ЗМІСТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      Актуальність  обраної теми. В умовах фінансової нестабільності особливого значення набувають бухгалтерський облік і оцінка таких активів, як кошти, цінні папери, внески в статутні капітали інших організацій, позикове фінансування, дебіторська заборгованість і т.д., іменованих у рамках міжнародних стандартів обліку й звітності фінансовими активами. Подальше інтегрування української економіки в систему міжнародних ринкових відносин викликає об'єктивну необхідність використання даної облікової категорії й у вітчизняних стандартах бухгалтерського обліку.

      Українська  практика бухгалтерського обліку багато в чому базується на формальних правових характеристиках фінансових прав і  зобов'язань. У нормативних актах  поняття «фінансовий інструмент»  і «фінансовий актив» чітко не визначені, існуюча термінологія фактично обмежується категоріями «фінансові вкладення», «кошти в розрахунках», «дебіторська й кредиторська заборгованість», критерії визнання фінансових вкладень використовуються лише в основному для їхньої класифікації.

      Введення  облікової категорії «фінансові активи» з метою задоволення діапазону, що розширюється, потреб різних користувачів облікової інформації вимагає використання сучасних методик їхнього обліку й оцінки. Поряд зі способом визначення вартості по фактичних витратах виникла об'єктивна необхідність застосування інших способів вартісної оцінки активів при їхньому первісному визнанні й наступному обліку за аналогією з міжнародною практикою.

      Вибір альтернативних методик бухгалтерського  обліку й способів оцінки фінансових активів безпосередньо впливає на кінцеві результати комерційної діяльності - прибуток, максимальне збільшення якої є основною метою кожного господарюючого суб'єкта. Вони багато в чому визначають формування повної й достовірної інформації про діяльність організації і її майновому положенні, необхідної всім зацікавленим користувачам бухгалтерської звітності.

      Розробка  сучасних методик відображення в  системі бухгалтерського обліку фінансових активів, критеріїв їхнього  визнання, узагальнення й систематизація алгоритмів різних способів бухгалтерської оцінки залежно від виду, а також розробка методики аудита фінансових активів і пов'язаних з ними оцінних значень у конкретних умовах господарювання є насущними проблемами вітчизняного обліку.

        Зросла потреба невідкладного  вирішення цих проблем в умовах нестабільної фінансової системи визначає теоретичну й методологічну значимість і практичну актуальність дослідження, його ціль, предмет, об'єкт і зміст.

     Проблеми  методики обліку фінансових активів  досліджували такі вітчизняні вчені, як О.С. Бородкін, Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов,  
З.В. Задорожній, Я.Д. Крупка, Р.С. Коршикова, М.В. Кужельний,  
В.О. Ластовецький, Л.Г. Ловінська, Б.М. Литвин, Н.М. Малюга,  
М.С. Пушкар, І.І. Пилипенко, В.С. Рудницький, В.В. Сопко, Н.М. Урбан,  
Б.Ф. Усач, І.Д. Фаріон, В.Г. Швець, С.І. Шкарабан та інші.

     Питання обліку фінансових активів розглядаються  і у працях зарубіжних вчених, зокрема X. Андерсона, Б. Волькштейна, Глена А. Велша, М.Ф. Ван Бреда, В. Качаліна, А. Ковальова, Т. Карліна, В. Палія, Е. Райса,  
Я. Соколова, Дж. Фрідмана, Е. Хелферта, Е. Хендріксена та інших.

     Мета роботи полягає у вивченні обліку й визначенні фінансових активів, їхньої ролі й місця в роботі підприємства.

     Для досягнення мети поставлені такі основні  завдання:

• теоретичне висвітлення значення фінансових активів в діяльності підприємства;
• вивчення основних нормативних актів та спеціальної літератури, які регламентують та висвітлюють питання обліку фінансових активів;
• надання організаційно-економічної характеристики досліджуваного підприємства;
• застосування практичних навичок в бухгалтерському обліку фінансових активів на досліджуваного підприємстві;
• надання пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення обліку фінансових активів.

     Предметом даної курсової роботи є вивчення теоретичних основ та методичних рекомендацій щодо ведення обліку фінансових активів.

     Об’єктом  дослідження в курсовій роботі виступає ТОВ «СТЛ».

     Методи  дослідження включають загальнонаукові та емпіричні прийоми економічної науки. Використані методи системного аналізу та синтезу. Застосовуються методи порівняння.

     Інформаційна  база. У процесі дослідження використані законодавчі акти України та нормативні документи з питань бухгалтерського обліку розрахунків з підзвітними особами; дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених та практиків з проблем обліку розрахунків з підзвітними особами. Фактографія даної роботи базується на звітній інформації досліджуваного підприємства, відомостях його первинного, аналітичного та синтетичного обліку; статистичних даних, що стосуються податкових розрахунків та звітності підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ФІНАНСОВІ АКТИВИ  ЯК НЕОБХІДНА УМОВА  ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

       Відповідно  до державної Програми реформування системи бухгалтерського обліку й фінансової звітності в Україні  затверджене національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти». У ньому знайшли відображення основні принципи й вимоги до обліку фінансових інструментів, сформульовані в Міжнародних стандартах фінансової звітності - МСФО 32 «Фінансові інструменти: розкриття й подання» і МСФО 39 «Фінансові інструменти: визнання й оцінка».

       Фінансові інструменти - одна з найбільш складних економічних категорій, що відображає відносини, що виникають у процесі  перерозподілу фінансових ресурсів між учасниками ринку. У цей час спектр пропонованих міжнародними ринками фінансових інструментів розширюється досить динамічно, що й обумовило необхідність розробки МСФО 39  на додаток до МСФО 32.

       Фінансовий  актив - контракт, що одночасно приводить  до виникнення (збільшенню) фінансового активу в одного підприємства й фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу в іншого.

       До  найпоширеніших видів фінансових активів  відносяться:

- кошти в національній і іноземній валютах;

- цінні папери;

- грошові зобов'язання у формі кредиторської й дебіторської заборгованості [3, 4].

       Таким чином, фінансові активи досить різноманітні по своїх характеристиках, а тому їх класифікують по різних ознаках.

         Залежно від характеру контрактних  відносин, що виникають при проведенні  операцій з фінансовими інструментами, у П(с)БО 13  розрізняють три види інструментів:

- фінансовий актив;

- фінансове зобов'язання;

- інструмент власного капіталу.

      Критерієм такої класифікації є зміст й  наслідки фінансової операції для кожного  з учасників, а не її предмет. Це означає, що ті самі фінансові інструменти залежно від сутності операції можуть бути визнані й фінансові активи, і фінансовими зобов'язаннями, і інструментами власного капіталу. Так, якщо підприємство уклало контакт про купівлю цінних паперів у банку, то для підприємства ці цінні папери є фінансовим активом, а для банку - фінансовим зобов'язанням, а якщо це власні акції банку - те фінансовим інструментом капіталу [5].

        Подібна термінологія поки що не стала загальноприйнятою й в економічній літературі й на практиці терміни «фінансовий актив» і «фінансовий інструмент» часто вживаються як синоніми. Це пояснюється тим, що, як правило, у фінансовій діяльності прийнято розрізняти не вид фінансового інструмента, а позицію, що виникла у зв'язку із проведенням операції із цим інструментом. Так, довга позиція означає покупку фінансових інструментів, а отже, з погляду бухгалтерського обліку є фінансовим активом підприємства, і навпаки, коротка позиція означає продаж і є фінансовим зобов'язанням для продавця. Тому якщо фінансовий актив розглядається як зобов'язання підприємства, це означає, що здійснено операцію продажу певних фінансових інструментів.

      Фінансовими активами, фінансовими зобов'язаннями або інструментами власного капіталу можуть бути не тільки первинні, але й похідні інструменти. Якщо предметом фінансового контракту є первинні фінансові інструменти (наприклад, валютні кошти, цінні папери), то вони відображаються в балансі після виникнення права на їхнє одержання або зобов'язання щодо їхньої передачі і є визнаними (балансовими) фінансовими активами, фінансовими зобов'язаннями або інструментами власного капіталу.

      Якщо  здійснено операцію з похідними  фінансовими інструментами, то в  підприємства виникає невизнаний фінансовий актив, зобов'язання або інструмент власного капіталу, які відображаються в обліку на забалансових рахунках з моменту виникнення прав вимоги або зобов'язання (на дату висновку угоди) до дати виконання контракту або його продажу.

      У зв'язку із цим відзначимо, що Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій по забалансових рахунках не передбачене впровадження системи подвійного запису, а тому всі похідні інструменти повинні враховуватися на одному рахунку незалежно від того, чи є вони невизнаним фінансовим активом, зобов'язанням або інструментом власного капіталу. Це в певній мірі ускладнює процес обліку похідних фінансових інструментів і вимагає формування зробленої системи аналітичного обліку [10].

      Важливим  методологічним аспектом обліку фінансових активів є процедура оцінки й визначення їхньої вартості. Відповідно до П(с)БО 13 фінансові активи спочатку оцінюють і відображають у бухгалтерському обліку по їхній фактичній собівартості, що складається зі справедливої вартості й витрат, пов'язаних із придбанням або вибуттям фінансового активу.

      Деякі особливості має процедура переоцінки фінансових активів. Положенням визначено, що на кожну наступну після визнання дату складання балансу фінансові активи переоцінюються по справедливій вартості, а фінансові зобов'язання - по амортизаційній собівартості. Однак із цього правила є певні виключення. Так, оцінка по справедливій вартості не застосовується до таких фінансових активів: дебіторська заборгованість, не призначена для перепродажу; фінансові інвестиції, які утримуються підприємством до погашення; фінансові активи, справедливу вартість яких неможливо визначити вірогідно; фінансові інвестиції та інші фінансові активи, щодо яких не застосовується оцінка по справедливій вартості [5]. 

2. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ  АНАЛІЗ НОРМАТИВНОЇ  БАЗИ ТА ОГЛЯД  СПЕЦАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

     Нормативно-правове  середовище, в умовах якого здійснюють свою діяльність суб’єкти підприємництва, перебуває у стані формування.

     Реформування  системи бухгалтерського обліку є складовою частиною заходів, зорієнтованих на впровадження економічних відносин ринкового спрямування.

     Головне завдання трансформації національної системи бухгалтерського обліку полягає у прискоренні процесу  її приведення у відповідність з  вимогами ринкової економіки та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, наданні суб’єктам господарювання можливостей визначати межі та форми внутрішньовиробничого (управлінського) обліку.

     Приведення  національної  системи бухгалтерського  обліку у відповідність з вимогами ринкової економіки і міжнародними стандартами бухгалтерського обліку здійснюються за такими напрямами:

     - законодавче закріплення принципів  ведення бухгалтерського обліку.

     Важливим  аспектом нормативного забезпечення є  збереження стабільності розвитку системи бухгалтерського обліку і створення належних умов для послідовного та раціонального здійснення нею притаманних бухгалтерському обліку функцій у конкретному економіко-правовому середовищі, для чого проводитимуться консультації експертів міжнародних організацій  та використовуватимуться їх висновки.

     На  цей час облік, аналіз та аудит  основних засобів регулюють нормативні документи, характеристику яких наведено у таблиці 1.1. а теоретичні аспекти та проблемні питання розглядаються у літературних та періодичних виданнях (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Огляд нормативно-правої бази з питань обліку фінансових активів підприємства 

Продовження таблиці 2.1

     Слід  зауважити, що на сьогоднішньому етапі  в Україні законодавча, методологічна, правова база, що формується і це відображається на досконалості та протиріччі деяких прийнятих документів.

     Більшість законодавчих актів під час своєї  дії обростають великою кількістю  доповнень і змін, які інколи заперечують  основному документу. Великий потік інформації, що швидко змінюється, заважає професійній роботі, зокрема, в організації бухгалтерського обліку.

     В деякі Положення (стандарти) бухгалтерського  обліку, нещодавно прийняті, вже  вносяться зміни та доповнення.

     Незважаючи на те, що всі національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку України (П(С)БО) значною мірою ґрунтуються на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (МСБО), вони не тотожні. а значні зміни, внесені до чинних міжнародних стандартів Радою з МСБО у грудні 2003 року, поглибили існуючі розбіжності. Тому на сучасному етапі  у процесі роботи укладачів і користувачів фінансових звітів у світовій практиці актуальним є вирішення проблеми уніфікації української системи з міжнародною системою бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

    В умовах поступового переходу України  до міжнародних стандартів обліку треба дотримуватись Постанов Кабміну України – Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів [24].

    Бухгалтерський  облік як об’єкт організації за умов сучасного розвитку економіки України розглядаються в підручнику В.Сопко, В. Завгороднього “Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу.” Також, там докладно висвітлюються відповідні предмет і метод, особливості технології облікового, контрольного і аналітичного процесів товарних операцій, питання організації праці, а також забезпечення процесів обліку (табл.2.2).

     Фінансова звітність за національними Положеннями (Стандартами) бухгалтерського обліку розкрита Федерацією професійних бухгалтерів і аудиторів України. В цьому підручнику розкриті суть концептуальних засад підготовки та подання фінансової звітності, визнання та оцінки окремих її елементів та статей згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та відповідними положеннями бухгалтерського обліку, прийнятими МФУ.

     Автори  наводять рішення конкретних прикладів  та аналізують типові господарські ситуації, що значно полегшує засвоєння теоретичного матеріалу та його практичне застосування. 

     Таблиця 2.2

      Огляд спеціальної літератури з обліку фінансових активів

    Отже, сьогодні кожний бухгалтер повинен слідкувати не тільки за змінами законодавчих актів, спеціальної літератури але  й  проводити постійний моніторинг, які друкуються в періодичних виданнях, яких в Україні достатньо.

3. КОРОТКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ПП  «СТЛ»

     ТОВ «СТЛ» за своєю організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою  відповідальністю.

     Як  юридична особа підприємство може мати цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його статутних документах, і нести зв'язані з цією діяльністю обов'язки.

     Головною  метою діяльності підприємства є  досягнення конкурентних переваг в  довгостроковому періоді, які нададуть високу норму прибутку та стабільне економічне зростання. З приводу забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємства актуальним стає утримання наявних ринкових позицій та пошук нових можливостей, що сприятиме розширенню ринків збуту та зростанню економічної ефективності.

      Предметом  діяльності  підприємства в країні є оптово-роздрібна торгівля.

     Товариство діє на базі власності Засновників.

     Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, інші цінності,  вартість  яких  відображається  в  самостійному балансі  підприємства.

     Трудовий  колектив підприємства складається  з 7 осіб,  які  зайняті  в діяльності на основі трудового договору.

      Підприємство  володіє значним інтелектуальним  потенціалом,  має дружні, тісні  стосунки з  партнерами,  оснащене  сучасними  інформаційними  засобами діяльності і управління, облік  і  управління  діяльністю здійснюються  при допомозі комп'ютерної мережі.

     Організаційна структура підприємства є лінійно-функціональною. Лінійному керівнику в розробці відповідних рішень, програм, планів допомагають його функціональні замісники. Вони проводять свої рішення через вище керівництво і доводять їх до виконавців нижчого рівня, їх роль на підприємстві дуже значна, оскільки вони здійснюють технічну підготовку діяльності, розробляють варіанти рішень питань, пов'язаних з керівництвом діяльності, звільняють директора від планування, фінансових розрахунків, матеріально-технічного забезпечення і т. ін.