Організація бухгалтерського обліку на підприємстві ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»

Зміст

Вступ

Актуальність  теми. Побудова ринкової моделі економіки зумовлює необхідність глибшого дослідження низки важливих складових фінансової системи, зокрема, фінансів підприємницьких структур. Провідне місце у фінансовому забезпеченні їх діяльності належить прибутку. Він найповніше характеризує ефективність господарської діяльності підприємств, їх фінансові можливості й у кінцевому підсумку визначає рівень фінансової стабільності в державі та є джерелом підвищення рівня суспільного добробуту населення. Прибуток - це певний гарант соціально-економічного прогресу, а його відсутність - найяскравіший доказ регресу та соціальної напруги.

Механізм розподілу прибутку має  свої особливості в умовах трансформації  економіки до ринкових засад господарювання.

Розвитку теорії і  практики питань бухгалтерського обліку прибутку присвячені роботи О.Д. Василик, З.С. Варналій, З.М. Васильченко, С.Ф. Голов, B.I. Грушко, A.I. Даниленко, Л.І. Данилова, М.Я. Дем'яненко, О.Д. Заруба, М.Я. Коробов, A.M. Поддєрьогін, С.Ф. Покропивний, Н.М. Ушакова, С.І. Юрій  та інших.

У той же час, глибокі і всебічні теоретичні дослідження в даній  галузі з комплексним аналізом як вітчизняної, так і міжнародної облікової практики досить рідкісні, а іноді, і зовсім відсутні. У більшості робіт в неповній мірі дається критичний аналіз існуючих теоретико-методологічних основ і практичної багатоаспектності обліку фінансових результатів, але недостатня увага приділяється питанням вдосконалення методології та практики бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту формування та використання прибутку. Вищенаведене свідчить про актуальність  дослідження даної теми.

Метою  дослідження  є теоретичні та практичні аспекти обліку, аналізу та аудиту формування та використання прибутку на підприємстві та шляхи їх удосконалення. 

Для досягнення поставленої мети визначені  наступні завдання:   

- дослідити економічну сутність прибутку підприємства;

- дослідити характеристику ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»;

 - розглянути організацію бухгалтерського обліку на ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»

- розглянути бухгалтерський облік формування та використання прибутку ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»;

- провести аналіз основних техніко-економічних показників діяльності ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»;

- дослідити теоретичні основи та практичний економічний аналіз формування та використання прибутку ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»;

- дослідити теоретичні основи та практичний аудит формування та використання прибутку ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10».

Об’єктом дослідження є формування та використання прибутку на підприємстві ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10».

Предметом дослідження є система теоретичних, методичних та практичних аспектів, що стосуються обліку, аналізу та аудиту формування та використання прибутку.

Прибуток - це грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, іншими словами, це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу та комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності та являє собою головний показник результатів діяльності [18, c. 85].

Прибуток є зворотним боком  витрат виробництва. Він тим більший, чим менші витрати виробництва  і навпаки. Кількісно прибуток —  це різниця між доходом від  реалізації продукції та сукупними  витратами на її виробництво. За економічною  природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, а отже характеризує чистий доход у тому вигляді в якому той виступає на поверхні економічних явищ в умовах економічної відокремленості виробника. Чистий доход — виражена у вартісній формі вартість додаткового продукту, який являє собою основну складову доходу. Джерело чистого доходу — додаткова і певною мірою необхідна праця. Оскільки чистий доход є категорією розподілу, то його можна також визначити як реалізований надлишок вартості товару понад виробничі витрати. Внаслідок відхилення ціни товару від його вартості чистий доход кількісно не збігається з вартістю додаткового продукту. Відокремленість витрат виробника, які набувають форми собівартості, зумовлює відокремленість доходу, який набуває форми прибутку [27, с. 34].

В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено  іманентно притаманною капіталу тенденцією до самозростання.

Досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти  вважали, що прибуток виникає у сфері обігу, а його безпосереднім джерелом є зовнішня торгівля. А.Сміт розглядав прибуток, по перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по друге — як результат функціонування капіталу. Д.Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної плати - прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили. Базуючись на теорії трьох факторів виробництва, Ж.-Б. Сей поділяв прибуток на процент (дохід на капітал) та підприємницький дохід (винагороду за "талант, діяльність, дух порядку й керівництва"). Дж.С.Мілль аналізував прибуток як винагороду підприємця за утримання від споживання. За К.Марксом, прибуток — це перетворена форма додаткової вартості. Додаткова вартість — це функція змінного капіталу, який авансується на робочу силу. Прибуток — це функція авансованого капіталу. Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують згадану теорію трьох факторів виробництва Ж.Б.Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та як плату за працю підприємця з управління та організації виробництва і отже доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу. Критикуючи теорію факторів виробництва, К.Маркс обґрунтував положення, що нову, збільшену вартість, створює жива праця.

Однак при цьому він показав, що продуктивність праці залежить від  технологічної оснащеності праці  родючості, роз гаптування земельних  угідь тощо. Разом з оснащеністю  праці та родючістю землі, зростає  якісь праці отже, за одиницю часу створюється більша вартість. Так капітал і земля сприяють створенню більшої вартості. Величина прибутку, за Марксом залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу [17, с. 43].

Заперечуючи експлуататорське походження прибутку, сучасні західні дослідники виводять його сутність із природи  підприємницької діяльності, трактуючи  прибуток як: плату за послуги підприємця, ініціативу поєднання економічних ресурсів; винагороду за новаторство, нововведення, управлінський талант підприємця; плату за ризик та невизначеність підприємницької діяльності; форму доходу підприємця, який здійснив капіталовкладення з метою досягнення комерційного успіху, тощо.

У сучасній економічній теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірми, яка діє в умовах різних типів ринкових структур. При цьому  прибуток трактується як виражений  у грошовій формі чистий дохід  підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми.

Щодо прибутковості, доходності підприємства, слід відрізняти: по –  перше, прибутковість  усього підприємства, як отримання  доходу на весь авансований капітал (відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу); по-друге, прибутковість виробів конкретної партії, тобто отримання доходу на витрати виробництва (собівартість) для виготовлення цієї кількості продукції (відсоткове відношення прибутку до собівартості).

Загальна прибутковість підприємства визначає норму прибутку як відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу.

В умовах сучасної світової ринкової економіки прибуток і норма прибутку є головними орієнтирами і  водночас показником стану виробництва, критерієм його ефективності. Норма прибутку показує ефективність використання всього капіталу, ступінь його зростання.

У такому випадку прибуток виступає не тільки як надлишок над витратами, а і як приріст авансованої  вартості, тобто відображає процес створення нової вартості.

Прибуток — це результат дії  багатьох факторів сфери виробництва,  розподілу і обігу в умовах вільної конкуренції при незмінній  нормі додаткової вартості норма  прибутку може знижуватись або підвищуватись залежно від будови капіталу, швидкості його обороту та економії на постійному капіталі. Однак треба звернути увагу на деякі нові аспекти факторів, що впливають на величину прибутку [54, с. 152].

Підприємницьку діяльність слід розглядати як фактор зростання норми прибутку. За визначенням Й. Шумпетера, підприємці — це новатори, які розробляють нові технології. Саме завдяки їхньому внеску в організацію виробництва збільшується прибуток.

У сучасних умовах щорічна норма  прибутку промислових корпорацій у  США становить 11-13 відсотків, у Західній Європі — 8-10 відсотків. При цьому прибуток зростає за рахунок збільшення не його норми, а розвитку, розширення масштабів виробництва.

Оскільки прибуток є практично  різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, абсолютна величина прибутку прямо пропорційна кількості виготовленої та реалізованої продукції й обернено пропорційна її повній собівартості.

Зростання прибутку забезпечується насамперед через зниження собівартості продукції. На собівартість продукції впливають продуктивність праці, економія матеріалів і сировини, рівень накладних (постійних) витрат. Собівартість залежить також від обсягу реалізованої продукції. Саме тут виявляються результати маркетингової діяльності підприємства.

Західні вчені-економісти, виходячи з  концепції граничних витрат, вивчають можливості отримання максимального  прибутку з найменшими витратами  в умовах досконалої конкуренції, монополії, олігополії тощо. Так, в умовах досконалої конкуренції максимальний рівень прибутку досягається при виробництві такої кількості продукту, яка забезпечує однаковий граничний доход і граничні витрати.

В економіці України є специфічні фактори, що впливають на рівень прибутку. Передусім, це високий ступінь монополізму: близько 96 відсотків засобів виробництва в промисловості на початок 90-х років належали державі. Формування ринкового середовища та відповідне антимонопольне законодавство мають подолати зумовлені цим негативні явища. Чинником підвищення норми прибутку все більше має виступати продуктивність праці [36, с. 82].

Отже, прибуток — це складна економічна категорія, багатогранна за своєю сутністю та конкретними формами вияву. Еволюція наукових уявлень про природу  та джерела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу.

Існування двох підходів до виміру витрат фірми (бухгалтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку.

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом  та економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нормальний прибуток) витратами  виробництва.

Нормальний прибуток — звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Економічний прибуток — це надлишок над нормальним прибутком, породжений ініціативою підприємця, його вмінням  знайти найкраще застосування та комбінацію економічних ресурсів, здійснювати  нововведення, ризикувати тощо. Виникнення надлишкового прибутку спонукає підприємців спрямовувати свої капітали в певну сферу суспільного виробництва, що сприяє розширенню кола виробників та зниженню ринкових цін. Результатом останнього є зменшення економічного прибутку, його зникнення, а відтак відплив капіталів в інші сфери бізнесової діяльності. Однак зменшення кількості виробників підвищує ринкові ціни та спричиняє зростання економічного прибутку і т. ін. [34, c. 45]

Тривале існування надлишкового прибутку на довшому відрізку часу свідчить про наявність перешкод для ефективної конкуренції виробників на певному ринку. Монопольний прибуток — прибуток підприємства, яке займає монопольне (виключне) становище на ринку.

Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник). Маса прибутку — це абсолютний розмір прибутку в грошовому вираженні. Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу. Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, у тому числі, від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо [37, с. 105].

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше виявляється у його функціях, до яких належать:

облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської  діяльності фірми;

розподільча — характеризує прибуток як основне фінансове джерело  розвитку фірм та суспільства в цілому;

стимулююча — визначає прибуток як потужний генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в тому, що він: є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності; сприяє найефективнішому розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей; є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення соціальних потреб суспільства.

Таким чином, прибуток є однією з  основних категорій товарного виробництва. Це, передусім, виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо пов’язана  з появою категорії „витрати виробництва”. Прибуток — це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Додатковий продукт — це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна  основа існування прибутку пов'язана  з необхідністю первинного розподілу  додаткового продукту. Прибуток —  це форма прояву вартості додаткового продукту.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною  категорією. Тому на його формування впливають  об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва  й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств, як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин [51, с. 35].

На формування прибутку, як фінансового  показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському  обліку, в офіційній звітності  суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства взагалі впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови  обліку фінансових результатів.

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його техніко-технологічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Вся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні його стабілізацію на певному рівні.

Загальний прибуток, як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, формується внаслідок взаємодії багатьох компонентів як з позитивним, так і з негативним значенням. Він синтезує в собі фінансові результати роботи підприємства від різних сфер діяльності. Тому розрахунку загального прибутку передує визначення, передусім, прибутку від продажу продукції, робіт, послуг, тобто валового прибутку; прибутку від операційної діяльності; прибутку від звичайної діяльності та прибутку (збитку) від надзвичайних подій. Потім визначається чистий прибуток та чиста його величина [28, с. 133].

Основними принципами розподілу  прибутку підприємств у ринкових умовах є такі:

розподіл прибутку між  державою і підприємством, як господарюючим  суб'єктом, повинен проводитись з урахуванням інтересів держави в формуванні на відповідному рівні бюджетів і зацікавленості підприємства у стимулюванні їх діяльності;

вилучення відповідної  частини прибутку державою до бюджету  у вигляді податків повинно проводитись по твердих, невисоких ставках, встановлених державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні змінюватись довільно;

прибуток, який залишається  у розпорядженні підприємства, повинен направлятися на забезпечення подальшого розвитку підприємства.

Розглянемо нормативно-правову базу з обліку формування та використання прибутку.

Таблиця 1.1

Характеристика нормативно-правової бази з  обліку формування та використання прибутку

Варто зазначити, шо в 2013 році були внесені  зміни до П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Поряд із цим скасовуються П(С)БО 2, 3, 4 та 5, які визначали порядок подання, заповнення та самі форми Балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів та Звіту про власний капітал відповідно. Тепер усі вимоги до основних форм фінансових звітів будуть прописані у П(С)БО 1, а самі форми наводяться у його додатках.

Розділ 1. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»

1.1. Характеристика підприємства ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»

Публічне акціонерне товариство «Київхліб» визнаний лідер хлібопекарного ринку України.   До складу компанії входить 6 хлібокомбінатів у столиці, а також 6 виробничих майданчиків в Київській області.

Хлiбокомбiнат №10, що є структурною одиницею ПАТ "Київхлiб", був введений в експлуатацiю у 1995 роцi, а в травні 2004 року до хлібокомбінату №10 було приєднано Броварський хлібозавод на правах цеху № 2. В результаті такої реорганізації Броварський хлібзавод долучився до підприємств, що виробляють найсмачнішу кондитерську продукцію торти та тістечка.

Товариство є юридичнοю οсοбοю відпοвіднο дο закοнοдавства України з дня її реєстрації. Підприємствο має самοстійний баланс, рοзрахункοвий та інші рахунки в устанοвах банку, круглу печатку із свοїм найменуванням, емблему Тοвариства, штампи, бланки, тοварний знак та знак οбслугοвування, а такοж інші реквізити. 

ДП ПАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10» (цех № 2) знаходиться за адресою: 07402, м. Бровари, вул. Металургів, буд. 2, тел.(04594)51173

Підприємство створене з метою отримання прибутку від господарської діяльності, що спрямована на наповнення хлібопекарного ринку для максимального задоволення потреб населення та реалізації, на підставі отриманих прибутків, соціальних і економічних інтересів акціонерів товариства та членів трудового колективу.

Виробнича діяльність підприємства спрямована, перш за все, на збереження лідируючих позицій на хлібопекарному ринку та підвищення рентабельності підприємства з метою його подальшого розвитку.

Підприємство налічує штат кваліфікοваних працівників, самοстійнο рοзрοбляє та затверджує штатний рοзклад, визначає οклади, фοрму та систему οплати праці та залучення співрοбітників дο діяльнοсті підприємства. Мінімальний рοзмір зарοбітнοї плати співрοбітників підприємства не мοже бути менше, встанοвленοгο закοнοдавствοм. На підприємстві встанοвленο рοзпοрядοк рοбοчοгο дня, змінність, надання вихідних днів і відпустοк згіднο діючοгο трудοвοгο закοнοдавства. Працівники підприємства підлягають сοціальнοму та медичнοму страхуванню та сοціальнοму забезпеченню в пοрядку та умοвах, щο передбачені діючим закοнοдавствοм України.

Виробнича структура ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 10 зображена на рис. 1.1. Вона являє собою сукупність підрозділів основного виробництва та інфраструктури (ремонтного, енергетичного, тарного, складського, транспортного господарств).

Виробнича структура стосується виключно основного виробництва. У складі цехів відрізняють потокові лінії. Потокові лінії складаються з відділень, які спеціалізуються на виконанні окремих стадій технологічного процесу. За кожним з них закріплена певна кількість робочих місць з визначеними операціями.

Рис. 1.1. Виробнича структура  ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат  №10

До числа підрозділів інфраструктури підприємства належать ремонтно-механічна майстерня, компресорна, котельна, гараж та експедиція.Проаналізуємо структуру управління ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 10.

Рис. 1.1. Організаційна структура   ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 10

Управління ДП ПАТ  «Київхліб» Хлібокомбінат № 10. здійснюється згідно статуту АТ «Київхліб» виконавчим органом підприємства – дирекцією, штат якої затверджується Головою Правління ДП «Київхліб». Дирекцію підприємства очолює Директор.

Директор підприємства  здійснює поточне керівництво всією  діяльністю підприємства, призначається  на посаду й звільняється від посади за узгодженням із Головою Правління  ПАТ "Київхліб" згідно укладеного контракту. У контракті також указуються  права, обов'язки й відповідальність директора перед трудовим колективом, умови оплати його праці, строк контракту, умови звільнення від займаної посади. Трудові правовідносини установлюються на термін дії контракту. До спливання цього строку директор може бути звільнений від займаної посади по підставах, передбаченим договором або законодавством.

Згідно контракту директор ДП ПАТ "Київхліб" Хлібокомбінат  № 10 має наступні права:

- самостійно визначає  структуру органів керування  виробничих підрозділів, витрати на утримання апарату управління, професійно-якісний склад робочої сили; загальну кількість робочих місць;

- має право без доручення  діяти від імені підприємства, відкривати в банках рахунки,  є розпорядником кредитів; у межах  повноважень видає накази, дає вказівки, які обов'язкові для виконання працівниками підприємства, робить підбір і розміщення кадрів, укладає договори (контракти) з найманими робітниками на виконання робіт, послуг й інших видів діяльності, розподіляє обов'язки серед працівників підприємства.

З метою оперативного рішення питань виробничого, соціально-економічного характеру всі працівники підприємства діляться на дві категорії: адміністрацію, що складається з керівника підприємства, його заступників, керівників відділів, головного бухгалтера й трудовий колектив, що складається із всіх інших працівників.

Між адміністрацією підприємства й трудовим колективом укладений  колективний договір, що підписується з боку адміністрації директором підприємства, а з боку трудового  колективу - головою профспілкового комітету.

Відділ кадрів здійснює роботу з комплектування підприємства кадрами робітників та службовців необхідних професій і спеціальностей.

Експедиція займається відвантаженням готової продукції. Ці підрозділи перебувають у безпосередньому підпорядкуванні   заступника директора по загальним питанням.

Економіст здійснює керівництво  роботою по економічному плануванню на підприємстві, по виявленню й  використанню резервів виробництва  з метою досягнення найбільшої  економічної  ефективності, бере участь у розробці заходів щодо прискорення темпів росту продуктивності праці, ефективності використання виробничих потужностей, матеріальних і трудових ресурсів, підвищення рентабельності виробництва.

У службу головного інженера входять головний енергетик, головний механік, лабораторія й начальник котельні. Головний енергетик забезпечує безперебійну роботу, ремонт і модернізацію енергетичного устаткування, електричних і теплових мереж, визначає потребу виробництва в паливно-енергетичних ресурсах. Головний механік забезпечує безаварійну й надійну роботу всіх видів устаткування. Начальник котельні здійснює управління котельнею. Лабораторія виконує аналізи, випробування й інші види робіт при проведенні досліджень і розробок.

Комерційний директор здійснює керівництво фінансово-господарською діяльністю підприємства в області матеріально технічного забезпечення, заготівлі й зберігання сировини, збуту продукції на ринку й по договорах, транспортного й адміністративно-господарського обслуговування, забезпечуючи ефективне й доцільне використання матеріальних і фінансових ресурсів, зниження їхніх втрат, прискорення оборотності оборотних коштів.   Вживає заходи за своєчасним укладенням господарських і фінансових договорів з постачальниками й споживачами сировини й продукції.