Облік операційних витрат підприємства

ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому, що витрати виробництва є важливою не тільки економічною, але й обліково-аналітичною категорією, яка істотно впливає на обсяги та динаміку прибутку. Тому здійснення дієвого контролю витрат виробництва з метою постійного зниження їх величини стає однією із важливих задач системи управління виробництвом на підприємстві. Створення системи господарювання зумовлює необхідність розвитку однієї із основних ділянок обліково-аналітичного процесу – обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції.

Пошук шляхів зниження витрат виробництва в сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності роботи підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрівиробничої реструктуризації відповідно до змін кон’юнктури ринків збуту продукції. Величина витрат у багатьох випадках визначається як головний критерій у виборі варіантів розвитку підприємств. Загроза зменшення прибутку і банкрутства підприємств в умовах конкурентної боротьби вимагає переглянути принципи управління собівартістю з метою скорочення часу виробничого процесу, покращання якості продукції і зниження невиробничих витрат.

Таким чином, недостатнє теоретичне і практичне опрацювання і дискусійність питань побудови організації обліку витрат виробництва, слабка інформаційна забезпеченість управління, необхідність проведення досліджень витрат виробництва з позиції управління ними, а також зростаюча актуальність вдосконалення обліку виробничих витрат на підприємствах в умовах розвитку ринкової економіки визначили вибір теми і основні напрями дипломної роботи.

Метою дипломної роботи є вироблення теоретико-методичних положень щодо формування системи обліку та управління виробничими витратами. А також удосконалення класифікації виробничих витрат, що дасть змогу спростити процедуру обліку операційних витрат виробництва.

Для досягнення мети визначені такі завдання:

• - вивчення теоретичних основ обліку виробничих витрат діяльності підприємства;
• - ознайомлення з організацією обліку виробничих витрат на підприємстві;
• - виявити шляхи вдосконалення класифікації виробничих витрат та методів їх обліку;
• - дослідити  діяльність  та  надати  рекомендації  щодо  покращення  діяльності  служби  охорони  праці;     
• - проаналізувати  аналіз  небезпечних  і  шкідливих  факторів  умов  праці  в  організації;
• - дослідити  та  проаналізувати  основні  небезпеки, які  можуть  призвести  до  надзвичайних  ситуацій  на  досліджуваному  об’єкті.

Об’єктом дослідження є сучасний стан обліку витрат виробництва на ТОВ  «Ромнигазбуд».

Предметом дослідження є методологія та діюча практика обліку витрат виробництва, регістри бухгалтерського обліку, звітність підприємства та інші документи пов’язані з обліком виробничих витрат.

При написанні дипломної роботи були використані такі методи дослідження, як аналіз та дослідження літературних джерел, аналіз і синтез опрацьованої інформації, розробка власних висновків та статистичних методів.

Інформаційна база, що була використана при написанні дипломної роботи представлена законодавчими нормативними актами, науковими монографіями вітчизняних економістів таких як: Бутинець Ф.Ф., Усач Б.Ф., Виговська Н.Г., Івченко Л.В., Когут У.І., Герасим П.М., Давидович І.Є., Хомич П.Я., Лук’янова В.В. та інші, періодичною літературою: статтями з журналів «Все про бухгалтерський облік», «Облік та аудит».

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА

          1.1. Діяльність будь-якого підприємства завжди пов’язана з певними витратами матеріальних, трудових, інформаційних, грошових та інших ресурсів на виготовлення, зберігання, транспортування, сортування, пакування, фасування та реалізацію товарів. Сукупність всіх цих витрат і складає поточні витрати підприємства.

Необхідність дослідження витрат є актуальним питанням в сучасних умовах господарювання. Пошук шляхів зниження витрат виробництва слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності роботи підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрівиробничої реструктуризації відповідно до змін кон’юнктури ринків збуту продукції.

Поняття «витрат» з’явилося ще в епоху Середньовіччя, в епоху зародження бухгалтерського обліку, і викладено в праці італійського вченого Луки Пачолі у «Трактаті про рахунки і записи». Л.Пачолі здійснив класифікацію витрат обігу залежно від їх відношення до підприємства, товару, господарського процесу відповідно на торгові і домашні, прямі і непрямі, звичайні і надзвичайні. Прямі витрати він відносив безпосередньо на собівартість товарів, непрямі витрати – на рахунок торгових витрат. Ідеї викладені в Трактаті були більш чітко сформульовані у ХVІІ ст. у творах Уільяма Петті (1623 – 1687), у «Трактаті про податки і збори» Петті розвиває теорію складу витрат виробництва та формулює закон вартості.

Теорії обліку витрат виникли в другій половині ХІХ ст. В 1887 р. було опубліковано теоретичну працю англійських економістів Джона Магнера Феса та Еміля Гарке «Виробничі рахунки: принципи і практика їх ведення», в якій автори зробили спробу створити більш мобільну систему обліку витрат, 14 яка збільшувала б інформативність даних про витрати і сприяла посиленню контролю за їх використанням. В основі цієї системи лежало два нововведення. Перше полягало в тому, що всі записи по всіх витратах зводились в регістри за допомогою подвійного запису; друге – всі витрати поділялись на фіксовані (сьогодні це умовно – постійні витрати) і змінні (умовно – змінні).

Економічна сутність категорії «витрат» різна з точки зору нормативних документів та літературних джерел. Національні стандарти

бухгалтерського обліку П(С)БО 1 та П(С)БО 16 визначають витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). В новому вираженні сутність витрат виражається не через їх економічну природу, а через наслідки операцій з активами та капіталом для фінансово – майнового стану підприємства.

Згідно з Методичних рекомендацій з формування складу витрат та порядку їх планування в торгівельній діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, поточні витрати підприємства – це грошове відбиття витрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торгівельно – виробничої діяльності підприємства, що за натурально – речовим складом становлять спожиту частину матеріальних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів.

Такі економісти як М.І.Баканов, С.М.Капелюш, Л.П.Петров, А.М.Фрідман, А.А.Макарова та інші головну увагу приділяли витратам обігу, під якими розумілись суспільно – необхідні витрати живої та уречевленої праці. Таке тлумачення витрат було зумовлено тим, що витрати розглядалися у зіставленні з витратами виробництва з одного боку, та витратами споживання – з іншого, а також з домінуванням економічної теорії К.Маркса щодо економічної природи витрат.

У своїх працях Ф.Ф.Бутинець, Л. М. Янчева, Т.П. Остапчук, С.І. Якименко при розгляді витрат визначають їх як загальноекономічну категорію, що характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання. Відрізняють поняття витрат в бухгалтерському розумінні від витрат в економічному тлумаченні. Так, під економічними витратами розуміють «затрати втрачених можливостей», тобто суму грошей яку можна отримати при найбільш вигідному із всіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати будь – якого ресурсу обраного для виробництва продукції дорівнюють його вартості при найкращому із всіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат обумовлено обмеженістю ресурсів у порівнянні з кількістю варіантів їх використання. З бухгалтерської точки зору витрати – це тільки конкретні витрати ресурсів. Дане тлумачення базується на ресурсному розумінні природи господарства, не беручи до уваги інші аспекти.

Якщо розглядати роботи іноземних авторів, то особливостями вирішення проблеми розкриття сутності витрат є:

– присутність однакового підходу до розглядання витрат підприємств,

що здійснюють різні види діяльності із зазначенням галузевих

особливостей;

– розглядання витрат як елемента всієї системи управління у

нерозривному зв’язку з іншими важливими показниками фінансово-

господарської діяльності;

– створення умов для практичного впровадження наукових робіт до

системи управління підприємством. К. Друрі визначає термін

«витрати» як засоби, що втрачено на одержання прибутку. Дане

тлумачення є одностороннім, адже здійснюється ототожнення

витрат з використанням фінансових ресурсів. Д.К.Шим, Д.Г.Сігел

трактують витрати як показник у грошовому виразі кількості

ресурсів, використаних для досягнення визначеної мети. Це 16

тлумачення виражає сутність витрат лише через натурально–речовий

склад, не беручи до уваги сутнісний, часовий аспекти даної

проблеми.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» розглядає організацію обліку витрат та відображення результатів обліку у фінансовій звітності, встановляє основні принципи, організацію бухгалтерського обліку на підприємстві, первинні облікові документи та регістри. В Положення (Стандарті) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» показано правильність визнання витрат та контроль порядку їх відображення у звіті.

На нашу думку, витрати можна розглядати з двох позицій. З одного

боку, витрати – це витрачена на що-небудь сума, з другого – вартісна оцінка використовуваних у процесів виробництва матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів та інших витрат. Витрати означають закінченість процесу виробництва, виражають ту частину витрат, що відноситься до готової продукції.

У результаті господарської діяльності підприємства здійснюють різні витрати, які за своїм характером неоднаково залежать від процесу виробництва або зовсім не пов’язані з ним, але з погляду суспільних потреб є обов’язковими. Залежно від видів діяльності підприємства всі витрати розподіляються на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності.

Під звичайною розуміють будь – яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності. Прикладом звичайної діяльності є виробництво та реалізація продукції (товарів, робіт, послуг), розрахунки з постачальниками та замовниками, курсові різниці, тобто операції, які супроводжують звичайну діяльність підприємства.

Надзвичайна діяльність – це операції і події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно. До них належать техногенні аварії, стихійне лихо, пожежі тощо. Втрати внаслідок таких подій, покриті за рахунок страхових відшкодувань та інших джерел, враховуються при розрахунку фінансових результатів від надзвичайної діяльності.

 В процесі звичайної  діяльності підприємства, розподіляють  витрати від операційної (основної) фінансової та іншої діяльності. Операційна діяльність підприємства  – це основна діяльність, яка  пов’язана з виробництвом продукції (робіт, послуг) або реалізацією продукції, що є визначальною метою створення  підприємства та забезпечує основну  частину його доходу. Операційні  витрати складаються з:

– собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

– адміністративних витрат;

– витрат на збут;

– інші операційних витрати;

Адміністративні витрати – загальногосподарські витрати, що спрямовуються на обслуговування та управління підприємством. До них належать загальні та корпоративні витрати, витрати на утримання адміністративно – управлінського персоналу тощо.

Витрати на збут – витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг). До них відносять витрати пакувальних матеріалів, витрати на ремонт тари, оплата праці та комісійні винагороди продавцям, витрати на маркетинг тощо.

Інші операційні витрати. До них відносять витрати на дослідження та розробки, собівартість реалізованої валюти, визнані штрафи та пені, безнадійні борги тощо.

Фінансова діяльність – це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного і позичкового капіталу. До них відносять:

– витрати від участі в капіталі

– фінансові витрати.

Облік і класифікація витрат займає чільне місце в наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених – економістів та практиків. Зокрема, цими питаннями займались такі вчені як Бутинець Ф.Ф., Голов С.Ф., Сопко В.В. та інші.

Класифікація витрат – поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними. Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства.

Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

Класифікувати витрати можна за різними ознаками, в залежності від поставленої мети. При цьому, чим більше виділено ознак класифікації, тим вища ступінь пізнання об’єктів. З метою задоволення потреб різних груп споживачів ознак класифікації має бути рівно стільки, щоб можна було за їх 19 допомогою отримати найбільш повну інформацію. Професор Ф.Ф.Бутинець виділяє три напрямки класифікації витрат. В основу класифікації покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

Так, для визначення собівартості продукції (робіт, послуг) основними ознаками класифікації витрат можуть бути місця виникнення і центри відповідальності, періоди відображення, спосіб віднесення тощо. Коли ж необхідно прийняти управлінське рішення, то насамперед слід оцінювати витрати за доцільністю, роллю, залежністю від дій менеджерів, за кон’юнктурою.

Контроль і регулювання витрат здійснюють на основі їхньої класифіка-ції за величиною, економічним змістом, складом, фазами кругообігу. Усі витрати поділяються на операційні, інвестиційні, фінансові та інші витрати звичайної діяльності, а також надзвичайні витрати.

В управлінському обліку метою будь – якої класифікації витрат є здійснення допомоги керівнику в прийнятті вірних, обгрунтованих рішень, оскільки менеджер, приймаючи рішення, повинен знати, до яких витрат та вигід вони призведуть. Тому суть процесу класифікації витрат – це виявити ту частину витрат, на які може вплинути керівник підприємства.

Практика організації управлінського обліку в економічно розвинених країнах передбачає різноманітні класифікації витрат в залежності від цільової установки, напрямків обліку витрат. Користувачі внутрішньої інформації вибирають такий напрямок обліку, в якому вони мають потребу для забезпечення інформацією проблему, що вивчається.

У зв’язку з цим заслуговує уваги класифікація витрат, запропонована К.Друрі. На його думку, перш за все, в обліку накопичується інформація щодо трьох категорій витрат: витрати на матеріали, робочу силу тf накладні витрати. Проте загальні витрати розподіляються по напрямкам обліку:

1) для калькуляції та  оцінки собівартості виготовленої  продукції;

2) для планування та  прийняття управлінських рішень;

3) для здійснення процесу  контролю та регулювання.

Крім того, в кожному з перелічених вище трьох напрямків, в свою чергу, відбувається більша деталізація витрат в залежності від мети управління.

Загальну класифікацію витрат згідно з потребами управлінського обліку навели Керімов В.Е., Адумукас С.І. та Іванов Є.В.

В бухгалтерському обліку інформацію про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». В стандарті викладена класифікація витрат з урахуванням їх поділу на прямі й непрямі, тобто за способом включенням до собівартості продукції.

Зокрема, до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включають до собівартості продукції (робіт, послуг), поділяють на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Класифікація витрат не вичерпується наведеним переліком, а є набагато ширшою. Багатогранність ознак, за якими групують витрати, зумовлена потребами, що постають перед користувачами такої інформації, щодо управлінських рішень менеджерами в пошуку резервів зниження виробничих витрат.

Отже, дослідження економічної літератури по темі дипломної роботи, дозволяє зробити висновок про те що витрати означають закінченість процесу виробництва, виражають ту частину витрат, що відноситься до готової продукції.

Отже, сутність витрат діяльності підприємства, в бухгалтерському обліку, виражається через наслідки операцій з активами та капіталом для фінансово – майнового стану підприємства, класифікація витрат дає змогу виявляти допущені прорахунки у формуванні їх, прогнозувати на перспективу, забезпечувати ефективний контроль їхньої доцільності

1.2. На сьогодні в питаннях організації бухгалтерського обліку на підприємстві основоположним є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № XIV від 16.07.1999 р., який визначає правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку й складання фінансової звітності.

Усі підприємства незалежно від їх організаційно-правових форм та форм власності, у тому числі й малі, зобов'язані вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Даний закон визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Структура нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку в Україні авторами поділяється на п'ять рівнів (табл. 1).

Таблиця 1

 Структура нормативного  регулювання бухгалтерського обліку

Сучасна національна система бухгалтерського обліку динамічно розвивається й на сьогоднішній день складається з підсистем, які можна згрупувати за ознакою регуляторного органу, що встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. На сьогоднішній день суб'єктами нормативного регулювання обліку є кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державний комітет статистики, Державна податкова служба, Національний банк та інші державні органи:

а) Міністерство фінансів України - для підприємств, організацій та інших юридичних осіб незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Слід зазначити про існування особливої групи підприємств, які за статусом, визначеним Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва» є суб'єктами малого підприємництва й за Законом «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» мають право на окремий порядок формування показників і склад фінансової звітності.

Разом з тим, Законом України підприємці - фізичні особи звільнені від необхідності ведення бухгалтерського обліку і подання фінансової звітності;

     б) Національний банк України - для банків;

     в) Державне казначейство України - для бюджетних установ.

З точки зору сфери дії Міжнародних стандартів фінансової звітності та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», таких підсистем може буди дві:

• підприємства, організації та інші юридичні особи незалежно від форм власності, у тому числі й банки та інші фінансово-кредитні установи;
• суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядка, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Отже, перспективним напрямком реформування системи бухгалтерського обліку є встановлення порядку ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності за єдиними правилами для всіх суб'єктів, а виключенням можуть бути підприємства, які за масштабами господарської діяльності або публічністю діяльності матимуть право на спрощений порядок.

В Україні назріла потреба реформування не лише системи бухгалтерського обліку, а й інститутів його регулювання. Щодо цього питання розгорнулась дискусія.

Так, В.М. Жук зазначає, що питання регулювання бухгалтерського обліку не є першочерговим у роботі Міністерства фінансів України. У державі немає чіткого визначення суб'єкта, за яким визначена відповідальність за стан бухгалтерського обліку. Збирає та обробляє фінансову звітність Держкомстат України, визначає методологію бухгалтерського обліку і звітності - Міністерство фінансів. Автор стверджує, що обмежені можливості й невизначений статус Методологічної ради з бухгалтерського обліку не сприяють вирішенню проблем, які скалилися.

У науково-професійній спільноті існують різні бачення розв'язання цієї ситуації: від удосконалення роботи існуючого регулятора до створення нового регуляторного органу.

На нашу думку, слід реалізувати рекомендації розроблені й висунуті у Звіті Світового банку про стан дотримання стандартів та кодексів у сфері бухгалтерського обліку і аудиту: Законом чітко визначити роль та повноваження різних регуляторів у встановленні вимог, здійсненні моніторингу та забезпечення дотримання порядку складання фінансової звітності. Однак основну відповідальність за точність і достовірність фінансової звітності покласти на власника.

Така увага до бухгалтерського обліку обґрунтовується тим, що він повинен стати однією з функцій провадження національної безпеки та слугувати інструментом фінансового регулювання і проведення єдиної фінансової політики країни, забезпечувати реалізацію конституційного права у сфері підприємницької діяльності й економіки.

У країнах з розвинутою ринковою економікою дане питання посідає важливе місце. Так, Радою з бухгалтерських стандартів Канади створено спеціальну дослідницьку групу з метою аналізу потреб користувачів фінансової звітності підприємств малого бізнесу, при цьому, під малими підприємствами розуміли всі суб'єкти господарювання, цінні папери яких не обертаються публічно, незалежно від показників обороту та чисельності зайнятих.

У результаті проведеного аналізу потреби користувачів звітів малих підприємств, дійшли висновку, що розробка спеціальних стандартів обліку небажана, їх фінансова звітність повинна складатися згідно з загальними вимогами, які пред'являються до всіх підприємств. Поряд з цим, була визначена необхідність у межах загальноприйнятих бухгалтерських принципів установити, що правила обліку і звітності для малих підприємств можуть відрізнятися від тих, які застосовуються рештою підприємств у тому випадку, якщо останні не відповідають потребам малого підприємства або витрати на їх застосування занадто високі. По суті запропоновано переглянути діючи правила GAAP Канади на відповідність потребам малих підприємств.

В США компанії цінні папери, яких не обертаються на відкритому ринку, зобов'язані надавати лише податкову звітність.

У 1997 р. був затверджений Стандарт фінансової звітності для підприємств малого бізнесу у Великобританії, яким було визначено, що вимоги до їх обліку і звітності можуть значно відхилятися від аналогічних вимог, встановлених до інших підприємств.

На сьогоднішній день в Україні система бухгалтерського обліку та звітності такої групи підприємств як суб'єкти малого підприємництва мають свої специфічні особливості, які викликані умовами їх господарської діяльності, а також визначаються нормами законодавства.

Основними законодавчими та нормативними актами, у яких визначені особливості методики організації й ведення бухгалтерського обліку, а також складання фінансової звітності суб'єкта малого підприємництва є: Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», Порядок подання фінансової звітності, Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами, Спрощений план рахунків бухгалтерського обліку, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, тощо.

Класифікаційні характеристики таких суб'єктів, що можуть складати скорочений фінансовий звіт та вести облік за спрощеною формою законодавчо визначені: юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн. гривень. Виняток становлять довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам - засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.

Не зважаючи на те, що відповідно до Господарського кодексу України зазначені суб'єкти є малими підприємствами, права на ведення обліку за спрощеною формою та подання фінансової звітності скороченої за показниками, вони не мають. Отже, значна частина малих підприємств працює на загальних засадах з середніми та великими.

З 2000 року в Україні задекларована й розпочата реалізація Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва. Зрозуміло, що досягти "становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці практично неможливо без виваженої державної підтримки, встановлення системи пільг, у тому числі, і в оподаткуванні, обліку та звітності. Необхідність впровадження та вдосконалення спрощеної системи обліку для суб'єктів малого підприємництва обґрунтовується значними витратами, пов'язаними з дотриманням загальних правил ведення обліку і поданням звітності.

Так, відповідно до ст.2 Закону України фінансову звітність складають і подають юридичні особи, тобто, фізичні особи - суб'єкти підприємницької до інформаційної бази не потрапляють.