Інфляція як проблема високого ділового циклу: показники, види, наслідки (міжнародне зіставлення)

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Тернопільський  національний економічний університет

 

Кафедра економічної  теорії

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Економічна теорія»

на тему:

«Інфляція як проблема високого ділового циклу: показники, види, наслідки (міжнародне зіставлення)»

 

 

Виконала:

студентка групи МУН-21

Кондрашова  О.О.

 

Керівник:

к.е.н., доцент

Длугопольський  О.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Тернопіль – 2011

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Інфляція являє собою складне багатоаспектне явище соціально-економічного характеру, властиве в тому або іншому ступені всім країнам: розвиненим, тим, що розвиваються й, звичайно, країнам з перехідною економікою.

Серйозною проблемою інфляція залишається наразі для багатьох країн в усьому світі. Без зниження рівня інфляції неможливо досягти економічного процвітання країни, оскільки інфляція стримує розвиток і банківської системи, і фінансових ринків. Не можна заперечувати, що в Україні за роки реформ були досягнуті значні результати в боротьбі з інфляцією. Проте, навряд чи можна говорити про те, що в Україні вироблений ефективний механізм управління інфляційними процесами. Досвід антиінфляційного регулювання в міжнародному аспекті свідчить про недостатню адекватність монетарних режимів і використовуваних інструментів грошово-кредитного регулювання подолання інфляції. Такі методи впливу досить непогано працюють по всьому світі, проте для України є недостатньо ефективними. Поступове зниження рівня інфляції в останні роки може бути пояснено сприятливою зовнішньоекономічною кон'юнктурою, що дозволила трохи нормалізувати економічну ситуацію.

Як і раніше, актуальним і необхідним залишається завдання побудови такої моделі антиінфляційного регулювання, що дозволить, з одного боку, ефективно управляти грошовою масою, а, з іншого боку - сприяти розвитку виробництва.

Об'єктом дослідження є інфляційні процеси й антиінфляційна політика у міжнародному аспекті.

Предметом дослідження виступають інструменти й методи впливу на регулювання  інфляційних процесів.

Метою роботи є дослідження теоретичних аспектів сутності інфляції й антиінфляційного регулювання, уточнення ролі грошово-кредитного регулювання в подоланні інфляції, аналіз причин і особливостей інфляції й гіперінфляції у країнах світу, розробка на цій основі механізму вдосконалювання антиінфляційного регулювання, що  враховує особливості функціонування певного виду економіки.

Завдання дослідження. Виходячи з поставленої мети, у роботі визначені наступні завдання:

1)        визначити теоретичні аспекти сутності, видів та форм інфляції;

2)      вивчити причини розвитку інфляційних процесів у світі й наслідки інфляції;

3)        проаналізувати основні причини та наслідки гіперінфляції в Україні і країнах світу;

4)         розглянути механізм антиінфляційних очікувань в Україні;

5)         проаналізувати антиінфляційну політику

6)  запропонувати найоптимальніші шляхи виведення держави з фінансової кризи.

Загальнотеоретичні й методологічні основи дослідження інфляції представлені в працях основоположників економічної науки: А.Сміта, Д.Рікардо, У.Петті, Дж.М.Кейнса, К.Маркса й інших вчених.

Стосовно до сучасних умов ринкової економіки, питання інфляції одержали свій розвиток у роботах Дж.К.Гелбрейта, Е.Дж.Доллана, Ф.Кейгена, А.Маршалла, П.Самуельсона, С.Фішера, М.Фрідмена, П.Хейне, Дж.Хікса, Л.Ерхарда й інших закордонних економістів.

У двадцяті роки дослідження процесів інфляції велися І.Х.Озеровим, С.Г.Струміліним, А.А.Соколовим, В.В.Новожиловим, Н.Н.Шапошніковим, Л.Н.Юровським, теоретична спадщина яких пізніше було узагальнена В.Е.Маневичем, М.І.Савлуком, і є значимим з погляду формування ринкових економічних відносин.

У сучасних українських джерелах різні аспекти дослідження процесів інфляції і  гіперінфляції в Україні одержали відбиття в наукових працях Амосова А., Давидова А.Ю.,  Кравченка С., Теленика С., Лушина С.І., Маневича В.І., Перламутрова В.Л., Мірошника О.М., Овода А., Пинзеника В., Римара Г., Савчука В.П., Томашика А.С., Сколотяного Ю.,  Петрика О. та ряду інших.

 

Наукові теоретичні й конкретно-економічні роботи вчених внесли істотний вклад у дослідження проблеми інфляції. Однак, корінні зміни всієї життєдіяльності суспільства, складність і неоднозначність змін, що відбуваються у соціально-економічній сфері, викликають необхідність проведення подальшого дослідження названих проблем.

Інформаційну базу дослідження становлять монографії вітчизняних і закордонних економістів, статті з періодичних видань, статистична інформація Євростату та Держкомстату.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Економічна природа та причини інфляції: теоретико-методичні аспекти

Інфляція є одним  з основних індикаторів макроекономічної нестабільності. Вона, з одного боку, сигналізує про виникнення  
в економіці певних диспропорцій між попитом і пропозицією,  
з іншого — її високий рівень справляє негативний вплив на економічний розвиток.

За своїм визначенням  інфляція — це зростання загального рівня цін в економіці, яке  показує наскільки зросли ціни в  даному періоді порівняно з попереднім. При цьому інфляційний період може мати різну часову визначеність: місяць, квартал, півріччя, рік. Оберненою стороною інфляції є зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. За їх допомогою визначаються темп зростання цін і темп приросту цін. Показником темпу зростання цін є самі індекси цін. Якщо індекс цін дорівнює 120 %, то ще означає, що ціни в економіці зросли в 1,2 раза. Тому індекс цін ще називають індексом інфляції. Показником темпу приросту цін є темп інфляції, який можна обчислити за двома методами.

Перший метод —  на основі індексу цін базового періоду. За цим методом індекс цін базового періоду приймається за 100 %, а темп інфляції в даному періоді обчислюється як різниця між індексом цін поточного періоду та індексом цін базового періоду:

,    (1.1)

де πt — темп інфляції даного періоду; Pt — індекс цін даного періоду.

Другий метод —  на основі індексів цін попереднього періоду, який не є базовим. За цим методом інфляція показує процент приросту цін у даному періоді порівняно з попереднім періодом. Звідси темп інфляції визначається за формулою

,    (1.2)

де  — індекс цін попереднього періоду порівняно з поточним періодом [4, с 418].

Для сучасної економіки  типовим явищем є постійне зростання  цін, тобто інфляція є супутником економіки. Проте економіка не завжди є інфляційною. В окремих випадках ціни знижуються. Цей процес називається  дефляцією, рівень її визначається за такими самими методами, що й рівень інфляції. Рівень інфляції може зростати або зменшуватися. Перше явище називається прискоренням інфляції, друге — сповільненням інфляції, або дезінфляцією.

Інфляція є складним економічним явищем. Тому її можна  класифікувати за різними ознаками. Так, залежно від рівня інфляції розрізняють такі її види: помірна інфляція, галопуюча інфляція та гіперінфляція.

Помірна інфляція відображує відносно невисокі темпи приросту цін, щорічні темпи інфляції вимірюються  однозначним числом, тобто знаходяться в межах до 10 %. За помірної інфляції зростання цін сприймається економічними суб’єктами нормальним явищем, яке не справляє істотного впливу на їх поведінку. Тому домогосподарства охоче заощаджують, а інвестори вкладають гроші в капітал, що сприяє економічному зростанню. Такий рівень інфляції притаманний країнам із стабільною економікою, в яких інфляція знаходиться під ефективним контролем з боку держави.

Галопуюча інфляція —  це інфляція, що вимірюється двозначними  або тризначними числами, тобто  десятками або сотнями процентів за рік. Переростання помірної інфляції в галопуючу суттєво впливає на поведінку економічних суб’єктів. У разі галопуючої інфляції гроші помітно втрачають купівельну спроможність. Тому домогосподарства замість заощаджень намагаються скуповувати товари довготривалого використання, нерухомість, тверду іноземну валюту та інше майно, яке зростає в ціні [8, с.145]. Такий рівень інфляції є ознакою економічної нестабільності і свідчить про те, що державний контроль за інфляцією є неефективним.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється  тисячами, мільйонами або навіть більшою  кількістю процентів. Формальний критерій гіперінфляції був висунутий  американським економістом Філіпом Кеганом. Він запропонував вважати початком гіперінфляції місяць, в якому зростання цін вперше перевищило 50 %, а її закінченням — місяць, який передує тому, в якому приріст цін падає нижче 50 % і не досягає цієї критичної точки, як мінімум, протягом року. За щомісячного зростання цін на 50 % протягом 12 місяців річний індекс інфляції сягає майже 13 000 %.

Гіперінфляція виникає, переважно, під впливом надзвичайних подій, зокрема таких як війна, політичний переворот, революційна зміна економічної  системи тощо. Наприклад, у Германії після Першої світової війни ціни в 1923 р. зросли на 1012 %. Але найвищий рівень з усіх відомих випадків гіперінфляції спостерігався в Угорщині після Другої світової війни (серпень 1945 — липень 1946), коли ціни зросли в 3,88 ´ 1027 разів, а середньомісячний темп інфляції становив 19 800 %. В Україні у 1993 р. темп інфляції перевищив 10 000 %.

Гіперінфляція є ознакою  того, що держава втратила контроль за фінансовими процесами в країні. Гроші фактично втрачають вартість і припиняють виконувати функції  міри вартості і засобу обміну. Тому люди намагаються якнайшвидше позбавитися грошей і перейти до бартерного обміну, нагромаджування товарно-матеріальних запасів і закупівлі непродуктивних активів. За цих умов інвестиційна та виробнича діяльність згортається, а самою вигідною формою бізнесу стають спекулятивні операції. Якщо гіперінфляцію своєчасно не зупинити, то країну очікує фінансовий крах і соціально-політичний вибух [17, с. 199].

Залежно від основних причин, які викликають інфляцію, розрізняють  інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту —  це таке зростання цін, яке спричинюється  надмірним попитом, тобто виникає  внаслідок випереджального зростання  сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією (рис.1.1).

Рисунок 1.1. Інфляція попиту        Рисунок 1.2. Інфляція витрат

 

Як видно з рис. 1.1, за незмінної сукупної пропозиції, яку відображує крива AS, збільшення сукупного попиту від AD1 до AD3 викликає зростання цін від P1 до P3. Але слід звернути увагу на те, що в умовах різного рівня зайнятості реакція цін на однаковий приріст сукупного попиту є різною.

Інфляція витрат —  це таке зростання цін, яке виникає  внаслідок збільшення витрат на одиницю  продукції (середніх витрат), що супроводжується  зменшенням сукупної пропозиції (рис. 1.2). Двома основними джерелами збільшення середніх витрат є підвищення цін на проміжну продукцію, тобто на матеріальні ресурси (сировину, паливо, електроенергію тощо) і збільшення номінальної заробітної плати, яке не супроводжується адекватним підвищенням продуктивності праці.

Інфляція попиту та інфляція витрат відбуваються не лише автономно. За певних умов вони можуть знаходитися  між собою у причинно-наслідковій  залежності та викликати інфляційну спіраль «ціни — заробітна  плата». Здебільшого вона започатковується зростанням цін у формі інфляції попиту. Реагуючи на підвищення цін, робітники примушують роботодавців підвищувати номінальну заробітну плату. Це викликає зростання середніх витрат на виробництво продукції, скорочення обсягів виробництва та зменшення сукупної пропозиції і, як наслідок, нове зростання цін у формі інфляції витрат. Така інфляційна спіраль продовжуватиметься, допоки номінальна заробітна плата буде адекватно реагувати на зростання цін.

Залежно від можливостей  економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін розрізняють очікувану (прогнозовану) і неочікувану (непрогнозовану) інфляцію. Очікуваною є така інфляція, яку економічні суб’єкти передбачали на основі доступної їм інформації, неочікуваною — інфляція, яку економічні суб’єкти не передбачали. Фактична інфляція може збігатися з очікуваною, а може й відхилятися від очікуваної.

Відхилення фактичної  інфляції від очікуваної зменшує  ефективність рішень, які приймаються  в економіці. Очікувану інфляцію можна заздалегідь врахувати  і звести втрати від неї до мінімуму. Неочікувану інфляцію врахувати неможливо, а це завдає шкоди економічним суб’єктам, оскільки в обґрунтуванні своїх рішень вони враховували інфляцію очікувану.

Для того щоб управляти  інфляцією, потрібно знати чинники (причини), що її викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо інфляційних чинників. Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це питання у форматі інфляції попиту. Вони виходять із того, що в умовах неповної зайнятості інфляція, як правило, відсутня, оскільки за даних умов зростання сукупного попиту не викликає зростання цін, а втілюється лише в збільшення обсягів виробництва [24, с.337]. В умовах повної зайнятості, коли економіка виробляє потенційний ВВП, збільшення сукупного попиту означає виникнення надмірного попиту, який спричинює інфляцію попиту.

Спираючись на позицію  кейнсіанців, рівень цін в економіці  можна визначити так:

 (1.3)

де Р — рівень цін  в економіці; YAD — сукупний попит; Yp — потенційний ВВП.

Кейнсіанська теорія щодо причин інфляції не повною мірою відповідає дійсності. Сучасна економічна практика показує, що інфляція спостерігається не лише в умовах повної зайнятості, а й за умов неповної зайнятості і наявності безробіття. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Певний вплив на інфляцію можуть справляти також інфляційні очікування [2, с. 259].

Прихильники монетаристської  теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна, порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін, кількість грошей в обігу. Іншими словами, інфляція виникає тоді, коли «надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Позицію монетаристів щодо ролі грошей в інфляційному процесі виявляє широковідоме висловлювання М. Фрідмана, згідно з яким «інфляція завжди і всюди є монетарним явищем». Теоретичною базою монетаристськой позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей:

Y × P = M × V, (1.4)

де Y — реальний ВВП; Р  — рівень цін; M — грошова маса; V — швидкість обігу грошей.

Використовуючи кількісне  рівняння, можна визначати рівень цін в економіці за такою формулою:

. (1.5)

Сучасна макроекономіка та економічна практика переконують, що інфляцію не можна пояснити лише надмірним  сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надмірною грошовою масою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних чинників [2, с. 264].

Чинники інфляції попиту. Як відомо, інфляція такого виду виникає  в умовах випереджального зростання  сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією, тобто за умов виникнення надмірного сукупного попиту. Але варто пам’ятати, що сукупний попит є агрегатною величиною, яку можна розкласти на три елементи: урядовий попит, попит приватної економіки, іноземний попит. Це дає підстави віднести до чинників інфляції попиту такі чинники, які викликають надмірність цих складових сукупного попиту.

1. Чинники, що викликають надмірний урядовий попит. Такий попит проявляється через бюджетний дефіцит. Але інфляція спричиняється лише в тому випадку, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок грошово-кредитної емісії. За цих умов зростання урядового попиту не забезпечується адекватним зростанням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. Коли ж бюджетний дефіцит фінансується за рахунок позик, то надмірний урядовий попит нейтралізується відповідним скороченням попиту позикодавців. Отже, чинником інфляції є емісійне фінансування бюджетного дефіциту.

2. Чинники, що викликають надмірний приватний попит. До таких чинників можна віднести надмірне емісійне фінансування приватної економіки, випереджальне зростання доходів населення порівняно із обсягами виробництва, ажіотажний інвестиційний та споживчий попит, інші чинники, що забезпечують випереджальне зростання приватного попиту порівняно із сукупною пропозицією.

3. Чинники, що викликають надмірний іноземний попит на вітчизняні товари та послуги. Такий попит виникає у зв’язку з випереджальним зростанням експорту порівняно з імпортом. Унаслідок цього на внутрішньому ринку сукупний попит зростає на різницю між експортом (доходи) та імпортом (витрати), а сукупна пропозиція скорочується на різницю між імпортом (увезенням товарів і послуг) та експортом (вивезенням товарів і послуг).

Чинники інфляції витрат. Нагадаємо, що інфляція витрат виникає  внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції, що проявляється через скорочення сукупної пропозиції. Це означає, що до чинників інфляції витрат належать такі, що збільшують середні витрати в економіці. Їх можна поділити на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх чинників інфляції витрат слід віднести [4, с. 429]:

1. Зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо). Коли такі ціни зростають, то у підсумку зростають ціни і на кінцеві товари та послуги;

2. Зменшення продуктивності ресурсів (переважно це стосується природних ресурсів);

3. Випереджальне зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці;

4. Підвищення податків на продукти.

Зовнішні чинники реалізуються через імпорт товарів і послуг. Якщо зростають ціни на імпортну продукцію, то одночасно з продукцією країна імпортує інфляцію витрат. Складовим цієї інфляції є зростання митної вартості продукції, зниження курсу національної валюти, підвищення податків на імпорт. Типовим прикладом імпортованої інфляції є зростання цін на імпортні енергоносії.

Інфляційні очікування. Роль інфляційних очікувань полягає  
в тому, що економічні суб’єкти, фіксуючи загальне зростання цін  
у минулому періоді або передбачаючи несприятливу економічну кон’юнктуру в майбутньому періоді, впливають на динаміку цін. Реагуючи на несприятливі очікування, наймані працівники наперед вимагають підвищення заробітної плати, підприємства заздалегідь підвищують ціни на свою продукцію, комерційні банки упереджувально піднімають проценти за кредит тощо. В умовах високих інфляційних очікувань гроші стають «гарячими», від них намагаються якнайшвидше звільнитися. Це підвищує швидкість обігу грошей, що у свою чергу прискорює інфляцію. Отже, інфляційні очікування вносять окремий вклад у загальну інфляцію незалежно від співвідношення між сукупним попитом і сукупною пропозицією [3, с 186].

Інфляція впливає на різні аспекти соціально-економічного життя країни. Негативні економічні та соціальні наслідки викликає висока інфляція. Розглянемо основні соціально-економічні наслідки високої інфляції.

Зниження реальних доходів  населення. Воно виникає за умов, коли темп зростання номінальних доходів  людей нижчий від темпу інфляції. Це стосується передусім осіб, які  отримують фіксовані номінальні доходи (працівники державних установ, пенсіонери та інші особи, що живуть за рахунок соціального забезпечення). Втрачають реальні доходи і робітники, що працюють у депресивних галузях, в яких відсутні можливості для підвищення номінальної заробітної плати пропорційно зростанню цін. На противагу їм робітники, що працюють в прогресуючих галузях, мають можливості домагатися пропорційного або навіть випереджального зростання номінальної заробітної плати порівняно з інфляцією.

Знецінення фінансових активів. Під впливом інфляції зменшується реальна вартість фінансових активів із фіксованою вартістю (ощадні рахунки, облігації тощо). Зазвичай майже всі фінансові активи приносять дохід у формі процента. Але якщо темп інфляції перевищує процентну ставку, то їхня реальна вартість зменшується.

Порушення відносин між позикодавцями та позичальниками. Від інфляції виграють позичальники коштів (дебітори),  
а програють позикодавці (кредитори). Це зумовлено тим, в умовах інфляції позичальник отримує гроші за однією купівельною спроможністю, а повертає — за нижчою. Особливо згубними для відносин між дебіторами та кредиторами є наслідки від неочікуваної інфляції. Очікувану інфляцію позикодавець може враховувати за допомогою адекватної індексації процентної ставки. Але якщо фактичний темп інфляції вищий від очікуваного, то кредитор втрачає частину реального доходу на користь дебітора.

Зниження мотивації  до інвестування. Як відомо, інвестиційні кошти вкладаються на тривалий період, в межах якого економічна кон’юнктура  і прибутковість капіталу можуть змінюватися. Одним із показників економічної кон’юнктури є інфляція. Якщо через кілька років інфляція зросте порівняно з поточним періодом, то прибутковість вкладених інвестицій реально може зменшитися. Тому в умовах нестабільної інфляції, яка не піддається прогнозуванню, у підприємств знижується мотивація до інвестування.

Перерозподіл доходів  між приватним сектором і державою. В умовах інфляції існує кілька шляхів перерозподілу доходів домогосподарств  на користь держави. Основний з них  зумовлений тим, що інфляція зменшує реальну вартість грошей або їхню купівельну спроможність. Тому домогосподарства несуть певні втрати від зменшення реальної величини своїх грошових залишків (запасів). Ці втрати є інфляційним податком, який отримує держава як емітент грошей.

 

 

 

 

2. Аналіз інфляційних процесів у країнах світу

Як показує досвід нашої, а також інших країн, перехід на ринкові відносини супроводжується швидким зростанням цін, підсиленням дії інфляційних чинників. Дуже важливо правильно оцінити, чи є самий перехід на ринкові відносини причиною заглиблення інфляції чи при цих відносинах накопичений раніше інфляційний потенціал одержує свій реальний вислів.

Очевидно, що в умовах ринкових відносин можливості штучного стримування інфляції різко скорочуються. Разом з тим непослідовність в прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроків усугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси.

Досвід багатьох країн  показав, що тривале функціонування централізованого планування, як правило, призводить до порушення збалансованості матеріальних і грошових струмів.

Раніше інфляція виникала, як правило, в надзвичайних обставинах. Так, під час війн держави часто  випускали велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття військових видатків [16, с.182]. В останні двадцять - тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох країн світу.

В надзвичайній ситуації, коли ціни підстрибують різко і нерівномірно, нормальні економічні відносини руйнуються. Власники підприємств не знають, яку ціну на товари слід призначити і промислові підприємства здебільшого переходять на інші, значно менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. Споживачі не знають, яку ціну сплачувати. Постачальники сировини бажають одержати реальні товари, а не гроші, що хутко знецінюються. Кредитори намагаються уникати своїх боржників, щоб не одержувати повернутий борг в дешевих грошах. Гроші фактично гублять ціну і перестають виконувати свої функції в якості міри вартості і засобу обміну. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Виробництво і обмін зі скрипом посуваються до зупинки і в кінцевому підсумку спромагається наступити економічний, соціальний і, дуже можливо, політичний хаос. Велика інфляція прискорює фінансовий крах, депресiю і суспільно-політичні безладдя. Вона звичайно пов'язана з нерозумною політикою уряду.

Більшість економічної  літератури приводить в якості прикладів  Нікарагуа періоду цивільної  війни (33000% - середньорічний приріст  цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією  показав, що це ще ген не межа. Внаслідок економічного ембарго світового суспільства проти цієї у минулому союзної республіки Югославiї річне зростання цін складає 3,000,000,000% [7, с.32].

В 50-60 роки інфляція проходила  в більшості країн помірними  темпами. В зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, деорганiзуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р. підскочив в середньому на 9%.

Таблиця 2.1

Середньорічні показники темпу зростання роздрібних цін в деяких країнах з розвиненою ринковою економікою [21, с.248].

	1966-1974	1966-1974	1980-1987
США	1.7%	5.3%	9.3%
Англія	3.1%	5.1%	15.8%
Iталiя	3.4%	6.0%	17.9%
Франція	5.0%	5.9%	10.9%

 

В кінці 80х років темпи  зростання цін понизились до (в середньому) 4% на рік, що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна привести декілька причин. В їх числі - падіння світових цін на нафту, підсилення конкуренції, передусім в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів і профспілок по утриманню рівнів заробітної плати на минулому рівні.

Першою фінансовою кризою, що була продуктом новітньої світової фінансової системи, стала криза в Мексиці 1995 р. Вона виявилась тут не просто хворобою, а справжньою катастрофою, поставивши країну перед загрозою краху всієї економіки. Це мало б руйнівний вплив на весь Американський континент.

Президент Клінтон спочатку звернувся по допомогу до конгресу. Проте для ухвали ним рішення  потрібен був час. З огляду на надзвичайну небезпеку зволікання Клінтон прийняв рішення на власний розсуд у межах своїх повноважень. Для подолання кризи 20 млрд дол. було надано з Фонду валютної стабілізації, 25 млрд — із спеціального пулу для підтримки американських інвесторів. І це тільки у сфері акційного капіталу. Збитки власників облігацій і нерухомості значно збільшують цю суму.

Під час розгортання  фінансової кризи в Японії у світі  переважала думка, що вона матиме найвагоміші  негативні наслідки тільки у країнах  Південно-Східної Азії і дуже незначною мірою відіб'ється на США, Латинській Америці, Західній Європі, перехідних економіках. І справді, після Японії криза дуже відчутно вразила Корею, Таїланд, Малайзію, Індонезію.