Класифікація інформації за правовим режимом доступу

ВСТУП

Поняття «Доступ  до інформації» використовується в  чинному законодавстві України, однак визначення його не розкрито. Натомість Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» встановлює, що «доступ до інформації в системі — отримання користувачем можливості обробляти інформацію в системі»

Актуальність  теми полягає у тому щоб визначити проблеми і  дати чіткі роз’яснення понять та видів інформації  за правовим режимом доступу.

У науці інформаційного права провідні дослідники аналізують питання змісту та ознак поняття «право на інформацію», практичної реалізації суб'єктивних інформаційних прав різними категоріями суб'єктів тощо. У своїх наукових працях зазначені і суміжні питання розкривають такі науковці: В. М. Брижко, М. С. Демкова, Р. А. Калюжний, Д. В. Колобанов, Л. В. Кузенко, Є. В. Петров, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець та інші. Питання доступу до різних видів інформації розглянуто в аналітичних роботах певних громадсько-політичних об'єднань. У них здійснено аналіз матеріалів, які стосуються проблем правового регулювання доступу до публічної інформації, результати моніторингів за дотриманням центральними органами державної влади права громадян на одержання інформації на основі процедури інформаційного запиту та за функціонуванням веб-сторінок центральних органів державної влади, а також запровадження в Україні електронного урядування.

Завданнями курсової роботи є:

1) проаналізувати  чинні норми вітчизняного права,  які регламентують доступ до  інформації;

2) визначити  види інформації та доступ до неї відповідно до режиму доступу;

3) визначити об'єктно-суб'єктний склад правовідносин, що виникають з приводу реалізації доступу до інформації;

4) визначити  процес правового регулювання  доступу до інформації в Україні.

Мета: проаналізувати матеріали, які стосуються проблем правового регулювання доступу до інформації.

Теоретичне значення роботи полягає в можливості подальшого використання даного матеріалу при вивченні курсу ряду правових дисциплін, вдосконаленні чинного законодавства в цій сфері та використанні в практичній діяльності.

Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Повний обсяг роботи становить 40 сторінок.

РОЗДІЛ  І. ІНФОРМАЦІЯ ВІЛЬНОГО ДОСТУПУ

1. Право на вільне збирання інформації

Збирання інформації є складовою людської діяльності, що виділилася в самостійну на відповідному етапі історичного прогресу. Саме з пошуку інформації (відомостей, даних) у будь-який спосіб і в будь-якому  вигляді починається  інформаційна діяльність, метою якої є задоволення інформаційних потреб людини в певному комплексі відомостей, необхідних, по-перше, для аналізу ситуації і прийняття рішення; по-друге, для задоволення різноманітних потреб у набутті знань чи для вирішення будь-якого наукового або практичного завдання; по-третє, для реалізації прав, свобод і законних інтересів.

Збирання інформації – це певні вольові, активні дії  особи, суть яких полягає в їх вольовому  і активному характері, вони вчинюються незалежно від владного примусу і не за зовнішнім примусом, а відповідно до своєї волі, спрямованої на задоволення інформаційних потреб.

Право на вільне збирання інформації складається з  низки конкретних прав: права на вільне збирання масової інформації; права на вільне збирання статистичної інформації; права на вільне збирання інформації довідково-енциклопедичного характеру; права на вільне збирання офіційної інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зміст яких становлять конкретні правомочності.

Зміст права на доступ до масової інформації становлять: правомочності на доступ до масової інформації за допомогою друкованих засобів масової інформації та інших друкованих видань; аудіовізуальних засобів масової інформації; мережі Інтернет; кіно тощо.

Правомочність на доступ до масової інформації за допомогою друкованих та інших друкованих видань засобів масової інформації виявляється у можливості придбати у роздріб чи передплатити друкований засіб масової інформації. Правомочність на доступ до масової інформації за допомогою аудіовізуальних засобів масової інформації виявляється у можливості приймати для індивідуального користування всі програми державних, недержавних, а також зарубіжних телерадіоорганізацій. Правомочність на доступ до масової інформації за допомогою інформаційних агентств виявляється у можливості одержувати від інформаційних агентств оперативну інформацію, фотодокументи тощо. Правомочність на доступ до масової інформації за допомогою мережі Інтернет виявляється у можливості вільного доступу до такої інформації. Право на вільне збирання інформації передбачає можливість перегляду кінофільмів у кінотеатрах та придбання відеофільмів для домашнього користування. Забороняється обмеження права на одержання масової інформації та створення будь-яких органів державної влади, установ, запровадження посад, на які покладаються повноваження  щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику тягне за собою кримінальну відповідальність.

Правомочність на доступ до державної статистичної інформації виявляється у можливості  ознайомлення з нею за допомогою засобів масової інформації, інших друкованих видань або безпосередньо в органах державної статистики. Обов’язок надавати засобам масової інформації для опублікування зведені статистичні дані покладається на органи державної статистики.

Правомочність на доступ до інформації довідково-енциклопедичного характеру виявляється у можливості придбання відповідних систематизованих видань, ознайомлення з ними в бібліотеках, архівах тощо. Обов’язок забезпечити доступ громадян до інформації довідково-енциклопедичного характеру (створення мереж загальнодоступних бібліотек та їх державна підтримка, забезпечення безплатного надання основних видів бібліотечних послуг) покладається на державу.

Зміст права на вільне збирання інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування становлять: правомочності на одержання інформації з офіційних друкованих видань; від інформаційних служб органів державної влади та органів місцевого самоврядування; з державних та комунальних засобів масової інформації, а також засобів масової інформації інших форм власності; від посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування усно, письмово або іншими способами, а також за зверненням громадян; за інформаційними запитами; правомочність на доступ до інформації про себе (персональні дані), архівних офіційних документів; правомочність на одержання інформації безпосередньо при прийнятті органами державної влади та органами місцевого самоврядування рішень.

Правомочність на одержання інформації з офіційних  друкованих видань виявляється у  можливості доступу до офіційних друкованих видань, тобто можливості їх придбання, передплати, ознайомлення в бібліотеках тощо. Обов’язок видавати офіційні видання (відомості, бюлетені, збірники, інформаційні листи) та публікувати офіційну інформацію покладається на органи державної влади та місцевого самоврядування.

Правомочність на одержання інформації за інформаційними запитами виявляється у можливості направити до органу державної влади  чи органу місцевого самоврядування запит з вимогою надати відповідну інформацію або ознайомитися з нею. Обов’язок надати можливості доступу та ознайомлення з офіційними документами за інформаційними запитами покладається на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадових осіб, які повинні надати інформацію за запитами, що стосуються їхньої діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб. Необґрунтована відмова у наданні можливості ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою відповідальність посадових осіб у визначеному порядку.

Правомочність громадян на вільне збирання інформації про діяльність судів виявляється  у можливості бути особисто присутніми при розгляді справ, що забезпечуються принципом гласності судового процесу. Слухання справи в закритому засіданні допускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом. Ніхто не може бути обмеженим у праві отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи.

Право громадян на вільне збирання інформації передбачає право вільно збирати інформацію як ними особисто, так і через об’єднання громадян. Зокрема, Закон України «Про звернення громадян» гарантує об’єднанням громадян право одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей та завдань, і це право забезпечується обов’язком органів державної влади та органів місцевого самоврядування надати їм таку інформацію.

2. Право на вільне зберігання інформації

За своєю  структурою право на вільне зберігання інформації складається з низки  більш конкретних прав. В основу класифікації складових права на вільне зберігання інформації покладають наступне: режим доступу, систему (способи) захисту інформації та рівень конфіденційності інформації. Основними складовими права на вільне зберігання інформації є: право на вільне зберігання таємниці особистого життя; право на вільне зберігання банківської таємниці; право на вільне зберігання таємниці страхування, зміст яких становлять конкретні правомочності.

Зміст права  на вільне зберігання таємниці особистого життя становлять: правомочність  на відокремлення особистого життя, самостійне вирішення всіх питань; правомочність на заборону втручання  третіх осіб в особисте життя; правомочність вимагати від третіх осіб не розголошувати  таємниці обставин особистого життя; правомочність надати інформацію (або її частину) про особисте життя іншим громадянам і юридичним особам. Правомочність на відокремлення особистого життя, самостійне вирішення всіх питань виявляється у можливості громадянина на уособлення в займаному ним і його сім’єю приміщенні. Все, що відбувається в житлі, не може бути розголошено без згоди зацікавлених осіб, за винятком випадків передбачених законом. Недоторканими є особисті документи, які зберігаються в житлі бо в іншому володінні особи, зміст їх може бути розголошено лише за згодою правовласника. Доступ до житла сторонніх осіб можливий лише за чітко вираженої згоди проживаючих у ньому.

Правомочність на заборону втручання третіх осіб в особисте життя виявляється  у можливості встановити певні обмеження  доступу до джерел інформації про  особисте життя, одним з яких є  житловий будинок чи житлове приміщення, призначені для постійного чи тимчасового проживання людей, а також ті їх складові, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини. За порушення недоторканності житла, а також інші дії, що порушують недоторканність житла, передбачена кримінальна відповідальність. Не допускається використання сучасних технічних засобів для прослуховування розмов, які ведуться в житлі, і візуальне спостереження за житлом. Такі дії допустимі лише на підставі і в порядку, визначеному законом.

Зміст права  на вільне зберігання банківської таємниці становлять: правомочність вимагати від третіх осіб не розкривати банківську таємницю; правомочність надати інформацію (або її частину) іншим громадянам і юридичним особам.

Правомочність вимагати від третіх осіб не розкривати банківську таємницю виявляється в можливості вимагати від правозобов’язаних суб’єктів виконання обов’язків щодо збереження банківської таємниці, вимагати занесення умов до договору чи угоди про надання банківських послуг, наполягати на нерозголошенні, не розкритті банківської таємниці, а в разі невиконання правозобов’язаними суб’єктами своїх обов’язків – звертатися за підтримкою і захистом держави. Обов’язок зберігати банківську таємницю покладається на всі комерційні банки. Правозобов’язаними  суб’єктами із збереження банківської таємниці є: керівники та інші службовці банку; посадові особи та співробітники органів державної влади, зокрема, Рахункової палати України, Державної податкової адміністрації, митних та правоохоронних органів; відповідні аудиторські служби та їхні співробітники; приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію.

Зміст права  на вільне зберігання таємниці страхування  становлять: правомочність вимагати від третіх осіб не розкривати таємницю страхування; правомочність надати інформацію (або її частину) іншим громадянам і юридичним особам.

Правомочність вимагати від третіх осіб не розголошувати  таємницю страхування виявляється  в можливості вимагати від правозобов’язаних суб’єктів виконання обов’язків щодо збереження таємниці страхування, вимагати занесення умов до угоди із страховою кампанією, наполягати на нерозголошенні, розкритті таємниці страхування, а в разі невиконання правозобов’язаними суб’єктами своїх обов’язків – звертатися за підтримкою та захистом до держави. Обов’язок тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан покладається на страхувальника та посадових осіб Міністерства фінансів України. Передбачена відповідальність посадових осіб Міністерства фінансів України за розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика.

3. Право на вільне використання інформації

Право на вільне використання інформації складається  низки конкретних прав, основою для класифікації яких є різноманітність об’єктів і суб’єктів права на інформацію. Конкретний зміст складових суб’єктивного права на вільне використання певною мірою залежить від того, хто є носієм (суб’єктом) права власності, а також від об’єкта цього права.

Зміст права  власника інформації на вільне використання інформації становлять: правомочність  призначити особу, яка здійснюватиме  володіння, використання і розпорядження  інформацією; правомочність визначити  правила оброблення інформації; правомочність встановити режим доступу до інформації; правомочність визначити інші умови щодо власної інформації.

Правомочність призначити особу, яка здійснюватиме  володіння, використання і розпорядження  інформацією, виявляється в можливості передати власні архіви нащадкам за заповітом або передати до архівної установи, музею. Правомочність визначити правила оброблення інформації виявляється у  можливості визначити порядок її систематизації, спосіб оброблення, фіксації, редагування тощо.  Правомочність встановити режим доступу до інформації виявляється в можливості самостійно визначити коло осіб, яким ця інформація може бути доступною. Правомочність встановлювати інші умови щодо власної інформації виявляється в можливості самостійно встановлювати ціну на неї, визначити умови зберігання, способи тиражування тощо.

Зміст права  на вільне використання довідково-енциклопедичного характеру становлять: правомочності  на використання документів Національного  архівного фонду; правомочності  на використання інформації бібліотечних фондів. Правомочність на використання документів Національного архівного фонду виявляється у можливості публікувати, оголошувати, цитувати та іншим чином відтворювати зміст архівних документів. Обов’язок не створювати перешкод у використанні документів Національного архівного фонду покладається на архівні установи, інших осіб. Правомочність на вільне використання інформації бібліотечних фондів виявляється у можливості використовувати інформацію, вилучати з неї корисні властивості та жадати від правозобов’язаних суб’єктів виконання покладених на них обов’язків. Обов’язок не створювати перешкод у користуванні книгами, документами та іншими носіями інформації з бібліотечних фондів покладається на бібліотеки та інших осіб.

Зміст права  на вільне використання науково-технічної інформації становить правомочність на її використання. Правомочність на використання науково-технічної інформації виявляється в можливості вільного її використання для задоволення інформаційних потреб під час здійснення наукової, науково-дослідної, громадської та іншої діяльності, що не заборонено законодавством, та жадати від правозобов’язаних суб’єктів виконання покладених на них обов’язків. Обов’язок не створювати перешкод у використанні науково-технічної інформації покладається на Національну систему науково-технічної інформації.

Зміст права  громадян-власників (авторів) на вільне використання створеної ними інформації (творів) становлять: правомочність  на використання власної інформації; правомочність надати згоду іншим  особам на використання власної інформації тощо. Правомочність на використання власної інформації виявляється в можливості використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом: шляхом відтворення, публічного виконання і публічного сповіщення, оприлюднення, перероблення, адаптації, аранжування, подання до відома загальної публіки, здавання в комерційний прокат, продаж, відчуження тощо.

Правозобов’язаними суб’єктами, на яких покладається обов’язок не порушувати право власника інформації (автора), є держава, юридичні та фізичні особи. Порушення прав авторів тягне за собою адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Правомочність надати згоду іншим особам на використання власної інформації виявляється в можливості власника інформації (творів) погоджуватися, надавати дозвіл на те, щоб цю інформацію використовували інші особи, або забороняти використовувати інформацію іншими способами.

4. Право на вільне поширення інформації

Поширення інформації визначається як розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Структурно право на вільне поширення інформації як основний структурний елемент конституційного права громадян на інформації складається із: права на вільне поширення інформації усно; права на вільне поширення інформації письмово; права на вільне поширення інформації в інший спосіб та інших, зміст яких становлять конкретні правомочності.

Зміст права  на вільне поширення інформації усно становлять: правомочність громадян на вільне безпосереднє спілкування з іншими особами; правомочність на вільне поширення інформації усно на зборах, мітингах, походах і демонстраціях; правомочність на вільне поширення інформації усно про стан довкілля; правомочність на вільне поширення інформації усно інформації про якість харчових продуктів і предметів побуту.

Правомочність громадян на вільне безпосереднє спілкування  з іншими особами виявляється  в можливості донести певну інформацію до інших осіб за допомогою індивідуальної здатності та індивідуальних вольових дій суб’єктів права – громадян. Спілкування є одним з основних видів діяльності, де людина виступає суб’єктом пізнання інших людей, а процес спілкування є таким видом взаємодії людей, у якому останні виступають у стосунку один до іншого одночасно (чи послідовно) і об’єктами, і суб’єктами пізнання. Обов’язок не створювати перешкод у вільному спілкуванні осіб покладається на невизначене коло осіб

Правомочність на вільне поширення інформації усно на зборах, мітингах, походах і демонстраціях  виявляється в можливості її безперешкодного поширення шляхом публічних виступів на зборах, мітингах, походах і демонстраціях, яке забезпечується насамперед гарантованим Конституцією правом громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. Обов’язок надати приміщення для проведення зборів, сприяти в повідомленні про час та місце проведення зборів, а також не створювати перешкод у їх проведенні покладається на органи державної влади, місцевого самоврядування, інших юридичних і фізичних осіб.

Правомочність на вільне поширення усно інформації про стан довкілля виявляється в  можливості безперешкодного поширення  такої інформації, зокрема, шляхом безпосередньої участі в розробленні, обговоренні  та громадській екологічній експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, виступати з цих питань по радіо і телебачення; надавати усні та письмові зауваження, пропозиції і рекомендації; брати участь у відкритих та публічних слуханнях. Обов’язок не створювати перешкод у вільному поширенні інформації про стан довкілля покладається на органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації різних форм власності, об’єднання  громадян, засоби масової інформації, окремих осіб.

Правомочність на вільне поширення усно інформації про якість харчових продуктів і  предметів побуту виявляється в  можливості за допомогою громадських  організацій споживачів вносити до органів державного управління і господарюючих суб’єктів пропозиції стосовно заходів щодо підвищення якості, тимчасового зупинення випуску та припинення виробництва, вилучення з реалізації та продажу товарів (робіт, послуг), що становлять небезпеку для життя, здоров’я та майна громадян або завдають шкоди навколишньому середовищу. Обов’язок не створювати перешкоду вільному поширенні інформації про якість харчових продуктів і предметів побуту покладається на органи держаної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації різних форм власності, засоби масової інформації, окремих осіб.

Зміст права на вільне поширення інформації письмово становлять: правомочності на вільне поширення інформації письмово шляхом листування з іншими особами;  правомочності на вільне поширення інформації письмово шляхом звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, інших державних установ тощо. 

Правомочності на вільне поширення інформації письмово шляхом листування з іншими особами  виявляється в можливості написати, надрукувати та відправити адресату лист. Обов’язок не створювати перешкод у вільному поширенні інформації шляхом листування покладається на невизначене коло правозобов’язаних суб’єктів.

Правомочності на вільне поширення інформації письмово шляхом звернення до органів державної  влади та місцевого самоврядування, інших державних установ виявляється в можливості написати, надрукувати та відправити письмове звернення, заяву (клопотання), скаргу до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб і службових осіб цих органів. Забороняється відмовляти в прийнятті і розгляді звернення з посиланнями на політичні погляди, партійну приналежність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення, а також переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування або участь у акціях в підтримку звернень інших осіб або організацій.

Правомочність на вільне поширення інформації письмово виявляється в можливості письмово звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних судових органів чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Обов’язок не створювати перешкод громадянам у поширенні інформації письмово шляхом звернення до відповідних міжнародних судових органів чи до відповідних органів міжнародних організацій покладається на невизначене коло осіб.

Зміст права  на вільне поширення інформації в  інший спосіб становлять: правомочності  на поширення інформації друкованим способом; правомочності на поширення  інформації механічним способом; правомочності на поширення інформації фотографічним способом; правомочності на поширення інформації електромагнітним способом.

Правомочності на поширення інформації друкованим способом виявляється у можливості втілення інформації друкарським способом у матеріалізовану форму: газету, журнал, книгу, статтю, листівку, оголошення та їх поширення. Обов’язок не створювати перешкод у вільному поширенні інформації друкарським способом покладається на невизначене коло осіб.

Правомочності на поширення інформації в електромагнітний спосіб виявляється у можливості поширення її за допомогою електромагнітних хвиль, насамперед шляхом створення аудіовізуальних засобів масової інформації. Громадяни України можуть виступати засновниками телерадіоорганізацій, які мають право виробляти і розповсюджувати телерадіопередачі та програми. Обов’язок не створювати перешкод у вільному поширенні інформації електромагнітним способом покладається на невизначене коло правозобов’язаних осіб.

Правомочність на вільне поширення інформації електронним, фотографічним способом виявляється у можливості її поширення у вигляді електронної, фото-, аудіо-, кіно- та відеопродукції шляхом створення інформаційних агентств, основним видом діяльності яких є: збирання, оброблення, творення, зберігання, підготовка інформації до поширення, випуск та розповсюдження інформаційної продукції та надання інформаційних послуг. Правомочність на вільне поширення інформації електронним способом виявляється і в можливості її поширення за допомогою мережі Інтернет. Обов’язок не створювати перешкод у вільному поширенні інформації електронним способом покладається на невизначене коло осіб.

5. Право на охорону та захист інформації

Охорона та захист інформації – це сукупність правових заходів і засобів, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян щодо охорони та захисту інформації від загроз, а метою охорони та захисту інформації є: запобігання розголошенню, витоку, несанкціонованому доступу до охоронюваної інформації та іншим протиправним діям щодо знищення, спотворення чи руйнування матеріальних носіїв інформації; збереження її цілісності, повноти і достовірності; дотримання конфіденційності, доступності, авторських прав тощо.

Структурно  право на охорону та захист інформації складається з права на охорону інформації та права на захист інформації. Зміст права на охорону інформації становлять: правомочність визначати режим доступу до інформації та вимагати від правозобов’язаних суб’єктів його дотримання; правомочність вимагати від правозобов’язаних суб’єктів дотримання встановлених законодавством або іншими нормативними документами вимог щодо охорони інформації.

Правомочність визначати режим доступу до інформації та вимагати від правозобов’язаних суб’єктів його дотримання виявляється в можливості самостійно визначати перелік інформації, яку особа не бажає розкривати чи розголошувати. Громадяни, які володіють інформацією професійного, виробничого, ділового, банківського та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, можуть самостійно визначати режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденціальної.

Правомочності вимагати від правозобов’язаних суб’єктів дотримуватися встановленого режиму доступу до інформації виявляється у можливості вимагати, жадати від правозобов’язаних суб’єктів дотримуватися режиму доступу до інформації, наголошувати на своїй зацікавленості в дотриманні режиму доступу до інформації. Обов’язок дотримуватися встановленого режиму доступу до інформації покладається на відповідних правозобов’язаних суб’єктів, яким ця інформація надається.

Правомочність вимагати від правозобов’язаних суб’єктів дотримуватися встановлених законодавством вимог щодо охорони інформації виявляється в можливості жадати від правозобов’язаних суб’єктів дотримувати встановлених вимог щодо охорони інформації, наголошувати на своїй зацікавленості в дотриманні вимог щодо охорони інформації, а в разі невиконання правозобов’язаними суб’єктами покладених на них обов’язків, звертатися за підтримкою і захистом держави. Обов’язок дотримуватися встановлених законодавством вимог щодо охорони інформації покладається на відповідних правозобов’язаних суб’єктів, на яких такі обов’язки покладено законодавством.