Інвестиції та заощадження в Україні

ДЕРЖАВНА  МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ  МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

З ДИСЦИПЛІНИ

«МАКРОЕКОНОМІКА» 

на тему: «Інвестиції та заощадження в  Україні» 
 
 
 
 
 

      Виконав: курсант групи ЕМ 07-1

      Мітряєва  А.В.

      Науковий  керівник:

      доц. Івашина О.Ф. 
 
 
 

м. Дніпропетровськ

2008

План 

Вступ……………………………………………………………………………….3 

Розділ 1. Взаємозв’язок національних інвестицій та заощаджень…………….4 

Розділ 2. Аналіз структури та динаміки національних заощаджень та інвестицій та їх вплив на ВВП………………………………………………….14 

Висновки…………………………………………………………………………28 

Список використаної літератури……………………………………………….30 

Додатки…………………………………………………………………………..32

Вступ 

      Важливою передумовою стійкого економічного зростання в Україні є активізація інвестиційної діяльності. Сучасний стан розвитку економіки характеризується певним пожвавленням інвестиційного процесу та зростанням валового внутрішнього продукту країни. Але ці позитивні тенденції ще не набули сталого характеру. Тому сьогодні особливо важливою є необхідність вдосконалення державної інвестиційної політики, спрямованої на активізацію інвестиційної діяльності, оскільки держава виступає головним координатором інвестиційної діяльності в країні та прискорення економічного зростання.

      Інвестиціями є вкладення в певну підприємницьку діяльність,  результатом якої є прибуток. Але дуже часто самому підприємцю не достатньо коштів для здійснення інвестиційних програм. Особливо це стосується нашої держави, де більшість підприємств є нерентабельними.  Тому вони мають залучати ресурси з інших джерел. Такими джерелами є заощадження домогосподарств і держави, які разом складають національні заощадження.

      Метою моєї курсової роботи є визначення зв’язку між інвестиціями та заощадженнями, їхньої взаємодії, значення для державної економіки та з’ясування як можуть впливати зміни даних категорій на валовий внутрішній продукт (ВВП).

      Також у даній роботі визначається структура  та динаміка національних заощаджень та інвестицій. Для аналізу взято період 2001-2006 років. Я розглянула на протязі цих років як змінювалися складові національних заощаджень та інвестицій. На додаток я розглянула можливі шляхи розвитку інвестиційної діяльності.

       Розділ 1. Взаємозв’язок національних інвестицій та заощаджень. 

      Інвестиціями  є всі види майнових та інтелектуальних  цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальних ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної докуметації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але на запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень [1, с. 11].

      За  об'єктом вкладення інвестицій виділяють  реальні і фінансові інвестиції. У нас фінансові інвестиції іноді називають прямими, що розбігаються з американською термінологією, згідно якою останніми є інвестиції у фірму, що складають більше 10% капіталу. Тобто прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення капіталу. Вони здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу до статутних капіталів інших підприємств.  Говорять ще про непрямі інвестиції – вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками).

      Отже, реальні інвестиції характеризують вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інші об'єкти інвестування, пов'язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшенням умов праці та побуту персоналу. У свою чергу фінансові характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти (в основному в цінні папери) з метою отримання доходів у майбутньому.

      Ефективність  інвестицій значною мірою залежить від їх структури, яку визначає співвідношення вкладень у різних галузях, регіонах, формах відтворення, напрямах створення основних фондів. Розрізняють галузеву (розподіл капіталовкладень за галузями і видами виробництв), територіальну (співвідношення розподілу вкладень за економічними районами та областями країни), відтворювальну (відображає співвідношення довгострокових ви трат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення, тобто форми відтворення основних фондів) і технологічну (співвідношення між основними складовими частинами капітальних вкладень: затратами на будівельно-монтажні роботи, вартістю обладнання, машин і механізмів, іншими капітальними витратами) структури капітальних вкладень [2, c. 18].

      Відомо, що на інвестиційний попит впливають чинники, від яких залежть прибутковість інвестиційних проектів. Але попит на інвестиції перебуває в певній залежності від фінансово-інвестиційних ресурсів підприємств. Якщо, наприклад,  вартість прибуткового інвестиційного проекту, що приваблює підприємство, становить 1 млн. грн, а його фінансово-інвестиційні ресурси (власні плюс мобілізовані через фінансову систему) менші, то інвестиційний попит відприємства не може бути реалізований. Отже, крім чинників, які визначають прибутковість інвестиційних проектів інвестиційний попит залежить і від фінансово-інвестиційних ресурсів, які обмежують інвестиційний попит. Якщо з фінансово-інвестиційними обмеженнями стикаються окремі підприємства, то це означає, що  й економіка в цілому має фінансово-інвестиційні обмеження [3, с. 202].

      Сфера фінансів домашніх господарств є  складовою частиною фінансової системи  країни. Це грошові фонди, що формуються у населення країни з доходів, отриманих на основі трудової, господарської  та інших видів діяльності. Існують різні джерела формування доходів домогосподарств – це суми грошових та натуральних надходжень, одержаних членами домогосподарств у вигляді оплати праці (за виключенням податку з доходу фізичних осіб та інших обов’язкових відрахувань ); доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості; доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, продажу акцій та інших цінних паперів; надходжень від продажу нерухомості, особистого та домашнього майна, худоби, продукції особистого підсобного господарства та продуктів, отриманих у порядку самозаготівель; соціальних допомог, пенсій, стипендій; грошових допомог від родичів та інших осіб; інших грошові доходи.

      Грошові витрати домогосподарств включають: витрати на купівлю продуктів  харчування; алкогольних та тютюнових виробів; непродовольчих товарів; на оплату послуг; витрати пов’язані з веденням особистого підсобного господарства; грошову допомогу родичам та іншим особам; витрати на купівлю нерухомості, на будівництво; на придбання акцій, сертифікатів, валюти; вклади до банківських установ; аліменти; обов’язкові податки (крім податку з доходів фізичних осіб), збори, внески та ін.

      Формування  доходів та витрат домогосподарств  можливо подати у декількох формах. Одні домогосподарства повністю витрачають свої доходи на поточні витрати, інші розділяють доходи на поточні витрати та відкладена частина доходів на майбутні витрати (примітивні заощадження, які за вдалої організації в майбутньому збільшуються в обсягу та можуть використовуватися як на поточні витрати так і на подальші заощадження).

      Фінансові ресурси домашнього господарства відносяться  до децентралізованих фінансових ресурсів, тісно пов'язаних з кругообігом  фінансових коштів суспільства в  цілому. Домогосподарства або індивід  є суб'єктами заощадження населення.

      Заощадження населення можна вважати інвестиційними ресурсами у тому випадку, коли домогосподарство ухвалює рішення вкласти свої заощадження в об'єкти підприємницької  діяльності або інші види діяльності з метою збільшення їх вартості.

      При цьому може виникнути ситуація коли домогосподарство і інвестор співпадають  в одній особі та ситуація коли домогосподарство і інвестор – дві різні особи. В останьому випадку відбувається передача права власності, і виникають додаткові трансакційні витрати, які опосередкують передачу цього права іншій особі. Передача прав власності на інвестиційному ринку реалізуються у вигляді контрактів і договорів між економічними агентами.

      Розкриття суті заощаджень тісно пов'язане  з проблемами розподілу національного доходу на споживання і накопичення. Суть заощаджень розкривається як результат процесу накопичення населенням поточних доходів.

      Суть  заощаджень полягає у відмовленні  в даний час від задоволення  деяких потреб. Об'єктивна необхідність в створенні заощадження виявляється в системі мотивів їх освіти. Мотивами заощаджень можуть бути: придбання товарів і послуг, оплата яких перевищує обсяг засобів, що є в даний момент; придбання дорогих товарів тривалого користування, квартир, будівництво котеджів, дач, організація літнього відпочинку, туристичні поїздки і т.д.; створення грошових резервів на непередбачені випадки для освіти дітей, при створенні сім'ї і др.; покриття витрат, пов'язаних з дотриманням звичаїв і традицій; збереження звичного рівня і структури споживання після виходу на пенсію; заощадження в цілях зручності, щоб мати запас ліквідних засобів; заощадження через укорінену звичку зберігати, накопичувати гроші; заощадження з метою отримання прибутку. Кейнс указував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші, а не активи, що дають дохід (земля, будівлі, акції, облігації). До них належать: трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив перестороги та спекулятивний мотив (острах втратити капітал).

      Третій мотив є дещо відмінним від перших двох. Кейнс вважав, що господарські агенти триматимуть частину портфеля своїх активів у ліквідній формі, коли вони вважатимуть, що володіння активами в іншій формі є ризикованим. Нездатність підприємств забезпечити рівномірний потік інвестицій для того, щоб заповнити створений заощадженнями «потенційний розрив» між виробництвом та споживанням, Кейнс приписує втраті «довіри», порівнюючи цю нездатність з небажанням гравця, що втратив надію на успіх, робити дальші ставки. Якщо «розрив» неможливо закрити запланованими інвестиціями, він закриється автоматично небажаними інвестиціями, що матимуть вигляд накопичених запасів споживчих товарів; пізніше «розрив» так само автоматично зменшиться внаслідок скорочення виробництва, зайнятості та доходу.

      Всі ці заощадження можна визначити  як мотивовані, тобто як заощадження, обумовлені певним мотивом накопичення, або, інакше кажучи, цільові заощадження.

      Відсутність мотиву для формування заощаджень не означає безпричинності їх утворювання. При неповному задоволенні попиту населення заощадження утворюються навіть проти його волі, якщо платоспроможний попит не відповідає пропозиції з боку виробництва. Але, крім приватних заощаджень (фізичних осіб та підприємців), виділяють також заощадження зроблені державою. Разом ці два види заощадежнь складають національні. [4, c. 28].

      Визначились, що джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів є заощадження. Отже, явище заощадження знаходиться в досить тісному зв'язку з явищем інвестування. Заощадження (S) є основою інвестицій (I). За натурально-речовою структурою доход набуває форми споживчих і капітальних товарів. Перші йдуть у невиробниче споживання, другі — у виробниче.

      Загальний обсяг капітальних і виробничих товарів називають реальними  інвестиціями, або інвестиційним попитом. Який же макроекономічний зв'язок існує між заощадженнями та інвестиціями? Дж. М. Кейнс довів, що заощадження та інвестиції завжди однакові, оскільки фактичні заощадження та інвестиції дорівнюють різниці між доходом і споживанням.

      Якщо капіталовкладення зростають, то доход зростає в такій мірі, щоб довести заощадження до рівня капіталовкладень. І навпаки, якщо капіталовкладення виявились меншими, ніж заощадження, то доход зменшиться настільки, щоб заощадження зрівнялись з інвестиціями. Це означає, що економіка знаходиться у стані рівноваги в точці, де заощадження та інвестиції врівноважуються. Зобразимо взаємозв'язок між національним доходом, заощадженнями та інвестиціями графічно (рис. 1).

      Рис. 1. Взаємозв’язок між національним доходом, заощадженнями та інвестиціями (за умовами зростання заощаджень).

      Якщо припустити, що незалежно від обсягу доходу можливості інвестування з року в рік залишаються сталими, то лінія II буде характеризувати незмінний обсяг інвестицій (така ситуація передбачає певний рівень абстрагування з метою спрощення побудови відповідних моделей).

      Динаміка  та характер процесу заощадження  зображені лінією SS. Із графіка видно, що при зростанні національного  доходу У крива заощаджень SS піднімається вгору. Далі у точці перетину кривих заощаджень SS та інвестицій ІІ економічна система знаходиться у рівновазі. Якщо ж, наприклад, система буде рухатись у напрямі зростання національного доходу правіше точки К, то лінія заощаджень SS пройде вище кривої інвестицій II. Зростання заощаджень зменшить споживання. Уповільниться процес реалізації товарів і послуг, зростуть товарні запаси. Скоротиться обсяг виробництва, зросте безробіття. Це призведе до зниження рівня національного доходу (рух вліво), і система повернеться до рівноваги у точці К.

      Припустимо, що відбулося зрушення кривої інвестицій II вгору І'І'. Тоді точка економічної рівноваги К переміщується в точку К' в якій відбиваються приріст заощаджень і приріст національного доходу. Із графіка видно, що приріст національного доходу більший, ніж приріст інвестицій. Коефіцієнт перевищення зростання доходу над інвестиціями Дж. М. Кейнс назвав мультиплікатором. Суть мультиплікатора полягає в тому, що в умовах ринкової економіки збільшення обсягів інвестицій сприяє зростанню розміру національного доходу, проте це зростання відбувається швидше, ніж зростання інвестицій.

      Мультиплікативний ефект поширюється також на заощадження. Якщо крива заощаджень переміститься вгору, то точка рівноваги К' зміститься вліво від точки К, що є свідченням падіння рівня національного доходу. Це пояснюється тим, що зростання схильності до заощадження веде до скорочення споживання. Останнє ж спонукає підприємців відмовитись від інвестування капіталу у виробництво, оскільки можливості реалізації звужуються. Скорочення інвестицій призводить до скорочення національного виробництва і національного доходу [5, с. 215].

      Викладене свідчить про те, що мультиплікатор діє двояко. З одного боку, зростання інвестицій сприяє мультиплікативному зростанню національного доходу, а з другого — скорочення інвестицій призводить до різкого зменшення національного доходу. Рівновага ж в економіці може забезпечуватись і при низькому рівні інвестицій, але при значному рівні безробіття або при високому рівні інвестицій порівняно із заощадженнями, але при інфляційному зростанні цін.

      Досліджуючи розглядувані залежності, Кейнс довів, що рівновага між інвестиціями та заощадженнями у точці їх перетину досягається у процесі саморозвитку економічної системи без будь-якого втручання держави в економічне життя суспільства. Проте, на його думку, рівновага у цій точці  не відповідає потребам суспільства, оскільки вона передбачає наявність значного рівня безробіття. Суспільство ж повинно дбати про те, щоб створити такі економічні передумови, за яких рівень інвестицій зростав би, а точка рівноваги між інвестиціями  та заощадженнями наближалась до точки, в якій створюється національний доход, достатній для забезпечення повної зайнятості. Створити такі передумови, на думку Кейнса, здатна тільки держава за допомогою впливу на сукупний попит через державні витрати, які характеризують попит держави.

      Ефект, отриманий від державного інвестування економіки, розглядається в економічній  теорії як мультиплікативний ефект. Як зазначав Дж. М. Кейнс, мультиплікатор означає, що зростання загального обсягу інвестицій приводить до зростання обсягів національного доходу на величину, яка в К разів більша, ніж приріст інвестицій. Математично цю залежність можна відобразити так: 

      К=  

      Дія мультиплікатора припиняється тоді, коли приріст заощаджень зрівнюється з приростом доходу.

      Для того щоб побороти затухання, необхідно певним чином стимулювати інвестиційний процес. Цю проблему вирішує акселератор — коефіцієнт, який відбиває взаємозв'язок між інвестиційним і споживчим попитом. Математично цей зв'язок можна зобразити так: 

      де  а — коефіцієнт акселерації; Il —  зростання нових інвестицій у  періоді t; Уl, — величина доходу за період t; Уl-1 — величина доходу за період, що передує періоду t; Уl — Уl-1 — приріст доходу за період t.

      Акселератор, як і мультиплікатор, може діяти  двояко: з одного боку, приріст споживчого попиту стимулює інвестиційні витрати, а з другого — падіння темпів зростання попиту на споживчі товари призводить до загасання інвестиційного попиту.

      Економічною наукою доведено, що для певного  періоду часу можна знайти таке поєднання  процесів мультиплікації та акселерації, яке і забезпечить незагасаюче  зростання [6, с. 19].

      На  взаємозв'язок процесів інвестування і заощадження значний вплив мають такі чинники, як очікування споживачів (покупців) і виробників (продавців), тип ринкової конкуренції, сприятливість ринкової кон'юнктури, фаза економічного циклу тощо. Крім суто економічних явищ та процесів, існують безліч соціальних, політичних, морально-психологічних, демографічних, природних та інших аспектів, дія яких позначається на особливостях руху складових національного доходу. Все це, врешті-решт, відбивається на темпах економічного зростання, стабільності макроекономічної рівноваги. Наприклад, у західній економічній думці широко відома модель зростання Солоу, що виявляє механізм впливу заощаджень, збільшення населення і зростання науково-технічного прогресу на рівень життя та його динаміку. «Золоте правило» моделі зростання Солоу визначає оптимальну норму заощаджень, за якою встановлюється стан стійкого зростання економіки з максимальним рівнем споживання на кожного робітника, або максимальний рівень споживання на ефективну одиницю робочої сили. Правило виконується за передумови про рівність граничного продукту капіталу та обсягу вибуття капіталу (амортизації). «Золотому правилу» відповідає така норма заощаджень, за якої формується стійка капіталооозброєність, але за умови максимізації капіталу. Саме завдяки моделі Солоу стало можливим дослідити вплив на економічне зростання різних модифікацій виробничої функції, технічного прогресу, зміни норм заощаджень та оподаткування, а згодом – врахувати неоднорідність і «вік»  капітальних благ та зміни грошової маси.

      Це  свідчить про те, що на сучасні макроекономічні процеси значно впливають взаємопереплетені соціально-економічні, техніко-організаційні, природно-демографічні, морально-психологічні та політичні аспекти [7, с. 33].

       Розділ 2. Аналіз структури та динаміки національних заощаджень та інвестицій та їх вплив на ВВП. 

      Заощадження є однією з ключових категорій  в макроекономічній науці. Саме всебічний  аналіз  динаміки  заощаджень  покладено  в  основу  одного з найпослідовніших  підходів до вивчення країн з  перехідною  економікою.  

      Сучасна  аналітична економія  визначає  національні заощадження  як   ту частину використовуваного доходу, що не витрачається на споживання. У простій моделі закритої економіки основна тотожність національних рахунків має таке тлумачення: потоки грошових коштів, які надходять на фінасові ринки (заощадження),     повинні бути зрівноважені з потоками коштів, що виходять з фінансових ринків (інвестиції). Заощадження приватного сектора, що дорівнюють сумі  заощаджень  домогосподарств  (особистих заощаджень)  та  заощаджень фірм (ділових підприємств),   визначають як різницю  використовуваного доходу та   споживання.  Державні заощадження – це  різниця  між доходом  та  видатками  держави  на закупівлю товарів і послуг. Якщо надходження перевищують  видатки,  то кажуть  про  профіцит бюджету, у протилежному разі  є бюджетний дефіцит. Додаючи приватні    і    державні заощадження,   отримують національні заощадження [8, с. 10].  

      Науковці   пропонують   широкий   спектр  пояснень  причин   тих значних труднощів, з  якими  зіткнулася   Україна   на   шляху реформування економіки. Один  з найобгрунтованіших  підходів  до аналізу  проблеми  сформулював  П. Конвей [9, с. 33]. Згідно з його теорією, першоджерелом  більшості    проблем  перехідного    періоду    у пострадянських  країнах  є  нестача  заощаджень, опосередкованих через формальні   фінансові   ринки.   Ця нестача  заощаджень, відповідно, зумовлена   різким   зменшенням  купівельної   спроможності   населення після  розпаду  СРСР   та надто  низьким  рівнем  розвитку  фінансових ринків у цих  країнах. 
    Перш  ніж  аналізувати  розвиток  економічної  ситуації  в  Україні після  відновлення незалежності, треба згадати  про  успадкований стан  економіки. Крім  уже  розглянутого  грошового  надлишку,  другим вкрай  негативним чинником був значний фіскальний дефіцит. У 1987-1989  pp.  дефіцит  бюджету СРСР становив 7,5%  ВНП, а державний борг сягнув   43,4%  ВНП [9, с. 35].  Ще один важливий чинник –  негативний  шок продуктивності, тобто зниження  обсягу виробництва і продуктивності праці  у вітчизняній економіці. Реформи,  яких  потребувала  Україна, можна  розділити  на  дві принципово  різні  групи – реформи  першого та  другого  покоління. До першої  групи варто  зачислити ті з  них,  які  безпосередньо пов'язані  з  поняттям  «переходу».  Стосовно  пострадянських держав цей термін набуває  ширшого розуміння. Йдеться передусім  про політичний перехід  до  незалежної  держави,  що  потребує  створення відповідного інституційного  та  законодавчого  середовища.  У    царині економіки необхідний перехід від стану однієї з складових  господарського механізму  до повноцінної економіки, інтегрованої  у  світову  систему;  і,  нарешті, перехід від  державної  власності  та адміністративного   розподілу  ресурсів  і  товарів до   приватної власності та лібералізованих цін.  Унаслідок  проведення цих  реформ першого  покоління  повинні  бути створені усі необхідні  інститути незалежної держави з ринковою економікою. 
     Зміст  реформ  другого  покоління  полягає  в  обмеженні  ролі  уряду як   безпосереднього учасника на фінансових  ринках,  їхнім  результатом  стало  економічне   зростання,  зумовлене ефективнішим   використанням  інвестиційних  ресурсів [9, c. 35].    

      Нині  в Україні вже створено відповідне правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера регулюється законами «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження». Ними передбачено державну гарантію захисту інвестицій, незалежно від форм власності; відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, і моральної шкоди, завданих внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора; повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів із цих інвестицій у грошовій чи товарній формі у випадку припинення інвестиційної діяльності; застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб’єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, створених за участю інвестицій незалежно від форм і часу їх внесення. Крім традиційно привабливих для інвесторів галузей економіки – металургії, машинобудування, хімічної та харчової промисловості, – дедалі цікавішими для інвесторів стають автомобільна промисловість, побутова електроніка, високі технології, вітроенергетика, сонячна енергетика, виробництво біопалива. Така тенденція сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, оскільки інвестиції спрямовуються на оновлення основних фондів і впровадження нових технологій виробництва. Світовий банк, у складі якого – Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна асоціація розвитку, Багатобічне агентство з гарантій інвестицій і Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних суперечок, оцінює інвестиційні потреби України в 100 млрд. дол. США [10, c. 24].  

      Розвиток  інвестиційних процесів має особливе значення для України, її економічного розвитку та розширення ринкових можливостей. У народному господарстві склалась ситуація, коли потреба у фінансових ресурсах зростає швидким темпами, а можливість забезпечення цими ресурсами самими підприємствами недостатня. За цих умов зростає необхідність детального національних заощаджень.

      Для визначення стурктури і сладу заощаджень та інвестицій в Україні проаналізуємо період з 2001 року по 2006 рік, за який розглянемо яка тенденція зміни цих показників прослідковувалась протягом цього часу, і яким чином вона вплинула на ВВП (валовий внутрішній продукт).

      Як  вже було вище зазначено, національні заощадження приватного сектору поділяються на заощадження домогосподарств та підприємств. Спочатку розглянемо динаміку змін накопичень нашого населення (табл. 1).

      Таблиця 1. Доходи, витрати та заощадження населення України, млн. грн. 

      Як  видно з наведеної таблиці  заощадження за даний період помітно зросли. Дана тенденція з погляду нагромадження коштів, потенційно придатних для інвестування, є позитивною. Також за цими даними можна прослідкувати дію психологічного закону, який вивів Кейнс: зміна доходу впливає на зміну витрат але не тими самими темпами, що і зміна доходу. Отже, звідси можна зробити висновок, що частина приросту доходу йде на приріст заощаджень. Тепер подивимось як зміна доходу відобразилась на зміні заощаджень: 2002 рік – дохід збільшився на 14,6%, а заощадження зросли на 60,2%; 2003 рік – дохід зріс на 14,2%, але заощадження зменшилися 4,8%; 2004 рік – прибуток домогосподарств зріс на 21,4%, заощадження – на 48,5%; 2005 рік – доходи населення збільшилися на 28%, а збереження населення – на 30,7%; 2006 рік – надходження зросли на 20,4%, а заощадження – на 15%. Якщо проаналізувати темпи зростання надходжень домогосподарств і їх заощадження, то у середньому за ці роки виходить, що збільшення доходів призводило до збільшення заощаджень у 1,5 рази. Ці аналітичні дані є дійсним підтвердження психологічного закону Кейнса [11, c. 26].