Лексико-семантична група «pastry» в англійській мові

 

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Одеський національний університет  імені І.І. Мечникова

Факультет романо-германської філології

Кафедра лексикології і стилістики англійської мови

 

Курсова робота

на тему:

Лексико-семантична група «pastry» 

в англійській  мові

                                                                                                 

 

                                                                                                   Студентки 3 курсу

      англійського  відділення

              денної форми навчання

              Гринів І.

             

              Науковий керівник: к.ф.н.

              Строченко Л.В.

 

 

 

 

Кількість балів: _____

Оцінка: ECTS ______

Національна шкала: ______

 

 

 

 

 

 

 

Одеса - 2013

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….. .. 3

Розділ І. Теоретичні засади дослідження…………………………………. .6 

1. . Лексична підсистема мови……………………………………………….. 6
2. . Парадигматичні угрупування лексики та методи їх дослідження……...8

Розділ ІІ.  Лексико-семантична група "pastry" в англійській мові....... 15         2.1. Загальна характеристика вибірки……………………………………….. 15                                                                         2.2. Структура лексичного значення англомовних номінацій випічки……. 17 
2.3. Етимологія англомовних номінацій випічки…………………………….24 
Висновки………………………………………………………………………..28 
Список використаної літератури……………………………………………30  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Однією з центральних  проблем сучасного мовознавства є проблема системної організації  лексичного складу мови. Вивчення лексико-семантичної  системи мови можливо шляхом виділення  її структурних елементів, одним  з яких є лексико-семантичне поле (далі – ЛСП) та його складові – лексико-семантичні групи (далі – ЛСГ). У сучасній лінгвістиці  інтенсивно досліджуються як окремі мовні поля, так і польовий характер мови в цілому. Проведені дослідження  показують ефективність польової моделі, яка представляє систему мови як безперервну сукупність полів, що переходять одне в інше своїми периферійними  зонами та мають багаторівневий характер [10].

Дана робота присвячена дослідженню  ЛСГ «pastry» в англійській мові та мовленні.

Незважаючи на широке застосування польової концепції при вивченні лексичної системи мови, недостатньо  дослідженою на сьогоднішній день залишається  так звана конкретна лексика, до якої відносяться і назви різноманітних  десертів, зокрема випічки, що і обумовлює  актуальність даної курсової роботи.

Мета роботи полягає у дослідженні семантичних, мотиваційних та структурних параметрів ЛСГ «pastry» в англійській мові та розглядові особливостей парадигматичних угрупувань лексики та методів їх дослідження.  

Поставлена мета передбачає розв‘язання таких основних завдань: 

• розглянути основні положення польового підходу до вивчення лексичного складу мови;
• визначити поняття ЛСГ та дослідити його характерні риси;
• з’ясувати семантичні та мотиваційні особливості конституентів англомовної ЛСГ «pastry»;
• вивчити особливості парадигматичних зв’язків лексики та методики їх дослідження;
• визначити структуру досліджуваної ЛСГ «pastry» та проаналізувати відношення між його конституентами.

Зазначені мета і завдання роботи зумовили використання таких методів дослідження, як компонентний аналіз, який застосовується для опису структурної організації значення лексем, що позначають випічку, як набору мінімальних семантичних компонентів (сем); дефініційний аналіз, який використовується для дослідження словникових визначень номінацій випічки, а також кількісний метод.

 Матеріалом дослідження  ЛСГ «pastry» в англійській мові та мовленні слугували 3 англомовних словника: New Webster’s Dictionary, The Oxford English Dictionary, The Concise Oxford dictionary of English Etymology .

Новизна роботи зумовлена  вибором саме номінацій випічки  як об’єкту дослідження.

Структурно робота складається зі вступу, двох  розділів, основної частини, висновків та списку використаної літератури.

 У Вступі розкрита  мета та основні завдання роботи, зазначені методи роботи, її новизна  та актуальність.

Перший розділ – теоретичний  – становить собою огляд літератури з досліджуваного питання, де розглядається  історія лексичної підсистеми мови, розглядаються особливості парадигматичних угрупувань лексики, аналізуються основні підходи до визначення вивчення ЛСГ у сучасному мовознавстві, а також його характерні риси.

Другий розділ – практичний – представляє результати нашого дослідження. В ньому детально аналізується рівень представленості досліджуваного ЛСГ у англомовних тлумачних  словниках, особливості словникових  дефініцій конституентів даного поля, аналізуються гіперо-гіпонімічні відношення між одиницями ЛСГ, досліджується етимологія зазначених номінацій.

Основні результати дослідження  висвітлені у Висновках. Список використаної літератури нараховує 26 позицій. Загальний обсяг роботи – 32 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І

Теоретичні  засади дослідження

1. Лексична підсистема мови

Лексико-семантична система  — одна з найскладніших мовних систем, що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць, різноманітністю відображених у них відношень і відкритістю для постійного поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної і граматичної) безпосередньо пов'язана з об'єктивною дійсністю, віддзеркаленням якої вона є. Все це ускладнює її вивчення.

  Якщо системність  фонологічного рівня і граматики  в мовознавців післясоссюрівського періоду не викликала сумнівів, то щодо системності лексики їхні погляди не збігалися. Так, скажімо, французький мовознавець   А. Мартіне стверджував, що лексика несистемна, а англійський мовознавець К.-Х. Ульман допускав, що в лексиці системними є тільки деякі пласти [1, 49].

У вітчизняному мовознавстві про системність лексики було заявлено ще в минулому столітті. Український  мовознавець О. О. Потебня, який ґрунтовно  опрацював загальну теорію слова  як у плані форми, так і в  аспекті змісту (теорія внутрішньої  форми слова, вчення про ближче і  дальше значення слова, його багатозначність  та історичну змінність значень), закликав учених вивчати семантичні відношення між словами, закони і  правила внутрішніх змін у групах семантично пов’язаних слів [11, 257].

Істотний внесок у теорію системності лексики зробив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в своєму семантичному розвитку орієнтуються на своїх системно з ними пов’язаних партнерів (синоніми, антоніми тощо). Так, зокрема, рос. слово крепкий мало спочатку значення «міцний, сильний», а його антонім слабый відповідно протилежне значення — «який не відзначається фізичною силою» (крепкий парень — слабый парень). Коли з часом слово крепкий набуло значення «сильний за концентрацією, насичений» (крепкий чай), то, орієнтуючись на нього, в цьому ж напрямку розвиває своє значення слабый (слабый чай)[9, 76].

   Лексика як система  являє собою безліч семантичних  полів, одиниці яких не тільки  взаємопов'язані  між собою,  але й взаємодіють між словами  – поняттями інших полів. Тому  одним з найважливіших проявів  системності лексики є принципова  можливість  послідовно описати  словниковий склад шляхом перерозподілу  його одиниць за  семантичними  полями, класами слів зі спільним  значенням. Увесь словниковий  склад  поділяється на великі  класи слів, потім на підкласи, на лексико-семантичні групи,  такі як: для  позначення спорідненості,  переміщення, передачі, створення,  руйнування, позначення  кольору  та ін. Одиниці лексики, що розподілені  за такими групами, можуть бути  протиставлені один одному. Така  систематизація ґрунтується на  послідовному включенні  одиниць  більш низького рівня в класи  одиниць більш ієрархічно виконаного рівня [21, 155].

    Інший прояв  системності лексики полягає  у широко представлених в ній  відношень  полісемії, синонімії,  антонімії, конверсії, словотвірної  деривації. Мінімальні лексичні  одиниці з однаковими звуковими  оболонками групуються в багатозначні  слова – своєрідні  мікросистеми, в утворенні яких полягають  певні закономірності.

   На утвердження  думки про системність лексики  великий вплив мали дослідження  німецьких лінгвістів Г. Остгофа, К. Мейєра, Г. Шпербера, Й. Тріра, Г. Іпсена, В. Порціга. Так, зокрема, Г. Остгоф говорив про існування в мові системи значень. К. Мейєр, аналізуючи прусську військову термінологію, дійшов висновку, що кожен термін отримує свою вартість із власної позиції в загальній номенклатурі. Г. Шпербер прийшов до думки про існування полів значень. Й. Трір висунув ідею про поняттєві поля, Г. Іпсен — про лексико-граматичні поля (етимологічно різні слова, входячи в одну смислову систему, набувають спільних граматичних ознак), а В. Порціг — про лексико-синтаксичні поля (йти — ноги). Далі Е. Оксар і О. Духачек уводять поняття лексико-семантичне поле, В. В. Виноградов — лексико-семантична система, а О. І. Смирницький — лексико-семантичний варіант. Помітний внесок у розробку лексико-семантичної теорії зробили українські мовознавці В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін. Як будь-яка система, лексико-семантична система базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигматичні [19, 98].

     1.2. Парадигматичні відношення і методики їх дослідження

  Значення слова, його цінність залежить тією чи іншою мірою від значень інших семантично пов’язаних із ним слів, від місця слова в лексико-семантичній парадигмі, тобто від його парадигматичних відношень. Парадигматичні відношення в лексико-семантичній системі — відношення між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їх значень [7, 58].

   Слова, як і фонеми, морфеми, конструкції, знаходяться  між собою в різних опозиціях  і об’єднуються в різноманітні  парадигми. Найбільшим парадигматичним  об’єднанням є лексико-семантичне  поле. У сучасному мовознавстві  семантичне поле визначається  як сукупність мовних (головним  чином лексичних) одиниць, які  об'єднані спільністю змісту (деколи  також спільністю формальних  показників) і відображають понятійну,  предметну або функціональну подібність позначуваних явищ [3, 34].  Лексико-семантичне поле характеризується такими основними властивостями: 
1) наявністю семантичних відношень (кореляцій) між складовими його словами; 

2) системним характером  цих відношень; 

3) взаємозалежністю та  взаємообумовленістю лексичних  одиниць; 
4) відносною автономністю поля;

5) безперервністю позначення  його смислового простору;  
6) взаємозв'язком семантичних полів у межах всієї лексичної системи [8, 10].

    Отже, лексико-семантичні  поля характеризуються зв’язком  слів або їх окремих значень,  системним характером цих зв’язків, що забезпечує безперервність  смислового простору. Кожне поле  — це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має  певне місце в лексико-семантичному  просторі. Ця мозаїка не збігається  в різних мовах, бо кожна  мова по-своєму членує об’єктивний  світ.

    Розглядаючи семантичне  поле, варто зупинитись на його  структурі. У структурі семантичного  поля можна виділити такі частини:  
  1) ядро поля, що представлене родовою семою – компонентом, навколо якого розгортається поле. Оскільки ядро є лексичним вираженням смислів, або семантичних ознак, воно може замінити кожен із членів парадигми, будучи представником усієї парадигми; 

  2) центр поля складається  з одиниць, які мають інтегральне,  загальне з ядром і між собою,  значення;

3) периферія поля складається з одиниць, що є найвіддаленішими за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують основне значення поля. Зазвичай периферійні елементи перебувають у зв’язку з іншими семантичними полями, утворюючи при цьому лексико-семантичну цільність мовної системи;

4) фрагменти поля є  вертикальною ядерною і центро-периферійною структурою, яка за своєю семантикою утворює окрему гіперо-гіпонімічну структуру однотипного/різнотипного складу [2, 26].

Отже,  лексико-семантичне поле має своє ядро і периферію. У  ядрі містяться найважливіші слова, вони пов’язані між собою сильними семантичними відношеннями й утворюють  синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило, належать і до іншого лексико-семантичного поля.

     У межах  лексико-семантичного поля виділяють  лексико-семантичні групи [10, 49]. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виокремлюють: 1) назви неточних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера тощо); 2) назви точних часових відрізків (секунда, хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття тощо); 3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима); 4) назви частин доби (ранок, південь, вечір, ніч); 5) назви місяців (січень, лютий і т.д.); 6) назви днів тижня (понеділок, вівторок і т.д.) [3,398-399]

    У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов’язані семантичні об’єднання (їх називають лексико-семантичними категоріями) —  синоніми, антоніми, конверсиви, гіпоніми. Синоніми — слова однієї й тієї ж частини мови, значення яких повністю чи частково збігаються. Синонімія відображає в мові властивості об’єктивного світу, через що є лінгвістичною універсалією.  У мовознавстві існує декілька підходів до вивчення синонімії. Одні дослідники акцентують на тотожності або подібності значень, інші — на їх повній чи частковій взаємозамінності в тексті, треті — на їх оцінно-стилістичній характеристиці.

    За ступенем  синонімічності (тотожності, близькості  значень і здатності взаємозаміщуватися і нейтралізуватися в тексті) синоніми поділяються на абсолютні, або повні (мовознавство — лінгвістика),і часткові (вивіз — експорт, англ. Ьіg —Іагgе). Відповідно до виконуваних функцій синоніми поділяються на ідеографічні, або семантичні (гарний — чудовий — чарівний), стилістичні (говорити — глаголати — патякати) і змішані, або семантико-стилістичні (йти — плестися (розм.) «йти повільно, стомлено»). Ступінь синонімічності слів тим вищий, чим більше в них спільних позицій, у яких можуть нейтралізуватися їх семантичні відмінності [14, 124].

      Серед слів  з протилежним значенням —  антонімів — також можна виділити  декілька груп, що різняться між  собою характером протиставлення: 1) антоніми, які виражають контрарну протилежність, тобто такі, які перебувають в градуальній опозиції, через що між ними можна вставити слово, яке позначає щось середнє (молодий — старий; між ними можна вставити середнього віку); 2) антоніми, які виражають доповнювальні, комплементарні відношення. Тут заперечення одного члена дає значення іншого (живий — мертвий); 3) антоніми, які виражають контрадикторну протилежність; один із членів, що вживається з заперечним префіксом -не-, не має точної семантичної визначеності (молодий — немолодий); 4) антоніми з векторною протилежністю (входити — виходити). Як правило, в працях, присвячених антонімії, говорять про антонімічні пари, однак нерідко трапляються антонімічні тріади (минуле — сучасне — майбутнє) [16, 67].   

   Близьким до антонімії  є явище конверсії. Лексичні  конверсиви — це пари слів, які виражають зворотні відношення. Відображаючи одну й ту ж дію чи відношення, конверсиви вживаються в співвідносних конструкціях відповідно з прямою і зворотною рольовою структурою: те, що в першому слові розглядається з погляду А, у другому — з погляду В, тобто суб’єкт і об’єкт міняються в реченні ролями. Наприклад:  Петро продає книжки Андрієві — Андрій купує книжки в Петра.  На відміну від синонімів і антонімів один із конверсивів уживається в тексті, а інший лише зберігається в пам’яті. Навмисне зіштовхування обох конверсивів у тексті використовується у випадку потреби підкреслити чи виділити якусь думку: Чесний програш достойніший від нечесного виграшу.

  Якщо до антонімії  близьким явищем є конверсія,  то до синонімії — гіпонімія (її ще називають квазісинонімією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як родо-видове відношення — це сукупність семантично однорідних одиниць, які належать до одного класу. Так, наприклад, видові поняття яблуко, груша, апельсин, банан, ківі тощо (гіпоніми) об’єднуються одним родовим поняттям (гіперонімом) фрукти [4, 150].

   Гіпонімія характеризується привативною опозицією: видові назви завжди є семантично багатшими від родових. Саме тому на відміну від синонімії, яка допускає взаємозаміну, гіпонімія характеризується односторонньою заміною гіпоніма на гіперонім, але не навпаки: У лісі з’явились підберезники —> У лісі з’явились гриби. Гіпонімія — це найбільш фундаментальні парадигматичні смислові відношення, за допомогою яких структурується словниковий склад мови. На основі гіпонімії лексичні одиниці об’єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи і поля. Саме тому, що панівними в лексико-семантичній системі є родо-видові відношення, превалюючим типом опозицій тут є інклюзивні, тобто відношення слабкого (немаркованого) і сильного (ознакового, маркованого) члена. Це надає лексико-семантичній системі домінантно-підпорядкованої впорядкованості (послідовне включення слів нижчого рівня абстракції до вищого), що не характерно для граматичних абстракцій.

     Розподіл слів  за парадигматичними об’єднаннями  — яскраве свідчення системної  організації лексики. Підтвердженням  цього є досвід укладання ідеографічних  словників, серед яких одним  з найдавніших (вийшов у  1852 р.) і найвідоміших є тезаурус  Штера-Марка Роже (Роджета), де вся лексика поділена на 6 класів, 24 підкласи, 1000 тем, а в межах кожної теми виділені лексико-семантичні групи і лексико-семантичні категорії[20, 149].

   Очевидно, до парадигматичних  слід віднести і відношення  між значеннями полісемантичного  слова, в іншій термінології, внутрішньослівні відношення, хоч у деяких лінгвістичних працях їх виділяють як окремі відношення на одному рівні з парадигматичними і синтагматичними.

   Значення полісемантичного  слова утворюють певну структуру,  елементи якої по-різному залежать  один від одного і по-різному  пов’язані між собою. Для того  щоб визначити семантичну структуру   слова, необхідно виявити всі  значення (лексико-семантичні варіанти) слова; визначити диференційні  ознаки, за якими ці значення  протиставляються; простежити порядок  внутрішнього зв’язку і підпорядкування  лексико-семантичних варіантів та  встановити, якими мовними засобами  здійснюється внутрішньослівне розмежування семантики слова[5, 83].

  За характером організації  (залежності, мотивації) лексико-семантичних  варіантів у багатозначному слові   виділяють три основні типи (структури)  полісемії: радіальну, ланцюжкову  і радіально-ланцюжкову. При радіальній  полісемії всі похідні (непрямі)  значення походять безпосередньо  від одного основного (прямого). Так, слово стіл має п’ять  значень: 1) «різновид меблів»; 2) «їжа, страви; харчі»; 3) «установа або відділ  установи, що займається певними  канцелярськими справами»; 4) «деталь  верстата у вигляді горизонтальної  дошки, що служить для закріплення  заготовок під час їх обробки»; 5) «гора, височина з плоскою  вершиною та стрімкими схилами». Друге, третє, четверте і п’яте  значення є похідними від першого.  Прикметник  дозрілий, наприклад,  має три значення: 1) «який дозрів; доспілий»; 2) «який досягнув повного  розвитку»;  3)переч, «який повністю  сформувався (про абстрактні поняття  — гнів, розум, любов тощо)».  Тут друге значення мотивоване  першим, а третє — другим. Семантична  структура цього слова має  такий вигляд: Радіально-ланцюжкова  полісемія поєднує в собі два  названих вище типи, тобто паралельну  підпорядкованість і послідовну  залежність.

  При глибшому розгляді  семантичної структури багатозначного  слова виявляється, що відношення  між прямим і похідним значеннями  є різноманітнішими. Навіть у  лексемах із двома значеннями  виділяють два типи залежності  — підпорядковану (одне значення  є прямим, а друге похідним від нього) і паралельну, у якій два значення виникають не внаслідок перенесення назв, а внаслідок паралельного утворення від однієї твірної основи за допомогою однакового або багатозначного афікса. Наприклад, слово братство має два значення: 1) «група, товариство людей, об’єднаних спільною діяльністю і метою» і 2) «братське почуття, ставлення; дружба». У межах радіальної полісемії можна виділити значення з однорідною і неоднорідною мотивацією. Так, у слові блиск всі його похідні значення, а саме: 1) «багатство, розкіш, пишнота»; 2) «яскравий вияв високих якостей, таланту, розуму»; 3) «складова частина назв деяких мінералів» однаково мотивовані твірним значенням «яскраве сяяння, світіння».  Інший важливий аспект, за яким описується структура багатозначного слова — це характеристика значень за їх місцем (важливістю) в семантичній структурі. Семантична структура полісемічного слова має польову будову з чітко вираженим центром і близькою та далекою периферією. Ядро поля містить головне (основне) значення. Воно завжди є прямим і найменшою мірою залежним від контексту. Навколо нього розташовуються частовживані переносні значення, а на периферії — рідковживані (застарілі, нові, що не стали ще загальновідомими, і фразеологічно пов’язані) значення[19, 127].

Розглянувши теоретичні засади роботи, переходимо до аналізу семантичних  та структурних особливостей конституентів досліджуваної ЛСГ.

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ

Лексико-семантична група "pastry" в англійській мові

2. 1.  Загальна  характеристика вибірки

  Матеріалом дослідження ЛСП «pastry» в семантичному та мотиваційному аспектах в англійській мові  слугували 3 англомовні тлумачні словники та етимологічний словник, а саме: New Webster’s Dictionary, The Oxford English Dictionary, The Concise Oxford Dictionary of English Etymology.

Зазначимо, що для більш  коректного та точного складання  картотеки ми використовували також  матеріали двох англомовних енциклопедій: Food Network's Food Terms Encyclopedia, Wikipedia, the free encyclopedia.

 Загальна вибірка із зазначених енциклопедій становить 32 номінації випічки.

Слід зазначити, що вищевказана  енциклопедія  Wikipedia, the free encyclopedia  висвітлює широке коло понять, пов’язаних із випічкою. Умовно можна виділити чотири тематичних блока, а саме: назви країн, назви процесів приготування випічки, власне назви інгредієнтів, які використовуються, і звичайно ж назви номінацій випічки.

Відповідно до виду тіста  з якого готують ту чи іншу страву, їх також можна поділити на 5 блоків, а саме: вироби з листкового тіста, вироби з пісочного тіста, вироби з заварного тіста, вироби з тіста  філло і вироби зі здобного тіста. Перейдемо до розгляду кожної окремої групи.

     Перша із  зазначених груп номінацій –  вироби з листкового тіста  – містить назви різноманітних  пирогів і пиріжків, наприклад: samosa, empanada  та є однією з найменш чисельних груп.

Друга група досліджених  номінацій – вироби з пісочного  тіста – в свою чергу складається  з декількох підгруп. Сюди належать пісочне тісто для несолодкої випічки, наприклад: aloo pie та ін. Різновиди ще одних традиційних виробів із пісочного тіста – pâte brisée  ( пісочне тісто)– включають, зокрема, такі номінації: pâté chaud. До другої групи номінацій належать також pâte à foncer: linzer torte, rhubarb tart.

Вироби з заварного  тіста складають третю групу  досліджуваних номінацій та містять  такі номінації, як: profiterole, éclair.

Вироби з тіста філло, які складають четверту досліджувану групу, такі як: gibanica, börek.

  Остання група розглянутих  номінацій – вироби зі здобного  тіста – є найменш чисельною  та налічує відповідно чотири  та дві назви виробів, а саме: kringle, pithivier, mille-feuille.

  Структурний аспект розгляду номінацій випічки як частини кулінарної термінології дозволив нам також проаналізувати гіперо-гіпонімічні   або ж родо-видові зв’язки між зазначеними номінаціями. Згідно з даним аспектом виділяємо 10 гіперонімів, тобто таких номінацій, що мають різновиди. Це наступні назви випічки: cakes, pies, rolls, buns, cookies, tarts, sweet bread, balls, buscuits, turnovers. Як бачимо, в основному різновиди мають найбільш популярні солодкі страви, такі як пироги, торти, печиво та булочки. Приклади даних гіпонімів ми наводили вище при розглядові тематичних груп номінацій випічки.

Об’єм вибірки за матеріалами  англомовних тлумачних словників  складає 32 номінації, тобто лише 18% від  загальної кількості номінацій  за даними енциклопедичних словників. 

Таке співвідношення свідчить про те, що в енциклопедіях існує  чітка диференціація значень  лексичних одиниць, які називають  випічку, в той час, як на рівні  повсякденного спілкування всі  ці значення підлягають істотному узагальненню. В умовах непрофесійного спілкування  людина віддає перевагу номінативним одиницям, які відповідають базовим назвам класів об’єктів, тобто лексичним одиницям з нейтральним рівнем конкретності й семантичної маркованості. Зазначені енциклопедичні джерела містять до того ж ілюстрації тієї чи іншої номінації випічки, відомості про історію її виникнення та використання, її різновидів та символічного значення. Зазначимо, що традиційно випічку підрозділяють за видом тіста, з якого та чи інша страва виготовлена,  а саме: тісто листкове, пісочне, здобне, заварне тощо.

 Таким чином, відзначимо, що ЛСГ «pastry» займає проміжне положення між побутовою та професійною лексикою. До того ж лексика, яка стосується випічки може відноситися водночас до декількох професійних галузей – до ресторанної справи, історії, релігійного культу, етнографії тощо. 

2.2. Семантичний  аспект ЛСП «pastry» в англійській мові

  Як ми вже зазначали раніше, аналіз особливостей даної ЛСГ на семантичному рівні передбачає розгляд семного складу семем на позначення номінацій випічки на матеріалі їх дефініцій у тлумачних словниках англійської мови. Застосування таких методів, як компонентний аналіз та дефініційний аналіз дозволило нам отримати наступні дані.

Наш аналіз дозволив виділити в структурі значення номінацій  випічки інтегральну сему або  архісему, яка, за визначенням Й. А. Стерніна, є семою спільною для значень певної групи слів (в нашому випадку ЛСГ), тоді як всі інші семи є диференційними та виконують розрізнювальну функцію у групі [15, 89]. 

Інтегральна сема або архісема, а саме pastry  в англійській мові міститься в усіх словникових дефініціях. Саме за цією ознакою ми включаємо зазначені номінації до складу досліджуваного поля. Тому наш аналіз сконцентрований на розгляді денотативної першої семами, яка містить архісему «випічка». Серед ознак, що відрізняють значення певного слова від слів того самого класу, тобто серед диференційних сем (гіпосем) виділяємо наступні, які ми умовно назвали: яке, де, з чого, з чим, тобто словникові дефініції містять інформацію про те, де вперше приготували ту або іншу випічку, яку форму вона має, з чого зроблена, з якого тіста зроблена та коли її подають.