Організація, технологія та контроль за якістю надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра товарознавства та експертизи харчових продуктів

Курсова робота

з дисципліни „ Технологія та контроль за якістю надання послуг ”

на тему:

«Організація, технологія та контроль за якістю надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту»

Студента 3 курсу 6 групи

товарознавчого факультету

денної форми навчання

Семенова Івана

Науковий керівник

канд. техн. наук, доцент

Самойленко Антоніна Анатоліївна

Київ 2011

Зміст

Вступ…………………………………………………………………..……………...3

1. Розвиток та сучасний стан надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту…….......….................................................................5

2. Роль та значення  послуг міжміського автомобільного пасажирського …….9

3. Аналіз законодавчого забезпечення та технології надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту………..…………………………11

4. Структура, характеристика та технологія надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту……….……………....….....……18

5. Якість та повнота надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту на прикладі Київского авто-вокзалу………...................…..……..21

5.1. Організація, об’єкти та методи дослідження……….............………..………27

5.2. Результати дослідження……………………………………………….….…...29

Висновки та пропозиції…………………………………………...............………..35

Список використаних джерел………………………………..............……………39

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Перевезення пасажирів здійснюються автомобільним, залізничним, водним (морським, річковим), повітряним, міським електричним, спеціальними видами пасажирського транспорту та спеціальними видами транспорту, які складають єдину транспортну сітку.  

Кожен вид пасажирського транспорту відрізняється від іншого переліком характерних технічних особливостей, головними з яких є  застосовані транспортні засоби (рухомий склад) та шляхи сполучення (наземні, водні, повітряні).  

Пасажирський автомобільний транспорт перетворився на один з основних та найбільш поширених видів пасажирського транспорту країни. Він широко обслуговує транспортні потреби міського та сільського населення, забезпечуючи масові та індивідуальні перевезення пасажирів парком автобусів та легкових автомобілів.

Пасажирські перевезення (міські, міжміські, внутрішньорайонні і внутрішньообласні) здійснює автомобільний транспорт загального користування – автобуси, таксі. Міські перевезення характерні невеликою протяжністю маршрутів, частими зупинками і частою зміною пасажирів. Міжміські перевезення відрязняються від міських великою протяжністю маршрутів, порівняно незначною кількістю зупинок і незначною зміною пасажирів.

Метою є вивчення організації, технології та контролю за якістю надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту населенню.

Основними завданнями дослідження є:

                  вивчення ролі та значення  послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту;

                  дослідження ринку послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту в Україні;

                  аналіз законодавчого забезпечення міжміського автомобільного пасажирського транспорту;

                  дослідження структури послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту;

                  дослідження технологій надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту;

                  оцінка надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту.

Об’єктом дослідження стало підприємство ВАТ «ХПАС», що надає послуги міжміського автомобільного пасажирського транспорту, що здійснюють свою діяльність на території України .

Предметом даної роботи є дослідження організації та технології якості надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту населенню.

1. Розвиток та сучасний стан надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту

Історія розвитку пасажирських перевезень автомобільним транспортом починається в 19 столітті, коли були побудовані дослідні зразки парових карет іомнібусів, що розвивають швидкість від 10 до 12 км/год. Після придбання у 1801 двигуна внутрішнього згоряння було зроблено багато спроб --побудувати двигун, що працює на газоподібному або рідкому паливі, в 1885 - 1886 р.р. у Німеччині Готлаб Даймер встановив бензиновий двигун на триколісний автомобіль, який і вважається родоначальником сучасного автомобіля.

Велике значення для широкого використання автомобілів внесла поява пневматичних шин (1880 р.). У 1886 році Акціонерним суспільством будівництва та експлуатації екіпажів та автомобілів був створений перший легковий автомобіль в Росії. У 1902 році цією ж фірмою був побудований перший в Росії автобус місткістю 8 пасажирів з двигуном «Де-Діон-Бутой»потужністю 8 л.с. 1 вересня 1907 в Росії в місті Москві з'явивсяперший таксомотор.

Напередодні першої світової війни в Росії налічувалося 8,8 тис.переважно легкових автомобілів. Умовно, історію розвиткупасажирських перевезень в Росії можна розділити на 5 періодів.

Перший період (1918-1929 р.р.) На початку 1918 року в країні налічувалося близько 35 тисяч автомобілів. У 1922 р. рішенням Радянського Уряду було дозволено державним установам і приватним особам придбання за кордоном і ввоз автомобілів та автомобільного майна («Рено», «Фіат», «Лей ланд», «Манн» і т.д.). У 1925 - 1928 р.р. на вулицях великих міст з'явилися легкові автомобілі та автобуси іноземних марок, що дозволило організувати (хоча ів невеликих обсягах) регулярні пасажирські перевезення.

Другий період (1929-1940 р.р.) характеризується будівництвом вітчизняних автомобільних заводів. У 1929-1930 р.р. почалося серійне виробництво. Ярославський і Московський автомобільні заводи випустили 19 --місцевих автобусів ЗІС-8 (на базі вантажного автомобіля ЗІС-5). У 1931-1932р.р. вступив в дію завод АМО (нині ЗІЛ) і завод в м. Горькому - автобус ГАЗ-03-30 (17 пасажирів). У 1932 р. приступили до випуску автобусів АМО-4,в 1938р. - ЗІС-8, у 1938р. - ЗІС-16 (місткість 21 і 26 пасажирів). У 1936 році в таксомоторні парки країни почали надходити легкові автомобілі ЗІС-101 (7 осіб), ГАЗ-М1 (5 осіб).

У 1940 році пасажирські автомобільні перевезення були організовані більш ніж у 300 містах. Автобусний парк нараховував 15,6 тис. автобусів,причому 40% яких були спільними. У роки Великої Вітчизняної війни перевезення пасажирів фактично в багатьох містах і областях припинилися, тому що рухомий склад був мобілізований.

Третій період (1947-1960 р.р.) На початок 1947 автобусні перевезення були відновлені у всіх містах, в яких вони існували до війни. У1950 автобусне сполучення було організовано у 459 містах, а таксомоторні - в 420 містах країни. За період з 1946 по 1950 р.р. парк автобусів збільшився до 22 тис. од. У 1946 р. з'явився ЗІС-154 (дизельний генераторний автобус), в 1949 р. ЗІС-155, з 1950 р. виробництво автобусів Павловського автозаводу ПАЗ-651. У 1956 р. М-402, з 1958 р. М-407, ГАЗ-20 ( «Перемога»), ЗІС-110, ГАЗ-12, з 1960р. ЗАЗ-965 ( «Запорожець»), з 1965р. ГАЗ-21 ( «Волга »).

Четвертий період (1960-1990 р.р.) ознаменувалися високими темпами розвитку пасажирських автомобільних перевезень. У 1972 р. СРСР з випуску автомобілів подолав мільйонний рубіж. У Росії за період з 1970 по 1990р.р. обсяг перевезень пасажирським автомобільним транспортом збільшився в 1,7 рази, а пасажирооборот - у 2,6 рази.

Виробництво автобусів в країні зросла в 1980 р. (у порівнянні з 1960 р.) більш ніж в 3,7 рази, а легкових автомобілів в 9,6 рази. У цей період почався випуск автобусів ЛіАЗ-677, ПАЗ-672, КАВЗ-685, ЛАЗ-695 і т.д., легкових автомобілів ВАЗ-2101.

П'ятий період (з 1990 року і по теперішній час) характеризується загальною економічною обстановкою в країні. До 1993 року фактичну наявність автобусів в 1,7 рази нижче нормативного, зношеність парку понад 50%,скасовано більше 3000 автобусних маршрутів.

Обсяг пасажирських автобусних перевезень до 2010 р. (у порівнянні з 2007р.) Скоротився на 19%, чисельність парку - на 27,8 тис. од.,кількість автобусних маршрутів зменшилося на 7,2 тис.

В даний час в ДАІ зареєстровано 627 тис. автобусів всіх класів, з яких тільки 400 тис. працюють. Випускаються наступні маркиавтобусів ЛІАЗ-5256 (місткість 120 пасажирів), ЛіАЗ-695, ПАЗ-5275 (міський автобус місткістю 104 пасажира), МАЗ-103 (100 пасажирів) іт.д.

В сьогоднішній час значно прискорились темпи розвитку перевезень пасажирів в міжміському сполученні і цьому значною мірою допомогли оснащені АТП спеціалізованими автобусами та збільшилась протяжність доріг з твердим покриттям. Найбільший об’єм перевезень в міжміському сполученні приходе на маршрути протяжністю до 100 км – 71, до 200 км-23 та свище 200 км – 6% .

Основною проблемою міжміських пасажирських перевезень є удосконалення перевізного процесу та покращення якості обслуговування пасажирів Не велика питома вага перевезень на маршрутах великої протяжності визначаються тим, що швидкість сполучення міжміських автобусів недостатньо високі, а запропоновані пасажирам послуги не відповідають потребам.

Важливу роль при організації руху пасажирського транспорту відіграє нерівномірність розподілу пасажиропотоків за годинами та окремими ділянками діючих маршрутів. Для формування оптимальної або раціональної маршрутної сітки, також як і для ефективного використання рухомого складу та забезпечення високого рівня обслуговування пасажирів, необхідно знати напрямки, розміри та ступінь нерівномірності пасажиропотоків. Для виявлення пасажиропотоків на автобусних маршрутах застосовуються методи, які підрозділяються на дві групи: звітно-статистичні і натурні.

. 2. Роль та значення  послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту

Для сучасної України значення транспорту велике, тому що саме транспорт з’єднує різні регіони у єдину країну. В цьому сенсі транспорт є одним з відомих країностворюючих факторів.

Транспорт (від лат.-переміщаю) – народногосподарський комплекс, який здійснює перевезення людей та вантажів. За об’єктом перевезення розрізняють транспорт пасажирський та вантажний. Пасажирський транспорт – частка єдиної транспортної системи. Сучасний пасажирський транспорт виконує перевезення людей, їх ручної клажі та багажу у різних видах сполучення. Перевезення людей може виконуватись як на професійній основі, так і самостійно громадянами у своїх справах. Також існують перевезення комерційні та некомерційні. Комерційні виконуються перевізником з метою отримання економічної вигоди та підрозділяються на перевезення транспортом загального користування і технологічні перевезення. Некомерційні перевезення виконуються громадянами з метою задоволення власних потреб.

Пасажирське сполучення між окремими населеними пунктами постійно розвивалось. Зміцнення транспортних та економічних зв’язків між сусідніми населеними пунктами призвело до виникнення більш великих суспільних об’єднань, які сформувались в окремі регіони. Поміж регіонами та країнами також сформувалися транспортні зв’язки. Пасажирський транспорт відноситься до транспортної сфери послуг населенню. До послуг транспорту можна віднести: перевезення пасажирів, пересадження пасажирів, послуги при очікуванні пасажирів, послуги при подачі перевізних засобів, отримання на вимогах прокату перевізного засобу, послуг по обслуговуванні підприємств, організацій.

Пасажирські перевезення виконуються автобусами та легковими автомобілями загального користування. Автомобільний транспорт загального користування виконує перевезення пасажирів маршрутними автобусами; автобусами, наданими державним та корпоративним підприємством, закладами і організаціями за їх замовленнями, а також громадянами за договорами або окремими замовленнями; маршрутними таксі та легковими автомобілями-таксі індивідуального користування; легковими автомобілями, наданими підприємствами, закладами та організаціями для службового використання, а також громадянам за окремими замовленнями.

Пасажирські перевезення в міжміському сполученні мають важливе значення для нормального функціонування всіх галузей міського господарства, задоволення потреб населення в пересуваннях до місць праці, навчання і т.д. Пасажирський транспорт має як економічне, так і соціальне значення для суспільства.

Автомобільний пасажирський транспорт є складовою частиною єдиної транспортної системи (ЄТС) країни, та її успішне функціонування в більшості залежить від координації роботи з іншими видами транспорту.

3. Аналіз законодавчого забезпечення та технології надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами та організаціями економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, задоволення потреб автомобільного транспорту у паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах. Однак, основним органом, який реалізує державну політику у сфері перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є Державна адміністрація автомобільного транспорту Міністерства транспорту та зв’язку України.

Найважливішими правовими актами національного законодавства можна назвати:

                   Закон України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 року № 232/94, що визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту.

                   Закон України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, що регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

                   Закон України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року № 22, який визначає загальні засади організації та діяльності автомобільного транспорту.

                   Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 року № 1644/ІІІ. Закон України «Про автомобільні дороги» від 8 вересня 2005 року № 2862-ІV, що визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг.

                   Постанова Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 pоку № 1306 „Про Правила дорожнього руху”

                   Постанова Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 456 „Про затвердження Програми забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки транспортних засобів”, метою якої є забезпечення безпеки дорожнього руху на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, дотримання екологічних вимог експлуатації транспортних засобів та поглиблення інтеграції в транспортну мережу Європейського співтовариства шляхом здійснення комплексу взаємопов'язаних заходів.

Перш за все, на відносини, пов'язані з діяльністю у сфері автомобільного транспорту, поширюються, зокрема, норми Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-III, згідно з якими автобусні перевезення є видом послуг пасажирського автомобільного транспорту загального користування.

Так, відповідно до ст. 35 Закону № 2344-III внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування поділяються на міські, приміські, міжміські внутрішньообласні, міжміські міжобласні.

• До міських належать перевезення за маршрутами в межах території населеного пункту;

• до приміських – перевезення за маршрутами завдовжки до 50 км незалежно від адміністративно-територіального поділу, крім міських маршрутів;

• до міжміських внутрішньообласних – перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 км i які проходять у межах території Автономної Республіки Крим, області;

• до міжміських міжобласних – перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 км i які виходять за межі території Автономної Республіки Крим, області.

Крім того, згідно з п. 33 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III (зі змінами та доповненнями) надання послуг з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню.

Підпунктом 2.3.1 п. 2.3 розділу другого Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), затверджених наказом Держпідприємництва України, Мінтранспорту України від 18.12.2003 р. № 136/985, передбачено, що суб'єкти господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), відповідно до отриманої ліцензії повинні дотримуватися норм чинного законодавства про автомобільний транспорт i забезпечувати, зокрема, виконання Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 р. № 176.1* 

Згідно з п. 19 зазначених Правил пасажирський перевізник здійснює перевезення пасажирів за квитками, форма яких затверджується в установленому законодавством порядку. Статтею 38 Закону № 2344-III визначено, що для пасажира квиток на проїзд в автобусі i на перевезення багажу (для пільгового проїзду – посвідчення особи встановленого зразка) є документом на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, так само, як i ліцензія – для пасажирського перевізника, посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб – для водія автобуса.

Особливості договору про перевезення пасажира автомобільним транспортом визначено ст. 52 Закону № 2344-III.

Договір про перевезення пасажира автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між перевізником та пасажиром у письмовій формі (пасажирський квиток, договір, квитанція тощо) та вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, при туристичних перевезеннях, перевезеннях на замовлення – з моменту посадки в автобус. Такий договір набирає чинності з моменту посадки пасажира в автомобільний транспортний засіб i діє до моменту його висадки у пункті призначення.

Пасажир може відмовитися від договору про його перевезення та одержати в установленому порядку компенсацію вартості проїзду.

Отже, для пасажира не є важливим: пасажирський перевізник працює на загальній системі оподаткування чи є платником єдиного податку, для нього з юридичної точки зору важливо отримати якісну послугу за договором, тобто за придбаним квитком. У свою чергу, згідно зі ст. 53 Закону № 2344-III пасажир зобов'язаний мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду – відповідне посвідчення.

Відповідно пасажирський перевізник незалежно від системи оподаткування, за якою він працює, повинен надати пасажиру квиток на проїзд.

Далі розглянемо порядок розрахунків під час продажу квитків на автомобільному транспорті.

Отже, під час продажу проїзних i перевізних документів на автомобільному транспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю РРО та розрахункові книжки не застосовуються (п. 4 ст. 9 Закону № 265/95-ВР). Тобто у цьому випадку такий виданий розрахунковий документ (квиток, квитанція, талон) прирівнюється до розрахункової квитанції.

Але якщо видаються талони, квитанції, квитки без нанесених друкарським способом серії, номера, номінальної вартості або якщо такі документи не видаються, то розрахунки повинні проводитися на загальних підставах – із застосуванням РРО. Винятком є продаж квитків у кіосках та салонах транспортних засобів для проїзду в міжміському автотранспорті, який дозволяється здійснювати без застосування РРО із використанням розрахункової книжки (п. 10 Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 р. № 1336). При цьому розрахункові книжки повинні використовуватись на місцях проведення розрахунків у господарських одиницях тих суб'єктів підприємницької діяльності, що зареєстрували ці розрахункові книжки.

Отже, документом на перевезення (відповідно договором про перевезення) при розрахунках із застосуванням РРО є фіскальний чек касового апарата, а при розрахунках із використанням розрахункової книжки – розрахункова квитанція.

На виконання Закону № 265/95-ВР ДПА України було розроблено Порядок реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій i розрахункових книжок, затверджений наказом від 01.12.2000 р. № 614 (за текстом – Порядок), яким установлено, що при наданні послуг пасажирським автомобільним транспортом КОРО реєструється на кожного кондуктора або за рішенням суб'єкта підприємницької діяльності – на кожний транспортний засіб (п. 2.2 розділу другого Порядку).

Згідно з п. 2.3 розділу другого Порядку форма КОРО, що використовується при наданні послуг пасажирським автомобільним транспортом у разі проведення розрахунків без застосування РРО, повинна відповідати формі товарно-касової книги, наведеній у додатках 13 (для міських та приміських автобусних маршрутів) та 14 (для міжміських автобусних маршрутів) до п. 3.1.1 Інструкції про порядок обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом та готівки, отриманої від перевезень пасажирів i багажу, затвердженої наказом Мінтранспорту України від 31.05.2000 р. № 279. При цьому на титульній сторінці повинна бути зазначена назва документа «Книга обліку розрахункових операцій»; квитково-касові листи в книзі повинні бути послідовно пронумеровані, обидві частини кожного квитково-касового листа повинні мати однакові серію (три літери) та номер (шість цифр), нанесені друкарським способом при виготовленні. Серії (у межах трьох літер) та номери (у межах шести цифрових розрядів) квитково-касових листів не повинні повторюватися в КОРО, зареєстрованих одним СПД.

Відповідно до п. 7.12 розділу сьомого Порядку КОРО, що використовується при наданні послуг пасажирського автомобільного транспорту у разі проведення розрахунків без застосування РРО, заповнюється та використовується згідно з підрозділом 3.2 «Порядок ведення товарно-касової книги» Інструкції № 279 з урахуванням інших вимог цього розділу Порядку.

Згідно зі ст. 2 Закону № 265/95-ВР розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, i зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Відповідно до п. 2.5 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом № 614, форма i зміст розрахункових документів (крім тих, які друкуються реєстраторами розрахункових операцій), що використовуються при наданні послуг пасажирським автомобільним транспортом, повинні відповідати Типовим формам квитків на проїзд пасажирів i перевезення багажу автомобільним транспортом, затвердженим наказом Мінтранспорту України від 31.05.2000 р. № 278,3* за винятком квитків на приміські автомаршрути (типи ПА-1, ПА-2), міські автомаршрути (типи МА-1, МА-2), багажних квитків на приміські автомаршрути (тип КБ-2).

Наказом № 278 затверджено Типові форми квитків на проїзд пасажирів автомобільним транспортом на міжміських маршрутах (тип I, тип II, тип III, тип IV).

З вищенаведеного можна дійти висновку, кому з перевізників варто надати перевагу пересічному громадянину: тим, які надають якісні послуги i засвідчують їх видачею перевізного документа, тобто діють у межах законодавства, або тим, які, приймаючи готівку безпосередньо в кишеню (у немалих сумах), не збираються задовольняти права пасажирів.

4. Структура, характеристика та технологія надання послуг міжміського автомобільного пасажирського транспорту

Міжміські перевезення організуються по дорогам державного та обласного значення між містами та населеними пунктами на довжину більш 50 км від межі міста .

Збільшена транспортна рухомість міського та сільського населення, особливо у районах, не маючих достатнього розвитку інших видів транспорту, призвела до необхідності розвитку міжміських автобусних сполучень. Основний їх об’єм виконується автобусами загального користування за розкладом, за постійними або годинними маршрутами. Незначна частка перевезень виконується легковими таксі, які працюють на замовлення.

Міжміська транспортна система не може працювати достатньо ефективно без правильного рішення задачі визначення раціонального рухомого складу і його кількості на маршрутах. В комплексі задач організації пасажирських перевезень ця задача займає важливе місце, оскільки від кількості рухомого складу на маршрутах і вдосконалення його роботи залежать втрати часу населення при пересуваннях, ступінь транспортної стомлюваності і т.д.

Задача визначення кількості рухомого складу в більшості вживаних методах розв'язується без повного урахування інтересів пасажирів. Проте відсутність досконалого методу визначення кількості рухомого складу на маршрутах, що враховує інтереси транспортних організацій і пасажирів, не дозволяє повною мірою вирішити цю задачу.

Вибір типу автобусу на міжміських маршрутах визначається розмірами пасажиропотоків, дорожніми умовами, протяжністю маршруту, методами організації праці водіїв, економічною ефективністю експлуатації порівняних марок автобусів. На вибір марки, кількості і виду транспорту на міжміських маршрутах впливає велика кількість чинників, які можна об'єднати в наступні групи :

– економічні: капітальні вкладення в рухомий склад і в матеріально-технічну базу по його зберіганню, ремонту і обслуговуванню, поточні витрати, витрати часу пасажирів на очікування посадки;

– соціальні: вартісна оцінка втрати одиниці часу на очікування, привабливість суспільного транспорту для пасажирів, наявність достатнього контингенту персоналу водія;

– технічні: динамічні якості автобусів, дорожні умови, конструктивні особливості рухомого складу, пропускна спроможність вулиць і зупиночних пунктів;

– експлуатаційні: закономірності формування пасажиропотоків, максимально допустимий інтервал руху, наявність матеріальних ресурсів;

– нормативні: допустиме наповнення рухомого складу пасажирами, вимоги по забезпеченню безпеки руху, екологічні вимоги;