Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Майнове оподаткування в Україні

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇЇНИ

ЖИТОМИРСЬКА ФІЛІЯ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Майнове оподаткування в Україні»

Виконала:

студентка гр. ФБДЗ-41

Липко В.С.

Перевірив:

Лозовик В. О.

Житомир-2011

ЗМІСТ

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МАЙНОВОГО ОПОДАТКУВАННЯ

1.1 Загальне значення майнового податку

РОЗДІЛ 2. МАЙНОВІ ПОДАТКИ В УКРАЇНІ

2.1 Податок на майно підприємств

2.2 Оподаткування нерухомого майна

2.3 Податок на землю

2.4. Податок з власників транспортних засобів

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ МАЙНОВОГО ОПОДАТКУВАННЯ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сучасне майнове оподаткування є складовою частиною і невід’ємним елементом податкової системи нашої держави. Але цей напрямок в оподаткуванні на сьогодні – один з найменш розроблених, незважаючи на ту увагу, що приділяється йому з боку політиків та науковців. Майнове оподаткування застосовується в Україні дещо невпевнено і об’єктивно розглядається як канал зростання надходжень до доходної частини місцевих бюджетів України, тому і потребує негайного реформування.

Вдосконалення механізму майнового оподаткування неможливе без визначення його елементів та теоретичного обґрунтування їх ключових рис, адже практика їх використання без належного законодавчого і наукового тлумачення стає на заваді ефективності розвитку податкових відносин. Дослідивши механізм майнового оподаткування, ми дійшли висновку, що його елементами є елементи податку.

Елементи податку – це родові ознаки, що відображають соціально-економічну сутність податку [1]. Дане визначення, на наш погляд, має певні недоліки, адже за допомогою елементів оподаткування не тільки відображається економічна сутність податку, а в першу чергу визначаються принципи функціонування податку.

Український дослідник Ю. І. Турянський у своїй роботі наводить таке визначення: «Елементи податку – це певні норми законодавства, правила, процедури, категорії, поняття, сукупність яких визначає умови утримання та адміністрування того чи іншого податку» [2, с. 244]. Зазначене тлумачення визначає норми законодавства як одну з характеристик елементів податку, проте всі інші характеристики (процедури, категорії, поняття), надані в даному визначені, також набувають статусу правових норм при їх законодавчому закріплені. До того ж, як окрему характеристику елементів оподаткування надається правила, але, як відомо, норми законодавства – це і є правила поведінки, що законодавчо закріплені.

Вітчизняні науковці А.Г. Загородній та Г.Л. Вознюк надають наступне тлумачення: «Елементи податку – це складові податку, визначені принципами побудови та організації системи оподаткування». Однією з позитивних рис даного визначення є те, що тут зазначається необхідність узгодження складових податку з принципами податкової системи. В той же час, авторами не враховано, що саме ці складові і є принципами, на яких функціонують податки [3, с. 63].

Економісти Е.Б. Шувалова та А.Е. Шувалов визначають елементи податку як принципи побудови та організації податків. В даному визначені відсутня правова складова. Як відомо, законодавче закріплення – це головна складова встановлення та функціонування податку [4, с. 29].

На думку російських юристів М.А. Нєвскої та К.В. Сибікєєва елементи податку – « это принципы, правила, категории и термины, которые закрепляются в нормативных актах и применяются для осуществления налогообложения »[5], а російський економіст О.Ю. Рималов вважає, що елементи податку – це «установленные в законодательном порядке принципы организации и действия налоговой системы»[6]. На наш погляд, запропоновані визначені є найбільш вдалими. Однак, автори ототожнюють поняття «податкова система» та «оподаткування» з поняттям «податки». Терміни «податкова система» та «оподаткування» є загальними і застосовуються при розгляді загальних процесів та явищ у відповідній сфері, і не дозволяють відобразити структуру конкретного податку та його специфіки.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МАЙНОВОГО ОПОДАТКУВАННЯ

Загальне значення майнового податку.

До майнових податків, які справляються в Україні та які тільки передбачається ввести, належать: податок на майно підприємств, податок на нерухоме майно громадян, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Із цих трьох податків поки що стягується лише останній, два інших готуються до введення. Як свідчить назва цих податків, об’єктом оподаткування тут є майно. Що перебуває у власності юридичних осіб та громадян, при цьому перший податок справлятиметься виключно з юридичних осіб, другий – з фізичних осіб (громадян), третій стягується і з юридичних і фізичних осіб.

Джерелами сплати цих податків є особистий дохід громадян або доход (прибуток) підприємств. Податки цієї групи поповнюють дохідну базу бюджетів усіх рівнів. Так, податок із власників транспортних засобів надходить до бюджетів Республіки Крим, областей та міст Києва та Севастополя. Податок на нерухоме майно громадян має надходити виключно до бюджетів місцевого самоврядування. Податок на майно підприємств розподіляється між державним бюджетом, бюджетами Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у порядку, що визначається в Законі України про державний бюджет України на відповідний рік.

При введені одночасно і прибуткового, і майнового оподаткування необхідно, по-перше, застосовувати помірковані ставки для обох податків. По-друге, можливе виключення із оподаткованого доходу сум майнових податків. Такий підхід має врівноважити податковий тягар для всіх членів суспільства. Звісно, в умовах, коли особиста і приватна власність проголошувались мало не протизаконними, і податки на майно були відповідно дискримінаційно спрямовані. Однак у нинішніх умовах постала необхідність створити повноцінного власника, багатство якого – основа багатства суспільства. Тому майнові податки мають застосовуватись як доповнення до прибуткового оподаткування і тільки як інструмент повнішого стягнення податків, а не як фінансовий важіль, спрямований проти формування власника і власності.

На відміну від прибуткового при майновому оподаткуванні можливості приховування об’єкта оподаткування й ухилення від повної сплати податку незначні (якщо, звичайно, об’єкти власності суттєві – будівлі, транспортні засоби, а не дріб’язок). Крім грошової оцінки, об’єкт оподаткування може мати фізичний вимір, що спрощує його облік і нарахування податку. Для стягнення цих податків не обов’язкова наявність високопрофесійного податкового апарату, тому ця форма податків широко застосовується при місцевому оподаткуванні.

Недоліком майнових податків є обмежена регулююча функція. Якщо вона і діє, то тільки як фінансовий тиск проти власника, бо для того, щоб не платити такі податки, треба не бути власником.

РОЗДІЛ 2. МАЙНОВІ ПОДАТКИ В УКРАЇНІ

2.1 Податок на майно підприємств

Платниками передбачуваного податку на майно підприємств є виключно юридичні особи, що розташовані на території України та здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, а саме:

юридичні особи, створені згідно із законодавством України, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, а також банки та інші кредитні установи (крім Національного банку України);
філії, відділення та інші відособлені підрозділи вказаних суб'єктів підприємницької діяльності, що мають окремий баланс і рахунок в установах банків;
міжнародні неурядові організації й міжнародні об'єднання, що здійснюють підприємницьку діяльність в Україні;
постійні представництва та інші відособлені підрозділи іноземних юридичних осіб, що розташовані на території України,

Об'єктом оподаткування є майно підприємства у вартісному виразі, яке перебуває на балансі цього підприємства і являє собою сукупність основних засобів, нематеріальних активів, незавершеного будівництва, устаткування, виробничих запасів, тварин на вирощуванні та відгодівлі, малоцінних і швидкозношуваних предметів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів.

Для цілей оподаткування визначається середньорічна вартість зазначеного майна підприємства шляхом ділення на 4 суми, одержаної від складання половини вартості майна за станом на 1 січня звітного року і на 1 січня наступного року, а також повної суми вартості майна на 1 квітня, 1 липня та 1 жовтня звітного року.

Вартість основних засобів, нематеріальних активів, малоцінних і швидкозношуваних предметів визначається за залишковою вартістю, товарів – за купівельною вартістю, незавершеного будівництва – за фактичними витратами, іншого майна – за фактичною собівартістю.

Вартість майна підприємства, обчислена для оподаткування, зменшується на балансову (нормативну) вартість:

об’єктів житлово – комунальної та соціально – культурної сфер;
об’єктів, що використовуються для охорони природи й пожежної безпеки, а також охорони й захисту лісу;
продуктопроводів, шляхів сполучення (включаючи автомобільні дороги) і таке інше;
супутників зв’язку;
основних виробничих фондів, законсервованих в установленому порядку і т. д.

Ставки податку на майно підприємств (в одному із запропонованих варіантів) – 1% річних оподатковуваної бази та 6% для незавершеного будівництва.

Щодо цього податку планується встановити ряд пільг. Наприклад, не оподатковується майно:

бюджетних установ і організацій, державних органів;
релігійних організацій та об’єднань, яке безпосередньо використовується для здійснення культових обрядів;
спеціальних протезно – ортопедичних підприємств і т. д.

Податок на майно підприємств має обчислюватися й сплачуватися до бюджету щоквартально, у 5 – денний термін від дня, встановленого для подання бухгалтерського звіту за квартал, а за річним розрахунком – у 10 – денний термін.

Обчислення податку передбачається проводити наростаючим підсумком із початку року, виходячи із фактичної середньої вартості майна за перший квартал у розмірі ¼ , за перше півріччя – ½, за 9 місяців – ¾ установленої ставки податку без сплати авансових платежів.

Платники податку та їх посадові особи несуть відповідальність за правильність обчислення і своєчасну сплату податку до бюджету відповідно до чинного законодавства. Контроль за надходженням податку має здійснюватися державними податковими інспекціями.

2.2 Оподаткування нерухомого майна.

Платники податку. До платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки належать власники об’єктів житлової нерухомості – фізичні особи, тобто громадяни як учасники цивільних відносин, а також юридичні особи – організації, створені та зареєстровані у встановленому порядку. Крім того, платниками даного податку можуть бути власники об’єктів житлової нерухомості нерезиденти – громадяни, які мають постійне місце проживання за межами нашої держави, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами нашої держави, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до нормативно-правового поля іноземної країни.

Також визначено перелік платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб. У цьому випадку механізм визначення платників податку на нерухоме майно наступний.

По-перше, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває в спільній частковій власності кількох осіб, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку. По-друге, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. По-третє, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об’єкти оподаткування – це житлова нерухомість, а саме: будівлі, віднесені, згідно з нормативно-правовим полем, до житлового фонду, дачні та садові будинки. Зокрема, вони поділяються на такі типи: житловий будинок – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законодавством, і призначена для постійного проживання; житловий будинок садибного типу - прибудова до житлового будинку – частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну або більше спільних капітальних стін; квартира – ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене для постійного проживання; котедж – одно, півтора поверховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах – квартира, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів (Підпункт 14.1.129 статті 14 Податкового кодексу України). житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних приміщень;

Об’єкти, що не оподатковуються:

1. Об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності). Цивільний кодекс України характеризує державну власність як майно, що належить державі Україна, а комунальну власність – територіальній громаді (Статті 326 і 327 Цивільного кодексу України).

2. Об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження або безумовного (обов’язкового) відселення. Відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» залежно від ландшафтних і геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов’язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення й інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони. Отже, зона відчуження – це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році.

3. Будівлі дитячих будинків сімейного типу. Відповідно до статті 256–5 Сімейного кодексу України та статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» під таким будинком розуміється окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням і спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт, а також дітей, позбавлених батьківського піклування.

4. Садові та дачні будинки, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Садовий будинок – це будинок для літнього (сезонного) використання, який у питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; дачний будинок – це житловий будинок, призначений для використання протягом року з метою позаміського відпочинку (Підпункт 14.1.129 статті 14 Податкового кодексу України).

5. Об’єкти житлової нерухомості, що належать родинам, які виховують трьох і більше дітей (включаючи усиновлених), але не більше одного такого об’єкта на родину. Тобто йдеться про володіння нерухомістю багатодітними сім’ями.

6. Гуртожитки. Ними вважаються житлові помешкання, призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів й інших громадян у період роботи або навчання. Відповідно до статті 127 Житлового кодексу України для цього надаються спеціально збудовані або переобладнані житлові будинки, тобто мають бути забезпечені необхідні умови для проживання, занять, відпочинку і проведення виховної роботи серед мешканців. Такі будинки поділяються на два види: для проживання одиноких громадян (житлові приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках); для проживання сімей (житлові приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сім’ї).

База оподаткування. Згідно зі статтею 23 Податкового кодексу базою оподаткування є вартісні, фізичні або інші характеристики об’єкта оподаткування. Зокрема, для податку на нерухоме майно, базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. За наявності у платника податку кількох таких об’єктів дана база визначається окремо за кожним з них.

Слід відзначити, що база оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб – підприємців, розраховується органами державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. Тоді як для юридичних осіб – такими особами самостійно, виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування на підставі документів, які підтверджують право власності на нього. Реєстрація нерухомого майна у нашій державі здійснювалася ще в радянські часи. Здебільшого вона мала значення у сенсі відображення технічних характеристик об’єктів житлової нерухомості. Що стосується сьогодення, то державна реєстрація прав на нерухоме майно забезпечує можливість відображення як статичного, так і динамічного процесу відносин власності, що знаходить своє відображення у збереженні відомостей у спеціальному реєстрі про дійсного власника нерухомого майна, а також наступні переходи права власності на нього. Таким реєстром є Державний реєстр речових прав на нерухоме майно – це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об’єктів та суб’єктів цих прав. Відповідно до статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» систему органів державної реєстрації прав становить уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав – Міністерство юстиції, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, а також його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав. Держателем цього реєстру є Міністерство юстиції, а його адміністратором – державне підприємство, що належить до сфери управління даного міністерства, здійснює заходи зі створення і супроводження програмного забезпечення, відповідає за технічне й технологічне забезпечення, збереження і захист відповідних даних.

Пільги зі сплати податку на нерухоме майно. У Податковому кодексі України передбачаються у вигляді зменшення бази оподаткування об’єктів житлової нерухомості та повне або часткове звільнення від сплати податку.

Зокрема, зменшується база оподаткування об’єктів житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи: для квартири – на 120 м2 і для житлового будинку – на 250 м2.

Ставки податку. Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов’язані з мінімальною заробітною платою як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці.

Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1 м2 житлової площі об’єкта житлової нерухомості в наступних межах: для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 м2, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 м2, – до 1% розміру мінімальної заробітної плати; для квартир, житлова площа яких перевищує 240 м2, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 м2, – 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати (розмір такої заробітної плати встановлюється на законодавчому рівні станом на 1 січня звітного року).

Податковий період. Відповідно до пункту 33.1 Податкового кодексу України податковим періодом визнається період часу, з урахуванням якого

відбувається обчислення та сплата податку. Зокрема, для податку на

нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, такий період становить

календарний рік , тобто триває із 1 січня по 31 грудня.

Порядок обчислення суми податку. Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно й органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, щоквартально в 15-денний термін після його закінчення подають органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку даного податку. Відповідно податкові органи до 1 липня звітного року обчислюють його розмір для фізичних осіб і надсилають за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, а також платіжні реквізити. При цьому платники можуть звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо площі житлової нерухомості, податкових пільг, ставок та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи самостійно обчислюють суму даного податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають податковим органам за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію. У той же час, якщо право власності на об’єкт оподаткування перейшло від одного власника до іншого протягом календарного року, то податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а новим власником – починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. Тобто, якщо власник об’єкта житлової нерухомості відчужив його 20 листопада 2011 року, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за період з 1 січня 2011року по 31 жовтня 2011 року, а новий власник буде сплачувати даний податок починаючи з 1 листопада 2011 року.

Порядок сплати. Сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Строки сплати податку. Фізичні особи сплачують даний податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а юридичні – щоквартально до 30 числа, що наступає за звітним кварталом, тобто, до 30 березня, 30 червня, 30 вересня і 30 грудня.

2.3 Податок на землю.

Податковий кодекс України не вніс кардинальних змін до порядку справляння плати за землю, хоча без деяких змін не обійшлося. Як і раніше плата за землю включає дві складові – земельний податок та орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності. Платниками залишилися власники та користувачі земельних ділянок (паїв), а також орендарі.

Стаття 269. Платники податку

269.1. Платниками податку є:

269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

269.1.2. землекористувачі.

Стаття 270. Об'єкти оподаткування

270.1. Об'єктами оподаткування є:

270.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;

270.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Стаття 271. База оподаткування

271.1. Базою оподаткування є:

271.1.1. нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

271.1.2. площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Стаття 272. Ставки податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження).

272.1. Ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах:

272.1.1. для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;