Інформаціїні Ресурси Національної Бібліотеки ім. Вернадського

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний  гуманітарний університет

Кафедра документальних комунікацій

ІНФОРМАЦІЙНА  ДІЯЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ  ІМ. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

курсова робота

з дисципліни “Інформаційно-аналітична діяльність”

Студентки ІІІ курсу

Групи Р-31

Факультет ДКМ

Спеціальності ДІД

Спеціалізації ІСПДОУ

Хандрусь Христини

Науковий керівник:

Бабенко Ж.В.

Рівне 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність  теми курсової роботи: Бібліотеки – це скарбниці культурного надбання народу, які зберігають та передають з покоління в покоління знання про історію, звичаї, культуру, наукові відкриття в межах нашої країни та світу. Бібліотеки відіграють велику роль у культурному та суспільному розвитку особистості на усіх етапах життя, адже книги – це невичерпне джерело знань для майбутніх поколінь.

Національна бібліотека є важливим елементом культурного надбання народу, головним науково – інформаційним центром держави. ЇЇ фонди відображають рівень суспільного та культурного розвитку народу у різні історичні періоди, дослідження та досягнення у різних галузях науки. Тому Національна бібліотека України ім. В.Вернадського (надалі НБУВ) є центром культурного життя нашого народу, який постійно розвивається, доповнюється та здійснює багатоаспектну діяльність у всіх галузях яка пов’язана із задоволення інформаційних потреб суспільства, сприяння духовному зростанню кожної особистості.

У сучасному інформаційному суспільстві інформаційна забезпеченість суспільства відіграє значну роль. Стрімкими темпами розвиваються різні галузі науки, набирає обертів  невпинний потік інформації. На сучасному  етапі важливими аспектами для розвитку Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського не тільки дослідження в галузі бібліотечної науки для пошуку та вироблення нових шляхів вдосконалення бібліотечної справи, а й розвиток баз даних в мережі Internet, щоб її фонди стали більш доступнішими користувачам.

Розробленість теми: Курсова робота булла написана на основі вивчення літератури, яка висвітлює дану тему.

Найбільший внесок у  дослідження даного питання зробили такі вчені як: Н. Автономова, В. Горовий, В. Медведєв, О. Порхун, Т. Дубас, та інші.

Мета курсової роботи: Дослідження інформаційної діяльності НБУВ.

Завдання курсової роботи:

• Аналіз літератури по даній темі.
• Характеристика НБУВ.
• Визначити завдання НБУВ в інформаційному просторі.
• Проаналізувати рівень задоволення інформаційних потреб користувачів.
• Дослідити сучасний стан бібліотеки.
• Охарактеризувати інформаційну продукцію НБУВ
• Визначити необхідні шляхи вдосконалення бібліотеки.

Об’єктом дослідження курсової є діяльність НБУВ.

Предметом дослідження є інформаційна діяльність НБУВ.

Методи дослідження: у даній курсовій роботі застосовано методи аналізу і синтезу, класифікації, загальнонаукові методи.

Теоретична  цінність курсової роботи полягає в тому, що узагальнюється стан інформаційної діяльності НБУВ.

Практична цінність обумовлена укладанням списку літератури.

Структура роботи. Дана курсова робота складається з змісту, вступу, двох розділів, висновків та списку літератури.

РОЗДІЛ 1. Сутність та основні складові інформаційної діяльності в Національній бібліотеці України.

1.1. Поняття інформаційна діяльність та загальна характеристика нормативних документів, що регулюють інформаційну діяльність в Україні

На нинішньому етапі  розвитку українського суспільства  інформаційна діяльність є важливою складовою зовнішньої і внутрішньої діяльності держави й охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. Ми живемо в епоху, коли інформація править світом, формалізуючи відносини між людьми і державою. Тому важливим є створити гнучку законодавчу базу, яка могла б забезпечити продуктивну та злагоджену на всіх рівнях інформаційну діяльність.

Закон який, на сьогодні, охоплює поняття інформаційна діяльність є ЗУ «Про інформацію», який  був прийнятий 2 жовтня 1992 року та з часом був змінений та доповнений, він встановлює загальні основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію  в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу і суспільство від неправдивої інформації, стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації. Класифікує інформацію за різними галузями та видами: Цей закон регулює інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

У статті 12 цього закону ми можемо знайти визначення поняття інформаційна діяльність. Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення  інформаційних  потреб  громадян,  юридичних осіб і держави. Тобто під інформаційною діяльністю розуміють одержання, використання, поширення та зберігання інформації в інформаційних установах, зокрема таких як бібліотеки.

Одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного  законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації  - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

 У 13 статті цього  ж закону визначаються основні  напрямки інформаційної діяльності, такі як:  політичний, економічний,  соціальний, духовний, екологічний,  науково-технічний, міжнародний тощо. Тобто інформаційна діяльність повинна віддзеркалювати усі сфери суспільного життя країни, її досягнення та дослідження в галузях науки, фіксувати усі важливі новини у межах країни та світу, поширювати достовірну інформацію та зберігати її у порядку передбаченому Законом України про інформацію.

Важливим аспектом для  інформаційної діяльності в країні є забезпечення кваліфікованих кадрів, які мають якісно обслуговувати  споживачів інформації. Для цього  в Україні створюються умови  для здобуття професійної освіти в галузі  інформаційної  діяльності  через  систему  її   навчальних закладів. Порядок створення навчальних закладів інформаційного  напряму (журналістики, статистики, бібліотечної та архівної справи, науково-інформаційної діяльності,  інформатики та обчислювальної техніки тощо) та принципи їх діяльності визначаються Законом України "Про освіту" та іншими законодавчими актами.

Для забезпечення успішного  функціонування і розвитку національних систем інформації в Україні здійснюються пошукові фундаментальні та прикладні наукові дослідження в галузі інформаційної діяльності. З цією метою створюються наукові установи, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, центри нових інформаційних технологій та інші формування, в тому числі за участю зарубіжних партнерів. [1]

Важливим документом у розвитку інформаційної діяльності в Україні є закон про «Національну програму Інформатизації», який був прийнятий 4 лютого 1998 року. Цей закон визначає стратегію розв'язання проблем забезпечення iнформацiйних потреб та iнформацiйної підтримки соцiально-економiчної, екологічної, науково-технічної та іншої діяльності. Виділяє головну мету Національної програми iнформатизацiї - створення необхідних умов для забезпечення громадян та суспільство своєчасною, достовірною та повною iнформацiєю шляхом широкого використання iнформацiйних технологій, забезпечення iнформацiйної безпеки держави. [2]

Загальні засади бібліотечної справи Національної бібліотеки Закон України про «Бібліотеки і Бібліотечну справу» від 27 січня 1995 р. У ньому зазначено що:

• Національна бібліотека України - головна всеукраїнська бібліотека - є культурним, документально-комунікативним та науково-дослідним центром, що забезпечує у взаємодії з національними спеціалізованими та іншими бібліотеками максимально повне формування, зберігання та загальнодоступність документально-інформаційних ресурсів.
• Національна бібліотека України створюється Верховною Радою України і виконує функції парламентської. Загальнодержавний характер її діяльності забезпечує Міністерство культури України.
• Бібліотечні фонди Національної бібліотеки України становлять національне багатство народу України і перебувають під охороною держави.
• Національна бібліотека України має право на обов'язковий безплатний примірник всіх друкованих видань та окремих інших документально-інформаційних носіїв, що випускаються в Україні.

Статут Національної бібліотеки України, перелік та порядок  передачі документально-інформаційних  носіїв, що випускаються в Україні, а також перелік документально-інформаційних носіїв, що підлягають обов'язковому зберіганню в фондах Національної бібліотеки України, затверджується Кабінетом Міністрів України [10].

Отож сьогодні можна  констатувати, що від ефективності функціонування інформаційної сфери  та інформаційного законодавства значною мірою залежать перспективи України в сучасному світі. Таким чином, в умовах удосконалення процесу інформатизації українського суспільства, що на сучасному етапі суспільного розвитку набуває стратегічного значення, актуалізується суспільна роль наявної в Україні системи бібліотечних установ та інших сучасних баз збереження й використання інформаційних ресурсів як опорних центрів інформаційної організації суспільства. Від своєчасного суспільного усвідомлення даної тенденції, посилення державної підтримки її розвитку залежить значною мірою життєздатність українського суспільства. [3, с. 34-35].

1.2. Національна бібліотека  України ім. Вернадського як головний  науково-інформаційний центр держави.

У кожній розвиненій країні світу є своя власна національна бібліотека, тобто бібліотечна установа, яка на національному рівні координує бібліотечно-інформаційну діяльність, виконуючи ряд функцій:

• збереження документальної спадщини нації шляхом забезпечення режиму депозитарного збереження усієї сукупності творів друку, що видані у певній країні або мають те чи інше відношення до неї, а також суміжної інформаційної продукції, значущої для нації;
• створення страхового фонду суспільно значущих першоджерел інформації
• ведення національної бібліографії;
• участь у формуванні та реалізації національної інформаційної політики;
• науково-методичне керівництво бібліотечною системою країни;
• репрезентація країни в профільних міжнародних об'єднаннях та асоціаціях.

Національна бібліотека України ім. Вернадського – це велика скарбниця культурної пам’яті українського народу, яка має власну, неповторну історію заснування, створення та розвитку. Бібліотека була заснована 2 (15) серпня 1918 року як Національна бібліотека Української держави. Заснування Національної Бібліотеки є результатом творчості самого українського народу, ініціативи широких кіл української громадськості, вчених різних галузей знань, бібліотекарів. Звідсіля випливає й та лінія поведінки, якої дотримувалася НБ у своїй діяльності. По-перше, це активна участь громадськості в організації бібліотеки, а по-друге, це гласність, публічність самої праці в ній та своєчасна звітність.

 Обслуговування читачів у Бібліотеці було розпочато з серпня 1920 року, тоді ж було відкрито перший читальний зал. До 1965 р. бібліотека мала назву Державна Публічна Бібліотека АН УРСР.

24 травня 1964 року у відділі бібліотеки, де зберігалися видання і матеріали періоду української державності (1917—1920), спалахнула пожежа, що тривала кілька днів. Кола українських дисидентів приписували цю дію шовіністові Погружальському, що свідомо виконав цей злочин при мовчазній згоді органів безпеки.

У 1965 р. бібліотека отримала назву Центральна Наукова Бібліотека Академії Наук УРСР.

Вже станом на 1980рік фонди бібліотеки нараховували понад 10 млн назв, у тому числі 516 інкунабул, близько 300 000 рукописів, понад 6 500 книг церковнослов'янським шрифтом 15-16 ст. Також була зібрана найповніша в Україні збірка комплектів газет і журналів (понад 119 тис.).

 А з 1988 року бібліотека отримала ім'я В.І. Вернадського, людини яка зробила у свій час вагомий внесок у розвиток багатьох галузей науки.

5 квітня 1996 року указом Президента України бібліотеці було надано статус національної бібліотеки. Тим самим указом у Бібліотеці утворено Фонд Президентів України.

З 1998 р. Бібліотека спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України розпочала формування реферативної бази даних «Україніка наукова» та видання українського реферативного журналу «Джерело».

22 жовтня 2002 р. у філії № 1 бібліотеки сталася аварія, спричинена неполадками в тепломережі, під час якої близько 6 тонн гарячої води вилилося на літературні та рукописні пам'ятки. Від води та пару постраждали понад 200 тисяч документів, вийшла з ладу система опалення.

У грудні 2003 р. бібліотека виступила одним зі співзасновників технопарку«Інтелектуальні інформаційні технології».

25 серпня 2004 р. Кабінетом міністрів України затверджено Державну програму розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005-2010 роки, яка визначає Бібліотеку як головний науково-інформаційний центр держави. Завданнями програми, зокрема, є нарощення технологічної потужності установи та запровадження нових інформаційних технологій формування та використання документних ресурсів.[4]

Бібліотека за майже столітню історію пережила різні історичні періоди, негаразди, зміни, та не дивлячись ні на що завжди розвивалась і донесла до наших днів цілу низку безцінних інформаційних ресурсів.

Основною місією бібліотеки було і залишилось науково-інформаційне забезпечення розвитку суспільства  та збереження документальної спадщини України.

Національна бібліотека ім.. Вернадського Входить у десяток найбільших національних бібліотек світу.

Наукова бібліотека сьогодні - це науково-інформаційний центр, сховище  документальної спадщини української  нації та інших етносів, які проживають в Україні, центр накопичення, наукової обробки, зберігання та використання наукових та суспільно значущих вітчизняних, зарубіжних видань на всіх носіях інформації.

Основними завданнями бібліотеки на сьогодні є:

1. Формування найбільш повного зібрання вітчизняних і актуальних для держави зарубіжних документів, архівування науково-інформаційних і суспільно значущих ресурсів мережі Інтернет.
2. Збереження документальної спадщини нації, переведення в електронну форму першоджерел української духовності та духовності етносів, що мешкають в Україні.
3. Формування національної бібліографії та загальнодержавних реферативних ресурсів, підготовка інформаційно-аналітичних продуктів для органів державної влади, збирання та опрацювання масивів української біографістики, створення когнітивно-орієнтованих технологій обробки інформації та виділення нових знань.
4. Задоволення інформаційних потреб усіх категорій користувачів, розвиток системи науково-інформаційного забезпечення інноваційної діяльності та загальноосвітнього процесу, організація національного центру міжбібліотечного абонементу.
5. Участь у визначенні та реалізації національної інформаційної політики, координація робіт з формування єдиного науково-інформаційного простору України.
6. Дослідження у сфері бібліотечної справи та науково-інформаційної діяльності, розробка стратегії розвитку бібліотек України в мережевому середовищі.
7. Організація системи безперервної освіти бібліотечних і науково-інформаційних фахівців, підготовка кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру.
8. Міжнародне співробітництво України у сфері формування та використання інформаційних ресурсів, репрезентація України в профільних міжнародних об'єднаннях та асоціаціях, сприяння формуванню позитивного іміджу України в світовому співтоваристві [4].

НБУВ займається інформаційною діяльністю, оскільки проінформовує споживачів інформацією, а також задовольняє їх запити.

НБУВ- це комплексний, загальнодержавний  за змістом і масштабом діяльності бібліотечно-інформаційний, науково-дослідний  і культурологічний центр, який виконує культурно-просвітницьку функцію у нашій державі, виступає як осередок духовного відродження нації, сприяє поширенню і зміцненню прогресивних ідеалів у суспільстві.

Діяльність НБУВ орієнтована на максимально повне документне забезпечення національного прогресу, національних інтересів і національних пріоритетів України та їх ефективну інформаційну підтримку, що ґрунтується на принципово нових можливостях, які надаються у результаті формування інформаційного суспільства. Ці завдання НБУВ розв'язує на основі поєднання власних інформаційних ресурсів, інтеграції національних бібліотечних ресурсів України, забезпечення доступу до світових інформаційних ресурсів [5].

Розділ 2. Аналіз інформаційної діяльності в Національній бібліотеці України  ім. В.Вернадського

2.1 Оцінка організації бібліотечного фонду в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського

Цікаво розглянути динаміку зростання фонду НБУВ з перших років її існування.

На кінець 1918 р. фонд Бібліотеки становив кілька сотень книжок, котрі  було придбано коштом або отримано як дарунок. Крім того, велися активні переговори з власниками деяких бібліотек щодо їхньої купівлі.

На початок 1919 р. фонд налічував уже понад 10 тис. томів, а наприкінці літа 1919 р. книгозбірня досягла 400 тис. од,

У травні 1920 р. було 500 тис. томів і до кінця року фонд Бібліотеки зріс на понад 100 тис. одиниць.

У червні 1921 р. у Бібліотеці було вже  більше 1 млн. книг.

На початку 1919 р. у Бібліотеці працювало  тільки двоє співробітників під керівництвом підстаршого бібліотекаря А.З.Носова, він одночасно був і секретарем Тимчасового Комітету. Отже, персонал Бібліотеки разом з Комітетом становив 9 чоловік.

Однак і через 10 років, коли фонд Бібліотеки налічував більше 2 млн. одиниць, у  ній працювало тільки 120 співробітників, а в 1935 р. з фондом понад 7 млн. од. зб. штат становив 150 чол. [6].

На сьогодні обсяг фондів національної Бібліотеки імені Вернадського це — близько 15 млн. одиниць зберігання. Це унікальне зібрання джерел інформації, що включає книги, журнали, продовжувані видання, карти, ноти, образотворчі матеріали, рукописи, стародруки, газети, документи на нетрадиційних носіях інформації. Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам'яток слов'янської писемності та рукописних книг, архіви та книжкові колекції видатних діячів української й світової науки та культури. Складові фондів — бібліотечно-архівна колекція "Фонд Президентів України", архівний примірник творів друку України з 1917 р., архівний фонд Національної академії наук України.

Щорічно до фондів надходять 160-180 тис. документів (книг, журналів, газет тощо). Бібліотека комплектується всіма українськими виданнями, отримує примірник дисертацій, які захищаються на території України, веде міжнародний книгообмін з понад 1500 науковими закладами і бібліотеками 80 країн світу. До Бібліотеки як депозитарію документів і матеріалів ООН в Україні надсилаються публікації цієї організації та її спеціалізованих установ. З 1998 р. здійснюється цілеспрямоване комплектування електронними документами, з 2005 вибіркове архівування науково-інформаційних ресурсів Інтернет.

Пошуковий апарат Бібліотеки має в  своєму складі систему бібліотечних каталогів та картотек і фонд довідково-бібліографічних  видань обсягом 200 тисяч примірників. Цей фонд включає документи нормативного характеру (закони, укази, постанови тощо), енциклопедії, тлумачні словники, довідники, бібліографічні посібники. Систему бібліотечних каталогів і картотек утворюють генеральний алфавітний каталог, читацькі алфавітний і систематичний каталоги та понад 30 каталогів і картотек підрозділів бібліотеки. З 1994 р. наповнюється електронний каталог, з 1998 загальнодержавна реферативна база даних "Україніка наукова".

У локальних інформаційних мережах  Бібліотеки знаходиться 700 комп'ютерів; на Інтернет-порталах 3,5 млн. бібліографічних і 320 тис. реферативних записів, а також 300 тис. повних текстів документів; у Інтернет-середовищі 700 тис. публікацій.

Бібліотека — наукова установа в галузі науково-інформаційної  діяльності, бібліотекознавства та суміжних наук. Вона має аспірантуру і спеціалізовану раду по захисту кандидатських і докторських дисертацій, проводить щорічні міжнародні наукові конференції, видає науково-теоретичний та практичний журнал "Бібліотечний вісник" і низку збірників наукових праць.

У Бібліотеці понад 40 підрозділів, що згруповані за напрямами їх діяльності в інститути (бібліотекознавства, української  книги, рукопису, архівознавства, біографічних досліджень), центри (консервації і  реставрації, культурно-просвітницький, комп'ютерних технологій, науково-видавничий), Фонд президентів України і Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади. В Бібліотеці працюють понад 900 співробітників, з них бібліотечних 65%, наукових 20% і допоміжних 15%. Серед науковців 2 академіки НАН України (О.С. Онищенко, П.Т.Тронько) і член-кореспондент НАН України (Л.А.Дубровіна).

В основу фонду Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського покладено великі книжкові зібрання XVIII-XIX ст. — фундаментальні бібліотеки Київської духовної академії, Київського університету св. Володимира, Hіжинського історико-філологічного інституту, Кременецького ліцею, ряду монастирів, ліквідованих чи реорганізованих наукових установ, товариств, навчальних закладів, націоналізованих книжкових складів і магазинів, великих приватних колекцій, які відрізнялися не лише чисельністю рідкісних і цінних видань, а й системністю та цілеспрямованим відбором літератури. У перші роки існування бібліотека придбала ретельно підібрані колекції з різних галузей науки, що належали видатним ученим — академікам В.С. Іконникову, М.І. Петрову, П.А. Тутковському, професорам І.В. та М.В. Лучицьким, С.Т. Голубєву, Ю.А. Кулаковському, В.О. Караваєву, К.Л. Якубовському, письменнику й освітньому діячеві Б.Д. Грінченку, відомому історику М.М. Бантиш-Каменському. Ця традиція постійно підтримується. Серед особистих колекцій, що в різний час надійшли до фондів бібліотеки, крім названих, особливо цінними є книжкові зібрання академіків А.Ю. Кримського, Ю.М. Соколова, Ю.С. Ліпатова, членів-кореспондентів С.І. Маслова, П.М. Попова, письменника Є.М. Кротевича.

Постійними джерелами  цілеспрямованого поповнення фонду  є передплата, купівля у книжкових  магазинах та на аукціонах, книгообмін; повнота поточного комплектування забезпечується надходженням обов'язкових примірників творів друку. Завдяки цьому Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського має унікальний за змістом і універсальний за видовим складом фонд, що включає документи від зародження писемності (клинописні тексти III тис. до н.е.) до актуальних вітчизняних та зарубіжних наукових видань сьогодення.

Виняткове науково-культурне  значення має одне з найбагатших  зібрань стародавніх пам'яток слов'янської  писемності, рукописних книг XI-XVIII ст., історичних документів XVI-XVIII ст. Серед них - сім аркушів "Київських глаголичних листків" (X ст.) - однієї з найдавніших глаголичних пам'яток старослов'янської писемності, фрагменти "Сліпченського Апостола" - рукопису XII ст. на пергамені, "Оршанське Євангеліє" XIII ст., "Сербський Апостол" XIV ст., "Києво-Печерський патерик" (1553-1554), славнозвісне "Пересопницьке Євангеліє" (1556-1561), що за красою та багатством оформлення не має рівних собі серед українських рукописів. Сьогодні ця духовна святиня українського народу набула значення ще й політичного символу нації на "Пересопницькому Євангеліє" під час інавгурації присягають Президенти України.

У фондах знаходиться  також велике зібрання стародавніх  слов'янських книг, друкованих кирилицею (понад 8000 томів). Тут представлено перші  друковані книги з Московської, Львівської, Острозької, Київської, Почаївської, Віленської, Унівської, Hовгород-Сіверської друкарень. Серед них всесвітньо відомі московське (1564 р.) і львівське (1574 р.) видання "Апостола" першодрукаря Івана Федорова, віленське "Євангеліє" П. Мстиславця (1575 р.), Острозька "Біблія" (1581 р.), славнозвісна "Граматика" Мелетія Смотрицького; одна з перших київських друкованих книг — "Лексіконъ славеноросскій" Памви Беринди (1627 р.) та багато інших рідкісних видань східнослов'янських друкарень. Широко представлено рідкісні видання XVIII-XX ст., друковані гражданським шрифтом — "Енеїда" І.П. Котляревського 1798 р., Шевченківський Кобзар 1840 р., прижиттєві видання творів М.В. Ломоносова, О.С. Пушкіна, Л. Глібова, І. Карпенка-Карого, Лесі Українки, П.А. Грабовського, що давно вже стали раритетами.

Серед зарубіжних стародруків  — пам'ятки західноєвропейського книгодруку XV—XVI ст., у тому числі колекція з 524 інкунабулів, книг початкового періоду книгодрукування, виданих до 1500 року. Окрасою колекції є "Трактат" Матвія Краківського — книга, видана у Майнці 1459—1460 рр. ще за життя І. Гутенберга, "Історія тварин" Арістотеля (Венеція, Й. Кельнський, Й. Мантен, 1476) та слов'янський інкунабул "Октоїх", виданий у Чорногорії 1494 р. Стародруки, що побачили світ протягом першої половини XVI століття, об'єднано в колекцію палеотипів, яка нараховує 2,5 тис. примірників. Представлено видання найбільш відомих європейських друкарів Й. Фробена, Й. Бадіуса Асцезія, А. Торрезано, Й. Амербаха, Ф. Джунти, Я. Галлера, М. Шарфенберга, Й. Шьонспергера та ін. Бібліотека має також видання відомих європейських видавничих фірм XV—XVII століть — Альдів, Етьєнів, Плантенів, Ельзевірів.

У фондах Інституту рукопису нараховується понад 400 колекцій документів III-XX ст., архівів діячів вітчизняної науки, літератури і мистецтва XIX-XX ст., серед яких архіви В.І. Вернадського, А.М. Лазаревського, Б.Д. Грінченка, В.Б. Антоновича, О.І. Левицького, В.С. Іконникова, А.І. Кандиби, М.К. Зерова. Зберігаються в цих фондах і матеріали з рукописної спадщини Т.Г. Шевченка, П.П. Гулака-Артемовського, Г.Ф. Квітки-Основ'яненка, І.Я. Франка, Лесі Українки, М.М. Коцюбинського, Панаса Мирного, М.П. Старицького, М.Л. Кропивницького, М.Т. Рильського, П.Г. Тичини та ін. У фондах Інституту рукопису зберігаються також архіви вчених НАН України.

Дуже цінна частина  зібрань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського — її близько 220-тисячні фонди нотних видань — найбагатше нотосховище в Україні. Основу цього фонду становить колекція Разумовських, бібліотека й архів музичного товариства ім. М.Д. Леонтовича, музичні видання з особистих зібрань видатних діячів музичної культури. Саме тут зосереджено кращі надбання музичної культури України та Росії кінця XVII — першої половини XIX ст., музична класика різних епох і народів, клавіри вітчизняних опер та інструментальної музики, всі види нотної продукції, довідкові видання, звукозаписи. Серед них багато унікальних, єдиних у всьому світі.

Зібрання друкованих образотворчих матеріалів у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського налічує понад 250 тис. прим. Представлено кращі взірці світового образотворчого мистецтва, які репродуційовані у книгах, альбомах, журналах, а також листівки, гравюри, плакати, портрети, лубки, велику колекцію документальних фотографій, що зберігають риси старого Києва, Парижа, Лондона, пам'ятки архітектури, інтер'єри дореволюційних будинків тощо. Особливою цінністю альбомного фонду є колекція так званих "кунстбухів" — збірників гравюр, за якими навчались учні іконописної школи Києво-Печерської лаври у XVII—XVIII ст. У фонді естампної графіки широко представлено репродукції західноєвропейської та вітчизняної гравюри XVIII—XIX століть, твори сучасних українських графіків. Унікальною є колекція українських плакатів з 1904 р. до наших днів; з них 200 плакатів збереглися лише у фондах бібліотеки.

У єдиному в Україні  спеціалізованому фонді картографічних видань, де зосереджено також і  літературу з геодезії, геології, географії, інших наук про Землю, зібрано 42 тис. вітчизняних та зарубіжних картографічних матеріалів з XVI ст., у тому числі понад 5 тис. довідкових видань. У складі фонду значна кількість рідкісних документів, як друкованих, так і рукописних. Серед них справжніми перлинами є твори знаменитих фламандських географів-картографів XVI ст.: атлас Авраама Ортелія "Theatrum orbis terrarum", виданий у середині XVI ст., атласи Гергарда Кремера (Меркатора) "Atlas ou representation du Monde Universel..." і "Appendix Atlantis oder ander Theil...". Широко та змістовно відображено територію України. Предметом особливої уваги є такі раритети, як рукописний "Атлас реки Днепра", складений 1784 р., "Карта Киевской губернии" 1784 р., "Генеральная карта Российской Империи" 1734 р.