Організація обліку виробничих запасів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТк виробничі запаси

Вступ………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Теоретичні основи організації обліку виробничих запасів………..5

1.1 Поняття, склад, визнання  та класифікація виробничих запасів…………..5

1.2 Порядок оцінки запасів………………………………………………………9

1.3 Документальне оформлення руху виробничих запасів…………………..13

РОЗДІЛ ІІ. Облік і організація виробничих запасів…………………………..17

2.1 Організація складського  обліку виробничих запасів……………………..17

2.2 Аналітичний і синтетичний  облік виробничих запасів…………………..21

2.3 Особливості обліку оборотних МШП……………………………………..28

РОЗДІЛ ІІІ. Напрями вдосконалення  обліку та підвищення ефективності використання виробничих запасів на ПАТ «Дубенський  завод гумовотехнічних виробів»… …………………………………………………..31

3.1 Вдосконалення обліку  виробничих запасів на ПАТ  «Дубенський завод гумовотехнічних  виробів»……………………………………………………...31

3.2 Методика вдосконалення системи управління виробничими запасами підприємства……………………………………………………………….……33

ВИСНОВОК……………………………………………………………….…….37

Список використаної літератури………………………………………………39

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Розвиток ринкових відносин, впровадження різноманітних форм власності, реформування економічних відносин в Україні висувають дедалі нові й нові вимоги до бухгалтерського  обліку, як до основного засобу контролю за веденням господарської діяльності підприємств. Тому удосконалення бухгалтерського  обліку пов’язане з вирішенням актуальних завдань в економіці України: збільшення обсягу виробництва продукції (робіт, послуг), зниження собівартості продукції.

Для здійснення виробничо-господарської  діяльності підприємствами всіх форм власності та галузей економіки  використовують виробничі запаси, які  є найбільш важливою і значною  частиною активів підприємства. Вони займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у  структурі витрат підприємств різних сфер діяльності. Виробничі запаси є складовою частиною групи матеріальних ресурсів, які формують економічні (виробничі) ресурси.

Виробничі запаси - важлива  складова частина національного  багатства країни. Матеріали - предмети, які є матеріально-речовою основою  виготовленої продукції. Вони беруть участь у виробничому процесі одноразово і переносять свою вартість на кінцеву  продукцію повністю.

Основним завданням підприємств  є найбільш повне забезпечення виробничими  запасами для майбутнього виробництва  продукції. Темпи росту обсягу виробництва  продукції, покращення її якості безпосередньо  впливають на обсяг витрат і прибуток підприємства. Тому дуже важливо приділяти  велику увагу обліку виробничих запасів, їх зберіганню, реалізації та фінансових результатів на підприємстві, так  як це основний ланцюжок кожного виробничого  підприємства.

Різноманіття форм власності  в період ринкової економіки, розширення прав підприємств у керуванні  економікою, галузеві особливості виробництва  вимагають альтернативних, а часом  і різноманітних підходів при  рішенні конкретних питань методики й техніки ведення обліку виробничих запасів.

У зв’язку з дослідженням цих питань стає чітко обумовленою  актуальність теми дослідження.

Мета курсової роботи –  дослідження обліку виробничих запасів  на підприємстві і визначення шляхів його удосконалення.

Для досягнення мети необхідно  вирішити завдання:

• здійснити огляд нормативно-правових документів, що регламентують облік реалізації готової продукції;
• переглянути літературні джерела;
• розкрити теоретичні основи організації обліку виробничих запасів;
• розглянути особливості обліку виробничих запасів на підприємстві та порядок їх оцінки;
• розглянути аналітичний та синтетичний облік виробничих запасів;
• розробити шляхи вдосконалення обліку виробничих запасів на підприємстві.

Об’єктом дослідження  обрано ПАТ «Дубенський завод гумовотехнічних виробів».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Теоретичні основи організації обліку виробничих запасів

 

1.1 Поняття, склад, визнання  та класифікація виробничих запасів

 

Запаси є найбільш важливою і значною частиною активів підприємства. Вони займають особливе місце у складі його майна, а також у виробничій сфері та у торгівлі і відносяться  до оборотних активів.

Під виробничими запасами розуміють активи, які використовуються для подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Це придбані або самостійно виготовлені вироби, які підлягають подальшій переробці на підприємстві. У процесі виробництва виробничі запаси використовуються неоднаково. Деякі з них повністю споживаються у технологічному процесі (сировина і матеріали), інші – змінюють тільки свою форму і розмір (мастильні матеріали, фарби), треті – входять до складу виробу без будь-яких змін (запасні частини), четверті – лише сприяють виготовленню виробів, але не включаються до їх маси або хімічного складу (МШП) [2].

У бухгалтерському словнику даються такі визначення виробничих запасів:

а) це сукупність всіх матеріалів, які має підприємство;

б) це придбані або самостійно виготовлені вироби, які підлягають подальшій переробці на підприємстві;

в) це частина оборотних  засобів на підприємстві, ще не залучених  до процесу виробництва і таких, що не надійшли на робочі місця;

г) це матеріальні елементи виробництва, які одноразово та повністю переносять свою вартість на новостворений  продукт [5, с. 26].

Запаси з точки зору фінансів підприємства – це активи, які перебувають у процесі  виробництва з метою подальшого продажу отриманого продукту виробництва; утримуються для подальшого продажу  за умов звичайної господарської  діяльності; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг [14, с. 59].

Відповідно до п.4 П(С)БО 9 «Запаси» запаси - активи, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
• перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
• утримуються для споживання при виробництві продукції, виконання робіт і наданні послуг, а також при керуванні підприємством [2].

Запаси визнаються активами, якщо:

1. існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням;
2. та їх вартість може бути достовірно визначена.

Одиницею бухгалтерського  обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).

Придбані (отримані) або вироблені  запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

У процесі використання матеріальні  ресурси переходять з одного стану  в інший, що знайшло відображення в класифікації запасів.

До виробничих запасів  відносять предмети праці, призначені для використання у виробництві  продукції (виконані робіт, наданні  послуг) та господарських потреб, придбанні  для подальшого продажу або використовуються для обслуговування виробництва (виконання  робіт, надання послуг), а також  для потреб управління. Класифікація виробничих запасів необхідна для  раціональної організації складського  господарства, ведення аналітичного обліку, а також для нормування, планування, обліку, аналізу, управління запасами та інших потреб підприємства. Зупинимося детальніше на найбільш типовій класифікації виробничих запасів, яка пропонується переважною більшістю авторів.

Сировина – добуті, вироблені  власними силами або придбані на стороні  оборотні ресурси, які на момент придбання  не пройшли жодної стадії промислової обробки та призначені для споживання власним виробництвом як необхідний компонент майбутнього продукту цього виробництва.

Матеріали – придбані на стороні оборотні ресурси, призначені для використання у власному виробництві  як необхідний компонент майбутнього  продукту цього виробництва або  для обслуговування технологічного процесу й управління. Матеріали  за способом включення до собівартості продукції (робіт, послуг) умовно поділяються  на основні та допоміжні.

Основні матеріали – це матеріали, які становлять основу продукту виробництва. Допоміжні матеріали  – матеріали, які використовуються для обслуговування процесу виробництва  й управління.

До групи допоміжних матеріалів, у зв’язку з особливостями  їх використання, відносять паливо, тара та тарні матеріали, запасні  частини.

Паливо виділяють в  окрему групу запасів з огляду на його економічне значення та специфіку  споживання. Паливо поділяють на технологічне, моторне (пальне) та господарське (на опалення).

Тара – оборотні матеріальні  активи, призначені для транспортування, зберігання і продажу продукції.

Тарні матеріали – оборотні матеріальні активи, призначені для  виготовлення і ремонту тари.

До тари і тарних матеріалів належать предмети, які використовуються для пакування, транспортування.

Запасні частини – оборотні матеріальні активи, призначені для  використання під час проведення ремонту, реконструкції, модернізації обладнання та машин (у тому числі  транспортних засобів), ремонту обладнання та машин за замовленнями сторонніх  осіб і для використання з метою  гарантійного ремонту таких засобів.

Будівельні матеріали  – матеріальні активи, призначені для використання у капітальному будівництві об’єктів, що зводяться  господарським або підрядним  способом.

Матеріали, передані в переробку  – оборотні матеріальні активи, тимчасово передані на безоплатній  основі підприємством-власником суб’єктам-переробникам для проведення їх до стану, придатного для використання підприємством-власником  у запланованих цілях.

Існує класифікація виробничих запасів за різними класифікаційними ознаками, яка приведена в таблиці 1.1.

 

Таблиція 1.1 Класифікація виробничих запасів

Класифікаційні групи  запасів	Вид запасів	Характеристика
За призначенням і причинами  утворення	Постійні	Частина виробничих запасів, що забезпечують безперервність виробничого  процесу між двома черговими  поставками
	Сезонні	Запаси, що утворяться при  сезонному виробництві продукції  чи при сезонному транспортуванні
За місцем знаходження	Складські	Запаси, що знаходяться на складах  підприємства
	У виробництві	Запаси, що знаходяться в процесі  обробки
	В дорозі	Виробничі запаси, що відвантажені покупцеві, і ще ним не отримана, знаходиться  в дорозі
За рівнем наявності на підприємстві	Нормативні	Запаси, що відповідають запланованим обсягам запасів, необхідним для  забезпечення безперебійної роботи підприємства
	Понаднормативні	Запаси, що перевищують їх нормативну кількість
За наявністю на початок  і кінець звітного періоду	Початкові	Величина запасів на початок  звітного періоду
	Кінцеві	Запаси, що є власністю  підприємства і відображаються в  балансі
По відношенню до балансу	Балансові	Запаси, що є власністю  підприємства і відображаються в  балансі
	Позабалансові	Запаси, що не належать підприємству, і знаходяться на ньому через визначені обставини
За ступенем ліквідності	Ліквідні	Виробничі запаси, що легко  перетворюються на грошові кошти  у короткий термін і без значних  втрат первісної вартості таких  запасів.
	Неліквідні	Виробничі запаси, які неможливо  легко перетворити на грошові  кошти у короткий термін і без  значних втрат первісної вартості таких запасів.
За походженням	Первинні	Запаси, що надійшли на підприємство ззовні, від інших підприємств  і не підлягали обробці на даному підприємстві.
	Вторинні	Матеріали і вироби, що після  первинного використання можуть застосовуватися  вдруге у виробництві (відходи виробництва).
За обсягом	Вільні	Запаси, що знаходяться у  надлишку на підприємстві.
	Обмежені	Запаси, що знаходяться в  обмеженій кількості на підприємстві.

 

1.2 Порядок оцінки запасів

Оцінка запасів безпосередньо  пов’язана з визначенням вартості продукції. У бухгалтерському обліку оцінка запасів можлива за різною вартістю [11, с. 32].

Виходячи з цього оцінка запасів на підприємстві, враховуючи вимоги П(С)БО 9 «Запаси», здійснюється на трьох етапах їх руху: при надходженні  запасів; при вибутті запасів; на дату складання балансу.

Згідно з П(С)БО 9 з метою  збереження об’єктивності оцінки запасів  в умовах цінової нестабільності запаси відображаються в бухгалтерському  обліку та звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації [2].

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких  фактичних витрат:

• суми, що сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;
• суми ввізного мита;
• суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;
• транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);
• інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визначається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Первісною вартістю запасів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена  засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням  витрат, передбачених пунктом 9 Положення (стандартом) про бухгалтерський облік 9 «Запаси».

Первісна вартість запасів, одержаних підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених вище названих витрат.

Первісною вартістю одиниці  запасів, придбаних у результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду.

• загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Взагалі первісна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, передбачених ПСБО 9 [2].

Хоч П(С)БО 9 «Запаси» і має  ряд спільних моментів з МСБО 2 «Запаси», але поряд з цим можна виділити і деякі відмінності. У таблиці 1.2 показано як формується собівартість з витрат.

 

Таблиця 1.2 Формування собівартості з витрат

Види витрат	Формування собівартості з витрат
Витрати на придбання	ціни придбання; мита на ввезення та інших податків; витрат на транспортування; вартості робіт з навантаження та розвантаження й інших витрат.  В окремих випадках вони  можуть включати й різницю  курсів іноземних валют, що  виникає при придбанні запасів  за валюту.
Витрати на переробку	витрати, безпосередньо пов’язані з одиницею виробництва; систематичний розподіл постійних і змінних виробничих накладних витрат
Інші витрати	інші витрати, якщо вони відбулися  при доставці запасів до їх теперішнього місця розташування та приведення до теперішнього стану.

А до собівартості за МСБО «Запаси» не включаються витрати: понаднормативні  суми відходів матеріалів, оплати праці  або інші виробничі витрати; витрати  на зберігання, крім тих витрат, які  зумовлені виробничим процесом і є необхідними для наступного етапу виробництва; адміністративні накладні витрати, не пов’язані з доставкою запасів до їх теперішнього місця розташування та приведення у теперішній стан витрати на продаж.

Чиста вартість реалізації – це сума, яка очікується при реалізації в умовах звичайної діяльності за вирахуванням ймовірних витрат на завершення виробництва запасів і їх реалізацію. Це означає, що чиста вартість реалізації відповідає ринковій вартості запасів за мінусом витрат, яких підприємство зазнає, у процесі підготовки їх до реалізації, а також безпосередньо при реалізації. Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів шляхом вирахування з очікуваної ціни реалізації очікуваних витрат на завершення виробництва та збут.

На практиці первісна вартість запасів не завжди співпадає з  чистою вартістю їх реалізації. При  цьому можливі дві ситуації:

1. первісна вартість запасів перевищує чисту вартість реалізації;
2. первісна вартість запасів нижча за чисту вартість реалізації.

У першому випадку сума перевищення списується на витрати  звітного періоду. Таким же чином  списується вартість зіпсованих запасів  або запасів, яких не вистачає. Після  встановлення винних у недостачі  осіб сума, що підлягає відшкодуванню, зараховується у складі доходом  звітного періоду.

Сума часткового списання вартості запасів до чистої вартості реалізації визнається витратами того періоду, в якому була здійснена  їх переоцінка. Слід звернути увагу  на те, що чиста вартість реалізації визначається за кожною одиницею запасів  шляхом вирахування з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на організацію виробництва та збуту.

Облікові ціни необхідно  періодично переглядати для того, щоб вони за можливістю відображали  або наближалися до дійсної вартості виробничих запасів. В умовах інфляції переглядати облікові ціни бажано декілька разів на рік.

Дооцінка запасів як окрема бухгалтерська процедура в П(С)БО 9 не передбачена, що пов’язано з  використанням принципу обачності  в оцінці для уникнення завищення вартості активів. Окрім принципу обачності цей підхід також спирається на принцип співвідношення доходів і витрат.

Якщо чиста вартість реалізації тих виробничих запасів, які раніше були уцінені і являються активами на дату балансу, в подальшому збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення, стернується запис про  попереднє зменшення вартості цих  запасів. Балансова вартість запасів  не може бути вищою за їх собівартість. При цьому дооцінка запасів обмежується  сумою попередньої їх уцінки.

Переоцінка запасів здійснюється на дату балансу, тобто на дату складання  звітності, а в кожному наступному періоді вартість запасів переглядається, і спочатку уцінені запаси можуть бути дооцінені. Тобто новою вартістю є найнижча з оцінок - собівартість, або переглянута чиста вартість реалізації. Таким чином, дооцінка запасів  можлива тільки до рівня початкової вартості у випадку, якщо ринкова  вартість таких запасів спочатку знизилась, (і запаси були уцінені) а  потім збільшилась.

 

1.3 Документальне оформлення  руху виробничих запасів

 

Виробничі запаси надходять  на підприємство від постачальника  на підставі укладених договорів. Від  правильності документального оформлення операцій з надходження виробничих запасів залежить правильне віднесення їх вартості на витрати виробництва, а отже реальність оцінки незавершеного  виробництва та його відображення у  фінансовій звітності.

Основні документи з надходження  виробничих запасів:

1. М-1 «Журнал обліку вантажів, що надійшли»;
2. М-2а «Акт списання бланків довіреностей»;
3. М-4 «Прибутковий ордер»;
4. М-7 «Акт про приймання матеріалів»;
5. М-8 «Лімітно-забірна картка»;
6. М-9 «Лімітно-забірна картка»;
7. М-10 «Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів»;
8. М-11 «Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів»;
9. М-12 «Картка складського обліку матеріалів»;
10. М-13 «Реєстр приймання-здавання документів»;
11. М-14 «Відомість обліку залишків матеріалів на складі»;
12. М-15 «Акт про приймання устаткування»;
13. М-15а «Акт приймання-передачі устаткування до монтажу»;
14. М-16 «Матеріальний ярлик»;
15. М-19 «Матеріальний звіт»;
16. М-21 «Інвентаризаційний опис»;
17. М-23 «Акт про витрату давальницьких матеріалів»;
18. М-28 «Лімітно-забірна картка».

Для правильної організації  обліку матеріалів на підприємствах  потрібні складські приміщення з  відповідним обладнанням, пристосуваннями (стелажами, полицями, ящиками), вимірювальними приладами (міри, ваги). Матеріали в  складах мають розміщуватись  за секціями, а в середині їх –  за окремими групами (на полицях, у штабелях, стелажах, засіках тощо), аби можна  було швидко їх прийняти, видати й перевірити наявність матеріалів.

Облік виробничих запасів  здійснюється за такими напрямками: кількісний і вартісний облік; облік заготівлі  і придбання матеріалів та розрахунків  з постачальниками; наявності і  руху матеріалів на складах; використання матеріалів у процесі виробництва; реалізації матеріальних цінностей  і розрахунків з покупцями.

Виробничі запаси, які надходять  на підприємство, оприбутковуються матеріально  відповідальними особами (завідувачами складами, комірниками та іншими особами).

Якщо в результаті приймання  виробничих запасів будуть встановлені  кількісні та якісні розбіжності  з даними супроводжувальних документів постачальника, а також при прийманні запасів, що надійшли без документів комісія підприємства складає акт про приймання матеріалів типової форми М-7. Для оприбуткування таких запасів за наказом керівника створюється спеціальна комісія, в яку обов’язково мають входити представники постачальника, а у разі виникнення суперечливих питань з метою з’ясування непорозумінь можна залучати відповідних спеціалістів-експертів. Акт складається у двох примірниках і підписується членами комісії, після чого затверджується підписом керівника підприємства.

Для одержання матеріалів зі складу постачальника або транспортної організації довіреній особі (експедитору) бухгалтерія підприємства виписує  на бланку суворої звітності за формою № М-2 “Довіреність”, затверджену  наказом Міністерства статистики України  від 07.10.1996 № 291. Довіреність підписується керівником підприємства, головним бухгалтером  та засвідчується печаткою господарства. Довіреність реєструється в формі  № М-3 “Журнал реєстрації довіреностей”, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996 № 193. Бухгалтерія підприємства контролює  використання бланків суворої звітності  за формою №М-2 “Довіреність” шляхом відмітки в журналі в спеціальній  графі про надходження матеріалів на склад або про анулювання форми  №М-2 “Довіреність”. Рекомендується не рідше одного разу в квартал із зазначенням нумерації і кількості  анульованих бланків форми №  М-2 “Довіреність” проводити їх списання. Операція по списанню оформляється за формою №М-2а “Акт списання бланків  довіреностей”, затвердженою наказом  Міністерства статистики України від 21.06.1996 № 193.

Упровадження запасів  у виробництво оформляється лімітно-забірними  картками (ф. № М-8 і М-9) і накладними-вимогами (ф. № М-11).

Лімітно-забірні картки призначені для оформлення відпускання матеріалів, які систематично споживаються під  час виготовлення продукції, а також  для поточного контролю за дотриманням  установлених лімітів відпускання  запасів на виробничі потреби. Вони також використовуються для оперативного обліку відпускання запасів у межах затвердженого ліміту. [19,с. 258]

Лімітно-забірні картки виписують  у двох примірниках відділом постачання або плановим відділом, один з яких передається цеху-одержувачу, а другий — на склад. У названій картці вказується ліміт (норма) відпускання запасів (на певний період — місяць, квартал), а  під час відпускання матеріалів робиться запис про фактичну кількість  відпущених матеріалів і визначається залишок ліміту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Облік і організація виробничих запасів

 

2.1 Організація складського  обліку виробничих запасів

 

Згідно статті 5 Закону України  “Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні” підприємство самостійно визначає облікову політику. Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для  складання та подання фінансової звітності, тобто це вибір самим  підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення  бухгалтерського обліку, виходячи з  діючих актів і особливостей діяльності підприємства.

Відповідальність за організацію  бухгалтерського обліку на підприємстві та забезпечення фіксування фактів здійснення усіх господарських операцій в первинних  документах, регістрах і звітності  протягом встановленого терміну  несе власник або уповноважений  ним орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством.[8, с.58]

Основною метою облікової  політики є забезпечення одержання  достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності  з метою прийняття відповідних  рішень.

Підприємство самостійно визначає свою облікову політику і  вибирає форму ведення бухгалтерського  обліку з дотриманням принципів, встановлених законодавством. Формування облікової політики підприємства здійснюється головним бухгалтером і затверджується наказом або розпорядженням керівника. Ступінь свободи підприємства у  формуванні облікової політики обмежений  державною регламентацією бухгалтерського  обліку, яка надана переліком методик  і облікових процедур, і визначається можливістю вибору конкретних способів оцінки, калькуляції, переліку бухгалтерських рахунків тощо.

Отже, облікова політика підприємства – це не просто сукупність способів ведення обліку, але й вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку.

При веденні бухгалтерського обліку необхідно забезпечити:

• незмінність протягом поточного року прийнятої методології відображення окремих господарських операцій та оцінки майна;
• повноту відображення в обліку за звітний період всіх господарських операцій, що були проведені за цей час, та результатів інвентаризації майна і зобов’язань;
• правильність віднесення доходів та витрат до відповідних звітних періодів, незалежно від часу надходження доходів та оплати витрат, якщо інше не встановлено чинним законодавством;
• розмежування в обліку поточних витрат на виробництво та капітальних інвестицій;