Організація обліку

Українська  державна академія залізничного транспорту

 

Кафедра «Облік і аудит»

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Організація обліку»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки  5 курсу 16-V- ОА_м групи

8.030509 – Облік  і аудит

Ніколюк Ю.С.

Керівник : д.е.н. Євсєєва О.О

 

 

 

Харків – 2013 рік 

Зміст

 

1 Теоретична частина : Організація обліку власного капіталу, забезпечень витрат і платежів та цільового фінансування 3

1.1 Теоретичні основи організації обліку власного капіталу підприємства 3

1.2 Сучасні вимоги до формування власного капіталу підприємств в залежності від організаційно-правового статусу 16

1.3 Бухгалтерські відображення обліку власного капіталу 22

2 Практична частина 31

2.1 Посадова інструкція економіста з фінансової роботи 31

2.2 Документообіг нарахування та виплати заробітної плати                                     36

2.3 Матриця  кореспонденцій  з використанням  рахунків класу 8 Плану рахунків   37

Список використанних  джерел                                       41

 

1 Теоретична частина : Організація обліку власного капіталу, забезпечень витрат і платежів та цільового фінансування

 

1.1 Теоретичні основи організації обліку власного капіталу підприємства

 

При вивченні теми доцільно визначити, що відповідно до Цивільного кодексу України для  створення підприємства юридичної  особи його учасники повинні розробити  установчі документи — це, перш за все, затверджений учасниками статут або засновницький договір між  учасниками, якщо інше не встановлено  законом.

У бухгалтерському обліку має чітко розмежовуватися поняття власного капіталу (власності засновників) та чужого (залученого) капіталу, тобто власності інших суб’єктів власності. За залучений зовні капітал потрібно платити відсотки, незалежно від того, прибуткове чи збиткове підприємство. За власний капітал засновники після сплати податків одержують дохід (дивіденди, відсотки тощо), а в разі збитковості їх капітал втрачає в ціні на суму збитку. Тому засновники, незалежно від розміру частки власних внесків, мають право участі в управлінні підприємством.

Згідно  з П(С)БО 2 "Баланс", власний капітал — це частка в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язання.

Облікову  категорію власного капіталу П(С)БО 1, П(С)БО 2 і П(С)БО 3 визначають як частина  в активах підприємства, яка залишається  після вирахування його зобов'язань.

Тому  економічну суть власного капіталу можемо відобразити у вигляді рівняння:

Власний капітал = Активи — Зобов'язання.

Рівняння  вказує на частку активів, яка належить власникам за умови розрахунків  за зобов'язаннями підприємства. В момент створення підприємства сума активів, яка належить власникам, дорівнює сумі вкладеного ними капіталу. В процесі  господарської діяльності капітал  власників зростає завдяки доходам  від підприємницької діяльності й зменшується в результаті понесених  витрат. Крім того, власний капітал зростає за рахунок додатково вкладеного капіталу, безкоштовно отриманих активів, дооцінки необоротних активів та зменшується в результаті розподілу (виплати дивідендів тощо) накопиченого капіталу між засновниками (учасниками).

При цьому, якщо виходити з визначення П(С)БО, то можна говорити про рівність понять власного капіталу і чистих активів  підприємства. Так, П(С)БО 19 визначає чисті  активи як активи підприємства за вирахуванням його зобов'язань. Іншими словами, власний капітал, як і чисті актив — це внутрішні активи підприємства, що дісталися йому від власників (засновників, учасників, акціонерів), вкладників або зароблені самостійно. Це активи, які можуть бути використані підприємством за власним розсудом в рамках його стратеги-чеських завдань і цілей.

У балансі  власний капітал підприємства наданий  у розділом 1 пасив, підсумок по якому  якраз і відображає розмір даного фінансового показника.

При цьому  для різних підприємств власний  капітал може формуватися і складатися з різних структурних компонентів  в різних комбінаціях. Загальний  їх можливий набір визначений П(С)БО 2.

Структура власного капіталу підприємства залежить від форми власності та його виду. Наприклад, для акціонерних товариств  чи товариств з обмеженою відповідальністю, заснованих на колективній формі  власності, створення і поповнення визначеного розміру статутного капіталу є необхідною умовою їх реєстрації в органах державної влади  та легітимності проведення діяльності. Підприємство, засноване на приватній  власності фізичної особи (приватне підприємство), створює статутний  капітал лише за рішенням власника виходячи з необхідності забезпечення статутної діяльності.

За П(С)БО 2 «Баланс» власний капітал включає такі елементи (рис.1)

Складові  власного капіталу відбивають суму, яку  власники (засновники) передали в розпорядження  підприємства як внески чи залишки  у формі нерозподіленого прибутку, або суму. Що її підприємство одержало у своє розпорядження зовні (від  інших підприємств) без повернення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1 - Структура та взаємозв’язок окремих елементів власного

                   капіталу

 

Показник  власний капітал один з найістотніших  і найважливіших для підприємства показників, оскільки відбиває такі характеристики:

- забезпеченість  коштами для функціонування підприємства;

- кредитоспроможність  підприємства;

- його  платоспроможність.

У світовій практиці у формуванні власного (капіталу) засновники підприємства розрізняють (за економіко-правовим характером) два  поняття:

- вклади;

- додаткові внески засновників.

Вклади  та додаткові внески виконують різні  функції. Для того щоб зрозуміти  ці функції. Слід спочатку з’ясувати  складові елементи власного капіталу.

Власний капітал засновників (учасників) поділяється  на дві частини: 1) реєстрований; 2) нереєстрований. Перший – це статутний, або пайовий капітал. Другий – додатковий, резервний, страховий капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збитки).

Усі три  складові є власністю засновника. Але вклади виконують незрівнянно  більше функції і мають значно глибший зміст, аніж просте внесення додаткових коштів (майна), зокрема  й таких, що залишилися в складі власного капіталу як нерозподілений прибуток.

Вклад –  це частика засновника (учасника) у  статутному (пайовому) капіталі підприємства, яка виконує такі функції:

а) інвестування діяльності підприємства;

б) регулювання  відносин власності;

в) управління підприємством.

Додаткові внески – це частка засновника в  інших формах власного капіталу підприємства – резервного, страховому чи іншому виді та нерозподіленому прибутку (непокритого  збитку) минулих років. Це означає, що додаткові внески робляться або  до резервного (страхового) капіталу, або  до нерозподіленого прибутку (лишається  неспожитою частка прибутку поточного  року), тобто вклад виконує лише першу функцію – інвестування.

Формування  статутного (пайового) капіталу за рахунок  вкладів засновників – обов’язковий елемент установчих документів підприємства. Сума статутного (пайового) капіталу підлягає обов’язковій реєстрації в державному реєстрі господарюючих одиниць. Рішення про збільшення (зменшення) такого обов’язково має реєструватися. Сума статутного (пайового) капіталу з  балансом підприємства не може бути відмінною  від тієї, що зареєстрована в державному реєстрі. Неукладені кошти засновники (учасники) відбиваються в пасиві балансу.

Вартісна  оцінка вкладу визначає частку засновника (учасника) у статутному (пайовому) капіталі, тоді як додаткові внески, крім випадків, щодо яких самі засновники зробили  застереження, на її розмір не впливають.

Згідно  з П(С)БО 2 показники неоплаченого капіталу відображає суму заборгованості власників (учасників) по внесках в  капітал підприємства.

Така  заборгованість виникає після фіксації її розміру в установчих документів підприємства (статуті, установчому  договорі, меморандумі) і державній  реєстрації цього документа (доповнень  або змін до нього). Після цього  вона погашається відповідно з постановою, встановленим закону і статутом. Ця сума заборгованості приводиться в  дужках і відраховується при визначенні підсумку власного капіталу.

Для нарахованих  до здобуття внесків засновників  і учасників підприємства Інструкцією  про використання плану рахунків передбачений контр пасивний рахунок 46 «Неоплачений капітал».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок  2 - Призначення та побудова рахунка 46 "Неоплачений капітал"

 

Аналітичний облік неоплаченого капіталу ведеться по видам розміщених неоплачених  акцій (для акціонерних суспільств) і по кожному засновникові (учаснику) підприємства.

Бухгалтерський  показник статутного капіталу відображає спільну вартість активів, які будуть отримані або вже отримані підприємством  як внесок власники (засновників і  учасників) в його капітал. Це активи передані у власність підприємства складаючи основу його діяльності. Документальне фіксування і державна реєстрація спільної вартості складових  майна, переданого у власність підприємства є обов'язковими для визначення категорії статутного капіталу такого підприємства.

Для обліку і узагальнення інформації о стані  і руху статутного капіталу підприємства Інструкцій о застосуванні план рахунків передбачений рахунком 40 «Статутний капітал».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок  3 - Призначення та побудова рахунка 40 "Статутний капітал"

 

Пайовий капітал є аналогом статутного капіталу для добровільних об’єднання, заснованих на кооперативних початках. Прикладами таких об'єднанні можуть бути споживчі, виробничі і житлово-будівельні кооперативи, кредитні союзи.

Пайовий капітал — це сукупність засобів  фізичних і юридичних осіб, добровільно  розміщених в суспільстві для  здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Відповідно, пай — це доля капіталу добровільного об'єднання, що дає його членові (пайовикові) цілий  ряд прав, близьких до корпоративних.

Проте на відміну від статутного капіталу, який спочатку декларується (нараховується) і тільки потім оплачується, пайовий  капітал в обліку формується за фактом передачі пайовиками своїх внесків.

Отже, по кредиту рахунку 41 «Пайовий капітал» призначеного для обліку і узагальнення інформації про суми пайових внесків, відбиваються суми фактичних отриманих  пайових внесків в кореспонденції з рахунками обліку активів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок  4 - Призначення та побудова рахунка 41 "Пайовий капітал"

 

Аналітичний облік по рахунку 41 «Пайовий капітал» ведеться по видах капіталу.

Вилучений капітал — це фактичні витрати  підприємства на викуп власних акції (якщо це підприємство АТ), частин у  власному статутному фонді (якщо це інший  вид господарського суспільств) або  паїв (якщо йдеться про кооперативній  організації).

Такий викуп  зменшує валюту балансу, бо пов'язаний з відтоком активів і відповідно з відпливом капіталу підприємства. Останнє і обумовлює правило віддзеркалення суми вилученого капіталу в пасиві Балансу підприємства із знаком «відрахування».

Планом  рахунків, що діє, залежно від виду підприємства передбачено два основні  субрахунки для обліку сум вилученого капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок  5 - Призначення та побудова рахунка 45 "Влучений капітал"

 

Резервний капітал — це страховий капітал, створений підприємством за рахунок  відрахування власного прибутку з метою  відшкодування можливих збитків, здійснення виплат інвесторам і кредиторам при  браку засобів.

На законодавчому  рівні встановлюється обов'язковість  і мінімальні розміри формування резервного капіталу для окремих  видів підприємств. Наприклад, для  господарських суспільств така обов'язковість  і мінімальний розмір встановлені  ст. 14 Закону про господарську діяльність: в організації створюється резервний (страховий) фонд в розмірі, встановленому  засновниками документами, але не менше 25% статутного фонду.

З метою  узагальнення інформації про стан і  рух резервного капіталу підприємства планом рахунків передбачено рахунок 43 «Резервний капітал.

Аналітичний облік резервного капіталу ведеться по його видах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 6 - Призначення та побудова рахунка 43 "Резервний капітал"

 

Додатковий  капітал — це суми, на яких вартість реалізації АТ випущених акцій перевищує  їх номінальну вартість; суми, внесені  власниками інших господарських  організацій понад статутний  капітал; сум дооцінки необоротних  активів і фінансових інструментів; вартість необоротних активів, безкоштовно  отриманих підприємством від  інших осіб; інші види додаткового  капіталу.

З метою  узагальнення інформації про стан і  рух резервного капіталу підприємства планом рахунків передбачено рахунок 42 «Додатковий капітал».

Нерозподілений  прибуток (непокритий збиток) цей показник власного капіталу підприємства відображає фінансовий результат його діяльності в поточному і минулих роках, а також використання прибутку в поточному році (рис.8).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 7 - Призначення та побудова рахунка 42 "Додатковий капітал"

Виправлення помилок за минулий рік, що виявлені в поточному році, відповідно до П(С)БО 6 "Виправлення помилок і  зміни у фінансових звітах" відображається кореспонденцією рахунку 44 "Нерозподілені  прибутки (непокриті збитки)" з  рахунками бухгалтерського обліку відповідних об'єктів класів 1-6.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 8 - Призначення та побудова рахунка 44 "Нерозподілений прибуток"

                   (непокритий збиток)

 

Отже, джерелами  формування активів підприємства є  власні та позикові кошти. В момент створення підприємства його стартовий  капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками), і представляє  собою вартість майна підприємства. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємство також використовує залучені кошти, в результаті чого виникають  борги. Боргові зобов'язання підтверджують  права і вимоги кредиторів щодо активів  підприємства (А = З + К) і мають вищий  пріоритет порівняно з вимогами власників. Тому власний капітал  підприємства визначається як різниця  між вартістю його майна і борговими  зобов'язаннями: К = А – З.

Власний капітал – це загальна вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності і використовуються ним для формування його активів. Такі активи формуються за рахунок інвестованого в НИХ власного капіталу і представляють собою чисті активи підприємства.

До власного капіталу відносяться: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений  капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений капітал, вилучений капітал.

Забезпечення – зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу. Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат на:

- виплату відпусток працівникам;

- додаткове пенсійне забезпечення;

- виконання гарантійних зобов’язань;

- реструктуризацію;

- виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів.

Забезпечення створюють під час виникнення внаслідок майбутніх подій зобов’язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства. Суми створених забезпечень визнають витратами.

Забезпечення використовують для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Залишок забезпечення переглядають на кожну дату балансу та, у разі потреби, коригують (збільшують або зменшують). У разі відсутності ймовірності вибуття активів для погашення

майбутніх зобов’язань сума такого забезпечення підлягає сторнуванню. Рух коштів, які за рішенням підприємства резервують для забезпечення майбутніх витрат і платежів і включення їх до витрат поточного періоду обліковують на рахунку 47 “Забезпечення майбутніх витрат і платежів”. Це

пасивний  рахунок, за кредитом якого відображають нарахування забезпечень, за дебетом – їх використання.

У разі створення забезпечення виплат на відпустки роблять запис по дебету тих рахунків, на які віднесена оплата праці (рахунки 23, 91, 92, 93, 94 та інші), і по кредиту рахунку 47. Фактично нараховані працівникам відпускні суми списують на зменшення створеного забезпечення: дебет рахунку 47 і кредит рахунку 66 “Розрахунки за виплатами працівникам”.

Аналітичний облік забезпечення наступних витрат і платежів ведуть за їх видами, напрямками формування та використання. Бухгалтерія контролює наявність, створення і використання забезпечень.

Цільове фінансування та цільові надходження - кошти, які одержані підприємством у вигляді субсидій, дотацій, субвенцій, трансфертів на суворо

визначені цілі. Фінансування коштів отриманих від юридичних і фізичних осіб на утримання дитячих установ, підготовку кадрів, науково-дослідні роботи, будівництво доріг, боротьбу з шкідниками рослин та захворюванням тварин тощо.

Кошти цільового фінансування і цільових надходжень потрібно використовувати за призначенням відповідно встановлених кошторисів. Нецільове використання коштів підлягає їх поверненню тим, хто вносив кошти.

Облік наявності та руху коштів, отриманих для здійснення заходів цільового призначення (в тому числі отримана гуманітарна допомога), ведуть на рахунку 48 “Цільове фінансування і цільові надходження”. По кредиту рахунку 48 відображають кошти цільового призначення, отримані як джерело фінансування певних заходів, а по дебету – використані суми за певними напрямами, визнання їх доходом, а також повернення невикористаних сум.

Аналітичний облік коштів цільового фінансування і цільових надходжень та витрат провадять за їх призначенням та джерелами надходжень. Бухгалтерія контролює надходження коштів цільового фінансування та правильність їх використання.

Страхові  резерви обліковують на рахунку 49 “Страхові резерви”. Рахунок 49 використовують підприємства, які відповідно до законодавства є страховиками і у встановленому порядку формують страхові резерви. Рахунок 49 кореспондує з рахунками 70 “Доходи від реалізації” і 79 “Фінансові результати”.

 

 

 

 

 

1.2 Сучасні вимоги до формування власного капіталу підприємств в залежності від організаційно-правового статусу

 

Статутний капітал є невід’ємною складовою частиною практично будь-якого підприємства, разом з тим, він – досить умовна величина, яка означає сукупний розмір внесених засновником або учасником коштів в момент створення товариства, наприклад, надані в натуральній формі цінності у власність підприємствам за рахунок внесків до статутного капіталу чи в оплаті акцій, оцінюють за вартістю, визначеною за домовленістю учасників. Через деякий період часу, кошти, внесені до статутного капіталу, можуть бути як примножені, так і втрачені повністю або частково. Тому об’єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір його статутного капіталу, а кошти чистих активів. До того ж, сам по собі розмір не може ніяким чином забезпечити права кредиторів на майно підприємства.

З точки зору економіста, зміст статутного капіталу полягає  у забезпеченні створеної юридичної  особи основними і оборотними засобами, необхідними для початку  господарської діяльності з виробництва  продукції, наданню послуг, продажу  товарів чи виконанню робіт.

Відомості про розмір і  порядок утворення статутного капіталу повинні бути зазначені в засновницьких  документах колективного підприємства.

Згідно з чинним законодавством мінімальний розмір статутного капіталу регламентований лише для господарських  товариств (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні  товариства та інші) та деяких специфічних  видів діяльності, пов’язаних з фінансовими операціями. Для підприємств всіх інших організаційно-правових форм господарювання його розмір визначається засновниками та залежить перш за все від виду та масштабу діяльності.

Отже, статутний капітал підприємств різних форм діяльності формується за рахунок внесків його учасників та засновників (рис.9)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Умовні позначення:

     Дозволено формування  статутного капіталу законодавством.

     Забороняється використовувати  для формування статутного капіталу.

Рисунок 9 - Порядок формування статутного капіталу підприємств

 

Отже, розглянемо детальніше особливості формування власного капіталу підприємства в залежності від організаційно-правової форми діяльності, а саме: в акціонерному товаристві, товаристві з обмеженою  та додатковою відповідальністю, повному, командитному товаристві та інших організаційно-правових формах, згідно з чинним законодавством України, зокрема Законом України  “ Про господарські товариства ” від 19.09.91р. № 1577-ХІІ ( 1577-12 ).

 Акціонерним, відповідно до вищезазначеного закону, визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

 Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

 Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної. Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Статутами банківських та страхових установ, які є акціонерними товариствами, може бути передбачено інший порядок збільшення статутного фонду.

Шляхи та джерела збільшення статутного капіталу акціонерного товариства наведено на рис.10

 

 

 

 

 

 

   Джерела збільшення статутного капіталу акціонерного товариства

 

 

 

 

 

Рисунок 10 - Джерела збільшення статутного капіталу акціонерного

 товариства

 

Щодо зменшення розміру  статутного фонду акціонерного товариства, то воно здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Згідно ЗУ «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

 У товаристві з обмеженою  відповідальністю створюється статутний  фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю, з них до реєстрації слід внести 50 відсотків. Статутний капітал даного товариства може бути збільшений за рахунок додаткових внесків учасників, дивідендів, які належать учасникам, а також нерозподіленого прибутку.

Щодо випадків зменшення статуного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, то вони наведені в табл. 1

 

Таблиця 1 - Документальне оформлення зменшення розміру статутного капіталу          

            товариства з обмеженою відповідальністю

 

Випадки зменшення статутного капіталу	Документи, які подаються до органів державної реєстрації
Зменшення частки усіх чи окремих учасників	Реєстраційна картка встановленого зразка; нотаріально завірені зміни до установчих документів; протокол загальних зборів учасників; документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію
Вихід (виключення) одного чи декількох учасників	Реєстраційна картка встановленого зразка; протокол загальних зборів учасників; документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію та: а) у разі добровільного виходу юридичної особи зі складу засновників (учасників) – копія рішення засновників; б) у разі добровільного виходу фізичної особи – нотаріально засвідчена заява; в) у разі примусового виключення учасника – рішення уповноваженого на це органу

    

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими  документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного  фонду, а при недостатності цих сум -додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника . Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.