Організація Міжнародного товарно-біржового ринку

Зміст

Вступ 2

1. Історія розвитку організованого гуртового ринку. 3

1.1.Суть, поняття та основні форми організованого    ринку. 3

1.2. Мета, завдання та особливості аукціонної та ярмаркової торгівлі 6

1.3. Особливості діяльності торгових домів та гуртово-продовольчих ринків 12

2. Організація Міжнародного товарно-біржового ринку 18

2.1. Організація та функціонування товарно-біржового ринку 18

2.2. Еволюція становлення світової біржової торгівлі 21

2.3. Роль товарних бірж у формуванні світових цін 26

3. Правила біржових торгів та технологія їх проведення 28

3.1. Правила біржових торгів та специфіка їх дотримання 28

3.2. Порядок виставлення товарів на торги та їх зняття 30

3.3. Особливості біржової мови жестів та жаргону 32

4. Біржові угоди 35

4.1 Зміст біржових угод та їх види 35

4.2. Оформлення, реєстрація біржових угод та гарантії їх виконання 37

Висновок 40

Список використаної літератури: 41

Вступ

Перехід до ринкової економіки спричинює  докорінні зміни в економічних  відносинах у народному господарстві. Перш за все змінюються функції держави. ЇЇ організаційну роль значною мірою  беруть на себе вільні ринкові інститути. Виникає необхідність у формуванні повноцінних гуртових ринків продовольства, сировини для підприємств, цінних паперів  і конвертованого грошового капіталу.

Такими ринковими інститутами  є торговельні доми, ярмарки, аукціони та біржові структури. Саме останні  за попередні роки досягли великих  результатів у купівлі-продажу  великих партій товарів, грошових капіталів  та цінних паперів.

За класичним визначенням біржа  розглядається як ринок, на якому  через біржових посередників здійснюється гуртова торгівля товарами, валютою  та цінними паперам у вигляді  торговельних угод або купівлі-продажу. За останні роки перелічені види бірж за специфікою торгів і розрахунків  між учасниками почали зливатись, об’єднуватись, працювати за схожими правилами термінового продажу і майбутніх купівель контрактів. Біржовий розвиток за роки незалежності в Україні розпочався в 1990-х роках. У ці роки розвитку біржового ринку сприяло достатнє законодавчо-нормативне забезпечення та всебічна підтримка цього процесу державою.

В наступні роки біржова активність дещо послабилась, через зменшення  обсягів виробництва аграрної, промислової  та видобувної галузей. Поряд із цим  зниження платоспроможності підприємств, розвиток бартерної торгівлі, натуроплати, введення регіональних замовлень без  фінансового забезпечення та ринкових засобів закупки, особливо на сільськогосподарську продукцію, призвели до скорочення і  зупинки діяльності кількох товарних та фондових бірж в Україні.

Сьогодні в Україні основи біржової діяльності вже закладено. В міру нормалізації загальної економічної  ситуації та нагромадження досвіду  біржі мають усі шанси стати  реальними індикаторами ринкових цін, тобто успішно виконати завдання, яке на них покладається.

1. Історія розвитку організованого гуртового ринку.

1.1.Суть, поняття та основні форми  організованого    ринку.

Виникнення  організованого ринку в різних формах, чи різних форм організованих ринків, пояснюється потребами розвитку як особистого бізнесу, так і сфери повідомлення(звернення), яка зв’язує виробників з місцевими покупцями (споживачами) товарів та послуг.

Поняття ринку в загальному включає всі  процеси, які виникають під час  виробничих відносин, заснованих на базі власності. Але з точки зору біржової діяльності під ринком слід розуміти відносини, пов’язані з процесом купівлі-продажу. В даному випадку  організований ринок – це організовані певним чином відносини з приводу  купівлі-продажу активів: товарів, послуг, цінних паперів і т.д.

Залежно від того,який вид активу обертається  на ринку, останній може мати специфічні риси своєї орієнтації, але будь-якому  організованому ринку притаманні такі риси:

• перелік встановлених правил торгівлі, розрахунків і поставки активів;
• існування організації, яка керує роботою ринку;
• концентрація питань і пропозицій під час роботи;
• регулювання з боку держави і суспільних організацій роботи ринку.

Організований ринок – це упорядкований ринок, де ступінь упорядкованості може бути різним, що знаходить своє відображення в правилах торгівлі, які можуть регламентувати процеси купівлі-продажу  того чи іншого виду товарів або  будь-якого іншого активу.

Організований ринок не відбудеться, якщо кількість  його учасників не досягне відповідного числа. Можна розробити правила  торгівлі, створити необхідну організацію, але відсутність достатньої кількості  продавців і покупців зведе нанівець усі зусилля організаторів ринку, незалежно від того, чи це тільки що сформований ринок чи давно  функціонуючий, але такий, що не встигає  за змінами кон’юнктури.

Організовані  ринки можна кваліфікувати залежно  від:

1. Виду торгового активу:

• організовані товарні ринки
• ринки цінних паперів
• ринки банківських позик
• валютні ринки.

2. Рівня організації:

• Мало організовані, на яких правила торгівлі регулюють далеко не всі сторони процесу торгівлі;
• Організовані, на яких правила торгівлі регулюють всі основні елементи процесу торгівлі;
• Високоорганізовані, на яких правила торгівлі регулюють практично весь процес торгівлі.

3. Походження:

• Самоорганізовані, тобто їх організували самі учасники процесу торгівлі;
• Централізовані, тобто ринки організовані з ініціативи держави.

4. Форми торгівлі:

1. Організовані гуртові ринки;
2. Організована роздрібна торгівля;
3. Біржові ринки.

Порівняльні характеристики форм організованого ринку

Отже, основними  відмінними критеріями, за якими порівнюють форми торгівлі(ярмарок, аукціон, магазин, гуртовий продаж, біржа), є:

• Наявність постійного місця для торгівлі;
• Встановлені правила торгівлі;
• Фізична наявність товару;
• Обсяги партій продажу;
• Характеристика торгівлі.

1.2. Мета, завдання та особливості аукціонної та ярмаркової торгівлі

Аукціон – це продаж товарів окремими партіями або одиничними примірниками на публічному торзі у обладнаному відповідним чином місці в заздалегідь визначений час за вільними цінами, сформованими за принципом - «хто пропонує більшу ціну».

Основні завдання аукціону:

• Організація суворого регламентованого розпродажу продукції, сформованої у великі партії, однорідні за якістю та упаковкою;
• Встановлення рівня мінімальних цін, визначення і виплата компенсації товаровиробникам у випадку вилучення їхньої продукції з аукціону з кон’юнктурних міркувань.

До основних аукціонних товарів  належить: хутро(у сировині і після  обробки), чай, тютюн, фрукти, риба, антикваріат, предмети старовини, художні вироби.

Найважливіші  аукціонні центри з продажу:

Шерсті – Лондон, Ліверпуль, Сідней, Антверпен;

Хутра – Санкт-Петербург, Лондон, Нью-Йорк, Монреаль;

Чаю – Лондон, Амстердам, Калькутта, Коломбо;

Тютюну – Амстердам, Нью-Йорк;

Прянощів – Лондон, Амстердам;

Антикварних і художніх виробів – Лондон, Амстердам.

У країнах  СНД поширеними є аукціони з продажу  хутра у Санкт-Петербурзі та килимових виробів у Ташкенті. Аукціонні товари, як правило, досить дорогі.

Періодичність проведення аукціонних торгів залежить від специфіки товару. Чай продають 1-2 рази на тиждень, хутро – кілька разів на рік. Аукціони можуть організовуватися як окремими торговими фірмами, так  і кількома продавцями(тоді збільшується кількість товарів, які продаються, що підвищує попит).

Власник доставляє  свій товар аукціонному підприємству. Фахівці оглядають товар, здійснюють необхідне сортування, підбирання, пакування. Така робота інколи продовжується кілька місяців. Посортовані товари розбиваються на партії, які називаються лотами. Кожному лоту присвоюється номер, під яким він заноситься в каталог із вказанням сорту та кількості.

Час і місце аукціону повідомляється через пресу. Окрім того, постійним і потенційним покупцям розсилаються брошури-проспекти, де вказано всі умови аукціону: час і місце огляду товарів, умови розрахунків, прийому та здавання товарів, порядок врегулювання суперечок, відомості про товари. Вказуються прізвища власника товарів та аукціоніста. За аукціоністом закріплюється заставне право на товари, що продаються. Для кожного товару попередньо визначається ціна і оголошується аукціоністом. У випадку відсутності покупця за певної ціни аукціоніст знижує її і знову починає підвищувати на рівень встановленого кроку, якщо з’являється покупець. Якщо немає інших претендентів, товар переходить до покупця і йому, за бажанням. Надається право придбати за цією ж ціною придбати інші лоти даної партії.

Особливості аукціонної торгівлі:

• Аукціонні товари мають чітко виражені індивідуальні особливості;
• Обов’язковість попереднього огляду товарів, дегустації тощо;
• Виключається можливість заміни після купівлі-продажу одних екземплярів іншими, оскільки за однорідних видів існує суттєва розбіжність в якісних індивідуальних параметрах;
• Неприпустимість висування претензій після здійснення торгу щодо якості товарів, крім прихованих дефектів;
• Територіально аукціони розміщуються якнайближче до ринків виробництва товарів;
• Технологія проведення аукціонів залежить від виду товарів, які виставляються на торг.

Аукціонний торг може проводитися  гласним і німим способами. При  гласному способі аукціоніст оголошує номер і початкову мінімальну ціну. Присутні починають її підвищувати. Після триразового запитання  «хто більше?» відбувається удар молотком по столу, і товар переходить у  власність того покупця, який запропонував за нього найвищу ціну.

Правила деяких аукціоністів дозволяють знімати товари з аукціону, якщо досягнута вища ціна не задовольняє власника товару. Тоді через деякий час непроданий лот знову виставляється на продаж.

Інколи аукціонний торг проводиться  зі зниженням ціни. При цьому оголошується вихідна максимальна ціна, а покупці  поступово її знижують. Небезпека  втратити товари заставляє учасників  завищувати ціни.

При безмовному способі проведення аукціону аукціоніст оголошує вихідну мінімальну ціну, а покупець заявляє про її підвищення умовними знаками(підняттям олівця, пальця, мімікою). Аукціоніст, реагуючи на знаки, оголошує попередньо обумовлену підвищену ціну. Такий спосіб торгу дозволяє його учасникам зберегти в таємниці кількість купленого ними товару та забезпечити конфіденційність покупцеві.

Міжнародні  товарні аукціони мають такі організаційні  форми проведення торгів:

• Англійський аукціон. Продавці до початку торгів подають свої заявки на продаж за початковою ціною. Вони зводяться в котирувальних бюлетенях, що роздаються учасникам торгу. У ході аукціону, якщо є конкуренція покупців, ціна послідовно підвищується «крок за кроком»(розмір кроку аукціону визначається до початку торгів), поки не залишається один покупець і продаж відбувається за найвищою ціною пропозиції.
• Голландський аукціон. Початкова ціна висока і ведучий торгів послідовно знижує її до першої згоди покупця, який і стає власником товару.
• Подвійний аукціон. Він припускає наявність конкуренції між продавцями і покупцями. Подвійні аукціони поділяються на онкольний і беззупинний аукціон. Подвійні аукціони як форма організації торгівлі найбільш повно відповідають природі фондового ринку.

Після закінчення аукціону або під час його проведення покупець одержує контракт на куплений товар, який є обов’язковим для виконання. Оплата за контрактом, як правило, вноситься частинами. Першу частину в межах 30 – 35%

Вносять на момент укладання контракту, решта – після отримання товару або повідомлення про його відвантаження.

 В переважній більшості умови  аукціонних торгів забороняють  покупцеві перепродаж товарів  до повної виплати його вартості.

Сучасним товаровиробникам аукціон  допомагає познайомитись із нововведеннями, новітніми досягненнями у всіх перспективних напрямках селекцій, генетики, мікробізнесу та запозичити їх чи порівняти з досягненнями власного підприємства; мати орієнтир щодо ціни на певний вид продукції при подальших продажах її чи купівлі впродовж року поза аукціонами; налагодити нові контакти з іншими постачальниками аналогічної продукції.

Перші аукціони в Україні були організовані Національним банком України, а потім проводилися під егідою різних Міністерств.

У процесі становлення аукціонної торгівлі виявилось, що пропозиція товаровиробників з об’єктивних і суб’єктивних була вищою, ніж попит покупців, що позначилось і на рівні цін.

З розвитком біржової торгівлі в  Україні поступово відмовились  від аукціонів лише сільськогосподарської  продукції. Аукціони проводяться з  продажу техніки, обладнання, інших  товарів із безпосереднім ознайомленням  покупців з якостями товарів та орієнтовними цінами.

Ярмарки – це періодичні торги, що організовуються в установленому  місці, де зустрічаються покупець і  продавець. Виникнення ярмарків відноситься  до епохи раннього феодалізму. Великі ярмарки були у минулому центрами міжнародного товарообороту і відігравали  важливу роль у торгівлі. Вони сприяли  виникненню бірж і аукціонів.

Ярмарки поділяються на місцеві, національні  та міжнародні. За характером виставлених  експонатів розрізняють ярмарки  універсальні та спеціалізовані.

Ярмарки виконують наступні завдання:

• Самостійне встановлення учасниками ярмарку прямих господарських зв’язків і укладення виробниками, споживачами, посередницькими організаціями угод про постачання продукції;
• Формування виробниками планів виробництва продукції, керуючись попитом споживачів;
• Прийняття узгоджених рішень щодо виробництва і постачання продукції між виробниками, споживачами і посередницькими організаціями.

Ярмарки проводяться згідно з рішенням Біржового комітету, який затверджує ярмарковий комітет.

Функції Ярмаркового комітету:

• Установлює періодичність, термін і місце проведення ярмарків; визначає склад, створює робочі органи ярмарку( дирекцію, арбітраж, бюро по урахуванню договорів, інші органи, необхідні для виконання поставлених перед ярмарком задач) і затверджує їхніх керівників;
• Вирішує всі питання, пов’язані з організацією і проведенням ярмарку й укладання договорів;
• Визначає розмір і порядок розподілу витрат на організацію і проведення ярмарку;
• Забезпечує обслуговування ярмарку.

Директор ярмарку в межах  своєї компетенції видає накази і розпорядження, у встановленому  порядку призначає і звільняє робітників ярмарку.

Директор ярмарку і його заступник  без спеціального на те доручення  укладає договори, необхідні для  забезпечення діяльності ярмарку, робить розрахунки з його утримання в  межах затвердженого кошторису  витрат. Фінансові документи підписуються директором ярмарку або його заступником і головним бухгалтером ярмарку.

Бюро з обліку договорів перевіряє  повноваження представників учасників  ярмарку, веде необхідну облікову документацію та реєструє договори, укладені на ярмарку.

Арбітраж ярмаркового комітету забезпечує правове обслуговування ярмарку, здійснює консультації з правових питань, розглядає виникаючі на ярмарку  розбіжності за укладеними договорами.

Підприємства і організації, що виявили бажання взяти участь у роботі ярмарку в якості постачальників, направляють, при необхідності, на адресу дирекції ярмарку каталоги, зразки, моделі, проспекти, рекламні бюлетені.

Укладення договорів і узгодження питань щодо поставки продукції проводиться  безпосередньо на ярмарку. При укладенні  договорів сторони керуються  законодавством, що регламентує порядок  укладення договорів. Представники учасників ярмарку повинні мати належно оформлені повноваження для укладання договорів і  узгодження специфікації.

Проект договору може бути поданий будь-якою зі сторін. Він складається не менше, ніж у трьох примірниках, один з яких після підписання обома сторонами подається в бюро з обліку договорів.

При наявності заперечень сторони  спільно розглядають розбіжності, а при недосягненні згоди складають  протокол розбіжностей і передають  на розгляд арбітражу ярмаркового  комітету.

1.3. Особливості діяльності торгових  домів та гуртово-продовольчих  ринків

Торговий дім – це велика організація комерційного типу, найважливішими особливостями якої є активне проникнення у сферу  виробництва товарів, організації  кооперації виробництва і участь у кредитно-фінансових операціях.

Метою створення торгових домів  є розвиток товарно-грошових відносин в агропромисловому комплексі, забезпечення вигідних умов реалізації виробленої сільськогосподарської продукції  та придбання матеріально-технічних  ресурсів.

Агроторговий дім може бути організований як багатопрофільний інвестиційно-торговий комплекс з вираженою спеціалізацією, який здійснює купівлю-продаж широкого асортименту продукції, її експорт та імпорт, створення власного виробництва, надання кредитів, придбання підприємств, передачу їх в оренду, надання інших послуг, зокрема лізинг устаткування та транспортних засобів, транспортне та складське обслуговування тощо.

Основні напрями роботи торгового  дому:

• Активізація зовнішньоекономічної діяльності за рахунок концентрації посередницьких операцій;
• Оперативне реагування на мінливу кон’юнктуру світових товарних ринків;
• Організація виробництва конкурентоспроможних товарів;
• Об’єднання дрібних і середніх фірм і фінансування їхньої збутової діяльності;
• Надання послуг при організації заготівлі, зберігання та відвантаженні продукції;
• Маркетингові дослідження, надання інформаційних, консультативних, рекламних послуг;
• Активний вплив на структуру виробництва, в тому числі шляхом інвестування капіталу у виробництво;
• Запровадження механізму матеріально-технічного забезпечення товаровиробників.

За організаційно-економічними формами  торгові доми можуть бути закритими  чи відкритими акціонерними товариствами, приватними комерційними підприємствами. Акціонером може виступати будь-яка  організація. Засновниками можуть стати  товаровиробники, переробні підприємства, бази зберігання продукції, транспортні  підприємства, банківські та страхові установи, інші юридичні та фізичні  особи. Всі засновники мають право  брати участь в управлінні справами торгових домів, у розподілі прибутків  та отриманні дивідендів.

Функції, які має виконувати торговий дім, залежать від завдань, які ставить  перед собою ця організація, від  кількості персоналу та рівня  його професійної кваліфікації.

Основні функції торгових домів:

1. Торговельно-посередницька діяльність торгового дому здійснюється шляхом укладання угод на товарній біржі від імені та за рахунок клієнта, чи безпосередньо від свого імені за свій рахунок та укладання угод на позабіржовому ринку відповідно до замовлень клієнтів і за їхній рахунок.

2.  Організаційно-виробнича діяльність торгового дому полягає у сприянні розвитку вертикальної інтеграції та розробці механізму справедливого розподілу кінцевих результатів угод з реалізації продукції між інтегрованими партнерами.

            Інформаційно-координаційна діяльність  пов’язується з акумулюванням,  обробкою і поширенням економічної  інформації серед асоційованих  членів та разових клієнтів  щодо поточної кон’юнктури регіонального  і зовнішніх ринків через систему  надання довідок, рекламних буклетів, повідомлень. Ця служба є відповідальною  за надання органом статистики  інформації про ввезення та  вивезення з регіону основних  видів продукції та цін на  неї.

3. Аналітично-консультаційна діяльність торгового дому має забезпечувати потреби акціонерів в аналітичних матеріалах, прогнозних розробках щодо попиту на продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках, середніх цін спотових і форвардних угод, платоспроможності покупців та іншої необхідної інформації.

4. Інші функції торгових домів, які можуть здійснюватися в межах кожного конкретного статуту( до них можна зарахувати: фінансово-інвестиційну діяльність; надання транспортно-експедиційних, сервісно-ремонтних послуг; надання науково-технічних послуг з питань програмного забезпечення, формування та експлуатації інформаційних банків даних з питань економічного, правового характеру).

Дещо специфічними є функції  агроторгових домів в Україні:

• Збір інформації про реальний стан товарного ринку сільськогосподарської продукції, антидемпінговий та інший контроль;
• Видача покупцям документів про наявність товару із сертифікатом якості і гарантією відвантаження;
• Формування лотів продукції сільського господарства та переробки для реалізації через систему аграрних бірж, узгодження цін та інших умов, забезпечення зберігання та відвантаження продукції покупцям.

На сьогоднішній день в Україні чисельність агроторгових домів зросла до 353, в ряді районів створено філіали або дочірні підприємства. В окремих областях утворено асоціації або ради агроторгових домів. При підтримці Міністерства аграрної політики утворена Рада агроторгових домів України. На рівні сучасних вимог працюють агроторгові доми та їхні філіали у Волинській, Чернігівській, Житомирській, Дніпропетровській, Львівській, Кіровоградській областях.

Основними напрямами роботи агроторгових домів України є: постачання матеріально-технічних ресурсів сільськогосподарським товаровиробникам через мережу створення дочірніх підприємств; формування гуртових партій продукції, впровадження систем мікрокредитування та надання інвестицій сільгоспвиробникам; надання консалтингових та інформаційних послуг.

Гуртово-продовольчий ринок (ГПР) – комерційна організація, яка створює необхідні умови  для продажу і купівлі різноманітних  видів продовольчої продукції та укладання торговельних угод.

Метою створення  ГПР є прискорення та здешевлення  просування товару від виробника  до кінцевого споживача з виключенням  зайвої кількості посередників у  торговельному зв’язку, забезпечення рівного доступу всіх товаровиробників і споживачів на цивілізований і конкурентний ринок, вирішення проблеми легалізації гуртової торгівлі і додаткового надходження коштів у бюджети різних рівнів, покращення упакування і розширення асортименту продукції, створення додаткових робочих місць і, в кінцевому підсумку – захист продовольчого ринку країни в цілому.

Системи гуртово-продовольчих ринків функціонують у багатьох країнах світу –  як у економічно розвинутих, так  і втих, що розвиваються. В Іспанії  це система підприємств «Меркаса», що поєднує 22 продовольчих ринки. У Франції – «Рюнті», один з найбільших ринків у Європі, створений ще в 1969 році. У Нідерландах сформувалася особлива система гуртових ринків – плодоовочеві аукціони, що працюють на кооперативній основі. Один із перших ГПР виник в Англії у ХІ-ХІІ століттях і до сьогоднішніх днів він юридично захищений королівським статусом, який забороняє  розташування інших ринків ближче, ніж на 2-3 милі до діючого. Гуртові ринки Швейцарії поділені на «три блоки» - три великі компанії, у чиїх руках знаходиться торгівля продовольством і продуктами харчування, що швидко псуються. На їхню частку припадає 85% загального обсягу всіх продовольчих товарів, споживаних на душу населення.

У Японії функціонують 2 види ГПР:

1. Центральні – у містах з чисельністю понад 200 тис. чол.;
2. Місцеві – у містах з чисельністю населення менше 200 тис. чол.

Після Другої світової війни ГПР  зайняли провідне місце в продовольчій розподільній системі та оцінювалися  як найважливіші механізми у боротьбі з голодом. У 1947 році відкрився Гамбурзький  ринок у Німеччині. Він був  призначений для продовольчого  забезпечення населення прибережного балтійського району, а також для  реалізації на зовнішні ринки надлишків  продукції.

Починаючи з 1976 року аналогічні ринки  були створені у США, ПАР, Австралії, Іспанії, Франції, країнах Латинської Америки. Згодом ГПР 30 країн створили Всесвітній Союз, що став противагою монополістам та іншим олігархічним структурам, які діють на продовольчому ринку світу. Головне завдання Всесвітнього Союзу – формування методів, механізмів та інструментів боротьби з бідністю.

У Росії рішення про створення  гуртових продовольчих ринків було прийняте у 1994 році. На сьогодні діє вже 25 ГПР, які працюють у Волгограді, Астрахані, Тулі, Тольятті, Кемерово, Новокузнецьку, Володимирові, Москві.

В Україні на сьогодні створено близько 257 гуртово-продовольчих і 158 гуртово-плодоовочевих  ринків.

Характерними особливостями їхньої діяльності є:

• Відсутність розвиненої ринкової інфраструктури;
• Недосконалий існуючий механізм проведення торгів;
• У товарообігу переважають дрібно гуртові партії, а подекуди і роздрібний продаж;
• За територіальним принципом діючі гуртово-продовольчі ринки є в основному локальними і орієнтовані на задоволення потреб місцевих споживачів, а не є каналами виходу місцевих товаровиробників на ринки більш високого рівня;
• Відсутність належної нормативно-правової бази функціонування гуртових продовольчих ринків.