Курсова робота

Науково-інформаційна діяльність в Україні

за спеціальністю  “Документознавство та інформаційна діяльність” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗМІСТ 

ВСТУП

       Актуальність  дослідження. Інформаційна діяльність є невід'ємною частиною всіх сфер суспільного життя. Вона має певні цілі та завдання, для реалізації яких існують конкретні засоби, що сприяють отриманню необхідних результатів. У нашій державі існують спеціальні інформаційні установи, що складають систему інформаційного забезпечення користувачів документальною інформацією універсального, галузевого, проблемно-тематичного змісту. Створюються також умови для здобуття професійної освіти в цій галузі — підготовка фахівців для роботи в органах інформації. Водночас, інформаційні структури формуються як органічні складові багатьох установ, організацій, фірм. Інформаційна діяльність охоплює всі галузі науки, освіти, виробництва, а також економіку, політику, культуру, техніку, природознавство тощо. Отже, вона є не тільки окремою функцією суспільства, а й складовим елементом людського життя, що є актуальним для сьогодення.

      Стан  дослідження проблеми. У сучасній українській і російській науці питанням науково-інформаційної діяльності переймалися  
П.Д. Біленчук, О.В. Кравчук, В.Б. Міщенко, Ю.О. Пілюков, О.Г. Дадонов, С.И. Майорів, В.М. Медведєв, І.Б Міхнова., А.В. Пурник та ін.

       Об’єктом дослідження є науково-інформаційна діяльність (НІД), а предметом - складові інформаційної діяльності. НІД має свої методи дослідження, що відбито у Законі України "Про науково-технічну інформацію" (1993). Науково-інформаційна діяльність визначається у цьому Законі як "сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітико-синтетичному опрацюванні, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні". Науково-технічна інформація відображає відомості про "досягнення науки, техніки, виробництва, отримані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності". Тому цей вид діяльності пов'язують, насамперед, із галузями природничих, технічних, сільськогосподарських наук.

       Розмаїття напрямів і форм спеціалізації НІД  на ринку інформації показує, що на сьогодні актуальним є завдання – не замикатися в колі споживачів, обмеженому відомчими чи тематичними рамками, а шукати і знаходити інформацію у суміжних галузях. Поряд з цим визріла об'єктивна необхідність йти шляхом поглиблення спеціалізації інформаційних органів і створення на цій основі високо оперативних інформаційних виробництв загальносистемного і локального характеру з наступним перетворенням їх у високо інтегровані тематичні автоматизовані системи, об'єднані у вседержавну інформаційну мережу.

       Кожна наукова дисципліна потребує створення  чітко сформульованої системи понять і відповідних термінів.

       Мета курсової роботи є визначення основних понять у галузі НІД на сьогодні в Україні.

       Мета  визначає завдання роботи:

• Розкрити форми та процеси науково-інформаційної діяльності;
• Визначити функції інформаційного бізнесу;
• Розглянути методи державної підтримки НІД.

      Теоретичне  значення. Дослідження полягає у науковому опрацюванні й узагальненні основних складових та державній підтримці науково-інформаційної діяльності в Україні.

     Практичне значення. Робота може бути використана для вивчення процесів науково-інформаційної діяльності, інформаційних ресурсів і технологій, функцій інформаційного бізнесу.

     Структура роботи. Робота складається з вступу, 2-х розділів, висновків, списку використаних джерел,

      Базові  поняття: "науково-інформаційна діяльність", "науково-технічна інформація", "інформація", "інформаційні ресурси", "інформаційні технології", "інформаційний бізнес".

Розділ 1. Складові науково-інформаційної діяльності

      Базові  поняття: "науково-технічна інформація", "науково-інформаційна діяльність", "інформація", "інформаційні ресурси". 

      В даному розділі розглянемо теоретичне вивчення наукової та інформаційної діяльності. А також розкриємо зміст "науково-технічна інформація", "науково-інформаційна діяльність", "інформаційні ресурси". Визначимо головні напрями політики стосовно інформаційних ресурсів.

1.1. Аналітичний огляд літератури з теми дослідження

    П.Д. Біленчук [4] у монографії розглядає проблеми сучасного інформаційного суспільства та інформаційних технологій, висвітлює сучасні методи інформаційно-аналітичної діяльності, розкриває сутність інформаційної безпеки та державної підтримки.

    П.Д. Біленчук [4] також нагадує, що наукова діяльність завжди проводиться із використанням великої кількості джерел інформації. Тому, сукупність дій, що полягають в збиранні, аналітично-синтетичній обробці, зберіганні, оновленні, пошуку та поширенні інформації і спрямованих на задоволення потреб науковців — становлять науково-інформаційну діяльність. Розглядає інформаційно-джерельну базу наукових досліджень науково-інформаційної діяльності.

    Ю.С. Шемчушенко [5] у збірнику подає основні законодавчі акти, які регулюють загальні питання інформаційних відносин та окремі види інформаційної діяльності (про засоби масової інформації, рекламу, інформацію з обмеженим доступом тощо). Також наголошує, що інтенсивний розвиток глобальних інформаційних мереж, інтеграція в єдиному інформаційному просторі програмно-технічних засобів, засобів зв'язку, інформаційних ресурсів, як єдиної інформаційної інфраструктури, є свідченням того, що сучасна цивілізація перебуває на етапі формування суспільства якісно нового типу — інформаційного.

    Ю.С. Шемшученко [5] стверджує, що ефективність застосування інформаційного законодавства залежить як від його якості, так і глибокого усвідомлення посадовими особами, громадянами потреби здійснення ефективної державної інформаційної політики на засадах права. Фактично йдеться про високу правову культуру суспільства. А це значною мірою залежить від забезпечення доступу до правової інформаційної бази.

      Ю.М. Арский [6] наголошує, що необхідною умовою для успішного функціонування будь-якої складної системи (у т.ч. економічної, технічної, військової) є нормальне функціонування наступних процесів: цілеспрямований збір, первинна обробка і надання доступу до інформації; канали організації доступу користувачів до зібраної інформації; своєчасне одержання інформації і її використання для прийняття рішень.

      В.М. Медведєв, Г.Г. Міщенко [8] вважають, що розмаїття напрямів і форм спеціалізації НІД на ринку інформації показує, що на сьогодні актуальним є завдання – не замикатися в колі користувачів, обмеженому відомчими чи тематичними рамками, а шукати і знаходити користувачів у суміжних галузях. Поряд з цим вони на наголошують на необхідністі йти шляхом поглиблення спеціалізації інформаційних органів і створення на цій основі високо оперативних інформаційних виробництв загальносистемного і локального характеру з наступним перетворенням їх у високо інтегровані тематичні автоматизовані системи, об'єднані у вседержавну інформаційну мережу.

    В.М. Медведєв [8] вважає, що основними функціями інформаційного бізнесу в широкому розумінні є: управління і ведення обліку; підготовка кадрів; маркетинг будь-якої діяльності і безпосереднє виробництво інформаційної продукції. Роль провідника досягнень науково-технічного прогресу і інновацій, радника при прийнятті управлінських і виробничих рішень і, з рештою, необхідність інформації при вирішення проблем і досягнення поставлених цілей кожного окремого члена суспільства, обумовлює багатогранність видів науково-інформаційної діяльності і її цінність.

    І.І. Родіонов [10] переконаний, що нові інформаційні технології, на відміну від традиційних, припускають надання користувачу не тільки інформаційного продукту, але і засобів доступу до нього (засобів пошуку, обробки, представлення і т.п.). Ці засоби дозволяють користувачу не просто візуалізувати зміст комп'ютерних файлів, у яких втілений інформаційний продукт, але й одержати інформацію в обсязі і форматі, що релевантні саме його потребам.

    І.І. Родіонов [10] стверджує, що інформаційна безпека системи формування інформаційних ресурсів забезпечується шляхом запровадження системи заходів організаційного та технічного характеру щодо нейтралізації зовнішніх та внутрішніх загроз, а саме: завдяки застосування інформаційних технологій, які безпечні для інформації, що обробляється чи зберігається; забезпечення цілісності інформаційних продуктів від несанкціонованого доступу, модифікації та знищення; забезпечення постійної актуалізації страхових копій усіх інформаційних продуктів; та здійснення постійного контролю забезпечення інформаційної безпеки.

    І. Б. Міхнова [9] розглядає вплив урядових сил суспільства, що вимагають, щоб діяльність бібліотек знайшла новий розумний зміст, наповнилася новим змістом. Це викликано іншим рівнем функціональної грамотності населення і відчутним вторгненням ринку в сферу вільного часу людей. Вважає, що, над традиційним місцем бібліотеки в суспільстві нависла погроза. Однак установка на безупинне утворення безлічі людей і важливість інформаційних технологій для економічного розвитку надає бібліотеці нові можливості.

1.2. Науково-технічна інформація

       Науково-інформаційна діяльність - сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичному опрацюванні, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні [2, С.9].

       НІД має тенденцію до спеціалізації. Фактично в більшій чи меншій мірі різними формами спеціалізації охоплені всі інформаційні органи. Розрізняється п'ять форм спеціалізованої НІД:

• тематична – за тематикою комплектування і змістом інформаційної продукції (органи НТІ підприємств і установ, спеціалізовані бібліотеки – музичні, театральні, історичні, медичні тощо), провідними користувачами яких є працівники певної галузі. Тематична спеціалізація є наслідком розподілу НІД за галузями і сферами суспільної виробничої діяльності і віддзеркалює змістову різноманітність інформаційних потреб учасників суспільного виробництва, як представників всіх галузей народного господарства і сфер діяльності;
• видова – за профілюючими видами матеріалів, що комплектуються і опрацьовуються (відділи і групи патентної інформації, служби стандартизації, неопублікованої інформації, з питань культури і мистецтва тощо). Видова спеціалізація передбачає наближену до вичерпної повноту комплектування спеціалізованих фондів інформаційного органу масивами однорідних джерел інформації, що циркулюють у суспільному виробництві: книг, періодичних видань, нормативно-технічної документації, недрукованих джерел (Книжкова палата, НВО "Пошук" – патенти, НВП "Ідея" – книжково-журнальна продукція, картинні галереї тощо)[8, C.21];
• функціональна – за видами інформаційного продукту (бібліотечно-бібліографічне, довідково-інформаційне обслуговування, оглядово-аналітична інформація, обслуговування в режимі "вибіркове поширення інформації", супроводження цільових комплексних програм, серверні служби тощо). В основі функціональної спеціалізації лежать вже не види ресурсів, які опрацьовуються, а характер результатів праці, тобто готова до безпосереднього вжитку користувачем продукція (бібліографічні покажчики, карти "сигнальної інформації" (СІ), режими ВРІ, "запит-відповідь" тощо). Останнім часом з'явилися функціональні інформаційні центри, які спеціалізуються на підготовці оглядово-аналітичної інформації і наданню послуг консультативного характеру, так звані "центри аналізу інформації", та підприємства-диспетчери, призначенням яких є підтримка зв'язку між органами інформації, тобто посередництво (сервери, Інтернет-кафе, електронна пошта) [8, С.26];
• технологічна – за способами опрацювання інформації (ручне опрацювання, поліграфічна, малотиражна, електро- і фотографічна, мікрофільмування, розроблення і супроводження комп'ютерних БД, випуск дискет і компакт-дисків тощо). Пов'язана з різницею в технології підготовки інформаційної продукції різних видів. Фундаментом розвитку технологічної спеціалізації є комп'ютерна технологія;
• однією з самих масових форм інформаційної спеціалізації є операційна. Вона полягає в спеціалізації інформаційних органів або їх підрозділів на виконанні окремих стадій або операцій єдиного циклу виробництва інформаційної продукції, результатом яких є проміжний продукт або напівфабрикат, що підлягає подальшому опрацюванні в межах заданого технологічного циклу (підготовка службами інформації продуктів для тиражування, передмашинне опрацювання первинних джерел інформації для введення в автоматизовані БД, створення певних БД)[8, C.28].

      Науково-інформаційна діяльність спрямована на:

• науково-інформаційне забезпечення прийняття рішень з питань розвитку, підготовки, застосування та діяльності органів державної влади, військових формувань, підприємств, організацій і установ України;
• інформаційне забезпечення наукової і науково-технічної діяльності наукових досліджень і розробок у різних галузях науки й техніки;
• оперативне доведення до органів управління, науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів та науковців, досягнень науки і техніки в Україні та за її межами [4, C.16].

       Основною  складовою науково-інформаційної діяльністі є науково-технічна інформація (НТІ) — документовані відомості про вітчизняні та закордонні досягнення науки, техніки і виробництва, отримані у процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності [2, C.9].

       Науково-технічна інформація охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

    До  складу органів НТІ можуть входити  довідково-інформаційні фонди (ДІФ) за функціональною ознакою. ДІФ — це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб. На сьогодні провідною установою, яка визначає політику в галузі науково-інформаційної та інформаційно-аналітичної діяльності в Україні — Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ), в колишньому СРСР і сучасній Росії — Всеросійський (колишній всесоюзний) інститут наукової системи науково-технічної інформації в Україні.

    Основним  напрямом наукової діяльності УкрІНТЕІ є теоретичні та практичні основи створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення науково-технологічного і інноваційного розвитку України.

       Законодавча база, у сфері науково-технічної інформації, складається з Закону України "Про інформацію" (2657-12), Закону України "Про науково-технічну інформацію" (3323-12) та інших актів законодавства. Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) і Закону України "Про науково-технічну інформацію". В них зазначається, що усі громадяни України, юридичні особи, державні органи, органи місцевого та регіонального самоврядування мають право на відкриту науково-технічну інформацію, яке передбачає можливість вільного її одержання, зберігання, використання і поширення під час здійснення наукової, науково-дослідної, виробничої, громадської та іншої діяльності, що не забороняється чинним законодавством [2, C.9]. Науково-технічна інформація може переходити в державну власність у разі передавання її до відповідних державних банків даних, фондів або архівів на договірній основі.

       Отже, можна дійти таких висновків:

• Наукова діяльність завжди проводиться із використанням великої кількості джерел інформації;
• Науково-інформаційна діяльність має свою спеціалізацію, яка в свою чергу поділяється на 5 форм: тематичну, видову, функціональну, технологічну та операційну;
• Основною складовою науково-інформаційної діяльності є документовані відомості про вітчизняні та закордонні досягнення науки, техніки і виробництва, отримані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності;
• Науково-технічна інформація є суспільним надбанням, необхідною умовою продуктивної інтелектуальної діяльності, зокрема наукової та технічної творчості, яка при правильному використанні перетворюється в інформаційні ресурси.

1.3. Інформаційні ресурси і технології науково-інформаційної діяльності

       Науково-інформаційна діяльність в її повному циклі  – це вплив спостерігача (інформатора, коментатора, аналітика) на об'єкт (користувача) шляхом вироблення на базі первинних інформаційних джерел (інформаційних ресурсів) нової інформації, яка обумовлює утримання об'єкта в існуючому (вихідному) положенні, і разом з тим переводить його у новий стан (досягнення нової цілі). Як бачимо, її основу становлять інформаційні ресурси, довідково-інформаційний фонд (ДІФ), система каталогів і картотек, автоматизовані бази і банки даних, довідкова і бібліографічна продукція тощо, які забезпечують можливість вирішувати проблеми інформування, а також професійні кадри аналітиків-коментаторів [4, С.16].

       Вся НІД поділяється на два процеси:

• перший – це вироблення на основі інформаційних ресурсів нових знань (або нових інформаційних ресурсів), спеціально опрацьованих, перетворених у релевантний сигнал. Ефективність цього процесу залежить від трудових і матеріально-енергетичних витрат фахівця;
• другий – взаємодія отриманих нових знань чи інформаційних ресурсів з користувачем, тобто, перетворення інформаційних ресурсів в інформаційний продукт. Результативність цього процесу залежить від витрат користувача.

       Якщо  в загальних рисах інформація – це повідомлення певних знань  чи відомостей, то інформаційні ресурси – це знання в інформаційному вираженні через певні коди (ідеї, мисленні образи тощо), тобто, об'єктовані або закодовані (подані семантично) за допомогою слів, символів чи інших знаків і перетворені у повідомлення – інформацію [1, C.5].

       В узагальненому вигляді, інформаційні ресурси – це вся та проміжна інформація, що лежить в основі ланцюжка, який завершується досягненням поставленої цілі. Робочий фактор інформаційних ресурсів – це не просто людські знання, а енергія (праця) людей з іншими матеріальними ресурсами і витратами, які формують повідомлення.

       Основою інформаційної продукції є інформаційні технології, функціональним призначенням яких є опрацювання інформації і вироблення нових знань, відповідно до поставлених цілей.

       Інформаційні  технології (ІТ) – особливий історичний феномен. До другої половини ХХ ст. цього поняття не існувало зовсім. Вся попередня історія людства характеризується немашинною інформаційною технологією, заснованою на використанні природної інформаційної "потужності" інтелекту, а також простих приладів ремісничого характеру (письмового приладдя, конторських рахівниць тощо) [10, C.15]. Така інформація базується на природних носіях інформації – мозку людини, чи штучних – папері.

       Як  відомо, історія розвитку способів збирання, зберігання, опрацювання і передавання інформації та її видів тісно пов'язана з історією науково-технічного розвитку суспільства, але кожна чергова технологія повністю не витісняла попередню. Кожна наступна технологія інформаційного процесу, займаючи певне місце в ньому, розширювала весь технологічний арсенал інформації і зв'язку – від усного слова – до друкованого, від книги – до персонального комп'ютера. Іншими словами, "паперова" технологія отримання, опрацювання і передавання інформації в наш час доповнилася електронною, комп'ютерною [9, C.25].

       Отже, інформаційна технологія – це комплекс взаємопов'язаних технологічних процедур і операцій зі збирання, опрацюванню, аналізу, узагальнення, передавання, зберігання, організації пошуку, оновлення і надання інформації. Вона має три рівні:

       1. Екстенсивний – інформація, яку отримують, не опрацьовують, а передають;

       2. Інтенсивний – наявні певні  операції відбору, систематизації  чи групування інформації;

       3. Революційний – на основі інформаційного  ресурсу формують принципово  нові знання.

       За  матеріальним носієм інформаційну технологію поділяють на природну, паперово-механізовану і автоматизовану [8, C.32].

       Природна  технологія – це коли роль зберігача  знань і каналів передаванні інформації виконують досвідчені люди, тобто вони накопичують знання, систематизують, аналізують, вибудовують їх в логічну структуру, користуючись ресурсами людського мозку і мовою. Така інформація недовговічна і часто зазнає викривлень у процесі передавання. Природна технологія по своїй суті є знанням і лише при передаванні його іншій людині стає інформацією.

       Паперово-механізована технологія – накопичення, зберігання і передаванні інформації за допомогою знакових систем. Вона вже є суто інформацією.

       Автоматизована  технологія – це така, що може виступати  в ролі накопичувача, зберігача і передавача як знань, так і інформації, але в межах, запрограмованих людиною. Правильніше було б називати цю технологію "машинно-людською".

       Методи  опрацювання інформації самі є інформацією, тому сьогодні багато хто ототожнює інформацію з комп'ютеризацією, що далеко не одне й тесаме. Автоматизовані інформаційні технології просто витісняють паперові носії і слугують вагомим помічником для виробників інформації [6, C.18].

       Головними напрямами політики стосовно інформаційних ресурсів повинні бути:

• забезпечення правових та економічних умов для ефективного функціонування системи формування інформаційних ресурсів та сприяння формуванню і розвитку інфраструктури цієї системи;
• ведення єдиної системи реєстрації інформаційних продуктів;
• пріоритетне матеріально-технічне забезпечення розроблення і реалізації програм розвитку інфраструктури накопичення та розширення сфери використання інформаційних ресурсів;
• забезпечення захисту інформаційних ресурсів;
• сприяння міжнародному співробітництву з питань обміну інформаційними ресурсами з відомствами інших країн та міжнародними організаціями;
• застосування інформаційних технологій, які безпечні для інформації, що обробляється чи зберігається;
• забезпечення цілісності інформаційних продуктів від несанкціонованого доступу, модифікації та знищення;
• забезпечення постійної актуалізації страхових копій усіх інформаційних продуктів;
• здійснення постійного контролю забезпечення інформаційної безпеки.

      Отже, можна дійти таких  висновків, що:

• НІД складається з інформаційних ресурсів, довідково-інформаційного фонду, системи каталогів і картотек, автоматизованих баз і банків даних, довідкової і бібліографічної продукції, які забезпечують можливість вирішувати проблеми інформування;
• Функціональним призначенням інформаційних ресурсів є опрацювання інформації і вироблення нових знань, відповідно до поставлених цілей;
• Інформаційні ресурси мають три рівні, а саме екстенсивний, інтенсивний, революційний;
• За матеріальним носієм інформаційні технології поділяються на природну, паперово-механізовану і автоматизовану.

РОЗДІЛ 2. Науково-інформаційна діяльність в Україні

     Базові  поняття: "інформаційний бізнес" "національна система науково-технічної інформації". 

     В даному розділі йтиметься про основні функції, категорії та завдання інформаційного бізнесу та національної системи науково-технічної інформації. Розглянемо заходи, що сприяють формуванню, зберіганню і ефективному використанню державних ресурсів науково-технічної інформації.

2.1. Інформаційний бізнес

       Інформаційний бізнес (ІБ) – порівняно нова сфера підприємницької діяльності. Термін "бізнес" (business – справа, ділові відносини між людьми, або відносини між учасниками діла) – це діяльність, здійснювана приватними особами, підприємствами чи установами з виробництва або придбання і продажу товарів чи надання послуг в обмін на інші товари, послуги або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб чи організацій [7, C. 26].

       Основними функціями інформаційного бізнесу  в широкому розумінні є: управління і ведення обліку; підготовка кадрів; маркетинг будь-якої діяльності і безпосереднє виробництво інформаційної продукції. Роль провідника досягнень науково-технічного прогресу і інновацій, радника при прийнятті управлінських і виробничих рішень і, з рештою, необхідність інформації при вирішення проблем і досягнення поставлених цілей кожного окремого члена суспільства, обумовлює багатогранність видів науково-інформаційної діяльності і її цінність [5, С.4].