Організація фінансової діяльності підприємства. 2

     КУРСОВА РОБОТА  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     „Організація  фінансової діяльності підприємства” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ЗМІСТ

     Вступ

     І. Організаційно-економічна характеристика підприємства:

     1.1. Організаційно-правовий статус підприємства.

     1.2. Принципи організації фінансів вітчизняних підприємств.

     ІІ. Організація фінансової діяльності підприємства:

     2.1. Основи організації фінансової  діяльності підприємства.

     2.2. Фінансова діяльність і зміст  фінансової роботи.

     2.3. Зміст, завдання та структура управління фінансами підприємства.

     ІІІ. Шляхи вдосконалення фінансової роботи на підприємстві.

     Висновки

     Список  використаних джерел

     Додатки

      Вступ  

     Фінанси підприємств як складова частина  фінансової системи займають визначальне  місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

    Особливості організації фінансів підприємств, зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки. Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття "фінанси підприємств" ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів. Тому, щоб всі складові фінансової системи на підприємстві ефективно функціонували, потрібна чітка організація фінансової діяльності.

    Особливо, це стосується організації фінансової діяльності на українських підприємствах  у зв’язку з перехідною економікою і нестабільністю ринку. Адже, вагомою причиною кризового стану багатьох вітчизняних підприємств є неналежне виконання фінансовими службами покладених на них функцій і завдань, зокрема відсутність фінансового планування (бюджетування) та аналізу, управління ризиками, роботи щодо оптимізації структури активів та пасивів тощо. Досить часто це зумовлено тим, що відповідальність за всю фінансову роботу на підприємстві покладається на бухгалтерію,  а фінансові служби або взагалі відсутні, або їх завдання є невизначеними і не мають нічого спільного з тими, які виконують відповідні служби на підприємствах країн Західної Європи чи США. В цьому зв’язку актуальності набуває визначення місця та ролі фінансових служб у функціональній структурі підприємств.

     Організаційна структура фінансових служб та їх місце в ієрархії підприємства значною  мірою залежать від форми організації  бізнесу, галузі та обсягів діяльності господарювання. Тому основною метою курсової роботи є визначення структури, значення і суті організації фінансової діяльності на підприємстві, а також її ролі у діяльності самого підприємства у цілому, а її завданнями є пошук шляхів покращення і удосконалення структури організації фінансової діяльності підприємства.

      І. Організаційно-економічна характеристика підприємства.

     1.1. Організаційно-правовий  статус підприємства.

     Для одержання поставленої мети будь-якої підприємницької діяльності, а тому і підприємства як головного господарюючого суб’єкта економічної системи країни, - одержання прибутку необхідна організація, що припускає її здійснення відповідно та в межах встановленого законом порядку. Зазначений порядок передумовлений формами власності, способами розмежування повноважень власника по керуванню належним йому майном, імперативними вимогами чинного законодавства, безпосердньою метою створення та спеціалізацією підприємства, бажанням його засновника (засновників) тощо. Тому правова форма організації підприємств вказує на особливості правового положення власника майна, порядок здійснення ним повноважень по керівництву, визначає дозволені чинним законодавством види діяльності, керівні органи, межі та порядок відповідальності по зобов’язанням підприємства.

     Таким чином, під правовою формою організації  підприємств слід розуміти обраний власником юридичний спосіб організації керування його майном і на умовах установлених законодавством України, що відображає спеціальну правосуб’єктність, правове положення майна, спеціалізацію. Вона безпосередньо впливає на взаємодію між суб’єктами підприємництва особливо при кооперації їх діяльності. Слід зазначити, що створення підприємства зумовлює заняття підприємницькою діяльністю з утворенням юридичної особи – підприємства. У законодавстві під юридичною особою, що займається підприємницькою діяльністю (підприємство) розуміється організація, що має відособлене майно, може від свого імені набувати майнових й особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, господарчому і третейському судах [20, стаття 23].

     В межах загальної категорії «підприємство» виділяються їх види, що знайшло відображення в цілому ряді загальних і специфічних нормативних актах. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», підприємство – основна організаційна ланка народного господарства України, самостійний господарюючий статутний суб’єкт, наділений правами юридичної особи і здійснює виробничу, науково-пошукову та комерційну діяльність з метою отримання прибутку[18, стаття1].

     Підприємство має самостійний баланс – систему показників, що характеризують його господарську діяльність шляхом співвідношення чи протиставлення окремих її сторін. Воно має свою печатку, в якій відображена його назва та номер в Єдиному реєстрі підприємств, може зареєструвати знак для товарів та послуг, а також фірмове найменування.

     Факторами, що впливають на вибір конкретної правової форми організації підприємства, є:

1. Форма власності;
2. Правовий режим майна, що передано підприємству його засновниками;
3. Існуючі законодавчі обмеження стосовно предмета діяльності даної організаційно-правової форми;
4. Повноваження по керуванню майном юридичної особи;
5. Мінімальні вимоги законодавства до складу його засновників;
6. Межі відповідальності засновників по боргах створеної юридичної особи;
7. Делегований характер повноважень управління та деякі інші особливості.

     Кожний  із зазначених факторів знайшов свій відбиток у тих організаційно-правових формах підприємств, створюваних відповідно до законодавства України, розглядати які доцільно виходячи з принципу “від простої організації управління (приватне підприємство) до більш складної (господарче товариство).”

      1.2. Принципи організації фінансів вітчизняних підприємств.

          Фінанси підприємств ґрунтуються на принципах їх організації, які залежать від:

         - форми власності (державне, колективне, приватне);

         - галузевої належності (промисловість, сільське господарство, зв'язок, транспорт тощо);

     - напрямків діяльності (виробництво, торгівля, обслуговування тощо);

     - організаційно-правової форми підприємницької діяльності (товариство, кооператив, унітарне підприємство тощо).

         В економічній літературі досі немає єдиної думки щодо принципів організації фінансів підприємств. Більшість теоретиків командно-адміністративної системи управління економікою сформулювали наступні принципи організації фінансів підприємств:

     - плановості, під яким розумілось  директивне та обов'язкове виконання  планів, що затверджувались "зверху" за всіма важливими показниками;

     - чіткого розподілу коштів основної  діяльності від капітальних вкладень, що означало, що амортизаційні відрахування та інші джерела фінансування капітальних вкладень акумулювались на окремому рахунку в Промбудбанку, їх використання детально контролювалось;

     - збереження власних оборотних  засобів і недопущення їх іммобілізації  в інші активи, крім оборотних;

     - демократичного централізму, що  означало поряд з високим рівнем  централізації можливість проявляти  підприємством певну ініціативу (зустрічні плани, самостійна  розробка деяких показників проектів  планів тощо);

     - самоокупності та самофінансування, які виникли з госпрозрахунком і були запозичені з арсеналу ринкової економіки, реалізація яких забезпечувала покриття всіх потреб розвитку підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів та покриття поточних витрат за рахунок виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

       Але в умовах ринку ці принципи у своїй первинній формі гальмують ініціативу підприємств і практично не відповідають новим вимогам, що висуваються до організації фінансів підприємств[6, ст. 30].               

       Сьогодні підприємства самостійно  обирають будь-яку форму підприємництва, вид діяльності в умовах діючого  законодавства, приймають рішення  по виробництву та збуту продукції,  організують свої взаємовідносини  з контрагентами та працівниками. А після сплати податків та обов'язкових платежів повністю самостійно розпоряджаються своїми фінансовими ресурсами, обирають ефективні об'єкти інвестування тощо. В цілому підприємство самостійно визначає свою облікову політику, приймає рішення щодо оптимізації грошових потоків.

           При розробці фінансової стратегії підприємства вчені та практики рекомендують враховувати наступні стратегічні цілі:

• максимізація прибутку підприємства;
• оптимізація структури капіталу;
• досягнення прозорості фінансово-економічного стану підприємства;
• забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;
• створення ефективного фінансового механізму;
• використання ринкових способів залучення додаткових фінансових ресурсів.

        Безумовно, реалізація фінансової політики та стратегічних задач підприємства за допомогою фінансового механізму базується на певних принципах, адекватних сучасним умовам господарювання, і які залежать від принципів підприємницької діяльності. А саме:

     - плановість;

     - системність;

     - цільова направленість

     - диверсифікація;

     - стратегічна орієнтованість тощо.

        Отже, використовуючи вітчизняний та зарубіжний досвід, можна сформулювати наступні принципи організації фінансів підприємств:

     — плановості - забезпечує відповідність обсягів продажу та витрат, інвестицій вимогам ринку, стану кон'юнктури та платоспроможного попиту, тобто можливість здійснення своєчасних розрахунків; даний принцип у найбільшому обсязі реалізується при впровадженні сучасних методів внутрішнього фінансового планування (бюджетування) та контролю;

     — фінансового співвідношення термінів (строків) — забезпечує мінімальний розрив у часі між отриманням та використанням коштів, що досить важливо в умовах нестійкого податкового режиму та в умовах інфляції; при цьому під використанням коштів розуміють і можливості їх збереження при розміщенні в активи, що легко реалізуються (цінні папери, депозити тощо);

     —    взаємозалежності фінансових показників - забезпечує врахування змін в діючому законодавстві, регулює підприємницьку діяльність, оподаткування, обліковий процес, обов'язкову фінансову звітність тощо;

     —   гнучкість (маневреність) - забезпечує можливість маневру у випадку недосяжності планових обсягів продаж, перевищення планових витрат за поточною та інвестиційною діяльністю;

     —    мінімізація фінансових витрат — забезпечує те, що будь-які інвестиції та інші витрати повинні бути найбільш "дешевими";

     —    раціональності - забезпечує вкладення капіталу в найбільш ефективні інвестиції та мінімізує фінансові ризики;

     —   фінансової стійкості - забезпечує фінансову незалежність від інших джерел фінансування, тобто сприяє дотриманню критичної точки питомої ваги власного капіталу в загальній його величині та платоспроможності підприємства (його здатності до термінового погашення короткострокових зобов'язань).

           Звичайно, вищезазначені принципи організації фінансів підприємств відповідають сучасним теоріям фінансового менеджменту (управління фінансами підприємств), які на перший план висувають ідею "задоволення проти максимізації", що втілена в наступних відомих основних теоріях:

• теорії портфелю;
• теорії структури капіталу;
• теорії дивідендів.

          Але в період розвитку ринкової економіки в сучасних умовах в Україні ці принципи доповнюються іншими принципами перехідного періоду, а саме:

     — зацікавленості в результатах діяльності підприємства, що означає, що форми, системи та розмір оплати праці, стимулюючі та компенсаційні виплати та інші види доходів самостійно встановлюються господарюючим суб'єктом; в останній час в умовах різкого підвищення рівня безробіття цей принцип дещо втратив свою значимість щодо найманих працівників;

     — матеріальної відповідальності, означає, що за порушення договірних, кредитних, податкових зобов'язань підприємство несе матеріальну відповідальність у вигляді штрафів, пені, неустойки; застосування цього принципу залежить від правового поля, в якому функціонують підприємства, яке в сучасних умовах в Україні незбалансоване за всіма нормативними та законодавчими актами та є досить недосконалим;

     — здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю, що передбачає розвиток внутрішнього та зовнішнього вартісного контролю; але в Україні достатнього розвитку набув зовнішній контроль за виконанням податкових зобов'язань та використанням державних коштів, а інші види фінансового контролю потребують розвитку та удосконалення;

     — створення достатніх фінансових резервів, що забезпечує захищеність підприємства в умовах недосконалого ринку, інфляції, нерозвинутого правового поля, фінансових та інших страхових ризиків; з розвитком держави, підприємництва та ринкових відносин, системи фінансового менеджменту та покращання економічного стану в країні значення цього принципу буде поступово знижуватись.          [6,    ст.   30].                                                 .                
ІІ. Організація фінансової діяльності підприємства.

     2.1. Основи організації  фінансової діяльності  підприємства.

     Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення  ролі фінансів підприємств у системі  господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

     Функціонування  фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

     В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком.

     Комерційний розрахунок справляє значний вплив  на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

     Суб'єкт  господарювання має справжню фінансову  незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

     Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну  економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.

     Джерелом  формування фінансових ресурсів підприємств  є реально зароблені доходи від  реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

     У підприємств формуються партнерські  взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

     У підприємств формуються взаємовідносини  з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

     Перехідний  до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання.

     Ринкова економіка зовсім не виключає присутності  поряд з іншими і державної  власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, - електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання.

     На  організацію фінансів впливають  організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

     У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства публічні та приватні. Приватне акціонерне товариство засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Публічне акціонерне товариство орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.

     Акціонерне  товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній  валюті), а й робити внески у вигляді  нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів.

     Законом України "Про господарські товариства" передбачено можливість реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним  є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків.[7, ст. 1]

     Товариства  з обмеженою відповідальністю створюються  у формі кооперативів, колективних  та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства - це спільна власність усіх його учасників.

     Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з небагатьма учасниками, причому не вдаючися до акціонування.

     Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.

     Фінанси підприємств — це складник усієї  системи відносин, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливостей форм власності й господарювання.Відмінності в організаційно-правовому статусі підприємств визначають особливості механізму управління підприємством, характеру майнової відповідальності й пов'язані з ними форми формування і розподілу фінансових ресурсів. Це відноситься, перш за все, до джерел формування статутного фонду, розподілу прибутку та організації взаємовідносин з бюджетом.

     Так, майно державних підприємств  знаходиться у власності державних органів влади. Для фінансування цих підприємств, крім власних джерел (хоча й у виключних випадках), залучаються бюджетні асигнування, а також кошти в порядку внутрішньогалузевого перерозподілу. Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою самостійністю у формуванні й використанні фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески працівників підприємств.[10, ст. 13]

      2.2. Фінансова діяльність  і зміст фінансової  роботи.

     В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

     Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового  забезпечення функціонування підприємств  та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова  робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

     Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань: