Оборотні засоби на підприємстві

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський коледж легкої промисловості

Курсова робота

З дисципліни: “Економіка підприємства”

Тема: “Оборотні засоби на підприємстві”

                                                                       Студентки гр.Б-78

                                           __________ Маляр Дарини

                                                                                        Керівник курсової роботи

                                        __________ Царук В. В.           

Київ 2012р.                  

Зміст

Вступ

З метою контролю за фактичним надходженням грошових коштів та їх витрачанням у процесі  господарської діяльності здійснюється планування діяльності державних підприємств.

Фінансовий  план є орієнтиром у фінансовій роботі підприємств, який характеризує обсяг фінансових ресурсів, необхідних для господарської діяльності.

В цілому, план (від лат. planum – рівне місце, площина) – попередньо визначений порядок, послідовність  здійснення певної програми, виконання  роботи, проведення заходів тощо.

Поняття „планування  діяльності підприємства" має два  значення.

Перше значення – економічне, з точки зору загальної  теорії підприємства. Друге – контрольно-управлінське, яке визначає планування як одну з  функцій керівництва підприємства, спроможність передбачити майбутнє підприємства та використати таке передбачення.

Наведені значення планування тісно пов’язані між  собою. Можливість планування, як певний вид діяльності, передбачена функціями  підприємства, визначена загальними засадами господарювання. Застосування планування діяльності підприємства створює додаткові важливі переваги під час здійснення господарської діяльності. Зокрема, планування сприяє більш раціональному розподілу ресурсів підприємства, посилює контроль на підприємстві.

Умови ринкової економіки, жорстка конкуренція поступово збільшують значення та актуальність фінансового планування. Зрозуміло, що від належної організації фінансового планування залежить положення компанії на ринку. Взагалі бізнес не може процвітати без розроблених належним чином фінансових планів та без контрою за їх виконанням. В усіх розвинених країнах фінансове планування є одним з важливіших інструментів регулювання діяльності підприємства.

Раціоналізація  внутрішньо фірмових потоків може бути здійснена лише в результаті фінансового планування та бюджетування. Керівники підприємств повинні прекрасно представляти собі, хто, скільки і як створює фінансові ресурси, хто, скільки і як їх споживає, наскільки цей процес є передбаченим, наскільки він піддається коригуванню з боку менеджерів компанії, як він сприяє реалізації стратегії компанії.

На жаль, в  теперішній час у більшості комерційних  організацій відсутнє фінансове  планування і керівники приймають  рішення з організації фінансово-господарської  діяльності не враховуючи відповідні розрахунки на інтуїтивному рівні. Але з часом величина помилок при такому стані речей стає досить вагомою і покладатися лише на інтуїцію та власний досвід стає ризиковано. Тому потреба в фінансовому плануванні постає перед керівниками досить гостро.

Зрозуміло, що тільки найсучасніші технічні досягнення та використання світового досвіду  дозволять перетворити процес фінансового  планування та фінансові плани в  науково обґрунтований процес та документи, розроблені за всіма правилами  індикативного реагування на постійні зміни середовища. До рішення поставлених завдань слід підходити комплексно з урахуванням покращання системи управління комерційним підприємством, активізації всіх фінансових важелів для більш повного та ефективного використання ресурсного потенціалу підприємства.

Завдання курсової роботи:

• вивчення директивних матеріалів, що стосуються розвитку і розв’язання проблем планування діяльності підприємства;
• збір, вивчення наявної статистичної інформації з обраної теми і об’єкта дослідження;
• виявлення позитивного досвіду і наявних резервів з підвищення ефективності виробництва.

Розділ 1.Підприємство як об’єкт планування

1.1Роль і місце планування  в управлінні підприємством

Функція планування в системі управління підприємством  є однією з головних, центральних функцій, що визначає кінцеві результати виробничо-збутової, економічної, фінансової й інвестиційної діяльності. У процесі планування визначаються основні напрямки розвитку підприємства. На основі маркетингових досліджень підприємство визначає види й обсяги продукції, що планує випускати, потребу в ресурсах та ефективність їх використання. Планування забезпечує підприємству основу для прийняття оптимальних управлінських рішень та знижує ризик, сприяє пошуку найбільш придатних напрямів дій. 

Планування – це процес визначення цілей і завдань підприємства на певну перспективу та вибір оптимального шляху їх досягнення й ресурсного забезпечення.

Результатом процесу  планування є план, який завдяки  використанню певних ресурсів та виконанню певних дій повинен забезпечити досягнення бажаної мети.

План – це система взаємозалежних, об’єднаних загальною метою завдань, що забезпечують реалізацію цілей виробничої системи.

Планування  об’єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам односпрямованості й скоординованості, що дозволяє найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно розв’язувати різноманітні завдання управління.

Для ринкових умов господарювання об’єктивними є більш високі вимоги до рівня наукової обґрунтованості різних видів планів.

Основними чинниками  зростаючої ролі планування в умовах сучасного ринкового господарства є: 

• рухливість зовнішнього середовища;
• збільшення розмірів підприємства та розширення напрямів його діяльності;
• зростаюче значення часу;
• обмеженість ресурсів;
• комплексність господарських завдань та ін.

Застосування  планування створює такі важливі переваги:

• дає можливість передбачити різні майбутні ситуації та заздалегідь підготувати альтернативні варіанти плану розвитку підприємства;
• поліпшує координацію дій в організації;
• сприяє більш раціональному розподілу ресурсів;
• чітко розмежовує обов’язки та відповідальність працівників підприємства за виконання планових завдань
• поліпшує контроль в організації та ін.

1.2 Об’єкти і предмет планування на підприємстві

Процес планування діяльності підприємства має багато складових: виробництво і реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими  ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це і формує об’єкт планування діяльності підприємства.

Планування  охоплює всі види діяльності підприємства. Форми й види планування залежать від конкретних об’єктів планування. 

Об’єктами планування на підприємстві є всі напрями його діяльності:

• маркетингова;
• інноваційна;
• комерційна;
• економічна;
• соціальна;
• виробнича;
• екологічна.

Та чи інша діяльність підприємства може бути представлена як сукупність окремих функціональних процесів, кожен з яких також є об’єктом планування.

Успішна робота підприємства значною мірою залежить від забезпеченості його необхідними  ресурсами та ефективності їх використання. Здійснення цього можливе на основі планування.

Предметом планування на підприємстві є його ресурси. У процесі планування встановлюються їх необхідність, оптимальна кількість, напрями та термін використання, режим споживання, засоби поповнення.

При плануванні розглядають такі групи ресурсів:

• персонал;
• виробничі фонди;
• інвестиції;
• інформацію;
• час.

Основні напрямки планування персоналу на підприємстві: чисельність та структура; продуктивність праці (виробіток та трудомісткість); оплата праці; норми часу та виробітку; підготовка, перепідготовка кадрів; підвищення кваліфікації; стабільність кадрового складу; ефективність стимулювання.

При плануванні виробничих фондів виокремлюють основні й оборотні фонди.

При плануванні основних виробничих фондів визначаються їх оптимальна величина, склад та структура, плануються заходи для підвищення інтенсивного й екстенсивного використання фондів, фондовіддача та фондомісткість; заходи щодо капітального ремонту і модернізації, виробнича потужність підприємства в цілому та окремих підрозділів, введення в дію нових виробничих потужностей, режими роботи та ремонту обладнання та ін.

При плануванні оборотних фондів визначаються номенклатура та величина запасів матеріально-технічних  ресурсів, запасів незавершеного  виробництва, напівфабрикатів власного виробництва, норми витрат товарно-матеріальних цінностей на виготовлення виробів та їх окремих елементів, ефективність використання матеріальних ресурсів, потреба в оборотних коштах та джерелах їх надходження.

Планування  інвестицій передбачає визначення майбутніх  обсягів та напрямів інвестування власних  коштів. Залежно від характеру цінностей предметом планування є такі види інвестицій:

• реальні – довгострокові вкладення коштів у матеріальне виробництво;
• фінансові – придбання цінних паперів та майнових прав;
• інтелектуальні, що передбачають вкладення коштів у персонал (підготовку спеціалістів, придбання ліцензій, ноу-хау, наукові розробки).

Наявність інформаційних  ресурсів є необхідною умовою ефективної діяльності підприємства. В умовах швидкої рухливості зовнішнього  середовища особливе значення приділяють інформаційним технологіям. У планах передбачаються джерела та засоби отримання інформації, засоби обробки інформації, інформаційні потоки.

Планування будь-яких заходів пов’язане  з визначенням часу на їх виконання, дати початку та закінчення. Також  час як ресурс наявний при  прийнятті будь-яких планових рішень. Час може розглядатися як мета та обмеження. Фактор часу наявний у всіх показниках, що характеризують діяльність підприємства. 

Наявність предмета і об’єкта планування на підприємстві дозволяє сформувати систему показників планування. При формуванні конкретного показника беруть участь процес, підрозділ та комбінація ресурсів.

1.3 Організація планування  на підприємстві. Структура планових  органів

Відповідно  до законодавства України сучасне  вітчизняне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку. 

Організація планово-економічної  роботи багато в чому залежить від  розміру й типу підприємства. На малих підприємствах не існує глибокого поділу управлінських функцій і вищі керівники самостійно визначають всі деталі планування й організації виробництва.

На великих  і  середніх підприємствах розроблення стратегічних, тактичних і календарних планів здійснюється з урахуванням прийнятої організаційної структури, розподілу обов’язків між колективами різних служб, підпорядкованості управлінців, контролю й координації всіх функцій організації як єдиного цілого. 

Успішність, ефективність системи планування визначається, значною  мірою, рівнем її організації, яка спрямована на планомірне поєднання основних елементів  системи планування, включаючи такі компоненти:

• плановий персонал;
• механізм планування;
• процес обґрунтування, прийняття та реалізацію планових рішень;
• засоби, що забезпечують процес планування ( інформаційне, технічне, математико-програмне та організаційне).

Організаційна структура планування може мати такі форми:

• організаційну структуру з централізованими функціями планування;
• організаційну структуру з децентралізованими функціями планування.

Організаційно-централізоване планування на більшості великих і середніх підприємств здійснюється «зверху вниз». При такому підході планові стратегії розробляються на вищому рівні управління, де визначаються цілі, основні напрямки й головні господарські завдання розвитку підприємства й проводиться взаємоузгодження нових пропозицій і механізму їх реалізації.

Наступним етапом ці цілі, завдання й показники в більш деталізованій конкретній формі включаються в плани підрозділів. Це вже технологічне планування, що встановлює пропорції й обсяги виробництва за всіма видами продукції, що випускається. Після узгодження планових завдань із конкретними виконавцями плани остаточно затверджуються вищим керівництвом підприємства.

Децентралізоване планування (планування «знизу наверх») здійснюється від планів на місцях через плани підрозділів до загального плану шляхом узгодження, об’єднання і корегування. Цілі, стратегії й виробничі плани формуються підрозділами підприємств. До прерогативи планового відділу входять тільки встановлення форм планових документів і координація планової діяльності оперативних підрозділів. Однак навіть при плануванні «знизу наверх» стратегічні ідеї можуть бути висунуті керівництвом підприємства.

Розділ 2.Місце підприємства на ринку, шляхи формування його виробничої програми

2.1 Аналіз зовнішнього  середовища підприємства

Функціонування підприємства в  ринкових умовах неможливе без комплексного аналізу факторів зовнішнього середовища, які впливають на його діяльність. До таких факторів, які не є контрольованими підприємством, відносять:

• технологічні (рівень розвитку НТП);
• міжнародні (вплив міжнародного ринку товарів);
• економічні (вплив інфляції, рівень зайнятості, стабільність національної валюти);
• політичні (законодавство країни ринку, урядові постанови укази президента);
• соціально-культурні (відношення до підприємства різних груп населення);
• ринкові (можливість проникнення на ринок, розподіл сегментів, перспектива розвитку ринку та його структури);
• конкуренти (умови, що домінують на ринку товарів, можливість співіснування, тощо).

Для оцінки загроз та можливостей  впливу перерахованих факторів М.Х. Мескон та М. Альберт пропонують перелік загроз та можливостей, з якими підприємство зустрічається у зовнішньому середовищі.

Вплив зовнішнього фактора на підприємство розраховується за формулою:

де  - оцінка впливу зовнішнього фактора на діяльність підприємства;

k_Ф - коефіцієнт, який враховує важливість впливу зовнішнього фактора;

Y – значення  впливу зовнішнього фактора на  діяльність підприємства, обирається самостійно.

Таблиця 2.1

Значення “Y”  М. Мескон рекомендує приймати в межах (-50...+50). Оцінка загроз та можливостей  зовнішніх факторів наведена в таблиці 2.1:

Оцінка загроз та можливостей зовнішніх факторів для підприємства

Примітка. Значення “Y” в таблиці вибрано довільно, а значення коефіцієнта “k” – згідно вихідних даних.

    Вплив  зовнішніх факторів на діяльність  підприємства визначається по шкалі Ф. Хедоурі (Додаток А).

2.2 Сегментація ринку

Підприємство  при  плануванні свого місця на ринку повинно орієнтуватись  на його окремий сегмент – групу  споживачів, які зайняті пошуком  однотипних товарів та згодні їх купити.

Сегментація здійснюється за наступними принципами: кожен із сегментів, що розглядається має бути чітко вираженим; вибраний сегмент має бути досить значимим, щоб забезпечити прибуток підприємству; сегмент має бути доступним для застосування ефективних методів збуту.

В першу чергу  необхідно визначитись, хто є  споживачем товару: населення чи організації. Населення є в основному споживачем товарів широкого вжитку (ТШВ). Сегментація тоді здійснюється за такими ознаками:

Географічна – розташування регіону, чисельність та щільність населення, структура комерційної діяльності, клімат, динаміка розвитку регіону, рівень інфляції, тощо.

Демографічна – стать, вік, склад сім'ї та етап її життєвого циклу, сфера діяльності, освіта, релігійні переконання, національність, тощо.

Психографічна – суспільний клас (тобто стабільні групи суспільства, яким характерні споріднені цінності, уявлення, інтереси, поведінка), спосіб життя, тип особистості.

Поведінкова – рівень знань, взаємовідносини, норми споживання, ступінь використання товару, готовність купити товар, випадковість покупки, тощо.

Організації є в основному споживачами товарів промислового призначення (ТПП). Ознаки сегментації ринку ТПП подібні до ознак сегментації ринку ТШВ. Відмінність полягає в тому, що ринок ТПП сегментують в основному за географічними, а також за деякими соціально-економічними ознаками: розміри підприємств-покупців, структура каналів збуту, організаційні форми торгівлі, техніка і технологія закупівель. Другорядного значення набувають демографічні, культурні та поведінкові ознаки.

Спочатку необхідно  розділити покупців залежно від концентрації їхніх складів. Чим ближче вони розміщені до підприємства-виробника, тим більшою буде частота поставок і ширшим асортимент товарів, які поставляються в одній пакувальній одиниці.

Демографічні  ознаки сегментації ринку ТПП  можуть стосуватись кількості працюючих, галузі спеціалізації, наявних ресурсів, а також демографічних особливостей осіб, що беруть участь у прийнятті рішень про купівлю.

Здійснивши  сегментацію, виробник може вибрати  той сегмент, на якому він буде концентрувати свої маркетингові зусилля.

2.3 Вивчення ємності ринку підприємства

Ємність ринку  – можливий об’єм реалізації на ньому товару протягом певного проміжку часу. Ємність ринку характеризується потенційною ємністю (максимально  можливою) та часткою ринку. Частка ринку визначається як відношення об’єму продажу товару даного підприємства до потенційно можливої ємності ринку.

Ємність ринку  розраховується на основі аналізу тенденцій  розвитку галузей, які використовують даний товар, або на основі аналізу  тенденцій реалізації товару за попередній період та екстраполяції даних на попередній період.

Загальна ємність  в натуральних одиницях визначається за формулою

Q_РИНКУ  = n₁ * n₂   (2);

де Q_РИНКУ – загальна ємність ринку в натуральних показниках;

n₁ – кількість покупців товару, чол.;

n₂ – кількість покупок здійснених середнім покупцем, шт.

2.4 Оцінка конкурентоздатності товару підприємства

Конкурентоздатність – це сукупність якісних та вартісних характеристик товару, які з точки зору покупця є суттєвими і забезпечують задоволення конкретних потреб.

 Рівень конкурентоздатності можна оцінити за допомогою системи одиничних, групових (зведених) та інтегральних показників.

Одиничний показник – відображає відсоткове відношення дійсної величини параметру до його величини, при якому елемент потреби повністю задовольняється.

Груповий показник – поєднує одиничні показники  та показує ступінь задоволення  потреби взагалі.

Інтегральний  показник – чисельна характеристика конкурентоздатності товару, що є відношенням групового показника за технічними параметрами до групового показника за економічними параметрами.

Визначивши  інтегральний показник, його значення порівнюють із нормативним або із значенням інтегрального показника  товару-зразка і роблять висновок про конкурентоздатність товару.

До технічних параметрів конкурентоздатності товару відносять: класифікаційні параметри, які визначають належність виробу до певного виду, класу, типу продукції; конструктивні (характеристики конструкторсько-технічних рішень); нормативні (що відповідають міжнародним стандартам, правилам); ергономічні (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні, психологічні тощо), які демонструють відповідність товару властивостям людського комплексу; естетичні, які характеризуються єдністю змісту і форми предмета.

До економічних параметрів відносять: енергомісткість та економічність у споживанні сировини на одиницю продукції або здійснюваної роботи; вартість сировини та експлуатаційних матеріалів, безвідходної технології; надійність, періодичність та вартість ремонтів, вартість запасних частин; чисельність обслуговуючого персоналу, його кваліфікація, рівень заробітної плати.

Отже для  визначення інтегрального показника  конкурентноздатності необхідно:

• Визначити груповий параметричний показник за технічними параметрами;
• Визначити груповий параметричний показник за економічними параметрами;
• Визначити інтегральний показник конкурентноздатності;
• Порівняти інтегральний показник з еталоном і зробити висновок про рівень конкурентноздатності товару.

Груповий параметричний  індекс по технічних та економічних параметрах визначається залежністю:

                 (3) ;

де а_і – значення впливу одиничного показника, долі одиниці;

          p_i – параметричний індекс. 

Аналогічно  визначається груповий параметричний  індекс за економічними параметрами. До економічних параметрів відносять: енергомісткість виробу, вартість ремонтів, експлуатаційні затрати, вартість запчастин, сервісне обслуговування.

Розраховується інтегральний показник конкурентоздатності товару (К) за формулою

             (4);

де  - груповий індекс конкурентоздатності товару за технічними параметрами;

- груповий індекс конкурентоздатності товару за економічними параметрами.

Розділ 3. Сутність планування та особливості його здійснення на підприємстві

3.1 Основні положення  планування, як економічної категорії

Однією з  найважливіших функцій виробничого  менеджменту підприємства є планування його діяльності.

Планування  — вид, сфера діяльності органів управління підприємства по передбаченню майбутнього стану його економіки на основі врахування дії законів розвитку природи і суспільства, а також тенденцій розвитку підприємства, галузі і національної економіки. Процес планування полягає у визначенні мети, якої підприємство прагне досягнути за певний період, а також засобів, шляхів ти умов її досягнення.

Планування  як сфера і вид діяльності:

- об'єднує структурні  підрозділи підприємства загальною  метою;

- надає всім  процесам однонаправленість, скоординованість;

- сприяє найбільш повному та ефективному використанню наявних ресурсів.

Система централізованого управління породила відповідну ідеологію директивного планування, яка розглядала план, як закон, котрий не можна змінювати і необхідно обов'язково виконувати. Ринкова система господарювання орієнтує підприємство на планування як на неперервний процес передбачення змін зовнішнього середовища та адаптації внутрішніх факторів виробництва для розвитку і подальшого зростання.

З теоретичної  точки зору добре збалансований план має певні переваги перед ринком, однак якщо ринок саморегулюється і забезпечує певну рівновагу, то незбалансований план повністю виключає розвиток.

В умовах ринкового  регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання підприємству самостійності означає не тільки скасування повної залежності його діяльності від уряду, а й надання широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, організації матеріально-технічного і кадрового забезпечення, шляхів розвитку підприємства, методів мотивації праці та економічної відповідальності за кінцеві результати роботи.