Організація та шляхи підвищення економічної ефективності виробництва яєць

Курсова робота

Організація та шляхи підвищення економічної  ефективності виробництва яєць 
 
 
 
 
 
 

          Виконав:

                                                                                                    Перевірив:

ЗМІСТ 

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ I Організаційно-економічна характеристика підприємства……………5

1. .Природно-кліматичні умови і місце розташування підприємства……….5
2. .Склад і структура с-г угідь………………………………………………….6
3. .Наявність і використання трудових ресурсів……………………………...9
4. .Забезпеченість основними засобами та ефективність їх використання...12
5. .Спеціалізація підприємства………………………………………………..15
6. .Ефективність діяльності підприємства……………………………………16

Розділ II Організація виробництва яєць………………………………………..18

  2.1.Аналіз  стану галузі птахівництва на підприємстві………………………18

  2.2.Організація  виробничих процесів при виробництві яєць………………19

  2.3.Організація праці та оплати праці………………………………………...24

  2.4.Економічна ефективність виробництва яєць……………………………..26

Розділ III Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва яєць..28

Висновки та пропозиції…………………………………………………………33

Список  використаної літератури……………………………………………….35 

                                         Вступ

     Птахівництво  України є однією з найбільш інтенсивних  і динамічних галузей сільськогосподарського виробництва, яке має можливості в короткі терміни значно збільшити виробництво дієтичних висококалорійних продуктів – м’яса і яєць з метою забезпечення людей фізіологічно необхідною нормою харчування. Одне яйце задовольняє потребу людини у вітаміні В₂ на – 10-12%, Д – на 10-40%, А – на 15-16%.

     Необхідність  подальшого розвитку птахівництва обумовлена також тим, що витрати корму на виробництво білка та енергії  порівняно з іншими продуктами тваринного походження найменші. На виробництво  одного грама чистого білка в яйцях і м’ясі витрачається у 8 раз менше кормових одиниць, ніж в яловичині, у 3 рази менше, ніж у свинині. Слід відзначити, що в м’ясному птахівництві для одержання 1 т м’яса потрібно у 12 разів менше часу, ніж у скотарстві, і у 8 разів менше, ніж у свинарстві.

     Птахівництво  може бути прикладом організації  безвідхідної технології виробництва. Продукти переробки птиці, такі як голова, ноги (нижче заплесневого суглоба), крила, усі внутрішні органи (печінка, серце, залози, мускульний шлунок) використовуються для приготування різних харчових наборів, кров – для виробництва ковбас, а такі внутрішні органи як яєчник, яйцепровід, сім’яники, сім’япроводи та кишковий тракт переробляють на білкове борошно. Послід птиці після висушування є відмінним добривом або йде на виготовлення компостів. Крім того, він використовується як кормова добавка до раціонів бичків на відгодівлі, а також основний субстрат при вирощуванні червів, які є своєрідним добривом для підготовки гумусу грунту.

     Курячі  яйця - поживна й здорова їжа. Біологічно повноцінний білок яєць по своєму складу наближається до оптимальної потреби організму людини в амінокислотах. Ліпіди містять корисні ненасичені жирні кислоти й фосфоліпіди, головним чином лецитин, що сприяє прискоренню метаболізму жирів і підвищенню їх засвоюваності.

     За  даними літератури до числа самих  корисних продуктів харчування відносять: коричневий рис, курячі яйця, молоко, шпинат, банани, м'ясо лосося, чорницю. Було експериментально доведено, що комплекс функціональних компонентів харчових яєць запобігає утворенню тромбів, знижує ризик серцево-судинних і інших захворювань.

     Сьогодні  дієтологи рекомендують здоровій людині з'їдати 1-2 яйця в тиждень. Одне куряче яйце при цьому задовольняє добову потребу дорослої людини в білку на майже на 80%, жиру – 7%, фосфоліпідах – більше 50%, вітамінах – від 5 до 90%, йоду – 15-20%, цинку й міді – 8-10%, селену – до 40%. Важливу роль в підвищенні ефективності виробництва продукції відводиться передовим технологіям утримання племінної птиці, зокрема впровадженню роздільного вирощування та диференційованій годівлі курей та півнів.

     Тому  першочерговими завданнями,які стоять перед галуззю птахівництва є нарощування обсягів виробництва продукції, а також забезпечення ефективності цього виробництва.

     Основна мета роботи - оцінити економічну ефект виробництва продукції птахівництва за останні роки, а також виявити напрями її підвищення у майбутньому.

     Об’єктом  дослідження стало відкрите акціонерне товариство “Кожухівське”. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  I Організаційно-економічна характеристика підприємства 

1.1.Природно-кліматичні  умови і місце  розташування підприємства

     Природно-економічні умови розвитку птахівництва визначаються перш за все розміщенням господарства з точки зору природних та економічних  умов.

     Акціонерне  товариство "Кожухівське" розташоване в с. Кожухівка Васильківського району, Київської області. Це зона лісостепу. Клімат території помірно-континентальний, тривалість вегетаційного періоду 200-210 днів, середньорічна кількість опадів 500-550 мм, основними ґрунтами птахофабрики є дерново-підзолисті і легкосуглинкові. Ґрунтові води залягають на глибині 3-7 м. Рельєф місцевості - широкохвиляста рівнина.

     Однак, природні умови для птахофабрики мають невелике значення, так як вирощуванням сільськогосподарських культур тут не займаються. Значно більше уваги заслуговують економічні умови, зокрема положення підприємства відносно ринків збуту продукції та пунктів постачання. З цього приводу можна зазначити, що птахофабрика "Кожухівське" має досить зручне місцеположення: розташована на відстані 35 км. від столиці України і найбільшого міста країни - м. Києва. Ще ближче до районного центру - м .Васильків - лише 17 км., стільки ж і до залізничної станції, яка знаходиться в м. Василькові. Майже всі ринки збуту продукції знаходяться в м. Києві і м. Василькові, також і всі пункти постачання сировини та матеріалів знаходяться там же. Слід також зауважити, що підприємство має шляхи сполучення з цими містами в досить доброму стані, шляхи з твердим покриттям підведені до самої птахофабрики, а також по всій її території, тому незалежно від погодних умов можна здійснювати підвезення матеріалів і відвантаження готової продукції. Транспортними засобами підприємство теж забезпечене в достатньому обсязі, як загального користування, так і спеціалізованими. 

1.2.Склад  і структура с.г  угідь

         Під земельними угіддями слід розуміти ділянки землі, що систематично використовуються або придатні до використання для конкретних господарських цілей і які відрізняються за природно-історичними ознаками.

         Сучасна класифікація виділяє сільськогосподарські угіддя, до яких належать землі, що безпосередньо використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції:

      1.рілля, 2.багаторічні насадження, 3.сінокоси і 4.пасовища

     Окремому обліку підлягають інші угіддя: лісові площі, деревно-чагарникові насадження, болота, землі, зайняті під водою, дорогами і прогонами, будівлями, дворами, вулицями, площами, інші землі, не використовувані у сільському господарстві.

          До ріллі відносять земельні ділянки, які систематично обробляються під посіви сільськогосподарських культур, і чисті пари, включаючи посіви багаторічних трав у полях сівозмін із строком користування, передбаченим сівозмінами, і вивідні поля. Міжряддя садів та інших багаторічних насаджень, тимчасово використовувані під посіви сільськогосподарських культур, в площу ріллі не включаються а облічуються як площі багаторічних насаджень. Так само до рілля не відносять ділянки покращених сінокосів і культурних пасовищ, розорані на період обновлення травостою, а також, зайняті посівами попередніх культур (протягом не більше двох років), розорані з метою створення на них довгострокових пасовищ або поліпшених сінокосів.

       До багаторічних насаджень відносяться земельні ділянки, зайняті штучно створеними деревними, чагарниковими або трав’янистими багаторічними насадженнями, здатними давати урожай плодово-ягідної, технічної або лікарської продукції.(сади ,площі ягідників, площі виноградників

     Перелогами  вважають землі, які раніше оралися, а тепер через певні обставини більше одного року, починаючи з осені, не використовуються для посіву сільськогосподарських культур і не підготовлені під пар. До перелогів не відносять розорані ділянки сінокосів і пасовищ, залишені для природного заростання травостоєм.

        Сінокосами називають земельні ділянки, покриті багаторічною трав’янистою рослинністю, які систематично використовують для сінокосіння. Залежно від природно-історичних властивостей сінокоси підрозділяються на заливні, суходільні і заболочені.

     Із  загальної площі заливних і суходільних  сінокосів виділяють поліпшені  сінокоси. Залежно від обсягу і  характеру проведених заходів поліпшені  сінокоси підрозділяють на сінокоси поверхневого і корінного поліпшення.

        Пасовищами називають землі, покриті багаторічною трав’янистою рослинністю, які систематично використовуються для випасання худоби, не придатні для сінокосів і які не є перелогами. Пасовища підрозділяються на суходільні і заболочені.

        Одже в склад земель (земельних угідь) господарства виділяють особливу групу – с-г угіддя (рілля і перелоги, багаторічні насадження,сінокоси і пасовища), з яких отримують ту чи іншу продукцію. Розрізняють по призначенню, способах основного господарського використання, підняття і встановлення продуктивності, а також по природних властивостях.

     В відповідності до вказаного лугові землі в залежності від способу  основного їх використання діляться на сінокоси і пасовища, а по способах відновлення продуктивності – на покращені (корінного і поверхового покращення) і природні. Останні по осовливостях природних властивостей діляться на - суходільні, заливні, заболочені. В Усіх с/г угіддях виділяють різновидності: зрошувалні, незрошувані та осушені землі. Розорані землі, крім того, розрізняються по введиних на них сівозмінах (польові, кормові, спеціальні) 
 
 

      Таблиця 1.1

                    Склад і структура сільськогосподарських угідь

     З наведених даних можна стверджувати,що загальна площа с.г угідь 11га.Найбільшу площу займають сінокоси 7га,а рілля лише 4га.За дані роки змін не відбулось. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3.Наявність і використання трудових ресурсів

           До наявністі та використання трудових ресурсів відносять:

     1. Спискова чисельність працівників  – це показник чисельності  працівників спискового складу  на певну дату календарного періоду, наприклад, на перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих та виключаючи тих працівників, які вибули в цей день.

     2. Середньоспискова чисельність працівників  за календарний період обчислюється  шляхом підсумовування чисельності  працівників спискового складу  за кожний календарний день  та ділення одержаної суми  на кількість календарних днів  періоду.

     3. Продуктивність праці – це виробіток (обсяг господарської діяльності – валова продукція, виручка, доход тощо) в грошовому (натуральному) виразі на одного середньоспискового працівника підприємства в розрахунку на рік, день, годину.

       Трудовий виробіток – це затрати праці на одиницю обсягу господарської діяльності в грошовому (натуральному) виразі.

     4. Середня оплата праці працівників  за календарний рік обчислюється  шляхом ділення фонду оплати  праці за календарний рік на  середньоспискову чисельність працівників,  а за місяць – додаткового ділення на 12, середньоденна – на загальну кількість відпрацьованих людино-днів, середньогодинна – на загальну кількість відпрацьованих людино-годин.

     5. Кількість днів, відпрацьованих  одним працівником, визначається як відношення загальної кількості людино-днів, відпрацьованих працівниками підприємства до середньооблікової чисельності працівників.

     6. Тривалість робочого дня обчислюється  шляхом ділення загальної кількості  відпрацьованих працівниками людино-годин  на загальну кількість відпрацьованих людино-днів.

     7. Коефіцієнт використання робочого  часу визначається як відношення  фактичної загальної кількості  корисного фонду робочого часу  працівників до нормативного  корисного фонду робочого часу.

     8. Коефіцієнт плинності працівників  – це відношення чисельності звільнених працівників за календарний період до середньоспискової чисельності працівників у цьому ж періоді.

     9. Трудомісткість господарської діяльності  – це відношення суми витрат  на оплату праці та соціальні  заходи до загальної суми витрат, пов’язаних з господарською діяльністю. 
 
 
 

                                                                                                                 Таблиця 1.2

                                        Показники продуктивності праці

           Аналізуючи дану таблицю можна стверджувати,що валова продукція в співставних цінах за досліджувані роки майже не змінилась.Зменшилась середньорічна чисельність працівників,що призвело до збільшення виробництва продукції одним середньорічним працівником на  6%,і відповідно зросли затрати праці на 15%. 
 

                                                                                                               Таблиця1.3

                 Наявність трудових ресурсів та показники їх використання       

     Проаналізувавши таблицю 1.3 можна сказати, що чисельність працівників у 2010 році у порівнянні з 2008 роком зменшилась на 12 осіб або на 6%, цим самим кількість фактично відпрацьованих люд./год збільшився на 20%, а коефіцієнт використання трудових ресурсів зменшився на 37.5% 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.4.Забезпеченість основними засобами та ефективність їх використання

         Основні засоби є матеріально-технічною базою виробництва, фундаментом його вдосконалення і розвитку. Цей процес відбувається як шляхом нарощування потенціалу основних засобів (екстенсивно), так і за допомогою підвищення ефективності їх використання (інтенсивно). Значне нарощування основних виробничих засобів призводить до ускладнень у технічному переоснащенні виробництва, морального і фізичного старіння устаткування, що знижує ефективність його використання та можливість конверсії. Тому економічно більш виправданим є збільшення часу роботи устаткування, повне завантаження наявного парку, кваліфікований догляд за його роботою

             Мета економічного аналізу полягає у визначенні ступеня забезпечення підприємства основними засобами за умови найінтенсивнішого їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі.

            Беручи за основу принцип системного підходу в процесі економічного аналізу, виокремлюють такі завдання:

     • аналіз обсягу і структури основних засобів та їх відповідності вимогам технічного прогресу та оптимальним параметрам виробництва;

     • визначення технічного стану засобів, темпів, форм їх оновлення;

     • аналіз використання наявного парку  устаткування, стану його екстенсивного й інтенсивного завантаження;

     • виявлення внутрішньовиробничих резервів поліпшення використання основних виробничих засобів;

     • розрахунок кінцевих виробничо-фінансових результатів поліпшення використання засобів.

            Аналіз починають із вивчення динаміки, обсягу, складу і структури основних засобів за їх класифікаційними ознаками:

     • будинки, споруди та передавальні пристрої;

     • машини та обладнання;

     • транспортні засоби;

     • інструменти, прилади, інвентар (меблі);

     • інші основні засоби.

           Узагальнюючі показники мають забезпечити отримання достатньої кількості інформації, на основі якої можна зробити висновки про ефективність використання всієї сукупності основних засобів (фондів) підприємства та виявити наявні резерви поліпшення їх використання.

          До узагальнюючих показників відносять:

     - фондовіддачу,

     - фондомісткість,

     - рентабельність виробництва,

     - коефіцієнт використання виробничої  потужності підприємства.

     *Фондовіддача (Ф) характеризує річний випуск  продукції з одиниці вартості  основних фондів. Зазначимо, що середньорічну вартість основних фондів визначають як середньоарифметичну величину із значень цього показника на перше число кожного місяця (Формули у додатку А).

     *Фондомісткість (Фм) представляє собою показник  зворотній фондовіддачі, за допомогою якого можна визначити величину основних фондів, яка припадає на одиницю вартості випуску відповідного виду продукції.

     *Рентабельність  виробництва - це відносний показник  ефективності роботи підприємства, який в загальній формі обчислюється  як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Цей показник має декілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси використовуються в розрахунках.

            Для оцінки використання основних засобів доцільно застосовувати показник їх рентабельності, який характеризує відношення прибутку до середньорічної первісної їх вартості.

     Наступний важливий показник - коефіцієнт використання виробничої потужності (Квп) підприємства 

                                                                                                                 Таблиця 1.4 

              Наявність і ефективність використання виробничих фондів