Індивідуалізація навчання учнів під час вивчення іноземної мови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуалізація  навчання учнів під час вивчення іноземної мови

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

ВСТУП................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Індивідуалізація навчальної діяльності учнів у підсистемі процесу навчання...................................................................................................................5

1.1. Цілі індивідуалізації як мікросистема процесу навчання..................5

1.2. Комплексна реалізація  видів індивідуалізації у навчальному процесі...........................................................................................................7

1.3. Прийоми та засоби реалізації видів індивідуалізації навчання іншомовного мовлення на уроці та в позакласній роботі........................10

1.4. Використання індивідуалізованого контролю у процесі навчання іноземній мові у загальноосвітній школі.................................................. 13

ВИСНОВКИ.......................................................................................................18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................................20

ДОДАТКИ..........................................................................................................21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 Актуальність теми дослідження полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку освіти вона є однією з найбільш дискусійних у методиці. Причиною відсутності науково обгрунтованого рішення даної проблеми у методичому плані є, з одного боку, наявність протиріч у таких питаннях як мета та зміст індивідуалізації, а з іншого боку, недостатня системність у вивченні можливостей практичної реалізації індивідуалізації  навчання іноземній мові.     

Огляд зарубіжної літератури [6, 7] опублікованої до 1970 року дозволяє виділити такі питання:

• зміст індивідуалізації навчання іноземній мові;
• основні форми практичної реалізації індивідуалізації;
• роль викладача у проведенні індивідуалізованого навчання;
• навчальні матеріали та комплекти тестів, необхідні для втілення ідеї індивідуалізації у життя.

Основні результати зарубіжних досліджень у сфері індивідуалізації навчання іноземним мовам до 1970 року в узагальненому вигляді представлені в роботах Д. Томпсона та М. Шлауха [6]. На необхідність глибокого вивчення та уточнення багатьох аспектів, пов’язаних з проблемою індивідуалізації, вказується у “Britannica Review of Foreign Language Education” [8]. Вивченням цього питання займались багато педагогів. Однак вчені притримуються точки зору, що індивідуалізації підлягають і цілі навчання (Недельский, Ріверс), і його зміст (Адамс-сміт, Стенфілд). Інші таку можливість заперечують (Стревенс, клеймен, Гелетану), але обгрунтовують доцільність індивідуалізації методів та прийомів навчання (Левіс, Лі), міри допомоги (Райс), контролю та оцінювання (Хелфін), навчальних матеріалів (Недельский), темпу роботи (Керролл), та розкладу (Лове). У той же час ряд дослідників виступає з різкою критикою індивідуалізації розкладу навчальних занять (Гріттнер, Джарвіс). Більшість методистів вважає правомірним  скорочення змісту навчання (Сьюейн, Стенфілд). Разом з тим необхідність подання додаткової допомоги залишається майже поза увагою дослідників [5]. У сучасній зарубіжній методиці не спостерігається єдиної точки зору  стосовно суті індивідуалізації процесу навчання іноземній мові, що негативно відбивається і на рішенні інших її аспектів.

Іншим дискутуючим питанням є різноманітність цілей індивідуалізації. В основному вони зводяться до таких цілей:

• забезпечити рівень навчання, відповідний вихідному рівню підготовки учня;
• стимулювати інтерес учнів до вивчення іноземної мови;
• активізувати навчальний процес;
• допомогти подолати труднощі;
• розширити кругозір;
• сприяти всебічному розвитку особистості;
• підвищити відповідальність учнів [2].

 Ш. Склавін не вважає, що для навчання іноземній мові найбільш ефективними є індивідуальні завдання [12]. Що стосується місця викладача в організації індивідуалізації навчання іноземній мові, то йому відводиться роль:

• керівника навчального процесу (центральної фігури);
• організатора (другорядної фігури);
• консультанта;
• партнера по спілкуванню (перша та друга точки зору є взаємовиключними) [ 12].

Ряд авторів вважає, що вона доцільна лише на етапі вивчення мовного матеріалу, інші визнають її ефективність і на етапі оволодіння мовленнєвими навичками та вміннями. Окрім того, деякі вчені висловлюються за можливість індивідуалізації лише рецептивних видів мовленнєвої діяльності, а інші – продуктивних. Однак, існують думки, що визнають можливість здійснення індивідуалізації навчання всім видам мовленнєвої діяльності.

Таким чином, проблема індивідуалізації навчання іноземній мові є актуальною.

Об’єкт дослідження – навчальний процес у сучасному закладі.

Предмет дослідження – шляхи та засоби індивідуалізації навчання учнів під час вивчення іноземної мови.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Індивідуалізація навчальної діяльності учнів у підсистемі процесу навчання

 

1. Цілі індивідуалізації як мікросистема процесу навчання

 

Підсистема процесу  навчання включає ряд мікросистем: цілей; змісту й видів; принципів, методів і прийомів; організаційних форм та засобів індивідуалізації навчальної діяльності учнів, а також адекватних видів вправ.

В методиці навчання іноземних  мов розроблені різноманітні форми  реалізації індивідуального підходу до учнів:

• самостійна робота (self-directed learning) під керівництвом учителя;
• самостійне оволодіння (autonomous learning) іноземною мовою наодинці чи у групі шляхом широкого використання різноманітних підручників і посібників, але під керівництвом учителя;
• самостійне оволодіння (home learning) іноземною мовою шляхом опрацювання навчального посібника без допомоги вчителя;
• індивідуальна робота (one-to-one teaching) з одним чи кількома вчителями;
• самостіине оволодіння іноземною мовою у спеціалізованих центрах (self-access centres) [11].

Під індивідуальним підходом мається на увазі навчання учнів іноземного мовлення у групі або класі за єдиною програмою, але з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей. При цьому на перший план ставиться завдання допомогти учням оволодіти базовим рівнем іншомовного мовлення, вихід за межі якого завжди бажаний [9] .

Власне індивідуалізація процесу навчання іншомовного мовлення – це цілісна система, яка має охоплювати всі сторони та етапи навчально-виховного процесу іноземної мови, а також передбачати комплексне врахування і цілеспрямований розвиток компонентів кожної з підструктур психологічної структури індивідуальності учня, що здійснюють значний вплив на якість оволодіння ним іншомовним мовленням [9]. До складу цієї системи входять:

• цілі індивідуалізації процесу навчання;
• види індивідуалізації та їх зміст;
• прийоми та засоби індивідуалізації.

Цілі індивідуалізації процесу навчання іноземної мови поділяються на основні та допоміжні. До основних відносяться:

• заповнення прогалин у вихідному рівні володіння учнем іншомовним мовленням і своєчасне усунення нового відставання, що з’являється;
• розвиток інтелектуального кругозору, психічних процесів і якостей особистості учня, які відіграють провідну роль в оволодінні іншомовним мовленням;
• формування індивідуального стилю оволодіння іншомовним мовленням, який охоплює і вміння самостійної роботи [6].

Допоміжні цілі індивідуалізації включають:

• активізацію навчально-виховного процесу з іноземної мови;
• стимулювання навчальної діяльності учнів;
• створення позитивного емоційного фону навчального процесу тощо.

У наш час у методиці навчання іноземним мовам висуваються  різноманітні цілі індивідуалізації. Кінцевою метою індивідуалізації є  підвищення рівня володіння іноземною мовою. Однак автори виділяють також ряд проміжних цілей, головними з яких є: активізація навчального процесу та подання допомоги у подоланні навчальних труднощів різного характеру. Дещо менша увага приділяється таким цілям індивідуалізації, як стимулювання інтересу учнів до вивчення іноземних мов, попередженню неуспішності, розширенню кругозору учнів. Та зовсім незначна роль відводиться індивідуалізації як засобу всебічного розвитку особистості [10].

Отже, зміст цілей індивідуалізації процесу навчання – допомогти кожному учню реалізувати кожну з цілей навчання на максимально високому рівні (цілі, які потребують реалізації при індивідуалізованому підході у навчанні, наведені в таблиці 1.1.1).

                                                                                                Таблиця 1.1.1.

Цілі індивідуалізації навчальної діяльності учнів.

практична	освітня	виховна	розвивальна
Оволодіти мовленнєвими вміннями на рівні вимог програми. Оволодіти спеціальними учбовими вміннями	Розширити свій інтелектуальний кругозір Максимально розвинути  психічні процеси, необхідні для  успішного оволодіння іноземною  мовою	Виховати в собі суспільно-політичні  та моральні якості, необхідні людині в суспільстві Сформувати індивідуальний позитивний стиль діяльності	Оволодіти вміннями, необхідними для реалізації операційно-структурних функцій

 

 

Таким чином, індивідуалізацію навчальної діяльності учнів доцільно здійснювати на базі колективно-індивідуалізованого методу навчання. Індивідуалізація повинна переслідувати чотири цілі: практичну, освітню, виховну та розвивальну. Наведені цілі допомагають кожному учню заповнити прогалини у знаннях, своєчасно усунути відставання, розширити інтелектуальний кругозір, максимально розвинути психічні процеси для успішного оволодіння іноземною мовою, виховати необхідні людині в сучасному житті суспільно-політичні й моральні якості та сформувати індивідуальний позитивний стиль діяльності.

 

1.2. Комплексна реалізація  видів індивідуалізації у навчальному процесі

 

Перелічені цілі індивідуалізації можуть бути досягнені лише за умови реалізації різноманітних видів індивідуалізації процесу навчання іншомовної мовленнєвої діяльності. У сучасній методиці навчання іноземних мов види індивідуалізації визначаються відповідно до характеру підструктур психологічної структури індивідуальності учня, зважаючи на те, що кожна з них, як підтвердили експерименти, здійснює значний вплив на рівень оволодіння учнем іноземною мовою.

Психологічна структура  індивідуальності складається з чотирьох підструктур:

• спрямованості;
• соціального досвіду;
• форм відображення;
• біологічних властивостей [5].

Підструктура спрямованості об’єднує нахили, побажання, інтереси, ідеали, світогляд, переконання та мотиви. У процесі оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю найбільш вагомим виступає мотиваційний фактор. В учнів проявляються різні види мотивації, головними з яких виступають «зовнішня» або широка соціальна мотивація і «внутрішня», зумовлена самою навчальною діяльністю. Найвищий інтерес та успішність при вивченні іноземної мови досягаються при співвідношенні зовнішньої і внутрішньої мотивації як 70% до 30% [1].

Отже, врахування відмінностей у мотиваційній сфері учнів може здійснюватись за допомогою «мотивуючої» індивідуалізації.

Підструктура соціального  досвіду охоплює знання, вміння, навички, звички.  Ця підструктура ще називається індивідуальною культурою або підготовленістю [5]. При навчанні іноземних мов провідним компонентом виступає рівень сформованості іншомовних навичок і вмінь, який може бути підвищений за допомогою лише регулювання режимів навчання, у зв’язку з чим відповідний вид індивідуалізації називається «регулюючою» індивідуалізацією.

До третьої підструктури входять психічні процеси та емоційно-вольові якості, які розвиваються і вдосконалюються в різних видах діяльності. Теоретичні та експериментальні дослідження довели, що для якісного і швидкого оволодіння іншомовним мовленням слід мати добре розвинені фонематичний слух і слухову пам’ять, достатній безпосередній обсяг пам’яті, гнучке словесно-логічне мислення і високу емоційну стійкість. У деяких учнів ці процеси та якості слід розвивати цілеспрямовано на матеріалі іноземної мови. Відповідно цей вид індивідуалізації називається «розвивальною» індивідуалізацією.

Четверта підструктура охоплює психологічні особливості індивіда, що зумовлюють індивідуальний стиль його діяльності. У поняття індивідуальний стиль навчальної діяльності входять: темп роботи, працездатність та особливості володіння способами і прийомами навчальної роботи на основі наявних знань, навичок та вмінь. Однак він виробляється і вдосконалюється, якщо людина активно шукає прийоми та способи, які допомагають їй згідно з її темпераментом досягати кращих результатів. Одне із завдань вчителя іноземної мови полягає у наданні допомоги учневі у формуванні індивідуального стилю оволодіння ним іншомовною діяльністю. Тому цей вид індивідуалізації названо «формувальною» індивідуалізацією [2].

Практична реалізація вищезгаданих видів індивідуалізації пов’язана  з необхідністю вивчення індивідуально-психологічних особливостей учнів. З цією метою використовуються такі методи дослідження: анкетування, дидактичне тестування, психологічне тестування, соціологічне тестування. Технологія їх використання досить детально описана в методичній літературі (приклад одного з тестів для визначення обсягу зорової пам’яті учнів 5-го класу на початку навчального року  наведений у додатку А) [3].

Змістом мотивуючої індивідуалізації є, з одного боку, врахування сталої системи мотивів оволодіння учнем іншомовним мовленням, а з другого – цілеспрямоване формування у кожного учня нових, складніших і поки що відсутніх у них видів мотивації.

Регулююча індивідуалізація спрямована на урахування вчителем реального рівня володіння учнем іншомовним мовленням на кожному з етапів навчального процесу. Вона передбачає, з одного боку, можливість тимчасового спрощення і часткового варіювання завдань для менш підготовлених учнів за умови одержання необхідного кінцевого «продукту» згідно з вимогами програми, а з другого – розширення та ускладнення програмних вимог для добре підготовлених і зацікавлених іноземною мовою учнів.

Розвивальна індивідуалізація дозволяє, по-перше, забезпечити в навчальному процесі опору на реальний рівень функціонування психічних процесів, а по-друге, реалізувати цілеспрямований розвиток слабофункціонуючих психічних процесів за допомогою спеціально підібраних серій завдань на матеріалі іноземної мови.

Формувальна індивідуалізація має сприяти формуванню в учнів індивідуального стилю оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю з урахуванням і в опорі на індивідуальні особливості нервової системи учня та стиль діяльності, який вже склався.

Таким чином, вищенаведені види індивідуалізації слід реалізовувати у навчальному процесі в комплексі, оскільки й індивідуальні особливості людини мають формуватися комплексно. Упровадження кожного з видів індивідуалізації у практику школи має свою специфіку під час навчання різних видів мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання, письма та писемного мовлення. Проте існують ще й певні загальні прийоми та засоби реалізації кожного з видів індивідуалізації навчання іншомовного мовлення на уроці та в позакласній роботі.

 

1.3. Прийоми та засоби реалізації видів індивідуалізації навчання іншомовного мовлення на уроці та в позакласній роботі

 

Мотивуюча індивідуалізація. Основні прийоми реалізації цього виду такі: підбір мовленнєвих партнерів і груп з урахуванням спільності інтересів та контексту діяльності; підбір варіантних мовленнєвих завдань, текстів для аудіювання і читання з урахуванням сфери інтересів, бажань та уподобань учнів. Визначення варіативної послідовності опитування учнів під час виконання ними мовленнєвих завдань залежить від їх життєвого досвіду, контексту діяльності та статусу особистості в навчально-мовленнєвому колективі тощо.

Основними засобами реалізації мотивуючої індивідуалізації є тексти для аудіювання, тексти й книжки для читання, комплекси вправ для навчання усного та писемного мовлення, як ті, що відповідають індивідуальним інтересам і запитам учнів, так і ті, що сприяють формуванню у них ціннісних орієнтацій на оволодіння іншомовним мовленням.

Приклад завдання з урахуванням  особливостей мотиваційної сфери учнів.

Інструкція: У вас три варіанти магнітофонного запису тексту “A Long Wait”:

• з двома паузами для відпочинку;
• у нормальному темпі англійського мовлення без пауз для відпочинку;
• у швидкому темпі англійського мовлення без пауз для відпочинку [4].

Третій варіант запису найскладніший. Визначте, з яким записом  тексту ви будете працювати, прослухайте текст один раз і виконайте тестове завдання.

Регулююча індивідуалізація. Основні прийоми цього виду індивідуалізації такі: зміна цілей, обсягу, ступеня складності та режимів виконання рекомендованих учням завдань і вправ з урахуванням загального рівня володіння ними іншомовною мовленнєвою діяльністю, рівня підготовки до конкретного уроку та індивідуальних труднощів, що виникають під час оволодіння ними певними іншомовними навичками та вміннями; визначення оптимальної міри допомоги учням з боку вчителя; визначення послідовності опитування учнів з урахуванням їх підготовки до виконання конкретного завдання.

Ефективним засобом  реалізації регулюючої індивідуалізації на уроці і під час виконання  завдань вдома є підручник  та навчальні роздавальні картки, на уроках у лінгафонному кабінеті – фонограма у комплексі з адаптуючими роздавальними картками, а на позакласних заняттях у лінгафонному кабінеті – фонограма (приклади адаптуючих роздавальних карток для навчання діалогічного мовлення, які різняться за обсягом зорової опори наведені у додатку Б).

Розвивальна індивідуалізація. До основних можна винести такі прийоми цього виду індивідуалізації: підбір раціональних режимів виконання іншомовних вправ з урахуванням рівня функціонування в учня психічних процесів, які значно впливають на якість оволодіння іншомовним мовленням; зміна обсягу запропонованих учням вправ, призначених для розвитку психічних процесів і якостей особистості на матеріалі іноземної мови.

Найбільш ефективним засобом розвивальної індивідуалізації на уроці є адаптуючі роздавальні картки з різноманітними опорами, які забезпечують найповніше сприйняття іншомовної інформації зі слуху окремими категоріями учнів; на позакласних заняттях у лінгафонному кабінеті – спеціальні комплекси вправ, спрямовані на розвиток особистості учня на матеріалі іноземної мови:

• вправи для розширення обсягу зорової пам'яті учнів (див. додаток В);
• вправа на розширення обсягу слухової пам'яті учнів (див. додаток Г);
• вправа для розвитку механізму ймовірного прогнозування (див. додаток Д);
• вправа для розвитку точності уваги (див. додаток Е).

Формувальна індивідуалізація. Принципово важливими є такі прийоми 
формувальної індивідуалізації:

• підбір мовленнєвих партнерів з урахуванням їх 
  стилю оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю («комунікативний» чи «некомунікативний» тип);
• розмежування режимів виконання та обряд 
  іншомовних вправ для учнів з різним типом оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю;
• формулювання варіативних рекомендацій щодо формування 
  індивідуального стилю оволодіння, іншомовною мовленнєвою діяльністю учнів «комунікативного» і «некомунікативного» типів;
• визначення раціонального завдання для учнів різних типів [11].

Засобами реалізації формувальної індивідуалізації на уроках у лінгафонному 
кабінеті є адаптуючі роздавальні картки, які забезпечують часткову зорову 
опору під час аудіювання; на позакласних заняттях у лінгафонному кабінеті – лабораторні завдання з музичними паузами для відпочинку; на позакласних 
заняттях усіх видів – графіки виконання завдань і пам’ятки щодо формування 
індивідуального стилю оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю (Приклади таких пам’яток наведені у додатку Ж).

Таким чином, реалізація чотирьох видів індивідуалізації у комплексі сприяє найповнішому забезпеченню практичних, виховних, загальноосвітніх і розвиваючих цілей навчання іншомовної мовленнєвої діяльності. Розглянуті види індивідуалізації можна реалізовувати за допомогою таких прийомів: підбір варіантних мовленнєвих завдань, текстів для аудіювання і читання з урахуванням сфери інтересів, бажань та уподобань учнів; зміна цілей, обсягу, ступеня складності та режимів виконання рекомендованих учням завдань і вправ з урахуванням загального рівня володіння ними іншомовною мовленнєвою діяльністю, індивідуальних труднощів та рівня функціонування в учня психічних процесів; підбір мовленнєвих партнерів з урахуванням їх стилю оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю; формулювання варіативних рекомендацій щодо формування індивідуального стилю оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю учнів «комунікативного» і «некомунікативного» типів; визначення раціонального завдання для учнів різних типів.

 

1.4. Використання індивідуалізованого контролю у процесі навчання іноземній мові у загальноосвітній школі

 

Одним із шляхів удосконалення  методики навчання читання слід вважати створення гнучкої та ефективної системи контролю за ходом та результатами оволодіння навичками іншомовного мовлення. Умовою ефективності цієї системи є методика та організація контролю, яка відповідає принципам особистісно-діяльнісного підходу до вивчення іноземної мови. Згідно з цим підходом умовою підвищення ефективності оволодіння тим чи іншим видом мовленнєвої діяльності повинна стати активізація внутрішніх резервів особистості учня. Виявленню та активізації цих резервів може сприяти індивідуалізований контроль, тобто система зіставних коригуючих та оцінних дій вчителя, побудована на основі врахування індивідуально-психологічних особливостей учнів та включена у загальну систему дій вчителя та учнів у якості компонента кожного з уживаних на уроці методів навчання.

Індивідуалізований контроль, по-перше, припускає знання вчителем індивідуально-психологічних особливостей учнів, що може бути встановлено не тільки шляхом спостереження, але і за допомогою спеціальних методик, апробованих на контингентах учнів різних етапів навчання [3, 5, 9]. Отримані дані дозволяють здійснити оптимальний вибір необхідних форм та прийомів контроля при формуванні в учнів навичок читання.

По-друге, індивідуалізований контроль припускає конкретну індивідуалізовану  направленість всіх видів контроля, які використовуються при навчанні читанню:

• попередній;
• поточний (слідкуючий та результативний);
• тематико-періодичний;
• підсумковий.

По-третє, індивідуалізований характер контролю лежить в основі принципу індивідуально-особистісної орієнтованості контролю, а також  і в інших його принципах: цілеспрямованості, систематичності, репрезентативності, адекватності прийомів контролю формуючій навичці та його основним етапам.

Контроль на уроках іноземної  мови є компонентом кожного з  методів навчання: пояснювально-ілюстративного, метода тренування та метода практики і відповідно повинен використовуватися  на всіх трьох етапах формування технічних навичок читання: орієнтувально-підготовчій, стереотипізуючий та варіюючій.

На орієнтувально-підготовчому етапі, який припускає створення орієнтованої основи дій, первинне виконання дій за зразком з опорою чи без опори на правило, має місце попередній контроль як один з видів контролю «скритого» типу. На відміну від «відкритого» «скритий» тип контроля не має зовнішньо виражених дидактико-організаційних форм та не закінчуються відміткою (кількісною оцінкою в балах). Необхідність цього виду контроля зумовлюється необхідністю отримання інформації про вихідний рівень пізнавальної діяльності та попередньої перевірки правильності виконання первинної дії за зразком чи правилом. Цей вид контролю особливо необхідний для прогнозування успішності в оволодінні навичками, що формуються, в учнів низького рівня навчаємості.

До «скритого» типу контроля також належить поточний контроль. На відміну від попереднього поточний контроль здійснюється на стереотипуючому етапі формування технічних навичок читання та являє собою невід’ємний компонент методу організації тренування. Окрім того, якщо попередній контроль не супроводжується відміткою, то поточний контроль зазвичай нею закінчується, а в ряді випадків переходить від «скритого» до «відкритого» типа, бо виражається в особливих дидактико-організаційних формах: контрольне читання, контроль домашнього завдання, письмова перевірка навички розпізнавання слів та ін.

Таким чином, у рамках поточного контролю доцільно розрізняти слідкуючий та результативний контроль.

При слідкуючому контролі його об’єкти адекватні об’єктам засвоєння на даному уроці. Вчитель співставляє здійснювані учнями дії з еталонним рівнем, коригуючи їх у разі необхідності. Оцінка результатів зіставлення відбувається у внутрішньому плані та виражається вербально, тобто оціночною реплікою. Провідною функцією є стимулюючо-коригуюча. Слідкуючий контроль здійснюється фронтально, дуже часто за допомогою ігрових та змагально ігрових прийомів. За рівної активності учнів різних груп навчаємості рекомендується опитувати їх у послідовності від нижчого до вищого рівня навчаємості (Р3 - Р2 - Р1).

До поточного контролю належить також результативний контроль, який закінчується відміткою та об’єктами якого є навички, сформовані на попередніх уроках та закріплені у ході виконання домашнього завдання. Результативний контроль належить до контролю «відкритого» типу, оскільки він відбувається в освідомленій учнями ситуації перевірки та очікування оцінки Провідною функцією є мотиваційно-оцінна.

Прийомами результативного контролю є перевірка виконання домашнього завдання, диктанти на перевірку рівня сформованості різних типів навичок та ін. Виконання домашнього завдання повинно перевірятися вчителем залежно від загального рівня готовності групи, рівня навчаємості окремих категорій учнів, рівня їх мотивації.

Якщо учням високого рівня готовності (навчаємості, мотивації) властиві здебільшого внутрішні  комунікативно-пізнавальні мотиви, що дозволяє контролювати виконання  ними домашнього завдання епізодично, то для інших учнів з уеколічними мотивами отримання позитивної оцінки за свою працю вдома є змістостворюючим стимулом їх подальшої учбової діяльності. Отже, учням низького та середнього рівня навчаємості необхідний систематичний контроль за фактом та якістю виконання домашнього завдання.

Наступний вид контролю –  тематико-періодичний або періодичний. Провідною функцією даного виду контролю є мотиваційно-стимулююча, що забеспечується: 

• новизною, незвичайністю форми урока, який проводять у виді «Години веселих змагань»;
• колективним характером діяльності трьох рядів, що змагаються;
• незвичайністю, новизною завдань, які треба виконати не на оцінку, а задля перемоги своєї команди;
• доступністю та посильністю завдань різних рівней складності для різних за рівнем груп [6].