Облік грошових операцій на рахунку в банку

31

 

 

 

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ ІМ. АК. В. ЛАЗАРЯНА

 

КАФЕДРА  обліку і аудиту ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ

 

 

Робота допущена до захисту

_________________________

на доопрацювання 

_________________________

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з навчальної дисципліни

«Бухгалтерський облік»

 

Варіант № 10

 

 

 

Студентки

____________________________________

( прізвище, ім’я та по батькові)

 

Спеціальність _______________________,

 група  ______________________________

 

Керівник  роботи______________________

____________________________________

(підпис, прізвище, ім’я та по  батькові,

науковий  ступінь, вчене звання)

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2011

 

План

Вступ………………………………………………………………………………..3

I. Теоретична частина………………………………………………………………6

1. Амортизація нематеріальних активів………………………………………6
1. Порядок нарахування амортизації нематеріальних активів………………………………………………………………………….6
2. Методи нарахування амортизації нематеріальних активів……………………………………………………………………....7
3. Синтетичний та аналітичний облік амортизації нематеріальних активів (первинна документація)………………………………………………….12
2. Облік грошових операцій на рахунку в банку…………………………….15
1. Облік операцій на розрахунковому рахунку…………………………….15
2. Документальне оформлення операцій…………………………………...15
3. Виписки банку……………………………………………………………..17
4. Синтетичний та аналітичний облік грошових операцій на рахунку в банку……………………………………………………………………….18

ІІ. Практична частина………………………………………………………………22

Висновки……………………………………………………………………………31

Список використаної літератури………………………………………………….32 Додатки……………………………………………………………………………..33

 

Вступ

Бухгалтерський  облік відображає господарську діяльність підприємств, організацій і установ. Він охоплює всі засоби господарства, джерела їх формування, всі господарські процеси і результати діяльності.

Бухгалтерський  облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Таке визначення дано в Законі України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV.

Всі юридичні особи, створені в Україні, незалежно  від організаційних форм і форм власності, повинні вести бухгалтерський облік  та подавати фінансову звітність. Це положення засвідчує стаття 29 (Облік  і звітність) Закону України "Про  підприємства в Україні" від 4 січня 1992 р. № 2032-ХІІ.

Метою бухгалтерського  обліку є надання користувачам для  прийняття рішень повної, правдивої  та неупередженої інформації про  фінансовий стан і діяльність підприємства.

Бухгалтерський  облік у загальному циклі управління підприємством (планування — облік  — аналіз — регулювання) виконує  такі функції: інформаційну, контрольну, оціночну, аналітичну.

Інформаційна  функція бухгалтерського обліку полягає в забезпеченні інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства для потреб внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Контрольна  функція бухгалтерського обліку полягає в необхідності здійснення методами бухгалтерського обліку контролю збереження та ефективного використання ресурсів, виконання планових завдань, дотримання чинного законодавства  й умов угод і контрактів.

Оціночна  функція бухгалтерського обліку полягає у вимірі та оцінці ресурсів, визначенні вартості й собівартості виробленої продукції, розрахунку результату діяльності підприємства, його рентабельності. Оцінка є результатом вимірювання  й ідентифікації об'єктів обліку.

Аналітична  функція бухгалтерського обліку полягає в здійсненні на основі первинних  та зведених даних економічного аналізу  наявності, стану і руху ресурсів та результатів діяльності підприємства із широким застосуванням економіко-статистичних методів і моделювання.

Для досягнення мети та виконання обліком функцій  він має відповідати таким  вимогам: порівнянності конкретних показників бізнес-плану та обліку, точності й об'єктивності, ясності  й доступності, своєчасності, економічності.

Для відображення господарських засобів і процесів, що здійснюються на підприємстві, їхніх  кількісних і якісних характеристик, в обліку застосовують різні вимірники: натуральний, трудовий, грошовий.

Застосування  в обліку всіх трьох вимірників у  взаємозв'язку забезпечує повне і  різнобічне відображення обліковуваних  об'єктів, отримання узагальненої інформації щодо діяльності як окремого підприємства, галузі, так і економіки країни в цілому.

В умовах ринкових відносин бухгалтерський облік  диференціюється за сферою діяльності та за обліковими функціями.

За сферою діяльності бухгалтерський облік поділяється  на виробничо-господарський, бюджетний  і банківський. За об'єктами обліку, планом рахунків, специфікою ведення  ці види обліку істотно відрізняються  один від одного.

За обліковими функціями бухгалтерський облік  поділяється на фінансовий, податковий і управлінський.

Фінансовий  облік — комплексний системний  облік майна, господарської діяльності підприємства через суцільне, повне  й безперервне відображення господарських  процесів за звітний період. Його ведуть відповідно до законодавства країни та міжнародних і національних стандартів бухгалтерського обліку. Здійснюється для формування вартісних показників діяльності підприємства і виявлення  зовнішніх зв'язків із постачальниками, покупцями, банками, інвесторами, акціонерами.

Податковий  облік — окремий функціональний облік з метою посилення контрольно-аналітичної  функції обліку правильності нарахувань та сплати податків. Здійснюється для  формування показників валового доходу і валових витрат з метою обчислення прибутку і податку.

Фінансовий  і податковий облік регулюються  законодавством. Він обов'язковий  для всіх суб'єктів господарювання й оприлюднюється у фінансовій звітності  та деклараціях, підлягає аудиту.

Управлінський облік — процес підготовки інформації, необхідної керівництву для потреб внутрішнього менеджменту поточної виробничої діяльності підприємства. Здійснюється для формування показників всередині підприємства за центрами відповідальності.

З 01.01.2000 р. основними нормативними документами бухгалтерського обліку в Україні, є:

1. Закон України від 16.07.99 р. №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні";

2. Національні  Положення (стандарти) бухгалтерського  обліку (далі - П(С)БО).

3. Порядок  подання фінансової звітності,  затверджений постановою кабінету  Міністрів України від 28.02.2000 р.  №419.

4. План  рахунків бухгалтерського обліку  активів, капі галу, зобов'язань  та господарських операцій підприємств  і організацій та розроблена  до нього

5. Інструкція із застосування, затверджені наказом Міністерства фінансів України від ЗО.11.99р. №291.

 

І. Теоретична частина

1. Амортизація нематеріальних активів
1. Порядок нарахування амортизації нематеріальних активів

Амортизація нематеріальних активів  — постійне списання вартості нематеріальних активів в процесі їх виробничого  використання. Вона покликана компенсувати затрати, понесені підприємством при  їх придбанні, і забезпечити формування джерела фінансування майбутніх  придбань відповідних активів.

Норму зносу (амортизації) окремого виду нематеріальних активів визначають, виходячи з первісної вартості та встановленого терміну їхнього  корисного використання (але не більше 10 років – у податковому обліку, або терміну діяльності підприємства та 20 років – у бухгалтерському обліку) і затверджують розпорядчим документом керівника підприємства. Наприклад, вартість програмного забезпечення для обліку діяльності на комп’ютері складає 800 грн. Строк використання – 5 років. Отже, сума амортизації в розрахунку на квартал для цього виду нематеріальних активів складає 800 грн./(5 років * 4 квартали) = 40 грн.; а її норма 40 грн./800 грн. * 100% = 5%, а на місяць – 1.67%. Щомісячно суму нарахованого зносу (амортизації) відображають за дебетом рахунків обліку витрат виробництва (обігу) та кредитом рахунку 13 "Знос необоротних активів", субрахунок 133 "Знос нематеріальних активів". Сума нарахованого зносу (амортизації) переноситься на вартість виготовленої продукції. На суму нарахованої амортизації зменшується залишкова вартість нематеріальних активів.

Об'єктом амортизації є всі  нематеріальні активи.

Нарахування амортизації починається  з місяця, наступного за місяцем, у  якому нематеріальний актив став придатним для використання, і  припиняється, починаючи з місяця наступного за місяцем вибуття нематеріального  активу.

Особливістю нарахування амортизації  на нематеріальні активи є те, що за чинним українським законодавством на нематеріальні активи, вартість яких не зменшується в процесі їх використання, амортизація не нараховується. До таких нематеріальних активів відносять: гудвіл, «ноу-хау», товарний знак тощо.

Згідно з П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» не існує жодних обмежень відносно амортизації нематеріальних активів. Отже, амортизувати можна ділову репутацію («гудвіл»), «ноу-хау», торговельну  марку, торговий знак та інші нематеріальні  активи протягом терміну, коли вони визнаються як активи у балансі.

При визначенні підприємством терміну  корисного використання нематеріального  активу слід враховувати:

– очікуваний термін використання цього  активу підприємством;

– науково-технічний прогрес і  зміну попиту на продукцію, товари, роботи, послуги, які виробляються за допомогою цього активу;

– юридичні чи інші обмеження на його використання.

1.2 Методи нарахування амортизації нематеріальних активів

На сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) щодо вибору методу амортизації, який був би найкращий для підприємств  різних організаційно-правових форм та галузей, нематеріальних активів (НМА) та способів їх використання.

Підприємства можуть нараховувати амортизацію нематеріальних активів, згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»[4] , затвердженим Наказом Міністерства фінансів від 27 квітня 2000 року № 92, який набув чинності з 1 липня 2000 року, застосовуючи такі методи: прямолінійний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий.

Метод амортизації обирається підприємством  самостійно з урахуванням очікуваного  способу отримання економічних  вигод від його використання та переглядається у разі зміни очікуваного способу  отримання економічних вигод  від його використання. Нарахування  амортизації за новим методом  починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться  щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при  застосуванні методів зменшення  залишкової вартості, прискореного зменшення  залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Суму нарахованої амортизації  всі підприємства відображають збільшенням  суми витрат підприємства і зносу  нематеріальних активів.

Роздивимося для прикладу два методи нарахування амортизації нематеріальних активів: прямолінійний — найбільш поширений для цієї категорії  активів, і виробничий — найбільш раціональний у випадках, коли використання об’єкта НМА можна прив’язати до випуску конкретного виду продукції.

Прямолінійний метод 

При застосуванні прямолінійного методу амортизація нараховується виходячи з терміну корисного використання НМА. Якщо цей термін визначити неможливо, то норма амортизаційних відрахувань  установлюється виходячи з терміну 20 років, але не більше терміну діяльності самого підприємства. Цей метод може застосовуватися до будь-яких видів  нематеріальних активів, а до гудволу  — обов’язково.

Приклад. Припустимо, що підприємством установлений термін корисного використання об’єкта НМА 5 років (це може бути прямо пов’язано з терміном дії отриманих підприємством прав). Вартість цього об’єкта НМА — 24000 грн. Отже, відповідно річна та місячна сума амортизаційних відрахувань складає:

24000 : 5 = 4800; 4800 : 12 = 400

Виробничий метод 

При застосуванні виробничого методу встановлюється натуральний показник обсягів виробництва продукції (робіт, послуг), запланований для виконання протягом терміну використання об’єкта НМА. У залежності від фактично виконаних у звітному періоді обсягів, відношення цих обсягів до планового (прогнозованого), нараховується амортизація. У порівнянні з прямолінійним виробничий метод не потребує розрахунку річної суми амортизації.

Цей метод застосовується до активів, головним фактором у зносі яких є  періодичність їхнього використання. Такими нематеріальними активами можуть бути права на об’єкти промислової  власності, авторські і суміжні  з ними права. Обсяги виробництва  продукції і надання послуг, обсяги виготовлення (тиражування) компакт-дисків, відеокасет і друкарських видань прямо пов’язуються з нарахуванням амортизації відповідних НМА.

Приклад. Припустимо, що НМА (із установленим терміном використання 4 роки і вартістю 24000 грн.) планується використовувати у випуску 300 одиниць продукції. Фактично в першому році виготовлено 80, у другому — 90, у третьому — 60, у четвертому — 70.

Сума нарахованої амортизації  складе:

Таблиця 1.2.1

Розрахунок амортизації по виробничому  методу

Рік  Розрахунок амортизації  Сума

1                              6400

2                              7200

3                            4800

4                             5600

РАЗОМ:                                         24000

Метод зменшення залишкової вартості

Згідно з цим методом річна  сума амортизації визначається як добуток  річної норми амортизації на залишкову  вартість об’єкта нематеріальних активів на початок звітного року (або первісна вартість на початок нарахування амортизації).

,

де Т – кількість років  корисного використання об’єкта  нематеріальних активів.

Порівняно складніші математичні  підрахунки норми амортизації дадуть змогу отримати більш точний, систематичний  і раціональний метод розподілу  вартості нематеріальних активів. Єдине, що ліквідаційна вартість повинна бути трохи більшою від нуля.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Норма амортизації, обчислена за прямолінійним  методом подвоюється і застосовується до залишкової вартості об’єкта. У  зарубіжній практиці його ще називають  методом подвійного зменшення залишку. Ліквідаційна вартість у цей розрахунок не входить. Її величина потрібна лише для розрахунку амортизації за останній рік.

Цей метод обмежує свободу вибору прискорення вітчизняним бухгалтерам. Водночас надання такого права, як зазначають фахівці, збільшує суб’єктивізм в обліку.

Кумулятивний  метод

Метод полягає в тому, що для  підрахунку суми амортизації за обліковий  період вартість активу, яка амортизується, множать на кумулятивний коефіцієнт. Цей метод можна застосовувати  і в зворотному порядку, коли, наприклад, під кінець строку корисного використання передбачається випуск більших обсягів  виробництва. Кумулятивний метод є  простим і раціональним, забезпечує повне відшкодування вартості актива, що амортизується, але має певний недолік, який зарубіжні вчені вважають значним. За цього методу не завжди дотримується принцип відповідності: сума амортизації, визнана витратами поточного періоду часто не узгоджується з фактичною експлуатацією активу, а отже, і з отриманими від нього доходами.

Докладний аналіз цих методів приводить  до висновку, що між деякими з  них немає суттєвої відмінності, як в теоретичному плані, так і  за практичними результатами, що може бути підставою для їх скорочення. Йдеться про метод прискореного зменшення залишкової вартості та метод зменшення залишкової вартості.

Цей метод не повністю відповідає своїй назві і його використання зумовлює потребу в коригуванні  нарахування амортизації в останні  роки строку експлуатації. Метод прискореного зменшення залишкової вартості відповідає своїй назві лише за умови невеликих  строків експлуатації і за досить значної ліквідаційної вартості. Коли ж ліквідаційну вартість приймають  такою, що вона рівна нулю, умов для  застосування методу прискореного зменшення  залишкової вартості практично не залишається.

Крім того, невідомо як бути, коли ліквідаційна вартість активу має від’ємне значення, тобто витрати переважають над доходами від ліквідації та за умов тривалого строку використання активів, а також інфляційних процесів, досить складно реально підрахувати вартісне значення ліквідаційної вартості. Слід враховувати, й те що, ліквідаційна вартість об’єктів може мати різну величину залежно від того, будуть активи реалізовані чи ліквідовані, що наперед невідомо.

Пояснення деяких термінів, що використовуються при застосуванні методів амортизації  нематеріальних активів:

Вартість, що амортизується - первісна вартість об'єкта нематеріальних активів за вирахуванням ліквідаційної вартості.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість нематеріальних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) нематеріальних активів.

Ліквідаційна вартість — вартість об'єкта нематеріальних активів при ліквідації.

Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого  нематеріальні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Залишкова вартість - первісна вартість за вирахуванням суми зносу.

Знос — сума нарахованої амортизації, що перенесена на собівартість продукції (робіт, послуг).

Положенням (стандартом) БО 7 та 8 передбачено те, що підприємства самостійно вирішують, який один метод нарахування амортизації вони вибирають, велике економічне значення має визначення строків корисного використання активів, формування їх вартості, яка амортизується.

3. Синтетичний та аналітичний облік амортизації нематеріальних активів (первинна документація)

Рахунок 13 «Знос (амортизація) необоротних  активів» має такі субрахунки:

131 «Знос основних засобів» 

132 «Знос інших необоротних матеріальних  активів» 

133 «Накопичена амортизація нематеріальних  активів» 

134 «Накопичена амортизація довгострокових  біологічних активів» 

135 «Знос інвестиційної нерухомості» 

За кредитом рахунку 13 «Знос (амортизація) необоротних активів» відображається нарахування амортизації та індексації зносу (накопиченої амортизації) необоротних  активів, за дебетом — зменшення  суми зносу (накопиченої амортизації).

На субрахунку 133 «Накопичена амортизація  нематеріальних активів» узагальнюється інформація про суму накопиченої  амортизації нематеріальних активів.

Рахунок 13 «Знос (амортизація) необоротних  активів» кореспондує 

 

 за дебетом з кредитом рахунків:               

 

10  «Основні засоби»

11  «Інші необоротні матеріальні активи»

12  «Нематеріальні активи»

16 «Довгострокові біологічні активи»

42  «Додатковий капітал»

74   «Інші доходи»

  за кредитом з  дебетом рахунків:

 

    10  «Основні засоби»

11  «Інші необоротні матеріальні активи»

12  «Нематеріальні активи»

    15  «Капітальні інвестиції»

16 «Довгострокові біологічні активи»

23  «Виробництво»

39  «Витрати майбутніх періодів»

42  «Додатковий капітал»

83  «Амортизація»

91  «Загальновиробничі витрати»

92  «Адміністративні витрати»

93  «Витрати на збут»

94  «Інші витрати операційної діяльності»

99  «Надзвичайні витрати»

Форма ОЗ – 6 “Інвентарна картка обліку основних засобів” (див. Додаток 1, с. ) використовується для аналітичного обліку та узагальнення інформації про наявність та рух всіх типів нематеріальних активів на підприємстві. Картки заводяться на кожен інвентарний об’єкт або групу однотипних об’єктів, які мають однакову вартість, введені в експлуатацію в один і той же час та знаходяться в одному підрозділі.

На підставі інвентарних карток заповнюються наступні накопичувальні документи: ОЗ-7 “Опис інвентарних карток по обліку основних засобів ”; ОЗ-8 “Картка обліку руху основних засобів” (заповнюється в кінці місяця); ОЗ-9 “Інвентарний список основних засобів ”.

Дані карток сумарно звіряються з регістрами синтетичного бух. обліку.

Форма  ОЗ - 14 «Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств)» (див. Додаток 2, с.   ) застосовується промисловим підприємством для визначення суми амортизації основних засобів, що належить до нарахування у звітному місяці.

 

2. Облік грошових операцій на рахунку в банку

2.1 Облік операцій на розрахунковому рахунку

Об'єкт обліку — вільні грошові  кошти підприємства у національній та іноземній валюті, які знаходяться  в установах банків.

Для зберігання коштів та проведення безготівкових розрахунків для  суб'єктів підприємницької діяльності у банках відкриваються розрахункові, валютні та інші рахунки.

Розрахунковий рахунок відкриває  кожний самостійний господарський  суб'єкт (підприємство, організація, установа), що має самостійний баланс. Виробничим одиницям відкриваються поточні  рахунки. Об'єднанням, що мають виробничі  одиниці поза своїм місцезнаходженням, можуть бути відкриті розрахункові рахунки.

Для оформлення відкриття розрахункового (або поточного) рахунка до банку подаються такі документи:

• заява про відкриття рахунка;
• документ про створення господарського суб'єкта;
• наказ про створення підприємства;
• копія статуту, установчого договору;
• свідоцтво про реєстрацію;
• картки зі зразками підписів і відбитків печатки.

Операції на розрахункових і  поточних рахунках регламентуються  законодавством і правилами банку.

2.2 Документальне оформлення операцій

Операції на рахунках виконують  за розрахунково-грошовими документами, затвердженими банком.

Готівку для зарахування на розрахунковий  рахунок приймає представник  власника рахунка, спираючись на документ — «Оголошення на внесок грошей готівкою» (форма оголошення № 1). В  ньому зазначається джерело надходження  грошей, що вносяться (виторг, виручка, квартплата мешканців будинків підприємства), заробітна плата, яка не видана, тощо. Готівка видається за грошовим чеком. Для оформлення одержання грошей банк згідно із заявою власника рахунка видає чекову книжку. При одержанні грошей готівкою на зворотному боці чека зазначають цільове призначення (заробітна плата, допомога тощо).

На розрахункових (або поточних) рахунках виконують безготівкові розрахунки щодо основної діяльності.

Найчастіше застосовують розрахункові документи: платіжні вимоги, платіжні доручення і розрахункові чеки.

Джерелами надходження на розрахунковий  рахунок до банку є кошти покупців за реалізовану їм продукцію, за послуги, що надані іншим підприємствам і  організаціям, кредити банку і т. ін.

Основними напрямами видачі грошей з розрахункового рахунка в банку  є платежі постачальникам за сировину, матеріали, готові вироби, енергію, кредити, що погашаються банку, внески до бюджету, погашення заборгованості, гроші  готівкою для видачі заробітної плати тощо.

Усі операції на розрахункових рахунках виконуються за документами встановленої форми. Вони єдині для всіх галузей. При зарахуванні грошей на розрахунковий  рахунок не потрібна згода його власника. Проте всі платежі з розрахункового рахунка виконуються, як правило, банком за розпорядженням власника рахунка  в межах вільного залишку коштів.

Без погодження з власником розрахункового рахунка оплачуються лише виконавчі  листи судів, накази арбітражу та інші виконавчі документи, зокрема  не сплачені вчасно платіжні вимоги, платіжні доручення, розпорядження фінансових органів про стягнення прострочених платежів до бюджету тощо.