Організація та управління

Зміст

ВСТУП

 
         Стан економіки аграрного сектора зумовлює активізацію пошуку шляхів виходу з економічної кризи та розвитку підприємницької діяльності. 
       Головною метою економіки АПК є формування конкурентоспроможного аграрно-промислового виробництва, спрямованого на вирішення політичних, соціальних, економічних завдань та забезпечення продовольчої безпеки країни. Зернове господарство в майбутньому має посісти пріоритетне місце а економіці держави. Виходячи з цього визначається і рівень виробництва зерна, який би задовольняв потреби внутрішнього попиту і забезпечував зростання експортного потенціалу. Ринок зерна в Україні, з точки зору формування товарних ресурсів, докорінно відрізняється від західно-європейської моделі. Ці відміни зумовлює тип підприємства, а саме його багатогалузевість (крім фермерських господарств), де 70% вирощеного врожаю залишається у товаровиробника на господарські потреби (насіння, корми, натуральну оплату та ін.). Характерна риса сучасного ринку — обмеженість як попиту, так і пропозиції. Тому склалася така усереднена структура реалізації зерна, яку можна вважати типовою для останніх трьох років: 
-    за каналами реалізації: заготівельним організаціям продано 15% населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу натурплати) – 29, на ринку 23, за бартерними угодами – 33%; 
-    за структурою продукції: пшениця вся – 66% від загального обсягу реалізованого зерна, ячмінь – 16,6, жито – 4, просо, гречка – 2, кукурудза – 8, овес – 1,2 і зернобобові – 1,4%.

Зіставлення цих середніх показників відносно окремого господарства, району, регіону дає уяву про його місце з позиції повноти використання можливостей на ринку. Проблема збільшення виробництва зернових культур – стратегічна мета АПК держави, що зумовлює необхідність визначення його раціональної структури як з точки зору використання агрокліматичного потенціалу, так і щодо кон’юнктури ринку. 
Виходячи з цього тема курсової роботи є актуальна. 
       Основна мета роботи полягала у виявленні основних проблем розвитку сучасного сільського господарства та обґрунтуванні організаційно-економічних заходів з підвищення його ефективності.

Мета дослідження обумовила  постановку і шляхи вирішення  наступних завдань:

• уточнити сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;
• визначити тенденції змін, які відбулись у сільському господарстві;
• визначити найважливіші фактори і механізм їх впливу на рівень економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;
• обґрунтувати перспективи розвитку та шляхи підвищення економічної ефективності рослинницьких галузей.

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти проблеми підвищення економічної ефективності та тенденції розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкової економіки.

Вивчення питань економічної  ефективності виробництва сільськогосподарської  продукції здійснювалося на базі багаторічних фактичних даних України, Миколаївської області, а саме радгоспу Степовий.

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали системний  підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі та інші нормативні акти з питань аграрної реформи, праці економістів-теоретиків і сучасні концепції підвищення економічної ефективності в нових умовах господарювання. Широко використовувалися праці українських, російських та інших вчених з економіки й організації сільськогосподарського виробництва, зокрема, роботи, присвячені ефективності і резервам її підвищення, ефективності інтенсифікації і зростання рентабельності виробництва.

Як вихідна інформація в курсовій роботі використовувалися  матеріали статистичної звітності  України, Житомирської області, а саме КТ «Сільгосптехніка ОКіК» Червоноармійського району.

Мета дослідження є  обґрунтування шляхів підвищення економічної  ефективності виробництва і переробки зерна.

При написанні курсової роботи було використано:

·          Статут господарства.

·          Форма №1 «Баланс».

·          Форма № 50-СГ «Основні економічні показники  роботи сільгосппідприємств».

·          Форма № 2  «Звіт про фінансові  результати».

·          Обліковий лист тракториста-машиніста.

·          Системи оплати праці по господарству.

Даний курсовий проект надрукований на 44 сторінці друкованого тексту.

РОЗДІЛ І.

Наукові основи організації та економічна ефективність виробництва зерна. 
1.1 Основні принципи організації виробництва зерна

Валовий збір продукції  рослинництва має деякі особливості, зумовлені природними умовами, сезонним характером виробництва. Крім того, слід враховувати,що тут продукцію отримують, як правило, тільки один раз на рік(у період збирання врожаю).Проаналізуємо виробництва зерна в господарстві.

Таблиця 1.1

Виробництво продукції рослинництва та урожайність основних сільськогосподарських культур в господарстві.

З поданої таблиці  випливає, що площа у 2011 році в порівнянні з 2009 роком на деякі культури зменшилась,а на деякі і збільшилась. Так, площа посіву пшениці озимої у 2011 році зменшилась на 75 га. Відповідно урожайність та валовий збір суттєво зросли.

Зернові належать до числа  найважливіших культурних рослин. Вони мають найвищу питому вагу в структурі  посівних площ та валових зборів продукції  серед інших сільськогосподарських культур. Це пояснюється їх винятковим значенням та різнобічним використанням.

В організації виробництва  зерна основними є два періоди :

• підготовка грунту і сівба;
• збирання врожаю.

Важливу роль відіграє раціональна  організація кожного виробничого процесу. Саме це визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Оранка – основний процес обробітку грунту, від якого  значною мірою залежить урожайність. Оранка може бути полицевою і безполицевою. Її слід виконувати з дотримуванням  таких вимог:оптимальні строки й глибина;добре прилягання стикових гребенів та подрібнення скиби;прямолінійність борозен; повне загортання гною й післяжнивних рослинних решток;мінімальна кількість розгінних борозен та звальних гребенів;добре розорювання кінців гонів і поворотних смуг тощо. Оранку здійснюють загінним способом. Тому спочатку поле потрібно розбити на загінки, які можна зорати за 2-3 дні. При виконанні робіт загінним способом, площу потрібно збільшити відповідно до кількості агрегатів. Оптимальними є прямокутні загінки із співвідношенням сторін 1:8-1:10. Орють поле у склад та врозгін. По краях його треба залишити поворотні смуги на чотири ширини захвату агрегату, які розорюють останніми. На оранці використовують п’яти  і чотирикорпусні плуги з тракторами ДТ-75, Т-150, восьми - та дев`ятикорпусні плуги з енергонасиченими тракторами, а також трикорпусні начіпні з тракторами МТЗ. Для безналицевого обробітку використовують плоскорізи -глибоко розпушувачі КПТ-2-150, КПТ-250.       

Сівба – один з найважливіших і найскладніших виробничих процесів у рослинництві. Від її якості значною мірою залежить урожайність сільськогосподарських культур. Тому необхідно своєчасно підготуватися до неї. Для цього на період підготовки грунту й сівби складають робочі плани по кожному виробничому підрозділу, а також по підприємству в цілому. Згідно з робочим планом слід укомплектувати кожний підрозділ технікою, а кожний агрегат – обслуговуючим персоналом. Потрібно також розробити чітку систему матеріального заохочення виробничих підрозділів та окремих працівників. Доцільно скласти щоденні маршрути переміщення посівних агрегатів. Щоб високоякісно провести сівбу, необхідно дотримуватися відповідних агротехнічних вимог:

• оптимальні строки та норми висіву;
• рівномірне загортання насіння на потрібну глибину;
• прямолінійність рядків;
• нормальна ширина міжрядь;
• відсутність огріхів і просівів.

При сівбі доцільно організувати процес за погодинним графіком, коли перед  початком роботи механізатором зазначають час на проходження одного гону, а також на заправлення сівалок і повороти. Це дає змогу здійснювати самоконтроль за виконанням одного завдання.

Високоефективною є  організація сівби на створення  насінних загонів та комплексу входять  такі ланки:

• підготовки поля до сівби;
• заправлення сівалок насінням і добривами;
• сівби;
• технічного обслужування;
• культурно-побутового обслужування.

Зернові висівають сівалки  СЗ-3,6, СЗА-3,6, СЗТ-3,6. Залежно від довжини  гонів посівні агрегати складаються  з 1-5 сівалок і відповідно до цього  добирають трактор. Для заправлення сівалок використовують  автонавантажувачі АС-2УМ, а також списані зернові комбайни. Потрібні засоби механізації і працівників для проведення сівби визначають за обсягом робіт по операціях, строком їх виконання, нормами виробітку та нормами обслужування агрегатів.

Збирання врожаю –  найскладніший і найвідповідальніший  процес, на який припадає більше половини витрат на виробництво зерна. Тому заздалегідь  потрібно розробити відповідні виробничі  плани, напрямки маршруту рухів комбайнів, виконати іншу підготовчу роботу. Збирають зерно прямим комбайнуванням, розділеним двофазним збирання, коли хлібну масу в фазі воскової стиглості скошують у валки, а через 3-5 днів обмолочують. Для низьких та зріджених хлібів, а також у зонах нестійкими кліматичними умовами розділене збирання не рекомендується. Прогресивним є груповий метод роботи збиральних агрегатів, особливо при організації збирально–транспортних загонів, або комплексів. У їхньому складі створюють такі ланки:

• підготовки полів до збирання;
• комбайнове–транспортні;
• збирання незернової частини врожаю;
• післязбиральної доробки зерна;
• первинного обробітку грунту;
• технічного обслугування;
• культурно–пробутового обслужування.

Розмір цих загонів  і комплексів залежить від площі  зернових, наявності відповідної техніки й транспортних засобів та інших умов. Вони дають змогу значно підвищити продуктивність агрегатів і скороченими строки збирання. Для скошування хлібів у валки, крім комбайнів, використовують жатки ЖНС-12, ЖВН-6, ЖШН-6 та інші, для обмолоту й прямого комбайнування – комбайни СК-5 «Нива», СК-6 «Колос», «Дон - 1800» тощо; на відвезення подрібненої соломи – візки 2-ПТС-4 із трактором МТЗ; на скиртування – стогоклад СНУ-0,5; для доробки зерна – зерноочисно-сушильні комплекси КЗС-40, КЗС-20 Ш.

1.2. Суть економічної ефективності, її показники та методика їх визначення.

Становлення України  на шлях ринкових відносин докорінно  змінює мету і завдання сільськогосподарського виробництва. Якщо в умовах планової економіки основною метою виробництва було виконання плану, то у ринковій — одержання максимального прибутку. основою виробництва стає приорітет споживачів і кон’юнктура ринку. Тому виробництво продукції орієнтується на ринок – на задоволення потреб споживачів та одержання максимального прибутку.

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат  від застосування всіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних  результатів і витрат виробничих ресурсів. У сільському господарстві - це одержання максимального обсягу продукції з 1га землі з найменшими витратами засобів і предметів праці. Підвищення ефективності виробництва означає, що на кожну одиницю витрат і застосованих ресурсів одержують більше продукції і доходу.

Економічна ефективність визначається відношенням результату до понесених витрат на його досягнення і характеризується системою натуральних та вартісних показників.

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва зерна необхідно  здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності виробництва.

В ефективності виробництва  відображається вплив комплексу  взаємопов'язаних факторів, що формують її рівень і визначають тенденції  розвитку. Для оцінки економічної  ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємопов'язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва  визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, що повинні бути органічно взаємопов'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

При оцінці економічної  ефективності сільськогосподарського виробництва на підприємствах необхідно  правильно визначити систему  взаємопов'язаних показників, які повинні  більш ефективно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Натуральні показники  виходу продукції з урахуванням  її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької  діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв'язків та господарського розрахунку.

Розвиток зернового  господарства відбуваються на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників :

· урожайність;

· затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна  в розрахунку на 1 люд.-год. ;

· собівартість 1 ц зерна;

· ціна реалізації 1 ц  зерна;

· прибуток в розрахунку на 1 ц зерна; на 1 люд.-год.; на 1 га посівної площі;

· рівень рентабельності.

Таблиця 1.2

Основні економічні показники  господарської діяльності

Аналізуючи показники  розвитку виробництва, з'ясовуємо, що КТ «Сільгосптехніка ОКіК» є середнім господарством, про що свідчать дані про величину виробленої валової продукції, яка в середньому за 3 роки складає 370,12 тис. грн.; грошової виручки від реалізації, яка в середньому складає 967,6 тис грн. На підприємстві зайнято в середньому 12 працівників.

У 2011 році спостерігається зростання валової продукції в порівняних цінах 2005 року на 400,4 тис. грн. порівняно з попереднім роком. Грошова виручка від реалізації зростає з 837,6 тис грн. у 2009 р. до 1537,8 тис грн. у 2011 р. Середньорічна чисельність працівників у 2010 році була найбільшою і складала 15 чол.

За кількісним співвідношенням  валового збору зерна до витрат на його виробництво або урожайність  до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва  зерна. Слід відзначити, що різні зернові  культури потребують неоднакових матеріально-грошових і трудових витрат, що в кінцевому рахунку разом з їх урожайністю визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Для визначення економічної  ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити  одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Виробництво продукції супроводжується затратами живої і уречевленої праці. Продуктивність праці вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний  показник продуктивності праці - трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.

Важливим показником економічної ефективності виробництва  зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.

Ціна - важлива категорія  ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких  економічних показників, як обсяг валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і самофінансування виробництва. Ціна реалізації зерна залежить від якості зернової культури. Так, щодо пшениці, ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини.

Прибуток господарств - це реалізована частина їхнього  чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств  не повністю відображає їх вклад у  створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залужить вад кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц зерна визначається як різниця виручки реалізації 1 ц зерна і собівартості 1 ц реалізованої продукції.

В умовах ринкової економіки  кожний суб'єкт підприєм-ницької  діяльності намагається максимізувати  прибуток, найбільш ефективно використати  всі виробничі ресурси й домогтися  найвищої рентабельності. Рентабельність - найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний - це той, що дає прибуток, доход, доціль-ний з погляду господарювання.

Отже, рентабельність у  буквальному розумінні цього  слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому не достатньо визначити величину прибутку. Необхідно співставити  її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у  відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

РОЗДІЛ ІІ.                                                                                                                                                                      Стан організації та економічної ефективності виробництва зерна в                                                                        КТ «Сільгосптехніка ОКіК».                                                                                                                      

2.1. Природно-економічна  характеристика                                                                                       КТ «Сільгосптехніка ОКіК».

Командитне товариство «Сільгосптехніка ОКіК» знаходиться в                  смт. Червоноармійськ, Червоноармійського району Житомирської області.               Дане господарство розташоване недалеко від залізничної станції, на відстані 22 км від обласного центру міста Житомир – 50 км. Шляхова мережа на територію землекористування товариства розвинута добре, що забезпечує зручний під`їзд до двору на перевезення вантажів. При складанні схеми чергування культур в сівозмінах враховується народногосподарське значення культури, її біологічні особливості, вимога грунтів та її агротехніка. Господарство розташоване в зоні Полісся, клімат помірно-континентальний.

Середньорічна температура  повітря  6-8°С, кількість опадів 660-690 мм. Тривалість зберігання снігового  покриву 100-110 днів, що є задовільним для вирощування озимих культур, оскільки відсутність снігового покриву призводить до загибелі озимих  на значних територіях. Безморозний період триває 160-170 днів, останні морози спостерігаються у кінці квітня, що не створює загрози вимирання ярих культур. Такий безморозний період дозволяє вирощувати культури довгих періодів вегетації. Поля розміщені на грунтах де вміст гумусу складає від 2,5% до 3,5%. Клімат  м'який, помірно-континентальний і залежить від повітряних мас, що йдуть з Атлантичного океану, Континентальної Азії і Арктики.

Зима не холодна, літо не жарке, різниця середньої температури  січня і липня невелика ( січень - 5,5 -5,6 ° ; липня + 17,6 +18,4 ° ).

Вегетаційний період досить довгий,, але шкідливо впливають  на розвиток рослин приморозки, що бувають у квітні, часом у травні, а також рано восени - вересень-жовтень.

Рельєф території полів  являє собою хвилясту рівнину  із значною кількістю блюдце подібних западин і має нахил 0-1°  на південь. Для кращого використання земельних угідь в господарстві передбачається меліорація земель. В господарстві організовано одну польову сівозміну . Кількість полів у сівозмінах встановлюється в залежності від структури посівних площ, раціонального розміщення посівів у сівозмінному масиві. Також враховують грунти, шляхову мережу, рівно великість полів, та інші межі контурів угідь. А в центрі польової сівозміни знаходиться тракторний стан, на якому розміщується сільськогосподарська техніка. Він розташований на підвищеному місці. Розглянемо землекористування товариства.

  Ґрунти переважно  дерново - слабопідзолисті піщані, середньо підзолисті супіщані  і глинисто-піщані. Природна родючість  їх невисока, вони бідні на  органічні речовини і легко  втрачають їх, мають мало вапна,  їм властива підвищена кислотність.

Таблиця 2.1

Склад і структура  земельних угідь