Метафора як засіб термінологічної номінації

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний університет  імені І.Франка

 

 

Кафедра англійської  філології та перекладу

 

 

 

 

 

Курсова робота з лінгвістики на тему:

Метафора як засіб термінологічної  номінації

 

 

                                                                             Виконала:

                                                                             студентка 43 групи

                                     Навчально-наукового інституту

                                                                             Іноземної філології            

                     Іванюк Анна Миколаївна

 

 

                                                                             Науковий керівник: доктор    філологічних наук, професор

Кияк Т.Р.

 

 

 

 

 

 

Житомир 2009

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………....3

Розділ I …………………………………………………………………………....5

1.Проблема визначення поняття "метафора"…………………………………...5

1.1. Морфологічний і синтаксичний принципи структурної класифікації метафор……………………………………………………………………............7                                                                                                                     1.2. Функції метафори та їх характеристики ………………………………….11

Висновки до I розділу ………………………………………………………….15

 

Розділ II ………………………………………………………………………….17

2.Визначення понять терміну, термінології та номінації…………………….17

2.1. Теорія номінації. Сутність термінологічної номінації…………………..20

2.2. Метафора як засіб термінологічної номінації…………………………....25

Висновки до II розділу………………………………………………………….27

Загальні висновки……………………………………………………………….28

Список використаної літератури………………………………………………30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

         З самого раннього дитинства  і до глибокої старовини все життя людини тісно пов’язане з мовою. Мова – це засіб спілкування людей один з одним. Як вважає Л.В.Успенський [26], мова така ж давня, як і свідомість людини і пов’язана з життям суспільства. Дитина ще не навчилася як слід говорити, а її чистий слух уже ловить гуркіт бабиних казок, материнської пісеньки. Казки й пісеньки – це мова. Підліток іде до школи. Юнак крокує до інституту. Ціле море слів, оглушний океан мови хапає його там за широкими дверима. Усе, що люди роблять у світі здійснюється за допомогою мови. Не можна без неї працювати. Мова призначена для того, щоб служити спілкуванню людей, і побудована таким чином, щоб бути натурально засвоюваним, ефективним та адекватним засобом обміну інформацією та її накопичення.

Підхід до мови як до динамічного  процесу передбачає сприймати метафору "не як щось, раз і назавжди створене і включене в мовну систему у вигляді стійкого словосполучення, а як щось, що виникає щоразу в процесі мовної творчості" [6, 3] і є результатом індивідуального перехрещення номінацій із різних сфер життя.

Актуальність  дослідження визначається необхідністю комплексного аналізу щодо поняття метафора, морфологічних та синтаксичних принципів класифікації метафори, її функцій та використання як засобу термінологічної номінації у складі англійської мови на сучасному етапі. Зокрема, виникає необхідність дослідження метафоричних термінів у різних сферах життя, а також розкриття ролі метафоричних термінів у збагаченні словникового складу мови.

Об’єкт дослідження  терміни номіновані метафоричним способом.

Предметом дослідження є метафора як засіб термінологічної номінації

Метою дослідження є вивчення термінологічних одиниць із компонентами метафори в англійській мові.

Відповідно до даної  мети ставляться наступні завдання:

          1) Визначити поняття метафори, номінації терміну та термінології;

          2) описати морфологічний і синтаксичний принципи структурної                                                           класифікації метафори та її функції;

3)розглянути теорію номінації та її сутність;

4) виявити метафору як засіб термінологічної номінації.

Структура і  обсяг курсової. Робота складається із вступу, двох частин, висновків по кожній частині, загальних висновків, додатку, списку використаної літератури (33, з яких 4 іноземною мовою). Загальний обсяг курсової роботи складає 33 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I 1.Проблема визначення поняття "метафора"

 

  Метафора, є однією із творчих сил мови. Як експресивний засіб, вона складає одне із джерел мотивації. Вона завжди цікавила дослідників якраз стосовно значення. Саме тому щодо визначення поняття "метафора" існують різні думки.

1.Метафора (грец. metaphora – перенесення) – один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. 
Вона не може бути «скороченим» порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката («the torch of sky blowing with jugs of clouds» — Василь Голобородько)[8].

2.Метафора (від грецького metaphora – переміщення, віддалення) – це перенесення назви з предмета на предмет за певною подібною ознакою. Різновидом метафори є уособлення - перенесення властивостей живих істот на предмети, явища природи: the clock is striking, the sun is rising, the sky is weeping, the waves are playing [18, 111].

3.Метафора – один з різновидів лексико-семантичного способу словотворення, тобто перенесення назви з одного предмета на інший на основі подібності: 1) зовнішніх ознак (poppy head, cabbage head); 2) структурного; 3) функціонального [18,840].

4.Метафора – це слова в переносному значенні.

5.Метафора – один з найпоширеніших тропів і засобів творення художньо-образної мови.

6.Метафора (англ. metaphor, нім. Metapher – переносне значення) – троп, що виражається у вживанні слів і сталих виразів у переносному значенні на основі подібності, аналогії ("golden hair", "sunny smile") [3, 231].

7.Метафора – ( з грецької metaphora' – перенесення) – троп або механізм мови , що заснований на вживанні слова, що позначає певний клас предметів, явищ, для характеристики, або найменування об'єкта, що входить в інший клас, або найменування іншого класу об'єктів, аналогічного даному в кількісному співвідношенні. В широкому розумінні термін "метафора" застосовується у будь – яких вживаннях слів у переносному значенні [4, 296 – 297].

  Метафора гіперболічна (гіпербола метафорична) – метафора заснована на гіперболічному перебільшені якостей або ознак. (He is–Hercules by the power; The eyes are blue like a sky.)

  Метафора лексична (метафора лексиколізована, метафора мертва, метафора окаменіла, метафора звична, метафора зтерта англ. dead metaphor) – слово або значення слова, яке первинно виникло шляхом метафоричного перенесення.

  Метафора ломана (метафора змішана англ. broken metaphor) – метафора, що призводить до об'єднання логічно несумістних понять.

  Метафора послідовна (метафора розширена англ. sustained metaphor) ряд зв'язаних і взаємодоповняючих метафор.

  Метафора поетична (англ. poetical metaphor) – метафора, що входить в число експресивних засобів поетичного витвору і виступає як складна різнопланова семантична структура [3, 231 – 232].

  До метафори проявляється значний теоретичний інтерес. Семіотика, поетика, філософія, естетика, мистецтвознавство досліджують природу метафори в різних аспектах її функціонування.

  Метафора відбиває подібність таких мовних і позамовних явищ, як вигляд, якість, активність, функція та емоційність мовного ефекту [15, 256].     

Метафора традиційно розглядається як скорочене порівняння. З неї виключені предикати  подібності (схожий, нагадує та ін.) і компаративні сполучники (як, нібито, ніби, точно). Разом з ними елімінуються основи порівнянь, мотивації, ситуативні обставини, модифікатори. Метафора лаконічна. Вона скорочує мову, в той час як порівняння її поширює.

 

 

1.1. Морфологічний і синтаксичний принципи структурної класифікації метафор

   Структуру метафори прийнято розглядати під двома кутами зору: морфологічним і синтаксичним [22,41 і 24,232]. У морфологічному підході основою формальної класифікації є належність слова-оболонки метафори до тої чи іншої частини мови. Теоретики стверджують, що метафорично може бути використана будь-яка частина мови [5, 160]. Однак на практиці процес метафоризації зводиться переважно до транспозиції значення іменника, дієслова і прикметника; відповідно можемо вести мову про іменникову, прикметникову і дієслівну метафору.

    Іменники використовуються в основному для називання предметної дійсності. Тому іменникова метафора — це метафора-номінація, що переважно має емоційно ­оцінне навантаження. Визначальну роль у процесі метафоризації відіграють ознаки предмета чи явища, назва якого набуває переносного значення, конотації, що супроводжують словооболонку. Іменникові метафори становлять основний масив метафорики в політичному дискурсі: a quadrile around the budget*, an electoral marathon, a financial “thrombi ”, a financial donor, an investment window, a tunnel, a political kitchen, a cabal, a front of criminality, the games around budget, an economic start, a hike for the voices of electors, Ukraine— is gates in Europe, money—is blood of economic. Метафоричне значення іменника найчастіше реалізується у сполученні з прикметником, який стосується реалій політичного життя. Іменникові метафори можуть виступати ключовими для цілого ряду похідних — як іменникових, так і прикметникових та дієслівних метафор. Так, від ключової іменникової метафори "state — is human constitution" утворюються похідні іменникові метафори: birth of new civil structure, the obstacles of growth ; прикметникові метафори: the newborned states, an ill economic; дієслівні метафори: to fever society , to breathe new life into economic, to make healthy the economic of the state.

  За допомогою прикметника виражається пасивна ознака предмета чи явища. Прикметникова метафора — це метафора - характеристика; вона поєднує функції номінації і дескрипції з акцентом на дескриптивності метафоричного вислову. Прикметникова метафора трапляється в сучасному українському політичному дискурсі дуже рідко: the newborned states, an ill economic, an irritated politics, shadow sector. Прикметникові метафори часто функціонують паралельно з відповідними за змістом іменниковими метафорами. Порівнявши дві близькі за змістом метафори — economic-disease і an ill economic, можемо зауважити, що прикметникова метафора an ill economic охоплює сферу широку і неконкретну, а іменникова метафора economic-disease фокусує увагу на конкретному явищі дійсності. Варто наголосити на ще одній відмінності між цими типами метафор: іменникова, порівняно з прикметниковою, містить яскравіше виражену експресивність і оцінність. Так, у метафорі "Ukraine —is a buffer state between Rumunia and Russia " словосполучення "a buffer state " можна розглядати як елемент суспільно ­ політичної лексики, що втратив експресивність; відповідна метафора з оболонкою­ іменником Україна не буде “buffer” між НАТО та іншими блоками зберігає негативне емоційно­ оцінне забарвлення.

Дієслівна метафора є найцікавішою стилістичною фігурою, що базується на транспозиції. За допомогою дієслова виражається активна ознака предмета. Метафоричний потенціал дієслова дуже великий і має важливе значення для метафорики взагалі, оскільки будь­яке дієслово передає інформацію про динаміку розвитку явища, про процесуальність та змінність, про діяльність, яка може перетворювати дійсність за подібністю до інших процесів.

Особливу експресивність дієслова дослідники пояснюють багатством і багатозначністю його семантичної структури, а також різноманітністю семантичних зв’язків [24, 234]. “Будучи присудком, — пише А.І Єфімов, — і взагалі центром, який організовує фразу, дієслово, вжите метафорично, часто тягне за собою метафоризацію інших, пов’язаних із ним слів” [24, 234]. Н.Д.Арутюнова не говорить експліцитно про дієслівну метафору, але основні пункти її концепції імпліцитно вказують на велику роль дієслів у метафоризації мови. Вона виходить із того, що фокусом метафори є не іменник з конкретним значенням, а ознакове слово і що основна діюча сила метафоризації — ознаки допоміжного суб’єкта, оболонки метафори. Метафора створюється через предикацію основному суб’єктові ознак допоміжного суб’єкта [2, 178]. З’ясовуючи сутність метафори, Н.Д.Арутюнова наголошує на провідній ролі дієслова у процесі метафоризації, оскільки функцію предикації найчастіше виконує саме ця частина мови.

Що стосується синтаксичного підходу до структурної класифікації метафор у політичному дискурсі, то тут типологія метафор визначається тими конструкціями, в яких метафори реалізуються в мовленні. Більшість політичних метафор належать до структурно­ синтаксичного типу метафора-слово, хоча його переносне значення можна виявити лише з найближчого контексту — словосполучення, другий компонент якого, вжитий у прямому значенні, стосується реалій зі сфери політики: a political dance ,a political clownery, a tunnel, the financial donors , to reanimate economic, an economics backbone.

Inflation —is fire in economic. The State used national comodity producer as fire extinguisher [1]. Мікротекст побудований як розвиток теми ключової метафори інфляція — пожежа, похідними від якої є метафори гроші згоріли, вітчизняний товаровиробник — вогнегасник. Однак текст сприймається як єдина метафора, оскільки без ключо­вої метафори, поданої на початку, похідні метафори були б не зовсім зрозумілими. Отже, можна виділити такі структурно-синтаксичні типи: метафору­ слово, метафору­ словосполучення, метафору­ речення, і метафору-текст.

Структурна  класифікація метафор за морфологічним  принципом дає змогу зрозуміти, як впливає на реалізацію інформативних та прагматичних стратегій автора вибір тої чи іншої частини мови для метафоричного перенесення. Іменник створює нову номінацію з яскраво вираженою оцінкою та експресією; прикметник пом’якшує оцінку; дієслово вказує на процесуальність та дію, проектуючи політичні реалії переважно на життєдіяльність людини, тим самим наближаючи політику до добре відомого реципієнтам повсякдення. Структурно­ синтаксична типологія політичних метафор дає ключ до розуміння того, наскільки широкою може бути площина перехрещення реалій політики з іншими сферами людського життя і як у цьому виявляється гіпотетична функція метафори.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Функції метафори та їх характеристика

 

Метафора виникає  при співставленні об'єктів, що належать до різних класів. Логічна сутність метафори визначається як категоріальна помилка. Метафора заперечує належність об'єкта до того класу, в який він входить, і включає його в категорію, до якої він не може бути віднесений за раціональних обставин. Порівнюючи об'єкти, метафора протиставляє. Метафора скорочує не лише порівняння, але і протиставлення, виключаючи з нього негативний термін: "Bob (is not a child, but) is real owl". Якщо скорочений термін важливий для інтерпретації метафори або фокусування уваги на контрасті, він може бути відродженим: "It is not a cat, but а gangster" (Булгаков).

Метафора виконує гносеологічну, номінативну, експресивну та характеризуючу функції. Але основними є – функція характеристики і функція номінації індивідів та класів об'єктів. Вони чітко протиставлені в субстантивній метафорі. У першому випадку іменник займає місце аксонометричного предиката, у другому – суб'єкта або іншого актанта. Початковою для метафори являється функція характеристики. Займаючи позицію предиката, метафора поступово втрачає предметне значення і разом з тим більшу частину складових семантичних компонентів. Сенс метафори обмежується вказівкою на одну або кілька ознак. Метафора також виконує функцію характеристики також у позиції придатка: "eyes-sky", "an accident-God-inventor".

У співставлені деяких понять інколи знаходять сутність поетичної  метафори. В образній поетичній мові метафора може вводитись прямо в іменну позицію і її референція залишається неексплеційованою (метафори-загадки).

Стверджуючись в номінативній функції метафора втрачає образність: «a neck of bottle» ("горлішко бутілки"), «pansy» ("анютины глазки"), «marigold» ("ноготки"). Номіналізація метафоричних речень, при яких метафора переходить в іменну позицію, породжує один з видів генетичної метафори: «envy is toxin», звідси «the venom of envy», - а також «the wine of love, the stars of eyes, the warm of doubt».

Орієнтація  на функцію характеристики відрізняє  метафору від метонімії. Будучи зорієнтованими на одну – предикатну позицію, порівняння і метафора знаходяться між собою  в парадигматичних відносинах. Два  основних типи повнозначних слів – назви предметів і позначення ознак – здатні до метафоризації значення. Чим більш багатозначним є значення слова, тим легше воно отримує метафоричну сутність. Серед іменників метафоризуються перш за всеназви предметів та натуральних родів, а серед ознакових слів – слова, що виражають фізичні якості і механічні дії. Метафоризація значень значною мірою обумовлена картиною світу носіїв мови, тобто народною символікою і поширеними уявленнями про реалії (фігуральні значення таких слів, як ворон, ворона, чорний, правий, лівий, чистий). Метафоризація значення може проходити в рамках одного семантичного типу слів, або супроводжуватися переходом з одного типу в інший.

Метафора не виходить за рамки конкретно-предметної лексики, у випадку звертання  до неї у пошуках назви деякого (звичайно не іменованного) класу реалій. Метафора у цьому випадку складає ресурс номінації. Вторинна для метафори функція виконується як прийом утворення назв предметів. Семантичний процес зводиться до заміни одного дескрептивного значення іншим. Переміщення може груунтуватися на подібності будь-якої ознаки: форми кольору "the white of eye". Номінативна метафора часто породжує омонімію. Другй тип метафори полягає в семантичному порушенні: переходу предметного значення в категорію ознакових слів "insensitive". Позначаючи особливості, що вже мають у мові назву, образн метафора, з одного боку, дають мові синоніми, а з іншого- позначають слова фігуральними значеннями. Зворотний описному процес переходу ознакового значення в категорію конкретної лексики не характерний для метафори.

Метафоризація третього типу проходить у середовищі ознакових слів і полягає у  співставленні суб'єктові метафори ознак, властивостей та дій, характерних  для іншого класу об'єктів або тих, що відносяться до другого аспекту даного класу. Так, прикметник "sharp", що у прямому значенні відноситься до колючих і ріжучих предметів, отримує метафоричне значення у поєднаннях: sharp, ingenious, glaring contradiction, keen vision, thrills, mot just, pungent smell, acute need. У цьому типі метафори вказана ознака допоміжного суб'єкта, але не прямого звертання до терміну порівняння. Ознакова метафора може також бути виділена із порівняня: "Вітер віє, як вовк виє" – "Вітер виє". Метафора цього типу слугує джерелом полісемії слова [4, 296 – 297].

Метафора виконує  гносеологічну (пізнавальну) функцію. Вона формує область вторинних предикатів – прикметників та дієслів, що характеризують непредметні сутності, якості яких виділяють по аналогії з доступними сприйнятю ознаками фізичних предметів і спостережуваних явищ.

Ознакова метафора регулярно слугує здачі створення лексики "невидимих світів" – духовного начала людини, його внутрішнього світу, моделей поведінки, моральних якостей, стану свідомості, емоцій, вчинків. Внутрішні якості людини можуть бути охарактеризовані такими фізичими ознаками, як: гарячий і холодний, м'який і твердий, відкритий і закритий, легкий і тяжкий, темний і світлий,глибокий і поверхневий. Приведені атрибути відносяться до різних аспектів людини: яскрава (світла) особистість, глибокий розум, легкий характер. Метафори такогороду зазвичай спираються на аналогії, утворюючи свого роду "метафоричні поля".

У зв'яку з  описаними вище процесами можують  бути виділені слідуючі основні типи мовної метафори: 1) образна метафора, яка є наслідком переходу ідентифікуючого (багатозначного, описового) значення в предикатне (характеризуюче) і слугує розвитку синонімічних засобів мови; 2) номінативна метафора (перенесення значення), що знаходиться в заміні одного описового значення іншим і слугує джерелом омонімії; 3) когнітивна метафора, що виникає в результаті порушення в сурядності предикатних (ознакових) слів (прикметників та дієслів) і утворююча полісемію; 4) узагальнююча метафора (як кінцевий результат когнітивної метафори), що стирає в значенні слова границі між логічними порядками і утворює предикати найбільш загального значення.

В усіх випадках метафора рано чи пізно зникає: її значення вирівнюється за законами стандартної  семантики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок до розділу I

Із зростанням людських знань і розвитком ідей, а також їх зміною, зростає і кількість слів у мові. Кожне нове наукове відкриття потребує найменування як засобу вираження логічної уяви про поняття. Даний процес викликає також численні зміни значень існуючих слів.

Метафора – один із найпоширеніших тропів і засобів творення художньо – образної мови. Ще Аристотелем було відзначено уміння складати метафори як особливий поетичний дар. За визначенням грецького мислителя, "складати хороші метафори – означає підмічати схожість". У метафорі пряме тлумачення речей і явищ, вживання слів у їх автологічному значенні повинні бути замінені переносним. Порівнюється предмет з якимось іншим з урахуванням ознак, що допомагають знайти спільну основу. Навіть віддалені властивості в находженні можливостей їх порівнянь синтезуються в складну органічну цілість. Тут також присутня протидія елементів єдиної системи в їхній антиномічності – схожість у несхожому.

Метафора є справді  складним духовним утворенням, яке  з'явилося спочатку на основі інтелектуально – психічної еволюції у прагненні і умінні побачити – смислове, причинне, знакове. Метафора, несучи в собі фізичний контекст пояснення явищ, побудована на тотожностях сторін та їхній несхожості. "Шляхом певних ієрархічно організованих операцій, - " пише один з авторитетних дослідників цього питання Е. Маккор - Мак, - людський розум зіставляє семантичні концепти, значною мірою не зіставлені, що і є причиною виникнення метафори. Метафора передбачає певну схожість між властивістю її семантичних референтів, оскільки вона повинна бути зрозумілою, а з іншого боку – несхожість між ними, оскільки метафора покликана створювати деякий новий смисл".

Метафора виконує гносеологічну, номінативну, експресивну та характеризуючу функції. Але основними є –  функція характеристики і номінації.

Метафорою не користуються в питаннях, розрахованих на отримання точної недвозначної інформації, і у відповідях на них. Метафора використовується в тих  формах практичної мови, в яких присутні експресивно-емоціональний і естетичний аспекти. Вона утримується в фразеологізмах, прізвиськах, крилатих фразах, приказках, афоризмах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II 2. Визначення понять терміну, термінології та номінації

Досягнення  у галузі матеріальної і духовної культури народу, які полягають у  пізнанні явищ природи і організації високорозвиненої промисловості, викликали потребу в утворенні термінолексичних систем. Звідси майже 50 відсотків лексичних неологізмів у мові – терміни. Загальна кількість термінів в окремих термінологіях складає сотні тисяч. Засоби творення термінів не виходять за межі лексико творчих моделей мови, хоча і серед них існують незначні відхилення. Частина термінів має риси умовності. Оскільки для утворення терміна або однієї з його складових частин часто залучається загальновживане слово.

При визначенні терміна підкреслюється його функціонально – смисловий   бік, бо термін за вимогами, що до нього визначаються, має стосуватись одного поняття.

Отже, термін – це слово або словосполучення з історично умотивованим чи умовно закріпленим значенням, що відбиває одне поняття у спеціалізованій галузі знання чи виробництва. Сукупність термінів як лексичних засобів найменування, складає термінологію, що поділяється на номенклатуру і професіоналізми.

Номенклатура  – це сукупність спеціальних термінів-назв, які вживаються в окремій фаховій  ділянці. Своєрідно визначав номенклатуру Г.О.Винокур, під якою розумів "…систему повністю абстрактних і умовних  символів, єдине призначення яких полягає у тому, щоб дати максимально зручні з практичної точки зору засоби для визначення предметів, речей без прямого відношення до потреб теоретичної думки, яка оперує цими речами"[Винокур].

Професіоналізми – це дублети науково-технічних  термінів, які не складають замкнутої системи. Професіоналізми визначають спеціальні поняття, знаряддя або продукти праці, виробничі процеси, народні ремесла. Вони носять чіткий місцевий характер, і їм властива деяка емоційність, що викликана особливостями просторіччя[14, 191].

        Окремі терміни утворюють термінолексику як складову частину загального складу мовної лексики. Якщо терміни об'єднуються одним фахом або ділянкою науки, то вони є термінологією цього фаху або ділянки, і складають номенклатуру – певну системну схему, що криється за називанням понять. Точки зору на те, чи система найменування взагалі необхідна, що вона має означати і які терміни охоплювати, досить різні – від тих, що схиляються д будь-яких імен, взятих принагідно, до тих, які потребують описових, належним чином відокремлених і фонетично відповідних термінів. До термінів часом відносять етикетки, прості цифрові стандарти і номенклатурні скорочення – власне, їх нікуди більше і віднести.

 Вимоги д  терміна такі:

1.Термін по  можливості має бути коротким і точним. Вдалий термін – не лише етикетка; він повинен повністю і чітко подавати характеристики поняття, наприклад: слово table,  вживане як термін, поза номенклатурою може означати "таблиця", "схема","станок ", "планшайба", "рольганг". Не всі терміни подають опис структури, аномалії, процесу чи функції, але взагалі кожний термін має короткі вказівні чи описові характеристики.

2. Специфічність.  Ця ознака – дуже бажана  якість для технічного терміна  у кожній галузі науки. В  ідеалі термінологічне найменування повинне бути однозначним у межах окремої галузевої термінології і не мати синонімів.

Від терміна  також вимагають, щоб він не мав  емоційно-експресивного забарвлення, був цілеспрямованим на об'єкт у системі або ряді та відповідав словотворчим закономірностям мови. Разом від терміна вимагається, щоб він служив грунтом для утворення деривативів, але лише у межах своєї системи [15,192].

Номінація (від лат. nominatio – найменування ) – 1) утворення мовних одиниць, що характеризуються номінативною функцією, слугують для називання та відокремлення фрагментів дійсності і формування відповідних понять про них у формі слів, словосполучень та речень. Цим терміном позначають і результат процесу номінації – значущу мовну одиницю. Деякі вченні використовують термін "номінація" для позначення розділу мовознавства, що вивчає структуру актів найменування; в цьому розумінні номінація – це те саме, що і ономасіологія і протиставлення семасіології;

2) сукупність  проблем, охоплюючи вивчення динамічного  аспекту актів найменування у формі речення та утворюючих його частин, що розглядаються в теорії референції; протиставляється семантиці; 3) сумарне позначення лінгвістичних проблем, зв'язаних з найменуванням, а також з словотворенням, полісемією, фразеологією, що розглядаються в номінативному аспекті [4, 336 – 337].

        Не дивлячись на часте вживання терміна "номінація" в сучасній лінгвістичній літературі, його зміст до цього часу залишається багатозначним, що вносить деяку путанину.

       Номінативні знаки обслуговують класифікаційно – номінативну сферу і, виконуючи репрезентативну функцію, позначають як одиничні предмети і факти, так і дають ім'я класу предметів або серії фактів, або вони виражають узагальнені уявлення та поняття про багатообразний "світ речей та ідей" [25].

       Поширені, або первинні процеси номінації в сучасних мовах представлені рідко. Номінативний інвентар мови поповнюється в більшій мірі посередництвом запозичень або вторинної номінації – тобто використання в акті номінації існуючої одиниці в якості імені для нового позначення.