Образы-символы в романе Ги де Мопассана "Жизнь"

  Вступ 

  Актуальність  обраної теми обумовлена тим, що образи-символи у романі Гі де Мопассана «Життя» не були достатньо досліджені. Також, дослідження образів символів, наявних у романі, дадуть змогу ще глибше зрозуміти проблематику роману і здійснити більш детальний аналіз внутрішнього світу головної героїні твору і те, якою саме автор хотів її показати читачу, на що прагнув особливо звернути увагу.

  Над романом  Гі де Мопассана працювало багато дослідників, серед яких можна виділити таких найбільш відомих літературознавців і критиків як: російський письменник та публіцист Лев Миколайович Толстой, український літературознавець і письменник Вадим Ілліч Пащенко, доктор філологічних наук, спеціаліст по французькій літературі ХІХ століття Юрій Іванович Данілін, французький письменник Лану Арман та інші. Проте незважаючи на значу кількість дослідників цього роману, темою образів-символів займалися не так  багато науковців та літературознавців.

  Лише деякі з дослідників, зокрема Юрій Данілін і Василь Пащенко, у своїх працях говорять про те, що образами-символами є самі герої роману. Так, наприклад, образ чоловіка головної героїні роману, віконта Жульєна де Ламара, символізує прихід нового,  буржуазного суспільства, його звичаїв та  поведінки. У цьому образі автор втілив усі найгірші риси тогочасного буржуазного суспільства – скнарість, пихатість, плазування перед людьми вищими за походженням або положенням у суспільстві і зневага перед людьми робочими. Усі його вчинки, думки і наміри говорять про ненависне автору буржуазне суспільство, яке своїм приходом ознаменувало розпад, моральну та економічну деградацію дворянства. Влада грошей, які стоять для нього на першому місці. У кожному вчинку виявляється це буржуазне  - вибір місця для весільної подорожі – Жульєн обирає  буржуазну Англію,  «де можна багато чому навчитися». Англію, яка є символом капіталістичної наживи, осередком егоїзму, країною, в якій люди турбуються лише про свої власні інтереси , на відміну від Жанни, яка обирає місцем своєї весільної подорожі Корсику, яку цивілізація ледь торкнулася.

  На відміну  від Жульєна де Ламара образ головної героїні Жанни де Во та її сім’ї, особливо її батька ( « Барон Симон-Жак Ле Пертюи де Во был аристократ прошлого столетия, человек чудаковатый и добрый. Восторженный последователь Жан-Жака Руссо, он питал любовную нежность к природе, к полям, лесам, животным» [18,с. 25].), символізує деградацію аристократії в умовах нового часу під впливом буржуазного суспільства, яке швидко розвивається.

  Також, у своїх працях Юрій Данілін звертає увагу не лише на головних героїв твору, а й на особливу роль пейзажу, який відображає внутрішній стан головної героїні, її почуття і переживання, тобто стає засобом психологічного аналізу: «Жанне казалось, что сердце ее ширится, наполняется шепотом, как эта ясная ночь. Какое-то сродство было между ней и этой живой поэзией, и в теплой белизне летнего вечера ей чудились неземные содрогания, трепет неуловимых надежд, что-то близкое к дуновению счастья. И она стала мечтать о любви»[18,с. 34].

  Образ сонця, що сходить, символізує початок нового дня, нового життя, розквіт надій  і сподівань головної героїні: «Это было ее солнце! Ее заря! Начало ее жизни! Утро ее надежд! Они протянула руки к просветлевшим далям, словно порываясь обнять самое солнце» [18,с. 35].

  Метою дослідження  цієї робити є виявлення і розкриття  образів символів та їх функцій, наявних в романі Гі де Мопассана «Життя».

  Поставлена  мета передбачає наступні задачі:

1. Виділення наявних образів символів у романі Мопассана «Життя».
2. Дослідження цих образів символів, розкриття і аналіз їхніх значень в контексті роману.
3. Визначення функцій  образів-символів в романі.

  Поняття образу та символу  в літературознавстві 
 

  Як відомо, в літературознавстві існує багато тлумачень поняття «образ», тому для повного розуміння що ж  таке «образ», необхідно розглянути декілька визначень:

  Літературознавці  Леонід Тимофєєв та Сергій Тураєв в  «Словнику літературознавчих понять»  наводять таке визначення поняття «художній  образ»:  художній образ – це форма відображення дійсності мистецтвом, конкретна і разом з тим узагальнена картина людського життя,  змінене на у відповідності з естетичним ідеалом митця, яка створена за допомогою творчої фантазії. За їхнім визначенням образ – це один із засобів пізнання і змінення світу, синтетична форма відображення і вираження почуттів, думок, прагнень, естетичних емоцій митця. Його основними функціями є пізнавальна, комунікативна, естетична, виховна. Тільки в своїй єдності вони розкривають специфічні особливості образу і кожна із них окремо характеризує якусь окрему його  сторону; ізольований розгляд окремих функцій не лише збіднює  уявлення про образ, а й призводить до втрати його специфіки, як  особливої форми суспільної свідомості[25,с. 378 ].

  В інших  джерелах художній образ визначається як одна з основних категорій естетики, яка характеризує властивий тільки мистецтву спосіб відображення і перетворення дійсності. Образ не тільки відображає, але перш за все узагальнює дійсність,тобто в одиничному втілює загальне. Специфіка художнього образу визначається не тільки тим, що він осмислює дійсність, а й тим, що він створює новий, вигаданий світ. За допомогою своєї фантазії, вигадки автор перетворює реальний матеріал: користуючись точними словами, фарбами, звуками, художник створює єдиний твір. Вигадка посилює узагальнене значення образу [ 27*]. 
Художній образ являє собою не тільки зображення людини (образ Тетяни Ларіної, Андрія Балконського, Раскольникова і т.д.) – він є картиною людського життя, в центрі якої стоїть конкретна людина, але яка включає в себе і все те, що оточує його в житті. Образом також називається будь-яке явище, творчо відтворене автором у художньому творі.  Образ здатний виражати нескінченне через кінцеве, відтворюється і оцінюється як єдине ціле, навіть якщо був створений за допомогою декількох деталей [27*].

  В літературній енциклопедії під редакцією Павла Івановича Лебедєва-Полянського образ (нім. Bild, франц. image, англ. Image, польс. obraz) це особлива форма художнього структурування дійсності, якій притаманна яскрава предметна чуттєвість. Види образу залежать від особливостей літературного роду. Кожен із них підтверджує буттєвий, пізнавальний, чуттєвий стосунок індивіда до життя, формує комунікативне поле між автором і читачем.

  За класифікацією, яка подається в даному літературному джерелі, виокремлюють такі типи образів: об’єктний (довкілля), суб’єктний (внутрішній світ), виражальний (сюжетний, метафоричний, композиційний тощо) рівні образу, що може поставати як персонаж, ліричний герой, ліричний суб’єкт, дійова особа, пейзаж, річ, емоція, символ, алегорія, будь-який троп, стилістична фігура.

  Структурне  розмаїття образу зводиться до використання метафори або метонімії, яким на ідейно-смисловому рівні відповідають символ і тип [16, с. 682 ].

  Отже, образ  виражає собою ідею художника про якісь явища життя, причому ідея дається шляхом відображення явища в його індивідуальній формі з виділенням за допомогою художнього вимислу найбільш характерних, типових для даного кола явищ особливостей. 

  В даній  роботі, невід’ємним від образу є поняття «символ». В мистецтві символ завжди  відігравав дуже важливу роль. Це пов’язано з природою образа, основною категорією мистецтва. Адже в той чи іншій мірі кожен образ є умовним і символічним вже тому, що в одиничному втілює загальне. В художній літературі відома символічність наявна в будь-якому порівнянні, метафорі, паралелі, навіть в епітеті.

  Як і  художній образ, поняття  «символ» не можна охарактеризувати лише за допомогою  одного визначення, тому дуже важливо розглянути хоча б декілька з них. Зокрема відомий філолог та філософ О. Ф. Лосєв дає таке визначення символу: «Символ есть принцип бесконечного становления с указанием всей той закономерности, которой подчиняются все отдельные точки данного становления» [15,с. 15].  
Кожен символ, по-перше, є живим відображенням дійсності, по-друге, він піддається тій чи іншій розумової обробці, і, по-третє, він стає знаряддям перероблення дійсності. 
«Функциональность и отражение действительности, обобщенность единичных явлений, закономерность соотношения общего и единичного и возможность разложения в бесконечные ряды — все это дается в символе непосредственно-интуитивно» [15, с. 149].  
За теорією Олексія Лосєва також дуже важлива наявність смислу в символі, адже кожен символ вказує на певний предмет, виходить за межі його безпосереднього змісту. Він завжди містить у собі деякого роду сенс, але не просто сенс самих речей, які відображають одна одну. Тут йдеться про ту свідомість і те мислення, в якому річ відбивається.  Сенс речі є щось більш загальне, ніж її символ, і щоб стати символом, він повинен бути ще певним чином розроблений і організований [15, с. 20-22]. 

  Розглянемо  також інші визначення символу, наведені у літературознавчих словниках:

  Символ (грец. symbolon: знак, прикмета) – здатність матеріальних речей, подій, думок, чуттєвих образів бути умовним вираженням ідеального змісту, не відповідного їх структурам.. В мистецтві символ позначає універсальну амбівалентну естетичну категорію,  що розкривається через зіставлення із суміжними категоріями художнього образу та предметного або словесного знака, який опосередковано виражає сутність певного явища.

  Символ  відрізняється від тропів. Якщо метафора творить образ, характеризуючи поняття, дію, явище без семантичних обмежень, то символу властива означальна функція, тенденція до розширення змісту ідеї, а не повного її визначення. Тому метафора зумовлена суто художніми чинниками, а символ базується на поза художніх, передусім філософських знаннях.

  Відмінність символу і метафори можна також простежити в тому, що ми можемо бачити як створюється метафора: ми бачимо які саме слова співставленні у тексті, і тому здогадуємось, які їх значення зближуються, щоб створити щось нове. Символ може входити до складу метафор, проте це не обов’язково. На відміну від алегорії, яка передбачає лише однозначне тлумачення, символ несе у собі багатозначність,  яка може пояснюватися по різному, в залежності від контексту [17,с.592].  

  Символ (грец.  Symbolon – умовний знак ) – предметний або словесний знак, який умовно виражає сутність будь-якого явища з певної точки зору, яка і визначає сам характер, якісь символу (революційне, реалістичне та ін.).

  Символом  можуть слугувати предмети, тварини, відомі явища, ознаки предметів, дії  і т.п. Також розрізняють символи з усталеними, зрозумілими всім значеннями (напр. чорний колір символізує смерть, втрату, скорботу) і авторські, смисловий зміст яких має значення в контексті творчості одного автора. Останні дуже важко визначити правильно, адже не відомо, який саме смисл автор вклав у той чи інший символ,  що він хотів ним показати, яку інформацію донести до читача, тому інколи тлумачення такого символу є досить важким як для літературознавців, так і для читачів[26*].

  С.С. Аверинцев  дає таке визначення символу: символ – це універсальна категорія естетики, яка найкраще розкривається через зіставлення його з суміжними категоріями образу з одного боку, і знаку – з іншого. В своїй основі символ завжди має переносне значення. І в символі завжди наявне скрите порівняння, той чи інший зв'язок з явищами побуту, явищами історичними, з віруваннями і т.п. (напр. хрест як символ християнства, розіп’ятого Христа і т.д.) [1, с. 156].

  Отже, найбільш доцільним в даній роботі буде використання визначення образу, яке створено на основі визначень, які наводяться в «Словнику літературознавчих понять» Леоніда Тимофєєва та Сергія Тураєва і в літературному глосарії:  образ – це форма відображення дійсності мистецтвом, конкретна і разом з тим узагальнена картина людського життя, в центрі якої стоїть конкретна людина, але яка включає в себе і все те, що її оточує. Специфіка образу в тому, що він не тільки осмислює дійсність, а й створює новий, вигаданий світ.

  На основі матеріалу, взятого з літературознавчих  словників, виводимо і  визначення символу, яке буде використовуватись надалі: символ – це умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття.  
 
 

  Образи-символи та їхні функції в романі Мопассана «Життя» 

  Виявлені  в романі Гі де Мопассана «Життя»  образи-символи безпосередньо пов’язані з головною героїнею. Деякі з них виконують функцію психологічної характеристики головної героїні, тобто відображають її  внутрішній стан, почуття та надії, котрими вона живе, інші ж  виконують функцію передбачення, тобто дають читачу інформацію про те, що чекає головну героїню в її подальшому  житті.

  Для початку, назвемо і дамо характеристику тим образам-символам, які дають читачу, при більш детальному аналізі, інформацію про головну героїню роману – Жанну де Во, а саме її внутрішній світ і характер.

  Образи-символи  психологічної характеристики

  На самому початку роману описується кімната Жанни, в якій читач зустрічає велику кількість образів-символів, які допомагають більш глибоко розкрити внутрішній світ та характер головної героїні роману.

  В першу  чергу це її ліжко, опис якого є достатньо деталізованим: «При виде кровати Жанна вскрикнула от восторга. Четыре птицы из черного дуба, навощеного до глянца, поддерживали постель с четырех концов и, казалось, охраняли ее. По бокам тянулись широкие резные гирлянды цветков и фруктов; а четыре искусно выточенных колонки с коринфскими капителями подпирали низ из переплетенных роз и купидонов. Ложе было монументальное, но при этом очень изящное, невзирая на суровый вид дерева, потемневшего от времени. Покрывало на постели и драпировки полога сияли, как два небосвода. Они были из тяжелого синего шелка с вытканными золотом крупными геральдическими лилиями » » [18, с. 31].

  З наведеного вище опису можна виділити такі образи-символи: птахи, квіти і фрукти, рози і купідони та полог із зображеними на ньому ліліями.

  Птахи  є символом неперехідного, символом духа, душі, божественного прояву, духів повітря, можливості спілкуватися з богами. Також птах символізує мрію. Як міфологічний символ птиця дуже часто пов’язується з серйозними змінами(загроза нещастя) .

  Квіти і  фрукти символізують кохання і дружбу, достаток, процвітання, земні радощі і бажання.

  Купідон – як син богині кохання Венери є символом кохання, а троянди, з якими переплітаються купідони, також є символом пристрасного кохання. Також, окрім того, що троянда є символом кохання, вона також символізує смуток по минулому, по юності, яка пройшла.

  Останній  елемент ліжка – полог з  зображеними на ньому ліліями. Лілія  є одним з найбільш неоднозначним  символів серед квітів – ототожнення  з християнською релігійністю, чистотою душі, невинністю [23*]. 

  Аналізуючи  всі вище зазначені елементів ліжка, можна зробити висновок про те, що головна героїня твору є мрійливою, молодою дівчиною, сповненою надіями і сподіваннями на чисте, романтичне, але й пристрасне кохання та світле майбутнє (це виражається через такі образи-символи – квіти, фрукти, купідони, лілії)Необхідно звернути увагу на образи птахів, на яких тримається її ліжко, і, як сказано у творі «ніби охороняли його». З одного боку вони символізують мрію,отже можна зробити висновок про те, що Жанна була дуже мрійливою особистістю. І справді, вона постійно занурена в свої мрії про ідеальне кохання, прекрасного чоловіка, щасливе сімейне життя, повне радощів і позитивних переживань. З іншого ж боку птах символізує зміни, і найчастіше зміни не на краще. Це говорить про те, що в майбутньому Жанну буде чекати нещастя, неприємні події чи розчарування.

  Наступний образ-символ – шпалери в її кімнаті, а саме гобелен із зображенням історії Пірама і Тісби: «Молодой вельможа и молодая дама, причудливым образом разодетые в зеленое, красное и желтое, беседовали под голубым деревом, где созревали белые плоды. Огромный, тоже белый, кролик щипал скудную серую травку.

  Все это  было переплетено крупным узором в виде цветов. Два других гобелена во всем были сходны с первым, только на них из домиков выходили четыре человечка, одетые по фламандской моде и воздевавшие руки к небу в  знак крайнего изумления и гнева.

  Но последний  гобелен изображал драму. Возле  кролика, продолжавшего щипать травку, молодой человек был простерт на земле, по-видимому, мертвый. Молодая  дама, устремив на него взор, пронзала себе грудь шпагой, а плоды на деревьях почернели.

  Жанна потеряла надежду понять что-либо, как вдруг  заметила в углу крохотную зверушку, которую кролик, будь он живым, проглотил  бы, как былинку. Однако же это был  лев.

  Тут Жанна  узнала историю злосчастий Пирама и  Тисбы; и хотя наивность изображений  вызвала у нее улыбку, ей стало  радостно при мысли, что ее будет  постоянно окружать это любовное приключение, баюкая ее сладостными  надеждами и осеняя ее сон страстью героев старинной легенды» [18, с. 32].

  Ці шпалери  демонструють історію романтичного кохання між двома молодими людьми і Жанна, дивлячись на ці шпалери, плекає надію на те, що її чекатиме прекрасне, чисте кохання, як і у цих молодих людей, проте зі щасливим кінцем – ще один образ-символ, який характеризує головну героїню як замріяну особистість, яка палко бажає знайти ту єдину людину, з якою вона проведе все своє життя.

  Проте якщо прочитати роман ми бачимо, що насправді  її чекатиме трагічний кінець. Не дивлячись на те, що Жанна одружилася з Жульєном, будучи впевненою в тому, що це саме той чоловік, на якого вона чекала все своє життя, вже після першої шлюбної ночі вона розуміє всю марність своїх сподівань на щасливе майбутнє і розуміє, що її історія кохання буде трагічною, а не романтичною: «Она долго лежала так, в тоске, скользя виглядом по шпалерам, по старинной любовной легенде, украшавшей стены ее комнаты» [18, с. 67].

  Образи-символи  передбачення

  В кімнаті Жанни також знаходимо її годинник, який неодноразово згадується  на сторінках роману і займає важливе місце в її житті: «Часы представляли собой бронзовый улей, стоявший на четырех мраморных колонках над садом из позолоченных цветов. Тонкий маятник спускался из продолговатого отверстия в улье и заставлял пчелку с эмалевыми крылышками вечно порхать над этим цветником» [18, с. 32].

  Образ бджоли сам по собі символізує  безсмертя, відродження і чистоту душі з  одного боку, а з іншого  - у грецькій, арійській, близькосхідній та ісламській традиціях бджоли були алегорією душі. Годинник  є символом часу і руху, чогось вічного, що має свою межу. У грецькій міфології годинник втілював ідеї тривалості, невідворотності і невблаганності життя. Це – символ швидкоплинності життя, свідоцтво трансформації фізичного стану всього живого, переходу від дитинства до юності, потім до зрілого віку, а після – через старість – до кінцевої точки – до смерті [23*].

  Образ годинника  з’являється кожного разу, коли на головну героїню чекають важливі  події. Так, ми зустрічаємо перший раз  його опис коли Жанна тільки виходить з монастиря і приїжджає до дому. Наступного разу, коли вона зустрічає  віконта Жульєна де Ламара і закохується  в нього –  «Она  взглянула  на часы, подумала, что пчелка будет свидетельницей  всей  ее  жизни,  будет

  своим частым и ровным тиканьем откликаться на ее радости и горе, и остановила позолоченную мушку, чтобы поцеловать ее крылышки» [18, с.50].

  Далі з’являється  образ годинника Жульєна, який він  перед першою шлюбною ніччю кладе  на камін. Тут годинник символізує перехід  героїні від юності до зрілості (від  юної дівчини до замужньої жінки).

  Надалі, коли Жанну переслідують невдачі її замужнього життя знову згадується її годинник: «Вдруг взгляд ее упал на часы. Пчелка по-прежнему так же быстро и размеренно порхала слева на право и справа на лево над позолоченнями цветами. И тут Жанну пронизал порыв величайшел нежности, глубочайшего умиления перед этим маленьким механизмом, который выпевал ей время и бился, как живое сердце » [18, с. 83].

  Її годинник виступає як безмовний свідок життєвої драми, яку переживає головна героїня, свідок який супроводжує її по життю, через всі радощі і нещастя. Проте життя плине і закінчується, щасливі моменти проходять, а годинник продовжує йти, все так само відраховуючи час, тобто втілюючи у собі цю саму невідворотність і невблаганність життя.

  Коли помирає  її мати, Жанна також чує цокання  годинника «Ей стало слушно легкое тиканье каминных часов и другой слабый звук, вернее – еле слышный шорох. Это продолжали идти маменькины часики, забытые в платье. И полуосознанная паралель между той, которая умерла, и этим неостановившимся механизмом вызвала внезапную острую боль в сердце Жанны» [18, с. 140]. Годинник продовжує йти, незалежно від того, жив їх власник чи ні. В цьому моменті годинник символізує  перехід через старість до смерті, скінченність людського життя( годинник просто відраховує час, який залишився героям твору), проте кожного конкретного людського життя, а не скінченність життя в цілому – герой помирає, але життя навколо нього продовжує йти, незважаючи ні на що. 

  Також необхідно виділити такий образ-символ, який не раз зустрічається на сторінках роману і є дуже цікавим –  образ-символ платану: «Два дерева-гиганта возвышались по обоим краям газона рядом с домом, с севера – платан, с юга – липа » [18,с. 33].

  Образ платана  є полісемантичним та амбівалентним. В багатьох джерелах – це символ милосердя, моральної переваги. Але в контексті роману можливим стане тлумачення цього символу як символ краху сімейних відносин.

  І справді, саме під цим деревом відбуваються такі важливі сімейні події: перша офіційна зустріч Жанна зі своїм майбутнім чоловіком – віконтом Жульєном де Ламаром: «Он явился, как раз, когда обновляли широкую скамью, поставленную в то же утро под большим платаном напротив окон гостинной» [18,с. 43], а потім, вже після того як віконт пропонує їй руку і серце, вже заручені, вони знову ж таки зустрічаються під цим деревом. Незважаючи на те, що Жанна була сповнена світлих надій на майбутнє і на свій з Жульєном шлюб, вона зазнає жорстокого розчарування у коханні та сімейних відносинах.

  Жульєн  не проявив себе ні як люблячий чоловік Жанни – їх сімейне життя почалося з його постійних зрад із служницею, ні як батько – йому навіть було огидно наблизитися до власного сина, який крім почуття роздратування, більше ніяких емоцій в Жульєні не викликав, ні як голова сім’ї – виявився скнарою та доволі жорстокою людиною.

  Під цим  же деревом у Жанни починаються  пологи: «Во вторник вечером, когда все сидели под платаном вокруг дощатого стола, на котором стояли две рюмки и графинчик с водкой, Жанна вдруг вскрикнула, страшно побледнела и прижала обе руки к животу» [18,с. 116].  Вона народжує сина, на якого покладає всі свої надії,сподівається на те, що вони житимуть щасливо і піклуватимуться один про одного. Проте і він не виправдає її сподівань і навіть завдасть їй ще більше болю ніж його власний батько. У майбутньому він проміняє її на кохання до легковажної дівчини та буде використовувати її лише для того щоб отримати гроші.

  І остання  важлива подія, яка відбуваля  під платаном – смерть матері Жанни:

  «Уже здали ей было видно, что под платаном толпится народ. Она бросилась туда, люди расступились, и она увидела, что маменька лежит на земле… Лицо у нее почернело, глаза закрыты, а грудь, тяжело вздымавшаяся двадцять лет, не шевелится» [18, с. 136].

  В цей  момент Жанна втрачає дуже близьку  та важливу для неї людину –  свою матір.

  Всі ці наведені вище події підтверджують, що автор  використав образ дерева платана саме як символ краху сімейних відносин, надій і втрату ілюзій. Невипадково усі доленосні події, пов’язані з Жанною відбуваються під ним. В кінці роману, після продажу маєтку «Тополя» Жанна прощається з платаном, він займав в її житті важливе місце, виступав як безмовний свідок її життя і всіх тих подій, які відбулися з нею: «Сухой сучок упале ей на платье; Жанна подняла глаза: он упал с платана. Она подошла к толстому стволу с гладкой и блеклой корой и погладила его, точно живое существо. Нога ее натолкнулась в траве на кусок сгнившего дерева; это был остаток скамьи, где она так часто сидела со своими близкими, той скамьи, которую поставили в день первого визита Жульена» [18, с. 206].

  Буде доцільним  звернути увагу на цікаву особливість  роману «Життя» Гі де Мопассана –  при детальному аналізу образів-символів годинника Жанни та платана було виявлено, що вони є співзвучними один з одним.

  Обидва  образи-символи є своєрідними  спостерігачами її життєвого шляху, тих труднощів, трагедій, розчарувань, які вона переживає. Усі важливі  події супроводжуються або ж  появою годинника, який продовжує йти  далі, незважаючи ні нащо,  або під  деревом платаном, який також залишається  незворушним.

  Наступний образ-символ, безперечно вартий уваги  це образ шкатулки матері Жанни –  Аделаїди: «В дождливые  дни она (Аделаида) безвыходно сидела у себя в спальне  и перебирала то, что называла своїми «реликвиями». Это были старые письма – письма ее отца и матери, письма барона в бытность его женихом и еще другие. Она держала их в бюро из красного дерева с медными сфинксами по углам» [18, с. 40].

  Образ шкатулки символізує загадковість, сюрприз, який хочеться отримати, в незалежності від того, принесе він чи радість,  чи нещастя [29*].

  Сфінкси вирізьблені з боків цієї шкатулки символізують таємницю, загадку, яку  вони оберігають. Також є думка  про те, що сфінкс є символом жіночої  жадоби, а також «жахливої матері» (Карл Юнг) [29*].

  Після смерті матері, Жанна бере шкатулку, прагнучи востаннє прочитати над тілом  покійної всі ті листи, які її мати так дбайливо зберігала впродовж всього життя. Відкриваючи шкатулку і читаючи листи, Жанна стикається з листами від невідомого з  освідченнями у коханні: «Она развязала новую пачку. Тут почерк был другой. Она начала читать: «Я не могу жить без твоих ласк. Люблю тебя до безумия»… Она развернула следующее: «Приходи сегодня вечером, как только он уедет. Мы пробудем часок вместе. Люблю тебя страстно» » [18, с. 142]

  Після прочитання цих листів, Жанна переносить ще одне розчарування і на цей раз  у батьках, в яких вона свято вірила. Після того, що їй довелося пережити зі своїм чоловіком, його зради і  поведінка вдома, батьки залишалися для неї останніми людьми на світі, яких вона вважала чесними і відвертими .

  Листи, які  так довго зберігалися її матір’ю  в шкатулці повністю руйнують ілюзії Жанни щодо її поняття про сім’ю та своїх батьків, яких вона вважала ідеальною парою.

  Висновки 

  Проаналізувавши роман Гі де Мопассана «Життя»  та виділивши і дослідивши в ньому  наявні образи-символи можна сказати, що автор створив систему образів-символів, які знаходяться у зв’язку  один з одним, а деякі з них  є навіть синонімічними. Автор виділяє  два типи символів, які діляться за своїми функціями: образи-символи  які дають характеристику головної героїні роману як особистості, звертають  увагу на такі особливості її характеру  та світосприйняття, як романтичність, замріяність, бажання бути щасливою і мати сім’ю, люблячого чоловіка, прекрасного сина. Для того, щоб дати таку характеристику автор використовує образ-символ ліжка і шпалер. Гі де Мопассан зосереджує всі ці образи-символи в одному просторі – в кімнаті Жанни, і замість того щоб вигадувати велику кількість образів та символіки, необхідних для характеристики героїні, він дає читачу два основних предмета – ліжко, яке складається з великої кількості елементів, які містять в собі «закодовану» інформацію, яку лише треба розшифрувати, та шпалери з історією кохання Пірама і Тісби, яка постійно навіює Жанні романтичний настрій.