Основні фонди підприємства: формування та використання

46

Курсова робота

на тему :

Основні фонди підприємства: формування та використання

Виконала студентка

5-го курсу групи Е-52

Науковий керівник

Острог, 2008

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………….……………………………...….3

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА …………………………………………………………5

1.1 Загальна характеристика основних фондів, їх класифікація ..………..………..5

1.2 Процес формування та відтворення основних фондів підприємства……………………………………………………………………...……9

1.3 Використання основних фондів на підприємствах …………………………….14

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ НА ПРИКЛАДІ ВІДКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЛЬВІВСЬКА КНИЖКОВА ФАБРИКА «АТЛАС»……………………….……….19

2.1. Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства ………….19

2.2. Показники стану, загального обсягу і структури основних фондів підприємства………………………………………………………………………..…22
2.3.Оцінка ефективності використання основних фондів підприємства……………………………………………………………….……….....26

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА…………………………………………………………30

3.1. Шляхи підвищення ефективності використання основних засобів ………….30

3.2. Управління фінансуванням основних фондів підприємства …..………….….35

ВИСНОВКИ.……………………………………………………………………….…41
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..…………44
ДОДАТКИ

ВСТУП

Для нормального функціонування підприємства, необхідна наявність визначених устаткування, транспорту, будівель і т.п.. Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруджень, машин, устаткування й інших засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності фірми. Без їхньої наявності навряд чи змогло б підприємство розпочати свою діяльність.

Раціональне й ощадливе використання основних фондів підприємства є на сьогодні однією з найважливіших задач, що стоять перед підприємством. Тому актуальність теми полягає в тому, що без продуманого управління основними засобами успішна діяльність будь-якої організації є неможливою.

Метою дослідження є визначення основних шляхів підвищення ефективності використання основних засобів підприємства та визначення джерел їх формування та відтворення.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати ряд завдань:

-                 обґрунтувати сутність основних засобів та навести їх класифікацію

-                 визначити зміст та основні напрямки процесу формування та використання основних фондів

-                 вивчити основні напрямки використання основних засобів

-                 окреслити організаційно-економічний стан підприємства ВАТ"Львівська книжкова фабрика "Атлас""

-                 оцінити показники, що характеризують структуру та склад основних фондів підприємства

-                 оцінити ефективність використання основних засобів

-                 розробити методичні рекомендації та пропозиції щодо підвищення ефективності використання основних засобів та управління фінансуванням основних фондів підприємства

Об’єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство "Львівська книжкова фабрика "Атлас"", а предметом дослідження є обґрунтування використання та формування основних фондів на підприємстві.

У ході виконання дослідження були використані такі методи:

- аналітичний – використовується при виявленні шляхів підвищення ефективності використання основних фондів;

- статичний – використовується при аналізі коефіцієнту зносу, структури основних фондів;

- динамічний – використовується при аналізі динаміки зміни ліквідності та зміни структури і складу основних фондів;

- економічний – використовується при вивченні теоретичних аспектів здійснення формування та використання основних засобів

- математичний – використовується при оцінці загального майнового стану підприємства

РОЗДІЛ 1

Теоретичні аспекти формування та використання основних фондів підприємства

1.1   Загальна характеристика основних фондів, їх класифікація

    Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліп­шого використання діючих основних фондів підприємств. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку. Тому раціональне використання основних засобів є надзвичайно важливим для будь-якого підприємства.

              Згідно з Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).[6]

              Законодавство дає ще одне визначення у законі України «Про оподаткування прибутку підприємств». Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності,  що  призначаються  платником податку для використання у господарській  діяльності  платника податку протягом періоду, який перевищує  365  календарних  днів  з  дати введення в експлуатацію таких  матеріальних  цінностей,  та  вартість  яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. [1]

              Згідно з визначенням Л.М. Гаєвської основні фонди — це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами.[11, с.37]

              Основний капітал згідно з Покровським — це частина постійного капі­талу, яка складається з вартості засобів праці (буді­вель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва. Вона перено­сить свою вартість на готовий продукт частинами. [12, с.166]

Визначення різних авторів не мають радикальних відмінностей і на їх основі ми даємо власне. Основні фонди – це матеріальні активи, які використовуються більше року або більше операційного циклу, безпосередньо беруть участь у виробництві та переносять свою вартість на готовий продукт.

Необхідною умовою правильного обліку й плану­вання формування та відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.
              Оскільки елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
              До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
              До пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів фондів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.). Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів. [13, с.330]

Відношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає видову (технологічну) структуру використання засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів:
• виробничо-технологічних особливостей підприємства;
• науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
• ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
• відтворюваної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
• вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
• територіального розміщення підприємства та ін.

Не належать до основних засобів:

1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;

3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби. [15, с.83]

              Інша назва активних основних фондів - основні виробничі фонди Вони становлять приблизно 95–98% загальної вартості основних фондів підприємства.

Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні засоби – це і є пасивні виробничі фонди, тобто це і є житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.

Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

До основних фондів невиробничого призначення належать зокрема:
              • житлово-комунальні приміщення;
              • побутові, спортивні приміщення;
              • будинки та устаткування медичного призначення;
              • дитячі дошкільні заклади;
              • багаторічні насадження та ін. [16, с.253]
              Усі ці заклади, приміщення, будинки є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли перебувають на балансі підприємства, і саме підприємство відповідає за їх утримання, експлуатацію і ремонт.

Видова класифікація основних виробничих фондів підприємства, що використовується в системах бухгалтерського обліку та статистики має наступний вигляд:
              I. Будівлі, до яких належать будинки, зайняті цехами, майстернями, складами, адміністративні корпуси та ін.
              II. Споруди, до яких належать мости, естакади, шляхи, шляхові споруди, погреби, споруди для зберігання сировини, заправні колонки, водонапірні башти та ін.
              III. Передавальні пристрої (електромережі, лінії електропередач, сигналізація, системи зв'язку, водопроводи, газопроводи виробничого призначення та ін.).
              IV. Силові машини та устаткування (підйомні крани, транспортери, механізми, вимірювальне і регулювальне устаткування та ін.).
              V. Транспортні засоби, до яких належать рухомий склад, тягачі, контейнери, платформи, вагони та ін.).
              VI. Інструменти, термін використання яких щонайменше один рік, а вартість регулюється законодавчо залежно від кількості неоподатковуваних мінімумів.
              VII. Виробничий інвентар (пристосування, підставки, шафи для зберігання продукції та ін.).
              VIII. Господарський інвентар (меблі, офісне устаткування, факси, телефони, комп'ютери та ін.).
              IX. Робоча і продуктивна худоба.
              X. Багаторічні насадження.
              XI. Капітальні витрати на покращання та рекультивацію земель.
              XII. Інші основні виробничі фонди. [8]

Законодавство України вказує на розподіл основних фондів на наступні групи:

     - група 1 -  будівлі,  споруди,  їх  структурні  компоненти  та передавальні  пристрої,  в  тому  числі жилі будинки та їх частини (квартири  і місця загального користування), вартість капітального поліпшення  землі; 

     - група 2  - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього;  меблі;  побутові електронні,  оптичні, електромеханічні прилади  та  інструменти,  інше  конторське  (офісне)  обладнання, устаткування  та  приладдя  до них;

     - група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2  і  4; 

     - група  4  -  електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного  оброблення  інформації,  пов'язані  з  ними  засоби зчитування   або  друку  інформації,  інші  інформаційні  системи, комп'ютерні  програми,  телефони  (у  тому   числі   стільникові), мікрофони  і  рації,  вартість  яких перевищує вартість малоцінних товарів   (предметів).  [2]

              Отже, основні фонди – як засоби, що безпосередньо беруть участь у виробництві та переносять свою вартість на готовий продукт потребують постійного управління ними. З цією метою вони розподіляються на основні фонди виробничого та невиробничого призначення, тобто на активну та пасивну частини, які в свою чергу теж розподіляються на певні підвиди. В залежності від групи до якої належить основний фонд існують різні підходи до їх відновлення та використання.

1.2. Процес формування та відтворення основних фондів підприємства

Процес формування основних фондів є досить складним і залежить від специфіки галузі в якій працює підприємство, від особливостей продукції, що вона виготовляє та від багатьох інших факторів.

              Основними джерелами формування фондів, згідно з Законом України “Про підприємства ” є:
-               грошові та матеріальні внески засновників. До грошових та матеріальних внесків засновників відносяться кошти, що формують статутний фонд, а також інші кошти засновників.

-               доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності. Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

-               доходи від цінних паперів - це кошти, отримані від продажу цінних паперів. Цінні папери представляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.
- кредити банків та інших кредиторів. Кредит виступає в двох головних формах: комерційний і банківський, що різняться відповідно по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сфери функціонування.

Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним функціонуючим підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є товарний капітал. Він обслуговує оборот промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.

Обмеженість комерційного кредиту переборюється банківським. Банківський кредит дається у вигляді грошової позички, банками й різноманітними кредитно-фінансовими установами підприємцям і іншим позичальникам. Об'єктом банківського кредиту виступає грошовий капітал, що відокремився від промислового. Угода позички тут відділена від актів купівлі-продажу. Позичальником може бути фірма, держава, приватний сектор, а кредитором - кредитно-фінансові установи. Метою кредитора є одержання прибутку у вигляді відсотка. Кредитор надає позичковий капітал позичальнику на умовах повернення, терміновості і сплати відсотка. [10, с.112]

Також до джерел формування основних фондів згідно з законом відносяться:
- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
- надходження від роздержавлення і приватизації власності;
- придбання майна іншого підприємства, організації;
- безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;
- інших джерел, не заборонених законодавчими актами України. [2]

                  Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів підприємств. Ці про­цеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належно­го технічного рівня кожного підприємства, а з іншого—дають змо­гу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвес­тиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок ско­рочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробниц­тва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
              Спрацьовування і старіння основних фондів протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуван­ням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втра­ти ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто спо­живної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вар­тості — економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізич­ного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організа­ційно-технічні фактори. [17, с.253]

              Відтворення основних виробничих засобів - це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування. [17, с.255]

Процес відтворення основних виробничих засобів має низку характерних ознак, зокрема:

1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;

3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;

4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

У процесі господарської діяльності кругооборот основних виробничих засобів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообороту основних виробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основних засобів. [18, с.134]

              Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох формах:

1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів;

2) капітальний ремонт діючих основних засобів.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.

Отже, процес формування і відтворення  основних фондів на підприємстві є досить складним. Існує багато різних джерел для їх формування серед яких внески засновників, доходи від реалізації продукції, доходи від цінних паперів та інші. Процес простого відтворення постійно здійснюється на підприємстві і в залежності від достатності коштів, цілей підприємства, його те поточного становища на ринку повинен здійснюватись процес розширеного відтворення, який призводить до економії коштів, підвищення ефективності використання основних фондів, збільшення обсягу випущеної продукції.

1.3. Використання основних фондів на підприємствах

Ефективне використання основних фондів є запорукою  підвищення прибутковості підприємства та збільшення обсягу продукції, що випускається. Існує  багато різних напрямків використання основних фондів. Для визначення рівня ефективності їх використання застосовується ряд показників, виражених в натуральних і вартісних (грошових) одиницях продукції, що випускається, а також за проміжок часу.

Всі показники використання основних виробничих фондів об'єднують у три групи:

- показники екстенсивного використання основних виробничих фондів, що відображають рівень використання їх за часом;

- показники інтенсивного використання основних фондів, що відображають рівень використання за потужністю (продуктивністю);

- показники інтегрального використання основних виробничих фондів, що враховують сукупний вплив усіх чинників - як екстенсивних, так і інтенсивних.

До першої групи показників відносяться: коефіцієнт екстенсивного використання устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, коефіцієнт завантаження устаткування, коефіцієнт змінного режиму часу роботи устаткування. [20, с.130]

Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування (Формула 1.1) визначається відношенням фактичної кількості годин роботи устаткування до кількості годин його роботи згідно з планом:

Кекст=tустатк.ф.  / tустатк.пл. (1.1), де:

tустатк.ф - фактичний час роботи устаткування, год.;

tустатк.пл - час роботи устаткування згідно з нормою (встановлюється відповідно до режиму роботи підприємства і з врахуванням мінімально необхідного часу для проведення планово-попереджувального ремонту), вимірюється в годинах.

Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування показує в якому обсязі був використаний плановий фонд часу устаткування.  Числове значення коефіцієнту екстенсивного використання устаткування має наближатися до одиниці.

Поліпшення використання основних фондів у часі - екстенсивний шлях - передбачає досягнення більшого часу роботи основних фондів за зміну, добу, місяць, рік.  Це досягається, по-перше, скороченням простоїв обладнання протягом зміни й одержанням за рахунок цього більшого обсягу продукції; по-друге, збільшенням роботи устаткування за рахунок збільшення змінності його роботи. 

Ступінь завантаження устаткування в часі визначається коефіцієнтом змінності (Формула 1.2), що показує завантаження устаткування протягом доби.  Коефіцієнт змінності прийнято підраховувати за формулою:

Кзм=tзм./ N (1.2), де:

tзм - фактично відпрацьоване число станко-змін за добу;

N - загальна кількість верстатів у парку.

Найбільше ефективна безперервна робота основних фондів протягом трьох змін. Проте, при безперервній протягом трьох змін (цілодобовій) роботі устаткування зношується інтенсивніше, скорочується термін його життя, при цьому погіршуються й умови його обслуговування.  При роботі устаткування в одну або дві зміни є можливість проводити профілактичні огляди і поточні ремонти, тим самим, підтримувати його у працездатному стані і продовжити термін його життя.

У той же час підвищення коефіцієнту змінності означає, що за певний календарний проміжок часу обсяг продукції збільшиться.  Крім того, оскільки загальний час використання обладнання у виробничому процесі скорочується, можна впроваджувати устаткування більш досконалих видів, тобто відкриваються великі можливості для технічного прогресу, що особливо важливо для тих видів основних фондів, що схильні до морального зносу. [19, с.147]

Коефіцієнт завантаження обладнання також характеризує використання устаткування у часі.  Встановлюється він для усього парку машин, що знаходяться в основному виробництві.  Розраховується як відношення трудомісткості виготовлення усіх виробів на данім виді обладнання до фонду часу його роботи.  Коефіцієнт завантаження устаткування на відміну від коефіцієнту змінності враховує дані про трудомісткість виробів.  На практиці коефіцієнт завантаження звичайно сприймають рівним величині коефіцієнту змінності, зменшеної у двічі (при двозмінному режимі роботи) або в тричі (при трьохзмінному режимі).

Крім внутрішньозмінних і цілодобових простоїв важливо знати, наскільки ефективно використовується устаткування в години його фактичного завантаження.  Це завдання вирішується за допомогою обчислення показників інтенсивного використання основних фондів, що відображають рівень їхній використання за потужністю (продуктивністю).  Найважливішим із них є коефіцієнт інтенсивного використання обладнання.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання(Формула 1.3) визначається відношенням фактичної продуктивності основного технологічного устаткування до його нормативної продуктивності, тобто прогресивної технічно обґрунтованої продуктивності.  19, с.151]

Кінт.   =  Вф / Вн  (1.3), де:

Вф - фактичний виробіток обладнанням продукції за певний проміжок часу;