Кредитування діяльності підприємств. Бізнес-план як складова фінансового планування підприємств

Тема: „Кредитування діяльності підприємств. Бізнес-план як складова фінансового планування підприємств”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Кредитування діяльності підприємств

1.1. Участь банківських кредитів у складі фінансових ресурсів підприємства

1.2. Партнерські відносини підприємства з комерційними банками

1.3. Кредитування підприємства в оборотні та основні засоби

1.4. Проценти за кредит

Розділ 2. Бізнес-план - основний документ фінансового планування

2.1. Поняття фінансового планування

2.2. Бізнес-план

2.3. Бізнес-план  приватного  підприємства „Сприяння”

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ринкові умови господарювання породжують об'єктивну необхідність використання суб'єктами підприємницької діяльності позикових фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутним капіталом та іншими складовими власного капіталу. За питомою вагою перше місце серед позикових ресурсів у більшості підприємств посідає банківський кредит.

Актуальність. Нестача капіталу є головною проблемою перехідної економіки. Важливість грошей для економічної системи можна без сумніву порівняти із важливістю крові для організму людини. Коли економічний організм знаходиться на початку процесу свого відновлення, йому вкрай необхідні додаткові ін’єкції, тобто, фінансові вливання, які б були каталізатором економічного розвитку.  Тому  актуальність  проблеми   кредитування підприємницької діяльності  не  викликає  сумніву   та  потребує  дослідження. 

Проте притоку в інвестиційну сферу  капіталу перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення, корупційні дії. 

Тема: „Кредитування діяльності підприємств. Бізнес-план як складова фінансового планування підприємств”.

Метою роботи  є  вивчення  особливостей  кредитування  підприємницької діяльності в Україні  та бізнес-план основний документ фінансового планування,  . Виходячи  з  поставленої  мети сформовані  наступні  завдання:

-              показати кредитування діяльності підприємств;

-  охарактеризувати бізнес-план основний документ фінансового планування;

-              розробити  бізнес-план приватного  підприємства „Сприяння”.

Розділ 1. Кредитування діяльності підприємств

1.1. Участь банківських кредитів у складі фінансових ресурсів підприємства

Ринкові умови господарювання породжують об'єктивну необхідність використання суб'єктами підприємницької діяльності позикових фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутним капіталом та іншими складовими власного капіталу. За питомою вагою перше місце серед позикових ресурсів у більшості підприємств посідає банківський кредит.

Крім банківського кредиту, у складі позикових фінансових ресурсів підприємств усіх галузей народного господарства велике значення має кредиторська заборгованість усіх видів, яка виникає в розрахунках з іншими юридичними і фізичними особами, постачальниками, покупцями, бюджетом, органами соціального страхування, позабюджетними фондами, а також у розрахунках з робітниками і службовцями підприємства. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" кваліфікує частину кредиторської заборгованості, залученої до складу позикових фінансових ресурсів, як товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Вони являють собою дві форми позабанківського кредиту [2, с. 169].

Товарний кредит виникає в розрахунках за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Вони передаються у власність підприємства-боржника на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на певний строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права на товари (результати робіт, послуг) покупцеві в момент підписання договору або в момент фактичного отримання товарів (робіт, послуг), незалежно від часу погашення заборгованості. У відношеннях товарного кредиту кожний суб'єкт підприємницької діяльності має право виступати або як кредитор, або як одержувач кредитів. Поширеною формою одержання товарного кредиту є видача підприємством векселів своїм постачальникам.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, - це кошти, які залучаються підприємством-боржником від інших юридичних або фізичних осіб шляхом випуску (емісії) і продажу облігацій згідно з чинним законодавством.

Вищезгаданим законом України до господарської термінології введено також поняття "фінансовий кредит". Під фінансовим кредитом розуміють надання коштів банком-резидентом, іноземним банком (банківською установою), небанківською фінансовою установою в позику на певний термін для цільового використання та під відсотки. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно кредитів, що надаються комерційними банками, тобто банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства [2, с. 171].

Якщо кредиторська заборгованість усіх видів, особливо її перманентне зростання, найчастіше є показником негараздів у фінансовому господарстві підприємства, то банківський кредит - це закономірне явище ринкової економіки, притаманне нормальному та ефективному функціонуванню господарюючих суб'єктів. Це, природно, аж ніяк не свідчить про те, що господарська практика не знає випадків використання банківських кредитів як джерела покриття збитків та інших прорахунків у діяльності підприємств. Проте для нормально функціонуючої ринкової економіки такі явища не характерні, вони трапляються, як правило, у разі порушення підприємствами і банками чинного банківського законодавства.

Необхідність кредиту як джерела фінансових ресурсів підприємств визначається характером кругообігу та обігу основних і оборотних коштів. Відомо, що в процесі кругообігу та обігу основні й оборотні кошти підприємств постійно переходять з однієї функціональної форми в іншу: спочатку з грошової форми вони переходять у продуктивну, потім набувають товарної форми і знову - грошової. Інакше не може відбуватися процес виробництва та реалізації продукції, процес відтворення.

Перехід коштів підприємств із однієї функціональної форми в іншу не може мати ідеального характеру. Об'єктивні й суб'єктивні чинники ринкової економіки зумовлюють у реальному господарському житті порушення ритму зміни функціональних форм кругообігу коштів, вкладених у виробничі засоби і засоби обігу. Наприклад, підприємство виготовило свою продукцію, тобто певна частина його виробничих засобів перейшла в товарну форму, але ще до реалізації цієї продукції, тобто до набуття грошової форми, у підприємства є необхідність вкласти кошти в купівлю сировини, матеріалів, що означає їх авансування у новий кругообіг. Постає потреба в позикових ресурсах, які залучаються на якийсь час і на поворотній основі. Те саме спостерігається, якщо підприємству необхідні додаткові кошти для збільшення обсягу виробництва, а також для подолання тимчасових збоїв у ході виробництва та реалізації продукції.

Водночас особливості та умови кругообігу фінансових ресурсів у народному господарстві породжують появу тимчасово вільних коштів, які чекають свого використання і формують так званий позичковий фонд. Основні джерела позичкового фонду (кредитних ресурсів, як їх називають на практиці) формуються за рахунок таких економічних явищ:

- незбіг у багатьох підприємств моменту продажу (реалізації) продукції, тобто вивільнення фінансових ресурсів у грошовій формі, з їх черговим авансуванням, вкладенням у діло, в результаті чого тимчасово вільні кошти осідають на поточних, депозитних та інших банківських рахунках;

- встановлений законодавством порядок виплати заробітної плати робітникам та службовцям (як правило, двічі на місяць), в результаті якого в обігу підприємств, установ, організацій постійно є кошти у вигляді заборгованості з оплати праці, які можуть тимчасово бути нікуди не вкладеними й осідати на банківських рахунках;

- накопичення коштів, призначених для фінансування реновації основних засобів або їх поліпшення (насамперед мова йде про постійне накопичення амортизаційних коштів у міру зносу основних засобів і реалізації продукції);

- наявність вільних коштів у вигляді тимчасово невикористаного прибутку, що створюється в галузях матеріального виробництва та в сфері послуг і призначений як для фінансування загальнодержавних потреб, так і для виробничо-технічного і соціального розвитку суб'єктів підприємництва;

- постійна наявність коштів підприємств, організацій, установ у розрахунках як результат розриву в часі між моментом списання грошової суми з банківського рахунку платника і моментом її зарахування на рахунок одержувача;

- наявність тимчасово вільних коштів державного бюджету, що осідають на банківських рахунках у ході його касового виконання;

- вільна грошова маса в населення у вигляді грошових заощаджень на банківських рахунках або залишків готівки [12, с. 18].

Таким чином, з одного боку, у підприємств періодично з'являється об'єктивна необхідність залучення кредитних ресурсів, з другого - у господарстві в силу ряду обставин наявні тимчасово вільні кошти, які можуть бути одержані підприємствами у вигляді кредитів. Найчастіше потреба в кредитах має відносно короткотерміновий характер (до одного року) і виникає для поповнення оборотних коштів.

Річ у тому, що за рахунок власних оборотних коштів підприємства створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба в коштах для створення запасів протягом року коливається. Особливо наочно це можна спостерігати на прикладі підприємств із сезонним характером виробництва, багатьох підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину, підприємств лісової, торфодобувної промисловості, підприємств будівельних матеріалів. Наприклад, підприємства, що переробляють сільгоспсировину, в період збирання врожаю мають створити такі запаси сировини, яких би вистачило на весь термін переробки. Природно, що в цей період у них виникає підвищена потреба в оборотних коштах для оплати й накопичення сировини, що надходить від її виробників - колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств; після закінчення сезону переробки запаси цієї сировини зменшуються до мінімуму (або повністю зникають), а з ними зменшується або зовсім зникає потреба в оборотних коштах на формування запасів цієї сировини.

У підприємств, що заготовляють ліс, виникає підвищена потреба в оборотних коштах у зимовий період, коли вони накопичують значні запаси деревини; влітку, коли завершується сплав лісу, ця потреба скорочується до мінімуму. Аналогічні різкі коливання потреби в оборотних коштах відбуваються і в інших підприємств із сезонним характером виробництва.

Для підприємств машинобудування, металообробки, хімічної, металургійної, швейної, взуттєвої промисловості, інших галузей промисловості з несезонним характером виробництва такі різкі коливання потреби в оборотних коштах не характерні. Але й у них у силу ряду обставин спостерігаються певні коливання розмірів запасів товарно-матеріальних цінностей, отже, й коливання потреби в оборотних коштах.

З міркувань ефективності використання фінансових ресурсів підприємству невигідно формувати власні оборотні кошти в розмірах, які перекривали б будь-яку потребу в оборотних коштах, зокрема й ту, яка виникає тимчасово у збільшеному розмірі. В такому разі у підприємства в періоди зменшення потреби в оборотних коштах неминуче виникав би надлишок коштів, що призвело б до нераціонального їх використання. Тому підприємства мають вкладати в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх для створення лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва. Всю іншу потребу в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позикових ресурсів, головним чином - банківських кредитів на умовах строковості й поворотності.

1.2. Партнерські відносини підприємства з комерційними банками

Доступ до позичкового фонду, що формується у господарстві в силу причин, про які йшлося у попередньому матеріалі, підприємство за сучасних умов має через систему комерційних банків.

В Україні сформувалася дворівнева кредитно-грошова система. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" банківська система складається з Національного банку України та мережі комерційних банків, у тому числі колишніх державних спеціалізованих (Промін-вестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк, Ощадний банк). До банківської системи належить також Експортно-імпортний банк (Ексімбанк), хоча валютні операції й усе, що пов'язане з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності підприємств, здійснюють (поряд з Ексімбанком) й інші банки, якщо »вони мають на це дозвіл (ліцензію) Національного банку [7, с. 224].

Національний банк є центральним державним банком України, Ті емісійним центром. Саме він проводить державну політику в сфері грошового обігу та кредиту, координує роботу комерційних банків, здійснює контроль за їх діяльністю.

Безпосередньо підприємства він не обслуговує, виступаючи в ролі "банку банків". Усі підприємства мають рахунки і найрізноманітніші партнерські відносини з комерційними банками. Створюються вони з участю або без участі державної власності як акціонерні товариства і Діють, подібно до інших комерційних підприємств, з метою одержання прибутку. Тобто головним принципом діяльності комерційних банків є реалізація економічних інтересів їх власників. Специфіка реалізації цього принципу в банківському бізнесі полягає в тому, що економічні інтереси банку можуть задовольнятися максимальною мірою лише тоді, коли його діяльність відповідає економічним інтересам його клієнтури, тобто суб'єктів підприємництва та фізичних осіб.

Одним із найважливіших принципів банківської комерції є принцип "усе для клієнта". Помилковою є думка про те, ніби банк має змогу постійно збільшувати свою прибутковість за рахунок, наприклад, різкого підвищення процентів за кредит, а також інших методів "обдирання" клієнтів. Подібна тактика банку погіршує економічне становище останніх, відштовхує їх від банку, а це призводить до того, що успіхи банку будуть нестійкими, короткотерміновими; такий банк неминуче почне втрачати клієнтуру і, отже, програвати в конкурентній боротьбі між банками. Цю обставину фінансова служба підприємства повинна враховувати, формуючи свої відносини з банками, як, до речі, і те, що банк - підприємство суто партнерське. Всі взаємовідносини між ним і підприємством мають добровільний характер, починаючи з законодавчо закріпленого права підприємства вибирати собі обслуговуючий комерційний банк, а банку - приймати чи не приймати на обслуговування те чи інше підприємство.

Основна функція комерційних банків - здійснення на договірних засадах кредитного, розрахункового й касового обслуговування підприємств та організацій. Усі напрями партнерських відносин між підприємством і комерційним банком, у тому числі в галузі кредитування, регулюються двосторонніми договорами. В них фіксуються умови, за яких банк здійснює ведення рахунків клієнтів, кредитування, безготівкові розрахунки за їх дорученнями, касове обслуговування, втому числі проведення інкасації та перевезення грошових знаків, довірчі операції, консультативні послуги, які пов'язані з банківською діяльністю, тощо.

Законодавством України встановлено, що кожне підприємство має право відкривати поточний рахунок в одному або кількох комерційних банках за власним вибором. Поточний рахунок використовується для проведення всіх розрахунково-касових операцій (платежі підприємства своїм постачальникам, до державного бюджету, зарахування коштів, які надходять підприємству від покупців, видача готівки для виплати заробітної плати робітникам і службовцям підприємства тощо) [7, с. 229]. Що ж до інших банківських операцій, у тому числі відкриття депозитних рахунків, одержання й погашення кредитів, то підприємство має право вступати в партнерські відносини не тільки з банками, у яких відкриті його поточні рахунки, а й з іншими банками. Цим створюються умови для конкуренції банків між собою, для боротьби за клієнтуру, що сприяє впровадженню ринкових відносин і поліпшенню банківської справи в країні.

Кредитні ресурси комерційних банків, за рахунок яких вони мають змогу надавати позички підприємствам, формуються за рахунок їх статутних капіталів і залучених коштів - залишків грошових коштів на поточних та інших рахунках своїх клієнтів, депозитів, а також кредитів Національного банку, міжбанківських кредитів інших комерційних» банків.

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір. Підприємство і банк самостійно виробляють форми своїх договірних відносин, тому кредитні договори можуть складатися або один раз на рік, або на кожний випадок одержання кредиту підприємством, а кредити можуть надаватися одноразово або відповідно до відкритої кредитної лінії.

Форма кредитного договору вільна. Будь-яких спеціальних інструкцій щодо складання кредитних договорів між комерційним банком і підприємством Національний банк не видає.

Якщо у підприємства виникає потреба в одержанні банківського кредиту, воно звертається в банк з пропозицією про укладення договору (угоди). Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У будь-якому разі воно має вміщувати інформацію про необхідну суму кредиту, його цільове спрямування, форми забезпечення та строки погашення.

Кредитний договір визначає права й зобов'язання позичальника і банку, за допомогою яких реалізуються основні принципи банківського кредитування: строковість, поворотність, платність, забезпеченість кредитів товарно-матеріальними цінностями або відповідними витратами виробництва, цільовий характер позичок. Зокрема, банк зобов'язується в певні строки надати кредит підприємству на умовах і на цілях, визначених договором. Фіксується домовленість щодо суми кредиту, строку його погашення, процентної ставки за кредитом, обсягу прав банку, пов'язаних з використанням наданого кредиту та забезпеченням його поворотності, інші домовленості (наприклад, спрямування валюти позички: або на оплату товарно-матеріальних цінностей, або на поточний рахунок, або для використання в інший спосіб) [7, с. 233].

Зі свого боку підприємство зобов'язується використати кредит за призначенням, здійснити заходи для своєчасного повернення боргу, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом у встановленому розмірі. Договорами звичайно передбачається збільшення процентної ставки за затримку повернення позички понад обумовлений строк, що спонукає підприємство здійснювати заходи щодо додержання принципу строковості кредитування.

З метою гарантування повернення виданих позичок комерційні банки в процесі кредитування підприємств постійно вивчають стан кредитоспроможності позичальників і матеріальну забезпеченість кредитів (кредитоспроможність - це здатність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань господарської діяльності). Основні критерії оцінки кредитоспроможності підприємства, які приймаються до уваги банками, такі:

- відсоток забезпеченості діяльності позичальника власними коштами (не менш як 50%);

- репутація позичальника, у тому числі за критерієм своєчасності повернення кредитів, одержаних раніше;

- забезпеченість продукції підприємства збутом та ін.

З метою матеріальної забезпеченості й забезпечення повернення кредитів чинним законодавством передбачені певні положення, які банки використовують у взаємовідносинах зі своїми позичальниками.

По-перше, при складанні кредитних угод банк має право обумовити видачу кредиту укладанням договору застави. Предметом такого договору є майно (або майнові права), яке не може бути відчужене підприємством-позичальником та на яке може бути накладене стягнення при невиконанні зобов'язання на погашення позички. Конкретно об'єктами застави можуть бути основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери; їх вартість має бути достатньою для погашення кредиту, процентів за користування ним, а також для сплати штрафних санкцій за затримку повернення позички.

По-друге, банк має право вимагати до видачі кредиту подання підприємством гарантії третьої юридичної особи; така гарантія - це зобов'язання гаранта погасити борг за позичкою в разі її несплати підприємством-позичальником. Кредитування під гарантію банки застосовують щодо підприємств, фінансове становище яких, за їх оцінкою, визнається [2, с. 195].

Щодо таких підприємств банки мають право запроваджувати також кредитування на умовах страхування кредитного ризику. В такому разі підприємство для одержання банківського кредиту спочатку звертається в страхову компанію і укладає з нею договір на страхування кредитного ризику. Банк також має право вимагати від підприємства переуступити йому право вимоги від страхової організації сплати страхового відшкодування у разі несплати боргу в установлений строк. Тоді між підприємством, страховою організацією та банком укладається відповідний договір. В будь-якому разі одержання кредитів на умовах страхування кредитних ризиків пов'язане зі значними додатковими витратами для позичальників.

По-третє, банки в процесі кредитування мають право вимагати від підприємств подання всієї необхідної інформації і звітності для контролю за використанням кредиту, фінансовим станом і станом обліку та збереження заставленого майна (бухгалтерські баланси, дані про залишки товарно-матеріальних цінностей тощо), здійснювати перевірки на місці стану забезпеченості кредитів як за даними бухгалтерського обліку, так і в натурі.

У кредитних договорах в обов'язковому порядку передбачається відповідальність підприємства-позичальника за використання не за цільовим призначенням одержаного кредиту у вигляді штрафу в розмірі до 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту, а якщо для кредитування банк використовує кредитні ресурси Національного банку, штраф складає не менше 25 відсотків. Причому за порушення цієї норми чинного банківського законодавства комерційний банк несе матеріальну відповідальність перед Національним банком України (у разі якщо кредит виданий за рахунок кредитних ресурсів НБУ).

При порушенні підприємством строків повернення кредитів і затримці сплати процентів банк у встановленому чинним законодавством порядку вживає заходів щодо стягнення боргу на свою користь. Примусове стягнення таких боргів здійснюється банком, якщо це передбачене договором. У разі неможливості стягнення боргів з підприємства банк має право порушити в суді справу про банкрутство підприємства-боржника.

Банк за законом зобов'язаний зберігати банківську таємницю та забезпечувати конфіденційність інформації щодо операцій, здійснюваних клієнтами, в тому числі операцій з видачі, повернення кредитів, сплати процентів.

1.3. Кредитування підприємства в оборотні та основні засоби

Кредити, які надаються комерційними банками підприємствам, залежно від термінів кредитування поділяються на короткотермінові, середньотермінові і довготермінові.

Короткотермінові кредити видаються банками строком до 12 місяців в основному на збільшення фонду оборотних коштів. В окремих випадках короткотермінові кредити можуть спрямовуватися в основні засоби.

Середньотермінові кредити видаються банками строком на 1-3 роки, довготермінові кредити - на строк від 3-х років і більше. Середньотермінові і довготермінові кредити видаються тільки на збільшення фонду основних засобів підприємства, тобто в основні кошти на капітальні вкладення.

Цільовий характер кредитування знаходить відображення в об'єктах кредитування. Під об'єктом кредитування треба розуміти конкретні елементи оборотних засобів, засобів обігу, основних засобів, частина вартості яких формується за рахунок банківського кредиту. При визначенні об'єктів кредитування підприємство має враховувати, що правила кредитування містять пряму заборону банкам покривати кредитом збитки від господарської діяльності; не можуть бути об'єктами кредитування також формування і збільшення статутного капіталу, придбання цінних паперів інших юридичних осіб.

Основними об'єктами короткотермінового кредитування в оборотні кошти є:

- виробничі запаси (промислова сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент, пристосування та, ін.);

- сільськогосподарська сировина;

- незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

- витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

- готова продукція;

- товари невласного виробництва для реалізації;

- потреба підприємств у коштах для розрахунків з робітниками і службовцями по заробітній платі;

- платіжні й розрахункові операції з постачальниками і покупцями [2, с. 201].

У підприємств виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, що є у їх розпорядженні, тобто якщо створюються понаднормативні запаси. Вони можуть бути з таких причин, як сезонність завозу, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками, поставки транзитними нормами та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту у підприємств, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової і легкої промисловості) або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватись на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними ускладненнями при відправці продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам у зв'язку з їх неплатоспроможністю тощо.

При кредитуванні витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позички на покриття сезонних витрат у зв'язку з тим, що в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виробництво продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод у період міжсезонного простою (лютий - серпень щорічно) повинен мати кошти на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати йому вигідно покривати за рахунок банківських позичок, а розраховуватись за них у вересні - грудні за рахунок виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах передбачаються строки повернення позичок у періоди, коли випускається продукція і ці витрати списуються на її собівартість.

Кредити на виплату заробітної плати банки видають підприємствам у зв'язку з тимчасовими фінансовими ускладненнями останніх. Строк цих кредитів, як правило, не перевищує 30 днів.

До групи розрахункових кредитів належать кредити:

- на виставлення акредитиву;

- на придбання (купівлю) чекової книжки.

За допомогою цих кредитів підприємство за тимчасової нестачі власних коштів дістає змогу здійснювати розрахунки зі своїми постачальниками. До цієї ж групи кредитів можна віднести також факторинг. Факторингова операція полягає в тому, що банк інкасує (викупляє) у підприємства неоплачені зобов'язання його дебіторів з негайною виплатою йому сум дебіторських боргів, тобто бере на себе клопоти щодо стягнення боргу з платника. Цей кредит сприяє прискоренню обіговості оборотних коштів підприємства у сфері розрахунків.