Основні фонди підприємства: їх сутність, класифікація і структура

 

 

ВСТУП

 

Основні фонди відіграють дуже велику роль на будь-якому підприємстві. В процесі виробництва вони змінюють свої якісні характеристики, зношуються.  Їх потрібно постійно відновлювати і проводити ефективну амортизаційну політику на підприємстві.

Основним джерелом відтворення основних засобів є амортизаційній відрахування. Відсутність наукового підходу до розробки механізму відтворення основних засобів спричинила значне погіршення стану активів.

Просте й розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємозв'язаних форм — ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів.

Відомо, що при великих масштабах виробничого потенціалу щорічні амортизаційні відрахування представляють собою досить вагоме джерело фінансових ресурсів суспільства і держави.

Проблеми нарахування амортизації основних засобів є предметом особливої уваги економічної науки, оскільки амортизація як економічна категорія, одночасно виступає як витрати виробництва та як джерело відтворення і, як наслідок, впливає на широке коло економічних показників - собівартість, ціну, прибуток, податки, кількісні та якісні оцінки виробничого потенціалу тощо.

В даній курсовій роботі досліджуються сутнісна характеристика основних фондів та їх амортизація.

Ця тема є актуальною, оскільки наявність великої кількості невирішених проблем, недостатній ступінь дослідження проблеми стосовно сучасних змін в економіці, наявність багатьох невирішених і дискусійних питань, а також велике їх практичне значення свідчать про необхідність подальшого дослідження питань амортизації основних фондів.

Мета даної роботи є аналіз, оцінка основних фондів та сутнісна характеристика амортизаційної політиці на підприємствах, виявлення проблем щодо неї.

Об’єктом дослідження є процеси нарахування амортизації основних фондів на підприємстві.

Предмет дослідження – сутність, види, оцінка, методи амортизації основних фондів.

Завданнями курсовою роботи є розкриття сутності амортизаційних відрахувань і амортизаційної політики підприємства в ринкових умовах господарювання, методів нарахування амортизації і визначення переваг і недоліків кожного з них.

Великий внесок у розробку теоретичних основ і методологічних підходів до вирішення цих питань зробили провідні вітчизняні вчені-економісти; М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, Н.Г. Виговська, С.Ф. Голов, М.Я.Дем'яненко, В.М. Жук, Г.Г. Кірейцев, В.Г. Лінник, В.Б. Моссаковський, М.Ф. Огійчук, Ю.І. Осадчий, П.Т. Саблук, В.В. Сопко, Л.К. Сук та інші вчені; зарубіжні дослідники: В.Ф. Палій, Я.В. Соколов, Е.С. Хендріксен. Проте глибокі структурні зміни в економічному механізмі вимагають постійного вдосконалення методології й методики обліку відтворення основних засобів.

При проведенні дослідження були використані методи збору та узагальнення інформації, таблично-графічний метод, метод групування, а також загальнонаукові методи індукції, дедукції, синтезу, аналізу, абстрагування.

Курсова робота складається із вступу, двох теоретичних розділів, висновків, рішення ситуаційної задачі і списку використаних джерел.  Теоретична частина викладена на 29 сторінках друкованого тексту і має 8 рисунків та 2 таблиці. Практичне завдання з висновками складає 12 сторінок. Список використаних джерел включає 20 найменувань.

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА

 

1. Основні фонди підприємства: їх сутність, класифікація і структура

 

Виготовлення продукції (виконання роботи, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис. 1.1).

 

 

 

 

Рис. 1.1 Склад виробничих фондів

 

Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.

Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обгрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.

Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.

Оборотні фонди — частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг) [4, c. 224].

В даній роботі досліджуються лише основні фонди.

Критеріями визнання основних засобів є матеріальність (мають матеріальну форму),  призначення (утримуються з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів,  надання послуг, здаванням в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально - культурних функцій), термін корисного використання більше року або операційного  циклу [14, c. 134].

Відповідно до діючої типової класифікації основні фонди групуються залежно від функціонального призначення, галузевої належності, речовинно-натурального складу тощо.

До основних фондів належать матеріально-речові елементи виробничих фондів, ознаки яких наведено на рис. 1.2. За натурально-речовим складом основні виробничі фонди не однакові. Одні з них беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машини, верстати тощо), тому їх називають активними, інші (наприклад, будівлі) — тільки опосередковану і тому дістали назву пасивних. Зрозуміло, що продуктивність основних виробничих фондів залежить від активної частини (рис. 1.3).

 Відповідно до ПСБО 7 «Основні засоби» - це матеріальні  активи, які підприємство утримує  з метою використання їх у  процесі виробництва або постачання  товарів, надання послуг, здавання  в оренду іншим особам або  для здійснення адміністративних  і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного  року (або операційного циклу, якщо  він довший за рік).

За ст. 145.1 Податкового кодексу України у таблиці 1.1 подано класифікацію груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх корисного використання.

 

 

 

 

Рис. 1.2 Ознаки основних виробничих фондів

 

 

Рис 1.3 Основні виробничі засоби

Таблиця 1.1

Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх корисного використання.

Групи

Мінімально допустимі строки корисного використання, років

Продовження таблиці 1.1

група 1 - земельні ділянки	-
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом	15
група 3 - будівлі,	20
споруди,	15
передавальні пристрої	10
група 4 - машини та обладнання	5
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень	2
група 5 - транспортні засоби	5
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 - тварини	6
група 8 - багаторічні насадження	10
група 9 - інші основні засоби	12
група 10 - бібліотечні фонди	-
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 - природні ресурси	-
група 14 - інвентарна тара	6
група 15 - предмети прокату	5
група 16 - довгострокові біологічні активи	7

 

Серед основних виробничих фондів виділяють активну і пасивну частини.

До активної частини належать основні фонди, які безпосередньо діють на предмет праці або забезпечують регулювання засобів праці (наприклад, устаткування, інструменти, пристрої та прилади для вимірювання тощо). Основні елементи активної частини визначають величину виробничої потужності підприємства, технічний рівень виробництва та продуктивності праці.

До пасивної частини належать основні фонди, які створюють умови для процесу виробництва і забезпечують його нормальне функціонування (наприклад, будівлі і споруди). Як правило строк експлуатації об’єктів активної частини основних засобів коротший за відповідний показник за об’єктами пасивної частини. Тому за інших рівних умов , інвестуючи капітал переважно у пасивну частину основних фондів, підприємець не очікує на швидке його відшкодування [8, c. 137-140] .

Для аналізу якісного стану основних коштів на підприємстві необхідно знати їхню структуру. Структура основних фондів - це розподіл основних фондів за видами (групами), відображений у процентах від їх загальної вартості по підприємству, галузі. Науковцями розроблено наступні види структури основних фондів :

1. виробничу структуру - співвідношення різних груп основних виробничих фондів по матеріально-натуральному складу і їх доля в загальній середньорічній вартості;
2. технологічну структуру - характеризує розподіл основних фондів по структурних підрозділах підприємства в процентному вираженні від їхньої загальної вартості;
3. вікову структуру основних виробничих фондів характеризує їхній розподіл по вікових групах (до 5 років, від 5 до 10 років і т.д.).

Поліпшити структуру основних виробничих фондів дозволяє відновлення і модернізація устаткування, удосконалювання структури за рахунок збільшення частки прогресивних видів верстатів і машин, краще використання будинків і споруджень, установка додаткового устаткування, правильна розробка проектів будівництва, ліквідація зайвого і мало використовуваного устаткування.

 

1.2 Оцінка основних фондів підприємства

Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошове вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу.

У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення існує декілька видів оцінки основних фондів (рис. 1.4).

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.4 Види оцінки основних фондів

 

Основні фонди підприємства оцінюються:

1. в залежності від моменту проведення оцінки - за первісною (початковою) чи відновною вартістю;
2. з огляду на стан основних фондів - за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість основних засобів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Первісна вартість включає:

1. суми, сплачені згідно з договором постачальнику (продавцю);
2. суми, сплачені організаціям за здійснення робіт за договорами будівельного підряду та іншими договорами;
3. суми, сплачені організаціям за інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів;
4. реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;
5. сплачені мито, податки та інші платежі, пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів, що не відшкодовуються підприємству;
6. винагороди, сплачені посередницькій організації, через яку було придбано об’єкт основних засобів;
7. витрати з страхування ризиків, пов’язаних із доставкою основних засобів;
8. витрати на установку, монтаж, настройку та налагодження основних засобів;
9. інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів та приведенням їх у робочий стан.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісна вартість основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається як справедлива вартість, погоджена засновниками.

Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів.

Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта із включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість об’єкта основних засобів, переданого в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їхніх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

 

Вп = Впр + Вт  + Вм + Вс + Він ,                                                                  (1.1)

 

де Вп – первісна вартість основних фондів;

Впр – суми, що сплачують постачальникам засобів праці та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт згідно з кошторисом;

Вт – витрати на транспортування основних фондів;

Вм – монтаж основних фондів;

Вс – витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;

Він – інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Відновна вартість основних фондів - це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю.

Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів - це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Справедлива вартість - це первісна вартість основних фондів, одержаних в обміні. Вона дорівнює сумі, за якою цей вид основних фондів може бути обміняний у разі здійснення угоди між компетентними, зацікавленими і незалежними сторонами.

Справедливою вартістю у більшості випадків вважається ринкова вартість основних фондів, яка визначається професійними оцінювачами – експертами.

Ліквідаційна вартість (підприємство визначає самостійно в момент уведення об’єкта в експлуатацію) - це сума коштів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення періоду їх експлуатації за вирахуванням витрат,пов’язаних з вибуттям. Показники ліквідної вартості є розрахунковими і визначаються на підставі приблизних розрахунків. Використання показників ліквідної вартості дає змогу більш обґрунтовано визначити ту частину вартості об’єкта, яка має бути віднесена на витрати протягом періоду його використання підприємством (за умови достатньо точного визначення ліквідаційної вартості).

Вартість, що амортизується (амортизована вартість) - ця вартість визначається як різниця між первісною (переоціненою) та ліквідаційною вартістю основних фондів і використовується для обчислення суми амортизаційних відрахувань.

 

Ва = Вп - Вл,                                                                                  (1.2)

 

де  Ва – амортизована вартість основних фондів;

Вп – первісна вартість основних фондів;

Вл – ліквідаційна вартість основних фондів.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого зношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

 

Вз = Вп – З,                                                   (1.3)

 

де  Вз – залишкова вартість основних фондів;

Вп – первісна вартість основних фондів;

З – знос основних фондів.

 

3. Спрацювання основних фондів підприємства

 

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості - економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 

1. за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості); 
2. за даними обстежень технічного стану.

Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів - це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника), що розраховують за формулою:

 

Кмс = 1 – В1 : В0 × П0 : П1,                                     (1.4)

 

де В0, В1— повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці; 

П0, П1, — відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник).

Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10,15 або 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення [2 , c. 72-75]. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок (Рис. 1.5).

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.5 Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення

 

4. Стан основних фондів в Україні

 

Інноваційно орієнтований розвиток підприємств є передумовою економічного зростання будь-якої сучасної країни. Ця обставина вимагає інвестиційного забезпечення та державного стимулювання своєчасного відновлення зношених і застарілих основних засобів на підприємствах. Обсяги та доступність традиційних джерел фінансування оновлювальних процесів, таких як амортизація, власні кошти, бюджетне фінансування, банківські кредити, не задовольняють інвестиційні потреби промислових підприємств у здійсненні широкомасштабного оновлення основного капіталу. Тому важливим завданням стає удосконалення використання як традиційних так і нетрадиційних джерел і форм фінансування відтворювальних процесів у промисловості.

У таблиці 1.2 приведені дані про наявність і стан основних фондів Україна на 2010 рік.

 

Таблиця 1.2

Наявність і стан основних фондів Україна на 2010 рік.

	У фактичних цінах на кінець року, млн.грн.		Ступінь зносу у %
	первісна(переоцінена)вартість	залишкова вартість
Усього	1025952	494176	53,3
сільське господарство, мисливство, лісове господарство	1382	1001	27,6
сільське господарство,  мисливство та пов’язані з ними послуги	1327	978	26,3
лісове господарство та пов’язані з ним послуги	55	23	57,7
рибальство, рибництво	4	2	45,6
промисловість	55414	28359	48,8
добувна	812	591	27,1
переробна	43363	23068	46,8
виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	11239	4700	58,2
будівництво	17704	11574	34,6
торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	34460	24093	30,1