Організація обліку виробництва продукції зернових культур

1ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР…………………………………………………………………………7

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО – ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ  ДІЯЛЬНОСТІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ БУХГАЛТЕРІЇ  СТОВ «БІЛЬШОВИК»……...16

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ВИРОБНИЦТВА  ПРОДУКЦІЇ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР………………………………………………………….24

3.1. Організація документування………………………………………24

3.2. Організація бухгалтерської обробки облікової інформації з обліку виробництва зернових культур………………………………………29

3.3. Шляхи вдосконалення  організації обліку виробництва продукції зернових культур……………………………………………………….37

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….41

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..43

ДОДАТКИ………………………………………………………………………45

ВСТУП

Актуальність теми. Виробництво продукції зернових культур в останні роки є одним з найбільш прибуткових напрямків діяльності вітчизняних сільськогосподарських підприємств, фінансові результати від реалізації продукції зернових культур заслуговують на пріоритетну увагу. Разом з тим, в умовах економіки ринкового типу значну роль відіграє бухгалтерський облік, без знання якого неможливо ефективно управляти підприємством. А забезпечення ефективного функціонування підприємства вимагає економічно грамотного управління його діяльністю, що багато в чому визначається умінням її аналізувати. В зв'язку із цим питання обліку в галузі рослинництва є надзвичайно актуальним, оскільки лише облік є єдиним джерелом інформації, необхідної для управління та контролю за економічною доцільністю виробництва продукції рослинництва. Тому важливе значення має раціонально організований облік виробництва продукції зернових культур, правильне та оптимальне документування здійснених операцій на даному етапі виробництва, яке повинен забезпечити систематичний контроль за виконанням плану виробництва і економним витрачанням засобів; виявлення фактичної собівартості всіх видів отриманої продукції і виконаних робіт по статтям витрат. Недостатня теоретична і практична розробленість обліку виробництва аграрного сектора, недосконалість нормативних актів, що його регламентують, зумовили потребу в вдосконаленні обліку витрат, зокрема зернових культур.

Метою даної роботи є вивчення стану та розробка заходів по удосконаленню обліку виробництва продукції зернових культур.

Об’єктом дослідження виступає процес обліку виробництва озимої пшениці в СТОВ «Більшовик».

Предметом дослідження було обране удосконалення організації обліку виробництва зернових культур.

Перед даною роботою ставилися  наступні задачі:

1. Вивчити організацію обліку  виробництва зернових культур  на прикладі конкретного сільськогосподарського  підприємства – СТОВ «Більшовик»  Скадовського району Херсонської  області.

2. Розглянути перспективу удосконалення  організації обліку виробництва  зернових культур на підприємстві.

Теоретичною і методологічною основою досліджень були нормативно-правова база, що регулює відносини у рослинництві, дані первинних та зведених документів, регістри синтетичного і аналітичного обліку, дані річних звітів, статистична звітність (форма №50 с.г.), фінансова звітність( ф.№1 «Баланс», ф.№2 «Звіт про фінансові результати»).

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ  ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

Сільське господарство є галуззю  матеріального виробництва, що виробляє продукцію рослинного і тваринного походження, які, в свою чергу, є продуктами харчування для населення і сировиною  для промисловості. Випуск готової  продукції, яка призначена для реалізації, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. В процесі виробництва формуються витрати на виробництво продукції  і її виробнича собівартість. За Положенням (стандартом) бухгалтерського  обліку - 16 «Витрати» об’єктами обліку витрат у рослинництві вважаються окремі сільськогосподарські культури (групи  культур), а також виконані роботи в незавершеному виробництві (витрати  під урожай наступного року: оранка на зяб, лущення, внесення добрив, снігозатримання, чорні пари тощо).

Основною метою обліку виробництва  є своєчасне, повне, вірогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням усіх видів виробничих ресурсів, а також  обсягу виробленої продукції (наданих  робіт чи послуг) у натуральних  та грошових вимірниках. З формулювання мети можна визначити основні  завдання обліку виробництва:

• визначення складу та розмежування виробничих витрат за їх економічним змістом, місцем прикладення (центрами відповідальності), елементами, статтями обліку, суміжними періодами та іншими ознаками, передбаченими відповідними стандартами фінансового та управлінського обліку;
• своєчасне та повне відображення виготовленої продукції, наданих робіт чи послуг за їх кількістю та якістю в розрізі окремих об'єктів обліку, центрів відповідальності та суміжних періодів;
• встановлення фактичного рівня собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) відповідно до затверджених положень та порівняння його з нормативним, розрахунковим (прогнозним, кошторисним) та рівнем ринкових цін;

• формування відповідної інформації про обсяг витрат та виготовленої продукції (робіт, послуг) у передбаченій системі документів, облікових реєстрів та звітності.

М.Ф. Огійчук вважає, що витрати  – це зменшення активів,  або збільшення зобов'язань,  що призводить до  зменшення власного капіталу  підприємства  (за  винятком  зменшення капіталу які можуть бути достовірно оцінені). Загалом витрати групують та обліковують внаслідок його вилучення або розподілу власниками,  за умови,  що ці витрати розрізняють за видами, місцями виникнення та носіями витрат. Види витрат визначають, виходячи з економічного змісту кожного елементу витрат. Місця виникнення витрат — це структурні підрозділи, в яких відбувається споживання ресурсів у виробничих, збутових, адміністративних та інших цілях, пов'язаних з оборотом коштів підприємства. Об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства,   які   потребують   визначення   пов'язаних   з  їх виробництвом  (виконанням)  витрат. Під терміном носій витрат слід розуміти продукцію підприємства (включаючи роботи та послуги), яка в той чи інший момент може перебувати на різних дореалізаційних стадіях, починаючи від стадії придбання запасів, призначених для її випуску. За ознакою залежності від обсягів випуску продукції (виконання робіт, надання послуг) витрати підприємства поділяються на постійні та змінні [13].

Згідно  з П(С) БО №16 «Витрати» витратами визнаються:

• витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.
• витратами звітного періоду визначаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
• витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визначенням доходу, для отримання якого вони здійснені.
• витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Витратами не визнаються:

• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.
• витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
• погашення одержаних позик [7].

Існує великий перелік витрат при  виробництві продукції. Так, при  визначенні фінансового результату порівнюють доходи з витратами звітного періоду. Для цього необхідно  виділити витрати, які відносяться  до звітного періоду. Їх поділяють на вичерпані і невичерпані:

Вичерпані – це спожита частка всіх витрат підприємства. Такими витратами  слід вважати собівартість реалізованої продукції, включаючи амортизаційні  витрати.

Невичерпані витрати – це такі витрати, що позначають розмір витрачених коштів, які принесуть користь  в майбутньому. Витраченими коштами  слід вважати вартість придбаних  виробничих запасів, основних засобів, інших необоротних активів.

При прийняті управлінського рішення  щодо будь-якої господарської операції слід розрізняти релевантні і не релевантні витрати.

Релевантні витрати – це витрати, які можуть бути змінені внаслідок  управлінського рішення, а не релевантні – не залежать від такого рішення.

При розгляді різних альтернативних рішень слід розрізняти дійсні та можливі  витрати.

Дійсні витрати – це витрачання конкретних ресурсів (грошей чи інших  активів). Такі витрати знаходять  своє реальне відображення в реєстрах бухгалтерського обліку в міру їх здійснення.

Можливі витрати – це вигода, яка  втрачається, коли вибір одного з  варіантів альтернативного рішення  вимагає відмовитися від доходу за іншим варіантом.

Для оцінки роботи окремих підрозділів, керівників чи спеціалістів виділяють  контрольовані та неконтрольовані  витрати.

Контрольовані – це витрати, які  менеджер може безпосередньо проконтролювати  або значним чином впливати на них.

Неконтрольовані – це витрати, які  менеджер не може контролювати чи безпосередньо  впливати на них. До традиційно контрольованих витрат можна віднести всі матеріальні  витрати (палива, добрив, насіння) та витрати  на оплату праці, а до неконтрольованих – амортизаційні відрахування, податки та збори [11].

Згідно ПСБО 30 «Біологічні активи» використовуються такі поняття:

• біологічний актив - слід розуміти живу тварину і рослини (стебло жита, пшениці), які в процесі біологічного росту (біологічних перетворень) можуть давати сільськогосподарську продукцію (приріст живої маси, шерсть, яйця і ін) до первинної обробки і/або додатковий біологічний актив (телята, свині, сажанці і ін), які мають здатність самовідновлюватися і в майбутньому принесуть господарству економічну користь;
• поточні біологічні активи - біологічні активи, здатні давати сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи, приносити в інший спосіб економічні вигоди протягом періоду, що не перевищує 12 місяців, а також тварини на вирощуванні та відгодівлі;
• сільськогосподарська продукція - актив, одержаний в результаті відокремлення від біологічного активу, призначений для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання [8].

Так, згідно з цим стандартом сільськогосподарська продукція при її первісному визнанні оцінюється за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу. Первісне визнання сільськогосподарської продукції відображається у тому звітному періоді, у якому вона відокремлена від біологічного активу. Тому отриману продукцію після її первісного визнання оцінюють та відображають відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Визначення справедливої вартості біологічних активів і сільськогосподарської  продукції ґрунтується на цінах  активного ринку. За наявності кількох активних ринків біологічних активів і сільськогосподарської продукції їх оцінка ґрунтується на даних того ринку, на якому підприємство передбачає продавати біологічні активи та/або сільськогосподарську продукцію. За відсутності активного ринку визначення справедливої вартості біологічних активів і сільськогосподарської продукції здійснюється за:

• останньою ринковою ціною операції з такими активами (за умови відсутності суттєвих негативних змін у технологічному, ринковому, економічному або правовому середовищі, у якому діє підприємство);
• ринковими цінами на подібні активи, скоригованими з урахуванням індивідуальних характеристик, особливостей або ступеня завершеності біологічних перетворень активу, для якого визначається справедлива вартість;
• додатковими показниками, які характеризують рівень цін на біологічні активи і сільськогосподарську продукцію.

Витрати, пов'язані з біологічними перетвореннями біологічних активів, визнаються витратами основної діяльності. Облік витрат ведеться за окремими об'єктами обліку витрат (окремі види біологічних  активів та/або їх група) відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського  обліку 16 "Витрати". До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання  виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством. За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі  і непрямі.

Прямими називаються ті витрати, які  безпосередньо можуть бути віднесені  до конкретного об’єкта витрат і  включені до собівартості продукції.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів,  що утворюють основу вироблюваної продукції,  купівельних  напівфабрикатів та комплектуючих  виробів, допоміжних та інших  матеріалів,  які  можуть  бути  безпосередньо  віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються  на  вартість  зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна  плата та інші плати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт, або наданні  послуг, які можуть бути безпосередньо  віднесені до конкретного об’єкта  витрат. Іншими словами, заробітна плата  основного виробничого персоналу  підприємства, порахована робітникам та службовцям за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами та інше.

До  складу  інших  прямих  витрат  включаються  всі  інші виробничі  витрати,  які  можуть  бути  безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта  витрат,  зокрема  відрахування  на  соціальні заходи,  плата  за  оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати   від   браку,   які   складаються   з  вартості  остаточно забракованої  з  технологічних  причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів),  зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на  виправлення  такого  технічно  неминучого браку.

До складу загальновиробничих витрат включаються амортизація основних   засобів   загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення, витрати  на   опалення,   освітлення,   водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень, витрати  на  охорону  праці,  техніку  безпеки і охорону навколишнього  природного середовища, тощо. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати  розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються  незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням  бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені  постійні загальновиробничі витрати  включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо  до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом. Такі витрати відносяться  до вирощування багатьох культур, кількох  груп тварин, виконання різних робіт. Тому на практиці їх часто називають  тими, що розподіляються, тобто загальновиробничими  витратами [7].

За новим Податковим кодексом України  запропоновано альтернативний метод  визначення собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). Він передбачає формувати її лише з прямих витрат, пов’язаних із виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг). Згідно з ново запропонованим методом до собівартості реалізованої продукції входять: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; амортизація виробничих ОЗ та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виконанням робіт, наданням послуг; вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних із виробництвом продукції; інші прямі витрати, утому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) [1].

При калькулюванні продукції сільськогосподарського виробництва необхідно керуватися «Методичними рекомендаціями з планування обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських  підприємств», затвердженими Наказом Міністерства аграрної політики і продовольства України № 132 від 18.05.2008р. Так при калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляцій (характером виникнення і призначенням). Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Але їх класифікація не дозволяє обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства [4].

Перелік і склад статей калькуляції  виробничої собівартості продукції  встановлюються підприємством самостійно. Але вони можуть додержуватись методики розподілу витрат за статтями калькуляції, яка запропонована Міністерством Фінансів України в П(С)БО-16 «Витрати». З урахуванням цих вимог сільськогосподарські підприємства можуть використовувати такі калькуляційні статті:

1. сировина і матеріали;

2. покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги

 виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

4. паливо і енергія на технологічні цілі;

5. зворотні відходи (вираховуються);

6. основна заробітна плата виробничих робітників;

7. додаткова заробітна плата виробничих робітників;

8. відрахування на соціальне страхування;

9. витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції;

10. витрати на утримання і експлуатацію обладнання;

11. цехові витрати;

12. втрати внаслідок технічно неминучого браку;

13. супутня продукція (вираховується);

14. інші виробничі витрати.

У групуванні витрат за статтями прямі  витрати, як правило, поділяються за елементами, а непрямі утворюють  комплексні статті (складаються з  витрат, які включають декілька елементів), що відрізняються за їх функціональним призначенням у виробничому процесі.

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЙНО – ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ  РОБОТИ БУХГАЛТЕРІЇ СТОВ «БІЛЬШОВИК»

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Більшовик»  знаходиться в селі Приморське Скадовського району Херсонської області. Господарство розташоване біля Джарилгацької затоки Чорного моря, в 89 км від обласного центру – міста Херсона, та за 11,5 км від районного центру - Скадовська. Юридична адреса – Україна, Херсонська область, Скадовський район, село Приморське, вул. Леніна 24. Форма власності – приватна, форма господарювання - товариство з обмеженою відповідальністю. Господарство має автомобільне сполучення. Також воно знаходиться на відстані 12 км від морського порту міста Скадовськ та за 40 км від залізничної дороги.

СТОВ «Більшовик» працює в таких  напрямках, як вирощування зернових та технічних культур, розведення свиней та овець. Також займається переробкою сільськогосподарської продукції рослинництва. Має багато зв’язків з іншими фірмами по всій Україні. За розмірами та прибутковістю серед сільськогосподарських підприємств займає третє місце в районі. Воно поступається лише СГВК «Лідія», яке розташоване в селі Миколаївка та ДПДГ Інститут рису - в селі Антонівка.

СТОВ «Більшовик» має таку організаційну структуру: директору напряму підпорядковуються головний бухгалтер, головний інженер, головний гідротехнік та головний агроном. В розпорядженні головного інженера знаходяться тракторна бригада та центральна ремонтна майстерня. Головному агроному підпорядковуються одна польова бригада. До складу бухгалтерії входить головний бухгалтер, заступник головного бухгалтера, бухгалтер з обліку виробництва (рослинництва), бухгалтер з обліку виробництва (тваринництва), бухгалтер з обліку праці та зарплати, касир. У розпорядженні головного зоотехніка знаходиться одна свинотоварна ферма та вівцетоварна ферма . Також у СТОВ «Більшовик» є хлібопекарня, їдальня, токана, олійниця, тік - для обробки зерна та надання йому товарного вид.

Рис 2.1 Організаційна структура СТОВ «Більшовик»

Таблиця 2.1

Площа землекористування в СТОВ «Більшовик»

Продовження табл. 2.1

Загальна земельна площа за аналізований період зменшилась на 52 га. У структурі сільськогосподарських угідь відсутні сінокоси, пасовища, багаторічні насадження, ліси, ставки й водоймища. Сільськогосподарські угіддя представлені ріллям на протязі аналізованих років. Це зумовлено тим, що господарство приділяє значну увагу зерновим культурам. Площа ріллі з 2009 р. по 2011 роки зменшилась на 52 га. Площа зрошуваних земель у 2011 р. становила  76,57% від загальної земельної площі, що на 3,32% менше ніж у 2009 році і на 2,06% ніж у 2010 році.

Таблиця 2.2

Розмір та структура  товарної продукції сільськогосподарського виробництва у СТОВ «Більшовик»

Продовження табл. 2.2