Інформаційна політика міжнародних організацій

Інформаційна  політика міжнародних  організацій

(Україна.  Міжнародна інформація. Курсова) 
ЗМІСТ

ВСТУП

      Актуальність  теми дослідження. Дослідження наукової проблеми міжнародної інформаційної політики обумовлено прискореною еволюцією цивілізаційних процесів останньої чверті ХХ – початку ХХІ століття, глобалізацією комунікації, формуванням ідеології інформаційного суспільства, які вирішальним чином впливають на міжнародне середовище, радикально змінюють міжнародну політику, національні зовнішньо- і внутрішньополітичні доктрини, зумовлюють необхідність з’ясування пріоритетів та розробки оптимальних програм у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах міжнародного співробітництва. Інформаційна домінанта посилює ефект глобальної політики, визначає значущість країн у світовій ієрархії, виступає чинником міжнародних впливів, інструментом дипломатії та глобальної стратегії світового порядку.

      Міжнародні  організації та інститути (ООН/ЮНЕСКО, Рада Європи, Європейський Союз, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Центральноєвропейська Ініціатива, Світовий банк, Світова організація торгівлі, Європейський банк реконструкції та розвитку), неурядові асоціації, країни-члени, країни-партнери міжнародних організацій активізують політичні дискусії, обговорення актуальних проблем міжнародних відносин, обумовлених глобалізацією комунікації, з метою формування спільної стратегії та узгодження політичних рішень в умовах становлення інформаційного суспільства.

      Вітчизняні наукові досягнення у сфері глобалізації комунікації мають спорадичний характер, стосуються лише окремих проблем, а не комплексного розгляду феномену глобалізації комунікації і його впливу на міжнародні відносини та формування концепції міжнародної інформаційної політики.

     Об’єктом дослідження є система інформаційної політики ЄС.

     Предметом дослідження є теоретичні положення та практичні аспекти функціонування система інформаційної політики ЄС.

     Метою дослідження є вивчення та аналіз існуючої системи інформаційної політики міжнародних організацій, зокрема ЄС.

     Для досягнення мети в  роботі були поставлені такі завдання:

     – вивчити поняття інформації, її класифікація та основні функції;

• охарактеризувати поняття інформаційної політики;
• визначити засоби здійснення міжнародної інформаційної політики;
• дослідити інформаційну політику Європейського Союзу;
• вивчити напрямки та програми сучасної інформаційної політики міжнародних організацій;
• описати модель ефективної інформаційної політики в межах ЄС.

     Гіпотеза: міжнародно-правове співробітництво в області інформації ефективно розвивається за умов здійснення єдиної міжнародної інформаційної політики, розроблення нормативно-правової системи для урегулювання інформаційного співробітництва, дотримання правил захисту міжнародної інформації.

     Методи  дослідження. В роботі використано загальні методи наукових досліджень, такі, як системний, структурно-функціональний, загальнологічні – прийняття рішень, моделювання та аналізу, а також емпіричний та статистичний.

      Наукова розробка теми курсової роботи. Комплексно розкрито і систематизовано ключові теоретичні і прикладні питання міжнародної інформаційної політики, подано модель ефективної інформаційної політики в межах ЄС.

    Теоретична  та практична цінність курсової роботи полягає в узагальненні матеріалу про сутність, механізми та принципи формування та реалізації інформаційної політики міжнародних організацій та ЄС.

    Курсова робота складається зі вступу, основної частини (що представлена двома розділами), висновків, списку використаної літератури.

      Розділ 1. Теоретико-методичні положення інформаційної політики міжнародних організацій

      У сучасному світі інформація породжує нові знання, її обсяги і вплив на продуктивний розвиток суспільства зростає у часі подібно сніжному кому. Цей виклик жадає від людства нових способів і засобів поширення і використання глобальних знань з метою подальшого прогресу, що і є головною властивістю суспільства знань і інформації. Крім того, інформація стала індикатором розвитку світової політики, боротьби політичних еліт, тому питання інформаційної політики міжнародних організацій потребують подальших досліджень.

     1.1. Поняття інформації, її класифікація та основні функції

      Історично склалось так, що поняття «інформація» асоціювалось зі змістом якогось  сигналу, повідомлення, що, в свою чергу, слугував стимулом для певних дій тих чи інших суб’єктів. Інформація є атрибутом матеріального світу, без якого неможлива життєдіяльність будь-якої живої істоти, а не лише людини. Відповідно виділяють біологічну інформацію, що функціонує в живій природі, і соціальну, котра функціонує в суспільстві.

      Інформацію можна поділити на структурну (або зв’язану) та оперативну (чи робочу). Структурна (зв’язана) інформація притаманна об’єктам живого та неживого світу природного та штучного походження і представляє собою, так би мовити, «уречевлену» інформацію. Тобто будь-який предмет або процес, що відображається органами відчуття суб’єкта, є джерелом структурної інформації.

      Оперативна  ж (або робоча) інформація циркулює між об’єктами матеріального світу та використовується в процесах управління в живій природі та суспільстві. Генетично структурна інформація неживої природи є необхідною передумовою появи оперативної інформації. Суб’єкт вилучає з об’єкта неживої чи живої природи інформацію і включає її у свій контур пізнання (управління).

      Проілюструвати цю принципову схему можна таким чином. Для покупця джерело структурної інформації – зовнішній вигляд товару, а для створеного людиною електролічильника – потік електроенергії. Якщо будь-який з означених суб’єктів факт реєстрації свого об’єкта сприймає як керівництво до дії (покупець – до оцінки та (чи) придбання товару, а електролічильник – до обліку споживання електроенергії), то структурна (зв’язана) інформація переходить в оперативну (робочу). Якщо ж зареєстроване повідомлення не спонукає суб’єкт до відповідних дій, то таке повідомлення представляє собою інформаційний шум.

      Структурна  інформація посідає певне місце  і в сучасній системі управління. Адже далеко не всі рішення приймаються на підставі аналізу оперативної інформації, що міститься на спеціальних носіях. До частини рішень суб’єктів може спонукати уречевлена інформація, отримана з навколишнього середовища. Певною мірою це стосується інтуїтивних рішень і таких, що приймаються на підставі суджень. Відповідно поширюється сфера і функціонування оперативної інформації – бізнес, перш за все дрібний та середній, політика тощо [16, c. 14].

      Інформація  – це зміст повідомлення про сукупність явищ і подій, що представляють інтерес для зацікавлених осіб та організацій, підлягають реєстрації та обробці. А інформаційний шум представляє собою повідомлення непотрібне суб’єкту, незалежно від того, відоме воно йому чи ні. Іноді для характеристики інформаційної діяльності використовують термін релевантна інформація, що походить від англійського слова relevant (той, що стосується справи) і означає сукупність даних щодо конкретної проблеми, людини, цілі чи періоду часу. Релевантна інформація – антипод інформаційного шуму. У цьому контексті інформація ототожнюється з будь-яким повідомленням – як необхідним суб’єкту, так і непотрібним йому.

      Інформація  – це відомості про навколишній  світ (об’єкти, явища, події, процеси тощо), які зменшують міру існуючої невизначеності, неповноти знань, відчужені від їх творця і які стали повідомленнями (вираженими певною мовою у вигляді знаків, у тому числі й записаними на матеріальному носії), які можна відтворювати шляхом передачі людьми усним, письмовим або іншим способом (за допомогою умовних сигналів, технічних та обчислювальних засобів і т. ін.).

      У цьому визначенні, побудованому на ряді визначень, є важливим таке:

• інформація – це не будь-які відомості, вона несе в собі щось нове, що зменшує існуючу невизначеність;
• інформація існує поза її творцем, це – відчуження знання від її творця; знання – це відображення дійсності в мисленні людини;
• інформація стала повідомленням, оскільки вона виражена певною мовою у вигляді знаків;
• повідомлення може бути записане на матеріальному носії (повідомлення є формою передачі інформації);
• повідомлення доступне для відтворення без участі автора;
• інформація передається в канали суспільної комунікації.

     Аналіз  дефініцій поняття „інформація” наведено в табл. 1.1.

    Таблиця 1.1

    Аналіз  дефініцій поняття „інформація”

     Продовження табл. 1.1

     Так, найбільша кількість науковців, серед яких: Арістова І.В. [3], Губернський Л.В. [8], Гужва В.Μ. [9], Пономаренкj В.С. [19], Сендзюк М.Α. [27] вважають, що інформація це первинні  відомості,  які  передаються  людьми  усним,  письмовим  або  іншим  способом (за  допомогою  умовних  сигналів,  технічних засобів  і  тощо);  із  середини XX ст.  загальнонаукове поняття, що  включає обмін  відомостями  між  людьми,  людиною  та автоматом,  автоматом  і  автоматом;  обмін  сигналами  в  тваринному  і  рослинному  світі;  передачу ознак від  клітини до  клітини, від організму до організму” [9].; а Калюжного Р.А.. Шамрая В.О. [17], Карпенко В.О. [21], Степанов В.Ю. [33] вважають, що інформація є мірою організаційної системи.

     Результати  проведеного аналізу в узагальненому  вигляді наведено нижче (табл. 1.2).

     Таблиця 1.2

     Узагальнені дані про сутність інформації

     в навчально-практичній літературі

     В розглянутих нами джерелах найбільша кількість авторів (5) під інформацією розуміють первинні відомості, а найменше (1) - властивість  матерії,  що  рухається і полягає у структурності, впорядкованості, різноманітності,  організації станів.

     Основна функція інформації полягає в повідомленні суб’єкту про стан середовища, в якому проходить його життєдіяльність, у зниженні ступеня невизначеності тієї чи іншої ситуації. У найзагальнішому плані інформацію поділяють на масову та спеціальну. Масова інформація виконує функцію спілкування, а спеціальна – забезпечує процес створення матеріальних і нематеріальних благ.

      Як  бачимо, межа між інформацією та інформаційним шумом визначається цінністю того чи іншого повідомлення для суб’єкта. Саме цінність (або корисність) являє собою ключову якісну характеристику інформації і полягає в її здатності сприяти досягненню мети, що стоїть перед тією чи іншою особою або організацією. Для ефективного управління, яке полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу суб’єкта на об’єкт, що, в свою чергу, передбачає збирання, передачу, обробку та накопичення необхідної інформації, прийняття та реалізацію відповідних рішень, а також контроль за виконанням цих рішень, надзвичайно важливе значення має і ряд інших якісних характеристик інформації, а саме: її точність, достовірність, повнота, коректність і оперативність.

      Точність  інформації – це припустимий рівень її викривлення, що визначається характером завдань, які вирішує той чи інший суб’єкт. Надзвичайно важливе значення, з точки зору управління, має така характеристика інформації, як її оперативність, тобто актуальність інформації за умов зміни ситуації. А для того щоб процес управління чи навіть просто спілкування був продуктивним, інформація повинна однозначно сприйматися всіма споживачами, тобто бути коректною. Наведені поняття дають змогу на абстрактному рівні описати якісні характеристики різних повідомлень, що має виняткове значення для ефективного використання інформації як предмета праці, а отже, і для ефективної організації інформаційної діяльності на всіх рівнях управління. До цього треба додати, що існує певний клас проблем, сформульованих винятково за допомогою вербальних якісних, а не кількісних характеристик. Відсутні також і надійні кількісні моделі, придатні для опрацьовування вербальної інформації. Тому й оцінка альтернативних варіантів розв’язання таких проблем базується на якісних характеристиках інформації і має якісний характер [6, c. 45].

      Разом із якісними існують і кількісні характеристики інформації. Кількість інформації – це міра, що характеризує зменшення ступеня невизначеності ситуації після отримання певного повідомлення. Класифікація інформації за основними характеристиками дає змогу ефективно використовувати її на практиці. Причому найпростіший і водночас досить ефективний підхід до класифікації інформації базується на законі єдності протилежностей. Так, у найзагальнішому плані, залежно від доступності, інформація поділяється на доступну і недоступну для певного суб’єкта. У графічній формі цей поділ може бути представлений у вигляді певного континууму таким чином (рис. 1.1) [34, c. 52].

Рис. 1.1. Континуум доступності інформації [21, c. 142] 

      Доступність інформації обумовлена не лише її юридичним  статусом, а й фактичними умовами її використання для різних суб’єктів. Для визначення юридичних аспектів вживається поняття «режим доступу», який, згідно із Законом України «Про інформацію», визначається як передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Для визначення останньої вживається ще закрита, або секретна, тобто така, що з тих чи інших міркувань являє собою таємницю і розповсюдження якої можливе лише за згодою органів, уповноважених контролювати питання, пов’язані з цією інформацією. Інформація з обмеженим доступом, у свою чергу, поділяється на таємну і конфіденційну.

      До  таємної належить інформація, що містить  відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Конфіденційна – інформація, що містить відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні юридичних та фізичних осіб і поширюється за їхнім бажанням згідно з передбаченими умовами (ст. 30 Закону України «Про інформацію»).

      Відкрита  – інформація, якою дозволено користуватися  широкому загалу. Існує певний зв’язок між реальною доступністю інформації та режимом доступу до неї. Він проявляється у праві на інформацію та його реалізації. Адже не всяка відкрита інформація доступна певному суб’єктові і навпаки. Наприклад, співробітник регіонального управління СБУ (крім м. Києва) може мати доступ до таємної інформації, але не може в будь-який момент скористатися відкритою інформацією, що є лише у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Водночас аспірант, що не має права на користування таємною інформацією, але проживає у м. Києві, може вільно користуватись інформацією з фондів зазначеної бібліотеки.

      Можливість  доступу до інформації для конкретного  споживача часто залежить від  платних чи безплатних умов її надання. Тому, відповідно до її місця у товарно-грошовому обігу, інформація поділяється на комерційну та некомерційну. Комерційна інформація поширюється лише за бажанням її власника, в першу чергу на його умовах і переважно як об’єкт купівлі-продажу. При цьому конкретні оцінки власника (відправника) інформації та її споживача (отримувача) можуть різнитись. Виходячи з цілей власника, до категорії комерційної інформації може бути віднесений широкий спектр джерел із найрізноманітнішими умовами доступу: від преси до інформації консультативних фірм. З точки ж зору цілей споживача умовою зарахування інформації до категорії комерційної є отримання ним відповідного прибутку. Тому суспільно-політична преса, що приносить прибуток її видавцям, не розглядається як комерційна інформація її споживачем – звичайним громадянином. Характерною ознакою некомерційної інформації є, як правило, безплатний характер її поширення. Хоча й тут можуть бути винятки. Наприклад, безплатне поширення буклетів на виставці не відміняє комерційних цілей її власників-відправників.

      За  своїм генезисом інформація (дані) поділяється на первинну і вторинну. Первинна – це інформація (дані), зібрана вперше для розв’язання якого-небудь завдання. А вторинна – та, яка вже була зібрана раніше для інших цілей. Поширене трактування вторинної інформації як продукту переробки первинних даних висхідного повідомлення. У цьому контексті близьким за змістом є поділ інформації на оглядову й аналітичну. Адже остання обов’язково є результатом опрацювання якихось висхідних повідомлень. Взагалі треба підкреслити діалектику абсолютності та відносності понять первинної та вторинної інформації. Критерієм її зарахування до тієї чи іншої категорії виступають потреби конкретного суб’єкта [27, c. 12].

      За  своєю суб’єктною належністю інформація поділяється на внутрішню і зовнішню. Наприклад, інформація, що обертається в межах підприємства, є його внутрішньою інформацією. А та, що надходить з оточуючого середовища, – зовнішньою.

      Розглядаючи класифікацію інформації, не можна не згадати ту, яка наводиться в Законі України «Про інформацію». Виділяються такі види інформації: статистична; адміністративна; масова; про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова; про особу; довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна (рис. 1.2).

      Статистична інформація – це офіційна документована  державна інформація, що дає кількісну  характеристику масових явищ і процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя.

      Адміністративна інформація (дані) – це офіційні документовані  дані, що дають кількісну характеристику явищ і процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами згідно із законодавством з метою виконання адміністративних обов’язків і завдань, які належать до їх компетенції.

      Рис. 1.2. Класифікація інформації [5, c. 204] 

      Масова  інформація – це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування.

      Правова інформація – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

      Інформація  про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Інформація довідково-енциклопедичного характеру – це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє середовище.

        Соціологічна інформація – це  документовані або публічно оголошені  відомості про ставлення окремих  громадян і соціальних груп  до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

      Отже, інформація – це зміст повідомлення про сукупність явищ і подій, що представляють інтерес для зацікавлених осіб та організацій, підлягають реєстрації та обробці. Основною функцією інформації є повідомлення суб’єкту про стан середовища, в якому проходить його життєдіяльність, у зниженні ступеня невизначеності тієї чи іншої ситуації. Від достовірності і точності інформації залежить успішність виконання поставлених завдань. 

     1.2. Поняття інформаційної політики

     Поняття «інформаційна політика» виникло порівняно недавно. У кінці XX ст. у зв’язку з визнанням у науковому світі очолюючої ролі інформації і початком переходу людства до інформаційного суспільства назріла необхідність понятійного закріплення розвитку процесів управління об’єктами інформаційної сфери. У результаті у структурі термінологічного апарату, що дає наукове уявлення про інформаційне суспільство, а також що формує методологію для його вивчення, і виникло поняття «інформаційна політика» [26, c. 24]. Інформація виступає тут як об’єкт навмисної маніпуляції і виконує суто технічну функцію, разом з інтими ресурсами діяльності: кадрами, матеріально-технічною базою, фінансами тощо. Інформаційна політика в цьому, по суті управлінському, контексті при всьому різноманітті можливих інтересів зазвичай зводиться до суто кількісного контролю за протіканням інформаційних потоків.

    Поняття «інформаційна політика» тлумачиться здебільшого цілком однозначно. Під цим терміном мається на увазі спосіб поводження з наявними інформаційними потоками і ресурсами з боку різних інституційних суб’єктів (держави або державних органів, окремих організацій і установ, які можуть мати свої уявлення і інтереси при роботі з інформацією).

    Ключовою  і змістоугворюючою для поняття  «інформаційна політика» виступає ідея «інформаційного простору» (або інформаційної дійсності) [12, c. 282]. З цієї точки зору, однією з ознак глобального соціально-культурного перевороту другої половини XX ст. є не стільки багатократне збільшення об’єму доступної інформації, скільки виникнення особливого роду простору, в якому починають складатися свої специфічні форми поведінки і діяльності, якісно відмінні від тих, що існували на попередньому етапі суспільного розвитку.

    Варіанти  визначення інформаційної політики істотно відрізняються один від  одного залежно від застосування підходів до постановки питань про  наочно-процесуальну і суб’єктно-об’єктну складових даного феномену. Насамперед, залежно від мети використання даного поняття виділяють три напрями: фундаментально-теоретичний, теоретико-прикладний і проблемно-прикладний [19, c. 78].

    У фундаментально-теоретичному напрямі  при визначенні поняття «інформаційна політика» прослідковується мета представити універсальну дефініцію, що претендує на використання її як наочна підстава науково-теоретичних досліджень і навчальних дисциплін. У цьому випадку сучасна інформаційна політика є особливим типом комунікацій між особливим типом суб’єктів, предметом яких є особливий тип знань, що забезпечує оформлення інформації в тих або інших мозаїчних конфігураціях.

    У спеціальній літературі державний  підхід до визначення інформаційної  політики інколи називається державною інформаційною політикою. Предметом дослідження державної інформаційної політики є комплексна діяльність всіх органів державного управління з розробки і реалізації стратегічних цілей розвитку процесів і явищ інформаційної сфери відповідно до ціннісно-цільової установки національно-державного типу соціальної організації та управління. До державного підходу теоретико-прикладного напряму визначення інформаційної політики відноситься і інформаційна політика державного апарату, його окремих органів.

    У рамках проблемно-прикладного напряму  у визначенні інформаційної політики формулюється предмет рішення конкретного  управлінського завдання. Наприклад, у  проектному документі ЮНЕСКО, де позначаються керівні принципи зі створення і  просування інформації для суспільного доступу, сфера інформаційної політики обмежується обговоренням ключових питань, принципів і політик, які можуть допомогти в розвитку і просуванні виробництва, розповсюдження, збереження і використання інформації для суспільного доступу в тих, що розвиваються і майже розвинених країнах на національному рівні [17, c. 29].