Облік і аудит витрат з операційної діяльності

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури докорінно змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, сутність їхньої господарської діяльності.

Будь-яке підприємство, починаючи процес виробництва  або приймаючи рішення щодо його розширення, повинно бути впевнене в його прибутковості. Порівняння витрат і результатів діяльності дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства. Без такого порівняння виникають непоправні помилки при виборі економічної політики  підприємства, прийнятті важливих управлінських рішень, вибору видів підприємницької діяльності, визначенні оптимальних обсягів і структури випуску продукції, а також цін на продукцію, (роботи, послуги).

Основний фінансовий результат діяльності підприємства – це прибуток, який є основою і джерелом засобів для його подальшого розвитку. Підвищити прибуток можна, збільшуючи обсяги виробництва або ціни на продукцію (роботу, послугу), що випускається. Однак це не завжди можливо і доцільно. Тому в системі розвитку підприємства в умовах значних економічних обмежень підвищення фінансового результату безпосередньо зв'язано зі зниженням витрат.

Практично на кожному підприємстві існують резерви для зниження витрат до раціонального рівня, що дозволяє досягнути росту економічної ефективності діяльності, підвищення конкурентоздатності. Особливо це стосується галузі хлібоприймальних заготівельних підприємств. Управління витратами є доцільним у всіх сферах діяльності підприємства й має велике значення та цінність для всіх місць виникнення і центрів витрат. Усі вище вказані фактори обумовлюють важливість і актуальність теми курсової роботи.

Метою написання роботи є виявлення сучасної природи операційних витрат діяльності підприємства в умовах ринкової економіки, обґрунтування теоретичних, методичних і практичних положень, щодо  удосконалення системи їх обліку і аудиту, а також розроблення рекомендацій щодо забезпечення їх ефективності.

Для розкриття поставленої мети в курсовій роботі передбачається вирішити такі завдання :

• вивчити теоретичні аспекти формування і розподілу операційних витрат;
• дослідити діючу практику ведення первинної документації, методику ведення бухгалтерського обліку і аудиту витрат операційної діяльності підприємства, що досліджується;
• на основі порівняння теоретичних знань і практики діяльності базового підприємства сформулювати висновки та пропозиції щодо удосконалення обліку та аудиту операційних витрат підприємства.

Об'єктом дослідження є витрати операційної діяльності товариства з обмеженою відповідальністю СТОВ «Петровський». Предметом дослідження є організація обліку витрат операційної діяльності підприємства.

У процесі роботи використовувалися такі методи дослідження: структурно – логічний аналіз (при побудові логіки та структури курсової роботи); метод економічного аналізу (при оцінці динаміки та структури витрат операційної діяльності); метод групувань (придослідженні питання класифікації витрат операційної діяльності); різноманітні прийоми статистичних методів, зокрема порівняння – при зіставленні фактичних даних за відповідні періоди; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні нормативних актів, літературних джерел, матеріалів періодичних видань, електронних ресурсів.

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ І АУДИТУ ВИТРАТ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  

1.1 Економічна сутність та класифікація витрат операційної діяльності  

В умовах реформування національної системи бухгалтерського обліку, приведення її у відповідність з вимогами ринкової економіки і міжнародними стандартами бухгалтерського обліку знов стає актуальним собівартість як один з основних якісних показників роботи підприємства, що характеризує в грошовій формі ефективність його роботи. Бід правильного розрахунку собівартості продукції залежить результат основної діяльності підприємства, що відображає його фінансовий стан, який він може продемонструвати потенційним інвесторам і кредиторам.

Під операційними витратами (собівартість) розуміються виражені в грошовій формі витрати трудових, матеріальних, нематеріальних, фінансових ресурсів на здійснення операційної діяльності.

Операційні витрати підприємства характеризуються такими основними показниками:

• абсолютною сумою витрат. Показник дає уявлення про обсяг операційних витрат, але не дозволяє судити про їхню ефективність;
• коефіцієнтом (або рівнем) витратоємкості операційної діяльності.

Він визначається як відношення суми валового або чистого операційного прибутку до суми витрат. Даний показник є показником ефективності операційних витрат.

В умовах ринкової економіки виникає проблема не стільки у визначенні витрат, їхньому розподілі за об'єктами та забезпеченні мінімізації, скільки в управлінні ними в умовах конкуренції і визнання доцільності та досягнення необхідної їхньої прибутковості. Завдавання полягає не у їхній мінімізації, а в досягненні такого рівня, за яким їх визнають споживачі та які приносять відповідний прибуток виробникам.

Мета аналізу витрат діяльності підприємства полягає в інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів, їхній оптимізації та обґрунтуванні управлінських рішень щодо подальшої раціоналізації. Для досягнення цієї мети проводять аналіз на основі принципів системного, комплексного та кібернетичного підходів до аналізу економіки.

В основу системного підходу покладено дослідження об'єктів системи, розкриття їхньої цінності, виявлення багатьох типів зв'язків, зведення їх в єдину теоретичну систему.

Системний підхід до аналізу витрат передбачає:

• виявлення місця та ролі показників витрат в оцінці досягнутої ефективності виробництва;
• розроблення принципової схеми аналізу на основі класифікації факторів і резервів раціоналізації витрат;
• визначення методів вимірювання факторів і резервів раціоналізації витрат;
• визначення основних напрямів мобілізації виявлених резервів раціонального використання виробничих ресурсів у поточному і перспективному плануванні собівартості.

Комплексний підхід означає вивчення об'єктів як системи з погляду формування інформації для прийняття управлінських рішень. Комплексний підхід збігається з системним підходом лише стосовно вивчення окремих аспектів, окремих показників. їхня динаміка і прогноз на перспективу не збігаються, коли йдеться про аналізований об'єкт загалом. Тоді комплексний підхід виступає як принцип системного підходу.

Він означає узгодження й одночасне дослідження у взаємозв'язку різних аспектів господарської діяльності на основі вивчення системи показників для отримання кінцевих результатів, визначення та вимірювання факторів, що їх зумовлюють, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, отримання інформації для обґрунтування управлінських рішень.

Комплексність економічного аналізу виявляється в трьох напрямах.

По-перше, в процесі аналізу враховують не лише економічні, а й технічні, соціальні, технологічні та інші фактори.

По-друге, в тіснішому зв'язку його цілей і завдань з цілями управління; по-третє, в багаторівневому аспекті аналізу.

Кібернетичний підхід передбачає розгляд об'єктів як системи, яка складається з елементарних перетворювачів інформації. При кібернетичному підході аналіз підпорядкований цілям синтезу економічної системи і її вдосконалення, економіко-математичні методи аналізу збігаються з системним дослідженням економіки та управління об'єктом.

Інформаційна база проведення аналітичних досліджень витрат формується за вихідною інформацією кошторисів (нормативів) витрат, за даними бухгалтерського та статистичного обліку, за матеріалами ревізій і спеціальних обстежень та ін.

Враховуючи управлінський аспект аналізу витрат, виділяємо його аналітичні оцінки, пов'язані з пошуком резервів витрат та можливостями їх мобілізації. Для цього визначимо послідовність аналізу.

На першому етапі дають загальну оцінку виконанню кошторису (стандартів) витрат в розрізі економічних елементів, на другому – оцінку відхилень від стандартних прямих витрат, на третьому – аналіз виконання бюджету (кошторису) накладних витрат, на четвертому – аналіз собівартості (калькуляції) окремих виробів, на п'ятому етапі треба дати оцінку впливу зміни витрат на кінцеві виробничо-фінансові результати діяльності підприємства.

Створення ефективного аналітичного забезпечення управління витратами пов'язане з:

• виготовленням конкурентоспроможної продукції;
• наявністю якісної та реальної інформації щодо собівартості окремих видів продукції, виконаних робіт (послуг) та їхніх позицій на ринку;
• можливістю використання гнучкого ціноутворення;
• наданням об'єктивних даних для складання бюджету підприємства;
• можливістю оцінки раціоналізації витрат за центрами їхнього формування та центрами відповідальності.

З метою управління витратами господарського суб'єкта проводять їхню класифікацію, що дає змогу визначити природу та особливості формування, розподілу витрат за визначеними об'єктами управління. Відповідно до оцінок фінансових результатів та стосовно руху грошових коштів доцільно виділити витрати операційної, інвестиційної і фінансової діяльності.

Для ефективного управління операційними витратами підприємства була розроблена відповідна їхня класифікація. Ця класифікація використовується в процесі обліку, аналізу, калькуляції, планування і контролю операційних витрат, що формують виробничу собівартість продукції.

Систематизація операційних витрат за класифікаційними ознаками була представлена в таблиці.

Таблиця 1.1

Класифікація операційних витрат

Визначальними в системі комплексного економічного аналізу та в аналітичному забезпеченні групування витратами за схемою «діяльність – витрати – фінансовий результат» є їхнє групування за економічними елементами та статтями калькуляції.

Групування витрат за економічними елементами стосується лише операційної діяльності підприємств і дає змогу провести аналіз складу, структури та ефективності витрат. Можна визначити залежність витрат від технічного рівня розвитку та ефективності використання матеріальних, трудових ресурсів, визначити пріоритетні напрями їхньої раціоналізації. Поелементне групування використовують, визначаючи граничний рівень витрат, для складання кошторисів та формування їхньої нормативної бази. Групування витрат за економічними елементами має типову структуру.

Групування витрат за статтями калькуляції дає змогу визначити цільове здійснення витрат, узагальнити їх за місцем виникнення відповідно до виготовленої продукції, виконаних робіт, стосовно видів діяльності та у зв'язку з проведенням різних організаційно-технічних заходів.

Проте наведене групування не дозволяє здійснювати контроль і аналіз витрат за цільовим призначенням в процесі виробництва (по цехах, дільницях і видах виробів), і незрозуміло, на які цілі або потреби були здійснені такі витрати.

Отже, для контролю і аналізу вироблюваних витрат разом з обліком їх по економічних елементах застосовується групування витрат на виробництво за статтями калькуляції, за якими і обчислюється собівартість продукції.

Встановлення переліку і складу статті калькуляції виробничої собівартості продукції тепер було віднесено до компетенції підприємства і має бути регламентоване його обліковою політикою.

Типове групування витрат на виробництва за статтями калькуляції з урахуванням вимог П(С)БУ:

• сировина і матеріали;
• купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
• паливо, енергія на технологічні цілі;
• повернені відходи (віднімаються);
• основна заробітна платня виробничих робітників;
• додаткова заробітна платня виробничих робітників;
• відрахування на соціальне страхування;
• витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції;
• витрати на утримання і експлуатацію обладнання;
• загальновиробничі витрати;
• втрати унаслідок технічно неминучого браку;
• попутна продукція (віднімається);
• інші виробничі витрати.

Залежно від особливостей технології і організації виробництва, а також питомої ваги в собівартості продукції окремих видів витрат підприємства можуть об'єднувати наведені статті в одну: «загально виробничі витрати».

Управління витратами на підприємстві відбувається за місцем їхнього виникнення та центрами відповідальності. Для проведення аналізу раціональності витрат та контролю за їхнім рівнем формують бюджети витрат за калькуляційними підрозділами (виробничими, адміністративними, збутовими і ін).

Облік фактичних витрат відбувається на окремих синтетичних рахунках кожного підрозділу. Фактичні витрати зіставляють з бюджетними, які коректують на обсяг діяльності визначеного центру витрат чи центру відповідальності (найчастіше вони збігаються). Отже, треба визначити одиниці виміру обсягу діяльності.

1.2 Порядок  визнання та оцінки  витрат  операційної діяльності 

В процесі господарської діяльності активи і пасиви  підприємства здійснюють безперервний рух, постійно переходять з  однієї форми в іншу.

Вони здійснюють кругообіг, основними стадіями якого  є господарські процеси.

Основні господарські процеси: придбання виробничих  і торговельних запасів; виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг; реалізація товарів, готової продукції (робіт, послуг).Ці процеси  невід’ємно пов’язані з витратами. В процесі  придбання товарів, сировини і  різних матеріалів основними господарськими операціями є оплата постачальникам за придбані цінності за діючими цінами, оплата витрат, пов’язаних із доставкою, завантаженням, вивантаженням, так званих транспортно  – заготівельних витрат. Основним завданням бухгалтерського обліку на цьому етапі є обчислення собівартості одиниці придбаних цінностей за їх видами і якісними параметрами (сорт, модифікація і т.д.). Це необхідно для оцінки витрачених на виробництво сировини і матеріалів, а  також реалізованих запасів [1, С.36 – 37]. Процес виробництва є основною стадією, на якій створюються матеріальні блага. Відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва, виготовляється новий продукт, що має натуральну форму і вартість.

Засоби  виробництва – це сукупність всіх елементів, що беруть участь у процесі виготовлення продукції. Вини поділяються на засоби праці (верстати, машини, печі тощо) і предмети праці (сировина, матеріали, напівфабрикати).

Предмети праці використовуються у процесі виробництва продукції протягом одного виробничого циклу(сировина, енергія), засоби праці – функціонують протягом багатьох виробничих циклів( будівлі, устаткування тощо) [ 2, С.58 ].

Виражені в грошовій формі поточні витрати, понесені в господарських процесах, є собівартістю, яка виступає одними з основних показників діяльності підприємства.

Для визначення собівартості використовується спосіб, який називається калькуляцією. 

Калькуляція – система економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видів придбаних запасів, виробничої і реалізованої продукції,виконаних робіт і наданих послуг. Калькуляція здійснюється у всіх господарських процесах. 

У господарських процесах простежується тісний взаємозв’язок оцінки і калькуляції: оцінка проводиться на основі калькуляції, а калькуляція здійснюється на основі оцінки об’єктів і статті витрат.

При плануванні і калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами(економічним змістом) і статтями калькуляції(характером виникнення і призначенням). Елементи витрат за економічним змістом є однорідними.

Витрати, які утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежного від специфіки виробництва продукції.

Елемент витрат – це сукупність економічно однорідних витрат.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» регламентує порядок групування витрат операційної діяльності за такими економічними елементами:

–  матеріальні витрати;

–  витрати на оплату праці;

–  відрахування на соціальні заходи;

–  амортизація;

–  інші операційні витрати.

Склад елементів операційних витрат подано у таблиці 1.2 [3, С468 – 469].

Таблиця 1.2.

Витрати операційної діяльності за елементами

Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства.

Це дає можливість встановити потребу в основних та  оборотних засобах, показує, скільки і яких засобів витрачено, незалежно від того, де вони вироблені і на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат.

Оскільки класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислити собівартість окремих видів продукції та встановити обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства, її доповнюють класифікацією витрат за статтями калькуляції – в залежності від їх призначення та місця виникнення.

Між витратами  на виробництво, згрупованими за економічними елементами, і витратами в калькуляційному розрізі існує як взаємозв’язок, так і відмінність. Наприклад, до елементу «Матеріальні витрати» включаються всі визначені на виробництво матеріали,  а в собівартості товарної продукції за статтею «Сировина і матеріали» відображається лише ті з них, які утворюють основу продукції, що виробляється. Матеріали, використані на господарські потреби, утримання і обслуговування обладнання, транспортних засобів включаються в комплексні статті собівартості. В собівартості продукції до окремих статей виділено основну і додаткову заробітну плату тільки виробничих робітників. Інша частина заробітної плати відображається в статтях, що формують виробничу собівартість. Взаємозв’язок елементів та статей витрат зображено на рис. 1.2 [3, C.470].

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та розкриття у фінансовій звітності визначає Положення(стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати».

Нормами П(С)БО 16 суворо регламентуються умови визнання витрат [3, С.487].

Витрати визнаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності при виконанні таких умов:

• коли  має  місце  зменшення  майбутніх  економічних  вигод,   пов'язаних  з вибуттям активів або збільшенням зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Це означає, що витрати визнаються одночасно  з  визнанням  збільшення  зобов'язань  (наприклад,  нарахування заробітної   плати   працівникам)   або   із   зменшенням   активів   (реалізація товарів);
• оцінку витрат може бути достовірно визначено.

Рисунок 1.1

Взаємозв’язок елементів та статей витрат

Інколи прямий зв'язок між витратами і доходами встановити не можливо. Такі витрати відображають в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в тому звітному періоді, коли вони мали місце. Перелік таких витрат установлено відповідними П(С)БО.

Так, згідно з п.14 П(с)БО 9 «Запаси» відносяться до витрат того періоду, в якому були здійснені [4]:

• понаднормативні суми збитку і нестачі запасів;
• витрати на збут запасів;
• відсотки за користування кредитами;
• загальногосподарські та подібні витрати, котрі безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставленням запасів і приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

При використанні виробничих запасів( в структурних підрозділах, продаж, інше вибуття) оцінка їх здійснюється за одним із таких методів:

• ідентифікованої собівартості;
• середньозваженої собівартості;
• собівартості перших за часом надходження запасів (FIFO);
• нормативних затрат.

Відповідно до п.9 П(с)БО 8 «Нематеріальні активи» не визнаються активами, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому були здійснені такі витрати на [43]:

• дослідження;
• підготовку і перепідготовку кадрів;
• рекламу і просування продукції на ринку;
• створення, реорганізацію і переміщення підприємства або його частини;
• підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видань.

Якщо активи забезпечують економічні вигоди протягом декількох звітних періодів, витрати визнаються на підставі їх систематичного і раціонального розподілу (наприклад, у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди, пов'язані з використанням певного активу. Наприклад, довгострокові активи (основні засоби, нематеріальні активи) можуть забезпечувати економічні вигоди протягом декількох років, а отже, їхня вартість підлягає включенню до складу витрат протягом терміну їх корисної експлуатації шляхом нарахування амортизації.

Витрати слід негайно визнавати, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати визнанню їх як активу балансу. Таким прикладом є знецінення запасів, тобто зменшення їх економічної вигоди, що призводить до визнання відповідних витрат. Іншим прикладом є створення резерву сумнівних боргів. 

На підставі викладеного матеріалу зробимо висновок,  що у процесі постачання визначається собівартість одиниці придбаних виробничих запасів, яка використовується для оцінки витрачених матеріальних цінностей виробництва, у процесі виробництва сума понесених витрат у грошовому виразі є виробничою собівартістю, яка складає основу для обчислення собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). Остання використовується для оцінки реалізованої продукції(робіт, послуг)Оцінка витрат проводиться на основі калькуляції, а калькуляція здійснюється на основі оцінки об’єктів і статті витрат. Визнаються  витрати виходячи з принципу відповідності, тобто витрати визнаються в  періоді, в якому було визнано дохід, для одержання якого вони були здійснені.

1.3 Теоретичні  основи аудиту обліку витрат  операційної діяльності 

В умовах формування ринкових відносин та різноманітності форм власності виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що викликало потребу створення госпрозрахункових органів фінансового контролю, тобто аудиту.

У світовій практиці аудит набув значного поширення. Основною передумовою аудиту є взаємна зацікавленість підприємства (фірми) в особі його власників (акціонерів), держави в особі податкової адміністрації і самого аудитора в забезпеченні реальності та достовірності обліку і звітності.

Аудит є обов'язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни. Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керівними структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже він захищав лише інтереси держави.

Аудитори стали потрібні й незацікавленій стороні —  суду, арбітражу, які відстоювали справедливість.

Розвиткові аудиту сприяло також розмежування функцій та інтересів підприємців (менеджерів, адміністрації, управлінців), коли власник для керівництва своїми підприємствами почав наймати спеціальний апарат управління. Для попередження недоліків, зловживань, приховування витрат і доходів, неправильного розподілу прибутків, навмисного присвоєння їх найманими керуючими власники змушені вдаватись до перевірки фінансової звітності незалежним аудитором.

Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.