Лексико–стилістичні особливості французької мови в книгах для дітей (на прикладі твору Еріка Орсенна « La grammaire est une chanson douce»)

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  імені І.І. МЕЧНИКОВА

 

ФАКУЛЬТЕТ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ  ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА ФРАНЦУЗЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

 

 

 

 

Курсова робота

Лексико–стилістичні особливості французької мови в книгах для дітей (на прикладі твору Еріка Орсенна « La grammaire est une chanson douce»)

 

 

 

 

                                                                               студентки  III курсу

                                                                             французького відділення

                                                                       ШЕЙГЕЦ Анастасії В’ячеславівни

                                                                     Науковий керівник:

                                                                       к. філол. наук, доцент   

                                                    ТЕЛЕЦЬКА Тетяна Володимирівна

Кількість балів____________

Оцінка: ECTS_____________

Національна шкала________

 

 

Одеса 2013

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………5

1.1. Загальна характеристика твору Е. Орсенна     « La grammaire est une chanson douce » ………………………………………………………………………………5

2. Персоніфікація як переважаючий стилістичний засіб книги Е. Орсенна

« La grammaire est une chanson douce » …………………………………………..7

РОЗДІЛ II ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ В КНИГАХ ДЛЯ ДІТЕЙ…………………………………………………………..12

2.1. Особливості графічного та ілюстративного оформлення книги Е. Орсенна     « La grammaire est une chanson douce »…………………………………………..12

2.2. Втілення персоніфікації у творі Е. Орсенна     « La grammaire est une chanson douce » ……………………………………………………………………15

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..19

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ  ЛІТЕРАТУРИ………………………………….. 21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Появу дитячої  літератури відносять до другої половини XIVстоліття. Першими були книги повчального характеру, такі як: абетки, букварі та енциклопедії. Метою дитячої літератури було та є на сьогоднішній день – усестороннє виховання підростаючого покоління. Розвиток дитячої літератури пов’язаний з епохою Просвітництва, з досягненнями педагогічної думки та розширенням системи освіти. Такі вчені як Дж. Локк та Ж.-Ж. Руссо зробили потужний внесок.

Твори раннього європейського  - от М. Сервантеса та Ф. Рабе до В. Скотта Дж. Ф. Купера  - стали переважаюче дитячими книгами за рахунок того, що реалістичні тенденції поєдналися в них з яскравою формою, що близькі психології дитини. В.Г. Белінський стверджував рівність дитячої літератури та літератури для дорослих в моральному та естетичному відношеннях, він вимагав підкорення дитячих книг загальним законам Реалізму.

Після другої світової війни  передові діячі дитячої літератури країн Західної Європи та США створили Міжнародну раду стосовно книг для дітей та юнацтва (IBBY).

Ми не можемо назвати Еріка  Орсенна дитячим письменником.  У нього усього дві книги присвячені дітям та обидві вони стосуються граматики  французької мови.  

Об’єктом  дослідження є – стилістичні засоби дитячої казки Еріка

 Орсенна «Grammaire est une chanson douce».

Предметом безпосереднього аналізу слугувала «персоніфікація» як переважаючий художній засіб.

Метою нашої роботи є – аналіз лексико-стилістичних особливостей твору для дітей Е. Орсенна «Grammaire est une chanson douce». Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. вивчити історію написання Е. Орсенна книги для дітей «Grammaire est une chanson douce»;
2. схарактеризувати графічне та ілюстративне оформлення книги;
3. визначити особливості «персоніфікації» як стилістичного засобу;
4. дослідити втілення персоніфікації у вищезазначеному творі.

 

Структура роботи обумовлена її метою  та завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку літератури. Перший розділ подає теоретичний матеріал, що розкриває поняття «персоніфікація» та   знайомить читача з твором для дітей Е. Орсенна «Grammaire est une chanson douce». У другому розділі аналізується втілення персоніфікації у вищезазначеному творі. Список використаних джерел складається з 20 позицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. . Загальна характеристика твору Е. Орсенна  « La grammaire est une chanson douce »

Ерік Орсенна, французький письменник, сценарист, кінокритик, володар Гонкурівської  премії, член Французької академії, народився в Парижі 22 березня 1947 року. Справжнє ім’я Ерік Арну.

Вивчав філософію  та політику, згодом обрав економіку, яку вивчав у Лондонській економічній школі. Повернувшись з Англії друкує свій перший роман. У цей час бере псевдонім Орсенна, на честь старого міста, з роману Жюл’єна Грака «Узбережжя Сирта» (Julien Gracq, «Le Rivage des Syrtes»).

Одинадцять  років викладає фінансову справу та міжнародну економіку в Паризькому Університеті (Paris I).

У 1981 році Міністр міжнародних  відносин (Ministre de la Cooperation) запрошує Оресенна  до свого кабінету. Через два роки працює в Єлисейському палаці радником з культурних справ. У 1990 році, після Роланда Дюма, міністра міжнародних справ (ministre des Affaires etrangeres), виступає за демократизацію Африки та налагодження відносин між Південною Європою та Магрибом (Морокко, Алжир, Туніс, Лівія).

Покидає університет, щоб  у грудні 1985 увійти до складу Державної  Ради Франції (Conceil d’Etat). Тут працює до 2000 року.

Паралельно з адміністративною діяльністю, Ерік Орсенна написав 7 романів, з яких «Життя як в Лозанні» («La Vie comme à Lausanne») у 1987 році отримав премію Рожера Ним’єра (prix Roger Nimier ), «Колоніальна виставка» («L'Exposition coloniale») у 1988 році отримав Гонкурівську премію.

28 травня Ерік Орсенна був обраний у Французьку академію, на 17 крісло, місце Жака Кусто.

Провідними темами творів є: подорожі, море та музика. Автор віддячує своїй матері, яка навчила його любові до історії та пристрасті до рідної мови.(« Ma mère m'a donné la passion des histoires et de la langue française»), а також батькові, який познайомив його з морем,  морськими приливами, кораблями та довгими подорожами. («Mon père … m'a enseigné la mer, les marées, les bateaux, les voyages au loin.»)

Автор каже, що книга повинна дарувати свободу. Кожного ранку, по дві години Ерік Орсенна пише. Так він поширює свій спадок.(« Le livre doit être le lieu de la liberté. J'écris chaque matin, pendant deux heures. Je n'ai fait que prolonger ces héritages.») . [18]

Поштовхом для  написання казки «Grammaire est une chanson douce» став, як каже сам автор, батьківський гнів. Причиною невдоволення стала складна система навчання. Діти не розуміють висловів, які вчать. Навіть не всі дорослі їх зрозуміють. Наприклад «la " focalisation omnisciente "» (усевідуюча фокусировка). Автор каже, що діти, у п’ятому та шостому класах, не повинні бути лінгвістами. Вони повинні знати як писати та читати, а також «смакувати» мову, бути у захваті від її сюрпризів, відкривати щось нове.

«Щоб написати твір мені потрібну були союзники».

Ерік Орсенна  каже, що він лише аматор, пристрасний, але аматор. Тому він знайшов ідеальну, на його думку, людину. Даніель Ліман (Danièle Leeman), професор граматики французької мови у Паризькому Університеті (Paris-X-Nanterre). «Вона читала, перечитувала, виправляла помилки у книзі». «Я десять разів передруковував твір, під суворим поглядом Мадам професора Ліман».

Ерік Орсенна  та Даніель Ліман також співпрацювали під час написання другої казки для дітей «Кавалери субжонктива» («Chevaliers du subjonctif»).

Ілюстрації книги були виконані двома молодими художниками Пей-Син Ма та Алексісом Ругоном (Pei-Sin Ma et Alexis Rougon). Як каже сам автор: «Вони не знають, що таке фальшива нота»(« Іls ne connaissent pas la fausse note»). На думку Еріка Оресенна кожний малюнок, що є у книзі, зображує її всесвіт.

«Союзником» у  пісні став Анрі Сальвадор (Henri Salvador), видатний французький співак, який творив протягом шести десятиліть. Орсенна каже, що граматика слів та граматики музику схожі (« la grammaire des mots et celle de la musique se ressemblent»). Саме з Анрі Сальвадора малював він Месье Анрі(M. Henri), одного з головних персонажів казки. « Як тільки я почав вигадувати назву для моєї граматики, один з його шедеврів виник: « Спокійна пісенька, яку мені співала мати…» («Lorsque j'ai commencé à imaginer un titre pour ma grammaire, l'un de ses chefs-d'œuvre s'est très vite imposé : " Une chanson douce, que me chantait ma maman… ").

Також слід зазначити, що слова до музику, написаної Анрі сальвадором, написав Моріс Пон постій його товариш та компаньйон.

Багато видавництв наголошували на зміні назви, а саме слова «граматика», мовляв це неможливо буде продати. Але Ерік Орсенна не хотів ніяких  брехливих рекламних оголошень. І ажіотаж на книгу ще раз довів його рацію. «Французи плекають свою граматику, не дивлячись на її підступні пастки» (« Les Français chérissent leur grammaire, malgré ses redoutables pièges »).

Роблячи висновок додамо, що Ерік Орсенна завжди залишається  на стороні дітей. Він виступає борцем проти надто важких висловів взагалі та наголошує: «Говоріть французькою!».Орсенна каже, що навчити любити мову майже не можливо, але можна навчити її поважати. Також він вважає, що скромність та відчуття свободи одні з найкращих помічників у цьому.[19]

 

2. Персоніфікація як переважаючий стилістичний засіб книги Еріка Осенна «La Grammaire est une chanson douce »

Відомо, що  про  персоніфікацію згадується практично  в кожному фундаментальному підручнику із стилістики. Однак чіткого та однозначного визначення цього поняття не існує.

Ми виявили  найбільш загальну характеристику. Персоніфікація (уособлення) або прозопопея (грец. προσωποποιΐα, от πρόσωπον — лице и ποιέω — роблю) – особливий вид метафори, для якого характерно перенесення рис живої істоти чи людини на неживі предмети або явища. Перш за все треба відмітити уособлення як стилістичну фігуру, пов’язану з «инстинктом персонификации в живих языках» (А.І. Белецкий) та з риторичною традицією, як притаманна будь якій виразній мові: «серце говорить», «вітер гуляє».  [14. с.243]

В стилістиці персоніфікація належить до системи тропів. До того ж, як зауважує А.С. Лебедевский, « этот весьма распространенный способ художественного переосмысления, считается, вероятно, настолько простым, что разговор о нем, как правило, ограничивается лишь краткими определениями и несколькими примерами в качестве иллюстрации» [5c. 61]

  Слід зазначити, що більшість джерел визначають персоніфікацію як вид метафори, але зустрічаються трактовки персоніфікації як виду алегорії. До того ж в деяких визначеннях персоніфікація називається тропом, а в інших – фігурою. Таким чином ми можемо констатувати, що персоніфікація – це явище яке досі активно вивчається.

Неоднозначне відношення лінгвістів до поняття «алегорія», яке деякі автори вважають підвидом персоніфікації, інші, навпаки, пропонують розглядати персоніфікацію як підвид алегорії, треті взагалі розглядають її як самостійне явище. Німецькі лінгвісти Д. Фаузальт та Г. Кюн вважають, що « говорячи про алегорію мова йде, про персоніфікацію абстрактних понять»[12]Е. Г. Ризель  зауважує, що « персонификацию в целях поэтического одушевления и сатирико-юмористического освещения підчас нелегко отличить от родстевенного ей явления – аллегории» та додає, що алегорії можна розглядати як підвид персоніфікації. [6c.208]

В енциклопедії Брокгаузена та Ефрона алегорія – це «художественное обособление отвлеченных понятий посредством конкретных представлений. Религия, любовь, справедливость, раздор, слава, война, мир, весна, лето, осень, зима, смерть и т.д. изображаются и представляются, как живые существа».

Інші джерела пропонують розрізняти алегорію в риториці та в мистецтві, яке заключає в собі  образотворче мистецтво та літературу. «В риторике аллегория относится к тропам (формам переносного употребления слов) и определяется как распространенная, т.е. выходящая за пределы одного слова метафора. В изобразительном искусстве и в значительной части в средневековой литературе и литературе барокко аллегория выступает в особой форме персонификации, в которой лицо посредством определенных атрибутов, действий и слов представляет некое абстрактное понятие, например, добродетель или порок» [16].

Як видно  з даних визначень, мова йде насправді  про персоніфікацію, так як відвернені поняття представлені у вигляді живих істот та саме формулювавння схоже на трактовку персоніфікації, яку пропонують багато авторів.

«Бесспорно, что персонификация и аллегория – это два разных тропа, которые соприкасаются там, где иносказание воплощается образе живого существа, в частности человека.» [7] Підтвердження цієї думки ми знаходимо в «Стилістиці» Б. Асмута, Л. Берга-Єлерса, де ці лва явища розглядаються як два різних способи розуміння та уявлення, які лиш частково перетинаються. [10c.143]

З’ясування однозначного визначення персоніфікації ускладнює наявність цілої парадигми термінів (уособлення, прозопопея, антропоморфна метафора). Це нерідку призводить до плутанини в термінології та протиріччям у визначенні цього тропу.

При визначенні персоніфікації виникає ще одне питання: чи можна вважати персоніфікацію лише олюдненням  або у широкому змісті - одухотворенням. При вузькому розумінні персоніфікації за рамками дослідження залишається велика кількість випадків одухотворення. В літературних текстах часто зустрічаються приклади одухотворених явищ, відчуттів, що пов’язані не з поняттям «людина», а з поняттям « жива істота» чи « тварина».

Виходячи з  цього важливо розрізняти ступені  переносу якостей та ознак живих  істот на явища неживої природи. Найбільш точною, на наш погляд, є  класифікація підвидів персоніфікації запропонована А.Р. Исаакяном: «собственно персонификация – приписывание предметам и явлениям неживого мира специфических свойств и признаков человека; антропонимизация – наделение представителей фауны специфическими качествами человека, оживление – наделение предметов и явлений неживого мира свойствами и признаками одушевленных существ, исключая специфические черты человека»

В своїй статті А.С. Лебедевський намагається визначити  критерії персоніфікації: «Во-первых, персонифицируемый объект должен рассматриваться как самостоятельно существующий независимо от восприятий говорящего; во-вторых, ему необходимо самому обладать пространственной формой, доступной пониманию слушающего, или соотноситься с живым существом, облик которого, пусть в самых общих чертах воссоздается сознанием, и, в-третьих, ему приписывается возможность совершения действий или обладания свойствами, типичными для человека или какого-либо животного» [5c.62]

Персоніфікація  – своєрідне та багато планове  явище, яке має певний набір виразних засобів та цілу систему мовних образів, вживаючи які, момент що персоніфікується проявляється в різних ступенях.

Взаємодіючи з  метафорою, персоніфікація набуває  особливу виразність та економічність  при передачі змісту. Якщо метафора прагне відірватися від предмета, зберігаючи в своєму значенні лиш деякі його ознаки, то персоніфікація не відділяється від реального денотата, вона додає йому суттєву характеристику, зберігаючи всі його реальні якості. В персоніфікації ядро лексичного значення слова практично не змінюється, але при цьому контекстуально розширюється за рахунок появлення нової гіпосеми , що суперечить усім іншим ознакам і зберігається лише в рамках даного контексту. 

Образ денотата, що персоніфікується може розкриватися в рамках складного слова, словосполучення, на рівні речень, які здатні поєднувати персоніфікатори різноманітного порядку ( дієслово, іменник, прикметник) завдяки розгорнутим синтаксичним структурам.

Персоніфікація  є компонентом структури тексту та має самостійну змістову цінність. Персоніфікація виконує в художньому тексті певну функцію – створює той чи інший образ, додаючи при цьому додаткові змістові відтінки думки. Провідними прагматичними функціями персоніфікації  в тексті являється текстообразуюча функція та функція створення експресивності окремих частин тексту або цілого тексту.

Дослідження дефініцій  персоніфікації показує, що деякі лінгвісти  трактують її ширше, ніж інші. Під широтою ми розуміємо тут не кількість понять, що метафорізуються, а кінцева сфера транспозиції денотата: більш широка – живі істоти взагалі, більш вузька – сфера антропоморфів, людей. Таким чином, визначення персоніфікації суттєво відрізняється за критерієм: денотат/ уособлююча ознака. Так у О.С. Ахматової уособлення трактується як перенесення ознак одухотвореного предмета на не одухотворений, але під ознаками одухотворених предметів розуміються перш за все людські властивості: « дар мовлення, здатність вступати у стосунки тощо».

Центральною ознакою  при визначенні персоніфікації є критерій одухотвореності/ не одухотвореності денотата. Це пов’язано з розділенням оточуючого світу на живий та неживий, що є проявом антропометричності людської свідомості. Ознаки живого (неживого), що знайшли відображення  в поняті на гносеологічному рівні, стають конструктивними компонентами значення слова на рівні мови та формують означення одухотвореності – не одухотвореності субстантива. Якщо розглядати категорію одухотворення/не одухотворення на лінгвістичному рівні, то саме категорія граматичного роду є імпульсом для створення образу, що персоніфікується.

« Отже, персоніфікація – своєрідне багатопланове явище, яке має певний набор виражаючих засобів та цілою системою мовних образів,  при використанні яких момент, що персоніфікується, проявляється в різному ступені» [7c.67]

РОЗДІЛ II ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ В КНИГАХ ДЛЯ ДІТЕЙ

2.1. Особливості графічного та ілюстративного оформлення книги Е. Орсенна     « La grammaire est une chanson douce »

 

Проаналізувавши книгу Еріка Орсенна «Граматика – це ніжна пісня», можна зауважити наявність чотирьох видів шрифту, які вжиті для оформлення книги. А саме:

• Основний шрифт (звичайний).
• Курсив.
• Жирний шрифт.
• Великі літери.

Звичайним шрифтом  написана більша частина казки, а  саме розповідь. Курсив – найчастотніший у книзі. Він вживається на початку оповідання для цитування байки Ла Фонтена (“Une grenouille vit un bœuf Qui lui sembla de belle taille .Elle qui n’etait pas grosse en tout comme un œuf, Evieuse s’etend, et se travaille…”[p.13]). Далі у тексті для виділення назв пісень Месье Анрі або їх текстів (“La petite biche est aux abois Dans le bois se cache le loup Ouh,ouh,ouh,ouh Mais le brave chevalier passa Il prit la biche dans ses bras La,la,la,la”[p.98]); для виокремлення назв частин мови та головних членів речення(des adjctifs[p.81],des pronoms[p.92], le sujet et le complement[p.123]); для зображення часових форм дієслова («grignotait», «grignota», «grіgnotera», «grignotarait»); для назв інших книг(Livre Guinness des records[p.57]); для наведення прикладів, узятих з інших джерел (“Il venait de subir sans encombre son dernier examen”(Flaubert)[p.37], “Il n’y eut q’un éclair jaune pres de sa cheville..”(Saint – Ex)[p.139]. Великими літерами зображені назви магазинів, підлогових годинників граматичного часу та слів, узятих із словника(AU VACBULAIRE DE L’AMOUR [p.48],DIEUDONNE APPLEURE DEPLOME [p.50], HORLOGE DU PRESENT [p.125], JUGEOTE [ y ɔt] [p.37]) .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Жирним шрифтом  написана лише одна фраза: Je t’aime [p.96], про яку автор говорить з особливою турботою та ніжністю.

 

Що до ілюстративного оформлення казки, ми звернули увагу на наявність великої кількості малюнків. Також слід зауважити, що Ерік Орсенна не описує головних героїв своєї казки ( Жанна та її старший брат Томас), а також не заображує другорядних персонажів, таких як Мадам Жаргоно ( Madame Jargonos), батьків Жанни і Томаса.

 Ці картинки  виконані (як вже було сказано  вище) двома молодими художниками Пей-Син Ма та Алексісом Ругоном. Кожна ілюстрація є зображенням написаного тексту, а саме змалювання думок головної героїні (Жанни). Описання того, як вона бачить новий всесвіт навколо неї – всесвіт слів. Все в цьому світі має фізичну форму. Тому ми бачимо зображення як звичайних магазинів (але не для звичайного призначення), так і слова та їх значення. Показані море та дерева, плакати та таблички. Також зображені мешканці острова ( Месье Анрі та його племінник; директор заводу; слова та літери; відомі письменники: Сент-Екзюпері, Марсель Пруст; старенька, яка зветься «La nommeuse») та сам острів.

2.2. Втілення персоніфікації у творі Е. Орсенна     « La grammaire est une chanson douce » 

У творі Е. Орсенна  ми нарахували загалом 117 стилістичних прийомів. Таких як: персоніфікація, метафора, порівняння, іронія, гіпербола, епітет та евфемізм. Персоніфікація – найчастотніший троп. Вона складає 36 одиниць, тобто 31% використаних прийомів.

 

Ми розподілили  персоніфікацію на 6 груп:

1. Персоніфікація яка слугує для зображення стилю життя слів у казці;

« Les mots menent la vie joyeuse. Ils passent leurs journees a se deguiser, a se maquiller et a se marier »

 

« Les rues etaient parcourus de mots. Ils se promenaient, ils etiraient leirs syllabes »

2. Персоніфікація за допомогою якої показані характер та звички слів;

« Les mots sont de petites betes sentimentales. Ils detestent que deux etre humains cessent de s’aimer »

 

«Les mots ont des оreilles tres sensibles. Ce sont des petits animaux tres susceptibles»

 

«Les mots aiment le papier. Sitot qu’ils touchent une page, ils s’appaisent, ils ronronnent... »

 

« Les mots se battent entre eux souvent, et ils peuvent assassiner, comme les humains »

 

3. Персоніфікація що вжита для показу обов’язків слів, що пов’язані з їх граматичною роботою;

« Au royaume des mots, les garcons restent avec les garcons et les filles avec les filles»

 

 « Les articles marchent devant les noms, en agitant une clochette: attention, le nom qui me suis est un masculin, attention, c’est un feminin »

 

« «etre» et «avoir» courent partout et proposent leurs services : vous n’aves pas besoin d’aide ? vous ne voulez pas un coup de main ? »

 

« Le verb ne peut pas se tenir tranquille. C’est sa nature. Ils travaillent vingt-quatre sur vingt-quatre »

 

« Les adjectifs tournent autour de cliente avec des mines de seducteur, pour se faire adopter »

 

« Les pronoms toisaient tous les autres mots avec un de ces mepris»

« Hibou se moquait d’une marchande qui le proposait le ‘s’ ‘Nous preferons le ‘x’»

 

 

 

4. Персоніфікація яка слугує для зображення взаємодії слів з мешканцями острова;

« Les  habitants s’etaient fait nettoyer de tous leurs mots ”

5. Персоніфікація за допомогою якої показані взаємодія слів з головною героїнею;

« Les mots se deposaient sur ma peau comme des tatouages. Ils m’ont caressee »

 

« Les mots s’etaient entrasses partout, sous mes cheveux, derriere mon front. Je les sentais » 

 

« J’ai recuilli les mots au creux de la paume et je les ai etales sur le sable »

 

6. Персоніфікація яка вжита для підкреслення турбот та хвилювань головної героїні. 

 

« Un sanglot m’a reveille. C’est une sorte de boule, elle s’installe dans ma gorge. Elle vient pour me tenir compagnie ».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Для досягнення нашої мети, а саме: аналіз лексико-стилістичних особливостей твору для дітей Е. Орсенна «La grammaire est une chanson douce», ми вивчили історію створення Еріком Орсенна обраний нами твір. Е. Орсенна член Французької академії, режисер, письменник. Він вирішив написати казку щоб виправити «помилки» системи освіти. Письменник невдоволений її складністю. Він присвятив свою книгу своїм дітям. «Батьківський гнів змусив мене».

У написанні  книги Ерікові О. допомагала його подруга Даніель Ліман викладач граматики французької мови у Паризькому Університеті (Paris-X-Nanterre).

Ілюстрації  до книги були виконані двома молодими художниками Пей-Син Ма та Алексісом  Ругоном (Pei-Sin Ma et Alexis Rougon).

Пісні, які ми часто зустрічаємо у казці  були написані Анрі Сальвадором (Henri Salvador). Це видатний французький співак, творчість якого сягає шість десятиліть. Саме з Анрі Сальвадора змалював Е. Оресанна Месье Анрі(M. Henri), одного з головних персонажів казки.

Е.Орсенна стверджує, що граматика слів та граматика музики схожі. Слова на музику написав Моріс Пон товариш та компаньйон месьє Салвадора.

Ми схарактеризували графічне та ілюстративне оформлення книги. Автор використовує різноманітні шрифти для привернення уваги читача. Ці засоби слугували одними з найважливіших помічників для створення казки. Вони є фактичним підтвердженням мети твору. Щодо ілюстративного оформлення казки, то ми звернули увагу на наявність великої кількості малюнків, проте усі вони стосуються лише вигаданого світу.

На думку  Еріка Оресенна кожний малюнок, що є  у книзі, зображує її всесвіт.

Саме завдяки яскравому оформленню, варіацій шрифтів автор заворожує читача. Запрошує на незабутню подорож у всесвіт граматики, де слова мають характер та роботу, живуть звичайним життям як люди.

Персоніфікація  – це стилістична фігура, різновид метафори, що грунтується на антропоморфному використанні знаків концептуальної сфери ЛЮДИНА на позначення інших концептуальних сфер (неживих предметів, явищ природи, тварин, рослин тощо). Персоніфікація служить увиразненню, експресивізації мовлення, надає йому образності. Ми зіткнулися з різними трактовками цього терміну. Більшість джерел визначають персоніфікацію як вид метафори. Але слід зауважити, що зустрічаються трактовки персоніфікації як виду алегорії. В стилістиці персоніфікація відноситься до системи тропів, але існують визначення, в яких персоніфікація називається фігурою. Наприклад, радянський лінгвіст Дітмар Розенталь вважає персоніфікацію тропом. А більшість французьких джерел називають її фігурою.

Німецькі лінгвісти  Фаульзайт та Кюн схиляються вважати  уособлення видом алегорії. Французький лінгвіст Патрік Бакрі також  трактує персоніфікацію як підвид алегорії.

Таким чином  ми можемо констатувати, що персоніфікація – це поняття яке досі активно  вивчається.

Визначивши  особливості персоніфікації як стилістичного прийому та дослідивши її у вищезазначеному творі, ми можемо констатувати, що вона є найчастотнішою серед інших тропів ужитих в казці. Та саме завдяки яскравим прикладам ми доводимо її важливу роль у творі Е. Орсенна  «Grammaire est une chanson douce».

Залишається лише додати, що головною ідеєю казки було показати що граматика це дуже цікаво, що її не потрібно боятися. І саме за допомогою яскравих стилістичних прийомів Е. Орсенна доводить це. Книга розрахована на дитячу аудиторію, але й доросла людина знайде її дуже захоплюючою.

 

Список використаної літератури

 

 

1. Арзамасцева И. Н. Детская литература: учебник для студ. выс. пед. учебн. заведений / И. Н. Арзамасцева, С. А. Николаева. – 3-е узд., перераб. И доп. – М.: Издательский центр «Академия», 2005. – 576с.

2. Балли Ш.  Общая лингвистика и вопросы  французкого языка / Шарль Балли.  – М.: Изд-во иностр. литературы, 1955. – 416с.

3. Белинский  В.Г. Полное собрание сочинений  – т. 4

4. Долинин К.А.  Стилистика французского языка  / К.А. Долинин. – 2-е изд., дораб. – М.: Просвящение, 1987. – 303с.

5. Лебедевский А.С. Персонификация и способы ее выражения. Сб. «Вопросы германской филологии». – Калинин, 1975. – Вып. 2. – С. 61–69.