передачі текстової інформації. Саме періодичні видання є головним засобом пропаганди і масової інформації. Всім відомо, що інформація в наш час ціниться найдорожче, а її хочуть знати всі небайдужі. На нашу думку цю місію найкраще виконують періодичні видання.

Об'єкт дослідження – періодичні видання як основний вид документа, який призначений для розповсюдження інформації.

Предметом нашого дослідження є особливості журналу як періодичного видання.

Мета роботи передбачає дослідження журналу як основного виду періодичного видання.

Завдання дослідження:

–        охарактеризувати журнал як вид періодичного видання;

–        дослідити матеріальну конструкцію журналу;

–        дослідити проблеми класифікації журналів.

Теоретико-методологічною основою дослідження є теорія документознавства, яка займається проблемою поняття "документ" в цілому і включає в себе такі дискусійні поняття, як класифікація та типологізація документів, а також вивчення проблем соціально-інформаційних комунікацій. Класифікація є одним з методів пізнання різноманітності усіх видів документів. Цією проблемою займаються такі дослідники: С.Г. Кулєшова, Ю.М. Столярова, Г.М. Швєцова-Водка, С.П. Омилянчук, Є.В. Панкова, К.І. Рудельсов, В.М. Шейко.

Методом дослідження є метод теоретичного аналізу та синтезу наукових спостережень спеціалістів, що працюють в галузі документознавства.

Базою дослідження є українські періодичні видання, зокрема журнали, а також видання даного виду краєзнавчого характеру, тобто Волині.

Новизна цього дослідження полягає у теоретичному аналізі журналу як основного виду періодичного видання.

Періодичні та видання поділяють на журнали, газети, бюлетені, календарі та експрес-інформації. Класифікація періодичних видань до кінця не вивчена і не розроблена, основні теоретичні положення носять дискусійний характер.

Практичне значення полягає в можливості використання результатів дослідження для вдосконалення діяльності, спрямованої на збір, збереження та організацію використання періодичних видань, зокрема журналів, з метою надходження до споживачів оперативної комунікативної інформації.

Розділ 1. Журнал як вид періодичного видання

1.1. Періодичне видання – оперативний вид документа

Періодичне та тривале видання виділяється за ознакою регулярності виходу в світ.

Періодичне видання виходить через визначений період часу з постійною для кожного разу кількістю номерів, які не повторюються за змістом, однотипно оформленими номерами або датованими випусками та мають однакову назву [14, 202].

Тривале видання виходить через невизначений проміжок часу, за мірою накопичення матеріалу і не повторюється за змістом, однотипно оформленими номерами і/або датованими випусками, які мають спільну назву [14, 205].

Періодичні видання являються різновидом серійного видання, яке входить в перебіг часу, подовженість якого завчасно не встановлена, як правило, нумерованими і/або датованими випусками (томами) і які мають однакову назву.

Серійне видання планується як безкінечне не обмежене в часі видання. Його окремі випуски мають суцільну(безперервну) нумерацію, не повторюються за змістом. Для серійних видань характерна ще одна ознака: їх, як правило, видають декілька колективів (наукових, просвітницьких, суспільних). Назва цих колективів обов'язково вказується у вихідних даних.

Періодичні видання як види серійного видання мають певну специфіку. Періодичне видання виходить в світ регулярно через рівні проміжки часу. В періодичних серійних виданнях тимчасовий інтервал в обов'язковому порядку вказується у вихідних даних.

Проте періодичне видання серійного видання може бути і не періо­дичним. Не періодичне видання створює відкриту серію, якщо продовжуваність її виходу і кількості випусків завчасно не встановлені. Закрита серія або "бібліотека" – це не періодичне серійне видання, вихід якого обмежений відповідним часом і кількістю видань. При їх оформленні враховується, що книги серії розраховані на використанні не в домашніх умовах, а в суспільних бібліотеках [15, 263].

Іноді серія поділяється на частини – під серії, які мають більш вузьке цільове і читацьке призначення і відповідну тематику, а також власну, на відміну від серійного, назву.

Періодичне видання – найбільш поширений вид серійного видання. Воно характеризується певними ознаками: актуальність тематики, різний характер змісту, оперативність і регулярність виходу в світ, відповідні назви характеру видання, які не змінюються протягом тривалого часу, наявність однієї або декількох організацій, органом якої виступає видання. Періодичне видання являється одним із основних засобів в системі масової комунікації [14, 200].

Отже, періодичне видання – це видання, яке виходить через відповідні проміжки часу з постійною для кожного року кількістю номерів, неповторюваним змістом, однотипно оформлене, з нумерованими і датованими випусками, які мають однакову назву і, як правило, однаковий об'єм і формат [14, 202]. Періодичні видання включаються до мас-медіа. Це засоби донесення інформації до масової аудиторії [21, 8].

За ознакою регулярності виходу в світ періодичні видання можуть бути щотижневими, щомісячними, щоквартальними, щорічними.

За місцем випуску і сферою поширення розрізняють місцеві (в межах однієї області, міста, одного або декількох районів, підприємства, установи, господарства чи навчального закладу), регіональні, загальнодержавні (національні) і зарубіжні періодичні видання.

Виділяють п'ять основних видів періодичних видань: газета, журнал, бюлетень, календар, експрес-інформація.

1.2. Газета і журнал як вид періодичного видання, їх характеристика

Газета – періодичне текстове видання, яке виходить через короткі проміжки часу і містить офіційні матеріали, оперативну інформацію і статті з актуальними суспільно-політичними, науковими, виробничими та іншими питаннями, а також літературні видання і рекламу [14, 289].

Газетне видання випускається у вигляді одного або декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, видавничо пристосованого до специфіки даного періодичного аркушного видання. В окремих випадках застосовується скріплення аркушів друкованого матеріалу, тоді це видання називається газетно-журнальним.

Перша газета "Хронологія", яка вийшла 5 травня 1581 року в Острозькій типографії Івана Федорова, складалася з одного аркушу великого формату, де на двох сторінках були надруковані двовірші і своєрідний календар на кожний місяць року [6, 157].

Газета – носій текстової інформації, характер якої в значній мірі відрізняє газету від інших видань. Суттєвий вплив на неї чинить динамізм процесів суспільного життя. Предметом газетної інформації являються поточні події та факти. Вона забезпечує неперервність інформування про події, які відбуваються. Тут розміщується оперативна інформація (репортажі, хроніки, інтерв'ю, помітки, заяви, кореспонденція), а також статті, огляди, рецензії, нариси, памфлети, фейлетони, коментарі, читацькі листи [5, 25]. Від інших періодичних видань газети відрізняються також великим форматом, об'ємом і більш частішою появою в світ. Об'єм газети складається від 2 до 100 і більше сторінок [ 4, 89].

Газети класифікують за такими ознаками:

1. За періодичністю виходу:

–        щоденні (ранкові, вечірні);

–        недільні;

–        що недільні.

2. За масштабом:

–        центральні або загальнонаціональні;

–        регіональні;

–        місцеві (обласні, районні, міські);

–        корпоративні (компаній, університетів).

3. За профілем:

–        масової орієнтації;

–        спеціалізовані (професіональні).

У кожної газети – своя аудиторія відповідного масштабу (в залежності від тиражу), професіонального і соціально-демографічного профілю [13, 400].

Газета виходить через певні проміжки часу (щоденно, декілька разів в тиждень, раз в тиждень). Проте може випускатися на протязі короткого часу, обмеженим певним заходом (конференцією, фестивалем). Газета може мати додаток (один або декілька). Вона має постійну для кожного року кількість нумерованих і/або датованих випусків, які мають однакові назви [26, 50].

Особливе значення для газети як виду видання мають такі ознаки, як час і місце випуску, привілейована сфера поширення, функціональне призначення.

Функціональне призначення – особлива ознака при формуванні різних типів газетних видань. Вона характеризується специфічною сукупністю цілей, які здійснює орган того чи іншого типу, використовуючи відповідні інформаційно-пропагандистські, які досягають при цьому певного результату, за яким і розрізняють типи газет. Функціональне призначення газети обумовлено перш за все певними потребами суспільства і його членів, різних суспільних груп, організацій політичної системи, задоволення яких забезпечується реальною участю в процесах формування і реалізації політики. Газета – головна зброя політичної боротьби, одна із основних засобів пропаганди і масової інформації [14, 315].

За функціональною ознакою виділяють три види газет:

–        загальнополітична;

–        спеціалізована;

–        спеціальний випуск.

Загальнополітична газета систематично повідомляє питання внутрішньої і зовнішньої політики країни, а також міжнародне життя ("Голос України", "Демократична Україна").

Спеціалізована газета систематично повідомляє окремі проблеми суспільного життя, науки, техніки, культури та інших областей діяльності і адресована відповідним категоріям читачів ("Закон і бізнес", "Українська музична газета").

За читацькою адресою спеціалізовані газети поділяються на:

–        професіональну газету, адресовану спеціалістам різних кваліфікацій;

–        профсоюзну, партійну.

За тематикою, цільовим і читацьким призначення спеціалізовані газети розрізняють за питаннями культури, літератури, мистецтва, релігієзнавства, рекламні, для дозвілля, для дітей і юнацтва

Спеціальний газетний випуск – газетне видання, підготовлене на виїзді громадською редакцією основної газети для оперативного доведення необхідної інформації до читача; він містить поточний і валовий номер, рік, дату видання, виходить на протязі обмеженого періоду часу [18, 35].

За видавцем виділяють газети державних, партійних, профсоюзних, кооперативних, комерційних організацій, творчих союзів, суспільств.

За часом випуску газети поділяються на ранкові і вечірні; за періодичністю на щоденні ("Слобідський край", "Вечірній Київ"), щотижневі ("Культура і життя"), щомісячні ("Книжковий кур'єр", "Книги України").

За матеріальною конструкцією газета – це не лише окремий її номер, поодинокий випуск, а й комплект – група номерів, які вийшли за який-небудь період: місяць, квартал чи рік. В комплекті отримує відображення обличчя газети – склад особливостей її змісту і форми – тематики, публікацій, використання різних журналів публіцистики, стилю, способів розміщення і оформлення матеріалу, форм передання інформації [19, 68].

Оформлення газети – художньо-технічний процес, який включає вибір і застосування шрифтів, ілюстрацій, способів розміщення матеріалів, використання кольорових і розмірних контрастів. Від технічного оформлення газети залежить вплив матеріалів на читача. Протягом століть людство виробило прості й чіткі закони і принципи технічного оформлення, що відповідають демократичному характеру преси.

Актуальною проблемою є індивідуалізація зовнішнього вигляду друкарських видань у межах оформлювальних норм. У вирішенні цієї проблеми важливу роль відіграє комплексне і регіональне використання всіх художньо-поліграфічних засобів [12, 13].

Для підтримки тексту використовуються фотографії. Основними вимогами для фотографії є: чітке зображення об'єкта, виразність, правильний вибір кута і місця знімання. Ціль оформлення полягає в тому, щоб в привабливому, зручному для читання вигляді донести до читача зміст газети, виділити головне [18, 45]. З оформленням пов'язане поняття "обличчя" газети як зовнішнього вираження її типу: молодіжні газети оформляються по іншому, ніж галузеві; вечірні – інакше, ніж ранкові.

Кожен номер газети складається із певних постійних елементів. До них відносяться: заголовки газет, номера сторінок, текстові матеріали (вони складаються із колонок), їх заголовки, ілюстрації. Для розміщення ілюстрацій і текстової інформації використовують роздільні засоби – лінійки, відбитки, проміжки [4, 228].

На зовнішній вигляд газети суттєво впливає її формат, об'єм, кількість колонок в смузі. Формат газети визначається розмірами паперу, на якому вона друкується. Для газет з великим тиражем, які друкуються на спеціальних машинах, використовується рулонний папір. Для газет з невеликим тиражем (близько декілька тисяч екземплярів), які друкуються на плоско друкуючих машинах, використовується аркуш ний папір. Загальноприйняті формати: А2 (420×594), А3 (297×420), А4 (210×297) [9, 18]. Об'єм сучасної газети – від 4 до 6 сторінок (смуг). Частина багатотиражних газет виходить на двох сторінках. В щотижневиках типу "Культура і життя", "Література України" – 16-24 і більше сторінок [4, 371].

Велике місце в газеті займають ілюстрації (документи і художні, фото сюжети, рисунки, схеми). Графічна індивідуальність газети залежить від особливостей текстів і заголовків, способу розміщення матеріалу, від рівня поліграфії і майстерності виконавців.

Журнал – періодичне текстове зброшуроване видання, яке містить статті і реферати з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших питаннях, а також літературно-художні твори, які мають постійну рубрикацію і офіційно затверджене в якості даного виду видання [14, 512].

Журнальне видання видається у вигляді блоку скріплених в корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, поліграфічно пристосованого до специфіки даного періодичного видання, в обкладинці або палітурці [9, 38].

Журнал як джерело інформації має свою специфіку: безкінечність і регулярність його випуску, визначену періодичність, наявність матеріалів у вигляді статей, тематичне направлення змісту, обов'язковість затвердження в установленому порядку, особливе поліграфічне оформлення.

Журнал має постійно діючу редакцію, яка за згодою з директивними органами встановлює програму видання, його чіткі тематичні направлення, функціональне призначення. Структуру журналу визначають рубриковані розділи і різновиди (за жанром, об'ємом) матеріали. Випуски журналу нумеруються протягом року при постійному заголовку [15, 95].

Інформація, яка міститься в журналі менш оперативна, ніж в газеті, але різнохарактерна: вона може бути первинною – статті, почерки, художні твори; вторинною – огляди, реферати; оригінальною і перекладною. Нарахування і характер ілюстрованих матеріалів визначається кожним видом журналу.

Газету або журнал, на відміну від інформації радіо чи телебачення, можна зберігати, звертатися до неї повторно, зібрати в підшивку.

Кожен журнал має свою читацьку адресу, яка розуміється досить широко і залежить від сфери діяльності читача, його професії, загально культурного рівня та інтересів. Читацька адреса журналу обумовлює мову видання, характер його матеріалів, призначення для читачів певного віку, статті, заняття, а також читачам специфічних груп населення (наприклад, з фізичними вадами) [15, 269].

Журнали поширюються за підпискою і через роздрібний продаж. Деякі журнали мають додатки, які виходять з певною періодичністю, під самостійною назвою, з нумерацією в межах року видання [15,270].

1.3. Історія розвитку журналу

Першим журналом у Європі став "Журналь де Саван" ("Журнал науковців ", Париж; 1665). Відтоді журнали поширилися і в інших країнах.

Він містив огляд книг з літератури, філософії, природних наук, виданих у різних країнах Європи. В тому ж році з'явився лондонський журнал подібного типу "Philosophical Transactions of the Royal Society". Близькі до них журнали виникли незабаром в Італії – "Giornale de'Letterati" (1668), в Германії –"Acta Eruditorum" (1682, на латинській мові) і "Monatsgcsprache" (1688, на німецькій мові). Проте в більшості країн журнали з'явилися в 18 столітті: у Іспанії –"Diario de los literatos de Espana" (1737), в США –"American Magazine" (1741), в Угорщині –"Magyar Museum" (1788), в Росії і т.д. Перші журнали були переважно оглядами різноманітної літератури (наукової, художньої, політичної та ін.), в які вкраплювалися новини, що відносяться головним чином до сфери літератури, науки, мистецтва. Призначалися вони для вузького кола читачів.

Журнальна періодика просунулася далеко уперед в 19 столітті, особливо в 2-й половині, одночасно із загальним процесом розвитку капіталізму і буржуазної культури. Глибокі зміни зазнають методи і засоби журнальної пропаганди і інформації, стрімко ростуть тиражі журналів, знижується підписна ціна. До кінця 19 – початку 20 століть склалися основні типи журналів, причому найбільший розвиток отримав ілюстрований журнал змішаного змісту, розрахований на найширші кола читачів [7].

Перший журнал в Україні видавався у Львові з січня по червень 1795 року. Це був ілюстрований літературно-науковий місячник польською мовою, що мав довгу назву "Zbior pism ciekawych, shtzacy do poznania roznych narodow і hajow, wyjentyz dziennikow і innych dzielperyodycznych" ("Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань"). У шести числах журналу були подані матеріали з історії, географії, фізики, педагогіки; майже всі вони перекладалися з французьких часописів того часу. Журнал, отже, мав дайджестовий характер.

У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні. У 1801 році тут почав виходити журнал з правознавства "Annales Jurisprudentliae" ("Правознавчі аннали"), що існував до 1811 року, а в 1803 році – журнал з воєнних наук "Militarische Zeitschhft" ("Військовий журнал").

Перші журнали в тодішній підросійській Україні з'явилися на початку XIX століття в Харкові: сатиричний "Харьковский Демокрит" (1816) та літературно-художні й наукові "Украинский вестник" (1816-1819) та "Украинский журнал" (1824-1825). Ці журнали видавалися російською мовою, хоча зрідка й надаючи свої сторінки для публікації українських творів [10, 133].

Перший український літературно-науковий і громадсько-політичний журнал називався "Основа " і виходив у Санкт-Петербурзі в 1861 1862 роках.

Газетно-журнальна публіцистика України ввібрала в себе хронікальні літописи, величезні скарби народнопоетичної творчості, ораторсько-публіцистичну, мемуарну та епістолярну спадщину народу.

Періодична преса виникає і розвивається у нерозривному зв'язку з економічною і політичною ситуацією в суспільстві, впливає на всі сторони духовного і суспільно-політичного життя. Внаслідок певних історичних причин становлення періодичної преси в Україні відбувалося загалом під впливом Росії. Це призвело до відставання періодичної преси майже на сторіччя. Хоча, мусимо зауважити, в становленні російської преси неабияку роль відіграли саме наші співвітчизники. Це і Ф. Прокопович, і В. Капніст, і І. Богданович, і В. Рубан, які брали участь у створенні цілої низки періодичних видання у Москві та Санкт-Петербурзі. Цей багатий досвід російської преси згодом було використано в Україні.

У 1805 році на Слобожанщині, в Харкові, відкривається університет, що стає великим центром суспільно-політично, науково-освітнього й культурного життя. При ньому виникають друкарні, створюються літературні гуртки, наукові об'єднання – все це цілком сприятлива атмосфера для виникнення та існування української періодики. Цьому сприяв також і цензурний статус 1804 року, що створював можливість видавати періодику в провінції, рецензувати її на місці видання, в університеті, а не в столицях імперії – у Москві чи Санкт-Петербурзі.

Видання Харківського університету вважаються першими зразками української періодики.

Видавцями, редакторами і авторами цих видань були молоді наукові діячі університету того часу: А.А. Вербицький, Р.Т. Гонорський, П.П. Гулак-Артемовський та інші. Закономірно, що значною мірою саме вони визначили науковий імідж видання, де друкувалися їхні твори.

Доля цих видань була досить складною, вони жорстко переслідувалися цензурою, не завжди її витримували і закривалися. То що це за видання? Виходили вони, зазвичай, російською мовою. Першою газетою, що вийшла рідною мовою, була "Хлібороб" (Лубни, 1905), знову ж таки майже через 100 років після виходу першої газети в Україні.

Ці видання мали офіційний характер, у них дуже рідко вміщувалися матеріали регіонального значення. Були вони недовговічними, проте значення їх неоціненне.

Перша харківська газета "Харьковский еженедельник" з'явилася у 1812 році, видавцем її був книготорговець Лагнер. Виходила вона щосуботи, тиражем 600 примірників. У випуску її брали участь викладачі і студенти Харківського університету. Та проіснувала вона недовго: газету було припинено на 12-му номері. Через три з половиною роки потому у Харкові виходять журнал " Харьковский демократ", і "Украинский вестник". У них з'являлися матеріали про соціальну несправедливість, статті, де відкривались негативні сторони суспільного життя, що було досить ризиковано. Ці видання також стали жертвою цензури. Через п'ять років вийшли "Харьковские известия" (1817-1823), засновані викладачем університету А.А. Вербицьким. Видавець і автори газети прагнули відтворити картину розвитку культури й економіки краю, відбити на шпальтах процеси, які відбувалися в Україні, але, перебуваючи під облогою цензури, газета стала нецікавою, вона втратила популярність серед читачів і, проіснувавши шість років, закрилася.

Пізніше Б. Грінченко, характеризуючи дореволюційну епоху, писав: "Ми повинні проминати мовчки силу найцікавіших фактів нашого громадського життя, про інше ми мусимо не говорити, а белькотіти щось невиразне, зціпивши зуби". Ось у таких непростих умовах зароджувалась і формувалась українська періодика. Періодичні видання першої половини ХІХ століття зберегли значення попередників, на них виховувалася ціла плеяда українських видавців та журналістів наступних поколінь [8, 56].

Сучасна українська журналістика функціонує у суспільстві, що переживає перехідний період, який мало чим відрізняється від аналогічних періодів в історії багатьох сучасних країн. Ця ситуація характеризується переходом з однієї політичної системи в іншу, яка передбачає демократичний розвиток, плюралізм думок, наявність суспільно-правових засобів масової інформації.

Масові інформаційні процеси тісно пов'язані з контекстом суспільно-політичних ситуацій. Українська журналістика, як і вся країна, проходить три більш чи менш чітко окреслені фази: відчуження і руйнування цінностей попередніх систем; тривалий і нелегкий пошук політичного і економічного вибору; конструктивна еволюція щодо попереднього досвіду.

Українська держава після проголошення незалежності відчула нагальну потребу у формуванні власного інформаційного простору, який до того функціонував відповідно до інформаційної й ідеологічної політики, яка вироблялася в єдиному центрі – в Москві.

З початком демократизації суспільства, прийняттям законодавства про пресу, яке забезпечило широкі права редакціям і журналістам, ситуація у сфері преси й книговидання докорінно змінилася, Відбулися відчутні структурні й тематичні зміни, ідеологічна переорієнтація періодичних видань. Насамперед, більш ніж удвічі зросла кількість друкованих засобів масової інформації.

В Україні зареєстровано 5696 періодичних видань, з яких газет – 4125, журналів і збірників – 2306. Із них на місцеву сферу розповсюдження припадає 2200 періодичних видань – обласних, міських, міськрайонних, районних і багатотиражних газет, тираж яких складає майже дві третини від загального обсягу газетних тиражів України [17].

За даними соціологічних досліджень щодо рейтингу засобів масової інформації, газети посідають друге місце (27,7 відсотка) після телебачення (87,2 відсотка).

Отже, журнал (франц. journal від jour – день) – періодичне друковане видання, яке містить статті й матеріали з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших пишань, публікує літературні та публіцистичні твори, літературно-критичні праці, ілюстрації та фотоматеріали. На відміну від газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу більш детально й за більш значні терміни охопити події сучасного суспільного, політичного, культурного та наукового .життя, вміщують обширні наукові статті, художні твори великого обсягу. Журнал – носій аналітичної, фундаментальної інформації; у цьому його головна відмінність від газети.

За свідченням статистики, одну книжку журналу читає приблизно у п'ять разів більше людей, ніж примірник газети, відтак можна говорити про ґрунтовніший вплив такого типу видань у порівнянні з іншими видами періодичної друкованої продукції.

Розділ 2. Матеріальна конструкція журналу

За матеріальною конструкцією журнал – це журнальне видання. Типові риси для журналів великі формати, двох-колонна смуга, невеликі поля, набір шрифтом одного кегля і рисунка, рухомі колонтитули. Велика частина журналів – це ілюстровані видання. Титульний аркуш – необов'язковий для журналу елемент. В деяких журналах він відсутній, в інших журналах на титулках, крім вихідних даних, розміщується зміст. Всі журнали переплітаються в обкладинку. Допускаються різні оформлення вихідних даних [15, 272].

2.1. Основні розмірні характеристики журналу

Розмірні характеристики журналу значно різноманітніші, ніж у газети. Це склалося історично. Здавна журнал існував на стику між книгою і газетою, відчуваючи на собі їх суперечливу дію. Але визначившись як самостійний вид видань, журнал зажадав для себе і чітких оформлювальних характеристик, у тому числі й розмірних.

Проблему формату видання можна розглядати двояко. З одного боку, художник-конструктор (або художній редактор), прагнучи до максимальної індивідуалізації журналу, зацікавлений і в максимальному асортименті форматів. З другого ж боку, потоковий метод поліграфічного виробництва, впровадження новітніх досягнень техніки і наукової організації праці у всі ланки виробничого процесу викликають обмеження форматного асортименту.

Для випусків журналів застосовуються різні стандартні формати паперу, але особливо широко використовується папір форматів 60×90, 84×108 і 70×100 см При таких великих розмірах на кожній стороні листа паперу поміщається декілька журнальних сторінок. Відповідно до того, скільки сторінок розміщується на одній стороні паперового листа, формат видання складає ту або іншу його частку – 1/8, 1/16 і т.п. Формати журналів, як і книг, прийнято вказувати скорочено. Так, вираз 84×108/32 означає, що формат журналу складає 1/32 частку аркуша паперу з розмірами 84×108 см [20, 35].

Треба відзначити, що розмірні характеристики журналів охоплені нормативними документами значно повніші, ніж газетні. Так, ГОСТ 5773-76 "Книги, брошюры и журналы" рекомендує для випуску журнальної продукції 12 форматів: 70×108/8, 70×100/8, 60×84/8, 60×90/8, 84×108/16, 70×108/16, 70×100/16, 75×90/16, 70×90/16, 60×90/16, 60×84/16 і 84×108/32. Для журналів для дітей, мистецьких і ряду інших допускаються й інші формати. За технологією виробництва журнал після фальцювання обрізається. Остаточні його розміри також зафіксовані в ГОСТ 5773-76. Наприклад, журнал "Новый мир", що випускається форматом 10×108/16, після обрізання повинен мати розміри 170×260 мм. Розмірні характеристики журнальних видань відбиті в галузевому стандарті 29.62-81 "Издания книжные и журнальные. Основные параметры. Издательско-полиграфическое оформление". Наприклад, журнали, що використовують формат 60×84/8 (таким форматом виходить "Журналіст"), до обрізання мають розміри 210×300 мм, після обрізання – 205×290 мм. Для цього формату ОСТУ 29.62-81 рекомендує два варіанти оформлення з числом колонок від однієї чотирьох. У стандарті вказуються формат набору і розмір середника, розкладка в корінці і головці до обрізання, розміри полів до обрізання і відсоток використання паперу. Так, смугу з розмірами 10×14 кв. 24 п. можна скомплектувати з двох колонок по 4 кв. 36 п. з середником в 24 п. Розкладка в корінці і головці до обрізання складе 1 кв. 12 п., поля – 11, 13, 19 і 25 мм. Папір використовуватиметься на 71%. Проте підкреслимо ще раз, що це тільки рекомендовані розмірні характеристики. Оформлювачі журналів (зокрема і "Журналіста"), виходячи з конкретних умов виробництва, часто їх змінюють.