Інвестиції та шляхи їх підвищення в Україні

Уманський національний університет садівництва

Факультет економіки і підприємництва 
 
 

Кафедра економічної теорії 
 
 
 

      КУРСОВА РОБОТА 

з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»

на тему «Інвестиції та шляхи їх залучення в Україну» 
 
 

                                                                                    Виконала:

                                                                    студентка Бодун О.В.

                                                                 ІІ курсу, гр. № 21-о

                                                          підпис _______

                                                                Науковий керівник:

                                                                                    Кандидат економічних наук

                                                       Мельник В.В. 

Подано  на перевірку__________

“__”______________201_р.

Допущено  до захисту

“__”______________201_р.

Захищено  з оцінкою

_________  _______ 
 
 
 
 
 

Умань - 2010 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ1.ІНВЕСТИЦІЇ, ІХ СУТЬ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1.Інвестування  приватного сектора…………………………………………..6

1.2.Інвестування  державного сектора………………………………………….12

1.3.Методи  оптимізації інвестиційної діяльності……………………………..17

РОЗДІЛ2.ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ІНВЕСТИЦІЙНА                                          ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВ                                                                  

2.1.Проблеми залучення інвестицій…………………………………………....21

2.2.Перспективи  залучення інвестиційних ресурсів………………………….25

РОЗДІЛ3.ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ……………………………………………………………...29

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..35

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….38 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВСТУП

       На сьогодні актуальною є тема  накопичення та інвестування. Для  збереження і примноження заощаджень  потрібно відмовитись від старих  засобів накопичення та перейти  до засобів, притаманних ринковим  відносинам, що об’єднуються під загальною назвою інвестування. 
           У державі з командно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» не мала місця ні в економічній теорії, ні у практиці. В останні роки це поняття почало зустрічатися в економічній літературі країн Східної Європи та СНД, що пояснюється зміною системи господарювання і переходом до ринкових відносин. Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому більшість авторів трактувала поняття «інвестиції» як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилково ототожнювались із поняттям «капітальні вкладення».

     Розглянемо  сучасне тлумачення категорії «інвестиції». Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 дає наступне визначення: інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. 
                Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності .

       Отже, в широкому розумінні інвестиції  є вкладенням капіталу з метою  його збільшення. При цьому приріст  капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.

     Інвестиції  – це економічна категорія розширеного  відтворення, яка є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту.

     Таким чином, інвестиції – це те, що «відкладають»  на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому.

     Інвестиції  є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів.

     Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими б професійно володіли спеціалісти відповідного профілю, важко сподіватися на сталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, а з ними і на належне місце у світовому господарстві.

     Інвестиційна  діяльність – це широкий комплекс цілеспрямованих проектних, організаційних, економічних, фінансових, управлінських робіт, що виконуються в інтересах ефективної реалізації інвестицій. Основною метою сучасної інвестиційної діяльності є переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин з послідовним скороченням витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшення вкладень в інтенсифікацію використання вже створених основних виробничих фондів.

     Метою цієї курсової роботи є дослідження  ефективності інвестиційної діяльності та знаходження шляхів залучення  інвестицій в Україну.

     Ефективність  інвестиційної діяльності вирішальною  мірою залежить від рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово-будівельного комплексів, що у свою чергу зумовлюється виробничим потенціалом  його матеріально-технічної бази,  кваліфікацією складу виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організації та планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його фінансовими ресурсами, сукупною діяльністю всіх учасників процесу.

     На  сучасному етапі розвитку економіки  ефективність інвестиційної діяльності залежить від відродження фінансового, фінансово-кредитного та інвестиційного ринків у економіці нашої країни. Економічне піднесення та активність інвестиційної діяльності можуть бути досягнуті тільки шляхом створення діючого ринку капіталів та інвестицій.

     Завдання  відродження ринку капіталів  та інвестицій є багатоплановим. Воно містить у собі як короткостроковий та середньостроковий аспекти, так і

довгостроковий, пов'язаний з вирішенням проблеми розвитку ринку акціонерних капіталів та державних цінних паперів.

     В Україні здійснюється економічна реформа. Тому сьогодні як ніколи необхідні зусилля для пожвавлення господарчого життя з метою забезпечення стабілізації економіки й економічного зростання. Такого результату можна досягти на основі фінансової стабілізації, заохочення заощаджень та інвестицій, структурної перебудови, приватизації, створення ринку капіталів..      

     Таким чином, у наступних розділах ми розглянемо і проаналізуємо сучасний стан інвестиційної діяльності в Україні та можливі шляхи її розвитку. 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. Інвестиції, їх суть і характеристика. 

1.1.Інвестування приватного сектора 
 
 

     Відсутність рушійних сил ринкової економіки, в  тому числі, різних форм власності, конкуренції, підприємництва і менеджменту, стало  причиною того, що в умовах монопольної  державної власності на кошти  виробництва механізм розвитку економіки виявився неефективним, в результаті чого остання вже п’ятий рік знаходиться в глибокій кризі. Виробничий потенціал та інвестиційна діяльність скоротилися майже вдвічі, різко знизився життєвий рівень населення, посилилася його диференціація.

     Основою здійснення радикальних економічних  реформ, побудови якісної нової економічної  системи в Україні є роздержавлення  і приватизація державних підприємств. Роздержавлення являє собою перетворення державних підприємств і організацій  в підприємства, засновані на інших, недержавних формах власності, - акціонерні товариства, приватні малі підприємства, кооперативи та інші, і включає в себе як приватизацію, так і зміни функцій державного управління господарством. Останнє означає втрату державних функцій безпосереднього управління підприємствами або їх об`єднаннями. В процесі роздержавлення підприємство як державний господарюючий суб’єкт отримує значно більшу степінь самостійності і відповідальності, а його діяльність базується на комерційній основі. Комерціалізацію діяльності підприємств в ході роздержавлення можна розглядати як важливий елемент формування ринкових відносин при збереженні з тих чи інших причин державного сектора [9,c.55].

     Поняття «приватизація» в Законі України  «Про приватизацію власності державних підприємств» визначено як відчуження власності, яке знаходиться в загальнодержавній, республіканській і комунальній власності, на користь фізичних і недержавних юридичних осіб. Це загальне та неповне поняття. В більш ширшому розумінні під приватизацією державних підприємств слід розуміти набуте громадянами, акціонерними товариствами у держави і місцевих Рад народних депутатів в приватну власність підприємств, цехів, виробництв, ділянок, інших підрозділів цих підприємств.

       Можна сказати, що задачею приватизації є створення умов для ліквідації знеособлення господарського відношення  до застосованих засобів виробництва шляхом передачі  права власності на державну власність громадянам і колективам. Приватизація повинна  розглядатися як спосіб привертання іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, в інтересах України в першу чергу. Мова йде не про розпродаж національного багатства, а про те, що наші особисті багатства з залученням іноземного капіталу могли б бути використані в декілька разів ефективніше.

     Без здійснення процесу приватизації  неможливе стратегічний розвиток економіки  країни, так як за цієї умови відсутні рушійні сили ринкової економіки.

     Приватизація  майна державних підприємств  являє собою дуже складний соціально-економічний процес, так як він торкається життєвих інтересів всіх працюючих[2,c.125].

     Першочерговій приватизації повинні підлягати  об’єкти, які найбільш впливають  на розвиток споживчого ринку, а також  ті, які стримують процес стабілізації державного бюджету, гальмують розвиток економіки України та регіонів, формування її ринкової економіки. Передбачалося, що процес приватизації буде проходити в два етапи, і всі підприємства були розділені на кілька груп. Підприємства першої групи - торгівлі, житлово-комунального господарства, громадського харчування, деревообробної промисловості - повинні бути приватизовані в першу чергу; другої групи - цивільної оборони, атомного машинобудування, з переробки руди дорогоцінних металів, паливно-енергетичного комплексу, всіх видів транспорту, медичні установи - можуть бути приватизовані за згодою з Кабінетом Міністрів України; третьої групи - оборони, служби безпеки, космічного агентства України, золотий валютний фонд, підприємства екології, телевізійні та радіотрансляційні центри, підприємства хлібозаготівель - поки не підлягають приватизації.

     Штучне  стримування приватизації, що має  місце в даний час, не є конструктивним. Воно позбавляє державу контрольно-регулюючих функцій, робить процес некерованим. Тому стратегічною установкою як Президента, так і в цілому виконавчої влади, є повна реалізація певних в 1995 році планів роздержавлення та приватизації, що включають 8 тисяч великих і середніх підприємств і 90% малих. Цьому повинні сприяти заходи, спрямовані на усунення складаючихся негативних тенденцій у цьому процесі. Зокрема, проведення у 1995 році індексації в 48 разів основних фондів підприємств робить значно вагомішим сертифікат на частку державного майна кожного громадянина в процесі приватизації. У той же час далеко не повністю вирішено весь комплекс проблем, пов'язаних з розміщенням цих сертифікатів, що залишає широке поле для шахрайства та зловживань. У зв'язку з цим вкрай необхідні законодавчі рішення щодо посилення правового захисту власників майнових сертифікатів, без якої не вдасться забезпечити реальну участь громадян у приватизаційному процесі, сформувати зацікавленого власника[5,c.87].

     Розвиток  підприємницької діяльності державних, колективних та приватних підприємств  тісно пов'язане з процесом зміни  форм власності, налагодження багатоукладної системи народного господарства шляхом приватизації. Світова спільнота накопичило величезний досвід в приватизації як великих виробничих комплексів, так і більш дрібних підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, які знаходяться у нас в комунальній власності міст, областей і районів.

     Розробки  вітчизняних вчених, свідчать про  те, що процеси приватизації будуть мати специфічні особливості в кожному  з намічених етапів структурної  перебудови економіки країни, які загалом займуть доволі довгий період часу. Якщо перший етап (етап стабілізації економіки), головною ціллю якого є при зупинка спаду виробництва та інфляційних процесів, створення умов для виходу економіки з кризового стану, передбачається подолати в 2-3 роки, то в другий (етап активізації економічного розвитку), передбачающий відродження позитивних тенденцій в інвестиційній діяльності та науково-технічній перебудові виробництва, розвиток господарських зв’язків по новій більш ефективній схемі, формування активного торгівельного балансу і закріплення валютно-фінансової незалежності України,- може бути пройдений за 8-10 років, а третій (етап становлення раціональної структури економіки), має за ціль досягнення стійкого та ефективного функціонування усіх життєво важливих систем економіки країни і створення умов для забезпечення високої якості життя населення, активної мотивації до трудової та підприємницької діяльності і рівноправного партнерства України в світовому економічному співробітництві,-  не менш 10-12 років[13,c.25].

     На  етапі стабілізації процеси перетворення відносин власності будуть направлені перш за все на створення «критичної маси» ринкового сектора, а саме:

     - прискорення корпоратизації державних підприємств промисловості і реорганізація їх управління в відповідності з умовами ринкового господарства;

     - втілення «малої приватизації»,  приватизація підприємств промисловості,  будівництва та інших галузей,  найбільш пристосованих до функціонування  в ринкового господарства;

     - забезпечення масової участі в приватизації громадян України, формування приватизаційної інфраструктури.

     Етап  активізації економічного розвитку буде характеризуватись слідуючими особливостями:

- закінчення активних процесів приватизації;

- перепрофілювання  приватизованих підприємств в напрямку потреб ринку;

- банкротством  підприємств як державного, так  і ринкового секторів, які не  адаптувались в ринковому довкіллі;

- початком  процесів переформування відносин  власності в напрямку концентрації  капіталу, зосередженням контрольних  пакетів акцій у ефективних власників і стратегічних інвесторів;

- формування  господарських структур типу  концернів, холдингів, фінансово-промислових  груп, забезпечующих стійкість та  гнучкість ринкової економіки.

          В цей період передбачаються  найбільш суттєві зміни в розвитку підприємницьких структур, активізація їх діяльності, що буде сприяти  збалансуванню розвитку окремих галузей і виробництв, призведе до закріплення недержавного сектора економіки[13,c.27].

          На етапі становлення раціональної  структури економіки головні тенденції структурних зрушень в розвитку підприємництва будуть складатись в створенні раціональної, збалансованої  структури підприємницької діяльності як головного сектора ринкової економіки. Основу цього етапу  складуть процеси акціонування і приватизації  великих  державних підприємств, втілення заходів демонополізації виробництва і керування в базових галузях промисловості. Недержавний сектор економіки займе домінуючу роль на споживчому, товарному і інших ринках. Передбачається, що в цей період будуть повністю сформовані товарний, фондовий та інші ринки, створена цивілізована ринкова інфраструктура, діюча в відповідності з світовими стандартами, нормами і правилами.

           Виходячи з раціональної структури  економіки і враховуючи  досвід  розвинутих країн світу відносно відношення державної і приватної власності, оптимальний розмір державних основних фондів в цілому по народному господарству  України оцінюється приблизно на рівні 35-36%, в тому числі в виробничій сфері – 34%, невиробничій – 44-45%.

            Сукупність галузей по створенню  основних фондів в економічній  літературі ототожнюється з поняттям  інвестиційного комплексу, в склад  котрого входять: будівництво,  промисловість будівничих матеріалів, галузі машино будівництва, які випускають основне технологічне обладнання,  промисловість будівничого та дорожнього машино будівництва, матеріально-технічне забезпечення. 

               Потрібно відмітити, що всі  закони та підзаконні нормативні  акти , пов’язані з здійсненням  приватизації державної власності в Україні, мають загальнопромисловий характер; в них не враховуються особливості інвестиційного комплексу, перш за все, технологічні зв’язки виробничої бази будівництва, місце розташування підприємств, капіталоємність виробництва.

                Можна стверджувати, що в будівничому  комплексі, який разом з машинобудівництвом  складає матеріальну основу інвестиційної  діяльності, приватизація підприємств  повинна здійснюватись випереджуючими  темпами порівняно з іншими  галузями економіки[1,c.23].

                В умовах ринкової економіки  державні інвестиції різко скорочуються, швидко зростає малоетажне будівництво  на основі індивідуальних проектів  невеликих підприємств і виробничих  приміщень в промисловості, торгівлі, сільському господарстві.

                Вибір способу приватизації підприємств  будівничого комплексу залежить, перш за все, від стартових  умов приватизації. Аналіз роботи  організацій і підприємств цієї  галузі економіки показав, що  стартові умови переходу до  ринкових відносин характеризуються наявністю фізичних і морально застарілих, зношених машин і механізмів, обладнання і інших основних фондів.

                  Добре відомо, що істотна  відмінність  між цілями приватного і державного секторів дійсно існую. У приватному секторі, особливо при умовах конкуренції, вcі цілі підприємства зрештою пов'язані з одержанням прибутків. Є відомим, що першочергова мета керівництва фірми визначається як максимальне збільшення власності акціонерів – власників фірми, а це те саме, що максимальне зростання ринкової вартості акціонерного капіталу (або ринкової ціни акцій) фірми.

Відомо, що може існувати асиметрія в інформації, що породжує так звану проблему власника-агента, коли права власників щодо прийняття рішень передаються менеджерам, які, можливо, не мають належних стимулів для того, щоб діяти якнайкраще в інтересах акціонерів. Це лише підкреслює важливість ефективного контролю за керуванням з боку рад директорів (які мають захищати інтереси акціонерів/власників фірми), а також належного стимулювання менеджерів фірм, але не зменшує важливості максимального підвищення добробуту акціонера, як першочергової мети фірми. Максимальне збільшення власності акціонерів має бути  головним у довгостроковому стратегічному бізнес-плані, що враховує декілька чинників, таких, як термін надходження прибутків, урахування  ризику, організація одержання прибутку, фінансова структура і політика виплати дивідендів, а також темпи зростання фірми внаслідок її інвестицій[7,c.187]. 

1.2.Інвестування  державного сектору 

     Держава виступає суб’єктом інвестиційної  діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії) та корпорації, фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет. В цілому державне інвестування охоплює ті галузі і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають приватизації: оборонна галузь, окремі об’єкти загальнодержавної інфраструктури (магістралі, термінали тощо).

     У перехідний період функції інвестора  в соціальній сфері також повинні залишатися за державою. Деякі виробництва сільського господарства (особливо збиткові) теж повинні інвестуватися з держбюджету. Цей антиринковий захід може бути скасований лише з розвитком приватизації у сільському господарстві і насиченням ринку його продукцією.

     Загальні  аспекти щодо державного регулювання  інвестиційної діяльності в Україні  викладено в Законі України «Про інвестиційну діяльність» (1991 р.). У статті 11 цього Закону зазначається, що державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики. Згідно зі статтею 12 цього Закону:

• державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності;
• регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:
• застосування системи податків з диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;
• проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі завдяки прискоренню амортизації основних фондів;
• надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій;
• впровадження державних норм і стандартів;
• вжиття антимонопольних заходів;
• роздержавлення та приватизації власності;
• проведення політики ціноутворення;
• інших заходів.

Відповідно  до світового досвіду існують  такі методи державного стимулювання інвестиційної діяльності (табл. 1.1): 
 
 
 
 

Таблиця 1.1

Методи  державного стимулювання інвестиційної діяльності

     Часто перелічені вище форми впливу держави  на інвестиційну діяльність класифікують як прямі і непрямі. Тип ринкової системи визначає співвідношення між ними. Світова практика формування ринкових засад доводить, що безпосередня участь держави в інвестиційному процесі є об’єктивно зумовленою необхідністю. При цьому слід зауважити, що державні інвестиції за умов ринку не є відокремленим джерелом фінансування. На зміну прямим дотаціям і субсидіям з боку держави, які довели свою неефективність, повинні прийти нові методи державної інвестиційної політики[16,c.63].