Інформаційна діяльність органів державної влади

План:

Вступ

Розділ I

1.1.Інформаційно-технологічний простір забезпечення діяльності органів державної влади.

1.2.Принципи інформаційної  діяльності органів державного  управління в регіонах України.

1.3. Діяльність інформаційних служб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Розділ I I

2.1. Загальні засади висвітлення діяльності органів  державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації.

2.2. Мова поширення  інформації про діяльність органів  державної влади та органів місцевого самоврядування

Розділ I

1.1.Інформаційно-технологічний простір забезпечення діяльності органів державної влади.

Комп’ютерні технології, безпосередньо впливаючи на суспільну  комунікацію, несуть у собі потужний управлінський (комунікаційний) потенціал.

Особливістю державного управління в сучасних умовах є необхідність комплексного застосування сучасних форм і методів інформаційно-документаційного забезпечення діяльності органів державного управління (законодавчих, виконавчих, судових). В першу чергу, це застосування новітніх інформаційних технологій для підтримки прийняття рішень з метою забезпечення ефективного функціонування керованої соціальної системи. При цьому виникають проблеми, пов’язані з:

- відповідністю інформаційного  ресурсу влади стану і потребам розвитку суспільства;

- ефективністю використання  цього ресурсу державною владою  у процесі її функціонування.

Відбувається інтеграція інформаційних ресурсів, які генеруються  органами державного управління або  відображають результати їх діяльності, з інформаційними технологіями, які сприяють ефективному розв’язанню проблем виконавчої влади, як однієї з гілок державного управління, у єдиний інформаційно-технологічний простір діяльності органів державного управління.

Метою формування і розвитку інформаційно-технологічного простору державного управління є:

- забезпечення конституційних  прав громадян на інформацію;

- підвищення узгодженості  рішень, які приймаються органами  державної влади;

- підвищення рівня  правової свідомості громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових та нормативних документів, які визначають їх права, обов’язки і можливості;

- надання можливості  контролю з боку громадян і  громадських організацій за діяльністю  органів державної влади;

- підвищення ділової і громадської активності громадян шляхом надання їм рівної із державними структурами можливості користуватись відкритою науково-технічною, соціально-економічною інформацією, а також інформаційними фондами сфер освіти, культури та ін.;

- інтеграція із світовим інформаційним простором.

Побудова і розвиток інформаційно-технологічного простору діяльності органу державного управління пов’язані із виникненням низки  суперечностей як загального характеру, так і тих, що притаманні саме сфері  державного управління. Це суперечності між:

- масштабом і характером  процесів інформатизації суспільства  та специфічними цілями побудови  і використання складу і структури  технологічної та інформаційної  підсистем інформаційно-технологічного  простору;

- необхідністю реалізації  громадянами конституційного права на доступ до інформації, забезпечення прозорості державного управління, зворотного зв’язку із громадянами і нерозвиненістю новітніх інформаційних технологій, системи «електронного урядування», в тому числі, систем електронного документообігу, а також бар’єрами на шляху їх впровадження - освітніми, соціальними, фінансовими та ін. Розвиток державного управління у процесі формування інформаційного суспільства стимулює створення принципово нових моделей взаємодії держави і суспільства.

Одним з основних елементів  цих моделей буде функціонування системи „Електронного уряду”. Природно, що на шляху створення  нових форм у системі відносин „громадянин-держава” виникає низка  проблем, зумовлених політичними, економічними, технічними і соціальні чинниками.

Процесам впровадження системи електронного урядування притаманний  ряд об’єктивно наявних суперечностей  між:

- сучасними потребами  у розвитку інформаційної складової  діяльності органів державного  управління, яка є системоутворюючою  в реалізації процесів демократизації суспільного життя, і недостатністю інформаційних ресурсів системи державного управління у кількісному, рівневому та структурно-компонентному відношеннях;

- необхідністю гармонізації  відносин «громадянин-держава» шляхом  застосування сучасних інформаційних технологій і об’єктивно наявними специфічними соціально-культурними наслідками розвитку інформаційного суспільства і “електронної революції”.

Розв’язання виявлених  суперечностей зумовлює актуальність дослідження інформаційно-технологічних проблем у відносинах держави та суспільства.

Функціонування та модернізація електронного уряду визначена в  планах Європи з впровадження інформаційного суспільства в 2005 році як одна з основних цілей. Модернізація буде включати в  себе: підключення державних адміністрацій, шкіл, медичних закладів до broadband („великі” та швидкі канали доступу до мережі Інтернет); розробка єдиних стандартів програмного забезпечення, яке повинно забезпечити працю електронного уряду, засновуватись на відкритих стандартах.

Система електронного урядування має три основні напрями:

1. G2C (Government 2 Citizens) організація зворотнього зв’язку з громадянами (з введенням системи G2C громадяни зможуть набагато менше стояти в чергах за типовою інформацією, довідками і формами. Бюджет заощаджує при цьому кошти, а громадяни - час).
2. G2B (Government 2 Business) відносини державних органів і бізнесу (це може бути автоматизація податкових виплат чи проведення електронних тендерів на постачання продукції).
3. G2G (Government 2 Government) автоматизація відносин і документообігу між відомствами (дозволяє керувати роботою апарату, координувати діяльність регіональних управлінь і територіальних підрозділів, вести внутрішнє діловодство).

Кожен з цих напрямів характеризується широким спектром проблем.

Основні проблеми виникають  у системі G2C, від повноцінної  діяльності якої залежить забезпечення інформаційних потреб громадян і  забезпечення прозорості державної  влади в умовах інформаційного суспільства.

4. Цифрова нерівність.

Цифрова нерівність - це нерівність в доступі до інформаційних технологій, яка спричиняє поглиблення інших видів нерівності - економічної, соціальної та культурної. Існує тісний взаємозв’язок інформаційної нерівності та інших суспільних проблем: економічні, соціальні, культурні, вікові, регіональні проблеми викликають та поглиблюють цифрову нерівність, яка сприяє ще більшій диференціації суспільства за цими показниками.

Слід зазначити, що цифрова  нерівність, як явище, певною мірою  притаманна будь-якій країні світового  співтовариства. Один з ключових аспектів цифрової нерівності - обмеженість вільного доступу громадян до мережі Інтернет. В Україні та Росії сьогодні кількість користувачів Інтер- нет стрімко збільшується, зростає кількість Web-ресурсів у національній доменній зоні. Однак, лише біля 1% населення країни може (і, можливо, бажає) скористатися тими можливостями, що надає система електронного урядування. Згідно даних "The World Factbook", що характеризують кількість користувачів і чисельність населення на кінець 2003 року, Україна перебувала на 46 місці серед країн-користувачів мережі Інтернет поряд із Словенією та Словакією, які, маючи населення в 10 разів менше, мають таку ж саму кількість користувачів мережі.

Країнами-членами ЄС виявлені основні причини цифрової нерівності у використанні мережі Інтернет:

1. Фінансові причини: висока вартість комп’ютерної техніки; висока вартість підключення до Інтернет.
2. Відсутність: навичок роботи на комп’ютері, навичок роботи з Інтернет.
3. Технічні причини: відсутність комп’ютера на робочому місці; Інтернет занадто складний; немає доступу до мережі Інтернет вдома.
4. Інші причини: відсутність часу; відсутність корисного контенту в мережі Інтернет.

На проблему можливої цифрової нерівності дослідники інформаційного суспільства звертали увагу ще у 1990-х роках. Зокрема, відомий російський академік М.Моісеєв наголошував: „Особливу цінність для суспільства будуть становити професіонали та особи, що проявляють здатність до інтенсивної та дисциплінованої діяльності. Подібно до того, як після першої науково-технічної революції, люди що не вміли читати та писати, виявились позбавленими „місця під сонцем”, так і зараз, вже в наступному десятиріччі, особи, що не володіють елементарною комп’ютерною освіченістю, виявляться на узбіччі суспільного життя” [75, с. 447].

1. Низький рівень розвитку комунікативних засобів у системі відносин „громадянин-держава” (портали органів державної влади)

Представники міжнародної  організації, яка відповідає за функціонування адрес Інтернет (ICANN - Internet Corporation For Assigned Names and Numbers) вважають, що створювані Інтернет-ресурси державних органів є більшою мірою інформативними, ніж функціональними. В більшості випадків, сайти регіональних представництв органів державної влади (обласні та районні державні ради) не виконують навіть мінімальних функцій з інформування населення про діяльність цих органів, а займаються рекламою керівників цих органів.

На сайтах органів  державної влади повинна розміщуватись  наступна інформація: найменування органу; основні задачі і нормативні документи; структура і керівництво органу; прізвища, імена і по-батькові керівників; місцезнаходження органу, основні функції структурних підрозділів, а також прізвище, ім’я і по-батькові керівників структурних підрозділів та їх номери телефонів, адреси електронної пошти; зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу; його розклад роботи та часи прийому керівництва; відомості про існуючі вакансії.

Урядова мережева інфраструктура повинна бути спрямована на вирішення  актуальних політичних, економічних і соціальних завдань держави і забезпечувати:

- реалізацію права  громадян на доступ до відкритої  державної інформації;

- доведення до громадськості  об’єктивної та достовірної інформації  про діяльність органів державної  влади, що зміцнює довіру до держави та її політики;

- взаємодію і постійний  діалог держави з громадянами  й громадськими інститутами, а  також необхідний рівень суспільного  контролю за діяльністю державних  органів і організацій;

- об’єднання інформаційних  ресурсів і послуг органів державної влади, і місцевого самоврядування з метою зміцнення загальнонаціонального інформаційного простору;

- вдосконалення системи  державного управління, оптимізацію  структури державного апарату,  зниження фінансових і матеріальних  витрат на його зміст, поетапне переведення частини державних послуг, що мають вартісне вираження, у систему державних мережевих послуг, що відповідає реальним потребам громадян і організацій;

- ефективну підтримку  економічної діяльності державних  суб’єктів, що займаються господарською діяльністю, дозволяючи їм ефективно інтегруватися в загальнонаціональний і світовий економічний простір;

- взаємодію і співробітництво  з державними органами закордонних  країн і міжнародних неурядових  організацій.

Порталам органів державної влади відводиться чи не найголовніша (поряд з системою електронного документообігу) роль у процесі реформування органів державної влади відповідно до потреб інформаційного суспільства. Саме через портали буде відбуватись діалог між державою та громадянами. В Україні практично відсутні послуги, що надаються такими порталами (винятком можна вважати введену нещодавно систему електронних держзакупівель). В Європі та США існують позитивні приклади надання органами державної влади послуг за допомогою мережі Інтернет.

Отже, зміна форм, методів  та механізмів державного управління із впровадженням інформаційних  технологій, є необхідною умовою, і  за висловом академіка М.Моісеєва, „...щоб  стати альтернативою сучасному  планетарному суспільству, інформаційне суспільство має не тільки спиратись на всі досягнення комп’ютерної техніки і засобів зв’язку, але й багато в чому змінити структуру своїх суспільних інститутів” [75, с. 444].

Зіставлення фактично виявлених  та практично наявних напрямів розвитку системи електронного урядування в Україні дає змогу окреслити такі основні тенденції:

1. Незважаючи на протиріччя, спостерігається провідна тенденція кількісного зростання комунікативних засобів у системі відносин „громадянин-держава” - порталів та сайтів органів державного управління.
2. Відбувається удосконалення інформаційної, комунікативної та структурної компонент сайтів органів державного управління.
3. Підвищується потенціал розвитку і використання наявних сайтів органів державного управління, обумовлений певними успіхами у подоланні цифрової нерівності (у технологічному аспекті - доступ користувачів до найсучасніший технологічних пристроїв, у фінансовому - підвищується рівень достатку, який дозволяє користувачам придбати необхідні технологічні пристрої, сплачувати підключення до мереж, у соціальному - можливість безкоштовного доступу до Інтернет у бібліотеках, школах, університетах для тих, хто не може сплачувати його в індивідуальному порядку, у освітньому - у молодого покоління значною мірою забезпечено мінімальний рівень навичок для володіння новими технологіями).

Одним із підходів до побудови моделі інформаційно-технологічного простору діяльності органів державного управління може бути орієнтація на призначення  інформаційно-документаційних ресурсів у функціонуванні складних суспільних систем - інформація безпосереднього управління та інформація розвитку системи [125]. Відповідно, інформація безпосереднього управління, тобто відомості, які циркулюють каналами конкретної системи і використовуються для вирішення завдань, що стоять перед цією системою, характеризує внутрішній контур інформаційно-технологічного простору.

Внутрішній контур відображається системою документаційного забезпечення управління і забезпечується відповідною  технологічною складовою - системою електронного документообігу в органі державного управління.

Інформація розвитку системи - відомості, що можуть бути використані для докорінної перебудови системи управління, - відображає, перш за все, соціально-економічні та політичні  процеси, які відбуваються у зовнішньому середовищі. Отже, зовнішній контур інформаційно-технологічного простору інформаційного забезпечення управління виражає взаємозв‘язки державного апарату із суспільством, з інтересами і потребами громадян. Реалізація технологічної складової зовнішнього контуру сьогодні відбувається в напрямі розвитку порталів (сайтів) органів державного управління.

Безперечно, зазначена диференціація  інформаційних потоків є умовною, оскільки на практиці спостерігається  їх конвергенція. Однак, обраний підхід дає змогу комплексного, системного підходу до розгляду таких аспектів функціонування інформаційно-технологічного простору державного управління як всезагальність доступності інформації, вдосконалення взаємовідносин між владою і громадянами, нова якість управління діяльністю органів влади та ін.

Дослідження проблем формування інформаційно-технологічного простору функціонування органів державного управління передбачає, перш за все, аналіз основних понять, на які воно спирається. Найбільш суттєвими є такі категорії: «системи електронного документообігу», «портал», «інформаційні ресурси державного управління».

Термінологічний апарат опису сучасних інформаційно-технологічних комплексів характеризується неусталеністю, неунормованістю  і знаходиться в стадії динамічного  розвитку. Зокрема, термін «система електронного документообігу» не визначений ні у Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг», ні у інших нормативно-правових документах. У практичній діяльності послуговуються термінами «системи обміну електронними документами», «системи керування електронними документами», «системи автоматизації ділових процесів», «системи автоматизації діловодства» та ін. Термін «система електронного документообігу» (в технологічному аспекті) фактично використовується як синонімом поняття «workflow» (потік робіт). Буквальний переклад англомовних термінів (наприклад, «workflow», «portal» та ін.), коректний з лінгвістичної точки зору, не розкриває їх зміст і потребує тлумачення.

Згідно з визначенням, наведеним  у глосарії WfMC (Workflow Management Coalition), «workflow» — це автоматизація (повністю або частково) бізнес-процесу, відповідно до якої документи, інформація або завдання передаються для виконання необхідних дій від одного учасника до іншого у відповідності з набором процедурних правил.

Термін «портал», який з’явився останнім часом у терміносистемі Інтернет-технологій, означає сайт, організований як системне багаторівневе об’єднання різних ресурсів і сервісів, засобів навігації  та інформаційних служб.

Сьогодні портали класифікують:

- за цільовою аудиторією користувачів: горизонтальні портали - універсального  характеру, вертикальні - вузької  тематичної спрямованості, що  надають різні сервіси в рамках  одного виду або типу інформаційного  наповнення

- за призначенням: загальнодоступні портали - веб-сайти загального призначення, котрі пропонують користувачеві набір сервісів, що обслуговують різні теми; комерційні портали забезпечують надання вузькоспрямованої інформації для визначеної цільової аудиторії; корпоративні портали координують контент у рамках вузького співтовариства користувачів, об'єднаних загальними цілями і задачами.

- за технічними ознаками: голосові, Веб-портали.

Окрім Інтернет-порталів виділяють  також інтранет-портали (або інформаційні портали підприємств), призначені для підвищення продуктивності співробітників однієї або кількох організацій. Інтернет-портали дають змогу створювати персоналізовані робочі місця співробітників з урахуванням їх службових обов’язків, прав доступу і завдань, які перед ними постають. Системи електронного документообігу, фактично, можуть вважатись однією з форм реалізації інтранет-порталу підприємства.

Цільове призначення інформаційних  ресурсів державного управління можна  розглядати у двох аспектах:

- за їх призначенням для забезпечення функціонування власне політичної системи держави;

- за їх призначенням для забезпечення  інформаційних потреб суспільства  у інформації щодо органів  державної влади.

Підходячи комплексно до визначення поняття «інформаційні ресурси  державного управління» будемо розуміти їх як сукупність соціально значущих джерел інформації, необхідних для розвитку різних напрямів діяльності системи державного управління.

Інтеграція Інтернет-порталу та системи електронного документообігу (інтранет-порталу) органу державного управління, а також інформаційних ресурсів, які циркулюють у цих системах, у єдиний інформаційно-технологічний простір, є основою ефективного інформаційного забезпечення діяльності органу державного управління у реалізації завдань, які перед ним постають.

Інформаційно-технологічний простір  інформаційного забезпечення державного управління утворюють технологічна (програмно-апаратне забезпечення) та інформаційна (документно-інформаційні ресурси) складові, кожна з яких має  технологічно-управлінський, інформаційно-управлінський та інформаційно-комунікативний аспекти розгляду.

Технологічно-управлінський аспект інформаційно-технологічного простору відображає його з точки зору управлінських  операцій із забезпечення впровадження і використання нових інформаційних  технологій (або створення інформаційних продуктів та послуг) для забезпечення ефективної інформаційної діяльності.

Інформаційно-управлінський аспект відображає складові інформаційно-технологічного простору з точки зору використання різних видів інформаційних ресурсів у системі управління для здійснення необхідних функцій управління.

Інформаційно-комунікативний аспект відображає інформаційно- технологічний  простір з точки зору комунікативних ознак (моделі комунікацій) предметної галузі з урахуванням необхідних інформаційних ресурсів для здійснення процесів інформаційної взаємодії.

Особливістю інформаційних ресурсів є те, що їх використання у прийнятті  державних управлінських рішень дає змогу досягти найбільш раціонального  використання інших видів ресурсів.

У Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів, затвердженій Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 травня 2003 р. N 259-р, зазначається, що стратегія формування системи ресурсів органів державної влади полягає у систематизації та інтеграції зазначених ресурсів з метою забезпечення прозорості, відкритості, підвищення, оперативності та ефективності роботи органів державної влади та забезпечення широкого доступу громадян до державних ресурсів.

В той же час, наголошується на проблемах формування, використання та захисту національних ресурсів, зокрема таких, як:

- переважно галузевий  принцип інформатизації органів  державної влади та органів  місцевого самоврядування, що призводить  до обмеженості використання  певних видів ресурсів;

- відсутність правових  норм, які регулювали б доступ  до державних ресурсів, порядок  надання і використання інформації про діяльність органів державної влади, підприємств і організацій;

- недостатня врегульованість  суспільних відносин, пов'язаних  із формуванням, використанням  та захистом національних ресурсів, у тому числі щодо комерційного використання державних ресурсів;

- необхідність приведення  національних ресурсів до єдиних  державних стандартів на базі  новітніх інформаційних технологій, міжнародних стандартів, уніфікованих  систем класифікації і кодування  інформації;

- відсутність ефективних національних операційних, пошукових, геоінформаційних та навігаційних систем;

- відсутність вимог  до змісту національних ресурсів  та обмежень щодо їх використання;

- відносно висока вартість  користування ресурсами. Структурно-функціональний  аналіз складових інформаційно-технологічного простору забезпечення діяльності органів державного управління свідчить про можливість і необхідність їх подальшої функціонально-цільової інтеграції з урахуванням реальних можливостей вітчизняної інформаційної інфраструктури, інформаційної активності «користувацького середовища».

Призначення системи  інформаційного забезпечення полягає  в наданні її користувачам даних, що забезпечують прийняття обґрунтованих  та ефективних рішень відповідними органами державної влади та управління в межах її компетенції, а також підготовку рішень вищестоящих інстанцій, з дотриманням ряду вимог і принципів, що перевірені світовим та вітчизняним досвідом інформатизації.

Для виконання цих  основних функцій система інформаційного забезпечення має врахувати неоднорідність процесу прийняття управлінських рішень та специфіку роботи посадових осіб усіх категорій на різних етапах процесу управління. Отже, перед фахівцями з інформаційного забезпечення державного управління постають завдання:

- застосування методичного, програмного та інформаційного забезпечення моніторингу стану об'єкту державної влади та управління;

- розробка типових  структур та методів інформаційного  забезпечення органів регіонального  управління;

- інформаційна підтримка  аналізу зовнішніх та внутрішніх проблемних ситуацій та прогнозування їх розвитку;

- розробка та застосування  методів та засобів інформаційної  підтримки вироблення рішень  у кризових та надзвичайних  ситуаціях;

- реалізація процесів  підготовки змістовної частини  управлінських рішень і їх документального оформлення;

- інформаційна підтримка  узгоджувальних процедур та процесів  групового прийняття рішення;

- інформаційна підтримка  функцій управління діяльністю  власне органу управління.

Функції системи інформаційного забезпечення мають визначатися наявними можливостями інформаційних технологій та засобів комп'ютерної техніки. Основні з них:

- надійне зберігання  та оперативний вибірковий доступ  до великих об'ємів документальної  та довідкової інформації;

- автоматизована підтримка складних процедур обробки інформації: ретроспективний аналіз моделювання, прогнозування, експертна оцінка та ін.;

- зовнішні та внутрішні  комунікації, а також підтримка  доступу до віддалених інформаційних  джерел і фондів.

Висновки. Інформаційно-технологічний простір забезпечення діяльності органів державного управління потребує інтеграції є складним утворенням, пов’язаним як із завданнями суто інформаційної діяльності, з потребами забезпечення сучасного демократичного рівня відкритості державного управління, так і з станом готовності фахівців всіх рівнів до використання інформаційних технологій. Фахівці з інформаційного забезпечення державного управління виконують інтегруючу функцію між системою державного управління та громадянами у процесах застосування нових інформаційних технологій.

1.2.Принципи  інформаційної діяльності органів  державного управління в регіонах  України.

Для розкриття змісту інформаційної діяльності органів  державного управління в регіонах України  обов’язковим є визначення принципів  такої діяльності, адже вони вказують на ті суттєві характеристики, що виступають фактично засадами інформаційного забезпечення державної служби.

Теоретичне окреслення принципів інформаційної діяльності органів державного управління є  передумовою їхнього правового закріплення у законодавчих актах, що регламентують державну службу та управлінську діяльність.

Принципи інформаційної  діяльності органів державного управління впливають як на ефективність функціонування державних органів, діяльність службовців, так і на стабільність державно-службових відносин та встановлюють особливі умови для оновлення [1].

При цьому необхідно  зважати на те, що інформаційна діяльність органів державного управління в  регіонах України впливає на ефективність діяльності органів державного управління центральної та вищої ланки.

Принципи інформаційної  діяльності органів державного управління обумовлені принципами функціонування держави, державних органів і  державного управління. Їх дослідження  дає змогу відповісти на головні  питання інституту державної служби, що супроводжує систему державно-службових відносин.

Дослідження з питань принципів інформаційної діяльності органів державного управління України  не знайшли широкого представництва у монографічних наукових дослідженнях. Окремі проблемні питання висвітлювалися у працях В. Троня, О. Бандурка, С. Дубенко, І. Ібрагімової, Р. Калюжного, О. Литвиненко, Н. Нижник, С. Чукут та ін.

Метою цієї статті є визначення поняття "принципи інформаційної  діяльності органів державного управління в регіонах України", а також окреслення класифікаційних ознак цих принципів.

Принципи інформаційної  діяльності органів державного управління нерозривно пов’язані з принципами державної служби. Останні – це основоположні ідеї управління, які  відображають об’єктивні закономірності та визначають напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державних органів, повноважень державних службовців. Принципи державної служби встановлюють найважливіші закономірності в системі організацій і функціонування органів державного управління, обумовлюють значимість, закономірність і соціальну цінність відносин, які виникають в системі державної служби.

Взаємозв’язок простежується  у наступному. Як зауважує Ю. О. Тіхоміров: "Управлінська діяльність – це понад  усе соціально-політична діяльність, процес цілеспрямованого впливу на свідомість людини та її волю. У ній застосовуються численні засоби та методи, зокрема прогнози, плани, прийняття рішень, методи організаційної та інструктивної роботи, державного та суспільного впливу, методи використання матеріально-технічних дій. Отже, інформацію правомірно розглядати як умову будь-якої діяльності органів державної влади, посадових осіб. Особливо це стосується розробки та прийняття управлінських рішень, яким не тільки передує збір та обробка інформації, але які самі містять великий інформаційний потенціал" [2].