Індивідуальний підхід до дитини у процесі виховання на основі знань з психології

                                               ЗМІСТ 
 
 

Вступ…………………………………………………………………………………….2 

1.Індивідуальний  підхід до дитини  у процесі виховання………………………...5 

1.1.Теоретичні основи питання про індивідуальний

підхід до дитини………………………………………………………………………..5 

1.2. Вікові та індивідуальні особливості дітей……………………………………….9 

1.3. Перелік індивідуальних особливостей………………………………………….16 

1.4.Єдність здійснення індивідуального підходу

 в початковій  школі і в сім’ї………………………………………………………….17 

1.5.Специфіка організації індивідуального підходу………………………………..19 

     1.5.1. У процесі трудового навчання………………………………………….19 

     1.5.2. У процесі ігрової діяльності…………………………………………….21 

2. Вплив індивідуального впливу на виховання і розвиток дитини………….22 

2.1. Робота з виявленням індивідуально-психологічних особливостей дитини………………………………………………………………………………….22 

2.2.Робота з  виявленням сформованості вольових якостей дітей…………………………………………………………………………………....24 

2.3. Рекомендації з формування вольових

проявів з урахуванням  темпераменту………………………………………………………………………….24 
 

 Висновки……………………………………………………………………………..26

 

  Додатки …………………………………………………………………………........27 

Список  використаної літератури………………………………………………….31 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

Вищою цінністю нашого суспільства є людина. Увага  до

виховання людини, турбота про всебічний розвиток його здібностей,

удосконалювання особистих якостей входить у  коло проблем сучасного

суспільства.

Існування індивідуальних розходжень між людьми - факт

очевидний. Необхідність індивідуального підходу викликана  тією

обставиною, що будь-який вплив на дитину переломлюється через

її індивідуальні особливості, через "внутрішні умови", без переліку

яких неможливий по-справжньому діяти процес виховання.

Усебічний розвиток кожної людини - програмна мета нашого

суспільства - припускає як  важливу умову виявлення

творчих потенцій особистості, формування індивідуальності як

вищого рівня  її розвитку . Кожна людина повинна  мати можливості

виявити, "виконати" себе . у цьому зацікавлені й  окрема

особистість, і  все суспільство.

Вікові ролі людського фактора в розвитку нашого суспільства

порушило питання  про "індивідуальну роботу як важливу форму

виховання".

Індивідуальний  підхід ніяк не протистоїть принципові

колективності - основному принципові не тільки виховання, але і всього

укладу нашого життя. "Індивід є суспільна істота. Тому

всякий прояв  його життя, - навіть якщо воно і не виступає в

безпосередній формі колективного, - є появою і

твердженням громадського життя". Наукові дослідження конкретно

підтвердили це положення. "Я" можливо тільки тому, що є "ми".

Індивідуальний  підхід не є разовий захід. Він  повинний

пронизувати всю  систему впливу на дитину. Разом з тим у різних сферах виховання і

навчання цей підхід виявляється в різній мірі.

Індивідуальний  підхід націлений у першу чергу на зміцнення

позитивних якостей  і усунення недоліків. При умінні і

своєчасному втручанні  можна уникнути небажаного,

болісного процесу  перевиховання.

Індивідуальний  підхід жадає від педагога великого терпіння,

уміння розібратися  в складних проявах поводження.

Індивідуальний  підхід є органічною частиною

психологічного процесу, він допомагає утягнути всіх дітей в активну

діяльність по оволодінню програмним матеріалом.

  Принцип індивідуального підходу повинний пронизувати

усі ланки виховної і навчальної роботи з дітьми різного віку.

Сутність його виражається в тім, що загальні задачі виховання, що

коштують перед  педагогом-психологом, що працює з колективом дітей, вирішуються ним

за допомогою  педагогічного впливу на кожну дитину, виходячи зі

знання його психічних особливостей і умов життя.

Метою педагогічного аналізу є виховання гармонійно розвинутої

особистості з  творчим мисленням, силою волі, із прагненням до всього

прекрасного. Процес усебічного розвитку особистості містить  у собі

цілу систему виховання і навчання, враховуючи знання з психології. У недавнім минулому програми

виховання і  навчання в початковій школі були спрямовані на виховання і

навчання дитини із середнім розвитком, тобто не враховувалися

індивідуальні особливості дітей. Діти вражають нас

своєрідністю поводження, інтересів, здібностей, схильностей, тому немає

зовсім однакових  дітей. Задачі виховання залишаються

незмінними для  усіх. Як же бути в такому випадку ? За допомогою

індивідуального підходу ми знайдемо "ключ" до кожної дитини.

Індивідуальний підхід - один з головних принципів психології.

Сама проблема індивідуального підходу носить творчий характер, але

існують основні  моменти при здійсненні диференційованого

підходу до дітей :

- знання і  розуміння дітей.

- любов до  дітей.

- Ґрунтовний теоретичний баланс.

- Здатність педагога  міркувати й уміння аналізувати.

Педагог не повинний забувати, що дитина - це суб'єкт

власного

розвитку, вона самоцільна. Але діти завжди повинні почувати підтримку

педагога.

Об'єкт : 

Цілеспрямований процес виховання дітей різного віку виходячи із знань психології. 

Предмет : 

Методи і прийоми  індивідуального підходу до дітей  у процесі виховання

в умові початкової школи (загальноосвітньої установи) і родини. 

Ціль дослідження : 

Теоретично обґрунтувати і практично підтвердити вплив

індивідуального впливу на виховання і розвиток дитини. 
 
 

Задачі : 

1. Теоретично  обґрунтувати значення і роль  індивідуального підходу у

вихованні і  навчанні дітей дошкільного і  шкільного віку.

2. Розкрити роль  педагога в здійсненні індивідуального підходу.

3. Довести необхідність  і значення єдності в здійсненні

індивідуального підходу в початковій школі і родині.

4. Виявити індивідуально-психологічні  особливості дитини.

5. Запропонувати  методичні рекомендації з формування  вольових

проявів з урахуванням темпераменту.. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Індивідуальний  підхід до дитини  у процесі виховання 

1.1.Теоретичні основи питання про індивідуальний підхід до дітей. 

Проблемі індивідуального  підходу у вихованні дітей  приділяли

увагу багато представників прогресивної педагогіки, як в Україні,

так і за кордоном. Вже в педагогічній системі Я.А.Коменского -

великого чеського педагога-психолога - чітко позначені положення про те, що

весь процес навчання і виховання дітей необхідно  будувати з обліком

їх вікових  і індивідуальних особливостей і  виявляти ці особливості

шляхом систематичних  спостережень.

Чудовий російський педагог-психолог К.Д.Ушинский розробив велику

методику прийомів індивідуального підходу до дітей, основи

профілактичної  роботи з виховання корисних звичок. У той же час

він висловив думку, що в складному процесі індивідуального  підходу до

дитини не можна  давати якісь визначені рецепти, тим самим,

підкресливши  творчий характер рішення проблеми. Так,

Е.Н.Водовозова вказувала на необхідність знання вчителями і батьками наукових основ психології і фізіології дитини, для того

щоб уміти всебічно аналізувати його вчинки. У вивченні дітей

вона призначала велику роль праці, вважав його найдійовішим, найкращим

 засобом.  Разом з тим вона також попереджала,

що неможливо  виробити єдині правила підходу  до всіх дітей, без

винятку, тому що діти по своїх індивідуальних особливостях дуже

різні.

Критично використовуючи спадщину дореволюційної педагогіки

Н.К.Крупська розглядала розвиток індивідуальних якостей кожної

дитини як обов'язкова і необхідна умова його усебічного

виховання. "Радянське  виховання ,- писала вона, - спрямовано на те,

щоб у кожній дитині розвивати всієї його здатності, підняти його

активність, його свідомість, усебічно розвити його особистість, його

індивідуальність ". Виховання особистості, указувала

Н.К.Крупська розвивала принципово новий напрямок у питанні про

індивідуальний  підхід до дітей, звертала увагу на те, що тільки

за умови виховання  дитини в колективі може цілком розкритися

його індивідуальність, здібності : "Ми вважаємо, що лише в  колективі

особистість дитини може найбільше повно і всебічно розвитися.

Колектив не поглинає особистість дитини, але  впливає на якість

виховання, на його зміст"

Намічаючи шляхи  вивчення індивідуальності дитини, Н.К.Крупська

вказувала на можливість пізнання багатьох особливостей дітей  при

аналізі їхніх  малюнків , ліплення, будівель з будівельного матеріалу .

Н.К.Крупська відзначала особливе значення індивідуального підходу в

розвитку інтересів і здібностей дітей. Насамперед  говорила вона,

необхідно розвивати  такі здібності, що будуть відігравати  велику

роль у підготовці дітей до життя, до практичної діяльності, що

необхідні для  будь-якої професії . "...Є цілий  ряд здібностей,

-писала вона, - які потрібні для величезного числа професії, наприклад

, зорова пам'ять,  окомір, розвиток почуття дотику, уміння

координувати  свої рухи... ". При цьому вона відзначала, що

починати розвивати  ці здібності треба не в шкільному, а головним

чином у початковій школі у дошкільному віці.

У роботах Н.К.Крупської розкривається значення індивідуального

підходу для  всебічного розвитку особистості дитини в умовах

виховання в  колективі, розвиток самого раннього віку моральних

якостей, здібностей, інтересів відповідно до  задач підготовки

дітей до життя, до праці. Її ради орієнтують вихователя на гуманне

відношення до дитини, повага його індивідуальності, прагнення зрозуміти

його складний духовний світ.

А.С.Макаренко  вважав принцип індивідуального  підходу до дітей

дуже важливим при дозволі ряду педагогічних проблем, наприклад при

організації і  вихованні дитячого колективу, трудовому  вихованні

дітей, у грі. Він прийшов до висновку, що, здійснюючи загальну програму

виховання особистості, педагог повинний вносити в неї "корективи" відповідно

до  індивідуальних особливостей дитини. Загальному й

особливе в  характері людини тісно переплітаються, утворити так

називані "заплутані  вузли". Цим визначенням А.С.Макаренко

підкреслював  складність індивідуального підходу  до дітей. Він вважав, що

в процесі виховання  і навчання необхідно орієнтуватися  на

позитивні якості дитини- це головна точка опори  в загальній

системі виховання  й в індивідуальному підході  до дітей. Тому в

кожної дитини, насамперед , потрібно виявити позитивні  сторони

характеру і вчинків і на цій основі зміцнювати в ньому віру у

власні сили і можливості. Із самого раннього віку виховання

повинне бути таким, щоб воно розвивало творчу діяльність,

активність, ініціативу.

Віддаючи велике значення індивідуальному підходові, А.С.Макаренко

не рекомендував якісь спеціальні методи. Той самий   метод або

прийом можна  використовувати по-різному, у залежності від визначених

умов і індивідуальних особливостей вихованця. Педагог завжди

повинний вибирати відповідні засоби, виходячи зі сформованої

ситуації, причому  кожен засіб буде мати значення лише тоді,

коли застосовується не ізольовано від загальної системи  виховання.

Величезна заслуга  А.С.Макаренко полягає в тому, що він не тільки

обґрунтував, але  і фактично здійснив у своїй практичній

діяльності основні  положення індивідуального підходу  до дітей.

Розвиток індивідуальності А.С.Макаренко зв'язував не тільки з

особливостями людини, але і з темпераментом, з рисами характеру. Він

вважав, що облік  проявів характеру і темпераменту складний і повинний

бути дуже тонкий по свого виховного інструментування : "Мети

індивідуального виховання полягають у визначенні і розвитку особистих

здібностей і  направленностей в області не тільки знання, але і

характеру...".

Методологічне обґрунтування і теоретичні положення в працях

Н.К.Крупскої й А.С.Макаренка, є вихідними для подальшого

розвитку  проблеми індивідуального підходу до дітей.

Розкривши сутність індивідуального підходу у вихованні, установивши

його зв'язок з життям, вони обґрунтували положення  про те, що методи і

підходи індивідуального  підходу в процесі виховання  і навчання

залежать від  загальних цілей і задач виховання, обліку вікових і

індивідуальних  особливостей і характеру діяльності дитини.

Індивідуальний  підхід до дітей здійснювався ними в плані проектування

кращих якостей  особистості, а не тільки як процес перевиховання і

виправлення недоліків.

Проблема індивідуального  підходу до дітей одержала всебічний

розвиток у  практичному досвіді й у педагогічному  навчанні

В.А.Сухомлинского. Він підкреслював важливість розвитку індивідуальної

своєрідності  особистості дитини.

Шлях вивчення індивідуальних особливостей дитини

В.А.Сухомлинский вважав потрібним починати з його родини, одночасно

підкреслюючи  необхідність педагогічної освіти батьків : "По

моєму глибокому переконанню, педагогіка повинна стати наукою для усіх..."

. При цьому  він відзначав, що загальні  форми роботи з батьками

необхідно сполучити  з індивідуальними, тому що в кожній родині свій

уклад життя, традиції і складні взаємини між її членами.

В.А.Сухомлинский знаходив цікаві форми роботи для розвитку

індивідуальності  кожної дитини при вихованні його эстетических

почуттів.

Проблема індивідуального  підходу до дітей не може бути успішно

вирішена без  знань педагогом психології. Радянські  психологи

А.В.Запорожець, А.Н.Леонтьев, А.А.Люблинска, Д.Б.Ельконін і інші

займалися проблемою  індивідуального підходу в зв'язку з рішенням задач

формування особистості. Сучасна психологія виділяє наступні

істотні ознаки поняття особистості : особистість - індивідуальність,

тобто  неповторне сполучення фізичних і психологічних

особливостей, властивій  конкретній людині й отличающих його від усіх

людей ; у світогляді, устремлінні, справах особистості  виявляється

людина як громадянин ; чим багаче його духовний світ, тим прогрессивніші

його погляди, тим велику користь принесе він  суспільству своєю працею.

Для формування особистості мають велике значення

особливості вищої  нервової діяльності людини : темперамент

позначається  на активності, працездатності, легкості пристосування

до  умов, що змінюються, урівноваженості поводження.

Проблема формування особистості включає навчання про  характер, і

радянські психологи  приділяли велику увагу вихованню  характеру.

Характер - сукупність найбільш стійких відмітних рис

особистості людини. Формується в процесі його виховання  і навчання,

у трудовій і  суспільній діяльності.

Характер не є уродженим, його потрібно виховувати і

розвивати. При  цьому слід зазначити, що основними  умовами

становлення характеру  є, з одного боку, цілеспрямована

діяльність, з  іншого боку - однакові вимоги до поводження дитини як у

дитячому саду і школі, так і в родині.

Проблемі виховання навичок організованого, довільного

поводження

приділяли велику увагу радянські психологи Б.Г.Ананьев,

А.В.Запорожець, А.В.Суровцева, С.Л.Рубинштейн і інші. Особлива увага

вони звертали на індивідуальний підхід у вихованні  в дітей

моральних якостей  особистості, пошукам адекватних прийомів

виховного впливу.

Діяльність - найважливіша форма прояву життя людини,

його активного  відношення до навколишньої дійсності. У діяльності

обов'язково повинна  бути поставлена визначена мета, що додає

діям спрямованість  і усвідомленість. Основними видами діяльності

дитини є гра, а також посильна праця, як фізичний, так і

розумовий, навчальна  діяльність.

В активній діяльності розвиваються психічні процеси,

формуються розумові, емоційні і вольові якості особистості, її

здатності і характер. Проблема індивідуального підходу, тому не

може розглядатися поза діяльністю, без обліку відносини  дитини до

навколишньої, його інтересів.

Необхідною умовою здійснення індивідуального підходу

є органічне  сполучення диференційованого підходу  до кожної

дитини з вихованням і формуванням колективу.

Дуже важливою умовою ефективності індивідуального  підходу

є опора на позитивний характер, у властивостях особистості

дитини.

Індивідуальний  підхід вимагає великого терпіння від  педагога,

уміння розібратися в складних проявах. В усіх випадках необхідно

знайти причину  формування тих або інших індивідуальних особливостей

дитини.

Однією з умов правильного здійснення індивідуального

підходу до дитини є єдність вимог до нього як працівників

дитячого саду і школи, так і батьків.

Здійснюючи індивідуальний підхід до дітей, педагог повинний

пам'ятати, що його задача не тільки розвивати ті позитивні  якості,

що уже є  в дитини, але і формувати якості особистості.

В основі індивідуального  підходу лежить виявлення особливостей

дитини. Великий  російський педагог К.Д.Ушинский у  своїй праці "Людин

як предмет  виховання" писав : "Якщо педагогіка хоче виховувати

людини у всіх відносинах, то вона повинна колись довідатися його теж у

всіх відносинах".  

1.2.Вікові й індивідуальні особливості дитини. 

Особистісний  розвиток людини несе на собі печатка  його вікових і

індивідуальних  особливостей, які необхідно враховувати  в процесі

виховання. З  віком зв'язаний характер діяльності людини,

особливості його мислення, коло його запитів, інтересів, а також

соціальні прояву. Разом з тим кожному вікові властиві свої

можливості й  обмеження в розвитку. Так, наприклад, розвиток

розумових здібностей і пам'яті найбільше інтенсивно відбувається в

дитячі і юнацькі  роки. Якщо ж можливості цього періоду в розвитку

мислення і  пам'яті не будуть належною мірою  використані, то в більш

пізні роки уже  важко, а іноді і неможливо  надолужити упущене. У

той же час не можуть дати ефекту і спроби занадто  забігати вперед у

впливі на фізичний, розумовий і моральний розвиток дитини,

без обліку його вікових можливостей.