Інвестиційний ринок. Інфраструктура ринку інвестиційних товарів

 

Тема: Інвестиційний  ринок. Інфраструктура ринку інвестиційних  товарів.

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1.Теоретико-методологічні та практичні засади функціонування інвестиційного ринку, його сегментація ……………………………………….5

2. Елементи інфраструктури ринку інвестиційних товарів та основні принципи їх функціонування …………………………………………………12

3. Розвиток інвестиційного ринку – шлях до підвищення конкурентоспроможності України …………………………………………..20

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….27

ДОДАТКИ………………………………………………………………………29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Ефективне функціонування інвестиційного ринку України підлягає перманентному та систематичному оцінюванню з позицій: різноманітних суб'єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектних і науково- дослідних організацій), цілей інвестування, інвестиційного попиту та пропозиції, державної політики тощо. У цьому контексті доцільно більш ретельно розглянути проблеми сутності та особливостей функціонування інвестиційного ринку, необхідності розробки ефективних управлінських рішень у напрямі інвестиційної політики держави в умовах трансформаційних процесів національної економіки.

З прискоренням інвестиційних процесів в Україні  та її регіонах актуалізується розуміння  сутності та законів функціонування інвестиційного ринку. На тлі різноманітних підходів до тлумачення даного терміну, найбільш прийнятним видається твердження І. Бланка: «інвестиційний ринок — це сукупність економічних відносин, які складаються між продавцями та споживачами інвестиційних товарів та послуг, а також об’єктами інвестування в усіх його формах»¹.

Теоретично-методологічні  та практичні засади функціонування  інвестиційного ринку України досліджували багато українських та зарубіжних вчених, зокрема: Вовчак О.Д., Дука А.П., Череп A.B., Мойсеєнко І.П., Гриньов A.B., Коюда В.О., Лепейко Т.І., Пересада A.A. та ін. Проте, за всієї значущості проведених наукових досліджень, актуальність обраної теми обумовлена динамічністю економічної ситуації в Україні, темпами трансформації ринкових механізмів загалом та інвестиційного ринку зокрема. Необхідно зауважити, що у працях даних науковців єдиного погляду на трактування сутності поняття інвестиційного ринку та його складових немає. Не достатньо уваги приділено аналізу ефективності функціонування та динаміки кон'юнктурних тенденцій інвестиційного ринку в умовах трансформаційних процесів національної економіки.

Метою роботи є узагальнення наукових підходів до трактування сутності та складових інвестиційного ринку, а також визначення відповідних напрямів підвищення ефективності функціонування інвестиційного ринку України.

Завдання курсової роботи:

• визначення сутності та практичних засад функціонування інвестиційного ринку та його сегментів;
• аналіз інфраструктури ринку інвестиційних товарів;
• дослідження розвитку інвестиційного ринку в Україні.

Об`єкт курсової роботи – економічні відносини, які  складаються між торговцями інвестиційних  товарів і послуг, а також об'єктів  інвестування у всіх їх формах.

Предметом виступає сукупність окремих ринків (об'єктів реального та фінансового інвестування) таких як: ринок прямих капітальних вкладень, ринок об'єктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших об'єктів реального інвестування, фондовий, кредитний та грошовий ринки.

Інформаційною базою курсової роботи стали дані Національного банку України, періодична література, підручники, наукові статті та журнали з питань сутності та особливостей функціонування інвестиційного ринку, необхідності розробки ефективних управлінських рішень у напрямі інвестиційної політики, а також оцінки сегментів інвестиційного ринку.

 

 

 

 

 

 

 

1.ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ, ЙОГО СЕГМЕНТАЦІЯ

 

Інвестиційний ринок у сучасній ринковій економіці є одним із найважливіших сегментів загального ринку. Це складний механізм, що поєднує велику кількість виробничих, комерційних, фінансових, інституціональних та інформаційних структур, що взаємодіють в інвестиційній сфері на основі розгалуженої системи норм інвестиційного бізнесу.

Вивчення та узагальнення літературних джерел і проведені дослідження за проблемою дозволяють стверджувати, що інвестиційний ринок це:

• це ринок об'єктів інвестування в усіх його формах. Його можна розглядати як сукупність окремих ринків (об'єктів реального та фінансового інвестування) з виділенням таких ринків: прямих капітальних вкладень, приватизованих об'єктів, нерухомості, інших об'єктів реального інвестування, фондовий і грошовий ринок².
• це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує суб'єкт - інвестор, тобто господарюючий суб'єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари³.
• система, що включає: суб'єктів, об'єктів, інфраструктуру ринку, ринковий механізм та контроль з боку держави за дією ринкового механізму⁴.
• сукупність економічних відносин, які складаються між торговцями інвестиційних товарів і послуг, а також об'єктів інвестування у всіх їх формах⁵.
• складний механізм, що поєднує велику кількість виробничих, комерційних, фінансових, інституціональних та інформаційних структур, що взаємодіють в інвестиційній сфері на основі розгалуженої системи норм інвестиційного бізнесу⁶.
• сукупність окремих ринків (об'єктів реального інвестування, інноваційного та фінансового інвестування), у складі якого виділяються: ринок прямих капітальних вкладень, ринок об'єктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших об'єктів реального інвестування, фондовий, кредитний та грошовий ринки⁷.
• середовище, що має комплексну структуру та визначену кон'юнктуру, у якому взаємодіють інвестори, виробники та власники інвестиційних товарів, фінансові посередники та органи державної влади та управління ⁸.

У зарубіжній практиці інвестиційний ринок ототожнюється, як правило, з ринком цінних паперів, які виступають основним інструментом інвестиційного вкладення капіталу як індивідуальними, так і інституціональними інвесторами. В нашій країні переважним напрямом інвестиційної діяльності є реальне інвестування у формі капітальних вкладень. Відповідно інвестиційний ринок у найбільш частому трактуванні вітчизняних економістів розглядається як ринок капітальних товарів. Дані підходи є надмірно вузькими, тому поняття інвестиційного ринку доцільно узагальнити наступним чином.

Інвестиційний ринок - це ринок купівлі-продажу інвестиційних товарів та послуг, що функціонує на основі балансу інвестиційного попиту та пропозиції й здійснює мобілізацію тимчасово вільного капіталу із різноманітних джерел, що сприяє активізації економічних процесів⁹.

Теоретично-прикладні дослідження свідчать про значні розбіжності наукових поглядів щодо визначення складових інвестиційного ринку, зокрема виокремлюють наступні поділи:

• ринок об'єктів реального інвестування (ринок прямих капіталовкладень на: нове будівництво, розширення, технічне переозброєння; ринок приватизованих об'єктів: тих, які продаються на аукціонах, за конкурсом або трудовим колективам за приватизаційні чеки та гроші; ринок нерухомості; ринок інших об'єктів інвестування) та ринок інструментів фінансового інвестування (фондовий ринок цінних паперів; грошовий ринок - депозитні вклади: строкові та на вимоги)¹⁰;

• ринок споживчих товарів, ринок споживчого кредиту, ринок інвестиційних товарів і ринок фінансових ресурсів¹¹;

• ринок цінних паперів; ринок середньо- і довгострокового кредиту; визначену частину валютного ринку; ринок прямих інвестицій, у т.ч. іноземних¹².

Ефективне функціонування інвестиційного та кредитного ринків безпосередньо залежить від двох складових: інвестиційного попиту та інвестиційної  пропозиції.

Ринок інвестицій характеризується пропозицією інвестицій з боку інвесторів, що виступають у цьому випадку як продавці, та попитом на інвестиції з боку потенційних учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців інвестицій.

На практиці існує два види інвестиційного попиту: потенційний та конкретний. Потенційний попит виникає за відсутності намірів суб'єктів господарювання за наявності доходу (прибутку) направляти його на інвестування. Такий попит називають формальним і він виконує роль інвестиційного потенціалу - джерелом для майбутніх інвестицій. Конкретний попит (пропозиція капіталу) - характеризується конкретною реалізацією намірів суб'єктів інвестиційної діяльності на ринку.

Необхідною  умовою, властивою ринковим відносинам конкурентного типу, при відносно стабільному інвестиційному попиті є випереджаючий розвиток інвестиційної пропозиції.

Основним фактором, який визначає масштаби функціонування інвестиційних товарів є їх сукупна  пропозиція, що породжує інвестиційний попит¹³.

До сегментів інвестиційного ринку належать : ринок споживчих товарів, ринок споживчого кредиту, ринок інвестиційних товарів і ринок фінансових ресурсів. Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. До елементів інфраструктури інвестиційного ринку, яка сприяє купівлі-продажу об’єктів інвестування, слід зарахувати:

• кредитні та страхові інститути та мережу аудиторських фірм;

• організації  інформаційно-аналітичного обслуговування, у тому числі спеціалізовану пресу, рейтингові агентства;

• установи професійної  підготовки фахівців для інвестиційної  роботи і т.д

Стан інвестиційного ринку в цілому та окремих його складових сегментів характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна і конкуренція. Їх співвідношення постійно змінюється.¹⁴ Кон'юнктура інвестиційного ринку - це форма виявлення на інвестиційному ринку загалом, або на окремих його сегментах системи факторів (умов), які визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін та конкуренції ¹⁵.

Для кон'юнктури  інвестиційного ринку характерні чотири стадії (рис. 1.1).:

1. Підйом кон'юнктури, пов'язаний з підвищенням активності ринкових процесів у зв'язку з пожвавленням економіки загалом. Він характеризується ростом обсягів попиту на об'єкти інвестування, підвищенням рівня цін, розвитком конкуренції серед інвестиційних посередників.
2. Кон'юнктурний бум, пов'язаний з різким зростанням попиту на усі інвестиційні товари, які пропозиція не зважаючи на ріст, задовольнити не може. Одночасно ростуть ціни на усі об'єкти інвестування, підвищуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.
3. Ослаблення кон'юнктури, пов'язане зі зниженням інвестиційної активності через спад в економіці загалом, майже повним насиченням попиту на об'єкти інвестування та деяким надлишком їх пропозиції.
4. Кон'юнктурний спад - це найбільш не сприятлива стадія на інвестиційному ринку з позицій інвестиційної активності. Вона характеризується найнижчим рівнем попиту та скороченням обсягів пропозиції об'єктів інвестування ¹⁶.

 

 

 

Рис. 1.1. Стадії кон'юнктури інвестиційного ринку

Джерело: Бланк  І.О. Інвестиційний менеджмент [Текст] : підруч. / І.О. Бланк. – К.: КНЕУ, 2005. – 398с.

Отже, процес вивчення інвестиційного ринку в цілому складається з ряду послідовних етапів. Така послідовність вивчення інвестиційного ринку дозволяє одержати надійну інформацію для розробки стратегії інвестиційної діяльності та формування інвестиційного портфелю.

Інвестиційний ринок повинен розглядатись як цілісна система:

– об’єкт державного регулювання;

– сфера інвестиційної  діяльності.

При всій специфіці  окремих сегментів інвестиційного ринку їх об’єднує класична ринкова схема: є продавець інвестиційного продукту, є його покупець, посередник (торговець, брокер, дилер тощо); залежно від попиту та пропозиції складається ринкова ціна продукту; виникають торгова інфраструктура (біржі) та система реєстрації прав власності. При цьому інвестиційний ринок ми виділяємо як об’єкт державного регулювання саме з позицій інвестора, а не інших учасників ринку.¹⁷

Однак регулювання  інвестиційного ринку (а не тільки і не стільки ринку інвестиційних послуг) вимагає пошуку нових форм і методів регуляторної діяльності державних органів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ЕЛЕМЕНТИ ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ТОВАРІВ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ

 

Створення дієвого  національного інвестиційного ринку, що перерозподіляє потужні інвестиційні ресурси є головним підґрунтям для  створення сильної національної економіки. Враховуючи ту ситуацію, яка склалася на міжнародних інвестиційних ринках, і ті негативні наслідки, що мали вплив на вітчизняний ринок інвестицій, виникає необхідність в системному та послідовному регулюванні цього ринку та контролі інституцій, що функціонують на ньому.¹⁸

   У країнах  з розвинутими ринковими відносинами  інвестиційний попит і пропозиція  збалансовані через механізм  ціноутворення на базі зрівноважених  цін на інвестиції та інвестиційні  товари. Система зрівноважених цін  формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення “інвестиції — приріст інвестиційних товарів (капітального майна)”. При цьому ринок характеризується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом.

   Для стимулювання  інвестиційного попиту товаровиробників  і розвитку конкуренції між  ними держава застосовує систему  заходів антимонопольного регулювання.

   Механізм  дії ціни зрівноваженості полягає  у такому. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари починає перевищувати пропозицію, та їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій — їх дохідності.

   Перелив  інвестицій у зазначену галузь  призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що у майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, виробництва їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару. У примітивному розумінні, фінансовий ринок капіталу — це місце зустрічі, де підприємці та фірми, які прагнуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, в кого вони є вільними.¹⁹

   Інвестиційна  діяльність завжди починається  з ринку, оскільки заощаджень  і поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається залучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. На Додатку А наведена схема ринкових відносин, суб’єктом яких є інвестор.

   Інфраструктура інвестиційного ринку — це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів.

Ринок реальних активів (інколи вживається термін “матеріальні чи фізичні активи”) пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто продається здатність до праці за наймом.

   Ринок  фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних паперів — боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року); ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок називають ринком позичкового капіталу.

Інвестиції  спрямовуються у вже розвинені  сфери економічної діяльності²⁰.

На підприємствах  промисловості зосереджено 30,9 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну, у фінансових установах – 33,1% (рис.2.2.).

 

 

Рис.2.2. Розподіл прямих іноземних інвестицій за основними  видами економічної діяльності (у % до загального обсягу інвестування)

Джерело: Гайдуцький А.П. Оцінка інвестиційної привабливості економіки [текст] / А.П. Гайдуцький // Економіка і прогнозування. - 2012. - № 4. - С. 119-129.

 

Станом на 01.01.2012 на підприємствах промисловості  зосереджено –                  15238,6 млн.дол.США, у т.ч. переробної – 13056,8 млн.дол.США та добувної – 1492,4 млн.дол.США. Серед галузей переробної промисловості у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів унесено 6084,2 млн.дол.США прямих інвестицій, у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів – 2065,7 млн.дол.США, хімічну та нафтохімічну промисловість – 1375,8 млн.дол.США, машинобудування – 1226,0 млн.дол.США, виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції –893,0 млн.дол.США. В організації, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, унесено 5721,5  млн.дол.США (11,6%), у підприємства торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 5193,5 млн.дол.США (10,5%).

До десятки  основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Велика Британія, Франція, Швеція, Віргінські Острови, Британські та Сполучені Штати Америки.

 

Рис. 2.3. Розподіл іноземних інвестицій в Україну  за основними країнами-інвесторами (у % до загального обсягу)

Джерело: Гайдуцький А.П. Оцінка інвестиційної привабливості економіки [текст] / А.П. Гайдуцький // Економіка і прогнозування. - 2012. - № 4. - С. 119-129.

Незадовільна  диверсифікація джерел залучення прямих іноземних інвестицій в Україну по країнах-інвесторах може бути ризиком залежності економіки України від політики кількох країн – основних інвесторів²¹.

Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують вторинні ринки для інших фінансових активів. Щодо обсягів випуску цінних паперів в Україні за останні роки, розглянемо  більш конкретно в Додатку Б.

Обсяги залучення  інвестицій в основний капітал підприємств  України у січні-вересні 2011 року складають 117,2 млрд. грн., що становить 121,2 відсотків до відповідного періоду 2010 року.

Рис. 2.4. Інвестиції в основний капітал (млрд.грн.)

Джерело: Гайдуцький А.П. Оцінка інвестиційної привабливості економіки [текст] / А.П. Гайдуцький // Економіка і прогнозування. - 2012. - № 4. - С. 119-129.

 

Аналіз динаміки освоєних інвестицій в основний капітал  у 2009-2011 роках також свідчить про спад темпів їх зростання, що свідчить про можливість виникнення ризиків щодо незавершеного виконання та недофінансування інвестиційних проектів у перспективі, збільшення обсягів зносу основних фондів та зниження конкурентоспроможності продукції.

Провідними  сферами за обсягами залучення інвестицій в основний капітал залишаються: промисловість – 52,9 млрд. грн., операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 20,9 млрд. грн., діяльність транспорту і  зв’язку –21,5 млрд. грн.

Головним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал, як і раніше, залишаються  власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких за 9 місяців 2011 року освоєно 59,0 відсотка капіталовкладень. Частка залучених і запозичених  коштів, у тому числі кредитів банків та інших позик, коштів іноземних інвесторів у загальних обсягах капіталовкладень становила 19,6 відсотків.

За рахунок  державного та місцевих бюджетів освоєно 8,7 відсотка інвестицій в основний капітал. Частка коштів населення на будівництво власного житла становила 8,6 відсотка усіх капіталовкладень²².

 Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа таких елементів є надзвичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструктури — обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка в основному забезпечує інвестиційний процес.²³

   На інвестиційному  ринку працює велика кількість  різних посередників, які створюють  його інфраструктуру. Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку.

   Інвестиційний  ринок — це система, що включає:

- суб’єктів  (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації  та ін.);

- об’єктів (матеріальні  і нематеріальні, права, ліцензії, патенти, ноу-хау та ін.);

- інфраструктуру  ринку (банки, біржі, пенсійні  фонди, страхові компанії, інвестиційні  фонди, інженерно-консультаційні фірми та ін.);

- ринковий механізм;

- контроль з  боку держави за дією ринкового  механізму.

Інвестиційний ринок можна представити як сукупність інвестиційних інститутів, що працюють на контрактних засадах і надають  інвестиційні послуги. До основних професійних  інвестиційних інститутів в Україні  можна віднести:

1. Інститути спільного інвестування (ІСІ), що діють відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)»²⁴.
2. Справжні інвестиційні компанії - де-юре в Україні відсутні. Під цією назвою найчастіше маються на увазі торгівці цінними паперами або компанії з управління активами. Відповідно до Указу Президента України від 19.02.1994р. № 55/94 існують інвестиційні компанії, але вони мають статус торгівців цінними паперами, що працюють за свої кошти на первинному і вторинному ринку, управляють портфелем активів індивідуального інвестора, здійснюють професійне інвестиційне консультування, в тому числі з питань злиття та поглинань. Небанківські фінансові установи, що є торгівцями цінними паперами з такими функціями, можуть називати себе інвестиційними компаніями²⁵.
3. Венчурні фонди - недиверсифіковані ІСІ закритого типу, які здійснюють виключно приватне(закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних і фізичних осіб.
4. Фонди прямого інвестування. В нашій країні немає законодавчого визначення цих установ, хоча на практиці вони працюють, тобто надають капітал на договірній основі приватним бізнес-одиницям.

Проведене дослідження  свідчить, що інвестиційний ринок — це складна економічна категорія, яка має певну структуру та механізм функціонування. В той же час на інвестиційний ринок впливають безліч факторів, що визначають подальший його розвиток. Особливості розвитку українського інвестиційного ринку полягають у недостатності інвестиційних інститутів та визначаються високою ризикованістю. Статистичні дані та міжнародна інвестиційна позиція України свідчать, що Україна залишається привабливою для інвестицій, водночас вона не знаходиться осторонь світових процесів, є достатньо інтегрованою у світове господарство і порушення макростабільності на зовнішніх ринках має свій відголос в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. РОЗВИТОК ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ – ШЛЯХ ДО ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТНОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ

 

Пожвавлення будь-якої економіки пов'язано з підвищенням  інвестиційної активності основних гравців ринку, а це визначається інвестиційним кліматом країни, очікуваннями інвесторів та державним регулюванням інвестиційних процесів. Оскільки інвестиційний  клімат найчастіше розглядається як сукупність правових, економічних і соціальних умов, які забезпечують реалізацію інвестиційної діяльності вітчизняних і іноземних інвесторів²⁶, то шляхи його покращення треба шукати у цих площинах. На сьогодні інвестиційний клімат України оцінюється як один з найнижчих в Європі. Це викликано: складністю відкриття та ведення бізнесу, ненадійністю захисту інвесторів, низькими стандартами корпоративного управління, слабкими темпами економічного зростання та інституційних змін у національній економіці. Також негативним чинником є велике значення корпоративного і державного боргу, сума останнього на поточний момент  2012 року складає $57,8 млрд. і має тенденцію до зростання. Поряд з цим, необхідно вказати на позитивну тенденцію - відповідно до Рейтингу глобальної конкурентоспроможності Україна за 2011 рік піднялася з 89 на 82 місце (з 142 країн)²⁷.

В Україні інвестиційний  ринок є слаборозвиненою структурою і тому державне регулювання цього  ринку необхідно розглядати як обов'язкову складову інвестиційної стратегії країни. Активізація інвестиційного процесу є одним з найпотужніших механізмів соціально - економічних перетворень. Вперше протягом  2010-2012 років рівень довіри до ринку України зменшився з 3,39 до 2,56 за п'ятибальної шкалою²⁸. Відповідно до Концепції економічного розвитку України на 2008-2015рр.: «До кінця 2015 року планується спрямувати близько 52,2 млрд.грн. залучених коштів на інвестування в реалізацію інноваційних та інфраструктурних проектів, а також сприяти зростанню інвестицій в основний капітал та нематеріальні активи, притоку приватних, в тому числі прямих іноземних інвестицій»²⁹.

Розглядаючи обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну, слід визначити, що у структурі інвесторів виділяється п'ять найбільших країн-інвесторів (Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Росія, Австрія), що інвестували біля $28 млрд, протягом 2011 року проте за розрахунками експертів більша частина цих грошей має українське походження. Західні інвестори продовжують обережно ставитися до роботи на інвестиційному ринку України ³⁰.

Діловий клімат в Україні не сприяє залученню  іноземних інвестицій. Зміна системи  оподаткування та постійні нововведення у сфері законодавчого регулювання, неефективність загальноприйнятих  механізмів впливу на контрагентів - формує несприятливі ділові очікування у іноземних інвесторів. З іншого боку, ще дуже яскравими є спогади про знецінення гривні у 2008-2009 роках і втратах інвесторів при спробах вивести інвестиції з території України. Інструменти хеджування валютних ризиків майже не використовуються, та й сама інфраструктура фінансового ринку не відповідає вимогам щодо прозорості та стійкості.