Неопубліковані документи

ЗМІСТ

                стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1.ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ “НЕОПУБЛІКОВАНИЙ ДОКУМЕНТ” В ДОКУМЕНТОЗНАВСТВІ………………………5

РОЗДІЛ 2. ВИДИ НЕОПУБЛІКОВАНИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ЇХ ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ…………………………….9

2. 1. Дисертація………………………………………………………………...9

2. 2. Автореферат дисертації…..……………………………………………..12

2. 3. Депонований рукопис…………………………………………………...15

2. 4. Звіт про науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу……...17

2. 5. Препринт…………………………………………………………………20

2. 6. Науковий переклад………………………………………………………21

2. 7. Оглядово-аналітичний  документ……………………………………….23

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….26

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Людство створює документи для зберігання і передачі соціальної інформації в часі і просторі. Саме в документі воно організовує, систематизує інформацію, подає її в зафіксованому вигляді. Класифікація документів є дуже важливою, оскільки це спрощує процес обміну інформацією. Неопублікований документ – це один з типів документів, який виділився дуже давно, але як поняття функціонувати почав з другої половини ХХ століття. Й на сьогодні є актуальним вивчати й розробляти цей тип, удосконалювати його, визначати призначення окремих видів неопублікованих документів.

Мета і завдання наукової роботи. Метою дослідження є висвітлення визначення поняття “неопублікований документ”, та видів неопублікованих документів, їх призначення.

Для реалізації мети були поставлені такі завдання: розглянути питання визначення поняття “неопублікований документ” і для чого він призначений; розглянути окремі види неопублікованих документів та їх структуру, значення.

Об’єктом дослідження є неопубліковані документи.

Предметом дослідження суть поняття “неопублікований документ”, окремі види неопублікованих документів та їх характеристика.

Стан наукової розробки проблеми. Цієї теми торкалися й досі розробляють такі вчені-документознавці як Н.М. Кушнаренко, Г.М.Швецова-Водка, М.І. Пилипчик, В.М. Головій та інші.

Джерельну база дослідження. Враховуючи недостатність історіографічного матеріалу, вагомим підґрунтям дослідження стали підручники з документознавства, статті, монографії, електронні ресурси.

Методологічні засади дослідження ґрунтуються на методах аналізу і синтезу. В сукупності вони дали змогу охарактеризувати суть неопублікованих документів.

Наукова новизна. У курсовій роботі зроблено спробу комплексного вивчення класифікації неопублікованих документів. Новизни у даному досліджені, як такої, немає. Оскільки на основі використаних джерел проаналізовано суть поняття “неопубліковані документи”, їх класифікацію та функціональне призначення.

Структура роботи. Наукова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Визначення поняття “неопублікований документ”.

По ступеню надання  відомостей документи діляться на опубліковані та неопубліковані. Поняття “неопублікований документ” виступає як протилежне поняттю “опублікований документ”, “публікація”, “видання”. 
З'явившись в 1960-х роках, термін “опублікований”, а потім “неопублікований документ”, не отримали однозначного визначення. Найбільш прийнятним представляється визначення, згідно якому опублікований — це документ, призначений для широкого і багатократного використання, як правило, пройшов редакційно-видавничу обробку, має також тираж і вихідні дані. Неопублікований документ – документ, що не розрахований на широке розповсюдження.  

Неопубліковані документи тиражуються у невеликій кількості екземплярів, або залишаються у рукописному вигляді.

 Непублікований документ призначений для одноразового використання, необхідний для ухвалення або виконання безпосередніх управлінських рішень. Це такий документ, що містить первинні початкові фактичні відомості, показники, параметри тощо. Сюди відносять адміністративно-господарську, організаційно-розпорядливу, бухгалтерську, технологічну, постачальницьку і подібну документацію. Неопубліковані документи служать основою для складання нових узагальнюючих документів. 
             Неопубліковані документи оформляються, як правило, засобами “машинопису”, реєструються в органах інформації і бібліотеках для віддзеркалення в інформаційних виданнях або базах даних цих органів. 
              Неопубліковані документи виникли історично раніше, ніж опубліковані. По загальній кількості назв число неопублікованих документів, що щорічно з'являються, перевищує випуск опублікованих, а по важливості, новизні, актуальності, унікальності й достовірності інформації, оперативності виходу, а також ще й іншим інформаційним якостям вони часом перевишують опубліковані документи.

Неопубліковані документи  – це такі, що призначені конкретно  визначеному адресату і не мають  офіційно реєстрації як опубліковані.

Кожне видання має  пройти офіційну реєстрацію в державних установах або організаціях, що забезпечують дотримання закону про авторське право. Автор опублікованого документа зберігає права на нього  як на свою інтелектуальну власність.

Всі інші документи, що не пройшли процес офіційної реєстрації, є неопублікованими, навіть у тому випадку, коли вони розмножуються у значній кількості примірників. Наприклад, наказ міністра чи виробнича інструкція можуть тиражуватися в кількості, що залежить від кількості підлеглих, але вони залишаються неопублікованими документами.

У той же час неопубліковані документи можуть стати об’єктом редакційно-видавничої діяльності, після чого вони будуть опубліковані. Тобто неопубліковані документи можуть перейти в ранг опублікованих після проходження редакційно-видавничої діяльності [1, c. 53].

Однак існує певна  категорія документів, які не проходять  редакційно-видавничих процесів, але  офіційно вважаються опублікованими документами. Це стосується деяких жанрів наукових документів, які вважаються опублікованими після того, як вони потрапляють у спеціальні центри зберігання таких документів, реєструються у відповідних виданнях і можуть бути надані споживачу за певними правилами. До таких документів належать, наприклад: звіти про науково-дослідну роботу або дослідно-конструкторську розробку, наукові дисертації, рукописні переклади, що підготовлені науково-інформаційними центрами тощо.

Крім того, існують спеціальні центри депонування наукових документів, куди автор може надіслати статтю чи монографію, і вона буде вважатися опублікованою після того, як даний центр опублікує бібліографічну інформацію про неї. Відповідно центр депонування зобов'язується надавати цей документ  для використання будь-яким споживачам інформації за певних умов. Цю останню категорію документів називають депонованими.

В дійсності депонованими є вище перелічені документи, що вважаються опублікованими внаслідок їх зберігання та організації використання в певних центрах.

Депоновані документи  традиційно називають “неопублікованими”, щоб відрізняти їх від документів, опублікованих у вигляді видань. Але буквальний зміст терміна “неопубліковані документи” не відповідає особливостям депонованих документів.

Окрім тих документів, що потрапляють у розряд опублікованих  внаслідок депонування, будь-який неопублікований  документ може стати опублікованим, якщо він буде експонований на виставці в архіві, музеї, чи після того, як він буде продемонстрований на телебаченні або прочитаний по радіо. Але все це – особливі випадки опублікування документів,коли не змінюється ані їх матеріальна форма, ані місце та спосіб зберігання.

Серед неопублікованих  документів можуть бути різні категорії. Наприклад, одні – ті, що в майбутньому  можуть бути опубліковані, тому що вони створюються спеціально для опублікування і лише тимчасово залишаються неопублікованими. Наприклад, це твори художньої літератури, наукові монографії, публіцистичні статті тощо.

І є такі документи, що первісно не призначаються для опублікування. Наприклад, це особисті листи чи щоденники, записки; адміністративно-господарські, планово-економічні, організаційно-розапорядчі, фінансові,конструкторські та інші подібні їм документи.

Як правило, вони зберігаються тимчасово, поки є актуальними. Після  цього значна частина таких документів знищується, а найбільш важливі у правовому, науковому чи художньому відношенні документи відбираються для зберігання в архівах, є і залишаються назавжди неопублікованими, а при потребі використовуються як неопубліковані документи, для чого існують спеціальні правила.

Частина цих документів може бути підготовлена до опублікування у вигляді видання чи його частини або шляхом демонстрування документа через канали моасової комунікації [1,c. 74-78].

Представниками неопублікованих  документів являються звіт про НДР і ДКР, дисертація, автореферат дисертації, депонований рукопис, препринт, оглядово-аналітичний документ, науковий переклад.

Отже, неопублікований  документ – це документ, який містить  інформацію, не призначену для широкого розповсюдження, тому він, як правило  не тиражується в обмеженій кількості машинописних екземплярів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Види неопублікованих документів та їх функціональне призначення

2. 1. Дисертація

Дисертація – кваліфікована наукова робота в певній галузі науки, що пройшла попередню експертизу й представлена до захисту на здобуття вченого ступеня у спеціалізованій вченій раді [2].

Офіційно до дисертації висуваються такі вимоги:

а) наукове дослідження  проводиться самим автором;

б) дисертаційна робота містить сукупність нових наукових результатів і положень;

в) дисертація має внутрішню єдність;

г) дисертація свідчить про  особистий вклад автора в розробку наукової проблеми;

д) нові дані, допущені автором, чітко викладені, аргументовані  й критично зіставлені з раніше відомими науковими розробками;

е) на нові авторські дані вказуються інформаційні джерела, з яких почерпнуті ці відомості;

є) результати дисертаційного дослідження виносяться автором на публічний захист [2].

Дисертація повинна  бути кваліфікованою науковою роботою, в якій міститься вирішення завдань, які мають суттєве значення для певної галузі наук.

Дисертація – це науково-дослідна робота, яка має строго наукові  критерії, чого необхідно дотримуватися. Наукові роботи (статті в журналах, монографії), методичні посібники, підручники являються необхідним доповненням дисертації [2].

Згідно з “Порядком  присудження наукових ступенів і  присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника” дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата  та доктора наук необхідно оформлювати  відповідно до державного стандарту  України. Таким стандартом є ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення” [3, c. 28]. З огляду на високі вимоги нормативних документів необхідно неухильно дотримуватися порядку подання окремих видів текстового матеріалу, таблиць, формул та ілюстрацій, а також правил оформлення автореферату.

У дисертації необхідно  стисло, логічно й аргументовано  викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.

Дисертацію на здобуття наукового ступеня подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису в твердому переплетенні.

Дисертація повинна  містити: титульний аркуш; зміст; перелік  умовних позначень (за необхідності); вступ; основну частину; висновки; додатки (за необхідності); список використаних джерел [3, c. 28].

Титульний аркуш дисертації містить: найменування наукової організації або вищого навчального закладу, де виконана дисертація; прізвище, ім'я, по батькові автора; індекс УДК; назву дисертації; шифр і найменування спеціальності; науковий ступінь, на який претендує здобувач; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я, по батькові наукового керівника і (або) консультанта; місто і рік. На титульному аркуші дисертації обов'язково зазначається “На правах рукопису” та гриф обмеження розповсюдження відомостей (за необхідності) [3, c. 29]. Зміст подають на початку дисертації (він містить найменування і номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів тощо). Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхід- ності) друкують двома колонками.

Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми та її значущість, підстави і вихідні дані для розроблення  теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Подають загальну характеристику дисертації в рекомендованій послідовності: актуальність теми, мета і завдання дослідження, об’єкт і предмет дослідження, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, публікації тощо [3, c. 29-30].

Основна частина дисертації складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць. У розділах основної частини подають:

– огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень;

– виклад загальної методики й основних методів досліджень;

– експериментальну частину  і методику досліджень;

– відомості про проведені  теоретичні і (або) експериментальні дослідження;

– аналіз і узагальнення результатів досліджень.

У висновках розкривають методи вирішення поставленої в дисертації наукової проблеми, їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв'язаннями. Також необхідно наголосити на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання.

До додатків за необхідності доцільно включати допоміжний матеріал: проміжні математичні доведення, формули  та розрахунки; таблиці допоміжних цифрових даних; протоколи й акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту; інструкції та методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач, розроблених у дисертаційній роботі; допоміжні ілюстрації.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів:

1) у порядку появи  посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні дисертацій);

2) в алфавітному порядку  прізвищ перших авторів або  заголовків;

3) у хронологічному  порядку. 

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Зокрема потрібну інформацію можна одержати із таких міждержавних і державних стандартів: ГОСТ 7.1 -84 “СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления”, ДСТУ 3582-97 “Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила”, ГОСТ 7.12-93 “СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила”, ГОСТ 7.11-78 “СИБИД. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описаний” [3, c. 32].

Отже, дисертація – це науково-дослідна робота з певної галузі науки, підготовлена для публічного захисту на здобуття вченого ступеня. Це робота, в якій досліджуване питання  повинно викладатися чітко й лаконічно, й аргументовано, оформлюється згідно з державним стандартом України “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”.

 

2. 2. Автореферат дисертації

Для того щоб результати дослідження дисертації були широко опубліковані, представлені науковій громадськості, а також фахівцям, які захищають наукову проблему, друкується автореферат дисертації. Автореферат – це наукове видання на правах рукопису у вигляді брошури.

Автореферат має значення юридичного документа, тому що лише після його публікації може відбутися захист дисертації. Автореферат разом з тим відіграє також і самостійно наукову роль, так як він вводить у науковий обіг нові відомості з наукової проблеми. Для вчених автореферат слугує так званим “екскурсоводом” по розроблених дисертантом наукових проблем. Виявивши якісь наукові відомості з автореферату, вчений звертається до повного тексту дисертації [4].

Приступати до написання  автореферату можна лише тоді, коли робота над дисертацією довершена  і зроблені усі виправлення тексту. У протилежному випадку текст автореферату доведеться змінювати або навіть переписувати [5].

За авторефератом, за наданими в ньому відомостями визначають значимість дисертаційного дослідження, а також значимість кваліфікації його автора. Через автореферат дисертаційне дослідження, так би мовити, “вливається” у науковий світ.

Автореферат є “звуженою”, короткою формою дисертації. Він пишеться безпосередньо за дисертацією, повинен повністю відповідати змісту та висновкам дисертації.

Автореферат – не механічне скорочення обсягу дисертації, тим більше не пропорційне зменшення кожної її структурної частини. Автореферат – це самостійний науковий твір вченого, так звана “візитна картка” дисертації [4].

Автореферат має розкривати основний зміст і новизну дисертації, досягнуті наукові результати, висновки, внесок автора, практичну значимість результатів дослідження. При цьому він не повинен містити надлишкової інформації. В авторефераті не можна подавати інформацію, відсутню в дисертації (це вважається порушенням). Тут неприпустимі орфографічні помилки, неточності, жаргонні і цехові вирази, нестиковки між фразами [5].

Призначення автореферату – широке ознайомлення наукових працівників з методикою дослідження, фактичними результатами й основними висновками дисертації. Автореферат друкують державною мовою. Публікація автореферату дає змогу одержати до дня захисту відгуки від спеціалістів даної галузі. Автореферат має досить грунтовно розкривати зміст дисертації, а ньому не повинно бути надмірних подробиць, з також інформації, якої нема в дисертації [3, c. 39].

Структурно автореферат  складається із загальної характеристики роботи, основного змісту, висновків, списку опублікованих автором праць  за темою дисертації й анотацій українською, російською та англійською мовами [3, с. 39].

Вступна частина автореферату дає змогу скласти лише загальне враження про дисертацію, а основна, яка і є власне реферативною, дає більш повне уявлення про її зміст і побудову. У цій частині автореферату важливо показати, як були отримані результати, продемонструвати хід дослідження, викласти сутність використаних методів, навести дані щодо їх точності і трудомісткості, описати умови і основні етапи експериментів [5].

Висновки складає стисла інформація про підсумки виконаної  роботи, яка повинна відповідати загальним висновкам дисертації. Вони починаються з формулювання наукової задачі або проблеми, за вирішення якої дисертант претендує на присудження наукового ступеня [3, с. 39]. Формулювання висновків віддзеркалює суть і новизну зробленого.

Список опублікованих  праць за темою дисертації подають  відповідно до вимог державного стандарту  з обов'язковим наведенням назв праць  і прізвищ усіх співавторів [6, c. 251]. Опубліковані праці, котрі розкривають основні положення дисертації, включають до списку в такому порядку: монографії, брошури, статті у наукових фахових виданнях, авторські свідоцтва, патенти, препринти, статті, депоновані й анотовані у наукових журналах, тези доповідей тощо [3, c. 40].

На останніх сторінках автореферату розміщують анотації українською, російською та англійською мовами. Анотація повинна бути розгорнутою.    Вона складається за формою, яка має такий зміст: прізвище та ініціали здобувача; назва дисертації вид дисертації (рукопис, монографія) і науковий ступінь; спеціальність (шифр і назва); установа, де відбудеться захист; місто, рік; основні ідеї, результати та висновки дисертації [5]. Викладення матеріалу в анотації повинно бути стислим і точним. Після кожної анотації наводять ключові слова (слова, або стійкі словосполучення, із тексту анотації, яке з точки зору інформаційного пошуку несе смислове навантаження) відповідною мовою [3, с. 40].

В авторефераті має бути мінімальна кількість виносок. Вони повинні надаватися: по-перше, у випадках, коли необхідно звернути увагу читача на джерело, коли приводиться принципове положення чи факт; по-друге, в авторефератах згадуються джерела для того, щоб показати їх різноманітність, значущість [4]. Автор зобов'язаний гарантувати точність наведених в авторефераті даних, положень, фактів, але не зобов'язаний кожен з них підкріплювати посиланнями на джерело, яке має бути в тексті дисертації.

Обсяг автореферату дисертації має бути в межах 15-20 сторінок [4].

Таким чином, автореферат  дисертації  – свого роду наукова  робота, що містить відомості про матеріали дослідження дисертації.

 

2. 3. Депонований рукопис

Рукописні, або друкарські, документи – це носії інформації, які не піддавали редакційно-виробничому  опрацюванню і які не видано засобами поліграфії (науково-технічні звіти, документи обліку господарської діяльності, дисертації) [7, c. 90].

Особливими друкованими  документами є депоновані рукописи, які використовуються як носії інформації в прцесі наукових досліджень. Депоновані (передані на зберігання) рукописи – це наукові роботи, що виконані індивідуально або у співавторстві і розраховані на обмежене коло користувачів [7, c. 90].

Система депонування  рукописів почала функціонувати  в 60-х роках  ХХ століття. Функції головного методичного центру з питань розвитку цієї системи покладено на Інститут науково-технічної інформації та техніко-економічних досліджень. Інститут сконцентрував і прдовжує збирати у своїх фондах депоновані наукові роботи, а також розробляє проекти нормативних, інструктивно-методичних і технологічних документів, з питань депонування рукописів, доводить їх до зацікавлених установ та організацій, надає методичну допомогу, займається видавничою діяльністю, де координує роботу в цьому напрямі як на державному, так і міждержавному рівнях [8, с. 17].

Депонування здійснюють  з метою ознайомлення вчених і спеціалістів з рукописами статей, оглядів, монографій, матеріалів конференцій, з’їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати засобами поліграфії (книжки, журнали, брошури). Рішення про передачу на депонування монографій, статей та інших матеріалів приймають вчені ради проектно-конструкторських, технологічних та інших наукових організацій [7, c. 90]. Реферати депонованих рукописів, їхній бібліографічний опис публікують у реферативних журналах.

Вимоги, що висуваються до них, сформульовані в “Інструкції про депонування наукових робіт у ДНТБ України” (1993 р.).

Будучи випущеним в обмеженій кількості примірників, за своїм юридичним статусом депонований рукопис прирівнюється до публікації.

Депонування відкриває широкі можливості для використання науково-технічної інформації, яка не була опублікована у зв’язку з невеликою кількістю користувачів або через інші причини. Автори депонованих робіт зберігають право на їх публікацію в наукових, науково-технічних та інших виданнях. У разі публікації необхідно тільки зробити посилання на депонований рукопис і зазначити місце його зберігання [7, с. 90-91].

Розподіл наукових документів на друковані  і рукописні є досить умовним, наприклад автореферат дисертації публікується за редакційно-видавничими правилами, але на правах рукопису, а депонований рукопис, навпаки, має права друкованого документа [7, с. 91].

Отже, депоновані рукописи як один з  видів неопублікованих документів створюються для обмеженого кола користувачів, щоб ознайомити вчених та інших спеціалістів з науковими матеріалами.

 

 

 

2. 4. Звіт про науково-дослідну та дослідно-кнструкторську роботу

Науковий звіт — підсумок науково-дослідної роботи з обраної  проблематики, в якому викладено  основну ідею, задум та окреслено  шляхи її реалізації. Науковий звіт оформлюється відповідно до Державного стандарту України ДСТУ 3008-95 „Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”. Цей документ відповідає Міжнародному стандарту ISO 5966:1982 “Documentation-Presentation of scientific and technical reports”, який використовують у своїй роботі фахівці таких країн, як США, Японія, Франція, Німеччина, Канада та інші. Стандарт регламентує загальні вимоги до побудови, викладу та оформлення звітів [6, c. 251].

У звіті необхідно  об’єктивно викласти суть досліджуваної  проблеми, дати аналіз стану вирішених  завдань та перспективи подальшої  роботи, а також обсяг роботи, що виконано за звітний період.

У процесі наукового пошуку формуються знання, навички та вміння, відбувається всебічний інтелектуальний розвиток особистості, формуються світоглядні позиції, встановлюються зв’язки між предметами та явищами об’єктивного світу. Саме це надасть більшої зосередженості, активної психічної діяльності, що впливає на змістовне наповнення самого процесу навчання, дозволяє моделювати процес осягнення наукової інформації, керувати пізнавальною діяльністю, сприяти розвитку творчої особистості.

В процесі навчання студенти можуть бути залучені до виконання  науково-дослідних робіт на кафедрах, приймати участь у наукових експедиціях, друкувати статті, виступати з  доповідями на наукових конференціях, що сприяє їх становленню як фахівців, підвищує рівень конкурентоспроможності на ринку праці.

Разом з цим в період академічного навчання студенти мають  виконувати і певні обов’язкові  дослідницькі роботи, до яких, в першу  чергу відносять: індивідуальні навчально-дослідні завдання (ІНДЗ); реферати; курсові роботи; дипломні роботи; магістерські дисертації.

Виконання цих робіт  дозволяє набути практичного досвіду  роботи з літературними та іншими інформаційними джерелами, аналізувати  їх, робити висновки, складати звіти  та анотації тощо.

Тематику наукового  дослідження студент узгоджує з  керівником науково-дослідної роботи. Тематика затверджується кафедрою і  відповідає темі наукового дослідження, що проводиться кафедрою. Робота повинна ґрунтуватися на певній науковій та експериментальній базі (посилання на відповідну літературу, її перелік) і відображати власну позицію дослідника [9, c. 88].