Науково-технiчний та iнновацiйний потенiал

    ВСТУП 

    Інновації – запорука успішного  розвитку фірми.

    Пітер Доль

    В умовах зростаючої конкуренції активна  інноваційна діяльність на підприємствах  дедалі більше визначає  успіх підприємницької  діяльності. Нові ідеї і продукти, нові технології та організаційні рішення виводять підприємства з кризових ситуацій і гарантують їм фінансову стабільність.

    Будь-який новий об'єкт є матеріалізованою інформацією, тобто інформацію, перетворену на відчутну річ. Нове як матеріалізована інформація виникає на переході від нижчого ступеня до його середнього. Процес появи нових ідей триває постійно. Інформація дає поштовх до діяльності людини в напрямі, вказаному інформацією, тобто в новому напрямі. А це вже означає появу прогресу (лат. progress - рух вперед), який згодом приймає форму технічного прогресу. Науково-технічний прогрес, що виник коли людство було ще "в колисці", рухається. Рухається тільки вперед, подібно стрілі, що летить. Причому його рух постійно швидшає в часі. Швидкість прискорення процесу інновацій можна без великих труднощів і відносно легко розрахувати по динаміці будь-якого напряму науково-технічного прогресу в якій-небудь галузі техніки, економіки, фінансів, бухгалтерського обліку.

     Основою науково-технічного прогресу є винаходи і відкриття. Коли винаходи, що з'явилися, знаходять своє практичне застосування в якій-небудь області людської діяльності, вони ведуть до створення нового продукту або нової технології (тобто процесу виробництва продукту). Це означає, що ідея, встановлена в основу винаходу, перетворилася на нововведення. Нововведення завжди стимулює появу нових ідей, оскільки розвиває цікавість людини: "А що буде, якщо…?"   

  Так виникає інноваційна спіраль, що має вигляд: …науково-технічний прогрес – ідея – нововведення - науково-технічний прогрес – ідея -  нововведення…

    Таким чином, нововведення і пов'язана з ним інновація є об'єктивним законом розвитку людського суспільства.

    Отже, тема, що розглядається в даній  розрахунковій роботі є актуальною в наш час, і від розуміння  того, що інновації є важливою складовою функціонування підприємств. На сьогоднішній час не стоїть питання «Чи використовує підприємство новітні технологій?», а питання стоїть таким чином: «Які саме технології використовує підприємство?».

    В даній розрахунковій роботі я спробую дати чіткі відповіді таким питанням, як: Що таке науково-технічний потенціал? Що таке інноваційний потенціал, формування та його оцінка. Та на прикладі навести одну з методик формування портфеля інноваційних проектів. 
 

1 НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ТА ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ: ЗМІСТ І СУТНІСТЬ

1. Поняття науково-технічного потенціалу

    Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. Він заснований на прогресі науки і техніки.

     Наука — це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення. Під поняттям техніка розуміють сукупність засобів праці, що використовуються у виробничих цілях та для задоволення особистих потреб людини.

     Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці, задоволення одних потреб породжує інші. З'являються нові ідеї та розробки, створюються досконаліші техніка, технологія і предмети споживання. Вони зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва та споживання. Така приблизно схема дії науково-технічного прогресу, що є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва і споживання,

     Науково-технічна діяльність (НТД) здійснюється у двох формах: еволюційній та революційній.

      Еволюційна форма НТД має місце, коли техніка і технологія, що застосовуються у виробництві, удосконалюються на основі вже відомих наукових знань. Прикладом цієї форми НТД є розвиток енергетичної техніки, заснованої на принципі використання кінетичної енергії пари — від простої парової машини до парогенераторів величезної потужності.

     Революційна форма НТД означає перехід до техніки і технології, що побудовані на принципово нових наукових ідеях. Прикладом цієї форми є перехід від ручних знарядь праці до машинних, заміна енергії пари на електричну, застосування лазерної та інших сучасних технологій тощо.

     Винахід та запровадження у виробництво принципово нових науково-технічних розробок призводять до суттєвих змін у трудовому процесі, передбачають розширення продуктивних можливостей людства. Тому в цьому випадку йдеться про науково-технічну революцію [6, 243].

      Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва України визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки, НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему «наука — техніка — виробництво», що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками [17].

      Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку України на засаді новітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:

      • перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);

      • новий етап суспільного поділу праці, зв'язаний з перетворенням науки  на провідну царину економічної і  соціальної діяльності, що набирає  масового характеру (наука перебрала на себе найбільш революціонізуючу, активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує Випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);

      • прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;

      • інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з  метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків  науково-технічного прогресу;

      • якісне перетворення всіх елементів  процесу виробництва — засобів  праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів  праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості) [16, 35-36].

      Науково-технічна діяльність, що завжди здійснюється у взаємозв'язаних еволюційних і революційних її формах, є домінантою (визначальним чинником) розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності виробництва. Він безпосередньо впливає передовсім на формування й підтримування високого рівня техніко-технологічної бази виробництва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а для кожного з них — пріоритети принаймні на найближчу перспективу (рис. 1.1.).

 Рисунок. 1.1. Напрямки науково-технічного прогресу

      За умов сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій - способів одержання й перетворювання матеріалів, енергії, Інформації, виготовлення продукції. Технологія стає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва. Якщо раніше її вважали забезпечуючою підсистемою виробництва, то зараз вона набула самостійного значення, перетворившись на авангардний напрям НТП [5, 5].

    У цей час між сучасною наукою і виробництвом встановлюється і розвивається пряма, раніше практично відсутня кооперація. На її основі науковий продукт перетворюється в безпосередній виробничий ресурс.

    Науково-технологічний потенціал підприємства являє собою сукупність наявних коштів і можливостей по впровадженню нової техніки, технологій, удосконалюванню предметів праці, форм і методів організації виробництва і праці з метою збільшення ефективності роботи підприємства.

    Науково-технологічний потенціал включає:

    - матеріально-технічну базу науки;

    - наукові кадри;

    - інформаційну складову;

    - організаційно-управлінську структуру наукової сфери.

    Матеріально-технічна база науки - це сукупність коштів науково-дослідної праці. До них відносяться наукові організації, наукове устаткування і установки, експериментальні заводи, цехи та лабораторії, обчислювальні центри й т.п. На рівні галузі, фірми або компанії мова йде, як правило, про матеріально-технічну базу прикладних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Їх ціль - швидке та ефективне втілення наукових ідей у конкретні технічні та технологічні нововведення.

    Загалом в Україні створено досить потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної  перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації тощо.

    Кількість наукових організацій за секторами  в Україні в 2010 році зображений на рис. 1.2.

       Рисунок 1.2 - Кількість наукових організацій за секторами в Україні в 2010 році

      1.2 Сутність інноваційного потенціалу

      Згідно  аналізу  вітчизняної літератури, інноваційний потенціал, як одне з основних понять інноваційної теорії, і як економічна категорія,  перебуває  в стадії  розробки  й вивчення вітчизняними вченими, що займаються проблемами інноваційного розвитку.  Однак, незважаючи на велику кількість наукових праць і досліджень  з обраної тематики, слід  зазначити, що в літературі не існує однозначного визначення поняття “інноваційний потенціал”, що в свою чергу свідчить про наявність неоднозначності в розумінні сутності зазначеної категорії.

   Узагальнено під потенціалом прийнято розуміти здатність господарюючого суб’єкта найбільш ефективно реалізовувати те або інше функціональне завдання при максимальному використанні наявних економічних ресурсів. Відповідно до цього принципу, під інноваційним потенціалом прийнято розуміти економічні можливості підприємства щодо ефективного залучення нових технологій у господарський оборот. До таких можливостей можна віднести  інтелектуальні, матеріальні, фінансові, кадрові та інфраструктурні.

   Поняття „інноваційний потенціал” має широке коло визначень. У багатьох дослідженнях автори концентрують свої зусилля на дослідженні окремих сторін інноваційного потенціалу, тому в літературі представлені його специфічні визначення, що слабко співвідносяться між собою.

   Так,  інноваційний потенціал — це  сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові,  інтелектуальні, інформаційні та інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності [1].

   В. А. Верба, І. В. Новікова інноваційний потенціал підприємства трактують як сукупність інноваційних ресурсів, які перебувають у взаємозв’язку , та чинників (процедур), які створюють необхідні умови для оптимального використання цих ресурсів  з метою досягнення відповідних орієнтирів  інноваційної діяльності та підвищення конкурентоспроможності підприємства в цілому [3].

      І. Р. Бузько стверджує, що інноваційний потенціал визначається здатністю підприємства розробляти й реалізовувати інноваційні проекти [2]. Такої ж точки зору дотримується С. Н. Ілляшенко, наголошуючи на науково-технічну основу й орієнтацію об’єкта дослідження на споживача й характеризуючи інноваційний потенціал підприємства, як здатність до впроваджен-ня досягнень науки й техніки в конкретні товари, які можуть задовольнити потреби й запити споживачів [9].

     Група дослідників на чолі з М. Н. Титовою вважають, що  інноваційний потенціал — це здатність розглянутого об’єкта реального сектора забезпечити достатній ступінь відновлення факторів виробництва, їхніх комбінацій у технологічному процесі та продукті, що випускається.

     С. В. Кочетов вважає, що  інноваційний  потенціал являє собою сукупну  здатність наявних у підприємства ресурсів досягати поставлених інноваційних цілей [10].

     Аналіз тлумачень інноваційного потенціалу підприємства виявив, що так чи  інакше більшість авторів схильні вважати, що  інноваційний потенціал, насамперед,  є характеристикою ресурсної бази.  Саме слово „потенціал” має подвійне значення: перше, це фізична характеристика — величина, що характеризує запас (ресурси), друге — ступінь потужності (прихованих можливостей) у якому-небудь відношенні (для якої-небудь мети). Саме друге значення слова „потенціал” припускає розглядати  інноваційний потенціал підприємства не просто як саму наявність ресурсів, а саме як можливість використовувати наявні ресурси відповідно до мети розвитку.

    Дане положення дало підставу розглядати  інноваційний потенціал ширше: інноваційний потенціал підприємства це міра його готовності виконувати завдання, що забезпечують досягнення поставленої  інноваційної мети, тобто міра готовності до реалізації  інноваційного проекту або програми інноваційних перетворень і впровадження  інновації.

    Отже, при розгляді інноваційного потенціалу в сучасній економічній літературі вченими виділяються 4 підходи до його визначення:

1. Як сукупності різних видів ресурсів, необхідних для  здійснення  інноваційної діяльності підприємства.

2. Як „міра  готовності” підприємства виконати поставлені цілі в області інноваційного розвитку.

3. Як  здатність підприємства розробляти  й реалізовувати  інноваційні проекти.

4.  Як  сукупність можливостей підприємства  в інноваційній діяльності.

    Таким чином, існують різні підходи до тлумачення цього поняття. Одні автори роблять наголос на наявності ресурсів, інші на можливості їх використання. Але більшість керується все ж так званим ресурсним підходом, тобто уявляє інноваційний потенціал як сукупність ресурсів, виділяючи найчастіше такі  її елементи, як кадрова,  інформаційно-методологічна, організаційна й матеріально-технічні складові. Такий підхід до трактування  інноваційного потенціалу не є достатній.

    На мою думку,  інноваційний потенціал — це органічне сполучення ресурсів, що можуть за певних діючих внутрішніх і зовнішніх факторів інноваційного середовища бути спрямовані на реалізацію  інноваційної діяльності, метою якої є задоволення нових потреб суспільства, та невикористаних (прихованих) можливостей, які можуть бути введені в дію для досягнення цілей економічних суб’єктів. Він визначається готовністю й здатністю промислового підприємства до використання  інноваційних можливостей, реалізація яких дозволяє забезпечити планомірний  і поступальний розвиток підприємства за допомогою цілеспрямованого залучення нововведень. Саме  інноваційні можливості та спроможність підприємства їх ефективно використати становлять основний зміст  інноваційного потенціалу.

    Інноваційні можливості  підприємства  різноманітні й саме вони визначають масштаби інноваційного потенціалу. Дане ствердження дозволило виділити три основні риси інноваційного потенціалу:

• інноваційний потенціал підприємства визначається його реальними інноваційними можливостями;
• інноваційні можливості підприємства багато в чому залежать від наявних у нього ресурсів, тому інноваційний потенціал підприємства характеризується також і певним обсягом  ресурсів,  як  залучених,  так  і не  залучених  у виробництво,  але підготовлених  до використання в ньому;
• інноваційний потенціал підприємства визначається не тільки наявними інноваційними можливостями, але й готовністю й здатністю до їхнього викоритання з метою втілення нововведень.

     Удосконалюванням пропорцій і підтримкою збалансованості  видів  використовуваних  ресурсів підприємство збільшує свої інноваційні можливості організованість. Готовність  і здатність використовувати інноваційні можливості виявляється в ході аналізу й оцінки складових  інноваційного потенціалу.

    Оскільки виробнича система складається   із взаємозв’язку елементів зовнішнього  середовища, виробничого процесу  (засоби праці, предмети праці,  праця), технічної й організаційної  впорядкованості, в основі актуальності структурної взаємодії якої лежить інновація, то й інноваційний потенціал, на мою думку, утворить ядро загального потенціалу підприємства, оскільки ядро — це внутрішня, центральна частина виробничої системи.

     Кожна складова  інноваційного потенціалу підприємства має кількісну  і якісну характеристики. В умовах конкуренції якісні показники інноваційного потенціалу поряд з кількісними, відіграють важливу роль у переробці ресурсів для виробництва благ. Разом з тим вони взаємообумовлені, оскільки для забезпечення „якості” необхідна певна „кількість” на яку буде поширюватися ця „якість”. Тому важливим завданням на шляху розгляду інноваційного потенціалу підприємства є, по-перше, в описі його складових (класифікація потенціалу), по-друге, у визначенні його якісних характеристик. У  зв’язку  із цим на рисунку 1.3 я пропоную структуру загального потенціалу підприємства і його основні складові в їхній взаємодії: виробничо-технологічний, науково-технічний, фінансово-економічний, кадровий, організаційно-управлінський, інформаційний потенціал, потенціал маркетингу й  інноваційний потенціал, що представляє ядро всього потенціалу органічно входячи в кожну його частину.

  Рисунок  1.3 – Структура загального потенціалу підприємства

     Для урахування, аналізу і підвищення ефективності управління інноваційним потенціалом необхідна його науково обґрунтована класифікація. Продумана й у науковому плані обґрунтована класифікація дозволяє не тільки його грамотно враховувати, але й аналізувати рівень його використання з усіх боків і на цій основі одержувати об’єктивну інформацію для розробки і реалізації ефективної  інноваційної стратегії й політики. У цьому зв’язку, на рисунку 1.4 представлена класифікація  інноваційного потенціалу підприємства. Так, за сферою формування  інноваційного потенціалу підприємства представляється доцільним виділення  інноваційного потенціалу, що формується у виробничій і невиробничій сферах.

     Під елементами  інноваційного потенціалу підприємства розуміються організаційно-управлінська, науково-технічна, маркетингова, виробничо-технологічна,  інформаційна, кадрова й фінансово-економічна складові.

    Класифікація інноваційного потенціалу підприємства за суб’єктами, що беруть участь у формуванні дозволяє виділити наступні активно діючі організації, інститути й соціальні групи: інноваційний потенціал, що  безпосередньо формується  підприємством для цілей успішного функціонування на ринку й досягнення конкурентних переваг; інноваційний потенціал, що формується державою, що концептуально регламентує інноваційну сферу;  інноваційний потенціал, що формується науково-дослідними організаціями, що є каталізаторами інноваційних процесів; інноваційний потенціал, що формується освітніми установами, що є постачальниками різних освітніх послуг, у т.ч. щодо підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки кадрів за узгодженням з підприємствам.

     Залежно від рівня розвитку  інноваційний потенціал необхідно, на наш погляд, підрозділяти на інноваційний потенціал з високим рівнем розвитку й з низьким рівнем розвитку. При цьому рівні розвитку визначають екстенсивні й інтенсивні шляхи розвитку підприємства.

   Класифікація за видами нововведень дозволяє виділити  інноваційний потенціал підприємства, сформований на основі продуктових  і процесних нововведень, сформований на основі технічних  і організаційних нововведень та сформований на основі базових  і нововведень, що модифікують, що дає можливість визначити спрямованість  інноваційного розвитку підприємства.

    Залежно від характеру потреб, що задовольняються, для цілей управління доцільно виділити інноваційний потенціал, орієнтований на існуючі потреби, інноваційний потенціал, орієнтований на потреби, що розвиваються, й  інноваційний потенціал, орієнтований на формування нових потреб.

    Залежно від орієнтації на пріоритети в конкуренції  можливе виділення інноваційного потенціалу, орієнтованого на  високу продуктивність;  інноваційного потенціалу, орієнтованого на пристосування до певного ринку; інноваційного потенціалу, орієнтованого на підвищення гнучкості виробництва; інноваційного потенціалу , орієнтованого на прискорення нововведень.

       За ступенем інтеграції можливе виділення інноваційного потенціалу окремого підприємства, інноваційного потенціалу, що входить у корпорацію, корпоративного  інноваційного потенціалу  інноваційного потенціалу галузі, держави.

Рисунок 1.4 – Класифікація інноваційного потенціалу підприємства

   В центрі  уваги  інноваційного менеджменту,  як складової загальної системи управління підприємством, повинен бути потенціал підприємства як головний критерій доцільності його існування. Розвиток підприємства слід розглядати як реакцію на зміни зовнішнього середовища, тобто враховувати стратегічний аспект .

   Звідси потенціал підприємства має дві складові: готовність до стабільної виробничої діяльності та готовність до інновацій. Від стану  інноваційного потенціалу залежить вибір інноваційної стратегії. А його оцінка — необхідний етап процесу розробки стратегії [15].

    Таким чином, інноваційний потенціал — це ступінь готовності виконати завдання, що забезпечують досягнення поставленої  інноваційної мети, тобто ступінь готовності до реалізації проекту чи програми стратегічних інноваційних змін [11].

   Отже, потенціал це не просто показник, що характеризує стан об’єкта (системи), а категорія, що одночасно  відображає  сутність методологічних основ безлічі реальних процесів  і явищ. Саме такий підхід дає можливість адекватно відобразити не тільки ту або  іншу ситуацію, ті або інші відносини, але й процеси, і тенденції їхнього розвитку, а таким чином, ефективність функціонування економічної системи в цілому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2 ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

    2.1 Теоретичні аспекти формування портфеля інноваційних проектів

    Сучасна інвестиційна діяльність безпосередньо пов'язана з «портфельною теорією». Вона базується на тому, що більшість інвесторів вибирають для своєї інвестиційної діяльності більше ніж один об’єкт реального чи фінансового інвестування, тобто формують визначену сукупність об’єктів. Цілеспрямований підбір таких об’єктів являє собою процес формування інвестиційного портфеля.

     Інвестиційний портфель являє собою ціленаправлено сформовану сукупність об’єктів реального  та фінансового інвестування, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в середньостроковому періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією компанії. Головною метою формування інвестиційного портфеля компанії є забезпечення реалізації її інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів та фінансових інструментів. З врахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних цілей формування інвестиційного портфеля компанії. До числа основних цілей можуть бути віднесені: