Організація та проведення дослідження процесу формування навичок музичного сприймання молодших школярів

5

Зміст

Вступ              3

Розділ І. Проблема формування  навичок музичного сприймання молодших школярів в теорії і  практиці              6

1.1 Стан дослідження  музичного сприймання в  науковій  літературі              6

1.2 Сприймання як основна пізнавальна функція психіки              8

1.3 Навички музичного сприймання та  особливості  їх формування

Розділ ІІ. Організація та проведення дослідження процесу  формування навичок музичного сприймання молодших школярів

2.1 Процедура  формування навичок  музичного сприймання у сучасній  практиці музичного навчання

2.2 Дослідно-експериментальна  перевірка запропонованої процедури              19

Висновки              27

Список використаної літератури

ДОДАТКИ

Вступ

Соціальні зміни, викликані розбудовою незалежної України, зумовили необхідність до­корінного реформування всієї системи освіти, яке передбачає забез­печення можливостей духовного самовдосконалення особис­тості, формування інтелектуального та культурного її потенціалу. Таке завдання надає особливого значення вдо­сконаленню процесу естетичного виховання дітей та молоді в загально­освітній школі. У зв’язку з цим зростає вагомість розробки питань використання мистецтва, зокрема, музичного, яке в образно-звуковій формі відбиває та узагальнює досвід емоційного ставлення до життя.

Розвиток засобів запису та відтворення музики викликав не ті­льки зростання її виховного впливу, але й збільшив небезпеку збай­дужіння до музичного мистецтва непідготовлених слухачів, здатних ли­ше до пасивного слухання нескладних музичних творів, до їх по­верхового сприйняття. Оскільки здатність слухати і чути музику не є вродженою якістю, музичне сприймання вимагає спеціальної підготов­ки,  зокрема, це стосується актуалізації емоційного й художнього досвіду слухачів, особливо молодшого шкільного віку.

Молодший шкільний вік – найбільш сприятливий період розвитку емоційної сфери, культури почуттів особистості. Одночасно із загальним розумовим розвитком учнів молодшого шкільного віку удосконалюється й діяльність їх аналізаторного апарату. Розвинений «апарат відчуттів» дає можливість учням пізнавати множинність властивостей предметів, явищ природи, продуктів людської праці, сприяє тому, що діти стають більш чутливими до гармонійних і дисгармонійних сполучень кольорів, звуків, рухів тощо. Підвищена чутливість, тобто сенситивність молодших школярів, зумовлена художнім типом їх особистості, для якої характерні схильність до естетичної і художньої діяльності, вразливість, емоційність, образність сприймання, тобто якості, властиві Зростає й рівень естетичних переживань дітей, збагачуються їхні почуття, підвищується загальна культура. Сенсорна відкритість, емоційна чутливість, особлива сприйнятливість молодших школярів до мистецтва стають основою та умовою розвитку у них спостережливості, естетичних почуттів, що є необхідним для виховання емоційної культури.

Достатньо підстав вважати, що реальний стан формування у ді­тей молодшого шкільного віку здатності до сприймання і оцінювання музики суперечить завданням масового музичного виховання школярів, а стан і рівень теоретико-експериментальної розробки актуальної проблеми формування навичок музичного сприймання – об’єктивним потребам музично-виховної практики. Особливої актуальності  набуває проблема  розробки питання про закономірності процесу форму­вання навичок музичного сприймання у школярів молодшого шкільного віку. Недостатня розробленість зазначе­ної проблеми обумовили вибір   теми   дослідження – «Формування навичок музичного сприймання у молодших школярів».

В сучасній науковій літературі існують різні погляди на струк­туру процесу сприймання, послідовність його стадій, визначення логі­ки і рівнів художньо-пізнавальної діяльності, проте їх об’єднує виз­нання того, що сприймання музики розвивається від безпосереднього чуттєвого контакту (перцептивно-емоційний рівень) до оцінювання ху­дожнього змісту музичного твору (оцінювальний рівень) через осягнен­ня семантики (музично-асоціативний рівень) музичної мови (Л.І.Кадцин, О.Г.Костюк,  В.Д.Острогенський, О.П.Рудницька, Є.О.Ручєвська та ін.), а змістова характеристика сприймання зумовлена специфікою конкретного музичного твору,  його оригінальністю і художньою своє­рідністю (А.Н.Сохор).

Метою даного дослідження є теоретичне обґрунтування, розробка і експериментальна перевірка особливостей формування навичок музичного сприймання у молодших школярів.  

Об’єктом   дослідження є процес музичного розвитку учнів початкових класів загальноосвітньої школи.

Предметом – процес  формування  навичок сприймання музичного мистецтва.

Гіпотеза дослідження  наголошує на  тому, що ефективність сприймання творів музичного мистецтва молодшими шко­лярами може зрости, якщо його організація буде спиратися на науко­во обґрунтовану послідовність навичок музичного сприймання, алго­ритм формування, побудований з урахуванням особливостей втілення емоційно-образного змісту в звуковій формі та спрямований на поетап­ний розвиток в учнів емоційного реагування, усвідомлення настроїв музичних творів та здатності до оцінювання.

Відповідно до мети та гіпотези було необхідно розв’язати такі завдання:

-  вивчити стан дослідження проблеми формування сприймання музики школя­рами, визначити основні навички музичного сприймання та їх зміст;

-  дослідити особливості сприймання музики молодшими школярами;

- експериментально перевірити особливості сформованості у молодших школярів навичок музичного сприймання.

При написанні даного дослідження були використані  такі  методи: теоретичний  аналіз психолого-педагогічної літератури за  темою дослідження та  емпіричний  метод (педагогічне спостереження).

Опрацювання літературних джерел дає змогу ознайомитися з матеріалами за темою дослідження; класифікувати їх і створити список використаних джерел; відібрати найцінніші дослідження, основні, фундаментальні роботи; скласти загальну характеристику галузі дослідження, його значення для розвитку науки і практики та актуальність теми; виявити основне коло науковців, які досліджували тему, вивчити їх внесок в розробку проблеми; виявити найцікавіші, але недостатньо висвітлені напрями досліджень, які могли б стати метою  подальших досліджень. 

Розділ І. Проблема формування  навичок музичного сприймання молодших школярів в  теорії і  практиці

1.1 Стан дослідження  музичного сприймання в  науковій  літературі

Систематичної та цілеспрямованої роботи з формування та вдосконалення музичного сприймання потребує кожна людина, незалежно від віку, професійної спрямованості, смаків, орієнтацій, інтересів. Осо­бливо важливою вона є для школярів молодшого шкільного віку, най­більш сенситивного періоду розвитку музичних здібностей, коли закла­даються основи духовності, свідомості, естетичних і моральних якос­тей особистості, її загальної та художньої культури. Підкреслюючи визначальну роль сприймання музики у формуванні музичної культури, Л.Б.Кабалевський писав: «Марно говорити про будь-який вплив музика на духовний світ дітей і підлітків, якою вони не навчились відчу­вати музику як змістове мистецтво, що несе в собі почуття і думки линини, життєві ідеї та образи» [11, c. 13].

Складна й багатоаспектна проблема формування і розвитку музич­ного сприймання безпосередньо пов’язана з численними гранями есте­тичного виховання і вивчається в контексті філософсько-естетичного, музикознавчого і психолого-педагогічного напрямів, пов’язаних з по­шуками нових підходів, шляхів, методів та засобів, необхідних для оволодіння естетичними цінностями музичного мистецтва.

Основоположного значення для вирішення питань музичного виховання і,  зокрема, сприймання мають положення філософії (О.Л.Андрєєв. Ю.Б.Борєв,  І.А.Зязюн, М.С.Каган, Л.Т.Лезчук) про специфіч­ність художньої інформації, невичерпність та багатозначність творів мистецтва, підхід до художнього, в тому числі й музичного сприйман­ня, як самостійної наукової галузі.

Велику роль у розкритті питань формування сприймання музики набули дослідження розвитку музично-перцептивних здібностей, струк­тури художнього переживання та мотивації музичної діяльності (В.К.Вілюнас, А.Л.Готсдінер, В.М.М’ясищев, Г.С.Тарасов, Б.М.Теплов), закономірностей і механізмів сприймання музики та її виражаль­них засобів (С.М.Бєляєва-Екземплярська, Л.І.Благонадьожина, Л.С.Виготський, О.Г.Костюк, С.І.Науменко, Ю.М.Рагс). Значний вплив на розвідки проблеми сприймання музичного мистецтва мали досліджен­ня перцептивної діяльності (Л.А.Венгер, О.В.Запорожець, В.Л.Зінченко, О.М.Леонтьев, Ж.Піаже), теорії причинної детермінації психічних явиш (С.Л.Рубінштейн) та поетапного формування розумових дій (П.Я.Гальперін, Н.Ф.Тализіна) [8, c. 13].

В теоретичних та методичних роботах О.О.Апраксіної,  Я.І.Бальчітіса, Н.О.Ветлугіної, Л.В.Григоровської, Н.Л.Гродненської. Г.М.Падалки, В.П.Реви, М.О.Румер, Л.О.Хлебникової, В.М.Шацької питання діагностування і розвитку сприймання музики, формування художньо-образного мислення та музичних здібностей розглядались в контек­сті більш широкої проблематики музичного виховання. Питання залеж­ності рівня музичної культури від здатності особистості до сприйман­ня та оцінювання художніх образів і виражальних засобів музики роз­глядали В.Г.Бутенко, Т.Ю.Вендрова, Л.Г.Коваль. А.О.Пілічяускас, О.Я.Ростовський, О.П.Рудницька, Ю.А.Соколовський та інші, що суттє­во розширило коло наукових знань про природу музичного сприймання, а також механізми та шляхи його формування [9, c. 3].

Глибина становлення і осмислення особистісного розуміння му­зичних творів значною мірою залежить від організації сприймання, що спирається на сформованість системи операцій та способів дій,  зок­рема, автоматизованих компонентів – навичок. На необхідність їх фор­мування звертали увагу музикознавці Б.В. Асаф’єв, О.Г.Костюк, Є.В.Назайкінський.  Оскільки процес сприймання музичного твору є досить складним і має свої особливості, а свідомість слуха­ча перевантажується опрацюванням, осмисленням та засвоєнням худож­ньо-звукової інформації, на допомогу приходять навички слухання музики,  вироблені свідомо або стихійно, які дозволяють розкрити ло­гіку музичної думки, проникнути в суть музичного образу.

Необхідно зазначити, що Ю.Б.Алієв, В.К.Бєлобородова, С.С.Горбенко, ТЛ.Гризоглазова,  Ю.Б. Мандрик, Г.С.Ригіна,  Ю.А.Соколова та інші дослідники проблем музичного виховання молодших школярів, значну увагу приділяли питанням формування прийомів та операцій музичного сприймання, в тому числі й навичок, але не звертались до теоретичного обґрунтування їх змісту, структури та послідовності формування у музично-виховному процесі [8, c. 13]. Становище ускладнюється тим, що учителі-практики значно перебільшують складність цієї роботи, не­дооцінюють можливості педагогічного впливу на перебіг процесу формування музичного сприймання, що зрештою призводить до його некерованого самовпливу або нав’язування школярам стереотипів сприйняття та оцінювання музики. Обмеженість науково обґрунтованих рекомендацій з питань формування навичок музичного сприймання у дітей молодшого шкільного віку – найбільш сприятливого для творчого розвитку особис­тості – негативно відбивається на подальшому ставленні школярів до музичного мистецтва.

1.2 Сприймання як основна пізнавальна функція психіки

Різноманітні відчуття відображають різноманітні (окремі) властивості предметів і явищ. Сприймання будується на чуттєвих даних відчуттів. В ході сприймання відбувається узгодження і об’єднання відчуттів в цілісні образи речей і подій. Але сприймання разом з тим не зводиться до простої суми відчуттів. Воно завжди є більш-менш складним цілим, якісно відмінним від тих елементарних відчуттів, що входять в його склад. В кожне сприймання входить і відтворений минулий досвід, і осмислення сприйнятого, і  у відомому сенсі – також почуття і емоції з його приводу. Відображаючи об'єктивну дійсність, сприймання робить це не пасивно, не мертвенно-дзеркально, тому що в ньому водночас заломлю­ється все психічне життя конкретної особи, що сприймає.

Сприймання – цілісне відображення предметів і явищ при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів. В подаль­шому цими образами оперують увага, пам'ять, мислення, емоції [12, c. 246].

Відчуття і сприймання тісно пов'язані між собою. І те, і інше є чуттєвим відображенням об’єктивної реальності, існуючої незалежно від свідомості, на основі впливу її на органи почуттів: в цьому їх єдність. Але сприймання – усвідомлення чуттєво даного предмету або явища; в сприйманні нам даний світ людей, речей, явищ, наповнених для нас певним значенням і включених у багатоманітність відношень, цими відношеннями створюються осмислені ситуації, свідками і учасниками яких ми є; тоді як відчуття – відображення окремої чуттєвої якості або недиференційовані та незапредметнені враження від навколишнього світу. В цьому відношенні відчуття і спри­ймання розрізняються як дві різні форми або два різноманітних відношення свідомості до предметної дійсності. Відчуття і сприймання, таким чином, єдині і різноманітні.

Відчуття, як компонент сенсомоторної реакції, передує сприйманню: генетично воно первинне; воно є там, де немає ще сприймання, тобто усвідомлення чуттєво даного предмету. Разом з тим відчуття виділяється в результаті аналізу даного сприймання. Цей аналіз не заперечує реального буття абстракції і не є штучною операцією дослідника в лабораторних умовах, а реальна пізнавальна діяльність людини, що в сприйманні предмету або явища виділяє його якості. Але виділення якості – це вже свідома аналітична діяльність, що припускає абстракцію, віднесення, класифікації. Відчуття, таким чином, – це і дуже елементарна, і дуже висока «теоретична» діяльність, що може включати і відносно високі ступінь абстракції і узагальнення. В цьому його аспекті воно виділяється на основі сприймання і припускає мислення.

Як в одному, так і в іншому випадку відчуття – це не тільки чуттєвий образ або, точніше, компонент його, але також діяльність, або компонент її. Будучи спочатку компонентом сенсомоторної реакції, відчуття стає після цього утриманням свідомої пізнавальної діяльності, направленої на відповідну якість предмету або явища.

Оскільки зміст сприймання може залежати від різно­манітних факторів, як суб'єктивних, так і об'єктивних, то виникає питання про адекватність сприймання [13, c. 45].

Основою становлення сприймання як вищої психічної функції і сприймання як поточного процесу служить активний рух, причому йдеться не тільки про наявність моторної компоненти для нормального функціонування аналізаторних систем, а і можливості активного пересування усього організму в цілому. Іншою істотною умовою формування адекватного образу є зворотний зв'язок. Якщо його немає, то навіть за наявності активного руху органу, що сприймає, взаємозв’язок між сигналами рухового і інших аналізаторів не встановлюється. Для правильного сприймання, окрім активності і вико­ристання зворотного зв'язку, обов'язковим є також виконання наступних умов: підтримання певного мінімуму інформації, що надходить в мозок із зовнішнього та внутрішнього середовища (значення цієї умови переконливо демонструється в дослі­дженнях, зв'язаних з сенсорною і перцептивною депривацією), і збереження звичної структуризації цієї інформації (наприклад, попадання в новий ландшафт призводить до порушень не тільки сприймання, але може порушити про­тікання і інших психічних функцій). За межами звичного середовища існування неадекватність буде зберігатися до того часу, доки сприймання не налаштується до нових умов за допомогою зворотного зв'язку. Картина світу метелика, змії, людини різні, хоча кожна з них цілком адекватна. Зрозуміло, що абсолютна адекватність, взагалі говорячи, недосяжна. Критерієм істинності чуттєвого відображення, як і всякого іншого відображення, служить ступінь успішності або неуспішності практичної діяльності та поведінки, що визначає адаптивність до умов середовища кожного окремого організму і виживання виду взагалі [13, c. 83].

Життєва практика змушує людину перейти від ненавмис­ного сприймання до цілеспрямованої діяльності спостереження; на цій стадії сприймання вже перетворюється в специфічну «теоретичну діяльність». Теоретична діяльність спостереження включає аналіз і синтез, осмислення і тлумачення сприйнятого. Таким чином, зв'язане первинно в якості компоненту або умови з будь-якою практичною діяльністю, сприймання, нарешті, з форми спостереження переходить в більш-менш складну діяльність мислення, в системі якої воно набуває нових специфічних рис. Розвиваючись в іншому напрямку, спри­ймання дійсності переходить в зв’язане з художньою діяльністю створення образів та естетичне споглядання світу.

До основних властивостей сприймання відносять кон­стантність, предметність, цілісність, узагальненість, ап­перцепцію.

Чуттєві дані, що виникають в процесі сприймання і наочний образ, що формується при цьому, в той же час набувають предметного значення, тобто відносяться до певного предмету. Предметність сприймання виявляється в тому, що об'єкт сприймається нами саме як відокремлене в просторі і в часу фізичне тіло. Предметність пов'язана не тільки з виділенням предмету з тла як таким, але і з функціональною специфікою сприй­нятого, адже кожний предмет має не тільки певні обриси форми, але й специфічне призначення у світі людини.

Цілісність сприймання виявляється у незалежності цілісного образу від якості елементів Будь-який образ цілісний. Під цим розуміється внутрішній органічний взаємо­зв'язок частин і цілого в образі. При аналізі цілісності сприймання можна виділити два взаємопов'язаних аспекти: об'єднання різних елементів в ціле, незалежність освіченої цілісності (в певних межах) від якості елементів.

Ще однією важливою характеристикою образу спри­ймання є його узагальненість. Вона означає віднесеність кожного образу до деякого класу об'єктів, які мають назву. В цьому відображається вплив не тільки мови, але й досвіду даної людини. З розширенням досвіду сприймання, образ, зберігаючи свою індивідуальність і віднесеність до конкретного предмету, відноситься до найбільшої сукупності предметів певної категорії, тобто класифікується. Саме класифікація забезпечує надійність правильного розпізнавання об'єкту незалежно від його індивідуальних особливостей і викрив­лення, які не виводять об'єкт за межі класу. Значення узагальненості розпізнавання виявляється, наприклад, в спроможності людини вільно читати текст незалежно від шрифту або почерку, яким він написаний. Слід відзначити, що узагальненість сприймання дозволяє не тільки класифікувати і розпізнавати предмети та явища, але і завбачувати деякі властивості, безпосередньо ті, які не сприймаються. З огляду на те, що об'єкт за окремими своїми якостями віднесений до даного класу, з певною ймовірністю можна очікувати, що він володіє і іншими властивостями, характерними для цього класу [15, c. 96].

Константність – це відносна незалежність образі від умов сприймання, що виявляється в його незмінності: форма, колір, розмір та інші ознаки предметів і явищ сприймаються нами як постійні, незважаючи на те, що сигнали, що надходять від цих предметів в органи відчуттів, безперервно змінюються.

Між всіма перерахованими характеристиками спри­ймання є деяка функціональна схожість. І константність, і предметність, і цілісність, і узагальненість додають образу важливу рису – незалежність в деяких межах від умов сприймання і викривлення. В цьому сенсі константність – це незалежність від фізичних умов сприймання, предметність  від того тла, на якому об'єкт відображається, цілісність незалежність цілого від викривлення і заміни компонентів, і нарешті, узагальненість – це незалежність сприймання від таких викривлень та змін, що не виводять об'єкт за межі класу.

Іншими словами, узагальненість – це внутрішньокласова константність, цілісність – структурна, а предметність – семантична константність [14, c. 45].

Особливою властивістю, пов'язаною із суб'єктивною стороною сприймання, виступає апперцепція, яка внутрішньо обумовлює процес сприймання і є джерелом неповної відпо­відності образів сприймання їхнім об'єктам. Сприймання залежить не тільки від подразнення, але і від самого суб'єкта, який сприймає, в тому сенсі, що в сприйманні завжди в тій або іншій мірі відбиваються особливості особистості, яка спри­ймає. Залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей його особи носить назву апперцепції. Ця залежність виявляється в наступному:

•   при сприйманні активі­зуються і сліди минулого сприймання. Тому природно, що один і той же предмет може сприйматися і відтворюватися по-різному різними людьми;

•       зміст сприймання визначається і поставленим перед людиною завданням, і мотивами її діяльності;

•       зміна змісту сприймання під впливом настанови суб'єкта;

•       різноманітні емоційні стани, в яких знаходиться суб'єкт
в момент сприймання, можуть впливати на його зміст.

Розрізняють сталу апперцепцію – залежність сприймання від усталених особливостей особи (світогляду, переконань, освіченості та ін.) і тимчасову апперцепцію, в якій відобра­жаються ситуативні психічні стани (емоції, настанови, що виникають, і т. ін.).

Всі розглянуті властивості сприймання не є приро­дженими і розвиваються протягом всього життя людини.

1.3 Навички музичного сприймання та  особливості  їх формування

Сьогодні музика займає все більше місця в житті людини, і тому надзвичайно важли­во змалечку вчити дітей розуміти музичне мистецтво, переживати й осягати його глибокий сенс. Сучасна наукова думка доходить висновку, що ефективність музично-пізнавальної діяльності такого виду великою мірою залежить від розвитку творчої самостійності, його здатності до індивіду­ального, предметно-асоціативного тлумачення змісту художніх образів, здатності до особистісної інтерпре­тації музичного матеріалу [16, 106].

Кожна людина сприймає, розуміє й інтерпретує му­зику по-своєму, на основі особистісних емоційних ре­акцій, думок, переживань, співвідносячи образний світ музичного мистецтва з власним життєвим досвідом. Тож музична феноменологія передбачає, що в процесі сприймання музичного твору людина захоплюється му­зичними образами і включає в їхнє осягнення своє влас­не «я», переживання твору для неї відбувається на тлі власного світосприймання і світорозуміння.

Ці принципово нові тенденції навчально-вихов­ного процесу орієнтовані на формування у ре­ципієнтів здатності до відкриття під впливом музики самих себе, свого внутрішнього «я». У такій ситуації розмова з самим собою (так званий внутрішній діа­лог) виступає досить важливим фактором музичного й особистісного розвитку дітей молодшого шкільного віку.

В педагогічному аспекті виділення із структури процесу музич­ного сприймання різних рівнів дозволяє логічно спрямовувати його, обирати необхідні для цього засоби, формувати такі навички музичної діяльності, які відповідають певному етапу сприймання.

Процес музичного сприймання існує одночасно у вигляді відчут­тів, уявлень, асоціацій, абстрактного мислення Є.В.Назайкінський і усвідомлюється через «прочитання» слухачем «проміжного шару» тво­ру, тобто «виявлення музики в закономірному сполученні елементів, що інтонуються (музична форма), відбувається згідно з умовами можли­востей сприймання за навичками, які при повторах стають обов’язковими факторами засвоєння [8, c. 14].

Формування навичок музичного сприймання потребує надання їм логічної визначеності, зумовленої структурою цього процесу, з’ясування їх сутності та складу. Навички музичного сприй­мання – це дії, сформовані шляхом повторення, завдяки яким поступово долається нерозчленованість, дифузність, поверховість слу­хацького сприймання музики й створюються умови для її осмислення.

Наявність рівнів музичного сприймання, його опосередкований характер свідчать про необхідність спеціальної організації пізнаваль­ної діяльності молодших школярів, а також визначення навичок, необхідних для глибокого художньо-естетичного сприймання музичного твору.

Під час безпосереднього сприймання музики у дітей домінує ак­тивна емоційна діяльність, спрямована на фіксування настроїв, які виникають під впливом музичного твору і виявляються через характер реакцій та відповідей. Ознайомлення з твором викликає у дитини за­гальну емоційну реакцію на сприйняте і потребує усвідомлення. Зав­дяки цьому відбувається налаштування учня на більш глибоке сприй­мання музичного твору, виявлення його художньо-естетичного значення. Цьому сприятиме навичка розрізнення емоційних настроїв твору, зав­дяки якій дитина буде не лише більш емоційно реагувати на музику, але й свідомо фіксувати власні емоції та настрої, що, виникаючи в конкретно-почуттєвій формі, дістають вираження у вербальній формі [8, c. 10].

Безпосередній вплив музики триває стільки, скільки звучить твір, оскільки її сприймання зумовлене процесуальною природою музики. То­му на музично-асоціативному рівні особливого значення набуває акти­візація свідомості школяра, суть якої полягає у виділенні найбільш важливих з інтонаційного погляду елементів музики і зв’язуванні їх у логічну лінію (М.Старчеус). Реалізація цієї вимоги потребує оволо­діння школярами навичкою спостереження за інтонаційно-логічним роз­витком твору.

Оцінювальний рівень музичного сприймання характеризується ускладненням музичного мислення для художньо-естетичного аналізу сприйнятого твору. Логічні операції навички оцінювання, з одного боку,  виявляють коло образів твору, а з іншого – вказують на спосіб їх зв’язку в єдиному композиційному цілому і отже, об’єднують роз­різнені чуттєві образи в цілісний художній образ, організовуючи різні емоційні відтінки цих образів в більш складне емоційно-осмислене по­чуття.

Таким чином, навички музичного сприймання відповідають трьом його головним рівням: перцептивно-емоційному – навичка розрізнення емоційних настроїв, музично-асоціативному – навичка спостереження за інтонаційно-логічним розвитком, оцінювальному – навичка оцінюван­ня.

Завдання підвищення ефективності педагогічного керування музич­ним сприйманням надає особливого значення зумовленій психофізіоло­гічними чинниками специфіці процесу сприймання музики молодшими шко­лярами,  зокрема їх яскравому емоційному реагуванню.

Вікові особливості музичного сприймання молодших школярів зумовлені, перш за все, обмеженим життєвим і художнім досвідом дітей, специфікою мислення. Разом з тим молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для формування навичок музичного сприймання (Є.В.Назайкінський) завдяки художньому типу особистості, високій чутливості сенсорних зон нервової системи та перцептивно-емоційній реактивнос­ті (Д.Б.Ельконін, І.П.Павлов, Ю.А.Соколовський), прагненню до оволо­діння новим, здатності до наслідування, сенситивності, яка сприяє цілісному сприйманню мистецтва (Л.Л.Божович, Д.Б.Ельконін), синкре­тизму художніх здібностей, підвищеному інтересу молодших школярів до різних видів художньої діяльності, зокрема, до гри, в якій поєдну­ються і взаємозумовлюють один одного процеси пам’яті, інтелектуаль­ної діяльності, сприймання (Л.С.Виготський, Е.Мейман). Все це створює сприятливі передумови для (формування навичок музичного сприй­мання, тому організація і педагогічне керування цим процесом є осо­бливо важливим [8, c. 11].

Цілісне емоційне сприймання музики різного змісту і жанрів, а також її виражальних засобів про­буджує інтерес учнів до музики. В процесі слухання музики у дітей нагромаджується художній досвід, на основі якого виховуються музичні слухові уявлення, звукообразність музичного сприйняття, уявлень, мислення, всі музичні здібності, розвиваються такі необхідні властивості, як увага і її обсяг, розподіл і концентрація, переключення; довільність психічних функцій, пам’ять, аналітичні можливості.

Розділ ІІ. Організація та проведення дослідження процесу  формування навичок музичного сприймання молодших школярів

2.1 Стан сформованості навичок  музичного сприймання у сучасній  практиці музичного навчання

Діагностуванню рівнів сформованості у молодших школярів нави­чок музичного сприймання був присвячений констатувальний експеримент, у якому взяли участь учні молодших класів загальноосвітньої школи м.Чернігова №35.

Констатувальний експеримент показав, що переважна більшість молодших школярів знаходиться на низькому рівні сформованості навичок музичного сприймання.

Таблиця 2.1

Рівень сформованості навичок музичного сприймання у молодших школярів (констатувальний  експеримент)