Кредитування підприємства

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

1. Сутність та роль кредитування в діяльності підприємства

Діяльність  підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення  кредитних ресурсів. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва, забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування. Таким чином, кредит є однією з найважливіших категорій ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини між різними суб’єктами господарювання.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує [23, 124].

Кредитування  — це кредитний процес, що включає  сукупність механізмів реалізації кредитних  відносин. Юридичною основою системи  кредитування є кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються  безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Кредитний  договір передбачає виникнення певних обов'язків кожної із сторін. Одночасно  суб'єкти кредитних відносин володіють  й певними правами та відповідають за дотримання і виконання договірних умов.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин слугувало виникнення товарного  виробництва. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері  товарного обміну, в процесі якого  виникає розрив у часі між рухом  товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства, що є споживачами товарів, із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення.

Таким чином, досить часто виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів. Тому виникнення і функціонування кредиту  пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у  одних підприємствах і появою потреби в них у інших.

Однак оборот товарів є не єдиною причиною появи  кредитних взаємовідносин. На сьогодні кредитні відносини виникають при  здійсненні будь-яких економічних чи фінансових операції, що пов'язаних із заборгованістю одного з учасників  такої операції.

Поряд з об’єктивною  основою існують специфічні причини  виникнення і функціонування кредитних  відносин, що пов’язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення (рис.1).

                 Рис. 1.1. Причини виникнення кредитних  відносин

Для розвитку кредитних відносин виділяють дві основні умови. По-перше, учасники кредитної угоди — кредитор і позичальник, мають бути юридично самостійними суб’єктами, які матеріально гарантують виконання зобов’язань. По-друге, для забезпечення ефективності кредитних відносин інтереси суб’єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні  оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів  оборотні кошти переходять у незавершене  виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства, за рахунок чого здійснюється погашення кредиту.

У процесі кредитування підприємств, насамперед, враховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною [24, 58].

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово  вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють реальну  економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і  оборотних фондів та погашення їх через певний час.

Особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних факторів належать:

• галузева належність підприємства;
• характер виробничого процесу;
• сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

• рівень організації виробництва;
• рівень організації збуту й постачання;
• інші фактори.

Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий підприємствам  нафтової, вугільної, металургійної  та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого часового лагу між надходженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний для  підприємств легкої, харчової, лісової  промисловості, сільськогосподарських  підприємств. У них завжди виникає  певна невідповідність між витратами  коштів і надходженням коштів від  реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (виробництво сільськогосподарської продукції, суднобудування).

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається  кредитором, інша - позичальником. Грошові  чи товарно-матеріальні цінності, витрати  або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний  договір, є об'єктом кредиту.

Таким чином, кредитування відіграє досить важливу роль у фінансовій та економічній  діяльності підприємства. Кредитні відносини  мають поворотний і відплатний характер, тобто кошти, які отримує певний суб’єкт економічних відносин, в  обов’язковому порядку повинні  бути повернені. Таким чином, завдяки  кредитуванню відбувається ефективніший розподіл і мобілізація фінансових ресурсів різних суб’єктів господарювання.

2. Характеристика форм та видів кредитування підприємства

Кредитування підприємства по своїй суті об’єднує сукупність механізмів реалізації кредитних відносин, важливе місце серед яких займає кредит як форма здійснення кредитування.

Кредит — це форма прояву кредитних  відносин, форма руху позичкового  капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання  позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. [16, 206].

Кредит як форма руху позичкового  капіталу об'єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних  грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів. В умовах розвинутого  ринкового господарства кредит є  обов'язковим атрибутом механізму  господарювання для всіх економічних  суб'єктів.

Історично першою формою кредиту було лихварство. Особливість лихварства — невиробничий характер надання  позики під високі відсотки річних.

Згадки про перші відособлені  кредитні операції відносяться до VI ст. до н.е. У стародавньому Вавилоні практикувалася вкладна операція: приймання  вкладів і сплата за ними відсотків. Такі ж операції здійснювалися й  у Стародавній Греції у IV ст. до н. є. Ці перші кредитні операції виконували, як правило, стародавні храми.

Кредитні операції у сучасному  розумінні змісту кредиту вперше почали здійснюватися в деяких італійських  містах (Венеції, Генуї тощо) в XIV і XV ст.

Кредити, які можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

• за кредиторами;
• за формами та видами;
• за метою використання;
• за терміном надання;
• за забезпеченням;
• за порядком надання [23, 245].

Кредиторами підприємств можуть бути:

• банки та спеціалізовані фінансово-кредитні Інститути (банківський, лізинговий кредити);
• підприємства (комерційний кредит);
• держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);
• міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

До видів  кредитів належать:

1. банківський;
2. комерційний;
3. державний;
4. лізинговий.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються  підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити  погашаються у грошовій формі. Комерційний  кредит також повертається переважно  в грошовій формі. У період становлення  ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в  грошовій, товарній та змішаній формах.

Залежно від мети використання розрізняють  кредити, що спрямовані на фінансування:

1. оборотних коштів;
2. основних засобів.

Підприємство  має можливість отримувати кредити  на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств.

За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові та довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту  не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від  одного до трьох років) надаються  на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад З  роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

Залежно від забезпечення кредити  поділяють на 2 групи:

1. забезпечені;
2. бланкові.

Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, дебіторською заборгованістю тощо.

Забезпечення кредитів може також  здійснюватись: правами підприємств  на інтелектуальну власність, землю  гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (поручительство, поліс страхової  компанії).

В Україні як забезпечення кредиту  використовують, головним чином, товарно-матеріальні  цінності та нерухомість. Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними.

Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів). У вітчизняній практиці бланкові кредити практично не використовуються.

Порядок надання кредиту передбачає такі види позик:

• прямі;
• консорціальні;
• позики участі.

Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним  кредитором.

Консорціальні позики надаються тоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.

У консорціальній угоді можуть брати  участь не тільки кілька банків, а й  кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект. Кредитні взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються  кредитною угодою, яку підписують усі учасники.

Позики участі полягають у передачі банками частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов надання початкового кредиту. У зв'язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикуються.

Отже, кредитування підприємства – це складний економічний  процес, який характеризується широким  вибором способів та форм залучення  кредитних ресурсів, який, передусім, залежить від мети використання кредиту  та від необхідного терміну його залучення. Таким чином, в залежності від цих факторів підприємство обирає кредитора, а також той вид  кредиту, який йому найбільш підходить і зможе бути вчасно повернутим.

1.3. Основи визначення ефективності кредитування підприємства

Будь-яке  підприємство у своїй діяльності прагне сформувати таку структуру кредитних  ресурсів, яка б дала змогу досягти  максимальних результатів при найменших  витратах. Адже структура кредитних ресурсів підприємства впливає на фінансовий стан підприємства, який в свою чергу можна охарактеризувати через систему показників фінансової стійкості.

Фінансова стійкість  – це стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження  ними є гарантією наявності власних  коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного  відтворення. Фінансова стійкість  – один із основних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності, і, як наслідок, підвищення платоспроможності.

Недостатня  фінансова стійкість може призвести  до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва і взагалі  діяльності господарюючого суб’єкта. Надлишкова фінансова стійкість  також негативно впливає на виробничо-господарську діяльність, оскільки виступає гальмом  її розвитку, збільшуючи затрати підприємства надлишковими запасами і резервами  [26,95].

Сутність  та значення фінансової стійкості яскраво відображаються в її показниках. Розрізняють абсолютні та відносні показники фінансової стійкості.

До абсолютних показників відносять такі групи  показників:

А) які характеризують джерела формування запасів і затрат, їх забезпеченість:

1. Наявність  власних обігових коштів –  визначається різницею між власним  капіталом (ВК) та вартістю необоротних  активів (НА):

Наявність власних  обігових коштів – мінімальна умова  фінансової стійкості підприємства.

2. Наявність  власних і довгострокових позикових  коштів – визначається як сума  власних обігових коштів (ВОК)  та довгострокових кредитів та  позик (Кд):

ВДК = ВОК + Кд.                                                  (1.2)

3. Наявність загальних коштів –  визначається додаванням до власних  і довгострокових позикових коштів (ВДК) суми короткострокових кредитів і позик (Кк):

   ЗК = ВДК + Кк                                                      (1.3)

Поданим показникам наявності джерел фінансування запасів відповідають показники  забезпеченості запасів джерелами  їх формування.

Б) показники забезпеченості запасів  і затрат джерелами їх формування:

1. Надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів (DВОК):

DВОК = ВОК – ЗЗ ,                                                 (1.4)

де ЗЗ – запаси і затрати.

2. Надлишок (+) або нестача (-) власних і  довгострокових позикових коштів (DВДК):

DВДК = ВДК – ЗЗ.                                                  (1.5)

3. Надлишок (+) або нестача (-) загальних  коштів (DЗК):

DЗК = ЗК – ЗЗ.                                                      (1.6)

Вважається  нормальним, коли підприємство обов’язково  має власні оборотні кошти. При цьому, відповідно до забезпеченості запасів  поданими вище варіантами джерел фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості (Додаток Г):

1. Абсолютна фінансова стійкість  – характеризується тим, що  всі запаси і затрати підприємства  покриваються власними коштами,  тобто підприємство абсолютно  не залежить від зовнішніх  кредиторів:

ВОК > ЗЗ.                                                        (1.7)

2. Нормальна фінансова стійкість  – для забезпечення запасів і затрат, крім власних оборотних коштів, залучаються довгострокові позикові кошти, проте платоспроможність підприємства гарантована:

ВДК > ЗЗ.                                                      (1.8)

3. Нестійкий фінансовий стан –  для забезпечення запасів і  затрат, крім власних оборотних  та довгострокових позикових  коштів, залучаються короткострокові  кредити і позики; платоспроможність підприємства порушена, але її можна відновити:

ВДК + Кк > ЗЗ.                                                 (1.9)

4. Кризовий фінансовий стан - для  забезпечення запасів і затрат  не вистачає джерел їх формування, підприємству загрожує банкрутство:

 ВДК + Кк < ЗЗ.                                             (1.10)

Поряд з абсолютними показниками фінансової стійкості доцільно розраховувати  також сукупність відносних аналітичних  показників – коефіцієнтів фінансової стійкості. До основних показників належать:

1) Коефіцієнт автономії (концентрації  власного капіталу) – характеризує  частку власного капіталу в  загальній сумі авансованих коштів:

Чим більше значення цього показника, тим  більшою є фінансова стійкість  підприємства. Рекомендоване значення - > 0,5.

2. Коефіцієнт фінансової залежності – є оберненим до коефіцієнта автономії:

Збільшення  коефіцієнта в часі свідчить про  підвищення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства і навпаки. Якщо Кф.з = 1, то підприємство не має  позик.

3) Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів – показує, скільки позикових коштів припадає на 1 грн власного капіталу:

Збільшення  цього показника в часі свідчить про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

4) Коефіцієнт маневреності власного капіталу – показує частку власного капіталу, що використовується для фінансування поточної діяльності підприємства:

Збільшення  значення цього коефіцієнта позитивно  характеризує зміни у фінансовому  стані підприємства, оскільки свідчить про збільшення можливості вільно маневрувати  своїми коштами.

5) Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами – визначається співвідношенням власних обігових коштів до запасів:

Нормативне  значення – 0,6-0,8.

6) Коефіцієнт мобільності – відношення  оборотних активів підприємства  до його необоротних активів:

   (1.16)

7) Індекс  постійного активу – відношення основного капіталу до власного капіталу:

Іпа =

Індекс  використовується для характеристики стану основного капіталу, показує  питому вагу основних засобів у джерелах власних засобів.

8) Коефіцієнт  концентрації позикового капіталу  – відношення позикового капіталу  до активу балансу:

Нормативне  значення - < 0,5.

Поєднання аналізу абсолютних та відносних  показників фінансової стійкості дає  змогу об’єктивно оцінити реальну  фінансову ситуацію, що склалася на підприємстві.

 Визначивши тип та коефіцієнти фінансової стійкості,  доцільним є оцінити ефективність кредитних ресурсів підприємства. Для цього розраховують ефект фінансового левериджу.

Фінансовий леверидж – це механізм впливу на рівень рентабельності власного капіталу зміни співвідношення власних і позикових коштів. Він є об’єктивним чинником, що виникає з появою частки позикових коштів у використовуваному підприємством капіталі і дає змогу отримати додатковий прибуток на одиницю власного капіталу [25].

Відповідно, ефект фінансового левериджу (важеля) - показник, який відображає рівень додатково згенерованого прибутку на власний капітал за різної питомої ваги використовуваних позикових коштів. Очевидно, що даний ефект виникає з розбіжності між рентабельність активів і «ціною» позикового капіталу, та середньою банківською ставкою. Іншими словами, підприємство має передбачити таку рентабельність активів, щоб грошових коштів було достатньо на сплату відсотків за кредит та сплату податку на прибуток.

Його обчислюють за формулою:

Ефл = (1 – Сп) • (Квра - Пк) • (Кп/Кв)                                   (1.19)

де Ефл — ефект фінансового левериджу (%);

Сп — ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом; (1 – Сп) - податковий коректор фінансового левериджу;

 Квра — коефіцієнт валової  рентабельності активів (відношення  валового прибутку до середньої вартості активів) (%);

 Пк — середній розмір процентів  за кредит, сплачуваних підприємством  за використання позикового капіталу (%);

(Квра – Пк) — диференціал фінансового левериджу;

Кп — середня вартість використовуваного підприємством позикового капіталу;

 Кв — середня вартість власного капіталу підприємства;

(Кп/Кв) — коефіцієнт фінансового левериджу [25].

Податковий коректор фінансового  левериджу показує ступінь прояву ефекту фінансового левериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку підприємства. Він практично не залежить від діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток встановлюється законодавчо.

Диференціал фінансового левериджу - показує зміни у співвідношенні коефіцієнта валової рентабельності активів підприємства і середнього розміру відсотків за кредит. Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджу. Цей ефект виявляється тільки в тому випадку, якщо рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства (рентабельність активів), перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджу, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

Коефіцієнт фінансового левериджу - характеризує величину позикового капіталу в розрахунку на одиницю власного капіталу; є тим важелем, який викликає позитивний або негативний ефект, одержуваний за рахунок відповідного його диференціала. При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде викликати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при негативному - буде призводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, приріст коефіцієнта фінансового левериджу викликає ще більший приріст його ефекту.

Таким чином, при визначенні ефективності кредитування підприємства досить важливим є визначення фінансової стійкості, адже вона показує необхідність підприємства залучати додаткові ресурси та спроможність їх сплати. Також підприємству варто враховувати механізм впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику, що дозволить управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.