Інвестування як основа розширеного відтворення

Інвестування як основа розширеного відтворення

Зміст

       Вступ

За останні часові періоди інвестиції стали відігравати  особливу роль у житті будь-якої країни. Коли є кошти, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти кошти в час, коли така слабка стабільність як в економіці, так і законодавстві?

Згідно з визначенням  гроші є у інвесторів, але більшість  їх знаходиться за кордоном, де фінансисти грають за своїми правилами. Вони готові вкладати гроші тільки в ті проекти, які принесуть їм найбільшу користь.

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Ситуація економічного розвитку, яка склалась зараз в  Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі  та утримують перехід України  на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність.

У забезпеченні виходу економіки  з кризового стану і стабільного  її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах. Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.

Об’єктом роботи є інвестиційна діяльність України, а предметом - особливості залучення та використання інвестицій, як основного інструменту розширеного відтворення.

Метою курсової роботи є  висвітлення основних засад управління системою інвестиційної діяльності в Україні.

Реалізація даної мети зумовила необхідність вирішення наступних  завдань:

• визначити сутність, завдання та функції інвестування в Україні;
• проаналізувати сучасний стан державної інвестиційної діяльності;
• розглянути проблеми та шляхи підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю в Україні

При написанні курсової роботи були використані праці вітчизняних і закордонних вчених, підручники і навчальні посібники, тощо. 
           1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ІНСТРУМЕНТУ РОЗШИРЕНОГО ВІДТВОРЕННЯ

1.1 Економічна сутність інвестицій

Поняття інвестиції означає  вкладення капіталу в галузі економіки всередині країни чи за кордоном з метою одержання прибутку. У системі суспільного відтворення, інвестиціям належить найважливіша роль у справі поновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, отже, і забезпеченні визначених темпів економічного росту. Якщо представити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну і споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку [1].

Ріст інтенсивного типу інвестицій є чинником швидкого підвищення матеріального рівня життя. Тому що зростаючий виробничий апарат підвищує продуктивність праці. Так що сьогоднішній добробут є, у значній мірі, результатом учорашніх інвестицій, а сьогоднішні інвестиції, у свою чергу, закладають основи завтрашнього збільшення продуктивності праці і підвищення добробуту [11, ст. 256].

Інвестиції як економічна категорія виконують ряд найважливіших  функцій, без яких немислимо нормальний розвиток економіки будь-якої держави. Інвестиції на макрорівні є основою:

1. для здійснення політики  розширеного відтворення;

2. для прискорення НТП, поліпшення якості і забезпечення конкурентоздатності вітчизняної продукції;

3. для структурної  перебудови суспільного виробництва  і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства;

4. для створення необхідної  сировинної бази промисловості;

5. для цивільного будівництва,  розвитку охорони здоров'я, культури, вищої і середньої школи, а  також для рішення інших соціальних  проблем;

6. для зм'якшення чи  рішення проблеми безробіття;

7. для охорони природного  середовища;

8. для конверсії військово-промислового  комплексу;

9. для забезпечення  обороноздатності держави і рішення  багатьох інших проблем.

У макроекономічному  масштабі сьогоднішній добробут є значною мірою результатом учорашніх інвестицій, у свою чергу, закладають основу завтрашнього росту продуктивності праці і більш високого добробуту. Ми постійно знаходимося "на розпутті" - між споживанням сьогоднішнім і завтрашнім. Чим більшу частину зробленого сьогодні ми збережемо й інвестуємо, тим більше буде в нас можливості споживати завтра. Навпаки, чим більше сьогоднішніх ресурсів ми використовуємо на споживання, тим менше в нас буде шансів на більш високий рівень потреби завтра.

Інвестиції грають винятково  важливу роль і на мікрорівні. На цьому рівні вони необхідні, насамперед, для досягнення наступних цілей:

1. розширення і розвитку  виробництва;

2. недопустимість надмірного  морального і фізичного зносу  основних фондів;

3. підвищення технічного  рівня виробництва;

4. підвищення якості  і забезпечення конкурентоздатності  продукції конкретного підприємства;

5. здійснення природоохоронних  заходів;

6. придбання цінних  паперів і вкладення засобів  в активи інших підприємств [18].

В остаточному підсумку вони необхідні для забезпечення нормального функціонування підприємства в майбутньому, стабільного фінансового стану і максимізації прибутку.

Таким чином, інвестиції є найважливішою економічною  категорією і відіграють значиму  роль як на макрорівні, так і на мікрорівні, у першу чергу, для простого і розширеного відтворення, структурних перетворень, максимізації прибутку і на цій основі рішення багатьох соціальних проблем.

Під інвестиціями, звичайно, розуміються довгострокові вкладення  капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки. Основними цінностями інвестицій є:

1. рухоме та нерухоме  майно (будівлі, споруди, обладнання  та інші матеріальні цінності);

2. кошти, цільові банківські  внески, кредити, акції та інші  цінні папери;

3. майнові права, похідні  від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші  інтелектуальні цінності;

4. право користування  землею та іншими природними  ресурсами, а також інші майнові права [3].

Головним об'єктом вивчення виступали  капітальні вкладення як процес руху вартості, авансованої у розширене  відтворення основних фондів. Основна  увага приділялась вивченню структури  джерел фінансування капітальних вкладень, договірним стосункам замовників та підрядників, ролі банків як установ, що здійснюють фінансування та кредитування капітальних вкладень. За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій. Головними етапами інвестування є:

1. перетворення ресурсів  у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій  у конкретні об'єкти інвестиційної  діяльності (власне інвестування);

2. перетворення вкладених  коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;

3. приріст капітальних  вартостей у формі доходу або  соціального ефекту, тобто кінцева  мета інвестиційної діяльності.

Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий взаємозв'язок: прибуток - ресурси, тобто процес нагромадження повторюється.

Поняття інвестиційних  ресурсів охоплює всі зроблені засоби виробництва, тобто усі види інструмента, машини, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби і збутову мережу, використовувані у виробництві товарів і послуг і доставці їх до кінцевого споживача. Процес виробництва і нагромадження цих засобів виробництва називається інвестуванням.

Відтворення основних фондів народного господарства відбувається за допомогою трьох основних каналів надходження інвестиційних вкладень: державних капітальних вкладень; капітальних вкладень, здійснюваних за рахунок підприємств і компаній та інвестицій, здійснюваних за рахунок ресурсів інвестиційних фондів і компаній, формованих на основі акумуляції коштів населення.

Із загальної величини інвестиційних вкладень велика частина  приходиться на капітальні вкладення  в розширене відтворення, основним джерелом яких є національний доход. Про величину цих вкладень, названих чистими інвестиціями, можна судити по приросту основних фондів, хоча точної відповідності між ними за кожен відрізок часу може не бути. Приріст основних фондів за визначений період, як правило, рік, обчислюється по вартості закінчених об'єктів будівництва, прийнятих на баланс, а капітальні вкладення даного року складаються з відпущених банками засобів, що втілюються в закінчені і здані основні фонди по проходженню необхідного для завершення будівництва визначеного часу.

Іншим джерелом капітальних вкладень є амортизаційний фонд. Середня зношеність основних фондів, особливо по робочих машинах і устаткуванню, в економіці України досить велика. Для технічного відновлення виробництва велике значення має використання капітальних вкладень на реконструкцію діючих підприємств. У зв'язку з цим дуже важливо встановити доцільне співвідношення між вкладеннями в нове будівництво, реконструкцію, модернізацію і розширення існуючих виробничих потужностей [8].

Таким чином, під інвестиціями розуміються ті економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на чи розширення модернізацію виробничого апарата. Це може бути зв'язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів і інших інженерних споруд. Сюди ж варто включити витрати на наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати являють собою інвестиції в «людський капітал», що на сучасному етапі розвитку економіки здобувають усе більше і більше значення, тому що, у кінцевому рахунку, саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, що визначає економічне становище країни у світовій ієрархії держав [22].

1.2 Інвестиційна діяльність та її основні завдання

Дійсність інвестиційної діяльності, як на мікро- так і на макрорівні, визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. В цьому плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності інвестиційних галузей. Їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємництва, здатність до засвоєння інновації здійснюють основний вплив на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.

Серед інвестиційних галузей центральне місце займає будівництво. Тому, по логіці, дослідження ефективності інвестицій потрібно розпочати саме з цієї галузі. Одразу хочу зауважити, що в зв’язку з погіршенням ситуації в економіці України в найбільш кризовому становищі опинилось капітальне будівництво.

Строки будівництва перевищуються  в 2,5 - 3,0 рази, понаднормовим залишається  рівень незавершеного будівництва. Однією з причин цього виступає нераціональність структури інвестиційного циклу  в будівництві, відповідно з яким стадія підготовки займає тільки близько 3% його загальної вартості. В цей же час, в процесі перерозподілу капітальних вкладень, на стадію підготовки будівництва перерозподіляються сукупна праця всіх працівників інвестиційного процесу - в сферу з високим інтелектуальним потенціалом - науки та проектування. Підсилення стадії підготовки інвестиційного циклу в будівництві повинно призвести до підвищення науково - технічного рівня всього процесу розширеного відтворення [12, ст. 159].

В недалекому минулому надмірне нарощування потенціалу затратних галузей і виробництво ототожнювалось з успіхами в економічному розвитку. Як показала світова практика найбільш ефективний шлях розвитку економіки пролягає через ресурсозберігаючу інвестиційну стратегію. Мається на увазі не тільки матеріально - технічні, трудові та фінансові ресурси, але такий занадто важливий ресурс, як час. Виграш в часі дає багато переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого розвитку світового господарства .

Для подолання економічного спаду потрібно змінити акценти в пріоритетах і формах інвестування. Потрібно змінити структуру економіки країни, зменшити питому вагу галузей важкої та воєнної промисловості, які великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а продукція їх в значній мірі вивозиться за межі України та не впливає на рівень життя населення. І, навпаки, необхідно збільшувати питому вагу наукоємних галузей з екологічно чистими технологіями, легкої та харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг.

Тільки структурно переорієнтація інвестицій дає можливість безболісно зменшити частину фонду накопичення  в складі національного прибутку, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягнути  більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня [17, ст. 36].

Основними  завданнями інвестиційної  стратегії з точку зору максимальної ефективності тепер та в близькому майбутньому є:

• покрашення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технологічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;
• удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування та скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;
• зміна галузевої структури капітальних вкладень з точки зору значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, які виробляють продукти харчування та предмети особового споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка та харчова промисловість), послуги;
• пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищення якості продукції;
• збільшення обсягів капітальних вкладів на будівництво житла та інших об’єктів громадського користування і медичного забезпечення;

Важливе місце серед складових  ефективного інвестування займає формування тенденцій протизатратного розвитку виробництва будівельних конструкцій, матеріалів та виробів в напрямку зниженню матеріалоємності та підвищення індустріалізації будівництва [20].

1.3 Форми сучасного інвестування

Інвестування може здійснюватися  в двох формах: безпосереднє вкладення  засобів  у  створення нових  виробничих потужностей, для придбання  нового обладнання, ліцензій, нерухомості  і приміщення, у цінні папери. У першому випадку мова йде про так називане реальне інвестування (real іnvestment), у другому - про "портфельне інвестування" (portfolіo іnvestment).

Також можна говорити про виробничі інвестиції, що направляються  на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, і інтелектуальних, вкладених у створення інтелектуального, духовного продукту.

Сучасний економічний  словник дає наступні визначення:

Інвестиції прямі - 1. вкладення безпосередньо в матеріальне виробництво і збут визначеного виду продукції; 2. вкладення, у тому числі в статутний капітал, що забезпечують володіння контрольним пакетом акцій компанії.

Інвестиції портфельні (непрямі) - 1. інвестиції фінансові, формовані у виді портфеля цінних паперів; 2. невеликі по розмірі інвестиції, що не можуть забезпечити їхнім власникам контроль над підприємством [6].

Відповідно, виділяють фінансові і не фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції - інвестиції в цінні папери.

Не фінансові інвестиції – не грошові інвестиції у формі вкладень прав, ліцензій, ноу-хау, майна в проект, у підприємство, у справу [7].

По суб'єкту інвестування:

• Приватні інвестиції характеризують вкладення засобів фізичних осіб і підприємницьких організацій недержавних форм власності.
• Державні інвестиції - це вкладення засобів державних підприємств, а також засобів державного бюджету  різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.

По періоду інвестування:

• Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Як правило, фінансові інвестиції фірми є короткостроковими.
• Довгострокові інвестиції являють собою вкладення коштів  у реалізацію проектів, що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом  періоду, що перевищує один рік. Відповідно до  цього основною формою довгострокових інвестицій фірми є її капітальні вкладення у відтворення основних засобів.

З погляду  спрямованості  дій:

• Інвестиції на підставі проекту (початкові інвестиції), чи нетто-інвестиції.
• Інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), що направляються на збільшення виробничого потенціалу.
• Реінвестиції, тобто зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їх на  придбання чи виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства. До таким можна віднести:
• Інвестиції на заміну, у результаті яких наявні об'єкти   заміняються новими.
• Інвестиції на раціоналізацію, що направляються на модернізацію технологічного  чи устаткування процесів.
• Інвестиції на зміну програми випуску
• Інвестиції на диверсифікованість, зв'язані зі зміною номенклатури продукції, створенням нових видів продукції й організацією нових ринків збуту.
• Інвестиції на забезпечення виживання  підприємства в перспективі, що направляються на НІОКР, підготовку кадрів, рекламу і т.д.
• Брутто-інвестиції, що складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій [21].

Крім цього, окремо виділяють венчурні інвестиції й ануітет.

Венчурні інвестиції - це ризикові вкладення. Вони являють собою вкладення в акції нових підприємств чи підприємств, що здійснюють свою діяльність у нових сферах бізнесу і зв'язаних з великим рівнем ризику. Венчурні інвестиції направляються в не зв'язані між собою проекти, що мають високий ступінь ризику, у розрахунку на швидку окупність вкладених коштів. Ризикове вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в областях нових технологій.

 Ануітет - інвестиції, що приносять вкладнику визначений доход через регулярні проміжки часу. В основному - це вкладення засобів у страхові і пенсійні фонди [13, ст. 35].

Основу інвестиційної  діяльності підприємства складає реальне  інвестування. У сучасних умовах господарювання  дана форма інвестування для багатьох фірм є єдиним напрямком інвестиційної  діяльності. Це зв'язано з тим, що реальні інвестиції виступають основною формою реалізації економічного розвитку підприємства, тому що дана форма інвестування дозволяє їм освоювати нові товарні ринки і забезпечувати постійне збільшення своєї ринкової вартості.          

Підготовка й аналіз інвестицій у реальні активи істотно залежать від того, якого роду це інвестиції, тобто яку задачу ставить перед собою підприємство в процесі інвестування. З цих позицій усі можливі реальні інвестиції зводяться в наступні основні групи:

• обов'язкові інвестиції (чи інвестиції заради задоволення вимог державних органів керування) - це інвестиції, необхідні для того, щоб підприємницька фірма могла і далі продовжувати свою діяльність. У цю групу включаються інвестиції, ціль яких - організація екологічної безпеки діяльності  фірми чи поліпшення умов праці працівників фірми до рівня державних вимог і т.п.;

• інвестиції в підвищення ефективності діяльності фірми, їхньою метою є насамперед  створення умов для зниження витрат фірми за рахунок зміни устаткування, удосконалювання застосовуваних технологій, поліпшення організації праці і керування. Здійснення даних інвестицій необхідно підприємницькій фірмі для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі;   
• інвестиції в розширення виробництва, основна мета такого інвестування - розширення можливостей випуску товарів для раніше сформованих ринків у рамках вже існуючих виробництв;
• інвестиції в створення нових виробництв, у результаті здійснення таких інвестицій створюються зовсім нові підприємства, що будуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою  чи робити новий тип послуг або дозволяти фірмі вийти на нові для неї ринки з товарами чи послугами які уже випускаються.

  У процесі функціонування підприємницької фірми вибір конкретної форми реального інвестування визначається багатьма факторами: по-перше, задачами галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості діяльності фірми; по-друге, можливостями впровадження нових технологій на фірмі; по-третє, наявністю власних інвестиційних ресурсів і (чи) можливістю залучення позикових ресурсів [16, ст. 42].

2 АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1.Характеристика основних засад державної інвестиційної діяльності

Досвід розвинутих країн  засвідчує, що держава фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних розробок. Вона також вкладає значні кошти у фінансування венчурних (ризикових) підприємств. Особливе місце в системі державного інвестування посідають об’єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення роблять у соціальну сферу (будівництво об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти залучення капіталу і визначають тип фінансування.

У перехідний період в  основі інвестиційної політики держави  повинне бути гнучке поєднання адміністративних та економічних методів регулювання.

Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій – амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від продажу акцій підприємств дасть змогу припинити спад виробництва і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак таких ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне економічне зростання. Тому Україні потрібно залучати іноземні інвестиції, зокрема таких інвесторів, як ООН, Європейський Союз,  група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЕБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними інвесторами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації з зазначенням пріоритетних напрямів [10, ст. 9].

Пріоритетними напрямами  інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров’я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв’язку.

Міжнародний банк реконструкції  та розвитку надає позики тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення  боржником та, як звичайно, під державні гарантії.

На особливу увагу  заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку, що є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд. євро. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів.

Пріоритетними напрямками діяльності Банку є: пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов’язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково-орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи. Більше половини коштів, які надає Банк цим країнам, адресовані підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств.

Надаючи позики комерційним підприємствам, Банк не вимагає урядових гарантій, однак обов’язковим є повне повернення позичених коштів. Причому сума платежу містить у собі виплати, не пов’язані з ризиком банку у разі надання позики.

Пожвавлення процесу залучення  іноземних інвестицій доручено безпосередньо Кабінету Міністрів України, Національному агентству  реконструкції та економічної інтеграції [9].