Інвестиції та інновації в кризовій ситуації з метою фінансового оздоровлення підприємства

Міністерство  освіти і науки України 

ДонДТУ 

Кафедра фінансів 
 

Курсова робота 

з дисципліни «Фінансова санація та банкрутство  підприємства» 

     на  тему: «Інвестиції та інновації в  кризовій ситуації з метою фінансового  оздоровлення підприємства»

Варіант № 18 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                           Виконала:   ст. гр. ФН-06-2

                                                               Славнова О. С. 

                                           Перевірив: Карпенко Є. В.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Алчевськ, 2010

ЗМІСТ 

     Вступ………………………………………………………………………………...3

     1 Інвестиції та інновації в кризовій ситуації з метою фінансового

оздоровлення підприємства………………………………………………………………4

     1.1 Залучення інвестиційного капіталу…………………………………………...4

     1.2 Реструктуризація підприємства  як комплексна інновація…………………..9

     2 Аналітична частина……………………………………………………………..14

     2.1. Діагностика кризового стану підприємства………………………………...14

     2.1.1 Експрес-діагностика………………………………………………………...14

     2.1.2 Діагностика на підґрунті балансових моделей……………………………25

     2.1.3 Оцінка і прогнозування показників  задовільності структури 

балансу……………………………………………………………………………………26

     2.1.4 Оцінка фінансового стану підприємства за системою показників

Бівера……………………………………………………………………………………..30

     2.1.5 Комплексна рейтингова оцінка  фінансового стану підприємства……….31

     2.2 Діагностика банкрутства підприємства……………………………………...33

     2.2.1 Моделі Альтмана……………………………………………………………34

     2.2.2 Модель Лиса…………………………………………………………………37

     2.2.3 Модель Таффлера…………………………………………………………...38

     2.2.4 Модель Спрингейта…………………………………………………………40

     2.2.5 Модель Чессера……………………………………………………………..41

     2.2.6 Російська R-модель ІДЕА…………………………………………………..43

     2.2.7 Модель Сайфулліна і Кадикова……………………………………………44

     2.2.8 Універсальна дискримінантна функція Терещенка………………………45

     2.3 Санація балансу……………………………………………………………….47

     2.4 Використання внутрішніх механізмів  фінансової стабілізації 

підприємства на підставі моделювання його стійкого росту…………………………52

     3 Висновки та пропозиції…………………………………………………………57

     Перелік посилань……………………………………………………………..

     Додатки……………………………………………………………………………….

ВСТУП 

     У процесі становлення ринкових відносин в Україні, питання пов’язані  з санацією  підприємства мають важливе практичне значення. В умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з’явилась необхідність проведення санації підприємств з метою виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства, повинний реально оцінювати к власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

     Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

     Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть дати позитивні результати лише за умови санації фінансів базової ланки економіки — підприємств промислової галузі. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, к правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

1 ІНВЕСТИЦІЇ  ТА ІННОВАЦІЇ В КРИЗОВІЙ СИТУАЦІЇ  З МЕТОЮ ФІНАНСОВОГО ОЗДОРОВЛЕННЯ  ПІДПРИЄМСТВА

     1.1 Залучення інвестиційного капіталу 

     Актуальність інвестиційної активності підприємств в економічному аспекті полягає в тому, що в умовах розвитку ринкових відносин інвестування є не тільки джерелом одержання майбутніх вигод підприємствами, а й являється основним фактором зростання економіки країни в цілому.

     Нині  в Україні практично всі підприємства, які були засновані до переходу до ринкових відносин, знаходяться у  стадії "старіння". На цій стадії інвестування доцільне, якщо передбачається перепрофілювання, диверсифікація, санація  або реструктуризація підприємства. Ці заходи дозволяють економити практично всі види ресурсів, збільшити обсяги продажу за рахунок розширення номенклатури (асортименту) порівняно з новим будівництвом  [1, С. 26].

     Основне завдання фінансової діяльності підприємств  полягає в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвестиційної діяльності. При визначенні конкретних шляхів мобілізації фінансового капіталу слід розглянути порядок визначення потреби в коштах, форми фінансування, правила, якими слід керуватися, формуючи активи та пасиви, а також методи оптимізації розміру й структури капіталу.

     Форми фінансування суб’єктів господарювання класифікуються за джерелами надходження капіталу та за правовим статусом інвесторів. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів — власний та позичковий капітал. Форми фінансування та їх класифікацію ілюструє рисунку 1.1. 

     Рисунок 1. 1 – Класифікація форм фінансування підприємств 

     Сукупний  капітал підприємства складається  з власного та позичкового капіталу. Отже, фінансувати санацію можна за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів. У виняткових випадках може надаватися державна фінансова підтримка. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або пасивів.

     За  формальними ознаками розрізняють  два види санації:

     - санація без залучення на підприємство  додаткових фінансових ресурсів;

     - санація із залученням нового фінансового капіталу.

     У першому випадку санація може набирати таких форм:

     - зменшення номінального капіталу  підприємства;

     - конверсія власності в борг;

     - конверсія боргу у власність;

     - пролонгація строків сплати заборгованості;

     - добровільне зменшення заборгованості;

     - самофінансування.

     У другому випадку можливі такі форми:

     - альтернативна санація;

     - зменшення номінального капіталу  з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);

     - безповоротна фінансова допомога  власників;

     - безповоротна фінансова допомога персоналу;

     - емісія облігацій конверсійної  позики;

     - залучення додаткових позик.

     Розглядають також автономну санацію, здійснювану з використанням власних коштів підприємства та капіталу його власників, і зовнішню санацію, що відбувається за рахунок коштів кредиторів і держави. Окремий вид санації підприємств — це санація за державної фінансової підтримки. Держава може фінансувати санаційні заходи на поворотній або безповоротній основі. Іноді вона може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т. ін.

     Якщо  в балансі підприємства за результатами звітного року відбито непокриті  збитки минулих років (чи збитки звітного року), то має бути прийнято рішення про джерела покриття цих збитків. У цьому контексті часто вживається поняття «чиста санація», або «санація балансу». Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття засвідчених у балансі збитків. Санація балансу, як правило, є необхідною передумовою для залучення коштів інвесторів та кредиторів.

     Перш  ніж здійснювати заходи щодо залучення  фінансових ресурсів, необхідних для санації підприємства, слід визначити потребу в капіталі. Потреба в капіталі — це виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства у грошових та матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

     Базою для класифікації форм, яких може набирати потреба в капіталі, є групування вихідних грошових потоків підприємства. Потреба в капіталі зумовлюється тим, що момент здійснення грошових витрат та момент надходження грошових коштів за продукцію, на виробництво якої понесені витрати, не збігаються в часі. Щоб визначити потребу в капіталі, сукупні витрати підприємства доцільно розмежувати на дві групи:

     - витрати, пов’язані з підготовкою  та організацією виробництва (капітальні витрати);

     - витрати, пов’язані з веденням  та обслуговуванням виробництва (поточні витрати).

     До  першої групи належать витрати на заснування (реорганізацію) підприємства, купівлю та введення в дію основних фондів. Кошти, заморожені в таких витратах, повертаються на підприємство поступовим їх включенням у ціну реалізації продукції протягом тривалого часу. Отже, капітал, необхідний для фінансування зазначених витрат, має бути мобілізований на довгостроковий період. Такий капітал називають інвестиційним.

     Потреба в інвестиційному капіталі визначається на підставі бюджету капіталовкладень, в якому відбито виробничу програму (асортимент товарів, робіт, послуг, які планується виробляти), а також зазначено, яке саме виробниче обладнання, технічну документацію, технологію, «ноу-хау» та в кого, на яких умовах і в який термін слід придбати, суму витрат на придбання. Загалом на обсяги потреби в інвестиційному капіталі впливають такі фактори:

     - виробнича програма;

     - вартість модернізації існуючих  основних фондів;

     - розмір підприємства;

     - правова форма організації бізнесу;

     - вид діяльності (галузь);

     - місце розташування підприємства;

     - строк окупності інвестицій [2, С. 104 – 111].

     Серед українських підприємств є досить багато прикладів підприємств, які  не піддаються оздоровленню, або оздоровлення яких потребує занадто багато інвестицій. Це підприємства із специфічною продукцією, що виробляється на вузькоспеціальному обладнанні, яке не може бути використане для виробництва інших видів товарів. Це можуть бути підприємства оборонної промисловості, деякі підприємства важкого машинобудування, кораблебудування, тощо. Їх робота залежить від   обсягів попиту на специфічну продукцію. Замовником підприємств оборонної промисловості головним чином є держава, клієнтами підприємств важкого машинобудування є підприємства, що виробляють обладнання, засоби виробництва і лише іноді підприємства, що виробляють споживчі товари. Такі підприємства сьогодні є неплатоспроможними, вони не мають інвестиційних коштів для переобладнання, закупівлі нових машин та технологічних ліній. [3, С. 24-30]

     Крім  того, інвестиційні ресурси виснажені  і не виконують покладену на них  функцію ефективного відтворення.

     Ситуація  складається таким чином, що на фоні загальної економічної нестабільності спостерігається інвестиційна і  інноваційна стагнація. В умовах економічної кризи попит на інвестиції та інновації знижується значно швидше, ніж виробництво ВВП.

     Згідно  науковим дослідженням, світовий досвід підтверджує, що інвестиційний потенціал  не зможе ефективно функціонувати, ґрунтуючись тільки на саморегулюванні. Зрозуміло, що підприємства стратегічного і соціального призначення навіть за нестабільних економічних умов можуть чекати підтримку з боку держави, ті ж підприємства, які не можуть розраховувати на фінансову допомогу повинні одержувати сприяння з його сторони в нелегкій конкурентній боротьбі за фінансові ресурси. Тому державна інвестиційна політика в сучасних умовах повинна бути спрямована на виведення економіки України з кризи, з урахуванням всіх інтересів та потреб усіх господарюючих суб'єктів [3].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.2 Реструктуризація підприємства  як комплексна інновація 

     Сучасний  стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого – через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств. Намагатися оздоровити підприємство, забезпечити його ефективну роботу простим збільшенням оборотних коштів через “вливання” кредитів та інвестицій - це те ж саме, що намагатися підвищити ефективність праці хворої людини збільшенням харчів у її раціоні, або, бажаючи їхати на машині і виявивши, що вона не працює, штовхати її наміченим шляхом. Підприємство буде, звичайно, працювати, якщо час від часу робити фінансові “вливання” зовні, але чи є сенс у роботі такого підприємства? Самовіддано штовхаючи машину ми все одно не досягнемо цілі (ціль - легко, швидко, з комфортом дістатися визначеного місця)

     Головною  метою діяльності підприємства є  не виробництво, а отримання прибутку. І підприємство можна назвати  таким, що успішно працює, не тоді, коли воно виробляє багато продукції, а тоді, коли воно виробляє таку продукцію, що знаходить попит на ринку, тобто таку що продається, і продається з прибутком.

     Підприємства, які недостатньо успішно працюють, тобто не мають прибутку, або бажають  збільшити, максимізувати прибутки, потребують проведення заходів по оздоровленню. Комплексне оздоровлення підприємства з метою його виходу з кризи та забезпечення подальшого розвитку називають реструктуризацією.

     Комплексне  оздоровлення або реструктуризація підприємства є комплексною інновацією, що спрямована на оптимізацію всіх функцій підприємства, забезпечення досягнення більшого економічного ефекту підприємством.

     Термін  “інновація” має дуже багато визначень, але майже всі вони визначають інновацію як новий продукт, процес, метод, що був успішно втілений у практику. Під комплексною інновацією розуміють інновацію, що охоплює цілий комплекс явищ, включає в собі економічні, технологічні, соціальні, структурні інновації.

     За  визначенням, реструктуризація підприємства, або комплексне оздоровлення, включає в себе кардинальні зміни на підприємстві, що охоплюють всю функції підприємства, майже всі його підрозділи. Причому, метою проведення подібного комплексу змін на підприємстві є саме підвищення ефективності роботи всіх функцій підприємства. Тобто, можна зробити висновок, що комплекс реструктуризації підприємства є саме комплексною інновацією.

     Реструктуризація  підприємства включає ринкову орієнтацію підприємства, підвищення гнучкості  підприємства, активний розвиток, тощо, що означає перехід підприємства на інноваційний тип розвитку.

     Про комплексність та інноваційність змін на підприємстві під свідчить, також, той факт, що на підприємстві замінюються  принципи роботи, концептуальний підхід до діяльності підприємства.

     Фактори, що визначають становище підприємства поділяють на внутрішні, що мають місце всередині підприємства і пов`язані з помилками керівництва і персоналу, недосконалої структури та системи управління підприємством, і зовнішні, що виникають за межами підприємства і звичайно практично не можуть бути змінені підприємством.

     Криза в економіці країни посилюється  інноваційною кризою, яка виявляється  в різкому зниженні керованості  процесами створення і впровадження нововведень, у відсутності джерел фінансування, в згортанні діяльності дослідницьких творчих колективів. З урахуванням цього пошук можливих вирішень проблем управління інноваційними процесами стає одним з важливих завдань антикризового управління.

     Разом з тим характер і особливості розвитку інноваційних процесів визначають не тільки загальна економічна ситуація, але і закономірності розвитку, властиві саме інноваційній сфері, дослідження яких здійснюється в рамках теорії нововведень починаючи з моменту її виникнення. Крім того, важливий такий елемент антикризового розвитку, як оцінка можливостей ефективного використання у вітчизняній практиці світового досвіду управління в цілому і інноваційними процесами зокрема.

     Інноваційна діяльність пов'язана із залученням різних ресурсів, основними з яких є інвестиції і витрати часу на НІОКР і технологічному освоєнні масштабного виробництва нової продукції, особлива роль тут належить управлінському персоналу, його здатності розробляти і ухвалювати інноваційні рішення.

     Чим вище рівень інноваційного потенціалу підприємства, тим успішніше воно уникає можливих кризових ситуацій. Інноваційний потенціал підприємства визначається як технічними чинниками, так і управлінськими. До них відносяться:

     - рівень розвитку виробництва,  що склався раніше;

     - стан механізму і системи управління;

     - тип і орієнтація організаційної структури;

     - тенденції економічної і інноваційної  політики;

     - розуміння потреби в різного  роду змінах і готовність до них персоналу і так далі.

     На  рівень розвитку інноваційного потенціалу фірми роблять великий вплив деякі чинники.

     Чинники, що сприяють розробці нововведень:

     - збереження і розширення виробничої бази;

     - скорочення витрат;

     - реалізація потреб і пропозицій споживача;

     - підвищення науково-технічного потенціалу  фахівців;

     - імідж корпорації.

     Чинники, що не сприяють розробці нововведень:

     - високі витрати, пов'язані з розробкою і впровадженням нововведень;

     - тривалі терміни між розробкою  нововведення і виходом виробу  на ринок;

     - велика невпевненість в успіху;

     - непатентоспроможність нововведення;

     - труднощі в збереженні частки на ринку;

     - відсутність необхідних ресурсів і кваліфікованих кадрів.

     Відмітними  ознаками інноваційних підприємств (фірм) є:

     - організація спеціальної групи,  що відповідає за створення нових ідей; 

     - пошук цією групою різноманітних джерел інформації, як усередині, так і поза фірмою;

     - використання різноманітної сучасної практики стимулювання творчої активності працівників;

     - заохочення і підтримка менеджерами  інноваційної активності службовців  на всіх рівнях за допомогою спеціальних бюджетних асигнувань;

     - заохочення ухвалення рішень по відбору і впровадженню нововведень на колективній основі;

     - чітка стратегія управління нововведеннями.

     Якщо  перші п'ять ознак характеризують організаційну спрямованість фірми на роботу з персоналом, то шостою відображає необхідність існування чітко сформульованої інноваційної стратегії, яка на довгостроковій основі створює необхідні умови для генерування нових ідей.

     У літературі розрізняють два основні типи інноваційної стратегії:

     - адаптивну, коли підприємство  використовує нововведення як  у відповідь реакцію на зміну  ринкову умов в цілях збереження своїх позицій на ринку, тобто в цілях виживання;

     - конкурентну, коли нововведення використовується як відправний пункт для досягнення успіху, засобу отримання конкурентних переваг.

     Ефективне управління інноваційним процесом вимагає  спеціальних організаційно-економічних механізмів. Це, в першу чергу, пов'язано з умовами невизначеності, які характерні для інноваційної діяльності. Завжди існує небезпека того, що вартість отриманих інноваційних рішень може виявитись дуже висока або нова продукція потерпить комерційну невдачу на ринку. Вірогідність неефективності інвестицій залежить від вірогідності комерційного успіху. Ця проблема може бути вирішена шляхом формування спеціальної інфраструктури, що підтримує інноваційний процес.

     Враховуючи всю складність ситуації, «то об’єктами інновації в антикризовому управлінні можуть бути не тільки нова продукція і нові технології, на що звичайно звертається основна увага, але і нові ринки, нові методи управління, нові організаційні структури і т.д.». Тобто, підприємства повинні використовувати будь-яку можливість, для того, щоб вийти з кризового становища і в майбутньому, використовуючи дані нововведення не потрапляти в нього. Без використовування інновацій можна досягти певних результатів, але досягнуті вони будуть дуже короткострокові і не матиме глобального значення. У свою чергу використовування інновацій дасть необхідний стратегічний ефект в досягненні поставлених цілей по подоланню кризової ситуації [4, С. 234-245]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2 АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

     2.1 Діагностика кризового стану  підприємства

     2.1.1 Експрес-діагностика 

     Експрес-діагностика  проводиться з метою виявлення  тенденцій зміни стану підприємства, оцінки глибини його неспроможності і проведення аналізу фінансового обороту, що забезпечує господарську діяльність.

     Експрес-діагностика  являє оцінку наближення стану підприємства до банкротства на основі розрахунку відповідних коефіцієнтів і даних  балансу.