МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 

ЗАВДАННЯ

На курсову  роботу з дисципліни

«Потенціал  і розвиток підприємства»

       Видано: ст.. Турчак Є.М.

       Групи:            ЕП-08

На тему «Класифікація й ідентифікація машин і обладнання. Методика                                          

                визначення вартості комп’ютерних програм  нематеріального      

                                                   потенціалу» 

СКЛАД КУРСОВОЇ РОБОТИ

       Вступ

       1. Теоретичне питання

       2. Загальна характеристика організації

       (загальні відомості про організацію, історична справка, види діяльності, типологія організації, асортимент  випускаємої  продукції, організаційна  структура,  структура управління, техніко-економічні показники виробничо-господарської діяльності, ^: показники і коефіцієнти фінансової діяльності организації)

       3. Практична частина. Розрахунок «Квадрат потенціалу» організації

       4. Комплексна програма заходів (проблемне поле, заходи по по підвищенню ефективності виробничо-господарської і фінансової діяльності організаціі).

       Висновки

       Рекомендації

       Перелік посилань

       Додатки (копиї документів, форми Ф-1, Ф-2, Ф-3, Ф-4 та ін.) 

       Контрольна  робота виконується на аркушах формату А4 рукописним або набраним на комп’ютері способом згідно вимогам ДСТУ, містить 40-55 аркушів. Курсова робота повинна бути здана за 10 днів до початку сесії.

       Керівник  асистент каф. ЕУ Зуєва Н. О.

       Дата  видачі  17.09.2011 рік

      ВСТУП

      В економічній літературі поняття "потенціал  підприємства" трактується по різному. При цьому виділяються різні  терміни:

• виробничий  потенціал;

• виробничо-економічний;

• економічний;

• ринковий;

• маркетинговий;

• конкурентний.

      Нова  наукова категорія – "потенціал  підприємства" розуміється як сукупність засобів і можливостей підприємств  у реалізації ринкової діяльності.

      У широкому розумінні поняття "потенціал" - це засоби, запаси, джерела, які є  в наявності й можуть бути використані, приведені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розв'язання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи в певній сфері .

      Необхідно розрізняти поняття виробничо-економічного і ринкового потенціалу підприємства.

      Ринковий  потенціал - являє собою максимально  можливий обсяг реалізації при даному рівні забезпеченості ресурсами  і є мірою використання виробничо-економічного потенціалу. Виробничо-економічний  потенціал характеризується розмірами  наявних у підприємства основних фондів і персоналу. Однак у сучасних умовах у якості його найважливіших  складових необхідно розглядати також застосовувані технології й управлінські ресурси.

      В дійсній контрольній роботі розглянуті питання практичного розрахунку потенціалу умовного підприємства за допомогою інтегральної ранжованої оцінки методом порівняння з еталоном. 
 
 

1. Теоретичне  питання

1.Класифікація й ідентифікація машин і обладнання.

     Машини  і обладнання створюють техніко-технологічну основу будь-якого підприємства зумовлюючи значну частину його інноваційного  потенціалу.

     Машини  і обладнання включають такі об’єкти:

• транспортні засоби;
• окремі види інструменту.

     Цільова орієнтація класифікації машин та обладнання, що підлягають оцінці, полягає у  забезпеченні ідентичності інформаційно-довідкового  матеріалу, методичного інструментарію та технології оцінки однорідних видів  обладнання.

     Ця  обставина визначає такі способи  групування об'єктів оцінки:

1)за належністю  до основних фондів: віднесені  до виробничих чи невиробничих  основних фондів;

2) за роллю  у виробничому процесі: 

- основне технологічне  обладнання;

- обладнання  для виготовлення продукції (надання  послуг);

- допоміжне обладнання;

- обладнання, що  зайняте на побічних та обслуговуючих  роботах; 

3) за правом  власності: 

- власне;

- безкоштовно  отримане у тимчасове користування;

- орендоване  в іншого власника (і ті, що  за лізингом);

- здане в оренду;

4) за способом  придбання та походженням: 

- вітчизняне, придбане  новим; 

- імпортне, придбане  новим; 

- вітчизняне, що  було у вжитку;

- імпортне, що  було у вжитку;

- виготовлене  власними силами;

5) за етапом  життєвого циклу: 

- недавно отримане  обладнання, що підготовлюється  до експлуатації;

- обладнання, що  експлуатується;

- обладнання, що  перебуває у капітальному ремонті,  модернізується, технічно доозброюється  та інше;

- законсервоване  та запасне (у тому числі  мобілізаційне) обладнання;

- обладнання, що  підготовлюється до вибуття, продажу  та передання; 

- обладнання, виведене  із експлуатації, що підлягає  утилізації (з-поміж них через  технологічне, функціональне та  економічне старіння).

6) за рівнем  універсальності: 

- стандартно  універсальне, вітчизняного чи іноземного  виробництва; 

- спеціалізоване, що випускається на базі універсального;

- спеціальне, виготовлене  за індивідуальним замовленням. 

     Якість  ідентифікації і технічної експертизи машин та обладнання, що оцінюються, багато в чому залежить від повноти  та об'єктивності необхідної інформації. Внутрішніми джерелами інформації служать інвентарні картки, технічні паспорти та описи, стандарти та технічні умови, акти прийняття-передавання, документи  бухгалтерського обліку, а також  додаткові відомості, які отримуються  опитуванням спеціалістів і робітників підприємства. Зовнішніми джерелами  інформації можуть бути номенклатурні  довідники, прейскуранти, каталоги, прайс-листи, бюлетені товарних бірж, рекламні матеріали  на ярмарках і виставках, періодична преса, бази даних фірм-оцінювачів та інші інформаційні масиви.

     Методичні підходи щодо оцінки вартості машин  устаткування та інших технічних  засобів.

     Існують наступні підходи, щодо оцінки вартості машин і устаткування:

• витратний підхід;
• порівняльний підхід;
• дохідний підхід.

     Витратний підхід:

     Базується на принципі заміщення і при оцінці машин і обладнання передбачає розрахування витрат на відтворення чи заміщення  об’єкта чи його аналога за вирахуванням втрат усіх видів зносу, старіння та знецінення.

     Методи  оцінки машин і обладнання за витратним  підходом:

     1. Метод розрахунку  за ціною однорідного  об’єкту – базується на передумові, що собівартість виготовлення однорідного об’єкту (конструкційна технологічна схожість) на об’єкті оцінки дорівняє його собівартості, так як формується під впливом загальних для таких об’єктів виробничих факторів.

     У процесі розрахунку виходять з ціни однорідного аналогу, у разі необхідності використовують коригуючі коефіцієнти (відмінності у масі конструкції, рівень серійного виробництва).

     Рівні рентабельності для техніки:

1. Для техніки, що користується підвищеним попитом – 25 – 30%.
2. Для техніки, що користується середнім попитом – 10 – 15%.
3. Для техніки, що користується незначним попитом – 5 – 10%.

     2. Метод аналізу  й індексації витрат – це розповсюджений прийом приведення старої ціни одиниці об’єкту до сучасного рівня за допомогою корилюючих індексів.

     3. Метод поелементного  розрахування витрат – визначає вартісні унікальності об’єктів виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах незначних збірних роботах можуть бути скомпоновані з самостійних стандартизованих вузлів у готові засоби виробництва.

     4. Метод визначення  собівартості за  укрупненими нормативами – визначає технологічну схожість різних за функціональним призначенням і конструкцією машин і обладнання, а також відкриває можливості їх оцінки на основі загального алгоритму і єдиних укрупнених нормативах витрат.

     Укрупнені нормативи витрат – це відносні чи питомі показників витрат будь – яких технологічних ресурсів чи інших видів витрат на одиницю ключового фактора.

     Склад нормативів витрат обмежений та охоплює  їх комплексні види, які у своїй  сукупності формують 70% вартості виробу.

     Питомі  матеріальні витрати розраховуються на основі калькуляції на виготовлення технологічно схожих компонентів обладнання, шляхом розподілу основних матеріальних витрат по кожному об’єкту що аналізується на його масу, а потім визначається середнє значення цього показника.

     Порівняльний  підхід:

     Визначає  ринкові вартості машин і обладнання у масовому і серійному виробництві  шляхом аналізу і порівняння цін  нещодавніх продажів аналогічних об’єктів.

     Риси  що порівнюються:

• функціональна схожість основної функції яку покликані виконувати оцінювані об’єкти;
• класифікаційна приналежність об’єктів оцінки і аналогів до одного класу чи виду за відповідним класифікатором техніки;
• конструктивно технологічна схожість, тобто подібність за конструкційною схемою, складом, однорідністю елементів та принципами технологічної дії.

     Методи  оцінки машин і обладнання за порівняльним підходом:

     1. Метод прямого  порівняння – базується на співвідношенні продаж об’єктів оцінки. При ідентичності чи близькості технічних засобів що аналізуються вносяться поправки пов’язані з його станом та особливостями місцезнаходження та умов ринку.

     2. Метод статистичного  моделювання ціни – за відсутності близьких аналогів але наявності сукупно конструкційно подібних, оцінку можна отримати за допомогою методу статистичного моделювання ціни, що базується на оцінюванні виду обладнання, який виступає у якості показника. На основі інструментарію теоретичної, статистичної, параметричної та цінової інформації про об’єкти розробляється математична модель залежності ціни від одного чи декількох параметрів.

     3. Метод відсоткової  відновної вартості - визначається співвідношенням між ціною продажу та повною відновною вартістю об’єкту на момент продажу, якщо середня ціна продажу об’єктів аналогів такого ж віку як і об’єкт оцінки коливається в межах 20-30% від вартості відтворювання, тоді вартість засобу що оцінюється може бути розрахований шляхом визначення його поточної вартості відтворення.

     Визначення  поточної вартості об’єкта оцінки як сукупної вартості майбутніх грошових доходів від його використання який проводиться за такими методами:

1. Дисконтування грошових потоків:

• метод прямої капіталізації;

• метод рівновеликого аналога.

     Підбір  функціонального аналога який виконує  однакові з об’єктом оцінки функції  хоча і може відрізняться від нього  продуктивністю. Треба орієнтуватися  на оцінку доходу від використання об’єкта, що оцінюється але лише на ту його частину на яку він відрізняється  від доходу об’єкту аналога.

     2.Методика  визначення вартості  комп’ютерних програм   нематеріального  потенціалу.

    У майновому потенціалі підприємств  неухильно зростає роль нематеріальних (неосяжних) активів.

    Відповідно  до визначення, що міститься в Міжнародних  стандартах оцінки МСО 2003, неосяжні (нематеріальні) активи являють собою інтереси, що містяться в нематеріальних об'єктах (навичках менеджменту та маркетингу, кредитних рейтингах, гудволі та різноманітних юридичних правах або інструментах (товарних знаках, авторських правах, франшизах, патентах, контрактах).

    Основними економічними властивостями нематеріальних активів є такі:

    - не мають матеріального змісту (або матеріально-речовинна форма яких не має істотного значення в процесі їхнього використання);

    - забезпечують власникам права  та привілеї;

    - створюють для власників певну  вигоду.

    Класифікація  нематеріальних активів здійснюється за такими напрямками:

    І. За складом нематеріальні активи підрозділяють на чотири основні групи:

- інтелектуальна  власність;

- майнові  права;

- відкладені, або відстрочені, витрати;

- гудвіл..

    Інтелектуальна  власність - виключне право фізичної або юридичної особи на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних робіт або послуг (фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування і т. ін.).

    До  інтелектуальної власності відносять:

    1) об’єкти інтелектуальної власності  (ОІВ), що охороняються патентами  та свідоцтвами Укрпатенту: об’єкти  промислової власності (винаходи, промислові знаки, корисні моделі, заходи для припинення несумлінної  конкуренції), засоби індивідуалізації (товарні знаки, знаки обслуговування  та найменування місць походження  товарів) і селекційні досягнення;

    2) об’єкти авторського права або  суміжних прав: усі види наукових, літературних, художніх творів, програмні  продукти для ЕОМ і бази  даних, топології інтегральних  мікросхем (зафіксоване на матеріальному  носії просторово-геометричне розташування  сукупності елементів інтегральної  мікросхеми і зв’язків між  ними), твори науки, літератури  та мистецтва), фонограми та відеограми, програми телерадіоорганізацій;

    3) об’єкти прав на секрети виробництва  («ноу-хау»), підтверджені документами  підприємства.

    Секрет  виробництва - це технічна, організаційна або комерційна інформація, що захищається від незаконного використання третіми особами, за умов, що інформація має дійсну або потенційну комерційну цінність через її невідомість третій особі, до цієї інформації немає вільного доступу, власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. Такими об'єктами можуть бути результати науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і виробничих робіт; конструкторська, технологічна, проектна, економічна, юридична й інша документація, призначена до використання у виробництві та реалізації товарів і послуг; незапатентовані винаходи, формули, рецепти, сполуки, розрахунки, дослідні зразки, результати іспитів і дослідів; системи організації виробництва, маркетингу, управління якістю продукції та послуг, системи управління кадрами, фінансами, політикою капіталовкладень; виробничий досвід і навчання персоналу; інші об'єкти, що охороняються ліцензійними, авторськими або іншими договорами на придбання прав на об'єкти інтелектуальної власності, укладені в порядку, встановленому законодавством.

    Майнові права - права користування земельними ділянками, природними ресурсами, водяними об'єктами, підтвердженням яких є ліцензія, орендні права.

    Відкладені, або відстрочені, витрати - організаційні витрати, що здійснюються в момент створення підприємства (наприклад, витрати, пов'язані з утворенням юридичної особи - гонорари юристам за складання установчих документів, послуги за реєстрацію фірми і т. ін.).

    Гудвіл  може бути визначений як сукупність тих елементів бізнесу або персональних якостей, які стимулюють клієнтів продовжувати користуватися послугами даного підприємства або даної особи і приносять фірмі прибуток понад того, який потрібний для одержання розумного доходу на всі інші активи підприємства, включаючи доход на всі інші нематеріальні активи, що можуть бути ідентифіковані й окремо оцінені. Часто гудвіл розглядається як вартість ділової репутації підприємства, його ділових зв'язків, популярності найменування, товарного знаку.

    ІІ. За строком корисного використання виділяють нематеріальні активи:

    - функціонуючі (працюючі) – об’єкти,  використання яких приносить  підприємству доход у дійсному  періоді;

    - не функціонуючі (непрацюючі) – об’єкти,  що не використовуються з якихось  причин, але можуть використовуватися  в майбутньому.

    ІІІ. За оборотністю (тривалістю використання) виділяють нематеріальні активи:

    - поточні – об’єкти, що використовуються  в діяльності підприємства не  більше року, тому що швидко  втрачають свою споживчу вартість. Вони включаються в поточні  витрати підприємства;

    - довгострокові – об’єкти нематеріальних  активів, що використовуються  в діяльності підприємства більше  року. Їх вартість частинами переноситься  на вартість на вартість виробленого  з їх допомогою продукту (амортизується).

    ІV. За ступенем відчуження нематеріальні активи поділяються на:

    - відчужувані – об’єкти нематеріальних  активів, що здатні цілком передаватися  при їх продажу, передаванні,  оренді;

    - невідчужувані – об’єкти нематеріальних  активів, що залишаються у власності  підприємства-власника при частковому  переданні прав на їх використання.

    V. За ступенем впливу на фінансові результати підприємства:

    - об’єкти нематеріальних активів,  здатні приносити доход безпосередньо,  за рахунок упровадження їх  в експлуатацію;

    - об’єкти нематеріальних активі, які опосередковано впливають  на фінансові результати.

    VІ. За ступенем правової захищеності:

    - нематеріальні активи, що захищаються  охоронними документами (авторськими  правами);

    - нематеріальні активи, не захищені  охоронними документами (авторськими  правами).

    VІІ. За ступенем вкладення індивідуальної праці працівниками даного підприємства нематеріальні активи поділяються:

    - власні – об’єкти, що розроблені  особисто працівниками або засновниками  підприємства;

    - пайові – об’єкти, розроблені  разом з іншими фізичними або  юридичними особами на пайових  умовах;

    - придбані зі сторони – об’єкти,  що отримані від інших фізичних  або юридичних осіб, за плату  або безоплатно.

Особливості оцінки вартості нематеріальних активів

    Проблема  комерційного використання об'єктів  нематеріальних активів прямо пов'язана  з необхідністю їх вартісної оцінки, що може проводитися з метою:

    - купівлі-продажу прав на об'єкти  інтелектуальної власності або  ліцензій на їх використання;

    - надання франшизи новим компаньйонам  при розширенні ринків збуту;

    - формування статутного капіталу;

    - визначення збитку, нанесеного діловій  репутації підприємства незаконними  діями з боку інших підприємств;

    - акціонування, приватизації, злиттів  і поглинань;

    - внесення змін у фінансову  звітність;

    - страхування майна, здійснення  операцій застави, дарування,  спадкування або безоплатного  передавання майна підприємства  й ін.

Методика  визначення вартості комп"ютерних програм

Економічними  та технічними складовими, що можуть впливати на вартість програми, є:

- ціна програми, що склалася на ринку; 

- собівартість  розробки;

- витрати на  вдосконалення програми, копіювання;

- старіння, що  визначається часом від моменту  створення програми;

- кількість комплектів  програми, які передано стороннім  юридичним чи фізичним особам;

- ступінь кодового  захисту від несанкціонованого  використання програми.  

     2. Загальна характеристика  організації.

       «ДТЕК Павлоградвугілля» — найбільше вуглевидобувне підприємство України, займається розробкою в Західному Донбасі. До складу підприємства входить 10 шахт, 23 структурні підрозділи, 57 об'єктів соціальної сфери. Колектив підприємства налічує більше 25 тис. чоловік.

     Літом 2004 р. приватизація «Павлоградугля»  закінчилась продажем 92,11 % акцій  ВАТ «Авдеєвський коксохімічний  завод», яке підконтрольне компанії System Capital Management. У березні 2007 р. афіліаты System Capital Management викупили ще 7,82 % акцій  «Павлоградугля». Повноваження по управлінню «Павлоградвуглем» делеговані Донбасівській  паливно-енергетичній компанії, яка  відповідає за діяльність паливно-енергетичного  напряму бізнесу System Capital Management.

     Підприємство  видобуває кам'яне вугілля мазкий Г, ДГ. У 2008 р. шахтами «Павлоградугля»  здобуто понад 14,2 млн т вугілля (18,2 % від здобичі по країні), запланований об'єм здобичі на 2009 р. — 14,7 млн т

     Нині  на підприємстві йдуть процеси по впровадженню прогресивної гірничо-добувної техніки і оновленню наявної. Фактичні капіталовкладення в OАО «Павлоградвугілля» в 2006 р. склали $62, 7 млн, проект інвестиційної  програми 2007 р. — $94, 6 млн. Планується впровадження стругової технології починаючи  з 2009 р. на ш. «Степова».

     У 2007 р. ВАТ «Павлоградвугілля» спільне  з ВАТ «Шахта »Комсомолець Донбасу  виступили засновниками ТОВ »Інвестиційне  суспільство«, яке узяло на себе зобов'язання погасити борги (біля $200 млн) і вкласти інвестиції (біля $200 млн) в модернізацію енергогенеруючої компанії ВАТ »Днепроэнерго« в обмін на право викупу додемісії генкомпании. В результаті у вересні 2007 р. афільованими з ТОВ »ДТЭК« структурами було сконцентровано близько 44,3 % акцій ВАТ «Днепроенерго».

     ДВАТ "Шахта «Ювілейна».

     Входить до ДХК «Павлоградвугілля». Розташована  у місті Першотравенськ, Дніпропетровської  області.

     Стала до ладу у 1970 р. Проектна потужність 1200 тис.т вугілля на рік. У 2003 р. видобуто 1054 тис.т. вугілля.

     Максимальна глибина робіт 385 м. Протяжність підземних  виробок 99/103 км (1990—1999). Розкрита 2-а  вертикальними центрально-здвоєними  стволами. Належить до ІІ категорії  за газом метаном. Розробляє два  пласти: с6 потужністю 0,9 м і с6' потужністю 0,7 м. Кути падіння пластів 2-5о.