Організація та функції сучасної адвокатури України

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………………….8

1. Розділ 1. Поняття інституту адвокатури…………………………………....10

1.1. Історичний шлях розвитку адвокатури в Україні……………10

           ^{1.2. Поняття інституту  адвокатури…………………………………….12}

2. Розділ 2. Загальні засади діяльності сучасної адвокатури України……….17

     2.1. Організація  сучасної адвокатури в Україні……………………..17

3. Розділ 3. Організація та  функції сучасної адвокатури  України………….22

                3.1. Принципи та організаційно-правове забезпечення діяльності адвокатури…..................................................................................................22

3.2. Вимоги до професії  адвоката………………………………………..24

Висновки…………………………………………………………………………27

Список використаних джерел………………………………………………….30

ВСТУП

Світовий досвід адвокатської практики був узагальнений у підсумковому документі VIII Конгресу 00Н із запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 року. В "Основних положеннях про роль адвокатів" на основі принципових засад Статуту 00Н, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права, ряд інших загальновизнаних документів детально висвітлено всі сторонни діяльності адвокатів, їх права, обов'язки, а також зобов'язання урядів, судових та адміністративних органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів з консультування та надання допомоги всім, хтоїї потребує в судах, трибуналах та адміністративних органах.

Законодавчі акти України враховують міжнародний досвід. Так у статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесені ряд положень, які сприяють діяльності адвокатури і перш за все це пункт, згідно з яким звинувачуваному забезпечується право на захист. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 14 проголошує право кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати себе особисто або через посередництво обраного нею захисника. Це ж положення закріплене і в статті 59 Конституції України. Варто вказати, що адвокатура представлена і у Вищій раді юстиції трьома представниками, рекомендованими з'їздом адвокатів України.

Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом України "Про адвокатуру" від 9 грудня 1992 року, перша стаття якого дає визначення адвокатури як добровільного професійного громадського об'єднання, покликанного згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод й представляти законні інтереси громадян України та інших країн, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами об'єднань адвокатів і здійснюється на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Проблеми інституту захисту прав і свобод людини та громадянина, включаючи проблеми адвокатури, досліджували: К. Н. Апраксін, Т. В. Варфоломеєва, Д. П. Ватман, Г. О. Гінзбург, Ю. М. Грошевий, В. В. Медведчук, О.Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, В. В. Молдован, В. С. Натрускін, І. Л. Петрухін, П. М. Рабінович, О. Д. Святоцький, П. В. Хотенець, М.Й. Штефан та ін.

Об’єктом дослідження виступають юридична природа, правовий зміст та правові гарантії діяльності адвокатури в Україні.

Предметом дослідження є  міжнародно-правові акти, законодавство України та інших держав про правовий статус адвокатури, її функції.

Метою дослідження є: виявлення  прогалин у правовому регулюванні  поняття, змісту та гарантій діяльності адвокатури, з урахуванням положень Конституції України та міжнародно-правових актів у галузі прав людини;

обґрунтувати реформування адвокатської таємниці як ознаку демократизації життя українського суспільства.

^{РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ АДВОКАТУРИ}

^{1.1. Історичний шлях розвитку адвокатури в Україні}

^{Кінець  другого тисячоліття  для України характерний  важливими економічними і політичними  процесами, які зумовили необхідність докорінного  реформування всієї  правової системи  і її найбільш демократичного правового інституту  – адвокатури. Вправа багатьох десятиліть відбувається постійне втручання в адвокатську  діяльність зі сторони  урядовців і партійних  функціонерів, формувалося  зневажливе ставлення  до адвокатури зі сторони  державних органів  і населення, що призвело зниження її професійної  ваги.}

^{Тому  Україна, як незалежна, суверенна і правова  держава, ставши на шлях самостійного розвитку однією з перших прийняла в 1992 році Закон “Про адвокатуру”, який дозволив суттєво реформувати  інституту адвокатури, підвищивши його роль у місце у механізмі  захисту прав людини  громадянина.}

^{Професійна  адвокатура в Україні  сформувалася в період так званої польсько-литовської доби (ХІV-ХVІ ст.).}

^{В останній чверті ХІV ст. землі  України були завойовані і підпорядковані Великому князівству Литовському, а після  укладення в 1569 році Люблінської унії між Польщею та Литвою і утворення  внаслідок цього  Речі Посполитої, вони були приєднані до Польщі.}

^{Литовський  статут передбачив спеціального урядового захисника  для убогих людей, вдів і сиріт, які  не могли себе захищати – прокурора, який міг бути лише професійний  юрист. Литовський статут детально регулював  діяльність захисника. До захисників пред’являлись  високі етичні вимоги.}

^{Таким чином у Литовському  Статуті вперше в  Україні зроблена спроба впорядкувати справу судового захисту  та чітко виділити адвокатську діяльність як певну професію.}

^{Норми литовського статуту  і магдебурзького права продовжували діяти в Україні  і в період гетьманщини (1628 р. – кінець ХVІІІ  ст. ). В першій половині  ХVІІІ століття розпочалася  робота з кодифікації  українського права, яка закінчилася  в 1743 році підготовкою  проекту кодексу  українського права  “Права, за якими судиться малоросійський народ”. Хоча цей проект і не набув офіційного визнання царським російським урядом, але він широко застосовувався на практиці і є визначною пам’яткою козацького права в Україні.}

^{В цьому  законопроекті вперше в Україні вживається слово “адвокат”  в значенні захисника  прав сторони, передбачається обов’язок реєстрації професійних адвокатів  у судах, де вони виявляють  бажання працювати, а  також обов’язок  складати присягу, яка  передбачала високі етичні вимоги до професійного захисника [1, с.15].}

^{Хоча  в цілому праця  адвокатів оплачується, але законопроектом передбачались випадки  безоплатного надання  правової допомоги. Від плати звільнялись  малозабезпечені, вдови, сироти.}

^{Як  самостійний правовий інститут адвокатура в Україні була запроваджена після  проведення на початку 60-х  років ХІХ століття судової реформи  в царській Росії. Свій правий статус інститут адвокатури дістав за “Судовими  статутами” затвердженими 20 листопада 1864 року. Згідно цих статутів адвокатура поділялася на дві  категорії:}

^{1)     присяжних повірених;}

^{2)     приватних повірених.}

^{Українська  адвокатура того часу відрізнялася передовими, демократичними принципами своєї організації. 1874 року з’явилося розпорядження  про тимчасове  припинення функцій  рад присяжних  повірених з передачею  їх повноважень окружним судом. В цьому  ж році Міністру юстиції  надано право виключати  з адвокатури тих  приватних повірених, яких він визнав негідними.}

^{В такому стані адвокатура проіснувала до 4 січня 1918 року – до прийняття Народним Секретаріатом України  постанови “Про введення народного суду”, якого скасувались  всі судові установи, що діяли доти, а  також інститут присяжної  і приватної адвокатури.}

^{В лютому 1919 року в усіх містах України були створені юридичні консультації. В 1921 році кількість  правозахисників  сягала 557 чоловік. Одним  з основних напрямків діяльності захисників вважався захист інтересів громадян в судах.}

^{В жовтні 1992 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет прийняв  перше “Положення про адвокатуру УРСР”  згідно якого створювалися  губернські колегії  захисників. Загальні збори захисників з свого складу обирали керівний орган колегії  – президію (3-7 чоловік). Саме з цього моменту (1929 року) і аж до прийняття  в грудні 1992 року Закону “Про адвокатуру”  зберігалася монополія  колегій адвокатів  щодо подання юридичної допомоги [2, c.12].}

^{Процес  подальшого вдосконалення  адвокатури триває.}

^{1.2. Поняття  інституту адвакатури}

^{Слово “адвокатура” походить від латинського  “advocare”, “advocatus”(“закликати”, “запрошений”).}

^{На  перших ступенях юридичного розвитку людського  суспільства адвокатура у тому вигляді, у  якому вона існує  сьогодні у європейських народів, відсутня. Як справедливо зауважує Є.В.Васьковський, адвокатура, подібно до всіх соціальних інститутів, не виникає  одразу в цілком організованому вигляді, а виникає  у житті спочатку у вигляді незначного зародка, який може за сприятливих умов сформуватися і досягти певного розквіту [3, c.235]. Так, у Кафрів позивач приходив до суду зі своїми рідними, які здійснювали функції адвокатів. В Туреччині існували, так звані, муфтії – знавці ісламського права, які були його коментаторами, їх обов’язки полягали в тому, щоб давати юридичні права заінтересованим особам. При цьому думка муфтіїв мала силу закону. У стародавніх іудеїв захисником міг бути будь-який бажаючий. Це допускалося і навіть вважалося священним обов’язком: “робіть добро, прагніть до справедливості, допомагайте пригнобленим. Віддавайте право сиротам і захищайте вдів”.}

^{Грецька адвокатура більш  тяжіла до ораторського мистецтва, ніж до правознавства. Це пояснюється  тим, що, з одного боку, греки не виявили  себе в юриспруденції, а з іншого –  це народ був значною  мірою схильним до мистецтва, особливо ораторського.}

^{На  особливу увагу заслуговує римська адвокатура, з якої почався  розвиток світової адвокатури.}

^{Для римської адвокатури характерною є  як необмежена свобода, так і безмежна регламентація. У  республіканський період вона була абсолютно  вільної професією. Існував звичай, за яким молоді люди, котрі  вступали до адвокатури, викликалися для  презентації на форм; їх супроводжувала впливова особа з колишніх магістрів: консулів, преторів або цензорів.}

^{За  часів імперії  римська адвокатура зазнала великих  змін. Перш за все, це торкнулося значного обмеження адвокатської процесії яке вільної. Адвокати стали представниками стану (ordo), під яким розумілося лише зовнішня форма, у розумінні розряду осіб, що займаються однією професією, без будь-якого відношення до їх внутрішньої організації. Допуск до адвокатури залежав від вищого адміністративно-судового чиновника провінції або міста. Всі адвокати поділялися на два розряди:}

^{1)     штатних(stetuta)}

^{2)     позаштатних (supernumerarii).}

^{Різниця між ними полягала в тому, що перші  були обмежені певним числом і мали право  виступати в усіх судах, а другі  не були обмежені у  числі і практикували у нижчих судах. Штатні адвокати призначалися начальником провінції  з числа позаштатних. Щодо гонорару, то до розгляду справи адвокат  не мав права наперед  обумовлювати винагороду, але після захисту  він вже міг  ставити таку умову. За наявності домовленості розмір гонорару визначався адвокатом, а за відсутності  її за його позовом  суд призначав  гонорар, враховуючи складність справи, талановитість адвоката і ранг судової інстанції.}

^{У середні  віки (V –XV ст. ст.) принципи організації адвокатури зазнають певних змін, зокрема, щодо допуску  до адвокатури. У  Франції для цього  необхідно було мати диплом ліцензіата права (юридичну освіту) виголосити присягу та бути внесеним до списків адвокатів. Практичний досвід не був обов’язковим. У Німеччині адвокатура являла собою абсолютно вільну професію. Будь-яка особа могла отримати право на заняття адвокатською діяльністю. У Англії особа, що виявила бажання присвятити себе адвокатській діяльності, мали пройти восьмирічний курс навчання в судовій колегії і через три роки отримували звання “внутрішніх адвокатів” (іnherbarristers), оскільки вони не мала права виступати в судах. Ще через п’ять років навчання вони перетворювалася на “зовнішніх” (outer, utterbarristers) і отримували право практикувати.}

^{Професійна  діяльність адвокатів здійснювалася у таких формах:}

^{-         подання юридичних порад;}

^{-         захист у суді;}

^{-         складання судових  паперів.}

^{Значних змін зазнала у  середні віки діяльність адвокатів у кримінальному  процесі. У цей  період публічний  і змагальний процес почав перетворюватися  на таємний та інквізиційний, чим обмежувалася участь адвоката у кримінальному процесі.}

^{Загалом для адвокатури середньовіччя характерним було:}

^{-         відсутність чіткої станової організації;}

^{-         відокремлення правозаступництва від судового представництва;}

^{-         відносна свобода професії;}

^{-         тісне спілкування з судом;}

^{-         дисциплінарна залежність від судів;}

^{-         римська система визначення гонорару.}

^{Упродовж  ХVІ-ХІХ століть  адвокатура поступово  стає на самостійний  шлях і виробляє ту станову організацію, яка існує по сьогоднішній день.}

^{У цей  період вже твердо утвердилася додаткова  умова щодо допуску  до адвокатської професії – наявність практичного  стажу юридичної роботи або стажування.}

^{Зазнала змін і гонорарна  практика. Тепер винагорода за захист у суді або надання юридичної  поради  перестала  бути платною за особисту послугу і перетворилась  на почесний дарунок  з боку клієнта, який не можна було ні обумовлювати, ні вимагати судом.}

^{Отже, адвокатура, виникнувши на нижчий стадіях  людської культури та проходячи через  різноманітні фази свого  розвитку, досягає  повного розвитку в цивілізованих державах Західної Європи. Первинною її формою є родинна або сусідня адвокатура. Поступово адвокатура переходить до сторонніх осіб і перетворюється у професію.}

^{Перетворившись  на професію, адвокатура залишається неорганізованою, доступною для  всіх і кожного  сферою діяльності. Але з економічним  і соціальним розвитком  розпочинається її організація. Організація республіканської адвокатури ґрунтується на принципах:}

^{-         відокремлення правозаступництва від судового представництва;}

^{-         відносної її безоплатності.}

^{У ХХ столітті адвокатура домоглася незалежності й солідарності, перетворились  на силу, яка активно  використовується в  усьому світі для  забезпечення демократичних  прав і свобод людини.}

Таким чином, роблячи висновки з даного розділу, встановлено, що адвокатура своїми коренями уходить в сиву давнину. Перші її спомини в історичних правових пам’ятках ми бачимо у стародавніх греків, де адвокатура була більше ораторським мистецтвом, ніж знанням права, у Карфії в якості адвокатів були родичі, у турків – муфтії знавці ісламського права, і звичайно окремим стовпом для розвитку світової адвокатури є римське право.

Також нами виявлено, що у  різних народів вимоги до професії адвоката були різні, а саме у середньовічній Франції адвокатом могла стати  людина, яка мала юридичну освіту, в  Німеччині адвокатом міг стати  будь хто (тобто без вимог), а в Англії адвокат це людина, яка пройшла восьми річний курс навчання в судовій колегії [4, c.134 – 156].

Що стосується історичного  аспекту розвитку адвокатури в Україні, то слід зазначити, що цей інститут почав розвиватися в період польсько-литовської доби (ХІV-XVI ст.) Але що характерно, сама назва адвокат тут називається  - прокурор. Так написано в литовському  статуті: «Прокурор - спеціальний урядовий захисник для убогих вдів і сиріт». Також нами проаналізовано ще один історичний документ «Права за якими  судиться малоросійський народ», тут  передбачається платний адвокат, але  в окремих випадках правова допомога могла надаватися безоплатно. В більш-менш сучасному вигляді адвокатура постає з 1929 року з прийняттям  «Положення про адвокатуру УРСР», звичайно апогеєм  розвитку адвокатури в Україні є  Закон «Про адвокатуру» прийнятий 9 грудня 1992року.

^{РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОЇ АДВАКАТУРИ УКРАЇНИ}

2.1. Організація сучасної  адвокатури України

Відповідно до Закону України  “про Адвокатуру України” адвокатура є добровільним фаховим суспільним об'єднанням, покликаним сприяти захисту  прав, свобод та захищати законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без  громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.

^{Адвокатура України  здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму  і конфіденційність.}

Закон про адвокатуру окремо закріплює норми, котрі стосуються гарантій адвокатської діяльності. Їй встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимога від адвоката відомостей, котрі складають адвокатську таємницю. По цих питаннях вони не можуть допитуватися як свідки.

Не припускається офіційне негативнее реагування з боку органів дізнання, слідства, суду на правову позицію адвоката в справі.

Кримінальна справа проти  адвоката може бути відкрита тільки Генеральним прокурором, його заступниками й обласними прокурорами.

Адвокатом може бути:

1. Громадянин України, котрий має вищу юридичну освіту,
2. Стаж роботи юриста або помічника адвоката не менше двох років,
3. Який  здав кваліфікаційні іспити, одержав посвідчення на право займатися адвокатською діяльністю,
4. Прийняв Присягу адвоката України [5, c.141].

Для визначення рівня професійних знань осіб, котрі мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (на обласному рівні). Ці комісії діють у складі двох палат - атестаційної і дисциплінарної.

Атестаційна палата складається  з 11 членів. У неї входять чотири адвокати, чотири  судді і по одному представнику від Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів і відповідних органів юстиції, а також відділення Спілки адвокатів України [6, c.48].

^{При Раді Міністрів  створюється Вища кваліфікаційна комісія  адвокатури. У її склад входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, Верховного Суду, Мінюсту, Спілки адвокатів.}

При видачі кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва про  право на заняття адвокатською діяльністю особа, якій вручено це свідоцтво, приймає  Присягу адвоката України такого змісту :

Я, ___________________________________________, беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній діяльності суворо додержувати законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, з високою громадянською відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі.

Адвокат ___________________________ (прізвище та ініціали) " "____________ 20__ року. Тільки після цього він буде вважатися справжнім адвокатом.

Особа, котра одержала посвідчення на право займатися адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально, відкривати свої адвокатські бюро або об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори й інші адвокатські об'єднання, котрі діють у відповідності із Законом про адвокатуру і зі своїми статутами. 

Діяльність адвокатських об'єднань грунтується на принципах: добровільності, самоврядування, колегіальності і гласності. Вони реєструються в Мінюсті, післячого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання посвідчення [7, c.13].

Адвокати України виконують за Законом такі функції:

1. Дають консультації і роз'яснення по юридичним питанням,
2. Усні і письмові довідки щодо законодавства;
3. Складають заяви, скарги й інші документи правового характеру;
4. Свідчать копії документів у справах, котрі вони ведуть;
5. Здійснюють представництво в суді, інших державнихорганах;
6. Надають юридичну допомогу підприємствам, об’єднанням, організаціям;
7. Здійснюють правове забезпечення підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичнихосіб;
8. Виконують  свої обов'язки, передбачені кримінально-процесуальним законодавством, під час дізнання і попереднього слідства.

Фахові і соціальні  права адвоката, йогообов'язки.

 До фахових прав  адвоката Закон відносить: 

1. представництво, захист прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб по їхньому дорученню у всіх органах, об’єднаннях, організаціях;
2. збір відомостей про факти, котрі можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення. Закон надає право адвокату мати помічника.

У відповідності із Законом адвокати користуються правом на відпустку і на усі види допомоги по державному страхуванню. Щодо розміру внесків у нього, то вони сплачуються адвокатом як особою, котра займається діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи і винятково на його праці.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (юридичною особою) і адвокатським об'єднанням або адвокатом. У випадку участі останнього в кримінальній справі по призначенню і при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість, оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави.

Якщо договір розривається достроково, оплата праці проводиться за фактично виконану роботу. При неналежному виконанні доручення, внесена плата повертається громадянину або юридичній особі цілком або частково, а при виникненні суперечки - за рішенням суду.

^{Якщо підозрюваний, обвинувачуваний, підсудний  визнає свою провину  у вчиненні злочину, адвокат, при наявності  підстав для цього, повинен відстоювати  перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він  зобов'язаний узгодити свою позицію з  підзахисним, оскільки колізія між позиціями  адвоката і підзахисного  недопустима [8, c.40]. Адвокат не може визнати доведену провину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.}

^{Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську  таємницю, предметом  і змістом якої є обставини, які  змусили громадянина  або юридичну особу  звернутися до адвоката, а також зміст  консультацій, порад, роз'яснень і інших  відомостей, отриманих  адвокатом під  час здійснення професійних. обов'язків.}

Дисциплінарна відповідальність адвоката.

Дисциплінарне виробництво  проти адвокатів здійснюється дисциплінарною палатою, яка створюється в кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: п'ятьох  адвокатів, двох суддів, по одному представнику від керівництва юстиції, Ради міністрів  Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської місцевих держаних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України [9, c.356 – 368].

Дисциплінарна палата:

1. розглядає скарги громадян, а також окремі постанови судів, постанови, подання слідчих органів, заяви адвокатських об'єднань, підприємств, організацій на дії адвокатів;
2. вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності і розглядає збуджені по цих питаннях справи;
3. До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення;
4. Попередження;
5. Призупинення на термін до одного року дії посвідченняна право займатися адвокатською діяльністю, а також його анулювання.

До адвоката можуть бути використані дисциплінарні стягнення не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку [10, c.402 – 411]. Вони не можуть бути накладені пізніше шести місяців з дня його вчинення.

Через шість місяців із дня накладення стягнення дисциплінарна палата може зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката та добросовісному відношенні до виконання обов'язків.

Таким чином роблячи висновки по другому розділу, ми констатуємо вимоги за значеним законом до тієї людини,яка хоче бути адвокатом. Нами встановлено, що кваліфікаційна комісія адвокатури складається з двох палат атестаційної і дисциплінарної. Також ми наводимо оригінальний текст «Присяги адвоката», зазначаємо всі функції а також дисциплінарну відповідальність згідно з законом.

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ФУНКЦІЇ СУЧАСНОЇ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

3.1. Принципи та організаційно-правове забезпечення діяльності адвокатури.

За законом адвокатури України є добровільним професійним  громадським об’єднанням, покликаним сприяти захист прав, свобод та представляти законні  інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних  осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу [11, c.10 – 12].

Таке визначення поняття  адвокатури як правового інституту  є значним кроком у напрямі  визнання адвокатури як громадської  організації, однак до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону. Незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності [12, c.8].

Закон “Про адвокатуру” окремо закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено. Що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони також не можуть допитуватись як свідки [13, c.18].

Документи, пов’язані з  виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.

Забороняється прослуховування  телефонних розмов адвокатів у зв’язку  з оперативно-розшуковими заходами без рішення суду.

Не допускається офіційне негативне реагування з боку органів  дізнань, слідства, суду та правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.

Кримінальна справа проти  адвоката може бути порушена тільки Генеральним  прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей. Міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв’язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Особа, що одержала свідоцтво  про право та заняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально, відкрити своє адвокатське  бюро або об’єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори  та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до Закону “Про адвокатуру” і своїх статутів [14, c.17 – 20].