Конкурентоспроможність потенціалу підприємства та її рівні на прикладі підприємства «ДП МО КАРЗ АВІАКОН»

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНОТОПСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економіки і управління

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Потенціал і розвиток підриємства

на тему:  «Конкурентоспроможність потенціалу підприємства та її рівні на прикладі підприємства «ДП МО КАРЗ АВІАКОН»»

                                                        Студента 4 курсу групи Е-11к

                                                            Мельникова Євгенія Олеговича

                                               Науковий керівник

                                                   Зубко К.Ю

2015

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади формування та реалізації стратегії міжнародної конкурентоспроможності підприємства…………………………………………………….4

1. Поняття міжнародної конкурентоспроможності підприємства ……………………..4
2. Аналіз конкурентних стратегій за класифікаційними ознаками.................................9
3. Алгоритм вибору конкурентної стратегії підприємства ……....................................14

РОЗДІЛ 2. Оцінка стратегії міжнародної конкурентоспроможності підприємства на прикладі ДП МОУ «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон»………………………………………………………………………………...….….17

2.1. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства ………………………....…..17

2.2. Аналіз організаційної структури підприємства ……………………………………………………..…….26

2.3.Оцінка рівня міжнародної  конкурентоспроможності підприємства………………..….30

РОЗДІЛ 3. Розробка стратегії забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства……………………………………………………………………………….....40

3.1. Міжнародна стандартизація як найважливіша складова забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства……………………………………………………………………..….…..40

3.2. Виробництво авіаційної техніки в рамках підвищення конкурентоспроможності підприємства……………………………………………………………………………...…....46

3.3. Військово-технічне співробітництво як інструмент реалізації інтересів підприємства в контексті пріоритетів національного розвитку ……………………………………………………..…….……..52

ВИСНОВКИ...................................................................................................................................57

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................................................................60

Вступ

За сучасних умов одним із найважливіших показників рівня міжнародної конкурентоспроможності країни є її присутність на міжнародних ринках складної наукоємної продукції. У її виробництві задіяні самі передові технології, найбільш кваліфіковані кадри, а також використані останні досягнення науки та техніки.

У даний час підприємства здійснюють свою діяльність в умовах жорсткої конкуренції, пов’язаної з посиленою глобалізацією світового економічного простору. Сьогодні для світової економіки характерне формування та впровадження нових стратегій глобального бізнесу. Дотримуючись нової парадигми глобальної економіки на міжнародному ринку наукоємної продукції, її виробники змушені підвищувати рівень своєї бізнес-компетенції.

Аналіз світового досвіду, прогноз та об’єктивна оцінка розвитку держави безумовно свідчать, що найбільш реальним напрямком розвитку авіації Збройних Сил України є підтримання справності існуючого парку бойових літальних апаратів. Більшість українських підприємств на сьогодні не готові до ведення конкурентної боротьби за умов глобальної економіки. Такі обставини зумовлюють актуальність і безпосереднє практичне вивчення питання забезпечення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

Метою курсовоої роботи є розробка та удосконалення механізму забезпечення конкурентоспроможності підприємства на світовому ринку.

У відповідності до поставленої мети у роботі сформульовані наступні завдання:

• аналіз теоретичних аспектів міжнародної конкурентоспроможності підприємства;
• дослідження сутності основних стратегій за класифікаційними ознаками та особливостей вибору конкурентної стратегії підприємства;
• проведення аналізу ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства;
• дослідження функціонування системи охорони праці та безпеки в надзвичайних ситуаціях на підприємстві;
• дослідження основних тенденцій розвитку сучасного світового ринку авіаремонтних послуг та визначення нових факторів міжнародної конкурентоспроможності авіаційної техніки;
• оцінка рівня міжнародної конкурентоспроможності підприємства та визначення основних проблем, пов’язаних із формуванням стратегії забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства;
• розробка стратегії забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

Об’єктом дослідження роботи виступає стратегія забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

Предметом дослідження є управління конкурентоспроможністю Державного підприємства Міністерства оборони України «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон»».

Питання конкурентоспроможності є об'єктом глибокого і всебічного вивчення широкого кола як зарубіжних, так і вітчизняних вчених-економістів. Основою досліджень теоретичних аспектів конкурентоспроможності виступають праці таких видатних представників світової економічної думки, як Е. Альтман, І. Ансофф, Т. Бейтмен, Д. Болл, П. Друкер, Ф. Котлер, Ж-Ж. Ламбен, В. Маккалах, К. Макконнелл, М. Портер, А. Стрікленд, А. Томпсон, С. Шелл.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади формування та реалізації стратегії міжнародної конкурентоспроможності підприємства

1. Поняття міжнародної конкурентоспроможності підприємства

конкурентоспроможність міжнародний управління

Для успішного виходу підприємства на зовнішні ринки необхідно, щоб виготовлена ним продукція мала відповідний рівень конкурентоспроможності по відношенню до продукції зарубіжних товаровиробників.

Кожне підприємство, яке виходить на ринок з власною продукцією, намагається досягти переваги над іншими підприємствами, тобто відбувається боротьба фірм на доступних сегментах ринку за обмежений об’єм платоспроможного попиту споживачів [4].

Одним з основних елементів, на якому ґрунтується конкурентна боротьба, є конкурентоспроможність. У сучасній економічній літературі наводиться досить великий перелік визначень конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність – це комплексна характеристика здатності суб’єкта господарювання ефективно конкурувати на ринку за умови зростання конкурентного потенціалу [14].

Конкурентоспроможність виступає економічною категорією, яка зумовлює спроможність суб’єкта господарської діяльності впливати на ринкову ситуацію у власних інтересах та здатність виробляти продукцію, яка б задовольнила потреби споживача за умови невеликого рівня витрат [15].

Ключовими особливостями конкурентоспроможності підприємства як економічної категорії є:

• порівняльний характер (відносна оцінка);
• короткострокові та довгострокові складові;
• залежність від конкурентоспроможності товару;
• залежність від ефективності функціонування підприємства [17].

На думку закордонних експертів, сутність конкурентоспроможності підприємства виражається через багаторівневу ієрархію факторів. Верхній рівень – це частка ринку, яка безумовно залежить від досягнутої конкурентоспроможності продукції. Другий рівень встановлює її потенційну конкурентоспроможність. Третій і четвертий – якість та ефективність управління, а п’ятий рівень характеризує економічні результати діяльності підприємства.

Конкурентоспроможність підприємства характеризується дією цілої системи факторів зовнішнього та внутрішнього середовища його функціонування (рис. 1.1). Таким чином, до факторів зовнішнього середовища відносять:

• рівень державного регулювання та розвитку економіки країни (система оподаткування, кредитно-фінансова та банківська система, система зовнішньоекономічних зв’язків країни);
• система комунікацій;
• фактори, які визначають споживання продукції (ємність ринку, вимоги споживачів до якості продукції та ін.).

Фактори внутрішнього середовища підприємства характеризують наступні внутрішньовиробничі показники:

• технічний рівень виробництва;
• технологія;
• організація виробництва та управління;
• система формування та стимулювання попиту та ін..

Фактори зовнішнього середовища поділяються на чинники прямого та опосередкованого впливу. До факторів прямого впливу відносяться державні, конкурентні, ринкові фактори. До факторів непрямого впливу належать стан економіки, соціальні, міжнародні та політичні фактори.

У внутрішньому середовищі рівень конкурентоспроможності підприємства визначається ключовими факторами – виробничий потенціал (організаційно-технічні, фінансово-економічні чинники та маркетинг) та інвестиційний потенціал (розмір власних джерел інвестування та можливість залучення додаткових фінансових ресурсів) [2].

П’ятифакторна модель конкурентних сил дає можливість виявити сильні та слабкі сторони підприємства, проаналізувати, в яких областях стратегічні зміни матимуть максимальний позитивний ефект та виявити області, в яких галузеві тенденції здійснюють найбільший вплив на потенціальні можливості компанії або загрози. Розуміння цих базових факторів дозволяє визначити можливі напрямки диверсифікації.

Конкурентоспроможність підприємства є одним із основних критеріїв оцінки ефективності його діяльності. Це його здатність забезпечувати вищу ефективність виробництва у порівнянні з конкурентами в довгостроковій перспективі. Очевидно, що конкурентоспроможність є результатом діяльності усіх підрозділів підприємства в усіх напрямах виробництва та його обслуговування.

Необхідно підкреслити, що для забезпечення стійких конкурентних позицій на світовому ринку, підприємству, перш за все, необхідно володіти конкурентним перевагами на національному ринку, вправно використовувати всі свої ресурси та можливості [7].

Таким чином, конкурентна перевага – це відносна категорія, для якої притаманна здатність адаптації до умов, що змінюються, певний рівень стійкості та ефективності, що в сукупності визначає можливості успішного функціонування підприємства в конкурентному середовищі. Інакше кажучи, це висока компетентність підприємства, що надає йому найкращі можливості залучати й зберігати клієнтів.

Конкурентні переваги як стратегічні фактори успіху повинні відповідати наступним вимогам:

1. базуватись на можливостях підприємства, які зобов’язані бути оригінальнішими у порівнянні з конкурентами, і які неможливо скопіювати;
2. забезпечувати унікальність торгової марки у порівнянні з конкурентами у довгостроковій перспективі;
3. задовольняти специфічні потреби клієнтів [4].

Між конкурентними перевагами та конкурентоспроможністю підприємства існує тісний взаємозв’язок. Конкурентні переваги та потенціал є факторними ознаками, а конкурентоспроможність та конкурентна позиція – результатом впливу системи ключових чинників, які залежно від конкурентного середовища створюють різні конкурентні переваги.

Отже, конкурентоспроможність підприємства – це здатність використовувати свої сильні сторони та сконцентрувати свої зусилля в тій сфері виробництва товарів та послуг, де воно зможе зайняти лідируючі позиції на внутрішньому та зовнішньому ринках. В останньому випадку мова йде про міжнародну конкурентоспроможність [3].

Міжнародна конкурентоспроможність підприємства відображає можливість ефективної виробничо-господарської діяльності в умовах глобального конкурентного ринку. Це забезпечується всім комплексом наявних у підприємства ресурсів. Виробництво та реалізація конкурентоспроможних товарів та послуг є узагальнюючим показником життєздатності підприємства, його вміння ефективно використовувати свій фінансовий, виробничий, науково-технологічний та трудовий потенціал. Інакше кажучи, показник конкурентоспроможності відображає підсумки роботи практично всіх підрозділів підприємства, а також його реакцію на зміну зовнішніх та внутрішніх факторів впливу [7].

Процес управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства можна представити у вигляді чотирьох взаємопов'язаних блоків:

1. визначення основних пріоритетів - постановка цілей підприємства у сфері досягнення відповідного рівня конкурентоспроможності;
2. визначення завдань – аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування підприємства;
3. розробка стратегії – формування альтернативних пакетів стратегій досягнення очікуваного рівня конкурентоспроможності підприємства;
4. реалізація стратегії – вибір оптимального пакету стратегій та розробка стратегічного плану досягнення конкурентоспроможності підприємства [7].

Таким чином, на основі вищенаведеного можна зробити висновок, що для досягнення бажаного рівня конкурентоспроможності необхідним є формування та реалізація конкурентної стратегії підприємства.

Варто зазначити, що нові підходи до управління конкурентоспроможністю повинні ґрунтуватися на баченні майбутнього підприємства та узгоджуватися з його цілями. Саме така система буде запорукою його успішного функціонування, що в свою чергу дозволить забезпечити високоефективну господарську діяльність та конкурентоспроможність підприємства у майбутньому.

1.2 Аналіз конкурентних  стратегій за класифікаційними  ознаками

Запорукою успішного функціонування підприємства є формування стратегії його розвитку. Саме від того, наскільки правильною та доцільно обраною є стратегія, залежить високоефективна господарська діяльність та конкурентоспроможність підприємства.

Визначення сутності, класифікація та аналіз конкурентних стратегій підприємства з метою досягнення конкурентних переваг являє собою достатньо складний процес.

Поняття конкурентної стратегії варто розглядати через призму багатьох економічних категорій, таких як конкуренція, конкурентоспроможність, конкурентна перевага та стратегія [3].

Таким чином, конкурентна стратегія – це спосіб забезпечення стійких конкурентних переваг підприємства шляхом конкурентної боротьби, задоволення різноманітних потреб споживачів краще, ніж це роблять конкуренти. Це своєрідний план дій підприємства, що перебуває в процесі постійного вдосконалення та здатний швидко реагувати на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищах [9]. Конкурентна стратегія підприємства дозволяє дати відповідь на ключове питання, а саме: як підприємство конкурує на ринку і за рахунок чого вона отримує перемогу в конкурентній боротьбі?

В економічній літературі виділяють різні підходи до класифікації конкурентних стратегій. Проте, не зважаючи на це, кожному підприємству необхідно визначити, яка стратегія буде для нього доцільною з урахуванням становища підприємства у галузі, цілей функціонування та наявних ресурсів.

До системи конкурентних стратегій належать стратегії формування конкурентних переваг, стратегії забезпечення конкурентоспроможності підприємства та стратегії його конкурентної поведінки.

Стратегія найменших сукупних витрат спрямована на забезпечення оптимальних витрат та ціни відносно виробників продукції з аналогічними рисами та якістю.

Стратегія диференціації має на меті надання специфічних рис продукції підприємства по відношенню до продукції конкурента, тобто диференціація товару з метою збільшення кількості покупців.

Стратегія фокусування – головний принцип організації виробничої діяльності полягає у вузькій спеціалізації, тобто зосередження всіх зусиль підприємства на одному із сегментів ринку, окремій групі споживачів або товарів тощо [3].

Конкурентні стратегії за М.Портером мають універсальний характер, тобто можуть бути впроваджені будь-яким підприємством і, як результат, забезпечити конкурентні переваги.

За сучасних умов ринок є полем гострої конкурентної боротьби. В економічній літературі, яка присвячена формуванню стратегій, проводиться чимало аналогій з військовою наукою. Так, Е. Райс за характером ринкових дій підприємств виділяє наступні види конкурентних стратегій:

• стратегія оборони – має на меті збереження підприємством наявної ринкової частки та утримання своїх позицій на ринку;
• стратегія наступу – характеризується агресивною позицією підприємства на ринку і спрямована на завоювання і розширення ринкової частки [2].

Виходячи із розвитку та взаємозв’язку стратегії з іншими концепціями розвитку, доцільно зазначити класифікацію стратегій за І. Ансоффом, яка ґрунтується на рівні ухвалення стратегічних рішень (рис. 1.7).

В процесі стратегічного управління для підприємства розробляються наступні стратегії:

• корпоративні (нарівні підприємства в цілому);
• ділові (для конкретних бізнес-одиниць);
• функціональні.

Зверху ієрархічної піраміди знаходиться корпоративна стратегія. Це загальний напрямок діяльності підприємства. Корпоративна стратегія підприємства формується вищим керівництвом та передбачає два основні завдання:

1. вибрати й розгорнути основні елементи корпоративної стратегії;
2. встановити конкретну роль кожного підрозділу підприємства при реалізації стратегії і визначити способи розподілу ресурсів між ними.

На рівні бізнес-одиниць має місце ділова стратегія - стратегія забезпечення довгострокових конкурентних переваг стратегічної бізнес-одиниці. Формалізацією даної стратегії є розробка бізнес-плану або конкретної програми, яка має на меті відображення того, наскільки підприємство буде конкурентоспроможним на конкретному товарному ринку.

Функціональна стратегія – це стратегія, яка відображає ступінь проникнення ідеї стратегічного планування з вищого рівня управління підприємством до нижчих структурних підрозділів [10].

Розглянемо вище зазначені стратегії більш детально. Відповідно до частки ринку, яку займає підприємство, Ф.Котлер розрізняє чотири види конкурентних стратегій:

1. стратегія ринкового лідера. Лідери – Це підприємства, які займають домінуючу ринкову частку. Утримання лідерських позицій можливе за умови функціонування підприємства в трьох напрямках:

• розширення загального місткості ринку внаслідок пошуку нових потреб і залучення нових груп споживачів;підтримання існуючих позицій з метою захисту частки ринку, якою володіє підприємство за рахунок впровадження інновацій та стимулювання збуту;

• збільшення ринкової частки за наявної місткості ринку завдяки підвищенню якості продукції, виведення нових товарів на ринок, стимулювання збуту та активній маркетинговій політиці.

2. стратегія челенджера. Челенджери – це підприємства, які мають на меті збільшити частку ринку та зайняти лідируючі позиції. Різновидами даного підходу є:

• стратегія фронтального наступу – використання проти конкурента тих засобів, які використовує у своїй діяльності лідер;
• стратегія флангового наступу – передбачає удар по слабким місцям конкурентів;
• стратегія обхідного наступу – спрямована на зламання лідируючих позицій конкурентів.

3. стратегія послідовника. Послідовники – це підприємства, які успішно функціонують на ринку і мають на меті зберегти свою стійку позицію без завоювання місця лідера. Для утримання ринкових позицій такі підприємства можуть застосовувати наступні стратегії:

• компіляції – наслідування стратегії лідера у свою діяльність;
• імітації – використання лише окремих складових стратегії лідера;
• адаптації – впровадження стратегії лідера пристосування до умов конкретного ринку.

4. стратегія нішера. Нішери – це підприємства, діяльність яких спрямована на обслуговування одного сегменту ринку. У відповідності до темпів розвитку певного сегменту, підприємство може застосовувати такі стратегії:

• лідерства в ніші – використовується за умов прискореного зростання обсягів продаж підприємства-нішера;
• інтеграції – застосовується у випадку неспроможності підприємства власними силами задовольнити потреби ніші та споживачів;

Залежно від рівня стандартизації бізнесу, конкурентні стратегії поділяються на такі види:

1. віолентна стратегія – стратегія конкурентної поведінки, яка має на меті скорочення витрат виробництва за рахунок організації випуску дешевих, але доброякісних товарів.
2. патієнтна стратегія – стратегія конкурентної поведінки, яка спрямована на виготовлення обмеженої кількості вузькоспеціалізованих високоякісних товарів.
3. комутантна стратегія – стратегія конкурентної поведінки, яка характеризується гнучким пристосуванням потреб до локального ринку. Використовується малими підприємствами, котрі перебувають на початкових стадіях свого життєвого циклу та обмежені у фінансових, матеріальних та науково-технічних ресурсах.

Необхідність та доцільність використання даних стратегії буде залежати від двох чинників: чи прагнутиме фірма зменшувати витрати та чи реагуватиме на попит на місцевому ринку.

Отже, конкурентна стратегія являє собою модель поведінки підприємства, яка має на меті досягнення конкурентних переваг на міжнародному ринку за наявних ресурсів та з врахуванням умов як внутрішнього, так і зовнішнього середовища функціонування.

Очевидно, що питання розробки та впровадження стратегій конкуренції на рівні підприємств, галузей та національних економік виступає одним із пріоритетних завдань управління. Від того, наскільки ефективною буде обрана та впроваджена стратегія, буде залежати успіх підприємства як на національному, так і міжнародному ринку.

1.3 Алгоритм вибору конкурентної стратегії підприємства

В умовах посилення глобалізації конкурентна стратегія є одним із ключових інструментів забезпечення конкурентоспроможності підприємства у довгостроковій перспективі.

Сукупність стратегічних дій для кожного підприємства є індивідуальним, що визначає неповторність поведінки підприємства на ринку. При цьому, вибір стратегії обумовлений різними факторами, які є динамічними у просторі і часі.

Етап формування стратегії розвитку можна представити як синтез мистецтва та науки. Це своєрідна арена зіткнення різних інтересів влади та впливу. Вирішення стратегічних завдань обертається на колективне мистецтво настільки, що можна безумовно стверджувати про колективну стратегію з переважанням аспекту співробітництва над моментом конкуренції [73].

Розрізняють два підходи до обрання стратегії:

1. використовуючи метод аналізу відхилень від цілей,підприємство має обрати таку альтернативну стратегію, яка найкраще відповідатиме його цілям у майбутньому. Даній стратегії буде відповідати відповідний рівень стратегічної конкурентоспроможності підприємства;
2. враховуючи наявну стратегію та конкурентні переваги, підприємство має обрати таку стратегію із можливих, яка найкраще відповідатиме його теперішнім цілям [10].

Крім цього, до основних критеріїв, за якими слід обирати конкурентну стратегію відносять:

• інтенсивність конкуренції;
• умови економічного середовища;
• ступінь розвитку бізнесу та його привабливість;
• конкурентний статус підприємства;
• конкурентоздатність продукції та привабливість галузі [9].

Комплексна стратегія розвитку підприємства включає одну або декілька узгоджених між собою стратегій. У будь-якому разі, в ролі основних елементів комплексної стратегії забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства виступають наступні її складові, так звані компоненти або параметри, які відображають моменти поведінки підприємства як результат прийняття відповідних стратегічних рішень. Всі компоненти стратегії є взаємопов’язаними.

Таким чином, до основних компонентів конкурентоспроможності стратегії підприємства належать:

• інновації: конкурентна технологія, технічна модернізація,випуск нових товарів – дають змогу зменшити витрати і збільшити збут за рахунок нововведень та переваг науково-технологічного розвитку, а також визначають сутність інноваційної стратегії підприємства;
• фінансово-економічна стійкість, яка зберігає рівновагу підприємства и зміцнює завойовані ринкові позиції, сприяє підвищенню конкурентоспроможності;
• інтеграція, кооперація, спеціалізація як спосіб розміщення ресурсів та активів в рамках стратегії прискореного реагування або інноваційної стратегії.