Лексичні особливості кансайського діалекту

26

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет

кафедра мов та цивілізацій Далекого Сходу

Курсова робота на тему :

«Лексичні особливості кансайського діалекту»

студента 411 групи

факультету сходознавства

Євтушука Ігоря Сергійовича

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук,

доцент Свердлова Т.Г.

Київ 2011

                                             ЗМІСТ                                       стор.

ВСТУП    …………………………………………………………………... 3                                                   

РОЗДІЛ 1. НАУКОВЕ ТА ІСТОРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «КАНСАЙСЬКИЙ ДІАЛЕКТ»…………………………………...……...... 5

1.1 Загальне визначення діалекту та його дослідження в світовій     лінгвістиці ..…………………………………………………........ 5                    

1.2 Історичні аспекти походження кансайського діалекту…....…. 8

РОЗДІЛ 2. МОВЛЕННЄВІ ОСОБЛИВОСТІ КАНСАЙСЬКОГО ДІАЛЕКТУ……………………………………………………………….... 12

2.1 Загальна характеристика кансайського діалекту…………...…12

2.2 Основні відмінності кансайського діалекту від

літературної японської мови …………………………………....13

2.3 Окрема характеристика кожного з діалектів кансайського

ареалу…………………………………………………………….. 18

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………. 22

РЕЗЮМЕ …………………….……………………………………….…… 24

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ….………………………… 28

ДОДАТКИ …………………………………………………………….…... 30

ВСТУП

Останнім часом Кансайський діалект, а саме Осакський та Кіотський, часто використовуються в різних матеріалах розважального типу таких як: манга (японські комікси) та розважальні телешоу. Таким чином, розгляд особливостей лінгвістичної та стилістичної складової кансайського діалекту та його видів має практичне застосування в перекладацькій діяльності.

Іншим фактором у питанні актуальності данної теми є той факт, що іноземець з бездоганним знанням японської мови та чудовою вимовою може виділятись у середовищі носіїв саме ідеальністю своєї мови. Для розвитку соціолінгвістичної компетенції важливим є знання мови, забарвленої діалектом.

Також вивчення діалектів має дуже важливе значення для вивчення історії мови. Факти діалектології і дані писаних пам'яток минулих епох основні джерела для укладання регіональних атласів мов і дослідження процесів історичного розвитку мови. Ряд визначних мовознавців не без підстав при студіях історії мови фактам діалектології навіть надають перевагу [ 3, 5, 6, 8, 9].

Тема є також актуальною у зв’язку з тим, що сучасна японська літературна мова  може зазнати певних змін саме через навантаження зі сторони діалектів регіону Кансай. Розуміння основних відмінностей літературної та регіональної мов дозволяє правильно інтерпретувати текст, а також є дуже важливим аспектом ефективного вивчення історії мови у відповідності до мовної території. І саме вивчення особливостей діалектів є одним з засобів досягнення цієї мети.

Отже, проблема, обрана для курсової роботи, актуальна у деяких аспектах, а саме: науковому, перекладацькому та лінгвокраїнознавчому. Розуміння потенціалу діалектів та розкриття можливостей звернення до них з метою політ коректного перекладу змісту певної мовленнєвої ситуації та правильного її обіграння може стати корисним також і для педагогічної практики.

Метою курсової роботи є дослідити вплив кансайського діалекту на формування літературної японської мови, а також його відмінність з мовознавчої та історичної точок зору. 

Вивчення діалектів, їх особливостей впливу на літературну мову та культуру народу не входить до навчальної програми середніх спеціалізованих шкіл та університетів, представляючи тим самим особливий об’єкт для науково-дослідницькох роботи. Це також може бути цікаво для всіх, хто серйозно та глибоко вивчає японську мову.

Об’єктом дослідження є кансайський діалект як засіб дослідження історії японської мови та її лінгвокультурних особливостей, поглиблення лінгвокультурних знань про Японію, а також підвищення адекватності перекладу з японської на українську.

Предметом курсової роботи історія виникнення, особливості та вплив кансайського діалекту на японську літературну мову.

Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі завдання:

1)              простежити історичні аспекти формування японської мови, діалектів, кансайського діалекту;

2)              дослідити розвиток та поширення кансайського діалекту;

3)              знайти та проаналізувати відмінності кансайського діалекту від літературної японської мови;

4) дослідити відмінності кожного з діалектів кансайського ареалу.

Дана науково-дослідницька робота може бути використана як допоміжний матеріал з курсу діалектології або як підготовчий матеріал для учнів та студентів, що збираються до Кансаю.

Під час дослідження використовувались методи зіставного аналізу, порівняння та класифікації.

1. НАУКОВЕ ТА ІСТОРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «КАНСАЙСЬКИЙ ДІАЛЕКТ»

1.1 Загальне визначення діалекту в світовій лінгвістиці.

Діалект (грецьке - "говорити, пояснювати") - різновид мови, що вживається як спосіб спілкування особами, що зв’язані між собою територією, професійною або соціальною групою [ 4, -563 c.].

Діалект є системою мовного спілкування (усного, знакового, але не обов’язково писемного), зі своїм власним словником і граматикою.

Традиційно під діалектами розуміють територіальні діалекти. В останній час з’явилося немало робіт про міські діалекти [ 1,-C.61-66; 10.-240 c.].

У соціолінгвістиці діалекти протиставляються стандартній або літературній мові. З цієї точки зору для діалекту характерні такі особливості:

1. Соціальна, вікова, статева обмеженість кола носіїв діалекту;

2. Обмеження сфери використання діалекту сімейними та побутовими ситуаціями;

3. Формування напівдіалектів як результату взаємодії та взаємовпливу різних говорів та зв’язана з цим перебудова відносин між елементами діалектних систем;

4. Поява проміжних форм, наприклад , діалектно забарвленої літературної мови під впливом кансайського діалекту (через ЗМІ, книги, систему освіти).

У рамках такого розуміння існують стандартні діалекти (літературні мови) і нетрадиційні (нестандартизовані) діалекти. Основною їх відмінністю є той факт, що перші використовуються на письмі, викладаються у школах, вважаються більш правильною формою мови. До таких саме й належить кансайський діалект [ 2,- C.22-30 ].

Не існує єдиних критеріїв для розмежування мови та діалекту, тому у випадку, коли говорять, що даний ідіом є мовою чи діалектом, треба чітко виділяти, що мається на увазі під тим чи іншим терміном.

Найбільш поширеним способом вирішення цього питання є міра взаєморозуміння ідіомів: якщо мова двох носіїв взаємозрозуміла, це означає, що вони говорять однією мовою, якщо ні – різними [3, c.56].

Японія складається з безлічі гористих островів, що обмежувало контакт між людьми, що живуть в різних районах країни. В результаті такої ізоляції населення різних регіонів Японії стало говорити на різновидах або, як їх прийнято називати, діалектах японської мови.

Всі діалекти та говори мови є її відгалуженнями і, незважаючи на їх нерідко досить значну строкатість і численність, всі вони врешті-решт звичайно постали в основному з одного мовного стану, з однієї мовної системи. Але справа в тому, що різні галузі та явища мови і навіть ті самі мовні явища в різних районах поширення мови, тобто в різних діалектах та говорах, в силу ряду і лінгвістичних, і нелінгвістичних факторів, розвиваються чи видозмінюються нерівномірно, з різною інтенсивністю і не завжди в однакових чи тотожних напрямах. Нерідко буває так, що якесь мовне явище в одній частині мовної території (в одних діалектах) досить інтенсивно еволюціонує в своєму розвитку і значною мірою видозмінює свій зовнішній вигляд, а в інших діалектах його розвиток з якихось причин затримується і воно продовжує жити ще у своєму первісному стані. Часто трапляється й так, що ще в якихось інших діалектах еволюція цього явища була менш інтенсивною і в своєму розвитку воно пройшло лише «півдороги» чи якусь частину шляху того розвитку, який при інших умовах відбувся в перших діалектах, і т. п. У зв'язку з такою природою розвитку мови місцеві діалекти та говори зберігають риси, властиві різним етапам чи стадіям еволюції мовних явищ — початкові чи вихідні, а також проміжні форми. У різних діалектах та говорах і якість, і кількість таких реліктових, чи пережиткових, явищ різна. Зрозуміло, що для історичної граматики особливо багато цінного матеріалу у першу чергу дають ті діалекти та говори, які в силу певних обставин порівняно з іншими діалектами у своєму розвитку більшою мірою затрималися чи відстали від розвитку загальнонародної літературної мови і зберегли багато традиційних елементів, тобто так звані архаїчні діалекти. Як правило, такими більш архаїчними діалектами найчастіше виявляються окраїнні, чи латеральні, діалекти, які звичайно із певним запізненням зазнають тих інноваційних процесів, які відбуваються в центральних діалектах мови. Наприклад, діалекти Окінави.

Існування мови, навіть на незначній території неминуче веде до її діалектної диференціації. Одним із найважчих питань лінгвістики є визначення статусу певного територіального різновиду даної реалізації мовної системи — мова це чи діалект? Досі вчені не можуть назвати точну кількість людських мов на земній кулі саме тому, що залишається невизначеним мовний або діалектний статус окремих систем. Структурні особливості не можуть бути покладені в основу розрізнення мови й діалекту, тому що є діалекти однієї мови, які між собою структурно більш віддалені, ніж окремі близькоспоріднені мови. І все ж діалект - це реальність. Найменший територіальний різновид мови - говірка, яка вживається в одному чи в декількох населених пунктах. Говірки об'єднуються в говори (діалекти), а говори - в групу говорів чи наріччя. Деякі вчені вважають діалект проміжною ланкою між говором і наріччям. Отже, всі вищенаведені поняття розрізняються за величиною території, на якій вони поширені, і за кількістю мовців [5, c.22-30].

Основною причиною виникнення територіальних різновидів мови є утруднення і послаблення зв'язків між різними місцевими угрупованнями мовної спільності, що зумовлюється географічними, економічними, політичними, релігійними, демографічними та іншими обставинами.

Межі між окремими діалектами дуже нечіткі, окремі мовні риси охоплюють різну територію, їхні кордони, які в картографічних зображеннях називаються ізоглосами, перетинаються, і лише досить приблизно можна встановити територію поширення мовного явища (яка називається його ареалом), як і кордони самих діалектів. За ступенем стійкості при визначенні діалектних ареалів найбільше важать фонетичні явища, після них ідуть морфологічні, а лексичні ізоглоси найрозмитіші.

На основі нечіткості діалектних кордонів деякі лінгвісти прийшли до заперечення існування самих діалектів, але такий погляд спростовується реальністю діалектних рис та їх територіальною обмеженістю.

1.2 Історичні аспекти походження кансайського діалекту.

Так само, як всі мови, японська мова розвивалася. Тому протягом останніх 2000 років вона розбилась на ряд діалектів. Різниця між кожним діалектом звісно слабкіша, ніж у такій мові, як китайська. Та незважаючи на це, діалектам потрібен був час, щоб розвинутися.

Історично японська мова повільно поширювалася протягом 1000 років з західних частин Японії на схід, північ. Япономовні народи поступово завоювали архіпелаг і сформували населення теперішню Японію. У результаті, деякі райони Японії, такі як північний острів – Хоккайдо, мають  коротшу історію поширення японської мови, ніж, скажімо Кансай і Кюсю [4, c.20-28].

За цей тривалий період часу, японська мова перетворилася в мову регіональних діалектів. Як і в багатьох інших країнах цей процес був прискорений, через:

      ізоляцію на островах, півостровах або ізоляцію від інших громад за географічним бар'єром, таким як гірські хребти;

      природні обмеження, що впливали на торгівлю і внутрішню міграцію;

      індустріально-транспортний технічний переворот;

      соціальні обмеження на торгівлю і внутрішню міграцію введені посередництвом тривалого періоду феодалізму;

      в значній мірі аграрну економіку;

      постійні громадянські війни і соціальні негаразди.

Велика кількість діалектів поширена всюди на чотирьох головних островах Японії (Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю), а також на дрібних островах, таких, як острови Рюкю (Окінава). Деякі діалекти – наприклад ті, на яких говорять в південній частині Японії, особливо на островах Кюсю і Окінава – є фактично незрозумілими для решти японців, які говорять на інших діалектах. Ще зовсім недавно в Японії, більшість населення якої впродовж життя, а часом і багатьох поколінь ніколи не виїжджали за межі території свого феодального клану, мова людей, що говорять на різних територіальних діалектах вельми істотно відрізнялася одна від одної. Починаючи з 20-го сторіччя, з започаткуванням єдиної системи шкільної освіти, а пізніше - радіо і телебачення, відмінності між діалектами багато в чому згладилися, а сфера їх вживання звузилася: сьогодні в більшості ситуацій японці користуються стандартною (або «загальною») мовою, а на місцевих діалектах говорять тільки в сім'ї або взагалі в приватному  спілкуванні. Дві сім'ї діалектів, якими користується найбільше число жителів Японії, – це діалект, на якому говорять в Токіо і його околицях, саме він і вважається спільною японською мовою, і діалекти регіону Кансай в західній Японії, які поширені в таких містах, як Кіото, Осака, Кобе. Унаслідок розповсюдження спільної японської мови за допомогою телебачення і інших засобів масової інформації, більшість людей, що живуть за межами Токіо, говорять як на спільній японській мові так і на на місцевому діалекті[ 21,c.91-104 ].

Кансай-бен є одним з безлічі різноманітних японських діалектів. (суфікс «бен» означає «діалект»). Регіон Кансай знаходиться в центрі острова Хонсю, на основному острові Японії. Історично склалося так, що кансайський діалект зіграв важливу роль в розвитку японської мови, а зокрема граматики, тому що понад тисячу років всі столиці Японії були розташовані тут: спочатку Нара в 8-му столітті, а потім Кіото (кінець 8-19 століття). Так як імператор Японії, або "Тенно", жив тут, то місцеві говори Нара та Кіото вважались «стандартною» японською.

У період Нара (710-794 рр.) і Хейан (794-1192), аристократи в обох столицях мали владу і приймали важливі рішення в уряді і їх мовний стиль поширювався у їх власну культуру. Це знаходить своє відображення в літературі. Наприклад, "Повість про Гендзі», написана Мурасакі-Сікібу в 1009 році, коли Хей'ан-Кьо, зараз Кіото, найбільш процвітало культурно, і політично. Класична японська література була написана на старому Кансайському діалекті і це мало відповідний вплив на всю країну, включаючи Едо (теперішнє Токіо)[ 25,c.11-29 ].

Жителі Кансаю прямо не говорять негативні речі, натомість можуть висловити те, що хочуть сказати, за допомогою одного прикметника,  для того, щоб зберегти добрі стосунки з іншими людьми. Це тому, що люди в Осаці та інших містах району, зросли в середовищі, яке вважається середовищем торговців, які процвітають у здоровій комерції. І жителі Кансаю можуть використовувати природню пристосованість для створення ритміки і звукового ряду, слів або пропозицій, для  заманювання клієнтів, друзів і сусідів.

Це пояснюється тим, що у період Адзуті-Момояма (1568-1600), в часи найпотужніших генералів-самураїв, Оди Нобунаги і Тойотомі Хідейосі, які контролювали Японію і будували свої власні замки, саме торговці, як представники кансайської культури, лінгвістично впливали на розвиток японської мови. Через те, що генерали поважали спосіб життя купців і підприємців, дозволяючи їм продавати товари без сплати спеціальних податків місцевим сюзеренам, культура процвітала в такому меркантильному руслі до середини 18 століття. Зрештою, торговцям принципово доводилося продавати свою продукцію і отримувати прибуток. Тому, коли вони договорювались за ціни на товари з простими людьми, то повинні були переконати їх такою мовою, якою їх би зрозуміли представники обох класів[ 22,c.82-89 ].

Однак, після Реставрації Мейдзі в 1868 році, столиця Японії переїхала з Кіото в Токіо. Після цього «Стандарт японської мови" на Кансай-бені замінили, і уряд Мейдзі посприяв виділенню часу в японських школах для викладання на «новому стандарті». «Новий стандарт» японської мови базується на токійському діалекті.

Отже, через те, що в кінці періоду Едо, Токіо мало стати новим центром Японії, тому Eдо-бен зайняв місце Кансай-бену. Через вплив Едо / Токіо-бену  на Кансайський діалект протягом останніх 250 років, деякі функції та внутрішньорегіональні відмінності стерлись,а деякі з’явились. Тим не менш, Кансай є другим з найбільш населених міських регіонів Японії після регіону Канто, з населенням близько 20 мільйонів, тому Кансай-бен як і раніше є найбільш широко відомим і впливовим нестандартним діалектом Японії. Багато жителів Кансаю прив'язані до своєї мови, а іноді й вступають в суперечки з представниками Токіо-бену [ 17,c.154-172 ].

Після Другої світової війни, незважаючи на поширення стандартної японської, кансайський діалект відновив певну популярність з народженням засобів масової інформації, таких як телебачення в 1950-их. Багато теле-каналів, як елемент культури, вибрали Кансайський діалект. Крім NHK (Ніппон Хосо Кьокаі). І одночасно, «Йосімото Когьо», осакська комедійна компанія поступово посприяла і допомогла зробити Кансай-бен певним стандартом японської розмовної мови по всій країні.

Кансай-бен став часто застосуватись японськими письменниками, авторами манга і аніме, тому що "відмінний" від норми менталітет дозволяє створювати різні цікаві образи. Кансайський діалект часто пов'язують з стереотипним образом жителя Осаки. До таких характеристик належать: скупість, відсутність смаку, вульгарність, енергійність, якудза і високе почуття гумору. З епохи Тайсьо, в Осаці розвивався Мандзай (漫才), і Йосімото Когьо слало найбільшим японським комедійним агентством. Таким чином велика кількість Осакських коміків почала з’являтись в японських ЗМІ використовуючи Осакський діалект.

2. МОВЛЕННЄВІ ОСОБЛИВОСТІ КАНСАЙСЬКОГО ДІАЛЕКТУ.

2.1 Загальна характеристика кансайського діалекту.

Поняття кансайський діалект (яп. 関西弁 кансай бен, кансайський говір) охоплює групу споріднених діалектів японської мови району Кансай. Яскравими представниками є діалекти Кіото (яп. 京 言葉 кьо:котоба) та Осаки (яп. 大阪 弁 о:сака бен)[ 11,c-46 ]. Для носіїв мови кансайський діалект звучить м’якше ніж літературна японська мова, але водночас жорсткіше і мелодичніше. Через те, що Кіото було столицею Японії, то до середини періоду Едо стара форма кансайского діалекту була де-факто загально-японським стандартом мови.

Кансайський діалект включає в себе цілу групу діалектів регіону. Діалекти кожного великого міста мали свої відмінності, тому і існують діалекти Кіото, Кобе, Нара, Вакаяма тощо. Кансайський діалект налічує більше тисячі років історії. Так як найбільше місто району - Осака, а також завдяки тому, що його жителі мали великий вплив на розвиток медіаіндустрії, для людей не з Кансаю «Осака-бен» і є кансайским діалектом. Таким чином, якщо житель Токіо почує слова «акан» або «хомма», то напевно вважатиме того, хто їх вимовив, вихідцем з Осаки.

Так як кансайський діалект є найпоширенішим нестандартним діалектом японської мови, то він часто використовується письменниками, авторами аніме і манги, щоб показати мову героя, що відрізняється від інших. Як вже раніше згадувалося, часто «кансай-бен» використовується в гумористичних діалогах мандзай та інших комедійних жанрах. Це - результат дії двох чинників: по-перше, серед японських гумористів багато вихідців з Осаки, бо в Осаці розташовується велике медіа-агентство «Есімото Когьо». По-друге, перебуваючи на сцені, Осакські комедіанти продовжують говорити на кансайському діалекті, тому він вважається більш забавним, ніж токійський (загальнояпонський) діалект, і жителі інших районів імітують його для додавання гумору в ситуацію.

Раніше у кожного села Кансаю була своя манера мови, і тому людина могла визначити точне місце проживання мовця. Через збільшення в останні чотириста років впливу Токіо, регіональні відмінності в дечому стерлися, однак жителі кожного великого міста пишаються своїм діалектом, і ця гордість зберегла діалектні відмінності по всьому регіону[ 24,c.55-109 ].

Через засоби масової інформації, котрі згадувалися вище, комедійні шоу на кансайському діалекті (включаючи "manzai") були популярними по всій країні. Крім того, в цьому ж руслі, відбувається ще одне значне явище, яке називається «нео-діалект». Тобто Токійська «стандартна японська» і діалекти Кансаю змішуються, а жителі інших районів Японії, намагаються імітувати інтонацію та застосовувати кансайський діалект. Таким чином видно що, протягом століть «Кансай-бен» був визначним елементом японської культури.

Через такі асоціації, носіїв Кансайського діалекту часто розглядають як більш забавних та дотепніших, ніж носіїв інших діалектів. Жителі Токіо іноді навіть імітують Кансай-бен, щоб викликати сміх вживаючи, такі фрази, як «Нанде я нен!» ("Ти мабуть жартуєш!" або "Чому? / Якого чорта!", -фраза-стереотип Цуккомі в Мандзаї)[ 16,c.10-30].

Кансай-бен можна грубо поділити по великих містах. Найвідомішим є Осакський; потім - Кіотський, знаменитий своєю ввічливістю і непрямим вираженням думок; потім - Кобе-бен, що використовує відмінювання дієслів «とう -то: на とん -тон».

2.2 Основні відмінності кансайського діалекту від літературної японської мови.

Багато слів у «кансай-бен» утворені від класичної японського мови, навіть якщо вони виглядають дивно і незвично. Так, слово «відрізнятися, бути іншим» 違う (тігау) перетворюється в ちゃう (тяу), «добре, хороший» 良く (йоку) стає よう (йо:), «цікавий» 面白い (омосірой) - в おもろい (Оморой). Творення цих слів підпорядковується правилам літературної мови, так що ввічлива форма від «тяу» звучатиме як «тяімасу», за аналогією з «тігау» → «тігаімасу». Загальновідомі випадки зміни правил відмінювання - «коря» こりゃ і «соря» そりゃ – кансайське відмінювання «це (є)» і «те (є)», これ は (коре ва) それ は (соре ва). У Токіо це виглядає як «кора» こら і «сора» そら[ 26, 92-103c. ].

Відмінності в фонології та морфології.

Для кансайського діалекту характерним є використання сильних голосних. Це виділяє його в порівнянні з токійським діалектом, що використовуює сильні приголосні і редуковані голосні. Токійська вимова фрази フィルム です (фірм дес) «це фільм» відрізняється, таким чином, від кансайского, де голосні не випадають: «фіруму десу». Кансай-бен має тенденцію до подовження голосних в тих словах, які містять тільки одну мору. Приклади - «кі:» замість «кі» (木, дерево) і «то:» замість «то» (戸, двері).
Характерне для японської літературної мови подвоєння приголосних при відмінюванні дієслів замінюється довгими голосними в кансайском діалекті. Таким чином, минулий час дієслова 言う (іу, говорити) літературно виглядає як 言った (ітта) або ゆった (ютта), а в Кансай - як ゆうた (ю: та). Це дієслово можна вважати лакмусовим папірцем для з'ясування приналежності мовця до кансайського діалектичного ареолу: навіть якщо він добре володіє літературною мовою, то, швидше за все, скаже саме «ю: та», а не «ітта». Іншими прикладами є минулий час дієслів 笑う (варау, сміятися) - 笑った (варатта) в літературній японській і わろうた (варо: та) в Кансайському діалекті; 貰う (морау, брати) - відповідно, 貰った (моратта) і もろうた(моро: та) або навіть もうた (мо: та). Герундій- «те сімау», що існує і в літературному діалекті і в «кансай-бен», у першому має відміну «тімау» або «тяу», у другому - темау. Таким чином, «сітімау» або «сітяу» перетворюється на «сітемау». Інші дієслова на -ау зазнають схожих змін: «Я забув!» В Токіо - 忘れ ちゃった! (васуретятта), в Кансаї - 忘れ て もた! (васуретемота).
Зазвичай кансай-бен скорочує довгі голосні літературної японської при відмінювання дієслів. Це особливо добре помітно в наказовому способі: 行こう (ико: «підемо») в Кансаї звучить як 行こ (іко); точно так само, відміна «しよう» (сійо:) «давай зробимо» в «しょう» (се :) у кансай-котоба звучить як «сьо» [ 13, c.66-67 ].

Ознакою кансайскіх діалектів є також заміна –с на –х в суфіксах. Майже всі жителі Кансаю пом'якшують «с», але, схоже, що в морфології це зайшло ще далі. Таким чином, замість літературного «-сан» кансайци кажуть «-хан» (松田 はん, «Мацуда-хан», пан Мацуда), негативна ввічлива форма дієслова закінчується не на «-масен», а на «-махен» (済みまへん, сумімахен, «вибачте»), наказовий спосіб на «-махьо», а не на «-масьо» (飲みまひ ょ, номімахьо, «давайте вип'ємо»).

Акцент

Манера говорити жителів Токіо і Кансаю разюче відрізняється. Кансайскій акцент називають акцентом міст Осака та Кіото (яп. 京阪式アクセント кейхан-сікі акусенто) [ 15, c.63-82 ]. Він поширений по всьому Кансаю, Сікоку і на частині Хокуріку. У цій говірці іноді перші дві мори мають однакову висоту тону, коли в Токійському діалекті вони завжди різні. Кансайскій діалект майже повністю зберіг тонове забарвлення старояпонскої мови, вважає Харуко Кіндаіті (див. додаток 1).

Прикметники

Зазвичай використовуються прикметники літературної мови (не рахуючи кількох діалектизмів). Кінець «-і» іноді опускається, при цьому останній голосний основи стає довгим, іноді також відбуваються тональні зміни. Таким чином, 面白い (омосірой), «забавний, цікавий» вимовляється як «омосіро:», 暑い (ацуі), «жаркий» - як «ацу:». Таке використання основи прикметника присутнє було в вигуках напротязі всієї історії Японії. Його можна спостерігати в літературі написаній на класичній японській і в сучасних діалектах. Інші ж діалекти, включаючи діалекти Канто, частіше пропускають закінчення, зливаючи його з останнім голосним основи. У результаті виходить «омосірее» і «атіі» [ 16, с. 19-30 ].

Сполучники

Сполучник літературної японської «да» в Кансайському діалекті замінений на «я». Цей факт впливає на відмінювання дієслів, внаслідок чого «даро:» стає «яро:», «датта» перетворюється на «ятта». Слід врахувати, що «я» - сполучник неформальної мови, так само як і «да». У мові ввічливого стилю використовується «десу». У діалекті Кіото використовується сполучник «досу», в діалекті міста Осака – «дасу», проте все ж переважає нормативний варіант «десу», а діалектні відповідники виглядають досить архаїчно.

Жителі Осаки іноді скорочують «дасу» до «да», але це не має відношення до літературного «да» (див. додаток А). Сполучник «дзя» інколи використовується в сучасній ​​мові на заході Японії, зокрема, в околицях префектури Хіросіма [ 18, c. 327 ]. Цей  сполучник вважається стереотиповим для літніх людей в манзі та аніме.

Ввічливість

Історично склалося так, що використання «кейго» ( 敬語、ввічлива мова) було характерним для кансайскіх діалектів, а діалекти Канто, від яких утвориласю літературна японська мова, використовували «кейго» менше. «Кейго», таким чином, є запозиченням з «кансай-бен». Зараз це вже не специфічно лише для Кансаю, але «кейго» все ще використовується на його території набагато частіше. Традиційні для Кансаю форми «кейго» вийшли з ужитку, але дієслово «хару», (варіант «насару»), часто використовується для вияву поваги, одночасно не переходячи на формальний стиль розмови(див. додаток А) [ 16,c.41-44 ].

Частки, які закінчують речення

Кінцеві частки речення в кансайскому діалекті досить таки відрізняються від тих, які використовуються в літературній мові. Найяскравішою відмінністю буде те, що чоловіки Кансаю використовують частку «ва». Ця частка означає те ж, що і «йо», але в літературній мові використовується лише жінками тому, що звучить набагато м’якше. У кансайському діалекті «ва» ідентичне «йо».

Інша відмінність це- частка «нен». Це приблизно те ж саме, що літературне «но да» або «н да» («но да» = «но я» > «не я» > «нен»).

Підсилювальна частка, яка часто використовується в Токійському діалекті в чоловічому мовленні - «дзе», в кансайському діалекті не використовується; її замінює частка «де», особливо у фразі «акан де» (у Токіо – «ікенай йо»). Можливо, причини цього там само, де і вимова японцями з заходу країни «ден ден» замість «дзен дзен» («зовсім не-»). Хоча, якщо говорити про відмінності кансайского «де» від токійського «дзе», то слід враховувати, що в «кансай-бен» використання цієї частки не створює відчуття брутальності. У той же час, аналог частки «дзо» - «до» несе в чоловічому мовленні грубий відтінок [ 23, c. 41-44 ].

Заперечна форма

У літературній мові просте заперечення дієслова відбувається за допомогою приєднання закінчення «най»; в кансайському діалекті ту ж саму функцію має закінчення «хен» : «іканай» ( «не йду» ) стає «ікахен». Етимологічно це не має відношення до звичайної заміни, а є наслідком альтернативного розвитку форми «рен'йо: кей + ва сену» (див. додаток Б). Відмінювання хен має також має деякі варіації. Найпоширеніший варіант «-ахен: - вакарахен», хоча в Осаці також говорять і «-ехен: - ікехен» [ 14, С.10-44 ].

Наказовий спосіб

У кансайському діалекті є два способи творення наказового способу. Один - літературний «мейрейкей», успадкований ще від середньовічної японської мови. Другий має більш ввічливе звучання, для якого використовується «рен'йо: кей» (друга основу дієслова або третя основу предикативного прикметника). Закінчення ввічливої наказової форми часто стає довшим і, зазвичай, після нього ставиться частка «я» або «на». Дієслівна форма на «ро» з'явилася в Канто, тому жителі Кансаю її майже не використовують. Заперечна форма наказового способу також відрізняється м'якістю і утворюється за правилом «" рен'йо: кей "+ на», тобто є скороченням «" рен'йо: кей "+ насаруна». «На» іноді змінюється на «ная» або застаріле «найна». Проста форма наказового способу літературної японської мови також утворюється за формулою «"рен'йо: кей "+ на», але в цьому випадку «на» - це скорочення від «насаі». Жителі Кансаю визначають різницю за інтонацією, але жителі інших регіонів в такому випадку плутаються, чи сказали їм щось робити або ж заборонили ( див. додаток Б ) [ 23, c.41-44 ].